<<
>>

11. Класичні теорії виробництва і прибутків. Утворення середньої норми прибутку. Економічний прибуток. Земельна рента.

Оскільки ресурси обмежені, то перед будь-яким суспільством виникають три основні взаємопов'язані економічні проблеми:

- Що повинно вироблятися, тобто скільки і яких товарі вслід виробити, тобто визначити кількість продуктів, які необхідно та можливо за конкретних умов виготовити?

- Як ці товари потрібно виробити, тобто за допомогою яких матеріальних і трудових ресурсів, з використанням якої технології вони мають бути виготовлені?

- Для кого призначаються продукти та послуги, тобто як вони розподіляються і кому, врешті-решт, підуть на споживання?

Вирішувати такі проблеми потрібно лише на основі розвитку та раціонального використання продуктивних сил і ресурсів у виробництві.

Виробництво - це процес взаємодії людини з природою з метою створення матеріальних благ та послуг, які потрібні для існування та розвитку суспільства. Історично воно пройшло тривалий шлях розвитку від виготовлення найпростіших продуктів до виробництва найскладніших технічних систем. У процесі виробництва не тільки змінюється спосіб та вид виготовлення благ та послуг, але відбувається і моральне вдосконалення самої людини.

Виробництво носить суспільний характер.

Виробництво за структурою складається з таких фаз: безпосереднього виробництва, розподілу, обміну і споживання. Воно послідовно проходить усі ці фази і одночасно перебуває в кожній з них у даний момент. Фази виробництва тісно між собою пов'язані, і якщо зв'язок між виробництвом і споживанням десь втрачається, то трудова діяльність стає недоцільною або перетворюється у виробництво заради виробництва, а не заради споживання. Таким чином, виробництво, розподіл, обмін і споживання слід завжди розглядати як органічне ціле.

За характером економічної діяльності людей суспільне виробництво поділяють на три великі сфери: основне виробництво; виробнича інфраструктура; соціальна інфраструктура.

Основне виробництво - це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва. Примноження суспільного багатства визначається саме цими галузями, їхнім технічним рівнем. Основне виробництво включає сировинний, паливно-енергетичний, металургійний, агропромисловий, хімічно-лісовий комплекс, виробництво товарів народного споживання.

Виробнича інфраструктура — це галузі, які обслуговують основне виробництво та забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві та в народному господарстві в цілому. До них належать: транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові галузі; спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, консультаційних).

Основне виробництво і виробнича інфраструктура в сукупності становлять сферу матеріального виробництва.

Соціальна інфраструктура - це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства, які відіграють вирішальну роль у всебічному розвитку трудящих, примноженні їхніх розумових та фізичних здібностей, професійних знань, підвищенні освітнього й культурного рівня. Сфера соціальної інфраструктури включає: охорону здоров'я та фізичну культуру, освіту, побутове обслуговування, культуру, мистецтво та ін.

Будь-яке виробництво має свої особливі форми. Якщо за основу класифікації взяти етапи і рівень розвитку продуктивних сил, то на основі такого критерію виділяють доіндустріальне виробництво, де переважають сільське господарство і ручна праця; індустріальне виробництво, де переважає велике механізоване промислове виробництво; постіндустріальне виробництво, де переважає сфера послуг, наука, освіта, інформатика.

Предметом економічного аналізу є рідкісні блага. Блага – це все те що необхідне для існування і розвитку людського суспільства іншими словами це товари та послуги. Розрізняють блага приватні (ринкові) та суспільні (колективні). Для суспільного блага характерні ознаки: невиключеність (неможливість когось виключити із користування чим благом); неконкурентність (споживання блага одним суб’єктом не перешкоджає споживанню того ж блага іншим).)

Товари та послуги які безпосередньо задовольняють потреби споживача - це споживчі блага, а ті, що задовольняють потреби суб’єктів опосередковано (забезпечують виробництво споживчих благ) - капітальні блага.

Економічні блага – ті блага які можна продати і купити.

Суспільне виробництво економічна теорія пояснює всебічно. Так, марксистська теорія в якості факторів виробництва виділяє робочу силу, предмети праці, засоби праці, поділяючи їх на дві великі групи: особистий фактор виробництва і речовий фактор виробництва.

Особистий фактор виробництва це трудові колективи, люди, найняті суспільне корисною працею в галузях матеріального і нематеріального виробництва. Робоча сила - це здатність людини до праці, або сукупність її фізичних і розумових здібностей, що використовуються в процесі створення матеріальних і духовних благ.

До речового фактору належать усі засоби виробництва, тобто сукупність предметів та засобів праці, які використовуються в суспільному виробництві для створення матеріальних благ.

Все те, на що людина впливає в процесі праці, називаються предметами праці. Розрізняють два види предметів праці:

- матеріали, що безпосередньо добуваються і перетворюються на продукт (вугілля, руда і т.п.);

- матеріали, що пройшли попередню обробку і виступають сировиною (метал на машинобудівному заводі, деревина тощо).

