<<
>>

Тема 8. ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА УКРАЇНИ

Методичні рекомендації

При вивченні цієї теми студентам важливо з’ясувати, що гострі соціально-економічні суперечності планової системи суттєво гальмували зростання ефективності всього суспільного виробництва, отже нагальна необхідність докорінних змін самої економічної системи постала перед суспільством з усією наочністю.

З цього питання для студентів обов’язкове розуміння найбільш загальних і цілком ясних суперечностей: по-перше, між формально загальнонародною власністю та реальним правом партійно-державного апарату розпорядження нею. По-друге, — між своєчасним і повним задоволенням платоспроможних потреб виробників і споживачів, з одного боку, та централізованим розподілом (виділенням фондів) ресурсів і благ — з іншого. По-третє, — між необхідністю господарювання на підставі зворотного зв’язку (від споживача) та політично-волюнтаристським підходом до розв’язання економічних проблем. По-четверте, — між нагальною проблемою стимулювати високоякісну працю та, значною мірою, зрівняльним розподілом благ за її результатами.

Розв’язання всього комплексу суперечностей об’єктивно потребувало переходу до іншої, нової системи господарювання — соціально орієнтованої ринкової економіки.

Студентам важливо зрозуміти, що вади планової системи з командно-адміністративними методами управління, сформованими в Україні впродовж ХХ ст., виявилися непереборними в межах цієї системи й призвели до нежиттєздатності та інертності всієї породженої нею економіки, позбавленої конкурентної основи, а разом із нею — і рушійних сил для свого розвитку. За таких умов темпи науково-технічного прогресу та зростання виробництва залишалися низькими, продукція, що випускалася, не витримувала конкуренції на світовому ринку, прихована інфляція охоплювала всі сфери економіки, існувало приховане безробіття, рівень життя населення був вкрай низьким.

Основою економічної системи, що панувала в Україні понад 70 років, була суспільна, а насправді — державна форма власності, коли не суспільство, а держава постала як єдиний власник усіх засобів виробництва з відповідною концентрацією в своїх руках усіх засобів управління, привласненням результатів виробництва та централізованим розподілом усіх виробничих ресурсів і суспільних благ за допомогою директивного планування, коли планові завдання для кожного підприємства визначалися без врахування загальних суспільних потреб у товарах, а отже споживання обмежувалося виробленим і споживачі були позбавлені за таких умов права вибору.

З’ясування студентами проблем централізованого розподілу планової системи повинно спиратися на розуміння того, що розподіл здійснювався без врахування витрат, інтересів і потреб безпосередніх виробників і позбавляв їх стимулів до розвитку та удосконалення матеріально-технічної бази виробництва, зацікавленості в НТП як основи економічних взаємовідносин, гальмував економічний (і технічний) прогрес. І хоча формально в економіці діяв принцип розподілу за працею, насправді існував зрівняльний розподіл, який стосувався всіх сфер економічної діяльності. Поширений на заробітну плату, він виключав пряму залежність платні від якості та кількості особистого вкладу, тобто будь-який фахівець одержував за підсумком однакову платню, до того ж робота оплачувалася за мінімумом. Внаслідок цього заробітна плата перестала виконувати свою основну спонукальну, щодо поліпшення результатів праці функцію, насамперед — зростання продуктивності праці, перетворившись у засіб відтворення робочої сили, що потрібна була для реалізації так званих «державних інтересів».

Підприємства в умовах жорсткого обмеження фонду заробітної плати й речовинних факторів виробництва були позбавленні будь-якого вияву самостійності. Зміни виробничих процесів, запровадження нововведень, комплексна модернізація чи оновлення виробництва були неможливі без погодження з центральними органами планування, що системою бюрократичних перешкод і зволікань унеможливлювали своєчасність цих заходів, що в остаточному підсумку призвело до падіння темпів науково-технічного прогресу.

Особливої уваги студентів потребує розуміння того, що стан сільського господарства України був ще гіршим, оскільки в ньому під виглядом кооперативної власності панувала державна, тобто кооперативна виступала різновидом державної власності: колгоспам, як і державним підприємствам, централізовано та жорстко визначали що, коли і де сіяти, а за свою працю колгоспники одержували трудодні, за які нічим було платити, оскільки практично все створене вилучалося державою. Сільськогосподарське виробництво внаслідок невмілого господарювання, технологічної відсталості й натуралізації дійшло до занепаду, що, зрештою, призвело до деградації сільського способу життя, а Україна з одного з найбільших постачальників зерна на світовий ринок перетворилася на його постійного покупця, крім того, критичний стан із забезпеченням населення СРСР продовольчими продуктами змусив у 1982 р. прийняти Продовольчу програму як захід для подолання прихованого голоду в країні.

