<<
>>

Держава і право Франції новітнього періоду

Наслідки першої світової війни спричинили серйозні зміни у політичному й економічному житті Франції. Країна зазнала величезних людських втрат (1,5 млн. вбитих), які у подальшо­му не змогла відновити.

Протягом трьох-чотирьох років у ЗО департаментах не вистачало робочої сили на селі. Північні райони Франції, які були театром військових дій, були розо­рені, а репараційні платежі лише частково могли відшкодува­ти витрати по їх відбудові. Якщо до війни Франція вивозила капітал, то за роки війни вона заборгувала СІЛА чотири мільяр­ди доларів.

Разом з тим, якщо безпосередні економічні наслідки війни створювали певні труднощі для країни, то у політичному відно­шенні Франція виграла. Знову були повернені індустріальні області Ельзас і Лотарингія, розширено колоніальну імперію. У роки війни розвинулася французька машинобудівна промис­ловість. Із країни, що вивозила, головним чином, капітал, Фран­ція після перемоги перетворилася у країну, що експортує про­дукцію промисловості.

Зростання промисловості вело до скорочення ремісників і до збільшення кількості осіб найманої праці, а це, у свою чергу, до інтенсифікації політичного життя.

На виборах до Націо­нальних зборів у 1919 р. партія національно-республіканської дії, партія радикалів і республікансько-демократичний союз об'єдналися у Національний блок і одержали дві третини депу­татських мандатів. Цей блок партій виступав за подальшу лібе­ралізацію політичного життя, за проведення політики миру, за збереження режиму третьої республіки. Відомий вплив на по­літичне життя мала соціалістична партія, яка була створена тими, хто не визнав рішення соціалістичного конгресу в Турі у грудні 1920 р. про приєднання до третього Інтернаціоналу, про ство­рення комуністичної партії. Соціалістична партія разом з анар-'ко-синдикалістами тривалий час контролювала і спрямовувала діяльність Загальної конфедерації праці.
У 1923 р. радикали разом із соціалістами створили “Лівий картель” і на виборах 1924 р. одержали більшість місць у парламенті.

У 1920 р. виникла комуністична партія Франції, яка приєдна­лася до третього Інтернаціоналу, і це визначало поведінку фран­цузьких комуністів.

Економічна криза 1929—1932 рр. призвела до спаду промис­лового виробництва, до появи 1,5 млн чол. безробітних. Це сприяло активізації фашистських організацій у Франції.

Безпосереднім приводом до виступу фашистів стало вбивство відомого афериста Стависького. У його афері (випуск фальши­вих позик на 200 млн франків) були замішані міністри уряду партії радикалів. Фашисти виступили з розвінчанням корупції, нападками на парламентаріїв і міністрів. З 9 січня по 5 лютого 1934 р. у заможних кварталах Парижа пройшло 13 демонст­рацій, на яких звучали лозунги: “Геть злодіїв! Геть вбивць! Впе­ред, на палату депутатів і міністрів!”. 6 лютого організація “Бойо­ві хрести” намагалась захопити владу. У вуличних бійках заги­нуло 15 і поранено 1435 осіб.

Населення Парижа відповіло на це величезною маніфеста­цією, а 12 лютого — загальноміським політичним страйком. Соціалісти, комуністи і радикали виступали спільно. Так з'я­вився Народний фронт, який переміг на виборах до Націо­нальних зборів. Уряд сформував лідер соціалістичної партії Леон Блюм.

Уряд Народного фронту розпустив фашистські організації, провів через Національні збори закон про 40-годинний робо­чий тиждень з одночасним підвищенням заробітної плати, про оплачувані відпустки, про колективні договори і про надання кредитів селянам. Уряд Народного фронту передбачав провес­ти націоналізацію військової промисловості, заборонити при­ватну торгівлю зброєю.

В області зовнішньої політики уряд вжив заходів, спрямова­них на зміцнення оборони Франції, на створення системи ко­лективної безпеки в Європі.

Налякані політикою уряду підприємці розпочали екстрене переведення капіталів за кордон, закривати підприємства, ма­сово звільняючи робітників. Це викликало незадоволення у країні, і уряд пішов у відставку.

У 1938 р. Народний фронт розпався.

У квітні 1938 р. було створено кабінет Даладьє (без соціалістів), який відмінив 40-годинний робочий тиждень, збільшив подат­ки, а щоб не допустити страйків, воєнізував приватні підпри­ємства, що мали військове значення, транспорт, комунальні установи і т.ін. В області зовнішньої політики уряд пішов на укладення Мюнхенської угоди з Гітлером, відповідно до якої Чехословаччина була віддана на поталу фашистській Німеч­чині.

У Франції в даний період діяв режим Третьої республіки, якихось докорінних змін до конституційних законів 1875 р. не вносилось. Як і раніше, активно діяв уряд, який в окремих випадках підміняв Національні збори в області законодавства. Виникало, таким чином, так зване делеговане законодавство, яке було результатом відмови Національних зборів від своїх прерогатив.

