<<
>>

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумки проведеного дослідження, слід акцентовати увагу, що розгляд лібералізму та комунітаризму через бінарну опозиційність є новим у філософії права. Ані лібералізм, ані комунітаризм не може претендувати на довершену форму регулювання суспільного порядку.

Водночас бінарна опозиційність відкриває нові можливості осмислення проблем, а саме пошук третьої сторони, яка б нейтралізувала розбіжності між цими двома філософсько-правовими течіями та увібрала б усі їхні позитивні трансформації.

В результатіпроведеного монографічного дослідження можна зробити такі висновки:

1. Лібералізм характеризується такими ознаками: він виник на противагу свавільній владі, безаконню, диктатурі, тоталітаризму, авторитаризму; протягом всього свого існування набував різних семантичних відтінків, тим самим у своєму розвитку ототожнюючись іноді з консерватизмом чи соціалізмом, іноді з демократією; лібералізм і демократія не тотожні явища, оскільки демократія – це лише засіб реалізації основних принципів лібералізму.

Лібералізм постійно модифікується, еволюціонує; лібералізм є провідною ідеологією, перетворившись на метаідеологію; характеризується плюралізмом різноманітних підходів до розуміння змісту лібералізму; являє собою ціннісну систему, яку уособлюють дві найвищі цінності лібералізму – людина та свобода; за ліберальною теорією закон не забороняє, а дозволяє (свобода в рамках закону); ґрунтується на принципах індивідуалізму, свободи, толерантності та злагоди, на визнанні невідчужуваними права людини на свободу, життя і власність; характеризується широкою різновидністю (політичний лібералізм, економічний лібералізм, інтелектуальний лібералізм, класичний лібералізм, егалітарний і т.д.); лібералізм містить в собі протилежні напрями: так класичні ліберали критикують егалітарний лібералізм за застосування примусової політики перерозподілу, соціалістичні ліберали – за недостатній егалітаризм, консервативні ліберали – за відмову від моральних принципів під виглядом нейтральності; елементами лібералізму є: індивідуалізм, індивідуальне благо, раціональність, негативна свобода, права людини, право.

Комунітаризму притаманні такі ознаки: виник як критика на надмірний індивідуалізм лібералізму; у різні історичні періоди мав дещо спільне з гуманізмом, республіканізмом, націоналізмом, консерватизмом, прагматизмом тощо; виступає як ідеологія, критика чи соціально-політичний рух; вживається у будь-якій теорії, яка своєю метою вбачає досягнення соціального блага; критикує всі види лібералізму; базується на ідеях толерантності, плюралізму, рівності, справедливості; основне завдання комунітаризму – встановити баланс між автономією особи і суспільним порядком; визначає людину як представника певної спільноти; основні принципи – рівність, справедливість, які полягають у наданні кожному членові спільноти допомоги в тому, щоб він міг сповнареалізувати свої здібності, виконувати відповідну соціальну роль, відчувати себе корисним суспільству і отримувати підтримку з боку останнього; основне питання комунітаризму – що є спільне добро; елементами комунітаризму є: колективізм, загальне благо, ірраціональність, позитивна свобода, обов'язки людини, мораль.

2. Методологія дослідження лібералізму та комунітаризму базується на принципі бінарної опозиційності. Бінарна опозиційність підпорядковується таким ознакам: двобічності сприйняття правової реальності; виступати як відношення між парою протилежностей (в даному випадку між лібералізмом та комунітаризмом); опозиційності (не сприйняттям поглядів, рішень, думок чи поведінки протилежного правового явища); виникає лише між дуалістичними явищами;опозиційні правові явища не можуть бути тотожними чи рівними, однак визначаються однією і тією ж мірою; характеризуються дуалістичним принципом протиставлення. Залежно від мети розгляду опозиційних правових явищ методологічно виправданими виступають наступні типи протиріччя: 1) антагоністичний (боротьба двох протилежностей, яка здійснює дестабілізуючий вплив); 2) антогональний вплив (пошук компромісів і домовленостей задля «мирного» співіснування між опозиціями); 3) агональний (мета – обопільні позитивні трансформації) , який застосований у дослідженні.