Ситуація в Україні погіршувалася з кожним роком: були порушені всі пропорції економічного розвитку — від пропорції між виробництвом і споживанням до внутрішньовиробничих.

Студентам необхідно обміркувати та проаналізувати всі фактори, що призвели економіку України до стагнаційних процесів, для з’ясування ними питання про те, що за таких умов виходом з кризового стану могла стати реформа господарювання, спрямована на стимулювання виробників до удосконалення виробництва та підвищення його результатів й поліпшення добробуту нації. Світова практика переконливо довела, що найбільш ефективною формою організації суспільного господарства є ринок, для існування якого необхідні певні умови, і насамперед — приватна власність. Тому неминуче постала об’єктивна необхідність зламу сформованої економічної системи, оскільки спроби запровадити окремі елементи ринку в соціалістичну економіку, створити систему дійових стимулів не мали успіху.

Повз увагу студентів не повинна пройти ще одна причина необхідності такого рішення: сучасний світ розвивається на основі міжнародного поділу праці, який призвів до інтернаціоналізації та глобалізації світової економіки, що знайшло вираз перш за все в інтеграційних процесах, які стимулюють розвиток кожної національної економіки та дозволяють вирішувати комплекс соціально-економічних проблем на якісно новому рівні, тому країни, що опинилися за межами такої інтеграції, приречені на відставання.

І в загальному розумінні, економіка України (як і всього колишнього СРСР) вимагала змін і перетворень, необхідних для забезпечення темпів економічного розвитку на основі ефективного використання ресурсів. Основні напрямки, форми та методи реалізації стратегії економічного розвитку України не відповідали об’єктивній необхідності, більш того — прямо їй суперечили.

Далі студентам слід звернути увагу на те, що перехід економіки України до ринку був обумовлений специфічними формами реалізації загальносвітових тенденцій, що визначаються економічними зв’язками з країнами СНД, стартовими умовами, довго- та короткотерміновими факторами національної економіки, та здійснювався за антитоталітарною формою, що була властива всім країнам, які реалізовували такий перехід, і характеризувалася на початковому етапі спільністю вихідної ситуації та метою переходу, підірваною, але не демонтованою адміністративно-командною системою, зміною міжреспубліканського планового розподілу праці міжнародним на ринковій основі, зміною форм власності, свободою підприємництва, реформою соціального та державного устрою, інтеграцією у світове господарство.

Студентам важливо розуміти, що національну форму руху України до ринку визначають гострі протиріччя. На першому етапі переходу до ринку (початок 1992 — середина 1994 рр.) керівництвом країни була обрана політика тимчасового компромісу між прихильниками ринку та прибічниками адміністративно-командних методів в умовах, коли концентрація влади в центрі та на місцях залишалася в руках старої номенклатури. До того ж Україна з втратою найприбутковішої власності в цей період зробилася фінансово неспроможною та стала використовувати владу для перерозподілу суспільної власності, бюджетних коштів, збирання податків для наповнення спорожнілої скарбниці. Орієнтація на ринкову стихію без наукового обґрунтування ринкових реформ і законодавчої бази призвела до хаосу в економіці та трансформаційного спаду номенклатурної приватизації. Цей метод набув рис ліберального ринкового авторитаризму та багато в чому дискредитував ринкові реформи, оскільки призвів до криміналізації суспільства та особливо — економіки, неймовірного падіння життєвого рівня народу й зростання соціальної напруженості.

Такий початок ринкових реформ відзначався відсутністю жорсткої економічної політики держави, що не змогла стати ініціатором реформ і правильно визначити зміст цього процесу. Негативні наслідки на хід реформ виявилися у несформованості в суспільстві національної ідеї та у конформізмі нації, за якої «низи» мовчки споглядали (за відсутності достатньої інформації) за номенклатурною приватизацією.

В підсумку для з’ясування негативної визначальної особливості переходу України до ринку студентам варто звернути увагу на низьку результативність інтеграційних зусиль, невідповідних індустріальному потенціалу України та високій ефективності інтеграційних процесів світової економіки. Проте до сфери ринкових відносин економіку України продовжують втягувати три потужних фактори: Росія, що визначає більше половини експорту та майже половину імпорту України; світовий — перш за все європейський ринок товарів і послуг, який дозволив досягти активного сальдо зовнішньої торгівлі України; світова валютна система.

