4.2. Взаємодія вітчизняного процесуального права з міжнародним правом
На сьогодні процесуальне право України не ізольоване від процесуального права зарубіжних країн, воно взаємодіє з ним, зазнає його впливу і, в свою чергу, впливає на нього. Ефективне та повноцінне правове регулювання відносин міжнародного економічного співробітництва в умовах глобалізації та регіональної інтеграції не можна уявити поза процесами гармонізації національного законодавства з міжнародно-правовими нормами.
Відповідно, дослідження питань гармонізації, в основному прикладного характеру, стали надзвичайно актуальними з початку 90-х років минулого століття, але пов’язані з гармонізацією окремі теоретичні аспекти розглядалися ще раніше в контексті загальних проблем реалізації міжнародного права і його співвідношення з правом внутрішньодержавним.Сьогодні важко обійтися без обміну досвідом, тим більше, що правові системи різних країн виявляють дедалі більшу схильність до зближення (конвергенції), певної уніфікації, що, зокрема, спрощує міжнародні відносини, дає можливість гармонізувати національні галузі права.
Уніфікація - це частина гармонізації, що полягає у встановленні однакової норми, яка діє щонайменше у двох державах. Джерелом уніфікованих норм є завжди двосторонній чи багатосторонній міжнародно-правовий акт універсального або регіонального характеру: конвенція, угода або типовий закон. Уніфіковані норми, що містяться в таких законах, скеровані на їх однакове застосування в державах-учасницях. Регламенти не вимагають їх ратифікації в державах-членах. Л. Луць висловлює думку, що в міжнародно- правовій літературі немає чіткого визначення змісту поняття «гармонізація». Тому звичним стало його ототожнення з поняттям «уніфікація». У разі застосування терміна «гармонізація» до законодавства уточнення потребує саме це поняття: у вітчизняній юридичній науці та практиці поряд з цим терміном часто використовують терміни «адаптація», «імплементація», «апроксимація», «наближення», «рецепція права» та ін [215, с. 19].Н. М. Пархоменко надає таке розмежування вищезазначених термінів:
> Адаптація (лат. adapto - пристосовую) - процес пристосування до умов, які змінюються; у міжнародному праві адаптація є процесом приведення національного законодавства до норм і стандартів міжнародного права шляхом удосконалення національного законодавства (внесення змін і доповнень, прийняття нових нормативно-правових актів), укладання або приєднання до міжнародних договорів.
Адаптація національного законодавства до законодавства міжнародних організацій здійснюється уповноваженими органами державної влади за шляхом правотворчості, планування, координації та контролю. Адаптація є складовою інтеграційних процесів, передумовою гармонізації національного законодавства із законодавством міжнародних організацій. Це планомірний процес, що включає декілька послідовних етапів, на кожному з яких має досягатися певний ступінь відповідності національного законодавства міжнародно- правовим нормам і стандартам.
> Стандартизація - це діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усунення бар’єрів у торгівлі і сприяння науково-технічному співробітництву. В результаті впровадження стандартизації створюється стандарт. Тобто документ, що встановлює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі, розроблений у встановленому порядку на основі консенсусу (маєть-
ся на увазі згода всіх зацікавлених сторін з урахуванням більшості їх вимог). В якості об’єкта стандартизації можуть виступати продукція, процеси та послуги. Зокрема: матеріали, складники, обладнання, системи, їх сумісність, правила, процедури, функції, методи чи діяльність .
> Уніфікація права (франц. unification, від лат. unus - один і facere - робити) - процес приведення чинного права до єдиної системи, усунення розбіжностей і надання одноманітності правовому регулюванню подібних або близьких видів суспільних відносин. Зумовлена ускладненням суспільного життя і розвитком суспільних відносин. Стосується як правотворчості, так і правозастосування. Необхідність уніфікації в праві виникає при: утворенні нових держав, на території яких діють складові різних правових систем; формуванні єдиної правової системи союзних держав; у процесі зближення правових систем держав, які утворюють різні міждержавні об’єднання тощо. В історичній ретроспективі характерним прикладом уніфікації в праві була систематизація радянського законодавства в 1950-60-х рр. на засадах галузевих Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік. У сучасний період уніфікаційні процеси здійснюються країнами в рамках СНД, ЄС тощо. Скандинавські країни (Данія, Ісландія, Норвегія, Фінляндія, Швеція) уніфікували морське, торго вельне, договірне, вексельне, сімейне, спадкове, зобов’язальне законодавство; законодавство про інтелек туальну власність. Це сприяє інтеграції правового регулювання у міжнародних відносинах, зближенню національного і міжнародного права, забезпеченню гармонізації правових систем. Головними методами уніфікації в праві є систематизація національного законодавства, імплементація норм міжнародного права у національне законодавство, його адаптація до вимог міжнародного права тощо .
