<<
>>

§ 2. Застосування норм права як специфічна форма його реалізації

Правозастосування за своїм обсягом є найоб'ємнішою лан­кою в юридичному процесі, яка спрямована на індивідуальне ре­гулювання суспільних відносин.

361

РОЗДІЛ XXIV

ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ

Застосування права — це правова форма діяльності уповно­важених на те органів держави і посадових осіб по реалізації приписів норм матеріального права відносно конкретних жит­тєвих випадків шляхом винесення індивідуально-конкретних рішень.

Застосування права, як особлива форма його реалізації, на відміну від дотримання, виконання і використання має певні ха­рактерні риси.

Передусім це управлінська за своєю природою діяльність ор­ганів держави і посадових осіб у винесенні індивідуально-конк­ретних приписів, які містять не загальні правила поведінки, а ма­ють адресатом конкретних суб'єктів.

У передбачених законодавством випадках застосування права є необхідною умовою реалізації правових норм, внаслідок чого відбувається упорядкування суспільних відносин. Це діяльність, що здійснюється спеціальними суб'єктами, наділеними держав­но-владними повноваженнями (прокуратура, суд, міліція, Прези­дент, голова місцевої адміністрації, слідчий, ректор та ін.), які за­довольняють потреби всього суспільства, тобто діють у публічних, а не у своїх особистих інтересах. Такі суб'єкти займа­ють активну провідну позицію в розвитку правозастосовних відносин. Громадяни не є суб'єктами правозастосування, проте право може застосовуватися з їх ініціативи (наприклад, подання заяви про скоєне правопорушення, позовної заяви до суду та ін.). Правозастосовна діяльність здійснюється вказаними суб'єк­тами в «чужому інтересі», в порядку і процесуальних формах, встановлених законодавством.

Вона являє собою не одноразовий акт, а процес, що скла­дається з Послідовних стадій.

Завершується правозастосовна діяльність винесенням інди­відуального юридичного рішення у формі акта застосування нор­ми права, обов'язковість виконання якого забезпечується приму­совою силою держави (вироком, рішенням суду, розпоряджен­ням тощо).

У сфері цивільних відносин особа, зацікавлена у винесенні правозастосовного акта, має право на будь-якій стадії відмовитися від його реалізації, якщо це не суперечить закону. Наприклад, наказ господарського суду вона може не направити на рахунок боржника і, таким чином, не реалізувати своє право отримати борг за допомогою правозастосовчого органу. Отже, слід розмежовувати ознаки обов'язковості і примусовості вико­нання правозастосовнних актів.

362

За загальним правилом безпосередня реалізація норм права здійснюється без участі органів держави. Однак у багатьох ситу­аціях суб'єктивні права і юридичні обов'язки не можуть виникну­ти і реалізуватися без державного втручання, що і являє собою правозастосовну діяльність. Це відбувається:

коли передбачені юридичними нормами права і обов'язки в конкретних осіб можуть виникати тільки після винесення інди­відуально владного рішення державного органу (наприклад, пен­сію громадянину призначають на підставі постанови органу соціального забезпечення; абітурієнта до вищого навчального за­кладу зараховують тільки після видання наказу ректора; житло з державного житлового фонду надають відповідно до рішення ор­гану місцевого самоврядування тощо);

коли є спір про право і сторони не можуть дійти згоди щодо рішення про-зміст своїх суб'єктивних прав і юридичних обов'яз­ків (наприклад, при розділі майна судовими органами, госпо­дарських суперечок між юридичними особами в господарському суді тощо. Обсяг таких прав і обов'язків визначається судовими рішеннями);

коли скоєно правопорушення і необхідно визначити міру юридичної відповідальності особи (наприклад, винесення вироку за скоєний злочин);

коли необхідно встановити наявність або відсутність факту, що має юридичне значення (визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення його померлим).

Застосування права є етапом реалізації права. Воно може за­вершувати реалізацію права. Наприклад, прийняття посадовою особою органу державної реєстрації повідомлення про скасуван­ня державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи, завершує реалізацію усіх прав і обов'язків, пов'язаних з функціонуванням цієї особи. Але так буває не завжди.

Застосування права може також підключатися на певно­му етапі до «природних» засобів реалізації — дотримання, вико­нання, використання. Наприклад, винесенням вироку, судового рішення завершується правозастосовна діяльність, а реалізація права ще продовжується в процесі їх виконання. Таким чином, правозастосовна діяльність має додатковий, допоміжний харак­тер у загальному механізмі правореалізації.

