<<
>>

17. ВВП, ВНП та методи їх обчислення. Реальніта номінальні показники. Похідні показники (ЧНП, НД, ВД). Показники суспільного добробуту: чистий економічний добробут, індекс людського розвитку, індекс економічної свободи, рівень глобалізації.

ВВП – це сумарна оцінка поточного виробництва кінцевих товарів і послуг в кордонах країни за певний період, як правило за рік або квартал.

Основна характеристика ВВП – це показник внутрішньої економіки, незалежно від того, чиїми ресурсами він створюється, без повторного рахунку.

Ключову роль у визначенні ВВП відіграє поняття „кінцеві товари і послуги”, тобто ті, що надходять кінцевим споживачам. Товари, що купуються з метою подальшої переробки або продажу називаються проміжними і не включаються до ВВП.

Важливим є поняття „поточне виробництво”. У ВВП включається вся виготовлена протягом року продукція, незалежно від того, була вона реалізована чи перейшла у запаси. У ВВП враховується приріст товарних запасів.

До ВВП не включається перепродаж старих товарів, оскільки їх вартість вже була врахована в тому році, коли вони були виготовлені, а також чисто фінансові операції – трансфертні платежі і операції з цінними паперами, які носять перерозподільчий характер. Виробництво деяких продуктів не враховується у ВВП, оскільки вони не проходять через ринок і немає інформації про витрати.

Для обчислення величини ВВП використовують три методи:

◘ виробничий метод (за сумою доданих вартостей);

◘ розподільчий метод ( за сумою первинних доходів);

◘ метод кінцевого використання (за потоком видатків).

Виробничий метод визначає ВВП як суму доданих вартостей всіх секторів економіки і чистих податків. Чисті податки обчислюють як різницю між продуктовими податками і субсидіями.

Додана вартість обчислюється як різниця між доходами фірми, отриманими від продажу фірмою свого продукту, і платежами іншими фірмами за покупку матеріалів і послуг інших фірм.

ВВП за виробничим методом можна обчислити на основі валового випуску за формулою: ВВг = ∑ (МВ - ПП) + (П–С) ,

де– ВВг валовий випуск окремих галузей; МВ – матеріальні витрати окремих галузей; ПП – продуктові податки; С– субсидії; (П–С) – чисті продуктові податки (податок на додану вартість, акцизи, мито, податки на окремі види послуг).

Розподільчий метод ґрунтується на обчисленні суми первинних доходів, створених резидентами країни за рік. У спрощеному вигляді ВВП за доходами обчислюють за формулою:

,

де – заробітна плата; – прибуток корпорацій (включає податок на прибуток корпорації, дивіденди, нерозподілений прибуток, який використовують на розширення виробництва); – доход некорпоративного сектора, індивідуального бізнесу; – чистий процент; – рента; – непрямий чистий податок на бізнес; – амортизація основного капіталу.

Метод кінцевого використання визначає ВВП за потоком видатків покупців. Він ґрунтується на припущенні, що вартість виробленого суспільного продукту дорівнює вартості реалізованого продукту.

СНР виходить з того, що весь кінцевий річний продукт купується чотирма макроекономічними суб’єктами – домогосподарствами, підприємницьким сектором, державою і закордонними споживачами. В реальному виразі сукупні видатки, які формують ВВП , можна виразити таким чином:

,

де – видатки домогосподарств на кінцеве споживання;

– валові внутрішні приватні інвестиції, які складаються з двох елементів – чистих інвестицій і амортизації ;

– видатки держави (зарплата державних працівників і службовців, видатки на утримання органів державного управління і некомерційних організацій);

– чистий експорт або сальдо експортно-імпортних операцій; це видатки на експорт та імпорт .

Теоретично всі методи обчислення ВВП повинні дати однакові результати. Якщо скомпонуємо ВВП як потік кінцевих товарів (за видатками) і як потік доходів (затрат), то отримаємо рівність (основну тотожність), представлену у таблиці 2.1. Таблиця 2.1.

ВВП як потік кінцевих товарів ВВП як потік доходів

Споживання домогосподарств

Заробітна плата
Чистий процент
Валові приватні внутрішні інвестиції Рента
Доходи некорпоративного сектора
Урядові закупки Прибутки корпорацій
Непрямі податки
Чистий експорт Амортизація

Отже, .

Номінальний та реальний ВВП

Показник ВВП як найбільш загальна макроекономічна змінна використовується для порівняння економічного стану країни в різні часові періоди.

З метою виключення впливу цінового фактора застосовують два показники – номінальний ВВП і реальний ВВП.

ВВП номінальний вимірює обсяг виробництва в економічній системі у поточних ринкових цінах кожного року.

ВВП реальний вимірює обсяг виробництва у будь-якому році у так званих зіставних цінах, тобто у постійних незмінних цінах базового року.

Базовий рік – це вихідний пункт, з якого починається відлік зміни цін. Він спеціально встановлюється для статистичних розрахунків у кожній країні.

