Теорії циклічного розвитку. Нециклічні коливання економічної динаміки

Сьогодні існує більше 200 теорій циклічних коливань, в яких вчені намагаються визначити основні сили, що спричиняють хвилеподібний розвиток економіки. Існує кілька класифікацій цих теорій, їх об’єднують в групи за певними критеріями.

◘ теорії суспільного виробництва (Ж.Б.Сей та Д.Рікардо вважали кризи випадковими; К.Маркс та Ф.Енгельс вважали кризи закономірністю капіталістичного способу виробництва і пов’язували їх з основною суперечністю капіталізму – суперечністю між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичною власністю, а матеріальну основу циклічних коливань вбачали в оновленні основного капіталу, яке дає поштовх до виходу з кризи).

◘ теорії суспільного обміну (кредитно-грошові концепції, які пов’язують кризи з недоліками в організації кредиту і з періодичним коливанням товарних цін, посиленням спекулятивних операцій на товарному і грошовому ринках).

◘ теорії суспільного розподілу (причиною криз вважають власне вади розподілу доходів, хоч наголошують на різних аспектах недоліків; Т.Мальтус вважав, що внаслідок дії закону народонаселення заробітна плата завжди буде визначатись прожитковим мінімумом, тому платоспроможний попит буде відставати від річного продукту, а економіка – завжди зазнавати криз перевиробництва; М.І.Туган-Барановський причиною криз вважав диспропорції між рухом заощаджень та інвестицій у галузях, що виробляють засоби виробництва, між досконалою організацією виробництва на окремому підприємстві і неорганізованістю всього національного виробництва).

Інша класифікація об’єднує всі теорії в дві групи:

§ екстернальні теорії, які шукають основні чинники коливань поза межами економічної системи (науково-технічні відкриття, зміни в темпах приросту населення та його міграції, відкриття нових земель, нових родовищ ресурсів, революційні зміни, війни і навіть плями на сонці);

§ інтернальні теорії, які знаходять причини коливань всередині самої економічної системи (періодичність оновлення основного капіталу).

Ще одна класифікація поділяє сучасні теорії на:

· детерміністські, які вважають цикли періодичними і невідворотними,

· імпульсні, згідно з якими цикли спричиняються випадковими шоками.

За різними підходами виділяють також кейнсіанські теорії, неокласичні, неокейнсіанські та теорії реального бізнес-циклу.

В цілому кризи спочатку розглядались як випадкові явища, що суперечать тенденції економіки до рівноважного стану (Д. Рікардо, Ж.Б. Сей); в кінці ХІХ ст. набула розвитку кредитно-грошова концепція циклу, яка пояснювала цикли порушенням рівноваги грошового ринку (І. Фішер, Р. Хоутрі, К. Жугляр); на початку ХХ ст. були закладені основи концепції наднагромадження капіталу (М.І.Туган-Барановський, Г. Кассель та ін.); пізніше була висунута версія, що цикли викликаються науково-технічним прогресом, який веде до стрибкоподібного оновлення основного капіталу (Й. Шумпетер); кейнсіанські концепції розглядали цикл як наслідок динаміки ефективного попиту, який визначається функціями споживання та інвестицій (Дж. М. Кейнс, Р. Харрод, Дж. Хікс, Е. Хансен); в останній третині ХХ ст. ця теорія була доповнена монетаристською теорією циклу, в якій головну роль відіграє нестабільність грошової політики держави (М. Фрідмен). Зрештою утвердилась думка, що цикли нерегулярні і надзвичайно різноманітні, і викликаються вони випадковими шоками, які поширюються на всю економіку (Є. Слуцький, Р. Фріш), поштовх до коливань обсягів випуску, безробіття та інфляції можуть дати недосконалість інформації, політика уряду, міжнародні негативні імпульси, які поширюються по всіх країнах.

Дослідження багатьох вчених виявили, що різні рушійні сили зумовлюють різну тривалість циклу і механізм його проходження. Так, довгохвильові цикли Кондратьєва з тривалістю 40-60 років спричиняються радикальними змінами у технології, які супроводжуються структурними перебудовами суспільного виробництва. Головною рушійною силою двадцятирічних циклів Кузнєца є зрушення в структурі виробництва, цикли Джаглера з періодичністю 7-11 років викликаються переважно грошово-кредитними чинниками, а цикли Китчина з тривалістю у 3-5 років обумовлені динамікою запасів на підприємствах, господарські цикли приватного сектора відображають коливання інвестиційної активності.

Незважаючи на всі розбіжності відносно першопричини економічних циклів, всі вчені визнають, що в кінцевому підсумку циклічні коливання є реакцією на коливання сукупного попиту, відхилення сукупних видатків від потенційних можливостей виробництва і пропонування товарів і послуг.

Коливання в економіці не завжди носить циклічний характер. Існують нециклічні коливання, які викликаються іншими причинами і носять інший характер в порівнянні з економічними циклами. До нециклічних коливань відносяться сезонні коливання ділової активності, структурні та системні кризи.

Сезонні коливання характерні для таких галузей, як будівництво та сільське господарство.

Структурні кризи мають складну будову, вони проявляються у формі енергетичної, сировинної, фінансової, екологічної, продовольчої криз. Породжуються структурні кризи диспропорціями між розвитком окремих сфер і галузей економіки і, як правило, мають затяжний характер. Вони мають Власну амплітуду і не збігаються з початком циклічних коливань.

Особливим різновидом криз є системні кризи. Системні кризи порушують цілісність попередньо утворених систем господарювання. За основними першопричинами виділяють два типи системних криз. Перший, пов’язаний з науково-технічними революціями, розгорнувся в ХХ ст. в розвинутих індустріальних країнах з ринковою системою господарювання. Другий – це формаційна криза, яку переживають країни Східної Європи та колишнього Радянського Союзу – країни з трансформаційними економіками.