Держава і право Франції новітнього періоду
Наслідки першої світової війни спричинили серйозні зміни у політичному й економічному житті Франції. Країна зазнала величезних людських втрат (1,5 млн. вбитих), які у подальшому не змогла відновити.
Протягом трьох-чотирьох років у ЗО департаментах не вистачало робочої сили на селі. Північні райони Франції, які були театром військових дій, були розорені, а репараційні платежі лише частково могли відшкодувати витрати по їх відбудові. Якщо до війни Франція вивозила капітал, то за роки війни вона заборгувала СІЛА чотири мільярди доларів.Разом з тим, якщо безпосередні економічні наслідки війни створювали певні труднощі для країни, то у політичному відношенні Франція виграла. Знову були повернені індустріальні області Ельзас і Лотарингія, розширено колоніальну імперію. У роки війни розвинулася французька машинобудівна промисловість. Із країни, що вивозила, головним чином, капітал, Франція після перемоги перетворилася у країну, що експортує продукцію промисловості.
Зростання промисловості вело до скорочення ремісників і до збільшення кількості осіб найманої праці, а це, у свою чергу, до інтенсифікації політичного життя.
На виборах до Національних зборів у 1919 р. партія національно-республіканської дії, партія радикалів і республікансько-демократичний союз об'єдналися у Національний блок і одержали дві третини депутатських мандатів. Цей блок партій виступав за подальшу лібералізацію політичного життя, за проведення політики миру, за збереження режиму третьої республіки. Відомий вплив на політичне життя мала соціалістична партія, яка була створена тими, хто не визнав рішення соціалістичного конгресу в Турі у грудні 1920 р. про приєднання до третього Інтернаціоналу, про створення комуністичної партії. Соціалістична партія разом з анар-'ко-синдикалістами тривалий час контролювала і спрямовувала діяльність Загальної конфедерації праці. У 1923 р. радикали разом із соціалістами створили “Лівий картель” і на виборах 1924 р. одержали більшість місць у парламенті.У 1920 р. виникла комуністична партія Франції, яка приєдналася до третього Інтернаціоналу, і це визначало поведінку французьких комуністів.
Економічна криза 1929—1932 рр. призвела до спаду промислового виробництва, до появи 1,5 млн чол. безробітних. Це сприяло активізації фашистських організацій у Франції.
Безпосереднім приводом до виступу фашистів стало вбивство відомого афериста Стависького. У його афері (випуск фальшивих позик на 200 млн франків) були замішані міністри уряду партії радикалів. Фашисти виступили з розвінчанням корупції, нападками на парламентаріїв і міністрів. З 9 січня по 5 лютого 1934 р. у заможних кварталах Парижа пройшло 13 демонстрацій, на яких звучали лозунги: “Геть злодіїв! Геть вбивць! Вперед, на палату депутатів і міністрів!”. 6 лютого організація “Бойові хрести” намагалась захопити владу. У вуличних бійках загинуло 15 і поранено 1435 осіб.
Населення Парижа відповіло на це величезною маніфестацією, а 12 лютого — загальноміським політичним страйком. Соціалісти, комуністи і радикали виступали спільно. Так з'явився Народний фронт, який переміг на виборах до Національних зборів. Уряд сформував лідер соціалістичної партії Леон Блюм.
Уряд Народного фронту розпустив фашистські організації, провів через Національні збори закон про 40-годинний робочий тиждень з одночасним підвищенням заробітної плати, про оплачувані відпустки, про колективні договори і про надання кредитів селянам. Уряд Народного фронту передбачав провести націоналізацію військової промисловості, заборонити приватну торгівлю зброєю.
В області зовнішньої політики уряд вжив заходів, спрямованих на зміцнення оборони Франції, на створення системи колективної безпеки в Європі.
Налякані політикою уряду підприємці розпочали екстрене переведення капіталів за кордон, закривати підприємства, масово звільняючи робітників. Це викликало незадоволення у країні, і уряд пішов у відставку.
У 1938 р. Народний фронт розпався.У квітні 1938 р. було створено кабінет Даладьє (без соціалістів), який відмінив 40-годинний робочий тиждень, збільшив податки, а щоб не допустити страйків, воєнізував приватні підприємства, що мали військове значення, транспорт, комунальні установи і т.ін. В області зовнішньої політики уряд пішов на укладення Мюнхенської угоди з Гітлером, відповідно до якої Чехословаччина була віддана на поталу фашистській Німеччині.