Валовий внутрішній і валовий національний продукти по своїй суті дуже близькі. У закритій економіці, де відсутні зовнішні потоки товарів і капіталу, їх величини співпадають. Але в умовах відкри­тості реальних економік вони відрізняються кількісно.

Обчислення ВВП базується на територіальному принципі, – до нього зараховують весь кінцевий продукт або додану вартість, вироблену всередині країни, незалежно від того, якими факторами виробництва – власними чи іноземними – він створений. Поняття валового національного продукту навпаки, базується на власності. При розрахунках ВНП включають додану вартість, створену факторами виробництва, які належать даній країні, незалежно від того, в якій країні закордону створена ця вартість. Іншими словами, ВНП – це сукупна оцінка доходу, отриманого жителями країни за певний період.

Наприклад, якщо французька компанія володіє філіалом у Німеччині, то доход, отриманий власниками компанії з Німеччині, розглядається як французька додана вартість і включається у ВНП Франції, але не включається у її ВВП. Водночас цей доход є складовою ВВП Німеччини, але не включається у її ВНП.

Різниця між сумарними обсягами доходів, отриманих жителями даної країни з решти країн світу, і сумою доходів, виплачених країною іноземцям, становить чистий доход факторів виробництва . Отже, ВНП обчислюємо таким чином: .

Якщо жителі даної країни отримують від інших країн більше доходів, ніж іноземні фактори вивозять з даної країни, то , і ВНП країни більший за її ВВП. І навпаки, якщо більше вивозять іноземці, то ВНП менший за ВВП, тому що чистий доход факторів виробництва від’ємний .

В усіх країнах для аналізу рівня економічного розвитку, а також для міжнародних зіставлень широко застосовується показник ВВП (ВНП) на душу населення. Вважають, що в країнах, де більший показник середньодушового ВВП (ВНП), рівень добробуту населення вищий. Проте показники ВВП і ВНП на душу населення мають в цьому плані значну обмеженість.

Насамперед національні рахунки не включають частини виробленого продукту, що відноситься до тіньової економіки. Не включаються також продукти і затрати праці, які не продаються на ринку (домашні роботи), бартерний обмін, тощо. Отже, показник ВВП (ВНП) недооцінює дійсний обсяг сукупного доходу в економіці.

Другим обмеженням показника ВВП (ВНП) на душу населення є те, що рівень добробуту в кожній країні залежить не лише від отриманого доходу, але й від системи ринкових цін на різні товари. Відтак за однакового розміру середньодушового ВВП можна купити різну кількість продуктів харчування чи послуг.

Третя неточність показника середньодушового ВВП (ВНП) у тому, що він не враховує ступеня нерівності доходів у країні.

У процесі кругопотоку утворюються первинні та вторинні доходи різних економічних суб’єктів. Статистичні методи обчислення сукупного обсягу виробництва дозволяють визначити не тільки величини ВВП і ВНП, але й ряд похідних показників національного виробництва, які важливі для розуміння поведінки домогосподарств, фірм і уряду.

Відрахувавши від ВНП амортизацію, отримаємо чистий національний продукт :

Аналогічно можна розрахувати чистий внутрішній продукт :

Показник первинного розподілу доходів – національний доход – отримують шляхом вилучення з чистого національного продукту чистих непрямих податків на бізнес :

Чисті непрямі податки на бізнес – це різниця між непрямими податками і субсидіями: .

У процесі перерозподілу національного доходу, який відбувається за допомогою трансфертних платежів, формуються вторинні доходи. Трансферти – це економічні операції, за допомогою яких одні інституційні одиниці передають іншим на безоплатній основі і безповоротно товари, послуги, активи або права власності. Кожний сектор внутрішньої економіки є платником і отримувачем трансфертів. Так, сектор домогосподарств сплачує державі податки з особистого доходу і майна та закордону – вартість майна фізичних осіб, що виїжджають за кордон на постійне проживання. В свою чергу сектор домогосподарств отримує від держави пенсії, стипендії, різні види соціальних виплат та допомоги, а від закордону – вартість майна фізичних осіб, що в’їжджають в країну на постійне проживання з-за кордону.

В результаті таких перерозподілів первинних доходів виникає особистий доход , який отримують домогосподарства:

,

де – внески на соціальне страхування, – податки на прибуток корпорацій; – нерозподілені прибутки корпорацій, – чистий процент з державного боргу, – урядові трансферти (допомога по безробіттю, виплати з тимчасової непрацездатності, допомога багатодітним та малозабезпеченим тощо).

Після сплати домогосподарствами індивідуальних прибуткових податків у них залишається особистий доход кінцевого використання або використовуваний доход : .

Домогосподарства використовують свій кінцевий доход на споживання та заощадження : .

Ще одна проблема використання показника середньодушового ВВП (ВНП) полягає у тому, що він оцінює лише матеріальні джерела добробуту. Проте коли порівнювати життя по регіонах і в часі, то важливо врахувати і нематеріальні джерела добробуту. Одним з основних нематеріальних елементів добробуту є якість оточуючого середовища. Другим нематеріальним компонентом і джерелом добробуту є стан здоров’я нації.

