ВСТУП
Дескрипція проблеми бінарної опозиційності між ліберальними та комунітаристськими константами є філософсько-правовим дискурсом складного взаємозв’язку таких фундаментальних векторів людського буття, як індивід і суспільство.
Саме із розподілу між представниками лібералізму й комунітаризму, які протягом багатьох десятиліть залишалися одними із дискусійних у філософсько-правовій науці, можна праксеологізувати для сучасності чимало цінних ідей і міркувань про людську особистість та місце індивіда в суспільстві, про свободу особистості, суспільну злагоду й консенсус. У ході дискусії між теоретиками лібералізму і комунітаризму стало очевидно, що основою такої філософської дисоціації є сутнісна розбіжність їхніх концепцій.Сучасна актуалізація наукової доктрини має кілька підстав. Перша з них: через дихотомію лібералізму й комунітаризму та їхні основні концепти (індивідуальне благо і загальне благо, негативна свобода і позитивна свобода, раціональність та ірраціональність, права й обов’язки людини, мораль і право) можна віднайти баланс втрачених соціальних взаємозв’язків.
Друга підстава: механізм соціальної взаємодії пов’язаний із відстоюванням прав громадян, суспільними цінностями, ідеями рівності й справедливості. Така дуалістична інтерпретація дає змогу спроектувати рівновагу між індивідуалізмом та колективізмом, а також дозволяє оцінити теоретичні труднощі, пов’язані з визначенням «золотої середини», яка нейтралізує протистояння лібералізму й комунітаризму. Третя підстава актуалізації: цієї модальної позиції потребує сьогоднішнє суспільство, в якому відбуваються суспільні зміни, що стрімко трансформуються й загостроюються. Четверта підстава: нові підходи до розуміння соціальної реальності потребують фрагментації лібералізму, адже потенціал комунітаризму дасть поштовх ліберальним ідеям, який їх не замінить, а удосконалить та реконструює.Отже, аналіз ліберальних та комунітаристських філософсько-правових течій дає можливість зробити висновок про їхню внутрішню дизасоціацію. У межах кожної з течій візуалізуються «крайні» підходи, які, з одного боку, заперечують можливість єдності комунітаризму й лібералізму (тобто проявляються як опозиції). З іншого боку, можна виокремити напрями, у яких є багато спільних рис, що фактично дають можливість на перетині їхнього предметного поля виявити новий синтетичний (інтегративний) напрям – ліберальний комунітаризм.
Значний внесок у дослідження проблематики лібералізму зробили такі дослідники: Р. Баркер, Д. Боаз, Дж. Волдрон, О. Гук, Е. Гутман, Дж. Грей, Р. Дворкін, С. Дорошенко, В. Заблоцький, Б. Кашников, Дж. Кекес, Б. Констан, Дж. Кристман, П. Манан, Д. Меннінґ, Т. Милова, І. Павленко, В. Поздняков, Е. Притченко, М. Прунак, Л. Риськельдієва, Г. Рормозер, Дж. Роулз, Л. Слободянюк, В. Согрин, О. Траверсе, Г. Тульчинский, Ф. фон Гаєк, Л. фон Мізес, М. Фріден, С. Фрімен, М. Чорний, В. Шелохаєв та ін.
Комунітаризм досліджували: Ш. Авінері, Г. Блокланд, М. Волцер, Е. Гутман, А. де-Шаліт, А. Етціоні, В. Заблоцький, Ф. Зелцнік, Г. Канарш, Б. Кашников, В. Кимліка, Я. Кіш, Ч. Кукатас, А. Макінтайр, С. Мулгалл, Ф. Петтіт, П. Рахшмир, А. Свіфт, М. Сендела, Ч. Тейлор та ін.
У філософській літературі аналізу різних аспектів дихотомії між лібералізмом і комунітаризмом присвячені роботи таких вчених: Т. Алексєєва, H. Бусова, В. Власова, Ю. Красноголової, A. Кузьміна, Г. Майера, В. Макаренко, Л. Макєєва, A. Панаріна, О. Панкевича, Н. Печерської, Г. Пирогова, A. Прокоф’єва, Т. Рокмор, Л. Ситніченко, В. Федотова, С.Чукіна, Я. Шапіро та ін.