Засоби праці - це річ або комплекс речей, за допомогою яких людина діє на предмет праці, тобто все те, що людина ставить між собою і предметами праці (будівлі, споруди, верстати, машини, обладнання).

Маржиналістська теорія традиційно виділяє три групи факторів виробництва: землю, працю, капітал.

1). Земля (більш загально), природні ресурси - це дар природи для наших виробничих процесів - земля, яка використовується для обробітку, для зведення будинків, заводів і прокладання доріг; енергетичні ресурси для забезпечення пальним машин і теплом наших помешкань; неенергетичні ресурси, наприклад, мідна і залізна руда чи пісок.

2). Праця — це свідома діяльність людини, спрямована на створення необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб у матеріальних і духовних благах, а також інша діяльність, зумовлена суспільними потребами. Праця складається з часу, витраченого людиною на виробництві.

В процесі праці відбувається - споживання робочої сили, а також розвиток і вдосконалення самої людини завдяки нагромадженню знань, досвіду, підвищенню кваліфікації. В сучасних умовах до фактору праці відносять і підприємницьку здібність.

Підприємницька здібність - особливий вид людського капіталу, який передбачає використання ініціативи, винахідливості та ризику в організації виробництва та являє собою діяльність по координації та комбінуванні всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг.

3). Капітал утворюють товари тривалого використання, вироблені для виробництва інших товарів (верстати, дороги, комп'ютери, молотки, вантажівки, сталеливарні заводи, автомобілі, машини для миття посуду).

В економічній теорії постіндустріального суспільства до факторів виробництва відносять також інформаційний та екологічний фактори.

Прибуток – надлишок над витратами виробництва (загальний дохід це виручка - мінус витрати виробництва).

Меркантилісти прибуток пояснювали як результат продажу товарів за межами країни.

Класична політична економія (Сміт, Рікардо) – вказували, що його формування здійснюється в виробництві: Сміт – як вирахування підприємцем з продукту праці найманого виробника; Рікардо – прибуток залежить від рівня заробітної плати (якщо заробітна плата висока, то прибуток низький).

Марксиська теорія прибуток пояснювала як перетворену форму додаткової вартості (неоплачена праця найманих робітників).

Сучасна теорія прибуток трактує як винагороду підприємця за його діяльність.

Розрізняють різновидності прибутку:

бухгалтерський прибуток – різниця між сукупними і явними бухгалтерськими витратами

EP = TR - ВC, де ВС – явні бухгалтерські витрати;

Економічний прибуток – різниця між сукупним виторгом і сукупними витратами: ЕР = ТR - ТС. Бухгалтерський прибуток більший за економічний на величину неявних витрат. Балансовий – різниця між загальною сумою підприємства або фірми і собівартістю проданого за певний період (місяць, квартал, півріччя, рік); чистий прибуток – різниця балансового прибутку і обов’язкових платежів підприємств.

Функції прибутку: показник діяльності підприємства або фірми (дохід); регулює розподіл ресурсів між підприємствами; стимулююча функція – проявляється через впровадження нововведень, поліпшення якості продукції (в кінцевому підсумку це зменшує ціну або витрати виробництв і забезпечує отримання надприбутків).

Кожне підприємство прагне отримати найбільший прибуток, але його цікавить не абстрактний розмір, а віддача від кожної одиниці здійснених витрат - норма прибутку. Р/=(Р/К)*100%

У господарській діяльності розрізняють: 1) відношення маси прибутків до обсягу продажу; 2) відношення маси прибутку до акціонерного капіталу; 3)відношення маси прибутку до активів (показник ефективності всього капіталу, який використовує підприємство); 4) відношення маси прибутку до відтворювального капіталу (будівлі, споруди, сировина, матеріал).

Чинники, які впливають на прибуток: 1) за незмінного рівня цін норма прибутку залежить тільки від витрати виробництва; 2) на прибуток впливає рівень цін на товари та послуги (максимально висока норма прибутку тоді, коли ринкова ціна перебуває на рівні купівельної спроможності, а мінімальний прибуток – коли ринкова ціна лежить на рівні витрат виробництва); 3) швидкість обороту капіталу.

Прибуток є джерелом формування фондів підприємства. Фонд нагромадження (резервний фонд) формується з метою розвитку виробництва, технічного переоснащення та реконструкції (розвиток матеріально-технічної бази). Також для фінансування науково-дослідних робіт, сплачуються відсотки за кредити (довгострокові), для придбання цінних паперів. Фонд споживання – для використання коштів підприємства: 1) матеріально-технічне заохочення працівників; 2) відрахування на соціальний розвиток; 3) формування резервного фонду, кошти якого використовуються для стабілізації фінансових зв’язків з державним бюджетом, банками-партнерами.

Право власності на землю зумовлює отримання землевласником пев­ної частки додаткового продукту у вигляді земельної ренти. Земель­на рента є економічною формою реалізації земельної власності (дохід власника землі без вкладання будь-якого капіталу).