> Імплементація (англ, implementation - «здійснення», «виконання») - процес транспонування актів законодавства, включаючи створення порядку та процедур їхнього впровадження (імплементація у вузькому розумінні); цей процес також включає тлумачення, практику застосування, забезпечення дотримання та виконання норм права, органами державної влади (імплеме-
нтація в широкому сенсі). В міжнародному праві - це фактична реалізація міжнародних зобов’язань на національному рівні, а також один із способів включення міжнародно-правових норм у національну правову систему за умови дотримання мети і міжнародних норм .
Способами імплементації є інкорпорація (міжнародно-правові норми без змін відтворюються у нормативно-правових актах держави що імплементує міжнародні норми), трансформація (відбувається переробка міжнародних норм при перенесенні у національне законодавство з метою урахування національних особливостей, в т.ч. юридичної техніки), а також загальна, приватна або конкретна відсилка (міжнародно-правові норми безпосередньо не включаються в текст закону, в якому міститься інформація про нього. Таким чином, при імплементації шляхом відсилання застосування національної правової норми є неможливим без звернення до тексту міжнародного договору).
В якості способу імплементації окремі дослідники називають також рецепцію, яка передбачає сприйняття національним правом приписів міжнародного права через механізм ратифікації або схвалення міжнародних договорів, а також передачу (трансмісію) прав і обов’язків, покладених договором на державу, компетентним державним органам з метою їх безпосередньої реалізації. При цьому сама норма міжнародного права, як регулятор міждержавних відносин, залишається незмінною та обов’язковою для суб’єктів, що її створили [216, с. 338-339].
Основний засіб гармонізації вітчизняного процесуального права - взаємне корегування змісту і форм національних термінів з метою встановлення між ними точних відповідностей, що часто супроводжується взаємним запозиченням термінів, які збагачують національні термінології. Прикладними результатами міжнародної гармонізації терміносистем можуть слугувати міжнародні термінологічні словники і стандарти, багатомовні інформаційно-пошукові тезауруси, зокрема словник-тезаурус Європарламенту EUROVOC. Слід підкреслити, що гармонізація нормативної правової термінології спрямована не на забезпечення використання абсолютно однакових термінів, а лише на досягнення максимально можливої їх відповідності. Отже, від уніфікації права слід відрізняти гармонізацію права, принципово інший механізм зближення правових систем, коли держави за взаємною згодою включають в своє законодавство ідентичні або схожі правові норми.
Гармонізація права - процес, спрямований на зближення права різних держав, на усунення або зменшення відмінностей.Термін «уніфікація» виник у праві у кінці XIX - на початку XX ст., його застосовували для позначення діяльності держав із створення одноманітного регулювання певних суспільних відносин за допомогою укладення міжнародних договорів. Надалі становилося очевидним, що уніфікація може здійснюватися не тільки шляхом укладення міжнародних договорів, та й ступінь одноманітності норм, що вводяться в національне право, може бути різною від повної єдності до схожості у загальних рисах. Потреба в уніфікації у праві виникає тоді, коли будь-які дії, починають багатократно повторюватися. Розроблення єдиних правових норм дає змогу після ухвалення їх зацікавленими державами замінити різнпланові положення національного права і тим самим усунути необхідність використання колізійно-правового методу. Ці однакові норми у зарубіжній та вітчизняній літературі дістали назву «уніфіковані», а процес їх випрацювання - уніфікація законодавства. Р. Дав ід писав, що під уніфікацією права ми зазвичай розуміємо не тільки процеси, які мають на меті вплив на окремі норми, а ті процеси, які впливають на цілі правової системи щодо спрямованості їх зближення між собою [217, с. 52].
Майже подібного розуміння уніфікації дотримуються й деякі інші автори. Зокрема, зазначається, що уніфікація права - це не що інше, як процес зближення двох або більше правових систем, процес, спрямований на «заміну двох або більше правових систем однією єдиною правовою системою». Водночас «гармонізація права» розуміється у вигляді процесу координації або зближення окремих правових положень різних правових систем, що досягаються шляхом усунення основних суперечностей або відмінностей, а також формування хоч би мінімальних загальних вимог та стандартів. Останнє слугує відправною точкою здійснення стандартизації норм права, що також виступає способом уніфікації. Уніфікація у праві - це процес приведення чинного права до єдиної системи, усунення розбіжностей і надання одноманітності правовому регулюванню подібних або
близьких видів суспільних відносин.
