24. Моделі економічного зростання екстенсивного та інтенсивного типу. Структурні зміни в економічній системі.

Під економічним зростанням розуміють збільшення виробничих можливостей країни. Графічно економічне зростання можна зобразити як зміщення праворуч природного рівня випуску або кривої виробничих можливостей.

Економічне зростання вимірюється трьома абсолютними показниками:

• збільшенням ВВП (ВНП) в абсолютному вимірі за певний період;

• збільшенням ВВП (ВНП) на душу населення.

• зростанням реального ВВП на одного зайнятого.

Крім того, економічне зростання вимірюється у відносних показниках:

• середньорічного темпу зростання ВВП у порівнянні з попереднім періодом;

• середньорічного темпу зростання ВВП на душу населення.

Відмінність у темпах економічного зростання має важливе значення для зміни рівня доходу. Існує так зване „правило величини 70”. Якщо країна має, наприклад, темп зростання 4% за рік, то ВВП країни подвоїться за 70/4 ≈ 17,5 років, а при темпах 3% – приблизно за 23 роки (70/3 ≈ 23).

Розрізняють два типи економічного зростання – екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивний тип характеризується тим, що зростання ВВП відбувається за рахунок залучення у виробництво більшої кількості виробничих ресурсів за умови незмінної технології, коли продуктивність праці у суспільному виробництві залишається незмінною.

Інтенсивний тип має місце тоді, коли приріст виробництва забезпечується збільшенням віддачі від факторів виробництва, тобто за рахунок підвищення продуктивності. Інтенсивний тип зростання може супроводжуватись структурними змінами, тоді темпи зростання знижуються, але це зниження не вважають негативним явищем.

Кожен тип економічного зростання має свої чинники, які також поділяються на екстенсивні та інтенсивні.

Загалом всі чинники економічного зростання об’єднують у три групи:

• чинники пропонування, до яких відносять ресурсне забезпечення;

• чинники попиту, які прискорюють кругообіг продукту і доходу в економіці;

• чинники розподілу, які сприяють отриманню максимальної кількості продукту, корисного для суспільства.

До екстенсивних чинників відносяться: збільшення числа зайнятих у виробництві;збільшення обсягів фізичного капіталу.

До інтенсивних чинників належать: технічний прогрес; рівень освіти та професійної підготовки робітників; економія за рахунок збільшення масштабу виробництва; покращення розподілу ресурсів; законодавчі, інституційні та інші чинники.

На практиці важко розрізнити, які саме чинники у більшій мірі сприяли економічному зростанню. У реальному житті, як правило, спостерігається економічне зростання змішаного типу, коли зростання зайнятих і основного капіталу супроводжується введенням нових технологій і вдосконаленням організації праці.

Виділяють чинники, які можуть стримувати зростання продуктивності: обмеженість з боку сукупного попиту; соціально-політична ситуація в країні; державне втручання у приватний бізнес, яке ускладнює або робить дорожчим виробництво товарів (законодавство відносно охорони праці, охорони здоров’я, екологічних обмежень і т.п.); трудові конфлікти в колективах; несприятливі кліматичні та погодні умови; злочини у сфері господарської діяльності.

Є чинники, які сприяють економічному зростанню. Серед них найважливішими є міжнародна спеціалізація та зовнішня торгівля. Деякі чинники сприяння важко піддаються кількісній оцінці, наприклад, культурний рівень населення, національні традиції, тощо.

Обсяг реального ВВП за чинниками можна визначити у такий спосіб:

ВВП = (Трудові витрати) ? (продуктивність праці).

Трудові витрати = (чисельність зайнятих)?(тривалість робочого тижня).

Чисельність зайнятих залежить від кількості населення працездатного віку; тривалість робочого тижня встановлюється законодавством або трудовими угодами. Продуктивність праці залежить від рівня НТП, фондоозброєності праці, якості робочої сили (кваліфікації, освіти, професійної підготовки).

Фаза економічного розвитку країни породжує еволюційні зміни у структурі народного господарства. До сучасних характерних тенденцій економічного зростання відносять: тенденцію до скорочення частки сільського господарства у загальному обсязі зайнятості і випуску продукції; тенденцію до зростання частки послуг; явище урбанізації – концентрації населення у густонаселених відносно крупних регіонах.

Виділяють чотири основних джерела економічного зростання:

§ зростання чисельності робочої сили;

§ нагромадження виробничого устаткування (фізичний капітал);

§ технічний прогрес, який робить продуктивнішими трудові зусилля;

§ поведінка економічних суб’єктів.