Різновиди земельної ренти: Диференціальна земельна рента I (за родючістю ґрунтів) забезпечена відмінності в природних умовах, а це при однакових витратах на різних за якістю землях створюється різний обсяг продукції, а за умов товар­ного виробництва — й неоднаковий доход. Коли ціна виробництва про­дукту нижча від ціни його реалізації, виникає додатковий доход, який і є матеріальною основою ренти. Диференціальна рента I (за місцеположенням) виникає як наслідок відмінностей у їх розташуванні віднос­но ринків збуту продукції, транспортних шляхів тощо. Ці відмінності зу­мовлюють відмінність у транспортних витратах, вищі ціни за вищу якість продукції при швидкій доставці, що створює умови для утворення дифе­ренціальної ренти.

Диференціальна рента II забезпечена відмінністю у вкладеній праці, рівнем інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, що спричиняє підвищення рівня урожаїв.

Монополія, як об'єкт власності на землю породжує абсолютну рен­ту, що сплачується з усіх видів землі, незалежно від її якості. Орендар може сплачувати абсолютну ренту тоді, коли попит на ту чи іншу продукцію перевищуватиме її пропозицію, а отже, вищі ринкові ціни забезпечать отримання економіч­ного прибутку, який і набере форми абсолютної ренти.

Монопольна рента формується за рахунок особливих умов (географічних, природо-кліматичних умов), які забезпечують вирощення специфічної с-г продукції (бананів, кави тощо).

Рента у несільськогосподарських галузях. У видобувній промис­ловості надприбуток набуває форми диференціальної ренти. Це пов'яза­но з тим, що витрати на видобування і доставку вугілля, руди, нафти чи газу в розрахунку на одиницю видобутку залежать від природних умов залягання корисних копалин, вмісту компонентів у руді та їхнього спів­відношення, умов і відстані транспортування тощо.

Конкретною формою земельної ренти є орендна плата, яка містить ренту, відсоток на капітал, інші платежі. Земельна рента за умов ринкової економіки виступає у формі орендної плати, відсотка за іпотечною заборгованістю та ціни зем­лі, оскільки земля вільно продається і купується.

Ціна землі як продукту праці містить витрати на обробіток ґрунту та його по­ліпшення, тобто набуває нової якості, виступаючи, з одного боку, і як продукт праці землероба, з іншого — як результат функціонування таких чинників виробництва, як капітал та підприємницькі здібності. Ціна зем­лі як продукту природи — поняття ірраціональне, оскільки земля не є продуктом людської праці.

Економічними формами землі-капіталу виступає форма позикового відсотка, а землі-матері — земельна рента.

де: R - земельна рента; i - норма відсотка.

Теоретично ціна землі містить грошовий еквівалент витрат власника на її поліпшення і величину ренти. Фактично ціна коливатиметься залеж­но від вартості заходів щодо її поліпшення, маси ренти, норми позиково­го відсотка, співвідношення попиту і пропозиції, очікуваної зміни цін на сільськогосподарську продукцію, напрямів державної економічної політи­ки щодо регулювання аграрного сектору економіки тощо.

<< | >>
Источник: БУЛГАКОВ А.А.. Лекції з економічної теорії. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ. ОСНОВИ МІКРОЕКОНОМІКИ. 0000

Еще по теме 11. Класичні теорії виробництва і прибутків. Утворення середньої норми прибутку. Економічний прибуток. Земельна рента.:

  1. 13. Вибір конкурентною фірмою оптимального обсягу виробництва. Короткострокова крива пропонування. Вибір фірмою технологічно та економічно ефективного способу виробництва у довгостроковому періоді
  2. 3. Економічна ефективність виробництва та її показники
  3. Рынок земельных ресурсов и земельная рента
  4. 2.4. Земельная рента как форма реализации земельной собственности
  5. Вибір фірмою економічно ефективного способу виробництва. Ізокоста. Траєкторія розвитку фірми
  6. § 4. Рынок земельных ресурсов и земельная рента
  7. 2. Земельная рента
  8. § 39. Земельная рента и ее формы в современных условиях
  9. Вопрос №35. Земельная рента: сущность и формы
  10. 12.4. Земельная рента как доход с земли
  11. 1.4. Земельная рента в ретроспективе развития теории стоимости
  12. 33. ЗЕМЕЛЬНАЯ РЕНТА КАК ДОХОД ЗЕМЛИ. ТЕОРИИ РЕНТЫ
  13. 2.3. Земельная рента в механизме регионального зернового рынка
  14. Вибір фірмою технологічно ефективних способів виробництва. Ізокванта. Заміна факторів виробництва
  15. БУЛГАКОВ А,А,. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ. ОСНОВИ МІКРОЕКОНОМІКИ, 0000
  16. 1. Предмет економічної теорії. Фундаментальні поняття економічної теорії. Методи досліджень і функції економічної теорії.