Однак розгляд лібералізму й комунітаризму як бінарних опозицій не здійснювався, а відповідно, у науковій літературі належний аналіз бінарних концептів відсутній.
Для найповнішого розкриття теми, основою дослідження стала система різних методів, логічних прийомів і засобів пізнання досліджуваної проблеми. Cистемоутворюючим принципом монографії є бінарна опозиційність.
Оскільки у бінарній опозиції дуалістичні явища відтворюються на декількох етапах свого функціонування, то перший розділ дослідження передбачає розгляд лібералізму й комунітаризму як тотожних за своєю суттю явищ, які є однаково істинними. У другому розділі відбулося встановлення відмінностей у бінарних концептах між лібералізмом і комунітаризмом. Третій розділ характеризується виявом суперечностей, внаслідок яких виникає нова філософсько-правова течія, якій властиві позитивні трансформації обох аналізованих філософсько-правових течій.На окремих етапах аналізу застосовувались наступні методи дослідження: історико-правовий, компаративістський, порівняльно-аналітичний, системно-структурний, діалектичний, конвергенції. Так, історико-правовий метод використовувався у процесі встановлення генезису формування та розвитку лібералізму і комунітаризму як філософсько-правових течій. Компаративістський метод сприяв встановленню схожих або відмінних (за відповідними ознаками) рис лібералізму та комунітаризму і спричинив виокремлення особливостей цих двох філософсько-правових течій. Порівняльно-аналітичний метод дозволив простежити і охарактеризувати специфічні особливості, кореляції та взаємозв'язки філософсько-правових поглядів різних авторів на лібералізм і комунітаризм. Системно-структурний метод реалізований при дослідженні бінарних концептів лібералізму і комунітаризму як системного явища. Діалектичний метод використано в бінарних концептах: «індивідуальне благо/загальне благо», «раціональність/ірраціональність», «негативна свобода/позитивна свобода», «права/обов'язки», «мораль/право», які розкривають дуальність лібералізму й комунітаризму. Метод конвергенції був застосований у дослідженні взаємозв’язку лібералізму та комунітаризму в процесі зближення, уподібнення цих двох філософсько-правових течій, внаслідок чого виник ліберальний комунітаризм.
Використання методів узагальнення, абстрагування, абсолютизації та ідеалізації допомогло створити нову інтегруючу філософсько-правову течію на зразок «ідеального типу».
Це дозволило конкретно та максимально досягти реалізації завдань дослідження, які передбачені аналізом лібералізму й комунітаризму через бінарну опозиційність.Проведений аналіз дозволив запропоновати визначення бінарної опозиційності лібералізму та комунітаризму, яка розглядається як принцип пізнання правової реальності, що базується на протиставленні дуальних правових явищ, унаслідок чого виникають бінарні концепти з ознаками протиріччя, які характеризуються: 1) протистоянням зазначених правових явищ, 2) компромісом або 3) позитивними трансформаціями. Проведено філософсько-правовий аналіз лібералізму та комунітаризму на основі принципу бінарної опозиційності, який передбачає застосовування принципу протиріччя за агональним типомі, відповідно, пошук обопільних позитивних трансформацій лібералізму й комунітаризму як філософсько-правових явищ.
Запропоновано визначення ліберального комунітаризму як філософсько-правової течії, яка виникла внаслідок конвергенції лібералізму та комунітаризму і ґрунтується на тому, що: 1) утверджує гетерогенну свободу (як свободу, що складається з однорідних частин – позитивної та негативної свободи); 2) виявляє емоційний інтелект (як інтегративну категорію між раціональним та ірраціональним); 3) запроваджує моральне право (як право, що базується на моральних ідеалах); 4) інтегрує ліберальні права й комунітарні обов’язки (через визнання групових прав); 5) встановлює компроміс між загальним та індивідуальним благом (через реалізацію комунікативних зв’язків).