3. Полеміка між пріоритетністю ідеального і загального блага у лібералізмі та комунітаризмі як філософсько-правових течіях простежується у наступному. За комунітаризмом, людина – частина комуни, за лібералізмом – самостійний індивід. Для комунітаризму благо спільноти – це благо держави, а для лібералізму благо держави є сукупністю індивідуальних благ її громадян. Комунітаризм вважає, що благополуччя людини залежить від вирішення питань цілого, частиною якого вона є, а лібералізм – благополуччя індивіда залежить від її свобідної волі та свободи, що надана державою. Комунітарна філософсько-правова течія вбачає призначення людини в піклуванні про загальне благо, а лібералізм – самоідентифікації людини, її самоврядування. У комунітаризмі встановлено пріоритет загального блага перед індивідуальним, у лібералізмі – пріоритет блага індивіда перед благом суспільним. Комунітаризм пропагує обов’язок людини узгоджувати свої інтереси з інтересами суспільства, схвалює допомогу іншим та ґрунтується на соціальних зв’язках, натомість, лібералізм встановлює обов’язок невтручання держави в життя інших. Для однієї філософсько-правової течії – загальне благо досягається шляхом встановлення державою пріоритетних цілей, що є спільною волею для всієї комуни, а для іншої – загальне благо досягається шляхом домовленості між індивідами. Комунітаризм відстоює свої ідеї в тому, що від вирішення питань цілого залежить благополуччя окремої людини, а лібералізм стверджує, що немає блага, якщо воно не служить особистості. Для комунітаризму, справедливість полягає у пріоритеті загального блага над свободою індивіда, індивідуальними правами та правом взагалі, для лібералізму – справедливість – це недопущення до відмови індивіда від недоторканості заради загального блага.

4. Дослідження бінарного концепту «раціональність/ірраціональність» характеризується ортодоксальністю комунітаризму та лібералізму, що підтверджують наступні положення. За лібералізмом людей об’єднує розум, а за комунітаризмом – почуття.

Основна функція розуму – досягнення якнайбільшої кількості цілей індивіда, а основна функція почуттів – забезпечення пристосування людини до суспільного середовища з точки зору не окремої особи, а з урахуванням інтересів суспільної організації. Лібералізм стверджує, що завдяки розуму утворюються суспільні інститути, і саме розум передує їхньому утворенню, натомість у комунітаристів – суспільство, суспільні норми передують і соціалізують індивідів. Згідно з раціоналістичним баченням лібералів – спільне існування індивідів – це вигідно, розумно та доцільно, а для ірраціонального комунітаризму – це потреба людини. Лібералізм характеризує розум як безмежну властивість індивіда, завдяки якій організується природний, соціальний і індивідуальний світ, натомість комунітаризм відповідає на цю критику так: розумний – не означає моральний. Як стверджують ліберали: тільки розум здатний керувати нашою поведінкою, однак, багатьма науковцями у галузі психології було доведено, що емоційно-почуттєвий аспект є необхідною складовою поведінки людини. За лібералізмом, суспільство пізнається завдяки розуму, а за комунітаризмом – за допомогою традицій, звичаїв, відчуття спільності. Завдяки розуму людина – це індивідуальний атом, а завдяки почуттям – людина ідентифікує себе як представник певної спільноти. Розум передбачає наявність великої свободи та можливість реалізовувати власну індивідуальну вигоду, а почуття – вимагають зменшення власної свободи та реалізацію концепції загального добробуту для всіх.