Далі студентам необхідно поміркувати над тим, що однією з особливостей сформованої планової системи була психологія частини народу з притаманними їй ейфорійними надіями на світле майбуття, непохитною вірою в справедливість устрою та твердою впевненістю, що держава забезпечить старість і всі соціальні потреби, проте саме ця частина народу разом з тим була духовно деградована. Таке протиріччя постало як наслідок порушення системою на всіх етапах свого становлення законів абстрактної справедливості, коли заради втілення світлих ідей використовували всі можливі та неможливі заходи, і внаслідок цього дегуманізована економіка як необхідну умову виживання пересічних громадян залишила їм право «ішачити та красти», оскільки те, що не можна було купити, легко було вкрасти. «Грабуй награбоване» стало виправданням економічних злочинів, які охопили всі рівні суспільства, а вищий ешелон влади за умов ще в радянські часи виниклої тінізації економіки набув корумпованості. Утриманська психологія народу та інші протиріччя ускладнюють процес економічного реформування економіки й до цього часу.

Тепер, щоб відірвати багатомільйонні маси людей від державного утримання, від бюджету, необхідно подолати психологічний стереотип поведінки народу та створити новий господарчий механізм, але слід враховувати також, що такі риси національного характеру українства, як розсудливість, природна обережність, поміркованість, приватновласницька мотивація й традиції взаємодопомоги, почуття «громади», оцінюються подібними до японського менталітету.

Вивченню питання ринкової трансформації соціально-еконо­мічної системи повинно спиратися на розуміння студентами того, що у сучасній Україні практично сформована та функціонує економіка перехідного типу, тобто час від початку трансформації попередньої економічної системи до формування стійких і ефективних ринкових відносин називають перехідним періодом, економіку цього періоду — перехідною економікою. Це особливий період, протягом якого економіка країни чи групи країн переходить в істотно (сутнісно) інший стан внаслідок докорінної трансформації економічної системи.

В цілому, щоб уникнути спрощеного розуміння особливостей та складності такої перехідності, студентам необхідно з’ясувати, що в ній переплітаються генетично різнорідні (соціальні та економічні) елементи й відносини. Звідси «заплутаність» як самих відносин, так і складність їх аналізу, це — по-перше. По-друге, перехідний стан будь-якого процесу, явища, в тому числі й економіки, характеризується постійними змінами, рухом, оновленням і розвитком. Разом з тим це — такий момент (етап), коли старе ще не відійшло, не зникло, а нове ще не утвердилося повністю.

Отже, студентам слід розуміти, що перехідна економіка характеризує проміжний стан суспільства, переломну епоху економічних, соціально-політичних перетворень. Звідси — особливий характер перехідної економіки, що відрізняє її від так званої звичайної, тобто усталеної, цілісної ринкової, адміністративно-командної чи змішаної економіки. Слід наголосити й на тому діалектичному положенні, що всі зміни в перехідній економіці є змінами становлення та розвитку, тоді як у цілісній економічній системі вони зумовлені її безпосереднім функціонуванням. На сучасному етапі перехідна економіка — специфічна (проміжна) форма трансформаційного переходу адміністративно-командної економіки в соціально орієнтовану ринкову економіку і характеризує проміжний (перехідний) етап цивілізованих ринкових відносин, що суттєво відрізняє її від звичайної, тобто усталеної, цілісної адміністративно-командної, ринкової, змішаної економіки. За своєю соціально-економічною природою об’єктивно детерміновані зміни в перехідній економіці є змінами розвитку, тоді як в цілісній (усталеній) економічній системі вони безпосередньо витікають із її функціонування. Важливо розуміти, що перехідні форми не можуть бути кінцевою метою розвитку, а є засобом її досягнення, в даному випадку ринкової трансформації адміністративно-командної економіки в соціально орієнтовану.

