<<
>>

9. Обмеження споживача: бюджетна лінія та її властивості. Рівновага споживача та зміни у стані рівноваги. Формування ринкового попиту.

Бюджетне обмеження споживача формують його доход і ціни товарів та послуг. Мікроекономічна модель бюджетного обмеження визначає множину наборів товарів, доступних споживачу, тобто враховує його фінансові можливості, і має назву „модель можливого”.

Рівняння бюджетного обмеження визначає сукупні видатки споживача на придбання двох товарів в межах певного доходу :

.

Множину можливого вибору споживчих кошиків, доступних для споживача, графічно відображає бюджетна лінія (рис. 5.1).

Бюджетна лінія – це лінія рівних видатків. Вона є межею між можливим і неможливим.

Всі споживчі кошики, які відповідають точкам на бюджетній лінії або під нею, доступні для споживача, всі точки над бюджетною лінією відповідають недоступним споживчим кошикам.

Точки на бюджетній лінії характеризують множину комбінацій двох товарів, видатки на які не перевищують в сумі доходу споживача.

Бюджетна лінія має від’ємний нахил і показує компроміс, на який повинен піти споживач у виборі між двома товарами: щоб одержати додаткову одиницю одного то­вару, він повинен відмовитись від певної кількості іншого. Пропорції можливої заміни (кут нахилу бюджетної лінії) визначаються співвідношенням цін товарів або відносною ціною благ.

Властивості бюджетної лінії:

§ бюджетна лінія показує множину можливого вибору споживчих кошиків;

§ бюджетна лінія має від’ємний нахил – це означає, що споживач готовий відмовитись від певної кількості одного товару заради додаткового споживання іншого; пропорції заміни показує співвідношення цін (відносна ціна);

§ зміна доходу споживача зміщує бюджетну лінію паралельно вгору або вниз, відповідно збільшуючи або зменшуючи купівельну спроможність споживача;

§ зміна ціни одного з товарів змінює кут нахилу бюджетної лінії, що також впливає на купівельну спроможність споживача.

Вибір споживача полягає у прийнятті та реалізації рішення щодо обсягу і струк­тури оптимального споживчого набору за даних обмежень, який дозволив би максимізувати задоволення потреб.

Кардиналістський підхід до аналізу рівноваги споживача полягає у порівнянні співвідношень між граничними корисностями і цінами товарів. Споживач прагне досягти максимуму корисності за наявних бюджетних обмежень, а корисність кошика обчислюється як сума граничних корисностей кожної одиниці товарів, що входять до нього. Він віддасть перевагу тому товару, який додає на кожну грошову одиницю більше корисності. Порівнюючи граничні корисності кожної одиниці товару з розрахунку на грошову одиницю, споживач послідовно переключає свій вибір з одного товару на інший, доки в межах свого бюджету вже не зможе збільшити сумарної корисності.

Припустимо, що споживач вибирає кошик з товарами Х і Y. Ціна одиниці товару Х: =2 грн., а товару Y: = 4 грн. Тижневий доход споживача дорівнює 20 грн. Граничні корисності кожної одиниці товарів подані у таблиці 5.1 (колонки 2 і 4). Граничну корисність на 1 грн. обчислюємо за формулою: (колонки 3 і 5). Як показують дані таблиці, найбільшу граничну корисність на 1 грн. приносить в кошик перша одиниця товару Y (6 ютилів), далі по 5 ют./грн. додають перша одиниця товару X і друга одиниця товару Y.

Таблиця 5.1.
Одиниці

товарів

за порядком

Граничні корисності благ
, ютилів на 1 грн.
(ют./грн)
, ютилів на 1 грн. (ют./грн.)
1 2 3 4 5
1 10 5 24 6
2 8 4 20 5
3 7 3,5 18 4,5
4 6 3 16 4
5 5 2,5 12 3
6 4 2 6 1,5

Потім споживач обирає третю одиницю Y – 4,5 ют./грн. І, нарешті, можна додати до кошика ще по одній одиниці товарів X і Y, які мають по 4 ют./грн.. Всього в кошику маємо набір: . Перевіряємо, чи вистачає доходу на такий набір: Споживач витратив весь свій доход.

Обчислимо величину сукупної корисності кошика:

ютилів.