5. Встановлюючи полярність лібералізму та комунітаризму через «негативну свободу/позитивну свободу»,зауважено, що: 1) об’єктом лібералізму є індивідуально-особливе, яке засноване на концепції негативної свободи, а об’єктом комунітаризму – поведінка, яка ґрунтується на існуванні групового уявлення про благо, тобто позитивному тлумаченні свободи; 2) негативні теорії свободи зводяться до свободи як особистої незалежності, до права окремого індивіда бути незалежним, а позитивні – намагаються простежити взаємозв’язок між свободою та колективним самоврядуванням; 3) для лібералізму – свобода – це вибір можливої поведінки, а для комунітаризму – це самовизначеність, самоволодіння, самоконтроль, усвідомлення суспільної необхідності; 4) ліберальна свобода прямо пропорційно позв’язана з раціональним вибором та індивідуалізмом, а комунітарна – з почуттям спільності та колективізмом; 5) лібералізм пов’язує свободу з приватною сферою особистості, а комунітаризм – зводить свободу до необхідності корисних дій не тільки для себе, але й для суспільства; 6) при лібералізмі необмеженість свободи призводить до фактичної соціальної нерівності, а при комунітаризмі рівновага між індивідуальними свободами забезпечується завдяки моральним цінностям; 7) сутність ліберальної свободи – звільнення від обмежень та примусу, а комунітарної – у досягненні колективної мети; 8) на думку лібералів, справжня свобода виникає лише тоді, коли людина раціонально мислить, а для комунітаристів – при високій соціальній згуртованості.

6. Бінарна концепція «права/обов’язки» характеризується амбівалентністю у контексті лібералізму та комунітаризму, яка проявляється у різних підходах. По-перше, за лібералізмом права притаманні індивідам та передують будь-якому суспільству, колективу, в свою чергу комунітаристи відстоюють належність прав до конкретного суспільства і держави. По-друге, лібералізм стверджує, що права людини, на відмінну від обов’язків, належать їй безумовно, тобто дані природою, на що комунітаристи відповідають, що без обов’язків не можливе функціонування суспільства, в якому проживають якраз носії цих природних прав. По-третє, лібералізм зосереджений на можливості розширення кількості прав, однак комунітаристи заперечують таку тенденцію, адже одне нормативно закріплене право передбачає більше ніж один обов’язок. По-четверте, права, які відстоюють ліберали, покликані захищати універсальність індивідуалізму, а обов’язки, навпаки, концепцію спільності інтересів.

До того ж комунітаристи, заперечуючи теорію прав лібералів, стверджують, що: логіка прав може наштовхнути на ігнорування суспільного середовища, а пріоритетність обов’язків спонукає до соціального порядку; кількість прав неможливо окреслити, доцільніше права визначати через здійснення наших обов’язків; права знижують почуття соціальної відповідальності та ототожнюються із вседозволеністю, натомість покладання обов’язків – це добровільна згода взяти на себе відповідальність; перевищення прав характеризує індивіда як егоїста, а перевищення обов’язків – як доброчесного громадянина з соціально корисною поведінкою; права на відміну від обов’язків – нейтральні до концепцій добра, традицій, натомість обов’язки виникають з моралі; права людини, на противагу обов’язкам, індивіда десоціалізують, оскільки в першу чергу спонукають її думати про власні інтереси.