Далі студенти мають розуміти, що особливістю перехідної економіки України є переважання не протиріч розвитку, а боротьба нового зі старим, що характерно для будь-якої перехідної економіки. Ці протиріччя досить гострі, до того ж супроводжуються зростанням соціальної напруженості, але пояснення потребує те, що ступінь напруження недостатній, що гострота соціальних конфліктів з огляду на зубожіння матеріального стану більшої частини населення також не виявляється досить активно. Пояснення відсутності дійового та масового опору ринковим реформам студентам слід шукати в тому, що всі основні соціальні сили (з комуністами включно) дійшли до розуміння необхідності запровадження ринкових перетворень. Зазвичай у перехідній економіці має бути повалений клас, який всіма засобами прагне поновити втрачене економічне та політичне становище, але щодо переходу України до ринкової економіки немає підстав говорити про повалений клас і тим більше вважати потерпілою верхівку державної номенклатурної влади, натомість можна виділити не клас, а певний соціальний прошарок державної бюрократії, що був задіяний в процесах роздержавлення та дуже непогано пристосувався до нових умов. Все це позначилося на ступені напруженості у суспільстві та знизило гостроту боротьби, що властива перехідним економікам, проте не знімає з держави зобов’язання активно підтримувати нове у боротьбі зі старим.

Ще на початковому етапі українська держава для забезпечення пріоритетного розвитку ринкових реформ запровадила зрушення в інституційній політиці. Нехтування базисними інституційними факторами негативно позначилося на українській економіці, оскільки незаперечною основою суспільного, а отже і економічного, розвитку є впровадження наукових і технічних досягнень у виробництво. Іншими інституційними факторами є економічні (включно з фінансовими, інвестиційними, інноваційними тощо), соціальні, правові, політичні та інші, пов’язані з управлінням та регулюванням системи суспільних відносин, передусім економічних (їх підсистем та елементів).

Визначення та формування національної моделі соціально-економічного розвитку як економічного поняття найбільш важливе для теоретичного узагальнення відтворювальних процесів сучасної економіки з врахуванням істотних новацій макроекономічного рівня. Національні особливості виражають конкретні та необов’язкові для інших країн форми пристосування діяльності управлінських виконавчих структур до специфічних національних традицій, сформованого рівня та способу життя народу з метою найкращого використання сильних і подолання слабких виявів національної спадщини.

Універсальні економічні характеристики та процеси можуть бути реалізованими лише у національно особливій формі, що всотала специфіку країни, сформовану систему вартісних поведінкових орієнтирів народу, своєрідність конкретного економічного середовища, фактори економічної політики держави тощо. Тому відповідно діалектика загального та особливого має бути сприйнята при розбудові економічної моделі розвитку країни, крім того, економічна модель має враховувати не тільки національно-особливі форми, але й сталі, глибинні фактори природнокліматичного, економіко-географічного, геополітичного, історичного, соціально-культурного та іншого характеру. Отже, не тільки коло конкретної економічної політики, а вся структура економічних відносин економічної моделі повинна відтворювати й стояти на захисті національних економічних інтересів країни.

Студентам важливо усвідомлювати, що Україна в цьому плані не є винятком і потребує власної економічної моделі розвитку з врахуванням національних особливостей, менталітету нації, специфіки природних ресурсів. При розбудові української моделі системи економіки має бути врахований також досвід розвинутих країн, оскільки саме в розвинутих країнах чітко окреслено національну ідею, що реалізується через національні інтереси (США, Японія, Німеччина, Франція тощо). Національна ідея цих країн є виключно центристською ідеологією, заснованою на парадигмі національної ідеї та національної безпеки, виступає ідеологічною основою розвинутих країн і за головну мету визначає реалізацію національних інтересів: забезпечення власної територіальної цілісності, безпеки, національних єдності та розвитку через творення та розвиток власної держави.

З врахуванням викладеного, Україна для свого розвитку має формувати національну економіку на основі національної ідеї відповідно до національних інтересів народу й спиратися на цю ідею в економічній, політичній та інших сферах діяльності для збереження етносу та його розквіту. Національна ідея має стати елементом стратегічної доктрини держави, необхідною умовою розвитку економіки та політики й реалізуватися через національні інтереси у зовнішній та внутрішній політиці, тобто стати стратегією розвитку держави, її політичною програмою, основою економічної політики з врахуванням надбань духовності, загальнолюдської моралі та менталітету власного народу, подолання колоніальної спадщини СРСР, яка знаходить свій вияв у міжнародній політиці щодо України. Подолання цих процесів має спиратися на національну ідею для проведення Україною міжнародної політики у власних, а не чужих інтересах.

Світовий досвід переконує, що економічне відродження — це гарантія незалежності країни, умова стабільності та ефективної життєдіяльності суспільства. Існує чимало прикладів того, як після кризових потрясінь окремі країни змогли вийти на шлях незалежного розвитку, досягти успіху та зайняти гідне місце у світовому господарстві. За цим контекстом очевидно, що усвідомлення найвищих національно-державних інтересів, спільності особистих, колективних прагнень з добробутом і процвітанням України є національним пріоритетом. Дуже важливо не допускати перетворення української економіки на полігон для протиборства політичних еліт, партій та рухів.

