<<
>>

Висновки

У ході розгляду бінарного концепту «індивідуальне благо/загальне благо» було встановлено, що, з одного боку, концепт блага притаманний обом філософсько-правовим течіям, але з іншого, в силу того, що лібералізм тяжіє до індивідуалізму, його метою є створення усіх умов для того, щоб індивід зміг досягнути своє, індивідуальне благо.

Натомість комунітаризм – це філософсько-правова течія, побудована на засадах колективізму, тому не дивно, що їхня мета – це досягнення загального блага. Лібералізм, розставляючи акценти на індивіді, своєю метою вбачає задоволення його інтересів, все інше – це лише рамки, в яких індивіди повинні діяти для того, щоб не порушувати інтереси інших. У комунітаризмі – інший підхід. Оскільки прагнення до комуни – це природнє начало кожного індивіда, то вважається, що індивід буде щасливим і зреалізованим лише з досягненням суспільного блага, коли кожен член суспільства своє індивідуальне благо вбачає в досягненні загального. Полеміка між лібералізмом і комунітаризмом розгортається на рівні розуміння справедливості в контексті блага.
Так, для комунітаризму справедливість полягає у пріоритеті загального блага над свободою індивіда, індивідуальними правами та правом взагалі, для лібералізму – справедливість – це недопущення до відмови індивіда від недоторканості заради загального блага.

При дослідженні дуалізму ««раціональність/ірраціональність», ми встановили, що ортодоксальність комунітаризму та лібералізму характеризується тим, що комунітаризм, який стоїть на боці єдності між усіма членами суспільства, їх згуртованості більше тяжіє до ірраціоналізму, ніж до раціоналізму. Це пояснюється тим, що, по-перше, почуття покликані враховувати інтереси суспільної організації. По-друге, про почуття можна говорити як щодо себе (такі почуття, як: почуття гідності, самоповаги, любові тощо), так і щодо інших (почуття єдності, толерантності, поваги тощо).

Окрім зазначеного, почуття можуть стосуватися як однієї людини, так і колективу, суспільства. Про розум можна говорити лише щодо конкретної особи, адже колективний чи суспільний розум – це абстрактне поняття.

Однак в ході аналізу почуттів, як невід’ємної складової людської поведінки, було встановлено, що ірраціональність притаманна лібералізму, проте, вона виражена індивідуальними почуттями, які можна виразити як ставлення особи до себе, оцінне ставлення до своєї поведінки. Таким почуттям притаманне індивідуалістичне начало, і вони виникають лише з приводу реалізації індивідуального блага. Ліберальним почуттям притаманне: раціональне усвідомлення самостійного вибору; орієнтація на власні сили; прояв самосвідомості та самоконтролю; прийняття відповідальності за власні дії; перевага власної цінності над цінностями інших; несприйняття всього, що суперечить індивідуальним інтересам; перевага індивідуального блага над благами інших; повага в собі власних особистісних цінностей; вимогливість до себе; ціннісне ставлення до своїх вчинків, мотивів, думок, рішень, поведінки.

Натомість почуття, які плекає в собі комунітаристський рух, є соціальними. До таких почуттів слід віднести: почуття солідарності, честі, поваги, спільності, толерантності. Ці почуття можуть виникнути лише у людини суспільної, і не просто людини, яка лише є частиною такого суспільства, а в тієї людини, яка переживає за благо інших, за їх добробут. Таким чином, почуття, які притаманні комунітаризму як філософсько-правовій течії, – це соціальні почуття, які своєю метою вбачають досягнення загального блага та пошуку доброго ставлення до всіх членів суспільства. Даним почуттям притаманні: переконаність у власній значущості та цінності для суспільства; шанобливе, терпиме, ввічливе, доброзичливе ставлення один до одного; розуміння багатого різноманіття культур; визнання чиїхось заслуг.

Встановлюючи полярність лібералізму та комунітаризму через «негативну свободу (індивідуальну свободу)/позитивну свободу (колективну свободу)», було встановлено, що лібералізм визначає свободу як цінність, навколо якої він будує ідеї про індивідуально-особливе.

Комунітаризм теж визначається через свободу, однак, свобода тут пов’язана з міркуваннями про спільноту як середовище, яке забезпечує цю свободу та в якому можна її зреалізувати.

Водночас існує ряд ознак розуміння свободи, що є спільними для обох філософсько-правових течій, як лібералізму, так і комунітаризму. До таких ознак слід віднести: свобода – це одна із фундаментальних цінностей суспільства і права; початкове розуміння свободи ототожнювалось зі «звільненням від чогось» (чи то від матеріальної незалежності, чи від примусу і гноблення, чи від свавілля влади тощо); слід розрізняти свободу фізичну, психологічну та самосвободу; поняття «свободи» і «свобода» не є тотожними, оскільки останнє значно ширше і охоплює можливість вибору, самоконтроль, самообмеження, відповідальність тощо; свобода завжди пов’язана з обмеженнями, які поділяються на: закони природи, анатомічні обмеження, обмеження, пов’язані із самою природою людської діяльності; свободу поділяють на негативну («свободу від», несоціальну, індивідуальну, зовнішню) та позитивну («свободу для», соціальну, колективну, внутрішню).