7. Відмінності між пріоритетністю моралі чи права у лібералізмі та комунітаризмі, як філософсько-правових течіях, можна простежити у наступному: 1) лібералізм визнає лише індивідуальну мораль, яку він репрезентує як вибір індивіда, який, будучи раціональною істотою, обере для себе правильну систему цінностей, за допомогою яких він оцінюватиме свої вчинки; відповідно й комунітаризм утверджує групову мораль, під якою слід розуміти добровільну згоду більшості щодо певних вимог та уявлень щодо поняття блага та добра (отже, в основному конфлікт між лібералізмом та комунітаризмом виникає на підставі визнання ролі суспільної моралі як соціального регулятора); 2) індивідуальна мораль та групова мораль не завжди ідентичні, так система цінностей індивіда не завжди може збігатися з системою цінностей групи, більше того, якщо вчинок індивіда буде відповідати його індивідуальній моралі, проте, не відповідатиме суспільній, то такий вчинок вважатиметься аморальним з позиції комунітаризму, отож, при індивідуальній моралі людина оцінює власні дії на предмет індивідуальних уявлень про благо та добро; 3) виникнення суспільної моралі пов’язано з обов’язками людини, а права – з її правами, розвитком свободи та приватною власністю; 4) мотиви виконання права в крайній формі – страх перед відповідальністю, а мотиви моралі – совість людини, до того ж моральні вимоги значно вищі за вимоги права; 5) мораль (як і позитивна свобода) ґрунтується на таких складових свободи, як самоконтроль, самообмеження та самоволодіння, а право (як і негативна свобода) – через самореалізацію, саморозвиток, самоформування та самовизначення; 6) право пов’язане з свободою, під якою у лібералізмі розуміється можливість вибору, отож, право повинне забезпечити цю можливість, натомість, мораль з позиції комунітаризму – це обов’язок кожного члена спільноти своїм вчинком утворювати суспільство як таке; 7) згідно з ідеями комунітаризму, відсутність суспільної моралі підриває цінності суспільства, призводить до формалізації міжіндивідуальних стосунків та позбавляє будь-яких вчинків мотиву, натомість лібералізм, виходячи з примату права, стверджує, що мораль пригноблює індивіда, обмежуючи його вибір цінностей, тим самим диктуючи свою систему цінностей, отже, індивід не має права вибирати власні цінності та моральні орієнтири; 8) комунітаризм звинувачує лібералізм у втраті моральних орієнтирів, суспільних цінностей, у мінімізації моралі, контртвердженням лібералізму є те, що згідно з даною філософсько-правовою течією – права людини – це і є мораль, яка виступає добробутом кожної людини і визначає межі порушення яких є морально недопустимими; 9) лібералізм не вимагає від людини морального самовдосконалення і пошуку істини, адже на відмінну від моралі застосовує формульну рівність, у тому числі щодо блага чи добра, тому жодна позиція, яка стосується блага чи добра не є пріоритетною; 10) мораль, яка утворюється завдяки думці більшості, дискримінує меншість, яка не поділяє моральні цінності більшості, натомість право ставиться до всіх однаково рівно.

8. Виділено течії, що виникли шляхом впливу комунітаризму на лібералізм: ліберальний культуралізм, ліберальний націоналізм, деліберативна модель Ю. Габермаса, теорія громадянства У. Кимліки, мультикультуралізм. Взаємодію течій запропоновано назвати поверхневою або слабкою, оскільки дані філософсько-правові течії виникли не завдяки їх повному злиттю, а лише з урахувавши певних зауваг комунітаризму до лібералізму або ж шляхом злиття лише окремих елементів лібералізму та комунітаризму. Так, у ліберальному культуралізмі взаємодіють такі елементи лібералізму та комунітаризму, як: індивідуалізм і колективізм, індивідуальне та загальне благо, права людини та обов’язки. Ліберальний культуралізм засвоїв від комунітаризмі і негативні риси, повністю знівелювавши індивідуальну свободу, ототожнивши колективні інтереси і інтереси окремих індивідів членів-груп. Ліберальний культуралізм ніяким чином не розв’язує конфлікти між раціональністю та ірраціональністю, правом і мораллю, а тому дану модель взаємодії лібералізму та комунітаризму не можна вважати ідеальною для розв’язання багатьох суперечностей між цими двома філософсько-правовими течіями.

У ліберальному націоналізмі відбулась інтеграція лібералізму та комунітаризму на рівні бінарних концептів: «індивідуалізм/колективізм», «мораль/право», «раціональність/ірраціональність». Що ж до концепту «негативна свобода/позитивна свобода», національний лібералізм став на шлях визнання лише позитивної свободи, яка пов’язана з комунітаризмом. У даному концепті не відбулась взаємоінтеграція, а лише запозичення ідей комунітаризму. Крім того, конфлікт між індивідуальним та загальним благом, правами та обов’язками людини у національному лібералізмі залишається відкритим.

Деліберативна модель Ю. Габермаса інтергрує лібералізм та комунітаризм за наступними бінарними концептами: «індивідуалізм і колективізм»; «індивідуальне та загальне благо»; «мораль та право». Звісно ж, деліберативна теорія потребує доопрацювання щодо дуалізму позитивної та негативної свободи, прав та обов’язків людини, раціоналізму та ірраціоналізму.