Уніфікація правових норм полягає у введенні до правових систем держав нових, абсолютно однакових норм і правових актів. Уніфікація у праві зумовлена ускладненням суспільного життя і розвитком суспільних відносин. Вона також стосується як правотворчості, так і правозастосування. Необхідність уніфікації у праві виникає при: утворенні нових держав, на території яких діють складові різних правових систем; формуванні єдиної правової системи союзних держав; у процесі зближення правових систем держав, які утворюють різні міждержавні об’єднання.Ю.С. Шемшученко, вважає проблему уніфікації юридичної термінології передусім проблемою науковою і висловлює думку про доцільність створення в системі Академії правових наук України спеціального Центру правової термінології, підключивши до його роботи фахівців-мовознавців і юристів, а також про необхідність приділяти серйозну увагу підготовці фахівців у галузі юридичної термінології. Він зазначає, що уніфікація термінології є вихідним пунктом гармонізації законодавства України з європейським правом, без чого важко досягти взаєморозуміння в правовій сфері і вважає, що процес адаптації законодавства слід розпочинати саме з юридичної термінології. Взагалі, що стосується гармонізації термінології на національному і міжнародному рівнях як одного з видів уніфікації, то в останні роки вона набуває все ширшого застосування і зараз це питання стоїть особливо гостро [218, с. 215].
О. Будильова вважає уніфікацію результатом об’єднання оптимі- заційної та нормативної функцій термінологічної діяльності, а продуктами уніфікації - нормативні та ненормативні регулюючі словники [219]. Правознавці І. Казьмін, Е. Прянішников і О. Сморгунова застосовують терміни «уніфікація юридичних термінів» і «стандартизація юридичної термінології». Результатом уніфікації може й повинна бути система впорядкованої, одноманітної, належним чином оформленої юридичної термінології. Стандартизація розглядається як один із різновидів уніфікації термінів і розуміється як санкціонування в установленому порядку переліку уніфікованих термінів, що допускаються до вживання в нормативних та в інших юридичних актах [220, с. 133].
Водночас, на думку О. В. Кушнарьової, уніфікація призначена не лише для оптимізації, упорядкування, стандартизації різних сфер су- 154
спільного життя, а й покликана вдосконалювати нормативні тексти шляхом використання й упорядкування вживаної в них термінології. Крім того, уніфікація термінології нормативно-правових актів - це не лише прагнення до досягнення єдиного значення терміна або слова й адекватне співвідношення його з терміном, який міститься в інших нормативних актах відповідної галузі, - це насамперед однозначна відповідність, однакове сприйняття й однакове тлумачення юридичної термінології, яка використовується під час оформлення і застосування нормативно-правових актів [221, с. 58-61].
Розроблення єдиних правових норм дає змогу після їх прийняття державами замінити різнопорядкові положення національного права на уніфіковані матеріальні норми прямого застосування і тим самим усунути необхідність використання колізійного методу регулювання. «Колізія» - слово, яке походить від латинського collisio, що означає «зіткнення». Колізія права полягає у різниці змісту приватноправових законів країни суду та тієї держави, до якої належить іноземний елемент в даному правовідношенні. Іншими словами, правова колізія обумовлена двома причинами: наявністю іноземного елемента в приватноправовому відношенні та різним змістом права різних держав, з якими це відношення пов’язане. У сфері процесуально-правового регулювання найчастіше, проблема «вибору закону» виникає перед судовими органами та вирішується за допомогою відповідної колізійної норми. Однак колізійна норма сама по собі не дає відповіді на питання про те, які права та обов’язки сторін виникають з даного правовідно- шення, не передбачає порядок їх добрвільної чи примусової реалізації, вона лише вказує компетентний закон, що підлягає застосуванню до правовідношення. Саме в цьому полягає її особливість. Однак необхідно враховувати ще й те, що у випадку відносин з іноземним елементом колізують не окремі норми різних держав, а їх процесуально- правові системи. В іншому випадку норма відривається від процесуально-правової системи, до якої вона належить і «інкорпорується» правовою системою держави, за місцезнахдженням суду що розглядає справу, а далі отримує тлумачення в аспекті відповідної системи права. Правові системи окремих держав можуть колізувати у питаннях, які пов’язанні як з колізіями матеріального права (його вибору, кваліфікації, тлумачення), так і з колізіями процесуального права (тобто, право якої держави повинно застосовуватись до процесуальних відносин, що пов’язані із здійсненням судочинства). Уніфікація процесуально- правових та колізійних норм відбувається у формі кодифікації, основним принципом якої є гармонізація законодавства різних держав.