На підставі вищевказаних спільних ознак запропоновано авторське визначення свободи. Отже, свобода – це фундаментальна цінність, принцип, який визначається як мірою допустимого через можливість вибору, так і мірою об’єктивно можливого через усвідомлення пізнаної необхідності та усвідомлення обов’язку відповідальності. Саме таке визначення є поєднанням розуміння свободи в обох філософсько-правових течіях.

Позитивна свобода базується на таких пріоритетних складових, як: самовизначення та самоволодіння. Це пов’язано з тим, що комунітаризм передбачає, що для того щоб бути гідним членом суспільства, слід себе самообмежувати та навчитися контролювати свої дії задля суспільного блага. Негативна свобода пов’язана з самоформуванням та саморозвитком, оскільки лібералізм характеризується приватністю. Приватність у контексті ліберального спрямування – це визначення меж особистої сфери індивіда, в яку ніхто не вправі втручатися і де рішення приймаються включно індивідом.

Більше того, соціум не має права втручатися в особисті справи індивіда навіть, якщо його вчинки аморальні, проте, в межах закону. Отже, якщо йдеться про особисту сферу індивіда – це особиста чи індивідуальна свобода, яка стосується водночас одного конкретного індивіда та кожного з членів суспільства.

Таким чином, проблематика розуміння свободи окреслюється через співвідношення двох вимірів: ліберального, на боці якого індивідуалізм, автономія, приватність, розум, та комунітарного, який сприймає на свободу через призму колективізму, публічності, почуттів тощо.

Наступною концепцією, яка характеризується своєю амбівалентністю у контексті лібералізму та комунітаризму, стала концепція «права/обов’язки». Виникнення теорії прав пов’язане зі способом захисту індивіда від втручання в його індивідуально-приватне життя, а обов’язків – у зв’язку із соціальною роллю індивіда у суспільстві. У зв’язку з цим у лібералізмі та комунітаризмі виник конфлікт, підґрунтям якого є відповідь на питання, що важливіше: приватна сфера індивіда чи його соціальна роль. Так, комунітаристи звинувачують лібералів у надмірному закріпленні прав і незосередженості на обов’язках, а ліберали у свою чергу звинувачують комунітаристів у недооцінці свобод та прав людини як фундаментальних цінностей усього права.

Ліберальні права гарантуються індивідуальною свободою, а тому також, як і індивідуальна свобода, обертаються довкола приватної сфери індивіда. У свою чергу комунітарні обов’язки пов’язані із соціальною обумовленістю індивіда та позитивною відповідальністю на користь соціуму. На нашу думку, відповідь на запитання, що пріоритетніше – права чи обов’язки, слід шукати у відповіді на запитання, чи можливий індивід без суспільства, і навпаки, чи можливе суспільство без індивідів.

Останньою розглянутою нами у межах цієї монографії бінарною опозиційністю лібералізму та комунітаризму стала концепція «право/мораль». Було встановлено, що, попри пріоритетність права, у лібералізмі також присутня мораль, однак, індивідуальна.

Індивідуальну мораль лібералізм репрезентує як вибір індивіда, який, будучи раціональною істотою, обере для себе правильну систему цінностей, за допомогою яких він оцінюватиме свої вчинки. Відповідно комунітаризм утверджує групову мораль, під якою слід розуміти добровільну згоду більшості щодо певних вимог та уявлень стосовно поняття блага та добра. Індивідуальна мораль та групова мораль не завжди ідентичні, так система цінностей індивіда не завжди може збігатися з системою цінностей групи. Більше того, якщо вчинок індивіда буде відповідати його індивідуальній моралі, проте, не відповідатиме моральній, то такий вчинок вважатиметься аморальним з позиції комунітаризму, отож, при індивідуальній моралі індивід оцінює власні дії на предмет індивідуальних уявлень про благо та добро.

Також ми запропонували розуміти право у лібералізмі як засіб захисту свободи, що забезпечує кожному індивідові можливість вибору та застосовує формальну рівність при врегулюванні суспільних відносин між індивідами.

Мораль слід визначити через призму комунітаризму, як спосіб обмеження автономії індивіда, який реалізовується за допомогою обов’язку колективної ідентичності, взаємної обмеженості прав та досягається шляхом переконання, добровільної згоди чи осудом.

Розглядаючи систему бінарних концептів лібералізму та комунітаризму, запропоновані основні відмінності в ідеях даних філософсько-правових течій з

<< | >>
Источник: Грищук О.В., Слюсарчук Х.Т.. Лібералізм та комунітаризм у філософсько-правовому вимірі. 2018

Еще по теме Висновки:

  1. §3. Оцінка та використання висновку експерта у кримінальному процесі
  2. § 4. Оцінка та використання висновку експерта у кримінальному процесі
  3. Висновки
  4. Висновки
  5. висновки
  6. Висновки до другого розділу
  7. Висновки до розділу 4
  8. Висновки до розділу 3
  9. Висновки до розділу 2
  10. Висновки до розділу 1
  11. Висновки до першого розділу
  12. Висновки до третього розділу
  13. Висновки по розділу для України
  14. Висновки по розділу для України
  15. Висновки по розділу для України
  16. Висновки по розділу для України
  17. Тема 5.1. Умовивід як форма мислення
  18. Зміст
  19. ЗМІСТ