<<
>>

Тема 5. ПЛАНОВА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА

Методичні рекомендації

Вивчення студентами проблем становлення планової економічної системи як спроби створити нове досконале суспільство повинно спиратися на розуміння теоретичних розробок шляхів створення гіпотетичного нового ладу та на його основі, економічної системи, що розроблялися людством впродовж тривалого історичного періоду.

Передусім йдеться про утопічні уявлення та ідею К. Маркса щодо неминучості настання ідеального нового суспільства, а також теоретичні розробки моделі нового суспільства та практичне їх запровадження, здійснене на теренах колишнього СРСР. Студентам слід звернути увагу перш за все на теоретичні аспекти побудови досконалої планової економіки на засадах планомірності та практичну реалізацію економічної моделі, що не забезпечила оптимального розвитку, і з’ясувати, внаслідок чого не вдалося забезпечити усуспільнення власності, який економічний вплив мало скасування приватної власності (крім особистої) в межах нової економічної системи, чому в економіці постала одна форма власності — державна (і прирівняна до неї кооперативна).
Тут студентам важливо звернути увагу як на переваги державної форми власності та управління, так і суттєві її вади. Це допоможе уникнути спрощеного уявлення щодо формування планової системи економіки за умов відсутності в ній конкурентності як основної рушійної сили поступального розвитку всього суспільства, альтернативи якій людство не винайшло до цього часу.

Ідеальна модель планової економічної системи спиралася на теоретичний доробок марксизму та Леніна. Першою спробою втілення цієї моделі у світовій практиці вважається досвід розбудови нового суспільства справедливості, братерства та свободи в утвореній на руїнах Російської імперії Радянській країні, яка з часом постала як СРСР. Після відновлення зруйнованого внаслідок Першої світової та Громадянської війн економічного господарства та паралельно з відновленням розпочалося створення нової економічної системи, що розглядалася теоретиками марксизму та Леніним як перша, або нижча фаза комуністичного суспільства — соціалізм, який, за їх задумом, мав стати найрозвинутішою суспільною економічною системою на засадах планомірності та пропорційності й всебічного розвитку нового технологічного способу виробництва, на творчій праці людини в умовах гармонійного співіснування суспільства й природи та панування завершеності.

Такі передбачення майбутнього розглядали існування форм власності перш за все з точки зору необхідності потреб розвитку засобів виробництва та недооцінювали форми власності, необхідні для розвитку самої людини.

К. Маркс вважав соціалізм несумісним з товарним виробництвом (проте пізніше ця теза була спростована В. І. Леніним після низки хибних практичних кроків періоду воєнного комунізму) та наполягав на домінуванні суспільної власності як необхідної умови існування нового гіпотетичного ладу, де ціле первинне щодо одиничного, включно з тезою про сутність людини як сукупність суспільних відносин. Проте студентам не слід спрощено розуміти цей постулат, оскільки разом з тим К. Маркс писав про комунізм «як громадянське суспільство, в якому вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх», тобто людина розглядалася ним не як засіб, а проголошувалася метою суспільного виробництва. Додамо у зв’язку з цим, що К. Маркс писав про людину як про певне космічне явище з своєрідністю її матеріального та духовного світів.

К. Маркс вважав недоцільним описувати деталі майбутньої системи, оскільки це успішніше зроблять люди, що житимуть у той час. Марксизм обґрунтував нову систему як соціальний устрій, що виникає внаслідок ліквідації капіталістичного способу виробництва, експлуатації людини капіталом, встановлення диктатури пролетаріату, усуспільнення власності та розподілу за принципом «від кожного — за здібностями, кожному — за працею», а сутність системи визначається загальнонародною, спільною за характером праці вільною асоціацією виробників, де соціальна рівність між людьми постає головним моментом соціальної справедливості.

На думку теоретиків марксизму, розвиток двох фаз комунізму (включно з перехідним періодом до першої з них — соціалізму) мав здійснюватися на засадах планомірності в межах суспільної власності для свідомого контролю суспільства за умовами власного матеріального життя; забезпечувати безпосередньо суспільний та творчий характер позбавленої експлуатації праці для найповнішого задоволення потреб усього суспільства.