На переконання Е. М. Грамацького, результатом уніфікації виступають єдині правові норми, а результатом гармонізації однопоря- дкові, але не тотожні правові норми [222, с. 126-129]. При цьому можна виокремити два типи уніфікації, що здійснюється в міжнародному приватному праві: уніфікація колізійних норм і уніфікація матеріально-правових норм у різних сферах регулювання приватноправових відносин з іноземним елементом. Як правило, уніфікація матеріально-правових норм найчастіше передбачає необхідність участі України у конвенціях Ради Європи та багатосторонніх міжнародних договорах за участю держав членів ЄС, в той час як уніфікація процесуально-правових норм здійснюється у двосторонніх міжнародних угодах, зокрема, міжнародних договорах України про правову допомогу. Процес формування правового регулювання суспільних відносин спрямовується в русло уніфікації матеріально-правових, процесуально-правових та колізійних норм. Створенню уніфікованих актів передує ретельна підготовча робота, порівняльні дослідження відповідного нормативного матеріалу багатьох країн з метою встановлення як схожих положень, так і відмінностей, щодо яких необхідно досягти єдності. Так, А. В. Смітюх вважає за необхідне зазначити, що іноземні фізичні та юридичні особи відповідно до ст. 410 ЦПК України мають право звертатись до судів і користуватись цивільними процесуальними правами для захисту своїх прав та інтересів нарівні з громадянами України [182, с. 77]. Не є винятком з цього правила й право іноземців брати участь у процесі за допомогою процесуальних представників або через них, серед яких особливе місце займають консули та інші посадові особи, які виконують консульські функції. Особливістю процесуального представництва консулами іноземців є те, що правовідносини між консулом та судом регулюються, крім норм, закріплених у ЦПК України, також нормами міжнародних договорів, які згідно зі ст. 413 ЦПК застосовуються у цивільному процесі у разі, якщо норми, що містить законодавство України, відмінні від них [166]. Таким чином уніфікація процесуальних норм права може зменшити виникнення колізій і тим самим сприяти одноманітному врегулюванню багатьох питань здійснення судочинства.
Можна виділити такі ознаки уніфікації процесуально-правових норм: 1) така уніфікація стосуються незначної кількості суб’єктів; 2) уніфікація процесуально-правових норм є більш простим процесом, ніж уніфікація матеріально-правових норм, і при цьому одна галузь може бути врегульована порівняно невеликою кількістю приписів; 3) уніфіковані процесуально-правові норми сприяють передбачуваності, оскільки їх наявність полегшує сторонам завдання, закон якої країни може бути застосовуваний при поданні позову в суд. Слабке місце уніфікації процесуально-правових норм, що регулюють процеси здійснення судочинства, полягає у проблемі встановлення судом змісту іноземного права. Особлива складність цього процесу дається взнаки тоді, коли справа є достатньо складною, коли суд зобов’язаний застосовувати право країн іншої «правової сім’ї».
Міжнародна правоохоронна уніфікація також потребує вивчення зарубіжного процесуального права. Ми вважаємо, що більшість основних, вихідних положень процесуального права - як міжнародного, так і національного права України - співпадають, хоча в деяких випадках зміст конкретних принципів міжнародного процесуального права є ширшим, ніж відповідних принципів процесуального права України. Це обумовлено культурними та переважно економічними відмінностями між Україною та іншими світовими державами. Також необхідно відмітити неминучі ускладнення при імплементації міжнародно-правових актів, що ратифіковані Верховною Радою України, в національне законодавство України, що пов’язано з відмінностями між англо-саксонською (на якій в основному базується міжнародне процесуальне право і безпосередньо юридичний процес) та романо-германською (що притаманна Україні) правовими системами (сім’ями). Зазначений аспект відображення принципів процесуального права у національному праві України набуває особливої актуальності для діяльності у сфері співробітництва з міжнародними правоохоронними органами і правоохоронними органами інших держав у боротьбі з міждержавною і транснаціональною злочинністю та розслідування справ, пов’язаних з нею.
