18. Теорії споживання. Функції споживання та заощадження. Інвестиції, їх види, чинники інвестування.

Дослідження моделей споживання базується на припущенні про незмінність ринкових цін (реальна економіка), а основним об’єктивним чинником, що впливає на рівень споживання, є використовуваний доход – особистий доход після сплати податків .

Рання теорія споживання була розроблена Дж. М. Кейнсом і його послідовниками. Споживчий попит розглядається як видатки на споживчі товари і послуги для задоволення індивідуальних потреб. Та частина використовуваного доходу, яка не споживається, спрямовується на заощадження:

Дж.

Частка використовуваного доходу, яка спрямовується на купівлю споживчих товарів за кожного його рівня, визначає середню схильність до споживання (average propensity to consume):

або

Прагнення людей заощадити певну частку отриманого доходу вимірюється показником середньої схильності до заощадження (average propensity to save):

або .

Приріст споживання на кожну одиницю приросту використовуваного доходу визначає граничну схильність до споживання (marginal propensity to consume):

або

Відповідно зі зміною доходу змінюється і частка приросту заощадження. Її характеризує показник граничної схильності до заощадження (marginal propensity to save):

або

Між граничною схильністю до споживання і граничною схильністю до заощадження існує зв’язок – в сумі вони дають одиницю: . Те саме стосується і середніх схильностей.

Дж. М. Кейнс увів в економічну науку поняття функції споживання.

Функція споживання ґрунтується на припущенні, що між споживанням і використовуваним доходом існує стабільний емпіричний зв’язок: . З врахуванням психологічного чинника (граничної схильності до споживання) загальна функція споживання модифікується, вона набуває вигляду: , .

Графік функції споживання має вигляд опуклої кривої (рис. 3.1), кут нахилу якої у кожній точці визначає гранична схильність до споживання .

Якби сім’я споживала весь використовуваний доход, то функція мала б вигляд променя, що виходить з початку координат під кутом 45⁰.

Функція заощадження є дзеркальним відображенням функції споживання: . Вона має вигляд увігнутої кривої. Її нахил визначає гранична схильність до заощадження .

У короткострокових моделях для спрощення роблять припущення, що прирости доходу діляться на споживання і заощадження у постійних пропорціях, тобто приймають, що граничні схильності до споживання і заощадження – постійні величини.

Функція споживання в теорії Кейнса була першою спробою створити модель споживання. Подальші дослідження виявили недоліки цієї функції, оскільки Кейнс не враховував впливу ставки проценту і майбутнього доходу на рішення домогосподарств про поточне споживання. Однак кейнсіанська модель не втратила свого значення і донині. Як показують сучасні спостереження та статистичні розрахунки за досить тривалий період, основним чинником, що визначає обсяг споживання населення, залишається поточний використовуваний доход.

Крім доходу на споживання і заощадження впливає ряд чинників, які називають недоходними. Вони змінюють величину автономного споживання та заощаджень, що графічно відповідає зміщенню кривих споживання і заощадження вгору або вниз паралельно до початкових. Деякі чинники, зокрема, пропорційні податки, змінюють кут нахилу кривих.

Недоходні чинники споживання і заощадження:

▪ багатство – чим більше нагромаджене багатство у вигляді фінансових активів (акцій, облігацій) чи майна, тим менші стимули до заощадження – відповідно графік споживання зрушиться вгору, а графік заощадження – вниз (ефект багатства або майна);

▪ рівень цін – зміна рівня цін змінює купівельну спроможність як поточного доходу, так і багатства, нагромадженого в грошових засобах; підвищення рівня цін скорочує як споживання, так і заощадження;

▪ споживча заборгованість – якщо домогосподарство має значну заборгованість з минулих років, то в поточному році воно змушене значно зменшити і споживання, і заощадження, щоб ліквідувати заборгованість;

▪ очікування – якщо домогосподарство очікує підвищення цін, дефіциту товарів або скорочення доходу, то вже у поточному році воно зменшить заощадження і збільшить споживання, тому що буде купувати у запас. У разі оптимістичних очікувань підвищення доходу рівень споживання може зрости, а заощаджень – зменшитись;

▪ процентна ставка – чинник, який викликає багато ефектів.

▪ політичні чинники: соціальне страхування – скорочує поточне споживання і заощадження, соціальне забезпечення збільшує споживання і скорочує стимули до заощадження; податки – фіксовані податки зменшують використовуваний доход, тому скорочується і споживання, і заощадження; пропорційні податки не лише скорочують споживання і заощадження, але й змінюють кути нахилу функцій споживання і заощадження.

