>>

Економічна теорія

– це сфера життя суспільства, що охоплює виробництво, обмін, розподіл там споживання благ. З наукового підходу – це суспільна наука, яка розвиває господарчі погляди на життя суспільства.

З практичного боку економічна теорія (економіка) визначається як наука про багатство, яка вивчає використання людьми ресурсів (землі і праці) і знання для виробництва різних товарів їх розподілу між різними членами суспільства з метою споживання, загалом, вивчає проблеми вибору ресурсів та економічну поведінку людей.

Наукове обґрунтування економічного. життя було вперше проведено мислителями Давньої Греції. Зокрема, Ксенофонт (430—355 рр. до н. е.) у праці «Економікс» визначив економію як науку про збагачення свого господарства, водить поняття «економіка». Філософ Платон (427—347 рр. до н. е.) у своїх творах ("Закони”, “Держава", “Політика”) побудував ідеальну державу. Арістотель (384—322 рр. до н. е.) ("Політія", “Нікомахова етика”) був прихильником натурального рабовласницького господарства з дрібною торгівлею.

Вір поділив науку про багатство на економіку (під якою розумів виробництво благ для задоволення потреб) і хремастику (“хрема” – майно, володіння: мистецтво наживання статку або діяльність, спрямована на накопичення багатства).

Сучасні економісти предметом вивчення вважають обмежені ресурси з метою їх раціонального використання.

Пояснення структури економічної теорії двояке. Перший підхід - це наукові погляди які були сформовані, а в подальшому їх відстоювали економічні школи. Так з кінця 15 ст. до кінця 17 ст. економічна думка ґрунтується навколо обміну тобто торгівлі. Основою економіки вважається зовнішня торгівля. Ця течія отримала назву меркантилізм. В сучасному економічному середовищі активно використовується принцип меркантилізму – протекціоналізм, тобто захист національного ринку від наповнення закордонними товарами.

Згодом увага досліджень переноситься із сфери обігу у виробництво. Цей напрямок був названий фізіократизмом (природа). З кінця 17 ст. формується новий напрямок вивчення економіки – класична політична економія. Сам термін політична економіка запропонований французьким меркантилістом Антуаном Монкранть’єром у своїй праці «Трактат політичної економії». Цей напрям економічної думки розглядає виробництво незалежно від його галузевих особливостей, а також розподіл благ, його було започатковано Уїльяном Петті. Адам Сміт у праці «Дослідження про природу і причини багатства народів» формує класичну політичну економію. Він започаткував теорію капіталу, визначив узагальнюючі його структурні елементи — основний та оборотний капітал, розкрив їхню роль і значен­ня. Давід Рікардо у праці «Засади політичної економії і оподаткування» вказує, що життєздатність капіталістичного виробництва зумовлена вільною конку­ренцією, яка забезпечує реалізацію інтересів як особи, так і суспільства. Завершив формування класич­ної політичної економії Жан Шарль Леонард Сімонд де (Сісмонді) «Нові начала політичної економії, або про багатство у його відношенні до народонаселення». Він писав про суперечливу при­роду капіталізму, про кризовий характер його розвитку.

Окремим напрямком класичної політичної економії стала пролетарська політична економія, яку започаткував Карл Маркс. Він досліджував суперечності капіталізму. сформував теорію доданої вартості. В. Ленін розвинув вчення К. Маркса в період розвитку капіталізму і сформував марксисько-ленінську теорію, яку було впроваджено практично після революції 1917 року у Царській Росії.

З ХIХ ст. формується новий суб’єктивний підхід у дослідженні економічного життя (досліджується проблеми задоволення від споживання). Цей напрям дослідження отримав назву - маржионамізм (граничність). Його засновниками були А.Тюрго, А.Курно (Франція), К.Менгер (Австрія), С.Джевонс (Англія), Л.Вальрас (Швейцарія). Наприкінці ХIХ — на початку XX ст. активно розвивали дослідження в цьому напрямку представники австрійської школи (КМенгер, Ф.Візер, Е.Бем-Баверк.

Кембріджська маржиналістська школа (А.Маршал, А.Пігу, Ф.Еджуорт).

Книга Дж.М.Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936 р.) запровадила макро- і мікроекономічний аналіз у процес економічного дослідження. Було теоретично обґрунтувано необхідність державного регулювання економіки.

У другій половині XX ст. сформована неоліберальна економічна школа, яка відстоювала ідеї соціального ринкового господарства та необхідності спиратися на загальнолюдські цінності.

У 70-80 роках сформувались найбільш відомі напрямки економічної думки. Монетаризм на чолі з М. Фрідменом (Чикагська школа). Їх головні ідеї: 1) економіка саморегульована, державне втручання шкідливе; 2) причина криз - нестача грошової маси; 3) приріст грошової маси на 1-2% має випереджувати зростання обсягів виробництва, контроль за грошовою масою - основна і чи не єдина державна економічна функція; 4) соціальні програми мають бути скорочені до мінімуму.