У зв’язку з прийняттям України до Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерполу, 25 березня 1993 року Кабінет Міністрів України видав постанову [177], якою визначено, що взаємодія правоохоронних органів України з компетентними органами зарубі- жних держав щодо вирішення питань боротьби зі злочинністю, що має транснаціональний характер або виходить за межі країни, здійснюється лише через Національне центральне бюро Інтерполу (НЦБ Інтерполу), яке визначається центром координації такої взаємодії. Взаємодія між НЦБ Інтерполу в Україні і Державною митною службою, Службою безпеки, Держкомкордоном, Державною податковою адміністрацією України здійснюється на підставі міжвідомчого наказу МВС України, Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Держкомкордону України, Державної митної служби України, Державної податкової адміністрації України № 3/1/2/5/2/2 від 09.01.1997 р., яким затверджена Інструкція про порядок використання правоохоронними органами можливостей Національного центрального бюро Інтерполу в Україні у попередженні, розкритті та розслідуванні злочинів. Відповідно до Інструкції НЦБ Інтерполу в Україні забезпечує співробітництво правоохоронних органів України та зарубіжних країн і надає можливості для обміну оперативно- розшуковою, оперативно-довідковою та криміналістичною інформацією про підготовку і вчинення злочинів та причетних до них осіб, а також архівною та в окремих випадках процесуальною інформацією, обміном досвідом роботи, законодавчими та іншими нормативними актами, навчально-методичною та іншою інформацією з питань діяльності правоохоронних органів [178].
Світовий досвід показує, що будь-яка доцільна правова реформа, запроваджена в одній країні, обов’язково повторювалася з деякими модифікаціями в інших. Законодавча практика України активно переймає практичний міжнародний досвід зі сфер боротьби та запобігання злочинності, зарубіжні правові доктрини, ефективні законодавчі механізми. Так процесуально-провові норми КПК України (що набрав чинності 19.11.2012 р.) з регулювання питань міжнародного співробітництва розроблялись з урахуванням зарубіжного кримінально-процесуального законодавства. Розділом IX КПК України врегульовані такі питання, як загальні засади міжнародного співробітництва, міжнародна правова допомога при проведенні процесуальних дій, видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція), кримінальне провадження у порядку перейняття, визнання та виконання вироків судів іноземних держав і передача засуджених осіб [179]. Розкриваючи тему щодо приведення кримінально- процесуальних норм до міжнародних стандартів, необхідно відзначити положення статті 336 КПК України щодо застосування відео- конференції при проведенні слідчої дії в рамках надання правової допомоги у кримінальних справах, що має забезпечити відповідність кримінально-процесуальної форми вимогам сьогодення та поліпшити надання міжнародної правової допомоги.
Таким чином, можемо зробити висновок, що уніфікація процесуально-правових норм проводиться внаслідок узгодження волевиявлень держав як суб’єктів міжнародного права, що спершу самостійно беруть участь у створенні цих норм, а потім наділяють їх обов’язковою силою та інкорпорують або трансформують до власного правопорядку. Підсумовуючи викладене вище, констатуємо, що уніфікацію процесуального права можна назвати основним інструментом глобалізаційного процесу. Міжнародна уніфікація є однією з найважливіших завдань сучасності. Під правовою уніфікацією слід розуміти процес розроблення однакових (уніфікованих) процесуально-правових норм та викладення їх у нормативно-правових актах, зокрема кодифікованих законах. У сфері міжнародного процесуального права гармонізація та уніфікація мають здійснюватись, з одного боку, в напрямі узгодження процесуально-правових колізійних норм, а з іншого - в напрямі розширення прямого уніфікованого регулювання відносин з іноземним елементом шляхом укладення відповідних дво- та багатосторонніх міжнародних договорів за участю України та країн-членів ЄС, а також приєднання України до конвенцій Ради Європи. Результат цих процесів залишається одним із ключових і визначальних факторів для органічної адаптації правової системи України до права ЄС, що є необхідною передумовою для успішної євроінтеграції.
Еще по теме 4.2. Взаємодія вітчизняного процесуального права з міжнародним правом:
- Взаємодія міжнародних і національних правових систем
- § 5. Корпоративні норми, їх особливості і взаємодія з правом
- § 5. Корпоративні норми, їх особливості і взаємодія з правом
- 1.1.2. Теорія публічної адміністрації та її взаємодія з адміністративним правом
- б) Жодних конфліктів між державним і міжнародним правом
- г) Повністю опосередковані зобов ’язання та наділення правом через міжнародне право
- Сутність міжнародного права а) Правова природа міжнародного права
- Міжнародне й державне право а) Єдність міжнародного й державного права
- § 5. Галузі вітчизняного права
- § 5. Галузі вітчизняного права
- § 12. Співвідношення національного і міжнародного права
- 4.1. Вплив інтеграційних процесів на розвиток процесуального права
- Система процесуального права України
- § 9. Співвідношення між нормами міжнародного і національного права
- § 9. Співвідношення між нормами міжнародного і національного права
- Соціально-теоретичний аспект процесуального права України
- в) Багаторівнева будова міжнародного права
- Історико-правові засади виникнення процесуального права на українських землях