<<
>>

Законність

Ще видатний німецький філософ І. Кант у свій час говорив, що кон- ституційність в державі залежить від наявності і суворого дотримання писаних законів. І хоч, як зазначалося, писаний закон не є панацеєю для верховенства права, вимога законності розглядалася творцями концепції верховенства права як одна з головних її складових.

Таке ставлення до законності притаманне й сучасним прихильникам цієї концепції[133].

Щоправда, на відміну від позитивістської традиції, концепція верховенства права не зводить її до формальної законності, тобто до правління на основі закону, незалежно від його змісту. Таке розуміння законності, на думку практично всіх західних правознавців, не забезпечує достатніх обмежень влади, що є необхідною умовою верховенства права.

Верховенство права передбачає, по-перше, законність, основану на визнанні і беззастережному прийнятті найвищої цінності людини, її убезпеченні від свавілля владних інституцій та їх посадових осіб, тобто законність, яка у вітчизняній літературі досить часто іменується правозаконністю. Це цілком відповідає практиці Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях неодноразово акцентував увагу на тому, що вислів «згідно з законом» - означає «щоб закон не суперечив принципу верховенства права».

По-друге, вимога законності згідно з принципом верховенства права поширюється передусім на діяльність органів публічної влади та їх посадових осіб, а не на всіх суб'єктів права, зокрема громадян та їх об'єднань, як це прийнято вважати у вітчизняному правознавстві. За такого розпорошення суб'єктів законності фактично нівелюється підвищена небезпека порушень закону з боку посадових осіб порівняно з його порушеннями громадянами (порушення закону останніми охоплюється поняттям порушення правопорядку).

По-третє, з підпорядкованості закону не виключається жоден орган державної влади, включаючи законодавця (парламент).

Він зв'язаний ухваленим ним законом до тих пір, поки закон не скасований чи не змінений відповідно до законодавчої процедури, встановленої також у правовий спосіб, засади якої, як правило, визначаються конституцією.

По-четверте, з позицій верховенства права жоден акт управління не може підміняти своїм регулюванням закон, а будь-яка дія або повноваження державного органу повинні мати свою підставу саме в законі, тобто відповідати принципу «те, що прямо не дозволено законом заборонено». Цей принцип знайшов своє відображення, зокрема, у статті 19 Конституції України.

По-п'яте, за попередньою вітчизняною традицією серед конкретних вимог принципу законності часто називається вимога верховенства закону. Збереження самого терміна «верховенство закону» у зв'язку з введенням у національну правову систему принципу верховенства права виглядає сумнівним. Оперування цими двома термінами породжує певну плутанину, оскільки англійське Rule of law досить часто політиками, журналістами, а інколи і перекладачами творів іноземних авторів, тлумачиться як «верховенство закону» (англійське law, як відомо, українською мовою перекладається і як «право», і як «закон»). З огляду на недопущення цієї плутанини термін «верховенство закону» відсутній у Конституції України.

Разом з тим твердження деяких авторів про те, що досить поширені у вітчизняній літературі висловлювання про пріоритетність, базовість, визначальність закону в ієрархії нормативно-правових актів є залишково-інерційними постулатами радянсько-позитивістської доктрини права[134], не можна вважати обґрунтованими.

Конституція України містить положення, які свідчать про те, що вона міцно стоїть на позиціях провідної ролі закону в системі нормативних актів (зрозуміло, після самої Конституції як акта найвищої юридичної сили). Це чи найпереконливіше засвідчує стаття 92 Основного Закону, яка встановлює перелік питань, які належать до предмета регулювання законом. Цей перелік охоплює практично всі сфери правового регулювання, хоч в одних випадках визначення законом є вичерпним і не залишає будь-яких можливостей для підзаконного регулювання, а в інших законом встановлюються лише засади регулювання, що дозволяє їх конкретизувати підзаконними нормативними актами.

Провідна роль закону відображає один з визначальних принципів демократизму - належність влади народу, який здійснює її безпосередньо і через представницькі органи влади, до яких належить парламент; така провідна роль має створювати базу для єдності і внутрішньої узгодженості всієї системи нормативних актів, що є однією з вимог верховенства права.

21.2.5.

<< | >>
Источник: М.І. Козюбра та інші. Загальна теорія права: Підручник / За заг. ред. М.І. Козюбри. - К.,2015. - 392 с.. 2015

Еще по теме Законність:

  1. Розділ 21. ЗАКОННІСТЬ І ПРАВОПОРЯДОК
  2. § 1, Законність, правопорядок і дисципліна
  3. Розділ 21. ЗАКОННІСТЬ І ПРАВОПОРЯДОК
  4. § 1. Поняття законності як багатоаспект-ного суспільно-правового явища. Законність і демократія
  5. ЗАКОННІСТЬ І ПРАВОПОРЯДО
  6. Глава 24 ЗАКОННІСТЬ. ПРАВОПОРЯДОК
  7. Розділ XXVI ЗАКОННІСТЬ І ПРАВОПОРЯДОК
  8. Глава 20 Законність і правова культура
  9. Тема 17. Правомірна поведінка і реалізація юридичних норм. Законність та правопорядок
  10. § 1. Поняття законності
  11. § 4. Співвідношення права, законності і правопорядку. Громадський порядок і правопорядок
  12. § 4. Співвідношення права, законності і правопорядку. Громадський порядок і правопорядок
  13. § 7. Державна дисципліна