А. Лаффер формує концепцію економіки пропонування. Основні засади зводяться до того, що регулювати потрібно не попит, а пропозицію. Для цього необхідно сприяти розвитку великого, середнього і малого бізнесу, відповідно знизити податки на корпорації та сприяти розвитку НТП.

Вік комп’ютеризації висуває виняткову роль ресурсу – інформації. Інформація на базі комп’ютеризації повинна оперативно та раціонально реагувати на будь-які зрушення в економіці. Це ідея теорії раціональних сподівань.

Ще у 20-30 рр. XX ст. виник напрямок економічної думки інституціонально-соціальний, яка відстоює те, що економіка розвивається через інститути (профспілки, державу, споживачів). У 70-80 рр. цей напрям уточнюється. Дж. Гелбрейт, розробляли концепції трансформації капіталізму в умовах науково-технічної революції (концепція постіндустріального суспільства).

Подальший розвиток суб'єктивістського напрямку дослідження призвів до виникнення теорії споживання. Базовою категорією економічної теорії споживання є функція корисності, яка у стислій формі виражає індивідуальну систему цінностей суб'єкта.

Сьогодні теорія споживання вважає переваги первинними, а функцію корисності - вторинною.

Г. Беккер розвинув нову концепцію споживацького вибору, за якою різко розмежовуються товари як такі та споживацькі блага, як кінцевий продукт діяльності в домашньому господарстві.

Інший підхід до пояснення структури економічної теорії – це складові, тобто ті науки які вивчають економічні закономірності розвитку суспільства, а саме:

1. Політична економія - мистецтво державного управління економікою. Предмет політичної економії - вивчення законів, що регулюють виробництво, обмін, розподіл і споживання матеріальних життєвих благ у людському суспільстві.

2. Мікроекономіка — це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб'єктів. Ними можуть бути окремі споживачі, робітники, вкладники капіталу, фірми тощо. Предмет курсу - поведінка людей і механізм прийняття ними рішень для досягнення мети в умовах обмежених ресурсів.

3. Макроекономіка вивчає загалом економіку країни. Особливу увагу приділяє чотирьом сферам, які можна виокремити у національній економіці, — сферам виробництва, зайнятості, цін та зовнішньоекономічних зв'язків. Об'єктом макроекономіки є національна економіка. Предметом макроекономіки, є ефективність функціонування національної економіки, або, кажучи точніше, ефективність функціонування механізмів економічної системи.

4. Економікс – наука про ефективність використання рідкісних ресурсів в умовах ведення ринкових відносин. Предметом науки економікс, як вважають на Заході, є ефективне застосування того, що має у своєму розпорядженні суспільство, найраціональніше використання ресурсів.

Економічні закони – об’єктивні, але вони є законами людської діяльності, тому виявляються і здійснюються лише через свідому, доцільну діяльність людей, спрямовану на реалізацію власних економічних інтересів. Економічні закони поділяються на всезагальні (закон економії часу; зростання продуктивності праці; підвищення потреб), особливі (закони грошового обігу), та специфічні (закон попиту на предмети розкоші).

Найзагальніші поняття, що відбивають істотні властивості і зв'язки того чи іншого боку реальної дійсності, називають категоріями. Для пізнання економічної дійсності використовують відповідні методи, а саме метод абстракції, метод аналізу і синтезу, метод індукції, емпіричний метод також використовує математичні, графічні і статистичні методи, та принцип поєднання історичного і логічного.

Економічна теорія виконує світоглядну функцію, методологічну функцію. Позитивна функція економічної теорії має справу з фактами і вільна від об’єктивних оцінювальних функцій. Нормативна функція економічної теорії виражає суб’єктивне уявлення про те, що має бути (оціночні судження економістів).

| >>
Источник: БУЛГАКОВ А.А.. Лекції з економічної теорії. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ. ОСНОВИ МІКРОЕКОНОМІКИ. 0000

Еще по теме Економічна теорія:

  1. § 3. Економічне мислення та неокласичний економічний аналіз
  2. 8. Кардиналістська теорія корисності та ординалістська теорія поведінки споживача.
  3. § 35. Ввиду столь сильно бьющаго въ глаза противорѣчія между теоріей Маркса и опровергающей ее дѣйствительностью современной экономической жизни,—слѣдуетъ задаться вопросомъ:какииъ образомъ такой великій умъ могъ построить такую ложную съ перваго же взгляда теорію.
  4. § 1. Економічне мислення: поняття, місце в економічній структурі суспільства
  5. 2. Класифікація економічних систем
  6. Циклічність економічного зростання
  7. 3. Типи економічних систем
  8. Теорія поведінки споживача
  9. Теорія еволюції видів
  10. Тема 6. ЗМІШАНА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА
  11. § 1. Розмаїття концепцій (теорій) походження держави
  12. § 1. Розмаїття концепцій (теорій) походження держави
  13. Поняття, показники та типи економічного зростання
  14. § 2. Діалектика економічного і соціального та суперечності ринкової економіки