Враховуючи недоліки показників ВВП та ВНП на душу населення, американські вчені В. Нордхауз та Дж. Тобін запропонували специфічний показник чистого економічного добробуту (ЧЕД). Щоб обчислити ЧЕД потрібно від ВВП відняти негативні екологічні ефекти, результати кримінальної тіньової економіки, яка виробляє антиблага, негативні наслідки монополізації економіки та урбанізації і додати результати позаринкової діяльності підприємств, в тому числі і тіньової, що виробляє нормальні блага, додати ефекти збільшення дозвілля та підвищення якості життя. Всі ці складові потрібно обчислити в грошовому виразі, але це зробити важко. Тому практично показник ЧЕД не застосовується.

Для оцінки рівня добробуту застосовують також такі показники як тривалість життя, рівень освіти, рівень соціально-правової захищеності, збалансованість харчування, тощо.

Серед нових макроекономічних показників, які характеризують життя населення країни, з’явились такі агреговані показники як індекс людського розвитку, індекс економічної свободи, рівень глобалізації, які мають складну структуру.

Індекс людського розвитку (ІЛР) відображає три показника: тривалість життя, рівень грамотності та охоплення навчанням, ВВП на одну особу за паритетами валют, співвідношенням цін на „споживчий кошик“, в який включають кілька сотень товарів і послуг.

Показник ІЛР є інтегральним показником і вимірюється у відносних величинах – коливається від 0 до 1. За порядком зменшення всіх трьох показників визначається загальносвітовий рейтинг країни. За даними ПРООН 2005 р. Україна за ІЛР займає 78 місце серед 177 країн світу.

Індекс економічної свободи (ІЕС) – агрегований показник, який відображає рівень втручання уряду в економіку. Він має дуже складну структуру, враховує 10 чинників, які охоплюють майже 50 змінних (середній рівень тарифів, максимальна та середня ставки податків на доходи, видатки на утримання уряду як відсоток від ВВП, частка державної власності у фірмах і галузях, рівень інфляції, обсяги тіньової економіки та ін.). Значення ІЕС коливається в межах від 1 до 5 балів, причому 1 бал показує найвищий ступінь свободи в економіці, а 5 балів означає сильний урядовий вплив і найнижчий ступінь економічної свободи. За рівнем економічної свободи всі країни поділяються на 4 групи: вільні (1,99 і нижче); переважно вільні (2,0 – 2,99); переважно невільні (3,0 – 3,99); репресивні (4,00 – 5,00).

Рівень глобалізації (РГ) також агрегований показник, включає чотири параметри, які визначають глобалізацію: рівень економічної інтеграції; персональні міжнародні контакти; технологія; ступінь участі країни у міжнародних зв’язках та діяльність міжнародних організацій. Чим вищі показники має держава, тим вищий рівень глобалізації. Найбільш глобалізованими важаються Ірландія, Швейцарія, Сінгапур.

<< | >>
Источник: БУЛГАКОВ А.А.. Лекції з економічної теорії. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ. ОСНОВИ МІКРОЕКОНОМІКИ. 0000

Еще по теме 17. ВВП, ВНП та методи їх обчислення. Реальніта номінальні показники. Похідні показники (ЧНП, НД, ВД). Показники суспільного добробуту: чистий економічний добробут, індекс людського розвитку, індекс економічної свободи, рівень глобалізації.:

  1. Поняття, показники та типи економічного зростання
  2. 3. Економічна ефективність виробництва та її показники
  3. 3. Основні показники систем національних рахунків
  4. 29. Інфляція, її показники та наслідки. Антиінфляційна політика. Зв'язок інфляції та безробіття.
  5. 26. Види, показники та наслідки безробіття. Закон Оукена.
  6. 7. Еластичність попиту і пропонування: види, показники, чинники. Практичне значення теорії еластичності.
  7. 2. Методы исчисления ВВП (ВНП)
  8. Глава 6. Охорона та захист прав учасників корпоративних правовідносин як показник рівня корпоративного управління
  9. БУЛГАКОВ А,А,. ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ. ОСНОВИ МІКРОЕКОНОМІКИ, 0000
  10. 8. 3. ВВП. Принципы и методы расчёта ВВП. Другие показатели СНС.
  11. 1. Предмет економічної теорії. Фундаментальні поняття економічної теорії. Методи досліджень і функції економічної теорії.
  12. § 3. Концепція сталого розвитку як основна теорія соціальної політики в умовах глобалізації
  13. Тема 2. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ
  14. Теорії циклічного розвитку. Нециклічні коливання економічної динаміки
  15. 23. Економічний цикл, його види, фази та чинники. Причини циклічного розвитку економіки.
  16. § 1. Об’єктивна необхідність соціалізації економічного розвитку.
  17. 1. СВОБОДА ЯК УМОВА ЛЮДСЬКОГО САМОСТВЕРДЖЕННЯ У СВІТІ
  18. 3. СВОБОДА В БУДЕННОМУ ТА ГРАНИЧНОМУ ВИМІРАХ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