Найпридатнішим вимірником затрат праці як чинника економічного зростання є сумарна кількість відпрацьованих годин. Англійський економіст Н.Калдор виявив, що затрати праці, виміряні у людино-годинах, зростають повільніше, ніж капітал і обсяг продукції. За тривалий час відношення капіталу до праці та обсягу виробництва до праці зростали постійно, тобто зростали капіталоозброєність праці та її продуктивність. Відношення капіталу до обсягу продукції, тобто капіталомісткість ВВП , залишалося постійним. Виникла ситуація, коли капітал і обсяг продукції зростають з однаковою швидкістю. Ці відрізки траєкторії розвитку називають збалансованим зростанням, або стаціонарним станом економіки. Основним методом дослідження економічного зростання стало вивчення її стаціонарного стану.

Якщо темп зростання ВВП і темп зростання нагромадження капіталу рівні , то зростання буде визначатись темпом зростання затрат праці і технічним прогресом.

Моделі економічного зростання екстенсивного типу у закритій економіці

Головна мета розробки та дослідження моделей економічного зростання – з’ясувати найсуттєвіші джерела цього процесу, їх внесок у процес зростання. Як і будь-які моделі, вони є спрощеним, абстрактним відображенням реального економічного процесу, будуються з багатьма припущеннями, але все ж таки дають можливість проаналізувати окремі сторони і закономірності такого складного явища, яким є економічне зростання.

Численні моделі відрізняються одна від одної перш за все двома основними підходами до аналізу: кейнсіанським і класичним.

Неокейнсіанські моделі в основу кладуть один з основних компонентів сукупного попиту – інвестиції, які мультиплікативно збільшують реальний ВВП . Водночас у моделях прослідковується вплив на інвестиції зростання доходу через ефект акселератора. Найбільш відомі неокейнсіанські моделі – моделі довгострокового економічного зростання – були розроблені ще у 1930-х рр. американськими економістами О.Домаром та Р.Харродом. Домар прийшов до висновку, що за даної продуктивності капіталу темп економічного зростання залежить від граничної схильності до заощадження. До аналогічних висновків прийшов і Харрод. Схожість моделей зумовила їх поєднання. Модифікована модель отримала назву моделі Домара – Харрода і була досить поширена в економічній теорії. Згідно з моделлю Домара – Харрода економічне зростання можна забезпечити або шляхом збільшення заощаджень у національному доході, або шляхом підвищення ефективності використання додаткового капіталу. Модель враховує також темп зростання населення.

Серед неокласичних моделей найбільш популярною стала модель американського економіста Р.Солоу, який показав взаємозв’язок заощаджень, нагромадження капіталу, величини робочої сили і науково-технічного прогресу та їх впливу на економічне зростання.

Проаналізуємо роль кожного з джерел в економічному зростанні. Насамперед розглянемо особливості нагромадження капіталу в закритій економіці за умови, що величина трудових ресурсів незмінна, а науково-технічний прогрес відсутній. Прослідкуємо зв’язок між заощадженнями та інвестиціями.

Вихідним пунктом аналізу є виробнича функція .

Розглядається спрощена модель економіки, в якій виконуються такі умови: виробнича функція має постійну віддачу від масштабу – обсяг виробництва зростає тим же темпом, що і темп зростання капіталу та праці, тобто ; закрита економіка, тому виконується тотожність ; рівень заощаджень постійний, сума заощаджень: .

Виробнича функція з постійною віддачею від масштабу дозволяє проаналізувати всі величини у вигляді показників на одного працюючого. Поділивши всі складові виробничої функції на кількість працюючих , отримуємо:

, звідки .

Позначимо: . Тоді виробнича функція приймає вигляд: , або .

Випуск на одного працюючого показує рівень продуктивності, а кількість капіталу на одиницю праці – рівень капіталоозброєності (фондоозброєності) праці. Обсяг продукції, який виробляє додатковий працівник, коли обсяг капіталу зростає на одиницю, представляє собою граничний продукт капіталу . Коли змінюється лише один фактор виробництва, починає діяти закон спадної віддачі. Отже, за умови повної зайнятості трудових ресурсів динаміка випуску продукції на одного працюючого матиме вигляд опуклої функції (рис. 10.1) з кутом нахилу .

Виразимо тотожність в розрахунку на одного працюючого, виходячи з того, що сума заощаджень складає фіксовану частку загального обсягу випуску: .

Рівень заощаджень визначає розподіл обсягу продукції між споживанням та заощадженнями: ; функцію споживання на одну особу можна виразити: ,

тоді .

Зв’язок між випуском продукції на одного працюючого, споживанням та валовими інвестиціями на працівника графічно ілюструє рис. 10.1. У рівнянні інвестиції виражені як функція від капіталу на одного працівника. У моделі Солоу працівники і населення ототожнюються. Графік показує, що крива інвестицій має той же вигляд, що і виробнича функція, але розташована нижче, оскільки заощадження складають фіксовану частку від випуску продукції. Відстань по вертикалі між виробничою функцією і функцією інвестицій (заощаджень) визначає величину споживання .