Ленінський план створення нової економічної системи передбачав, що головною рушійною силою нової системи (на відміну від прагнення максимізації прибутку за капіталізму) повинно було стати «задоволення соціальних потреб»; жорсткій конкуренції, що вважалася засобом розвитку економіки та підвищення якості продукції, протиставлялася кооперація; ціни повинні були регулюватись державою, розподіл засобів виробництва провадитись бюрократичним шляхом. Нова економічна система виникла як повне заперечення капіталістичного способу виробництва та приватної власності. Це було діалектично обумовлено й стало продовженням шляху еволюційної зміни суспільного виробництва та дії закону заперечення заперечення, а також відповідало меті перебудови економічно відсталої країни й потреб НТР щодо удосконалення та зростання продуктивності суспільного виробництва на основі запровадження планомірності розвитку народного господарства, нових форм управління та координації народного господарства, запровадження якої розглядалося як складовий елемент управління для узгодження дій різних частин системи. Таким чином, із виникненням нового циклу дії закону заперечення (з властивими йому малими циклами, законами та суперечностями) постала нова система економіки як заперечення більш розвинутою суспільною формою та новими, прогресивнішими й досконалішими організаційними формами менш розвинутої системи та її форм, отже, було започатковано перехід від капіталізму до нової економічної системи на безкрайніх просторах економічно слабо розвиненої країни.

Цілком закономірно: що відстала економіка попереднього режиму, що сполучала капіталістичний, дрібнотоварний та патріархальний уклади, повинна була прогресивно зміненою високими темпами та в найкоротші терміни за рахунок першочергового й прискореного розвитку важкої індустрії, насамперед машинобудування, на основі власних коштів і ресурсів. Першим кроком щодо створення нової економіки стала націоналізація основних засобів виробництва та економічних суб’єктів, яка розглядалася як усуспільнення власності народом і революційне перетворення приватнокапіталістичної власності на засоби виробництва на суспільну власність і створення на цій основі нового типу суспільного виробництва для планомірного забезпечення зростання добробуту та вільного й всебічного розвитку всіх членів суспільства.

Об’єктивні умови усуспільнення засобів виробництва виникають у надрах капіталістичного суспільства внаслідок посилення суспільного характеру великого машинного виробництва, на основі дедалі глибшого суспільного поділу праці, спеціалізації та кооперування виробництва та посилення у зв’язку з цим взаємозалежності між окремими частковими виробниками, залучення до суспільного процесу все більш широких верств виробників, що веде до злиття роздрібнених процесів виробництва у єдиний суспільний процес виробництва, а дрібних місцевих ринків — спочатку у національний, а потім у світовий ринок. Одночасно відбувається процес концентрації виробництва та його спеціалізація, зростає кількість галузей в ньому, виникають і розвиваються монополії, що дедалі більше поглиблює суперечність між суспільним характером виробництва та приватною формою привласнення результатів праці робітників.

Встановлення суспільної власності на засоби виробництва приводить економічні відносини та характер привласнення результатів виробництва у відповідність з досягнутим на основі усуспільнення виробництва рівнем розвитку продуктивних сил. Відповідно усуспільнення постає проявом і наслідком розвитку продуктивних сил. Разом з тим, усуспільнення власності за рахунок здійснення націоналізації усуває суперечність між суспільним характером виробництва та приватнокапіталістичною формою привласнення продуктів праці, постає вихідним пунктом і створює умови для планомірного розвитку економіки країни на основі використання досягнень НТР.

Не менш важливою умовою усуспільнення та побудови економічної системи соціалізму є розвиток матеріально-технічної бази, зокрема основи економічної системи — машинної індустрії, для створення якої, а також електрифікації країни на тлі надзвичайного її занепаду гостро постало питання про необхідність підвищення освіти та культурного рівня широких верств трудівників, що розглядалося на етапі становлення народного господарства як культурна революція щодо подолання багатовікової відсталості й забезпечення для економіки власних висококваліфікованих кадрів.