У незалежних державах під впливом національних факторів і технічного прогресу можуть бути різні моделі економічного розвитку, практично темпи розвитку країн багато в чому залежать від правильності вибору базової економічної моделі, але визначальну роль мають відігравати національні особливості країни. Історично склалося так, що соціально-економічна модель розвитку України традиційно намагалася уникати крайнощів як директивної державності, так і безмежного лібералізму. Українська національна гіпотетична економічна модель завжди була орієнтована на цивілізовані форми соціального буття з максимальним поєднанням загальнодержавного та особистого інтересів, українська національна ідея багато в чому випередила свій час, але їй не судилося бути втіленою в реальну практику в своїй країні.

Сьогодні конформізм, як і втрата значною частиною населення загальнонаціональних орієнтирів та ідеалів, протидіє завданням відродження України та її економіки. Тому потрібні цілеспрямовані зусилля щодо відвернення загрози економічній безпеці, створення раціональної структури економіки, відновлення здатності до саморозвитку та прогресу, конструктивна робота щодо формування всеукраїнського ринку, подальший розвиток транспортної та інших інфраструктур, подолання певної замкненості та відокремленості виробництв і регіонів, підтримка інноваційного сектора й тих вітчизняних товаровиробників, які здатні вийти на світовий ринок. Все це можливе лише за умови втручання держави в економіку, тобто через державне регулювання на основі національної ідеї.

Духовний капітал народу, що спирається на загальнолюдські духовні й моральні цінності та залучає продуковані ним ідеї, теорію, свідомість, знання, культуру, в своїй діалектичній єдності постає як національний фактор, вплив якого на ринкове реформування української економіки розкрити можливо лише з огляду на історичні аспекти існування українського народу. Багато українських учених і політичних діячів упродовж всієї історії України підкреслювали нерозривність зв’язку питань національного та соціального характеру, обстоювали помірковані ідеї європейського реформаторства, виступали за національну консолідацію без крайнощів майнової та соціальної диференціації, тобто ідеї приватної власності як основи ринкової економіки не суперечать українському менталітету.

Загалом же перспектива розвитку України полягає в синтезі позитивів історичної спадщини та науково-технічних, технологічних і соціальних досягнень радянського періоду з новітніми тенденціями розвитку сучасного суспільства на основі формування національної свідомості, головними підвалинами якої є мова, мораль на основі християнських цінностей, ідеологія як елемент суспільної свідомості, національна економіка та культура.

Соціально-економічна модель розвитку України потребує серйозного уточнення, наукового узагальнення в контексті конкретних особливостей функціонування народного господарства.

Серед народногосподарських моделей, яких досить багато: економічного зростання (трудові й багатофакторні), ринкових систем, загальної економіко-політичної (соціально-ринкової) рівноваги, матриці міжгалузевих зв’язків тощо, особливо цікаві моделі загальної економіко-політичної (соціально-ринкової) рівноваги, які виходять з того, що економічні та політичні ринки підкоряються однаковим законам, тобто до політичного процесу можна застосовувати звичайні методи формального економічного аналізу. Цей тип моделей може характеризувати розподіл економічних ресурсів, величину винагороди факторів виробництва, обсяг випуску благ за умови здійснення пакета заходів державного та суспільного регулювання для забезпечення рівноваги в політичній, соціальній і комерційній сферах (ринках).

На етапі трансформації українського суспільства, у його перехідному періоді українська національна ідея зраджується щодо державотворення та розвитку нації. Ідеологи реформ з самого початку їх проведення не протистояли геноциду нації, національна ідея тому і не спрацювала, що була зраджена кримінальною олігархічною верхівкою влади України. Проте головними тенденціями трансформації сучасної економіки є те, що за будь-яких змін політичної кон’юнктури уряди різного кольору будуть змушені проводити приблизно ту ж саму політику розбудови ринкової економіки та її переростання у постіндустріальну цивілізацію з більш-менш виразними варіаціями конкретної політики.

План семінарського заняття

1. Стан та критерії формування економічної системи України:

— визначальні характеристики соціально-економічного стану;

— загальні та національні особливості економіки.

2. Об’єктивна необхідність ринкової трансформації в Україні:

— передумови ринкової трансформації;

— економічні закономірності трансформації економічної системи;

— структурні рівні економічної реформи.