Жодна інша комбінація товарів не дасть більшої сукупної корисності в межах доходу в 20 грн. Останні грошові оди­ниці, витрачені на товари споживачем, додали до кошика однакову граничну корисність з розрахунку на 1 гривню, тобто 8/2 = 16/4 = 4.

Правило максимізації корисності: корисність максимізується вибором такого коши­ка в границях бюджетного обмеження, для якого відношення граничних корисностей останніх одиниць кожного виду благ до їхніх цін однакове для всіх благ:

де – граничні корисності останніх спожитих одиниць відповідних благ, – ринкові ціни відповідних благ.

Це співвідношення має назву принципу рівної корисності або еквімаржинального принципу.

Загальне правило оптимізації вибору споживача можна сформулювати так: вибір є оптимальним, якщо в рамках бюджетного обмеження відношення граничних корисностей будь-якого виду благ дорівнює відношенню їхніх цін:

Прийнявши оптимальне рішення, споживач знаходиться у стані рівноваги. Рівновагу споживача описує другий закон Госсена: для максимального задоволення потреб в умовах обмеженості благ необхідно припинити спожи­вання всіх благ у точках, де інтенсивність задоволення від споживання кожного блага стає однаковою.

Якщо умова рівноваги не виконується, наприклад, , споживач має стимул до зміни структури споживання. Він почне перерозподіляти бюджет на користь товару , при збільшенні споживання якого гранична корисність буде спадати, а гранична корисність товару , кількість якого зменшиться, буде зростати до відновлення рівноваги. При цьому сукупна корисність нового набору товарів в межах того ж самого бюджету зросте. Отже, рівновага у споживанні максимізує добробут споживача.

За ординалістською версією оптимізація споживчого вибору полягає у суміщенні „моделі бажаного” та „моделі можливого” і пошуку оптимального кошика, який повинен належати бюджетній лінії, але в той же час найповніше задовольняти уподобанням споживача, тобто досягати найвищої з досяжних кривих байдужості.

Таке поєднання одержимо, сумістивши карту байдужості з графіком бюджетної лінії, як це зображено на рис. 5.2. Найвищою з доступних споживачеві кривих байдужості є , яка лише дотична до бюджетної лінії.

Оптимум знаходиться в точці .

Напевне, споживач хотів би досягти точки , але цей рівень корисності виходить за межі бюджетної лінії. Також споживач має можливість вибрати набори і , які мають спільні точки з бюджетною лінією, але вони знаходяться на нижчій кривій байдужості . Крім того, ці точки нераціональні. В межах тієї ж суми видатків споживач може обрати єдиний кошик Е вищого рівня корисності.

Найпривабливіший для споживача кошик називається оптимальним вибором або рівновагою споживача. Досягнувши рівноваги, споживач не має стимулів до зміни свого стану, – за інших рівних умов у не існує жодної можливості покращити його добробут. Будь-який інший набір товарів або недосяжний, або лежить на поверхні байдужості нижчого рівня. Саме тому точки на рис. 5.2 та на рис. 5.3 є точками рівноваги споживача.

Можна обґрунтувати рівновагу споживача алгебраїчно. Лише в точці , де бюджетна лінія і крива байдужості дотичні, їх нахил однаковий. Нахил кривої байдужості відображає гранична норма заміни , а нахил бюджетної лінії – співвідношення цін .

Тобто в точці рівноваги: або . Ця рівність є рівнянням рівноваги споживача, аналогічним одержаному за кардиналістською версією.

У цій моделі знайшло відображення фундаментальне припущення прихильників теорії граничної корисності про те, що пропорції обміну товарів і ринкове ціноутворення ґрунтуються на корисності.

Умова оптимізації споживчого вибору має й значно ширший вимір, вона відображає умову оптимізації в ринковій економіці в цілому: оптимальний стан досягається, коли гранична норма заміни благ для всіх споживачів стає рівною співвідношенню цін товарів .

На рішення споживача щодо вибору оптимального споживчого кошика впливають зміни у доході та цінах товарів.

Розглянемо вплив на рівновагу споживача зміни доходу. Припустимо, що доход зростає за інших рівних умов. Оскільки ціни товарів залишаються незмінними, нахил лінії бюджетного обмеження не змінюється. Поступове зростання доходу споживачапризведе до зміщення бюджетної лінії праворуч вгору паралельно початковій в положення (рис. 6.1.а). Сумістивши графіки бюджетного обмеження з картою байдужості, можемо знайти точки оптимуму споживача за кожного з рівнів доходу.