Проте в основі теоретичного обґрунтування планової системи економіки колишнього СРСР переважала сталінська інтерпретація марксизму з домінуванням тези про безпосередній суспільний характер виробництва за умов соціалізму й одержавлення засобів виробництва та значної частини створюваного продукту. Були утворені та функціонували підприємства тільки двох типів — державні та одержавлені кооперативні (колгоспи), а головним елементом планової системи стало директивне централізоване планування. Виконання централізовано доведеного плану було основним критерієм оцінки господарської діяльності підприємств. Відбулася абсолютизація державної форми власності. За таких умов держава перетворилася у головний господарюючий суб’єкт, а це призвело до перебільшення та специфічного тлумачення економічної ролі держави в умовах нової економічної системи, що не забезпечувала втілення ідеалів соціалізму та набула назви планової економічної системи.

Основні ознаки планової економіки: по-перше, колективні форми управління підмінило державне централізоване управління замість проголошеного народного, а отже, не вдалося подолати відчуження працівників уже від державної форми власності; по-друге, заперечення товарно-грошових відносин і знищення приватної власності автоматично скасувало конкуренцію — рушійну силу розвитку, і це вкрай обмежило можливості планової системи, а запровадження соціалістичного змагання не могло змінити суттєво характеру виробничих відносин, що продовжували залишатися відносинами найманих працівників, для яких характерний найбільший ступінь відчуження праці від власності. По-третє, планова система була позбавлена можливості свідомого суспільного управління на основі використання досягнень вітчизняної науки, техніки, технологій, врахування світового досвіду та досягнень НТР. По-четверте, людина в новому суспільстві зайняла місце додатку до державної машини, а звуження її економічної, політичної та соціальної свободи не відповідало гіпотетичній «асоціації вільних виробників».

По-п’яте, планова система економіки створювалася з надією уникнути вад, властивих ринковій капіталістичній економіці. Насправді виявилося, що за планової системи не тільки не зменшувалася кількість помилок у прагненні досягти збалансованості, але й наслідки помилок ставали дедалі складнішими. По-шосте, нетривалий період існування планової системи на засадах державного централізованого планування засвідчив значні можливості його короткотермінового застосування як засобу вирішення завдань економічного розвитку на окремих історичних етапах. Відповідно до цього значними перевагами планової системи вважаються: можливість швидкої концентрації сил на виконання пріоритетних напрямів діяльності, комплексний підхід до вирішення проблем, врахування можливостей безперервного перспективного та поточного планування, сполучення галузевого та територіальних підходів у плануванні, взаємозв’язок у планах соціальних і економічних аспектів розвитку суспільства, спроби збалансування у використанні трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. По-сьоме, об’єктивна загальноекономічна тенденція щодо планомірності розвитку народного господарства та централізації економічних відносин в межах планової системи, інтеграції продуктивних сил, соціалізації власності була історично обумовлена. Проте після завершення індустріалізації з ускладненням структури народного господарства методи централізованого планування та економічні засади планової системи виявилися вже недостатніми, отже досягнута надцентралізація виробництва та власності, що постала не в останню чергу через ідеологічну обмеженість системи, з часом набула деструктивного характеру, оскільки позбавляла економічні суб’єкти стимулів до розвитку та призвела до втрати всією системою необхідної ефективності.

Істотними вадами планової системи постають такі її економічні характеристики: монополізація та бюрократизація економіки, централізована державна власність на всі види ресурсів, централізоване економічне планування як основа господарського механізму, переважання адміністративних методів управління, монополізація виробництва та розподілу продукції, відсутність вільних ринкових відносин, хронічний дефіцит різних ресурсів, диктат виробників над споживачами, заглушена інфляція, сприятливі умови для формування та функціонування тіньової економіки, перерозподільний характер оподаткування, твердо фіксовані ціни.

Соціальні характеристики планової системи: пріоритети ідеологічних мотивів, перекоси у розподілі соціальних благ на користь забезпечення бюрократичної верхівки, низьке соціальне забезпечення населення, штучні дешевина благ та загальна зайнятість, розвинена система соціального забезпечення та підтримки, зрівняльна структура щодо розмірів доходів громадян, скасування комерційно-підприємницької діяльності та зрівняльна регламентація оплати праці.

В історичному плані усуспільнення виробництва як передумова відповідності економічних відносин продуктивним силам безпосередньо обумовила виникнення та розвиток суспільної власності на засоби виробництва, й у цьому процесі виявилася своя внутрішня логіка, а от щодо змін руху продуктивних сил (інтеграція технічних процесів, ускладнення технологічних зв’язків і залежностей) усуспільнення постало передумовою прогресивних змін у всій сукупності економічних відносин.