Теорія громадянства У. Кимліки вирішила конфлікт між індивідуалізмом та колективізмом шляхом визнання та підтримання багатоманітності, плюралізму, культурних груп, а також між раціональністю та ірраціональністю через підтримання ірраціональних почуттів у громадян. Дана теорія спромоглася вирішити конфлікт лише між двома опозиціями, натомість інші залишаються відкритими.

Не позиціонуємо поняття «мультикультуралізму» як третьої сторони, яка б знейтралізувала боротьбу між комунітаризмом та лібералізмом і на це є декілька причин. По-перше, поняття мультикультуралізму є занадто несталим і неоднозначним. По-друге, дана ідеологія часто виступає як синонім культурного плюралізму чи плюрального суспільства. По-третє, є можливість ототожнити мультикультуралізм з якоюсь політичною практикою. По-четверте, скільки думок про суть мультикультуралізму, стільки ж і його типологій. По-п’яте, мультикультуралізм не може претендувати називатися ідеологією, яка примирила бінарні опозиції лібералізму та комунітаризму. По-шосте, мультикультуралізм можна вважати синтезом лібералізму та комунітаризму, тільки якщо під лібералізмом розуміти автономію індивіда, а під комунітаризмом – визнання прав меншин.

9. Ліберальний комунітаризм – це філософсько-правова течія, що виникла внаслідок конвергенції лібералізму та комунітаризму і ґрунтується на утвердженні:1) гетерогенної свободи (як свободи, що складається з однорідних частин: позитивної та негативної свободи); 2) емоційного інтелекту (як інтегративної категорії між раціональним та ірраціональним); 3) запроваджує моральне право (як право, що базується на моральних ідеалах); 4) інтегрує ліберальні права і комунітарні обов’язки (через визнання групових прав) і 5) встановлює компроміс між загальним та індивідуальним благом (через реалізацію комунікативних зв’язків).

До елементів ліберального комунітаризму, що виникли на етапі подолання конфлікту між бінарними опозиціями лібералізму та комунітаризму,віднесені: комунікативні зв’язки як шлях правового компромісу між індивідуальним та загальним благом, суть яких зводиться до конструктивного встановлення консенсусу у спірних проблемних питаннях між індивідами задля прийняття конлективних правових рішень; емоційний інтелект або чуттєвий розум, як поняття, що об’єднує в собі дві складові: розум та емоції, адже будь-яке прийняття рішень не можливе без розуму, без почуттів, без комунікативного мислення; гетерогенна свобода, як свободу, яка не ставить у центр суспільні чи індивідуальні інтереси, а як така свобода, що об’єднує лібералізм у комунітаризм шляхом дотичних категорій: права, відповідальності та держави; групові права, визнання яких передбачає подолання конфлікту між пріоритетністю прав чи обов’язків людини; моральне право, як право, яке ґрунтується на моральних принципах.

У вітчизняній науці проблематика, яка опинилася в полі зору авторів, лише започатковується і залишає за собою чимало невирішених питань, які заслуговують у філософсько-правовому дискурсі на подальший грунтовний розгляд.

<< | >>
Источник: Грищук О.В., Слюсарчук Х.Т.. Лібералізм та комунітаризм у філософсько-правовому вимірі. 2018

Еще по теме ВИСНОВКИ:

  1. §3. Оцінка та використання висновку експерта у кримінальному процесі
  2. § 4. Оцінка та використання висновку експерта у кримінальному процесі
  3. Висновки
  4. Висновки
  5. висновки
  6. Висновки до другого розділу
  7. Висновки до розділу 4
  8. Висновки до розділу 3
  9. Висновки до розділу 2
  10. Висновки до розділу 1
  11. Висновки до першого розділу
  12. Висновки до третього розділу
  13. Висновки по розділу для України
  14. Висновки по розділу для України
  15. Висновки по розділу для України
  16. Висновки по розділу для України
  17. Тема 5.1. Умовивід як форма мислення
  18. Зміст