У 1927 р. пропорційну систему голосування було замінено на мажоритарну, суть якої полягає в тому, що вибори проводяться в два тури. У першому турі обраним вважався той кандидат у депутати, який одержував абсолютну більшість голосів виборців, а у другому турі достатньо було мати відносну більшість.

Інститут глави держави теж не зазнав якихось суттєвих змін. Із закінченням президентських повноважень Пуанкаре (січень 1920 р.), Третя республіка вже не знала активних президентів.

Період 1918—1940 рр. був періодом безперервного зростання влади кабінету міністрів, особливо прем'єр-міністра. Правда, середня тривалість служби одного кабінету впала до шести місяців, але до складу кабінетів входили одні й ті ж політики. Прем'єри вдавалися до практики безконтрольного делеговано­го законодавства. Останній глава Третьої республіки Поль Рейно заявив у палаті, що кожного разу при обговоренні бюджету парламент тим самим автоматично ухвалює всі видані надзви­чайні декрети. Ця теза була схвально зустрінута членами пала­ти депутатів.

У результаті окупації Франції військами фашистської Німеч­чини третя республіка у червні 1940 р. припинила своє існу­вання. Уряд, очолений Петеном, пішов на співробітництво з німцями.

Три п'ятих території Франції було окуповано, а реш­та була підпорядкована німцям як в економічному, так і в по­літичному відношеннях.

Зародком майбутнього уряду четвертої республіки Франції став сформований 28 червня 1940 р. у Лондоні Тимчасовий французь­кий комітет, очолюваний молодим генералом Шарлемде Голлем, який складався із дев'яти так званих національних комісарів. Владу Тимчасового комітету з самого початку визнали деякі французькі колонії. У самій Франції розгорнувся рух Опору, в якому активну участь брали члени комуністичної партії Франції.

Після закінчення другої світової війни у Франції відбулися вибори до Установчих зборів (жовтень 1945 р.), і одночасно було проведено референдум, на якому більшістю (66%) голосів був затверджений запропонований де Голлем і ухвалений усіма партіями, окрім комуністичної, закон про тимчасову організа­цію влади, створення Тимчасового уряду.

Установчі збори розробили і прийняли нову Конституцію Франції (жовтень 1946 р.). Першу частину її становила “Декла­рація прав людини і громадянина”, але з такими демократич­ними принципами, як рівність жінки, заборона дискримінації з мотивів походження, переконань і віросповідання, обов'язок громадян трудитися, право на організацію професійних спілок і проведення страйків, безкоштовне світське навчання, право держави обмежувати приватні монополії, відмова від завойов­ницьких війн і дотримання міжнародного права.

Конституція проголосила принцип загального, рівного, пря­мого виборчого права та таємного голосування. Прийнятий одночасно з Конституцією виборчий закон надавав виборче право чоловікам і жінкам і вводив пропорційне представницт­во. Кожен департамент складав один виборчий округ, за ви­ключенням семи найбільших департаментів, які були розподі­лені на декілька округів.

Національні збори, що обиралися на п'ять років, були ниж­ньою палатою. Друга палата — Рада республіки — значно відрізня­лася від колишнього сенату. Закони приймалися Національни­ми зборами, а Рада республіки мала право протягом двох місяців запропонувати свої поправки.

Якщо між палатами не було зго­ди, то рішення залишалось за Національними зборами. Вибори до Ради республіки були двоступеневими, але переважаючу більшість членів виборчих колегій складали делегати, обрані на загальних виборах на основі пропорційного представництва. До колегії входили генеральні та муніципальні радники і депутати Національних зборів від департаменту. Шоста частина Ради рес­публіки призначалася Національними зборами.

Президент республіки обирався на спільному засіданні На­ціональних зборів і Ради республіки таємним голосуванням на сім років і міг бути переобраним лише один раз. Він мав право протягом десяти днів просити парламент переглянути прийня­тий закон. Якщо президент не обнародував закон в установле­ний термін, то це робив голова Національних зборів. Президент призначав на вищі цивільні й військові посади, але ці акти, так само як і всі інші, вимагали схвалення голови ради міністрів і відповідного міністра. Призначений президентом прем'єр-міністр не міг розпочати формування кабінету, доки Національні збори абсолютною більшістю не ухвалили його кандидатуру і його програму.

Рада міністрів мала йти у відставку, якщо Національні збори абсолютною більшістю голосів висловлювали йому недовіру, але після двох урядових криз, викликаних вотумом зборів, рада міністрів могла прийняти рішення про достроковий розпуск Національних зборів декретом президента. У цьому випадку на час проведення виборчої кампанії створювався уряд із пред­ставників усіх партій, очолюваний головою розпущених На­ціональних зборів.

Для розгляду судових справ політичного характеру Національні збори обирали спеціальний Верховний суд. Решта судів підко­рялись Вищій раді магістратури, яка складалася із президента, міністра юстиції, чотирьох представників від суддів, двох юристів, призначених президентом, і шести членів, які обира­лися Національними зборами.

У Конституції нічого не згадувалося про колонії, а говорило­ся про Французький союз, який складався із метрополії, за­морських департаментів і територій, а також автономних ко­лоній.