У Франції в даний період діяв режим Третьої республіки, якихось докорінних змін до конституційних законів 1875 р. не вносилось. Як і раніше, активно діяв уряд, який в окремих випадках підміняв Національні збори в області законодавства. Виникало, таким чином, так зване делеговане законодавство, яке було результатом відмови Національних зборів від своїх прерогатив.
У 1927 р. пропорційну систему голосування було замінено на мажоритарну, суть якої полягає в тому, що вибори проводяться в два тури. У першому турі обраним вважався той кандидат у депутати, який одержував абсолютну більшість голосів виборців, а у другому турі достатньо було мати відносну більшість.
Інститут глави держави теж не зазнав якихось суттєвих змін. Із закінченням президентських повноважень Пуанкаре (січень 1920 р.), Третя республіка вже не знала активних президентів.
Період 1918—1940 рр. був періодом безперервного зростання влади кабінету міністрів, особливо прем'єр-міністра. Правда, середня тривалість служби одного кабінету впала до шести місяців, але до складу кабінетів входили одні й ті ж політики. Прем'єри вдавалися до практики безконтрольного делегованого законодавства. Останній глава Третьої республіки Поль Рейно заявив у палаті, що кожного разу при обговоренні бюджету парламент тим самим автоматично ухвалює всі видані надзвичайні декрети. Ця теза була схвально зустрінута членами палати депутатів.
У результаті окупації Франції військами фашистської Німеччини третя республіка у червні 1940 р. припинила своє існування. Уряд, очолений Петеном, пішов на співробітництво з німцями.
Три п'ятих території Франції було окуповано, а решта була підпорядкована німцям як в економічному, так і в політичному відношеннях.Зародком майбутнього уряду четвертої республіки Франції став сформований 28 червня 1940 р. у Лондоні Тимчасовий французький комітет, очолюваний молодим генералом Шарлемде Голлем, який складався із дев'яти так званих національних комісарів. Владу Тимчасового комітету з самого початку визнали деякі французькі колонії. У самій Франції розгорнувся рух Опору, в якому активну участь брали члени комуністичної партії Франції.
Після закінчення другої світової війни у Франції відбулися вибори до Установчих зборів (жовтень 1945 р.), і одночасно було проведено референдум, на якому більшістю (66%) голосів був затверджений запропонований де Голлем і ухвалений усіма партіями, окрім комуністичної, закон про тимчасову організацію влади, створення Тимчасового уряду.
Установчі збори розробили і прийняли нову Конституцію Франції (жовтень 1946 р.). Першу частину її становила “Декларація прав людини і громадянина”, але з такими демократичними принципами, як рівність жінки, заборона дискримінації з мотивів походження, переконань і віросповідання, обов'язок громадян трудитися, право на організацію професійних спілок і проведення страйків, безкоштовне світське навчання, право держави обмежувати приватні монополії, відмова від завойовницьких війн і дотримання міжнародного права.
Конституція проголосила принцип загального, рівного, прямого виборчого права та таємного голосування. Прийнятий одночасно з Конституцією виборчий закон надавав виборче право чоловікам і жінкам і вводив пропорційне представництво. Кожен департамент складав один виборчий округ, за виключенням семи найбільших департаментів, які були розподілені на декілька округів.
Національні збори, що обиралися на п'ять років, були нижньою палатою. Друга палата — Рада республіки — значно відрізнялася від колишнього сенату. Закони приймалися Національними зборами, а Рада республіки мала право протягом двох місяців запропонувати свої поправки.