Вся сума інвестицій є валовими інвестиціями, які поділяються на чисті інвестиції та амортизацію. Чисті інвестиції представляють собою нагромадження (приріст) капіталу, амортизація – це частина інвестицій, що йде на відновлення зношеного капіталу. Нагромадження капіталу можна виразити як різницю між валовими інвестиціями та амортизацією. У моделі припускаємо, що амортизація становить постійну частку від суми капіталу . Отже, , або, підставивши функцію інвестицій, отримуємо:. Зміна обсягу капіталу на одного працівника , тобто зміна капіталоозброєності одного працівника, буде мати вигляд:

.

Зростання обсягу капіталу веде до відповідного зростання коштів, потрібних для його відновлення, тобто сума амортизації зростає пропорційно нагромадженню капіталу, а графік має вигляд променя, що виходить з початку координат (рис. 10.2).

Об’єднавши на одному графіку функцію інвестицій і графік амортизації (рис. 10.2), бачимо, що на малих обсягах валові інвестиції перевищують суму амортизації, але в точці вони стають рівними амортизації. Отже, існує такий єдиний обсяг капіталу на одного працівника, де валові інвестиції і амортизація зрівноважуються, тут величини інвестицій вистачає лише на відновлення зношеного капіталу, чистих інвестицій немає, тобто на обсязі .

Обсяг капіталу на одного працівника, за якого інвестиції дорівнюють амортизації і не змінюються з перебігом часу, називають стаціонарним обсягом.

Стаціонарний стан капіталу має важливе значення. На цьому обсязі економіка також досягає стаціонарного стану – виробництво на обсязі довгий час залишається без змін. Крім того і капітал, і економіка завжди прямують до стаціонарного стану.

Якщо обсяг капіталу менший за стаціонарний, наприклад, становить , то обсяг валових інвестицій перевищує амортизацію, отже, існує приріст капіталу і відповідно зростає обсяг випуску, доки не досягне стаціонарного стану в точці . Якщо ж наявний капітал в економіці становить , то тут валові інвестиції менші за амортизацію, капітал вибуває в більших обсягах, ніж відновлюється амортизацією, отже, наявний капітал зменшується, доки не досягне обсягу , відповідно виробництво скорочується. У стаціонарному стані за стійкого рівня капіталоозброєності інвестиції і амортизація стають рівними, приріст капіталу на одного працівника відсутній, економіка набуває довгострокової стійкої рівноваги.

Формально стаціонарний стан економіки можна описати так:

, , звідси .

Капіталоозброєність досягає стійкого стаціонарного стану, коли:

.

Тепер проаналізуємо, як впливає рівень заощаджень на стан рівноваги в економіці. Рис. 10.3 ілюструє наслідки зростання рівня заощаджень.

При початковому рівні заощаджень стаціонарний обсяг капіталу забезпечує обсяг виробництва . З підвищенням рівня заощаджень до інвестиції збільшуються, функція інвестицій піднімається вгору, тоді на рівні обсяг інвестицій перевищує амортизацію на величину відрізку . Отже, обсяг капіталу на одного працюючого (капіталоозброєність праці) зростає, зростають і обсяги випуску, економіка швидко розвивається, доки інвестиції не досягнуть точки . Новий стаціонарний обсяг капіталу і стаціонарний стан економіки досягається на рівні , за якого виробляється значно більший обсяг продукції на одну особу . Таким чином, підвищення рівня заощаджень прискорює економічне зростання, але лише до того моменту, коли досягається новий стаціонарний стан економіки. У точці обсяг інвестицій стає рівним величині амортизації, настає новий стаціонарний стан капіталу , за якого економічне зростання припиняється.

Емпіричні дані показують, що в країнах, де рівень заощаджень високий, забезпечується і високий обсяг сукупного доходу на одну особу. Звідси можна зробити висновок, що країні бажано якомога більше заощаджувати. Але чим більше доходу заощаджують, тим менше його йде на споживання. Виникає питання: який рівень заощаджень буде оптимальним? Інвестиції дають можливість збільшувати випуск на душу населення у майбутньому, але збільшення частки заощаджень в сукупному доході зменшує поточне споживання. Очевидно, що оптимальною буде така частка заощаджень, за якої в умовах стійкої рівноваги економіки досягається максимально можливий рівень споживання. Співвідношення між рівнями споживання і заощадження, яке максимізує поточне споживання, називають „золотим правилом нагромадження“. Стаціонарний обсяг капіталу на одного працюючого, який максимізує споживання, називають золотим рівнем нагромадження капіталу, або рівнем Золотого правила, і позначають .

Споживання у стаціонарному стані визначаємо як різницю між обсягом виробництва та інвестиціями: , отже, . Інвестиції у стаціонарному стані дорівнюють амортизації , а стаціонарний обсяг виробництва – це функція від стаціонарного обсягу капіталу –. Тоді стаціонарне споживання можна виразити: .