Керівництво союзом здійснювалося урядом.

Для четвертої республіки характерною була слабкість вико­навчої влади із-за досить частих урядових криз. Коли у травні 1958 р. частини французької армії, що воювали в Алжирі, підня­ли військово-фашистський путч, Національні збори вручили майже необмежену владу генералу де Голлю, який провів ре­ферендум, в результаті якого було прийнято нову Конститу­цію, що поклала початок існуванню режиму п'ятої республіки у Франції.

У період між двома світовими війнами у Франції, як і раніше, діяли цивільний і торговий кодекси Наполеона. З урахуванням змін у суспільному розвиткові до них вносилися суттєві по­правки Законом від 1925 р., окрім акціонерних товариств, доз­волено було створення товариств із обмеженою відповідальніс­тю; власник землі не міг без дозволу держави використовувати рушійну силу води; уряд, пославшись на інтереси безпеки по­вітряного сполучення, міг зруйнувати будь-яку споруду.

Було змінено фундаментальне положення кодексу Наполео-на про свободу договору. У Франції великого поширення на­був формулярний договір і його різновид — договір через при­єднання. Характерною рисою розвитку цивільного права була відмова від принципу безумовної обов'язкової сили договору. Посилаючись на непередбачені обставини, одна із сторін мог­ла через суд розірвати контракт або змінити його умови.

Тривалий час міжнародні зв'язки монополій, їх всесвітнє пе­реплетіння залишалися у Франції за сферою законодавчого регулювання. Закон від 1967 р. постановляє, що будь-яке това­риство, органи управління якого знаходяться на території Франції, підкоряється французьким законам. У 1935 р. було прийнято закон, за яким будь-яка сторона трудового договору могла розірвати його.

Жінка була визнана повністю дієспроможною у 1938 р., і тільки у 1965 р. їй було надано право займатися професійною діяль­ністю незалежно від волі чоловіка.

У період після першої світової війни у Франції зберігалась судова система, що склалася за законом від 1810р., але до неї було внесено деякі зміни. Так, зокрема, суддя або слідчий, що отримав заяву про злочин, повинен передати її відповідному прокуророві. Навіть справи так званого приватного звинува­чення повинні були, відповідно до закону від 1931 р., отримати санкцію прокурора для направлення до суду. Прокурор мав право ревізії мирових суддів, від нього залежало надання суд­дям відпусток.

Усі кримінальні справи поділялись на три категорії: пору­шення, проступки і злочини. Присяжні залучаються у тих ви­падках, коли розглядаються справи про злочини. Починаючи з 1932 р. присяжні разом з коронними суддями брали участь в установленні покарання.

Звинувачений міг мати захисника на попередньому слідстві, який фіксував можливі порушення закону з боку судового слідчого. З дозволу головуючого у суді звинувачуваний міг ви­магати нових доказів, викликати свідків, запросити експерта і т.ін.

У 1940 р. суд присяжних було скасовано. У колегії мали за­сідати три професійних і шість непрофесійних суддів. Кримі­нально-процесуальний кодекс 1958—1960 рр. відновив спільну колегію суддів і присяжних. Разом з тим законом від 1963 р.

було введено “суд державної безпеки”, який було наділено пра­вом розглядати усі справи про порушення військової дисцип­ліни, про перевезення і зберігання військових матеріалів і зброї, про вбивства і погроми. Голова і члени “суду державної безпе­ки” призначаються урядом.

У галузі кримінального-права якихось суттєвих змін не насту­пило. Діяв кримінальний кодекс 1810 р. з деякими поправка­ми. За законом “Про бойові групи і приватну поліцію” (1935 р.) підлягали розпуску фашистські організації і усі групи, що підбу­рюють до збройних вуличних демонстрацій, які ставлять за мету насильне повалення республіки. Закон від 1960 р. посилює ка­ральні санкції за політичні злочини.

<< | >>
Источник: Шевченко О. О.. Історія держави і права зарубіжних країн 1998. 1998

Еще по теме Держава і право Франції новітнього періоду:

  1. Держава і право Англії новітнього періоду
  2. Держава і право СПІА новітнього періоду
  3. Держава і право Німеччини новітнього періоду
  4. Держава і право феодальної Франції
  5. Утворення і розвиток буржуазної держави і права у Франції
  6. Взаємодія держави і права та її аспекти. Сфери і способи впливу держави на право 6.3.1. Держава і правове регулювання
  7. Держава і право Стародавнього Риму
  8. ТЕМА 1.1. Стародавня держава і право
  9. Держава і право франків
  10. Держава і право Стародавнього Китаю
  11. ТЕМА 1.1. Стародавня держава і право
  12. Держава і право феодальної Німеччини
  13. Держава і право Стародавнього Вавилону
  14. Держава і право Стародавнього Вавилону
  15. Паризька Комуна і утворення третьої республіки у Франції
  16. Держава і право Стародавнього Єгипту
  17. Держава і право феодальної Англії
  18. Держава і право Стародавньої Індії
  19. Держава і право Стародавньої Греції
  20. ПРАВО TA ДЕРЖАВА