Домінування суспільної власності на засоби виробництва передбачає послідовність та черговість змін елементів інституціональної структури будь-якої економічної системи, включаючи планову. Поява та розвиток відносин загальнонародного привласнення уже містять у собі системоутворювальний елемент, який формує інституційні зміни економічної системи. Суб’єктивний фактор (держава, право, економічна політика) виконують найважливішу функцію у розвитку економічних відносин при їх взаємодії з продуктивними силами нової економічної системи. З розвитком продуктивних сил суспільства постійно виникає низка суперечностей, невідповідностей в межах не тільки процесу виробництва, але й у всій економічній структурі, що вирішуються за допомогою дії суб’єктивного фактора.

Однією із матеріальних умов планової економічної системи є діалектичний розвиток науково-технічного прогресу, що породжує зміну якості продуктивної сили самої людини щодо забезпечення її досконалими засобами виробництва за ланцюгом: від прогресивних змін науки та техніки — через зміни у структурі продуктивних сил та економічних відносин за змістом праці та кваліфікацією — до масового формування всебічно розвинутої особистості.

Застосування планового розвитку економіки визначило можливість ведення узгодженого у масштабах всього суспільства господарювання трудівників та відкрило широкі можливості застосування принципу планомірного розвитку народного господарства, що постав як об’єктивний економічний закон нової системи щодо забезпечення на основі досягнень НТП гармонійного, взаємопов’язаного розвитку народного господарства в цілому, а також окремих його галузей та економічних районів. Пізнання й свідоме використання планомірного, пропорційного розвитку народного господарства повинно було забезпечити найдоцільнішу, науково обґрунтовану організацію суспільного виробництва й максимально високі темпи його розвитку та правильні співвідношення в економіці з метою поліпшення добробуту населення.

Як відомо, однією з головних пропорцій розвитку народного господарства планової системи, що визначала інші пропорції та весь стан суспільного виробництва, проголошувалося співвідношення між виробництвом засобів виробництва та виробництвом споживчих товарів, тобто між так званими першим і другим підрозділами суспільного виробництва, і переважання виробництва засобів виробництва призвело до надмірної мілітаризації всієї економіки, до нехтування такої важливої пропорції, як співвідношення між виробництвом і споживанням. Правильне співвідношення між частинами суспільного виробництва для визначення пропорцій мало враховувати певні фактори, серед яких досягнутий рівень розвитку продуктивних сил і технічного прогресу, рівень продуктивності праці, обсяг матеріальних ресурсів, політичні умови існування країни тощо.

Домінування державного управління зумовило перетворення самої держави та її інститутів на головний господарюючий суб’єкт, який визначав стратегічні напрямки розвитку суспільства та сполучав їх з функціями безпосередньої організації виробництва на підприємствах, встановлював відносини між ними, забезпечував контроль усіх сфер діяльності тощо. За таких умов директивний план розглядався як закон, за яким держава координувала ведення господарства, а за своїм змістом такий план був розкладкою завдань для всіх учасників суспільного виробництва щодо асортименту та обсягів виробництва, цін тощо.

Жорстке планове регулювання виробництва доповнювалося забезпеченням його необхідними для виконання планових завдань ресурсами та докладною регламентацію обміну, розподілу та споживання, що зумовлювало пріоритетність руху натуральних потоків порівняно з вартісними. Товарно-грошові відносини в таких умовах розглядалися як допоміжний засіб забезпечення виконання централізовано встановлених завдань і втратили притаманне їм значення.

Найголовніше ж те, що планова система з відсутністю суспільної власності на засоби виробництва та похідних від неї соціальних цінностей, насамперед — економічної та політичної свободи людини, перетворила проголошений курс щодо створення першої соціалістичної фази комунізму на пропагандистський міф. У політичному аспекті про невідповідність проголошеним принципам соціалізму свідчила безправність людини та виборних радянських органів, які були підпорядковані партійній верхівці, тобто народовладдя не існувало. Це дає підстави говорити, що криза державного соціалізму та його планової системи розпочалася не в другій половині 90-х років, а коли людину з метою гіпотетичного ладу поступово перетворили на додаток, гвинтик до гігантської державної машини, а її права, інтереси та потреби були принесені в жертву інтересам вищого порядку: держави, класу тощо, і все це супроводжувалося соціально-політичною демагогією, ідеологічною міфотворчістю, догматизацією теоретичних концепцій включно з економічними, що зводилися до примітивних схем.

