<<
>>

§ 11. Закон в англійській правовій системі. Співвідношення закону і прецеденту

Статут (закон) з'явився раніше прецеденту. Спочатку він обмежувався внесенням виправлень і доповнень до судової практики, але поступово посів істотне місце в правовому регулюванні суспільних відносин.

В останній чверті XX ст. закон набув такого ж самого значення, як у правових системах романо-гер-манського типу, і міцно утримує ці позиції й нині. Закон в Англії[3] — акт, прийнятий в установленому порядку в однаковій редакції обома палатами парламенту і санкціонований (підписаний) монархом. Існує потрійна система офіційних правових актів: 1) закони, створені законодавчою владою (парламентом); 2) правила, встановлені виконавчою владою (королевою та її міністрами); 3) система прецедентних норм (прецедентне право), що виникають під час вирішення справ судами. Всі закони Великої Британії мають рівну юридичну чинність, підлягають єдиному порядку прийняття, зміни та скасування. Це випливає із принципу парламентського верховенства, відповідно до якого закон може бути прийнятий лише парламентом і всі закони мають рівний статус.
Незначна частина законів визнається частиною конституції. В Англії немає писаної (кодифікованої) конституції. Те, що зазвичай англійці називають конституцією, — це система норм законодавчого і судового походження, покликаних обмежувати сваволю влади і забезпечувати права і свободи людини. Конституційне право носить поки що фрагментарний характер, проте кількість його джерел зростає. >>>558>>> Конституційними статутами (законами) є: статус особи; виборче право; структура, повноваження і взаємовідносини палат парламенту; статус монарха; організація території і місцеве самоврядування. Таких актів у Великій Британії вже налічується понад 40. На цей час закон набув вагомішого значення і може скасувати прецедент. Рівень упорядкування закону зріс. Він створюється з урахуванням зарубіжного досвіду і через сприйняття досягнень у різних галузях законодавства країн як загального, так і континентального права.
Оскільки галузі англійського права виражені не настільки чітко, як у континентальних правових системах, проблемі їх кодифікації приділялося мало уваги. Однією з специфічних рис загального права є відсутність цілком кодифікованих галузей права. Лише в останні два десятиліття відбувається очищення законодавства від фактично нечинних актів, а також об'єднання в єдиний акт нормативних положень різних законів, що стосуються одного питання. У 1965 р. в Англії створено Правову комісію (така сама засновані в Шотландії) з метою підготовки проектів великих консолідованих законодавчих актів у різних галузях права. Нині підготовлені і частково ухвалені парламентом консолідовані акти, які регулюють переважну більшість правових інститутів з урахуванням норм статутного і прецедентного права. У 1977 р. прийнятий Закон про національну службу охорони здоров'я, який консолідував більшість раніше створених актів у цій сфері. У 1980 р. Законом про охорону здоров'я та іншими законами до нього були внесені доповнення. У деяких законодавчих актах законодавець намагався вирішити проблеми несправедливих угод. Так, у Законі про споживчий кредит 1974 р. регулюється зміст договорів про надання кредитів споживачам. Правова комісія подала в 1989 р. проект кримінального кодексу для Англії та Уельсу. Щороку парламент приймає сотні нових законів з питань, які: 1) мають бути уточнені (зміна загального права); 2) не виникали під час розвитку загального права (створення норм, що не існували раніше). Деякі сучасні закони складені в дусі континентальних кодексів. У інших сферах суспільних відносин, наприклад, кримінально-процесуальній, закони мають численні прогалини, що є підставою для лавірування та обхідних маневрів. >>>559>>> Збільшення ролі закону не означає зменшення значення судового прецеденту як повноцінного джерела англійського права, а тим більше відведення йому ролі допоміжного джерела. Вважається, що закон, щоб перетворитися не на «паперовий», а на чинний, потребує прецедентів, що конкретизують, характер судових рішень. «Наближення» закону суддями до конкретного випадку відбувається як у процесі його застосування, так і при тлумаченні. Судове тлумачення стає новим прецедентом, яким пов'язаний правозастосовний орган (так звані «прецеденти тлумачення»). По суті, норма закону набуває реального змісту після застосування її у суді. Отже, закон не можна протиставляти прецедентній системі права. Не принижуючи значення прецедентів, закон «уливається» у цю систему, стає її доповнюючою частиною, слугує її вдосконаленню і розвитку.
<< | >>
Источник: Скакун О.Ф.. Теорія держави і права: Підручник. 2001

Еще по теме § 11. Закон в англійській правовій системі. Співвідношення закону і прецеденту:

  1. § 3. Правовий звичай, закон і судовий прецедент
  2. § 4. Нормативно-правовий акт (закон) у системі джерела права
  3. § 4. Судовий прецедент у системі джерела права
  4. АНТИТРЕСТОВСКОЕ ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВО В АНГЛИИ И США. ЗАКОН ШЕРМАНА 1890 г., ЗАКОН КЛЕЙТОНА 1914 г. - ОСНОВА АМЕРИКАНСКОЙ СИСТЕМЫ АНТИМОНОПОЛЬНЫХ ЗАКОНОВ
  5. Можно ли считать закон формой (источником) права наряду с судебным или административным прецедентом и санкционированным обычаем:
  6. 16.2. Нормативно-правовые акты и их виды. Понятие закона. Высшая юридическая сила закона. Виды законов. Система подзаконных актов РФ
  7. НАЦІОНАЛЬНІ I МІЖНАРОДНІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ ТА ЇХ СПІВВІДНОШЕННЯ
  8. § 5. Індуське право у правовій системі сучасної Індії
  9. 5.4.3. Судовий контроль в континентальній правовій системі
  10. 1.2.3. Предмет адміністративного права в континентальній правовій системі
  11. § 1. Поняття, риси і класифікація принципів, що діють у правовій системі
  12. § 1. Поняття, риси і класифікація принципів, що діють у правовій системі
  13. Сфера применения антимонопольных законов. Действие закона по кругу регулируемых отношений.
  14. Естественные законы становятся действительными законами только после установления государства.
  15. Закон органической взаимосвязи софийных жизненных законов