3. Національна модель соціально-економічного розвитку України:

— характерні ознаки національної моделі;

— ринок і держава у національній економічній системі.

Терміни та категорії

Перехідна економіка. Моделі економічного розвитку. Інституціональна та ринкова трансформація. Державне регулювання. Саморегулювання, приватизація, роздержавлення, тінізація економіки. Соціально орієнтована економіка.

Теми рефератів

1. Основні ознаки перехідної економіки України.

2. Моделі економічного розвитку та їх роль у формуванні економічної системи України.

3. Характерні та специфічні риси перехідної економіки України.

4. Інституціональна трансформація у перехідній економіці України.

5. Держава та ринок в економічній системі України.

6. Реалії ринкової трансформації в Україні.

7. Критерії визначення та формування української моделі економічної системи.

8. Трансформація відносин власності в українській моделі економічної системи.

Питання для обговорення

1. Характеристика основних критеріїв формування економічної системи в Україні.

2. Загальні та національні особливості економіки України.

3. Основні тенденції формування економічної системи України.

4. Економічна характеристика перехідного стану економіки України.

5. Особливості роздержавлення та приватизації в перехідній економіці України.

Література

1. Бєляєв О. О., Бебело А. С. Політична економія: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — 328 с.

2. Політична економія: Навч. посібник / За ред. К. Т. Кривенка. — К.: КНЕУ, 2001. — 508 с.

3. Экономика переходного периода: Учеб. пособие / Под ред. В. В. Радаева, А. В. Бузгалина. — М.: Изд-во МГУ, 1995. — 410 с.

4. Економічна енциклопедія. — Т. 1—2. — К.: Академія, 2001.

5. Білорус О. Г., Лук’яненко Д. Г. та ін. Глобальні трансформації і стратегії розвитку: Монографія. — К., 1998. — 416 с.

6. Бузгалин А., Качанов А. Экономика: «периодическая система элементов» (к вопросу о структуризации и типологизации экономических систем) // Вопросы экономики. — 2001. — № 12. — С. 46—62.

7. Диба М. І. Регулювання в сучасній економічній системі: Монографія. — К.: КНЕУ, 2000. — 220 с.

8. Диба М. І. Економічна стратегія перехідної економіки України // Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. — Вип. 4. — К.: КНЕУ, 2001. — С. 306.

9. Інноваційна стратегія українських реформ / А. С. Гальчинський, В. М. Геєць, А. К. Кінах та ін. — К.: Знання України, 2001. — 326 с.

10. Кризові явища у світовій економіці та антикризова політика України / За ред. В. М. Гейця. — К.: Ін-т екон. прогнозув., 2002. — 76 с.

11. Лукінов І. І. Економічні трансформації (наприкінці ХХ сторіччя). — К.: Книга, 1997. — 456 с.

12. Павловський М. Стратегія розвитку суспільства: Україна і світ (економіка, політологія, соціологія). — К.: Техніка, 2001. — 312 с.

13. Сиднина В. И. Нерациональность экономической системы // Общество и экономика. — 2002. — № 2. — С. 114—131.

14. Трансформація моделі економіки України (ідеологія, протиріччя, перспективи) / За ред. В. М. Гейця. — К.: Логос, 1999. — 500 с.

<< | >>
Источник: О.О. БЄЛЯЄВ та інші. СУЧАСНІ ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ . 2003

Еще по теме Тема 8. ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА УКРАЇНИ:

  1. Тема 4. РИНКОВА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА
  2. Тема 6. ЗМІШАНА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА
  3. Тема 3. ТРАДИЦІЙНА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА
  4. Тема 5. ПЛАНОВА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА
  5. Тема 2. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ
  6. Місце правової системи України серед правових систем сучасності: стан та перспективи
  7. ЧЕТВЕРТА ЧАСТИНА СУЧАСНІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ ТА ЇХ ОБ'ЄДНАННЯ. ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА СІМ'Ї НАЦІОНАЛЬНИХ ПРАВОВИХ СИСТЕМ. МІСЦЕ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ • • УКРАЇНИ СЕРЕД НИХ
  8. 2. Класифікація економічних систем
  9. 3. Типи економічних систем
  10. § 2. Сутність соціальної ринкової економіки. Еволюція економічних систем
  11. 3.2. Банківська система України в інвестиційній діяльності
  12. ТЕМА 2. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
  13. Система процесуального права України
  14. Глава 5. Ринкова економічна система
  15. Глава 4. Економічна система суспільства
  16. § 3. Економічне мислення та неокласичний економічний аналіз