Низька мотивація праці у селян, відсутність матеріальних умов для зростання виробництва продукції сільського господарства були причиною надзвичайно низької продуктивності селянської праці за планової системи економіки впродовж всього періоду існування колгоспної системи, і цю продуктивність аж ніяк не можна було підвищити ні конфіскаціями, ні класовою боротьбою на селі, ні залякуваннями, включаючи фізичне знищення селян відповідно до ідеологічної мети олігархічної держави та її авангарду.

Таким чином, обмежена ефективність планової системи виявилася наслідком відчуження членів суспільства від суспільної власності та відокремлення виконавчої влади від волі членів суспільства. Разом з тим в умовах відсутності реальної демократії в суспільстві, за існуючої системи державної влади, її надмірної централізації, егоїзму корпоративних інтересів чиновників, домінування адміністративних методів управління (зокрема використання категоричних команд, низького рівня культури та моралі керівної ланки) сформувалася жорстка форма бюрократизму.

Сформована плановою системою бюрократія відзначалася безвідповідальністю за прийняті рішення, орієнтацією на особисту відданість, була запрограмована на готові прості рішення, що позбавляють здатності самостійно мислити, характеризувалася ідеологічним обмеженням і нетерпимістю до розвитку суспільної думки поза визначеним ідеологією напрямом, переважанням інтересів забезпечення власного добробуту, ігноруванням інтересів людини. Такий бюрократичний монополізм гальмував суспільно-економічний розвиток, науково-технічний прогрес і великою мірою обумовив крах самої планової системи, оскільки позбавив її мобільності та гнучкості, можливості розвиватися на основі використання вітчизняних науково-технічних досягнень і залучення світових передових технологій включно з інформаційними, а також заперечував необхідність використання світового досвіду.

Нерозуміння керівництвом країни товарно-грошових і ринкових відносин спричинило створення системи господарства, що характеризувалася як детенсивна, за якої товари та послуги вироблялися зі значно більшим нарощуванням витрат основних економічних ресурсів. Детенсивність планової економічної системи була наслідком зниження продуктивності економіки і праці та дії закону граничної віддачі, коли кожна додаткова одиниця продукції вироблялася за рахунок значно більшої одиниці витрат основних ресурсів виробництва.

Головне ж полягало в тому, що загальне перевищення обсягів сукупних економічних витрат над обсягами економічних результатів виробництва у плановій системі економіки породжувало тотальний дефіцит основної маси товарів і послуг. Відповідно ціни у сфері матеріального виробництва збільшилися до рівня рівноважних, а на ресурси знизилися нижче конкурентно рівноважних. Внаслідок цього виникла деформація процесу розподілу ресурсів, коли в одних сферах економіки формувалися надлишкові запаси ресурсів, а в інших — дефіцитні, недостатні.

Надмірна централізація характерна була і для визначення рівня та меж диференціації заробітної плати, оскільки передбачалося встановлення на загальносуспільному, загальнодержавному рівні співвідношення між мірою праці та винагородою за неї, тобто мірою споживання. Проте з єдиного центру неможливо врахувати особливості кожного підприємства, тому жорстке нормування призводило до виникнення в широких масштабах зрівнялівки та знеособлення, що підривало стимули до високопродуктивної праці. Відсутність потужних мотивів і матеріальної зацікавленості намагалися компенсувати адміністративним примусом, сваволею, насиллям, репресіями або нематеріальною винагородою за працю — грамотами, подяками тощо.

Орієнтація планової системи господарювання на економічне зростання за рахунок екстенсивних факторів, її несприйнятливість до нововведень, нових технологій спричинили глибокі деформації всієї економічної структури народного господарства, і зокрема, галузевих.

За таких обмежень соціалізм як перехідна фаза від капіталізму до комунізму не був реалізований, по-перше, внаслідок відсутності дійсного усуспільнення власності народом і, зокрема, його частиною — пролетаріатом. Установлена диктатура пролетаріату не відповідала загальнонародним інтересам, оскільки повністю позбавляла економічної та політичної свободи особистість, без якої справжнього усуспільнення власності не вдалося досягти, до того ж не забезпечувала інтересів самого пролетаріату, оскільки мала наслідком таке обмеження свободи, яке поставило пролетаріат у рабське становище.