Потік готової продукції за певний період, який використовується для підтримки і нарощування обсягів виробництва, називають інвестиціями або нагромадженням капіталу. Інвестиції – це довгострокові вкладення коштів у різні галузі економіки, як всередині країни, так і за кордоном, з метою одержання прибутків.

За сферами вкладення у системі національних рахунків розрізняють три типи інвестиційних видатків: інвестиції в основний капітал; інвестиції у житлове будівництво; інвестиції у створення запасів.

За структурою і напрямками використання всі різновиди інвестицій поділяють на: валові та чисті інвестиції. Частина інвестицій, яка використовується для заміни зношеного основного капіталу, представляє собою амортизаційні відрахування . Інша частина – чисті інвестиції – використовується для збільшення наявного капіталу: Валові інвестиції – це сума чистих інвестицій і амортизації: .

За зв’язком з динамікою національного виробництва та за головними чинниками, що впливають на обсяги інвестицій, вони поділяються на: автономні та індуковані інвестиції. Автономні інвестиції – це ті, які не залежать від обсягу національного доходу. Підвищення рівня автономних інвестицій само обумовлює зростання національного доходу. Індуковані інвестиції, навпаки, залежать від динаміки національного доходу і є його функцією.

У будь-якому випадку джерелом інвестицій є сукупні заощадження. У закритій економіці найкращі умови для інвестування складаються, коли існує рівновага між заощадженнями та інвестиціями, тобто виконується тотожність . Але величина заощаджень може не співпадати з обсягом інвестицій, перш за все тому, що ці процеси здійснюються різними суб’єктами – заощаджують домогосподарства, а використовують заощадження переважно фірми. Крім того, інвестори і власники заощаджень керуються різними мотивами, а одні й ті самі чинники по-різному впливають на них.

Класична теорія вважала, що і заощадження, і інвестиції залежать головним чином від реальної ставки проценту . При цьому заощадження представляють собою зростаючу функцію від проценту, а інвестиції – спадну. За умови, що інші чинники незмінні, можна побудувати криві заощаджень та інвестицій на одному графіку. Тоді точка перетину кривих покаже рівноважний обсяг інвестицій і заощаджень, а також величину ринкової ставки проценту (рис. 4.1.а).

Кейнсіанський підхід розглядав заощадження як взагалі незалежні від ставки проценту, тому що люди зберігають надлишкові кошти в банку не з метою одержання додаткового доходу, а з багатьох інших причин – назбирати кошти на купівлю будинку, на навчання дітей, на старість і т.п., тому крива заощаджень є вертикальною (рис. 4.1.б).

В обох випадках рівновага встановлюється за умови .

З точки зору класичної теорії механізмом вирівнювання заощаджень та інвестицій виступає коливання реальної ставки проценту. Будь-яке відхилення процентної ставки від рівноважної порушує рівновагу між інвестиціями і заощадженнями. Рівновага може порушитись і під впливом інших непроцентних чинників. Коли, наприклад, внаслідок доброго врожаю домогосподарства отримають більші доходи, вони можуть за будь-якої ставки проценту збільшити свої заощадження. Крива інвестицій залишиться незмінною, а крива заощаджень зміститься праворуч–вниз. Нова рівновага встановиться за нижчої ставки проценту, при цьому обсяги інвестицій зростуть. Так в результаті коливань процентної ставки на ринку фінансів встановлюється рівність внутрішніх заощаджень та інвестицій.

Базова теорія автономних інвестицій в основний капітал

Класична теорія інвестицій виходить з того, що інвестиційні рішення приймаються фірмами, а власниками фірм є домогосподарства. З точки зору домогосподарств інвестиції у матеріальні активи є альтернативою їх фінансових заощаджень. Вони усвідомлюють, що існує вибір: віддати свої заощадження у позику (наприклад, купити облігації) і отримувати доход у вигляді проценту, або вкласти їх у виробниче устаткування власної фірми і в майбутньому мати більше багатства в результаті нагромадження капіталу.

Потрібно порівняти вигоду від різних рішень. Приріст виробництва визначають за допомогою виробничої функції, яка відображає зв’язок між використовуваними ресурсами і обсягом випуску: . Додаткове залучення у виробництво будь-якого фактора веде до приросту обсягу випуску.

Класичний підхід до аналізу інвестицій базується на фундаментальному припущенні, що економіка завжди функціонує в умовах повної зайнятості трудових ресурсів. Для спрощення також приймають, що рівень цін, технологія та сукупний попит залишаються незмінними, а всі різновиди капіталу об’єднуються в змінну .