Графічно максимум споживання у стаціонарному стані (рис. 10.4) показує відрізок , який відповідає найбільшому розхилу між кривими обсягу виробництва і стаціонарною амортизацією. У точках нахили виробничої функції і лінії амортизації однакові. Нахил виробничої функції визначає граничний продукт капіталу , а нахил лінії амортизації – норма амортизації . Отже, умова для стаціонарного обсягу капіталу за Золотим правилом – це рівність граничної продуктивності капіталу і амортизації: , або .

Вираз – це чистий граничний продукт капіталу. Якщо , то підвищення капіталоозброєності збільшує споживання, отже, стаціонарний обсяг капіталу нижчий за рівень Золотого правила, а коли , то підвищення капіталоозброєності зменшує споживання, тому перевищує рівень Золотого правила.

Якщо стаціонарний обсяг капіталу в економіці перевищує рівень Золотого правила, то уряд повинен проводити політику, яка сприятиме зниженню рівня заощаджень, що зменшить обсяг капіталу до стаціонарного рівня Золотого правила, і діяти навпаки, коли наявного капіталу менше. Але одне лише нагромадження капіталу не може забезпечити безперервне зростання економіки. Високий рівень заощаджень лише тимчасово підвищує темпи економічного зростання, доки економіка не досягне стаціонарного стану.

Тепер включимо до моделі Солоу зростання населення – друге джерело економічного зростання. Припускаємо, що населення і робоча сила зростають постійним темпом , тобто , технічний прогрес відсутній. Збільшення числа працівників зменшує величину капіталу, що припадає на одного працівника. Щоб залучити додаткових робітників у виробництво, потрібно кожному створити робоче місце. Це означає, що частину заощаджень у розрахунку на одного працівника потрібно використати для забезпечення капіталом кожного нового працівника на рівні фондоозброєності . Якщо число працівників зростає темпом , то із заощаджень потрібно виділити суму тільки на підтримку фондоозброєності робочої сили. В той же час частина заощаджень повинна бути використана для заміни зношеного капіталу в розмірі . Таким чином, із загальної суми заощаджень, які йдуть на інвестиції, потрібно вилучити на одного працівника величину . Решта інвестицій піде на нагромадження капіталу :

, або .

Величина розглядається як порогові інвестиції, необхідні для підтримання сталого обсягу капіталу на працівника за зростання працівників темпом і рівня амортизації . Рівняння показує, що зростання населення зменшує нагромадження капіталу так само, як і амортизація, величина порогових інвестицій зростає.

З врахуванням зростання населення стаціонарний обсяг капіталу досягається, коли валові інвестиції стануть рівними пороговому рівню капіталу: , .

Рівняння визначає умову стійкого стану економіки з врахуванням зростання населення темпом : рівність середньодушових заощаджень і заощаджень, що йдуть на підтримку порогового рівня капіталу на одного працівника. Іншими словами, у стаціонарному стані збільшення обсягу капіталу на одного працівника точно зрівноважується його зменшенням внаслідок амортизації та зростання населення.

У стаціонарному стані зі зростанням населення капіталоозброєність та продуктивність праці залишаються незмінним. Але це не означає, що економічного зростання немає. Навпаки. Оскільки загальна кількість працівників зростає темпом , то загальний обсяг капіталу і загальний обсяг продукції також зростають темпом . У даному випадку ми маємо екстенсивний тип економічного зростання. Залучення у виробництво додаткових працівників і додаткового капіталу забезпечує зростання загального обсягу ВВП, але не забезпечує підвищення рівня життя – це перший наслідок впливу зростання населення.

Другим наслідком є відмінності у рівнях добробуту населення різних країн. Країни з вищими темпами зростання населення будуть мати нижчий обсяг ВВП на душу населення. Вплив темпів зростання населення на економічне зростання ілюструє рис. 10.5. Промені, що виходять з початку координат, представляють порогові інвестиції, які йдуть на відшкодування зношеного капіталу та на підтримку постійного рівня капіталоозброєння працівників . Кут нахилу променя дорівнює . Підвищення темпу зростання населення з до переміщує вгору лінію , через що стаціонарний обсяг капіталу на працівника зменшується від до , а оскільки , то обсяг ВВП на душу населення також знижується.

Третім наслідком зростання населення є зміна критерію для визначення Золотого правила. Підставивши у рівняння споживання значення стаціонарного обсягу виробництва і стаціонарного обсягу інвестицій , отримаємо споживання за Золотим правилом:

.

Умова Золотого рівня нагромадження капіталу трансформується набуває вигляду: , або , де – чистий граничний продукт капіталу. У стаціонарному стані, що відповідає Золотому правилу, граничний продукт капіталу за відрахуванням норми амортизації дорівнює темпу зростання населення.