Початкова рівновага відповідає точці . Зростання фінансових можливостей споживача дозволяє йому переміститись на вищі криві байдужості. Нові точки оптимумів відповідають споживчим кошикам з більшими видатками на обидва блага. З’єднавши точки оптимумів плавною лінією, отримаємо криву „доход – споживання”.

Крива „доход – споживання” сполучає всі точки рівноваги споживача, пов’язані з різ­ними рівнями доходу.

Траєкторія кривої „доход – споживання” залежить від типу благ. Рис. 6.1.а) відображає найпоширенішу ситуацію реального життя, коли зі зростанням доходу відбувається збільшення споживання обох товарів. Це означає, що обидва товари належать до нормальних благ. Крива „доход – споживання” для нормальних благ є монотонно зростаючою. Для нижчих благ вона набуває від’ємного нахилу.

Модель „доход – споживання” дозволяє охарактеризувати зміну індивідуального попиту на певне благо. Перенесемо рівноважні обсяги споживання товару (рис. 6.1.а) в систему координат „ціна – обсяг попиту” (рис. 6.1.б). За умови незмінної ціни кожен обсяг товару має на кривій попиту лише одну точку. Обсяг відповідає кривій попиту, а обсяг , що відповідає вищому рівню доходу , вже розташований на іншій кривій попиту, і далі відповідно попит споживача за будь-якого вищого рівня доходу буде зростати. На графіку попиту це виглядає як зміщення кривої попиту праворуч. Отже, зміна доходу споживача спричиняє зміни у попиті на товар і зміщує криву попиту.

Модель „доход – споживання” може бути використана для побудови кривих Енгеля.

Криві Енгеля характеризують залежність обсягу споживання товару від доходу споживача.

На рис. 6.2 представлені криві Енгеля для нормальних (а), нижчих (б) та нейтральних (в) благ. Криві Енгеля і криві „доход – споживання” мають однаковий характер залежності від доходу: для нормальних благ є висхідними і мають додатний нахил, для нижчих – відхиляються ліворуч і набувають від’ємного нахилу, а для нейтральних є вертикальними.

Криві Енгеля мають практичне значення. Вони мо­жуть надати інформацію стосовно груп населення з відповідними доходами, для яких реклама певних товарів буде найбільш ефективною.

<< | >>
Источник: БУЛГАКОВ А.А.. Лекції з економічної теорії. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ. ОСНОВИ МІКРОЕКОНОМІКИ. 0000

Еще по теме 9. Обмеження споживача: бюджетна лінія та її властивості. Рівновага споживача та зміни у стані рівноваги. Формування ринкового попиту.:

  1. 6. Ринок і ринкові структури. Аналіз попиту і пропонування, їх чинників. Ринкова рівновага та зміни у стані рівноваги.
  2. Ринкова рівновага попиту та пропозиції
  3. Взаємозв'язок сукупного попиту та сукупної пропозиції. Макроекономічна рівновага
  4. Теорія поведінки споживача
  5. Функція витрат і рівновага виробника
  6. 8. Кардиналістська теорія корисності та ординалістська теорія поведінки споживача.
  7. Споживання, заощадження, інвестиції та стан рівноваги
  8. Глава 14. Макроекономічна рівновага
  9. 19. Поняття мультиплікатора та акселератора. Неокейнсіанська модель рівноваги „видатки – випуск“ та „інвестиції – заощадження“. Рецесійний та інфляційний розриви.
  10. 3. Грошова маса і рівновага на ринку грошей
  11. § 3. Порядок зміни складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю
  12. Попит і пропозиція. Детермінанти попиту і пропозиції
  13. 6.2. Оптимальний вибір і зміна ціни. Крива індивіду­ального попиту
  14. Статья 15.15.11. Нарушение сроков доведения бюджетных ассигнований и (или) лимитов бюджетных обязательств Комментарий к статье 15.15.11
  15. Субъекты государственного финансового контроля: Счетная палата РФ, Министерство финансов РФ, налоговые органы РФ, банковский контроль. Внутрихозяйственный контроль, аудиторский (независимый) финансовый контроль. Бюджетное право, бюджетная система, бюджетный процесс (общие понятия)
  16. Сукупний попит
  17. 12. 3. Бюджетный дефицит и бюджетный профицит. Государственный долг