<<
>>

Значення рішень Європейського суду з прав людини для правової системи України

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод - міжнародний договір, з яким найчастіше доводиться мати справу вітчизняним правникам. Ії юридична своєрідність полягає у тому, що вона не просто становить собою текст, що містить норми про права людини.

Положення Конвенції за європейською традицією існують не самі по собі, а у тому вигляді, в якому їх розуміє і застосовує Європейський суд з прав людини при розгляді конкретних справ.

Іншими словами, свого реального життя конвенційні норми набувають саме в рішеннях Суду. Без них Конвенція «мертва». Тому «норми Конвенції діють так, як вони витлумачені Судом»[126].

У зв'язку з цим виникає ще одне запитання: чи можлива інтерпретація положень Конвенції національними судами всупереч існуючим їх тлумаченням Європейським судом?

Здавалося б, відповідь на це питання очевидна. Обов'язковість тлумачень Конвенції Європейським судом для судів України випливає з міжнародних зобов'язань України, які вона взяла на себе, ратифікувавши Конвенцію та Протоколи до неї. Адже у пункті першому Закону України від 7 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Закон «Про ратифікацію Конвенції») прямо зазначається, що Україна повністю визнає «дію на своїй території статті 46 Конвенції щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикції Суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції».

Винятком можуть бути випадки, коли тлумачення положень Конвенції Європейським судом не узгоджуються з Конституцією України, юридична сила якої, як зазначалось, вища від юридичної сили міжнародних договорів, включаючи вказану Конвенцію.

Проте ставлення як науковців, так і юристів-практиків до цитованого положення Закону «Про ратифікацію Конвенції» виявилося неоднозначним.

Не заперечуючи обов'язковості для України тлумачень положень Конвенції Європейським судом, чимало з них вважають, що така обов'язковість обмежується лише тими тлумаченнями Суду, які мають місце у справах про порушення Конвенції Україною, тобто у справах проти України.

Не вніс належної визначеності у це питання, більше того, навіть ускладнив його, і спеціальний Закон України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», у статті 17 якого проголошується, що «суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права». Питання про те, що у цьому разі слід вважати джерелом права - Конвенцію і практику Суду окремо чи в їх єдності, залишилося відкритим.

Цитовані положення дають додаткові підстави для переосмислення наших традиційних уявлень про судовий прецедент як джерело національного права. Хоча в останні два десятиліття ставлення до судового прецеденту як джерела права у вітчизняній юриспруденції почало змінюватись, про що вже йшлося раніше, інерція попереднього мислення продовжує відчуватись і нині, як у загальній теорії права, так і в галузевих юридичних науках. Для багатьох правників саме постановлення питання про необхідність об'єктивного і неупередженого аналізу судового прецеденту та його місця в національній правовій системі України залишається досить болючим.

Не вдаючись до детального аналізу цього справді непростого питання, зазначимо лише, що заперечувати певних перспектив судового прецеденту у національній правовій системі України не варто. Звичайно, для цього в ній необхідні суттєві зміни, насамперед справді незалежний суд і відповідна підготовка суддів, формування в них викликаних вимогами часу правового світогляду і рівня правової культури, за яких їх участь у правотворенні буде служити на благо людини, її правам і свободам.

Одним з безперечних каналів проникнення судового прецеденту у правову систему України є рішення Європейського суду з прав людини, ігнорувати, а тим більше перекривати цей канал недопустимо.

Практично це означає, що суди України, як і суди будь-якої держави - члена Ради Європи, не можуть прийняти іншого рішення, ніж рішення, яке вже ухвалене Європейським судом в аналогічній справі. Причому йдеться про рішення вказаного Суду не тільки щодо України, а й стосовно інших держав, якщо розглянуті ним справи є аналогічними з українськими. Як свідчить практика Суду останніх років, близьких за фабулою справ, розглянутих ним за скаргами фізичних і юридичних осіб з пострадянських країн, є безліч.

В пошуках правових рішень національними судами прецеденти Європейського суду з прав людини можуть виявитися надзвичайно корисними, більш того, незамінними. Це зовсім не означає, що суди України при вирішенні тих чи інших конкретних справ можуть обмежуватися посиланнями на рішення Європейського суду. Як відзначалося, вони існують в єдності з положеннями Конвенції , а останні в свою чергу мають використовуватися в системному зв'язку з положеннями Конституції України.

20.6.

<< | >>
Источник: М.І. Козюбра та інші. Загальна теорія права: Підручник / За заг. ред. М.І. Козюбри. - К.,2015. - 392 с.. 2015

Еще по теме Значення рішень Європейського суду з прав людини для правової системи України:

  1. § 3. Види прав, свобод і обов'язків людини і громадянина. їх система в Конституції України 1996 року
  2. § 3. Види прав, свобод і обов'язків людини і громадянина. їх система в Конституції України 1996 року
  3. Місце правової системи України серед правових систем сучасності: стан та перспективи
  4. ЧЕТВЕРТА ЧАСТИНА СУЧАСНІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ ТА ЇХ ОБ'ЄДНАННЯ. ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА СІМ'Ї НАЦІОНАЛЬНИХ ПРАВОВИХ СИСТЕМ. МІСЦЕ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ • • УКРАЇНИ СЕРЕД НИХ
  5. § 1. Історія ідеї прав людини. Теорія трьох поколінь прав людини
  6. Еволюція прав людини. Покоління прав людини
  7. § 2. Основні права людини і громадянина. Міжнародні стандарти в галузі прав людини
  8. § 3. Система основних прав і свобод людини і громадянина
  9. § 6. Система гарантій прав, свобод і обов'язків людини і громадянина в демократичній державі
  10. § 1. Поняття прав і свобод людини і громадянина, їх загальна характеристика. Обов'язки людини і громадянина
  11. § 1. Поняття прав і свобод людини і громадянина, їх загальна характеристика. Обов'язки людини і громадянина
  12. § 8. Міжнародний захист прав людини
  13. МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ. ДЕРЖАВНИЙ ДЕПАРТАМЕНТ З ПИТАНЬ АДАПТАЦІЇ ЗАКОНОДАВСТВА.. ПРАВО КОМПАНІЙ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДПОВІДНОСТІ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ACQUIS COMMUNAUTAIRE ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ. © Державний департамент з питань адаптації законодавства., 2009
  14. Значення поділу майна та майнових прав для внесення вкладів до статутного капіталу.
  15. Розділ 5 ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ В ГАЛУЗІ ПСИХІАТРІЇ
  16. § 3. Значение правовой системы для формирования и развития гражданского общества
  17. Обмеження прав людини
  18. Розділ 12 УНІВЕРСАЛЬНИЙ ПЕРІОДИЧНИЙ ОГЛЯД — МЕХАНІЗМ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ ООН
  19. III. Значення давньогрецької політичної та правової думки.