В умовах повної зайнятості праця є незмінним фактором, тому виробнича функція приймає вигляд: . Оскільки капітал – єдиний змінний фактор, то залучення у виробництво додаткових одиниць капіталу після певної межі стає все менш ефективним, тому що починає діяти закон спадної граничної продуктивності. Якщо завантаження виробничих потужностей наближається до певної межі, капітал стає обмежувачем для подальшого економічного зростання.

За даного стану технології в умовах дії закону спадної віддачі капіталу перед фірмами постає проблема вибору оптимального обсягу основного капіталу , тобто такого, який максимізує багатство. Вирішення проблеми можна проілюструвати графічно за допомогою двох підходів (рис. 4.2):

§ порівняння сукупних показників обсягу продукції і витрат на інвестиції;

§ порівняння граничної продуктивності капіталу і граничної вартості інвестицій , де – процент за кредит.

На рис. 4.2.а) обсяг продукції, що може вироблятись типовою фірмою, описує виробнича функція . Альтернативну вартість інвестицій представляє промінь від початку координат з кутом нахилу . До точки сумарна вартість продукції перевищує альтернативну вартість інвестицій, залучення додаткових одиниць капіталу є прибутковим. У точці прибутки відсутні, тут, а далі – праворуч від точки – залучення додаткових інвестицій стає збитковим.

Оптимальний обсяг капіталу відповідає точці , де крива обсягу випуску найбільш віддалена від лінії альтернативної вартості капіталу . У точці кути нахилу кривої обсягу випуску і променя альтернативної вартості рівні.

Ця рівність є умовою оптимізації обсягу капіталу: обсяг основного капіталу є оптимальним, коли гранична продуктивність капіталу дорівнює його граничній вартості: .

Рис. 4.2.б) ілюструє умову оптимального розміру основного капіталу в граничних величинах. Точка оптимуму тут відповідає перетину кривої і кривої граничної вартості інвестицій .

Інвестиції є різницею між бажаним обсягом основного капіталу і попередньо нагромадженим капіталом . Якщо кожна фірма приймає оптимальне рішення, то, підсумувавши значення всіх інвестицій за даної ставки проценту, отримаємо агреговану інвестиційну функцію для економіки в цілому.

Інвестиції представляють собою довгострокові вкладення капіталу, тому більш реалістичною буде не двоперіодна, а багатоперіодна модель оптимального вибору. В ній потрібно враховувати процес зносу і вибуття капіталу за нормою амортизації (у двоперіодній моделі припуска­лось, що в майбутньому періоді капітал повністю зношується). Тут витрати на капітал дорівнюють сумі ставки проценту і норми амортиза­ції.

У багатоперіодній моделі умовою оптимального вибору є такий рівень інвестицій, за якого гранична продуктивність капіталу дорівнює багатоперіодному обмеженню граничних витрат капіталу :

.

Щоб досягти оптимального рівня капіталу , який максимізує багатство у наступному періоді, потрібно у поточному періоді вибрати такий рівень валових інвестицій , за якого: .

Основним чинником інвестицій є ставка проценту. Якщо ставка проценту зростає, то промінь витрат на капітал переміщується вгору (рис. 4.3.а), точка переміщується ліворуч до , звужуючи обсяги прибуткових і оптимальних інвестицій , при зниженні ставки проценту процес піде у зворотному напрямку. Звідси висновок, що обсяг попиту на інвестиції є оберненою функцією від ставки проценту: Графік інвестиційної функції, представлений на рис. 4.3.б), показує, що зміна ставки проценту викликає зміни в обсязі інвестиційного попиту.

Крім ставки проценту на інвестиції впливають інші, непроцентні чинники, які зміщують криву попиту на інвестиції вгору або вниз. Найважливішими з них є технічний прогрес, очікування і політичні чинники (податки і субсидії).

Наприклад, поліпшення технології в результаті науково-технічного про­гресу означає, що з однаковим основним капіталом можна виробити більше продукції. Тому виробнича функція і крива гра­ничної продуктивності капіталу (рис. 4.2) переміщуватимуться вгору. За незмінної ставки проценту оптимальний обсяг капіталу стає більшім, ніж початковий. Це означає, що крива інвестиційного попиту під впливом нових технологій також буде зміщуватись зміщується праворуч–вгору.

Дж. М. Кейнс вважав, що надзвичайно важливим чинником, який викликає коливання інвестиційного попиту, є очікування – зміна оптимістичних і песимістичних настроїв інвесторів.