План семінарського заняття

1. Ідеальна модель планової економічної системи:

— теоретики соціально справедливої моделі суспільного розвитку;

— ленінський план створення нової економічної системи;

— основні ознаки планової системи.

2. Умови формування планової економіки:

— усуспільнення та еволюція власності;

— планомірність і форми її реалізації.

3. Реалізація планової економічної системи:

— адміністративно-командна система;

— особливості реалізації планової економічної системи.

Терміни та категорії

Планова економічна система. Адміністративно-командна система. Одержавлений соціалізм. Адміністративні методи управління. Економічні методи управління. Планово-адміністративний спосіб господарювання. Моделі планової економічної системи. Моделі планової економічної системи.

Теми рефератів

1. Планово-адміністративний спосіб господарювання.

2. Моделі планової економічної системи.

Питання для обговорення

1. Особливості організації суспільного виробництва у плановій економічній системі.

2. Методи регулювання у плановій економічній системі.

3. Переваги планової економічної системи.

4. Недоліки планової економічної системи.

5. Соціально-економічні суперечності планової системи.

6. Об’єктивні умови становлення планової економічної системи.

7. Форми прояву загальних і особливих чинників формування планової економічної системи.

8. В чому сутність суперечностей планової економічної системи?

9. Переваги та недоліки планової економічної системи.

10. Об’єктивні та суб’єктивні причини кризи планової економічної системи.

Література

1. Політична економія: Навч. посібник / За ред. К. Т. Кривенка. — К.: КНЕУ, 2001. — 508 с.

2. Бєляєв О. О., Бебело А. С. Політична економія: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2001. — 328 с.

3. Владимирова Л. П. Прогнозирование и планирование в условиях рынка: Учеб. пособие. — М.: Дашков и Ко, 2000. — 307 с.

4. Чистов М. С., Никифоров А. Є., Куценко Т. Ф. Державне регулювання економіки: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2000. — 316 с.

5. Економічна енциклопедія. Т. 1—2. — К.: Академія, 2001.

6. Диба М. І. Регулювання в сучасній економічній системі: Монографія. — К.: КНЕУ, 2000. — 220 с.

7. Гальчинський А. С. та ін. Інноваційна стратегія українських реформ. — К.: Знання України, 2002. — 326 с.

8. Трансформація державного управління економікою України (1921—2001 рр.) / За ред. В. Ф. Бєсєдіна. — К.: «Укртипроект», 2001. — 228 с.

9. Ольсевич Ю. Я. Трансформация хозяйственных систем. — М., 1994. — 219 с.

10. Осипов Ю. М. Теория хозяйства: Учебник. В 3 т. — Т. 1. — М.: Изд-во МГУ, 1998. — 460 с.

11. Павловський М. А. Стратегія розвитку суспільства: Україна і світ (економіка, політологія, соціологія). — К.: Техніка, 2001. — 312 с.

<< | >>
Источник: О.О. БЄЛЯЄВ та інші. СУЧАСНІ ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ . 2003

Еще по теме Тема 5. ПЛАНОВА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА:

  1. Тема 4. РИНКОВА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА
  2. Тема 6. ЗМІШАНА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА
  3. Тема 3. ТРАДИЦІЙНА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА
  4. Тема 8. ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА УКРАЇНИ
  5. Тема 2. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ
  6. 2. Класифікація економічних систем
  7. 3. Типи економічних систем
  8. § 2. Сутність соціальної ринкової економіки. Еволюція економічних систем
  9. ТЕМА 2. СОЦІАЛІЗАЦІЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
  10. Глава 5. Ринкова економічна система
  11. Глава 4. Економічна система суспільства
  12. § 3. Економічне мислення та неокласичний економічний аналіз
  13. ТЕМА 8. ЕКОНОМІЧНЕ МИСЛЕННЯ В СОЦІАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ
  14. 4.2.2. Плановая экономика
  15. 2.8.2. Сущность планов
  16. 2.6. ПЛАНОМЕРНОСТЬ И ПЛАНОВОСТЬ