Потреба у правозастосовній діяльності при регулюванні інди­відуальних відносин пов'язується з наявністю відповідних дер­жавних інтересів. Ці інтереси адекватно відображають функції,

363

РОЗДІЛ XXIV

ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ

що виконує держава. По суті, правозастосування направлене на досягнення проміжної, а не кінцевої мети правореалізації і ком­пенсує в такий спосіб нерозвиненість у суспільстві процесів само­регуляції.

В окремих випадках правозастосування повинно бути обо­в'язковою стадією реалізації права, наприклад, прийняття, по­новлення чи припинення громадянства, реєстрація чи розірвання шлюбу, реєстрація об'єктів нерухомості тощо. Такі функції іма­нентно притаманні будь-якій державі і не зменшують обсягу індивідуального правозастосовного регулювання або підкорення державою громадянського суспільства. В деяких випадках воно може навіть обмежувати реалізацію прав і свобод особистості (особи). Найчастіше це відбувається у відносинах між особою (юридичною, фізичною) і державними органами (іноді державни­ми підприємствами, державними акціонерними компаніями). Зо­крема, прикладами може бути наявність розпорядження Прем'єр-міністра України, що зобов'язує усіх суб'єктів підприємницької діяльності погоджувати контракти на ввіз певних лікарських за­собів з окремою державною акціонерною компанією, а також обов'язок здійснювати медичне страхування іноземних громадян тільки в одній страховій компанії.

Якщо держава нав'язує громадянському суспільству опікунські функції в політичній, економічній, соціальній, культурній та інших сферах життя, тоді очікуваного соціального результату правового регулювання можна не діждатися. Роль державно-владного втру­чання полягає в посиленні його охоронної функції, зміні гарантій, методів, форми правозастосування при звуженні кола суб'єктів цієї діяльності і розширенні їхньої відповідальності.

Отже, сфери правозастосовної діяльності в регулятивних відносинах для держав соціально-демократичної орієнтації по­винні поступово звужуватися.

За своїми формами провозастосовна діяльність поділяється на оперативно-виконавчу, правоохоронну і правосуддя.

Оперативно-виконавча діяльність передбачає виконання приписів правових норм з метою позитивного результативного впливу на суспільні відносини (наприклад, реєстрація шлюбу і на­родження, видання наказу про зарахування на навчання, видача свідоцтва про право власності на приватизований об'єкт і т. ін.). її не слід плутати з оперативно-розшуковою діяльністю, яка є час­тиною правоохоронної діяльності і спрямована на виявлення по­передження, припинення, розкриття злочинів і осіб, що їх скоїли. 364

Правоохоронна діяльність є формою діяльності державних органів та деяких недержавних інститутів, що спрямована на охорону законності і правопорядку, захист прав і свобод людини, боротьбу зі злочинністю. Здійснюється вона органами прокура­тури, органами внутрішніх справ, податковою міліцією, службою безпеки (наприклад, розслідування діянь, що містять ознаки зло­чину; нагляд за додержанням законів; контрольна закупка то­варів з метою виявлення фактів протиправної діяльності).

Правосуддя — це форма державної діяльності, яка полягає в розгляді і вирішенні судом віднесених до його компетенції цивільних, кримінальних та інших справ. Здійснюється вона тільки загальними і спеціалізованими судами.

<< | >>
Источник: За редакцією проф. М. В. Цвіка, доц. В. Д. Ткаченка, проф. О. В. Петришина. Загальна теорія держави і права. 2002

Еще по теме § 2. Застосування норм права як специфічна форма його реалізації:

  1. § 2. Застосування норм права як специфічна форма його реалізації
  2. Застосування норм права та його особливості. Ознаки правозастосовної діяльності
  3. Поняття реалізації норм права та її форми
  4. § 1. Поняття і основні форми реалізації норм права
  5. Акти застосування норм права, їх види
  6. § 3. Основні стадії застосування норм права
  7. § 6. Види актів застосування норм права
  8. § 5. Поняття і ознаки акта застосування норм права
  9. § 4. Основні вимоги до правильного застосування норм права
  10. Ста,дії застосування норм права
  11. Тема 18. Застосування юридичних норм
  12. § 1. Поняття реалізації правових норм
  13. § 1. Поняття реалізації правових норм
  14. 13.2. ПРИМЕНЕНИЕ НОРМ ПРАВА КАК ОСОБАЯ ФОРМА ИХ РЕАЛИЗАЦИИ
  15. Лекция 2. Применение права как особая форма его реализации. Акты применения норм права
  16. § 2. Соотношение источника права и формы права. Правовая форма и форма права