Якщо між палатами не було згоди, то рішення залишалось за Національними зборами. Вибори до Ради республіки були двоступеневими, але переважаючу більшість членів виборчих колегій складали делегати, обрані на загальних виборах на основі пропорційного представництва. До колегії входили генеральні та муніципальні радники і депутати Національних зборів від департаменту. Шоста частина Ради республіки призначалася Національними зборами.Президент республіки обирався на спільному засіданні Національних зборів і Ради республіки таємним голосуванням на сім років і міг бути переобраним лише один раз. Він мав право протягом десяти днів просити парламент переглянути прийнятий закон. Якщо президент не обнародував закон в установлений термін, то це робив голова Національних зборів. Президент призначав на вищі цивільні й військові посади, але ці акти, так само як і всі інші, вимагали схвалення голови ради міністрів і відповідного міністра. Призначений президентом прем'єр-міністр не міг розпочати формування кабінету, доки Національні збори абсолютною більшістю не ухвалили його кандидатуру і його програму.
Рада міністрів мала йти у відставку, якщо Національні збори абсолютною більшістю голосів висловлювали йому недовіру, але після двох урядових криз, викликаних вотумом зборів, рада міністрів могла прийняти рішення про достроковий розпуск Національних зборів декретом президента. У цьому випадку на час проведення виборчої кампанії створювався уряд із представників усіх партій, очолюваний головою розпущених Національних зборів.
Для розгляду судових справ політичного характеру Національні збори обирали спеціальний Верховний суд. Решта судів підкорялись Вищій раді магістратури, яка складалася із президента, міністра юстиції, чотирьох представників від суддів, двох юристів, призначених президентом, і шести членів, які обиралися Національними зборами.
У Конституції нічого не згадувалося про колонії, а говорилося про Французький союз, який складався із метрополії, заморських департаментів і територій, а також автономних колоній.
Керівництво союзом здійснювалося урядом.Для четвертої республіки характерною була слабкість виконавчої влади із-за досить частих урядових криз. Коли у травні 1958 р. частини французької армії, що воювали в Алжирі, підняли військово-фашистський путч, Національні збори вручили майже необмежену владу генералу де Голлю, який провів референдум, в результаті якого було прийнято нову Конституцію, що поклала початок існуванню режиму п'ятої республіки у Франції.
У період між двома світовими війнами у Франції, як і раніше, діяли цивільний і торговий кодекси Наполеона. З урахуванням змін у суспільному розвиткові до них вносилися суттєві поправки Законом від 1925 р., окрім акціонерних товариств, дозволено було створення товариств із обмеженою відповідальністю; власник землі не міг без дозволу держави використовувати рушійну силу води; уряд, пославшись на інтереси безпеки повітряного сполучення, міг зруйнувати будь-яку споруду.
Було змінено фундаментальне положення кодексу Наполео-на про свободу договору. У Франції великого поширення набув формулярний договір і його різновид — договір через приєднання. Характерною рисою розвитку цивільного права була відмова від принципу безумовної обов'язкової сили договору. Посилаючись на непередбачені обставини, одна із сторін могла через суд розірвати контракт або змінити його умови.
Тривалий час міжнародні зв'язки монополій, їх всесвітнє переплетіння залишалися у Франції за сферою законодавчого регулювання. Закон від 1967 р. постановляє, що будь-яке товариство, органи управління якого знаходяться на території Франції, підкоряється французьким законам. У 1935 р. було прийнято закон, за яким будь-яка сторона трудового договору могла розірвати його.
Жінка була визнана повністю дієспроможною у 1938 р., і тільки у 1965 р. їй було надано право займатися професійною діяльністю незалежно від волі чоловіка.
У період після першої світової війни у Франції зберігалась судова система, що склалася за законом від 1810р., але до неї було внесено деякі зміни. Так, зокрема, суддя або слідчий, що отримав заяву про злочин, повинен передати її відповідному прокуророві. Навіть справи так званого приватного звинувачення повинні були, відповідно до закону від 1931 р., отримати санкцію прокурора для направлення до суду. Прокурор мав право ревізії мирових суддів, від нього залежало надання суддям відпусток.
Усі кримінальні справи поділялись на три категорії: порушення, проступки і злочини. Присяжні залучаються у тих випадках, коли розглядаються справи про злочини. Починаючи з 1932 р. присяжні разом з коронними суддями брали участь в установленні покарання.
Звинувачений міг мати захисника на попередньому слідстві, який фіксував можливі порушення закону з боку судового слідчого. З дозволу головуючого у суді звинувачуваний міг вимагати нових доказів, викликати свідків, запросити експерта і т.ін.
У 1940 р. суд присяжних було скасовано. У колегії мали засідати три професійних і шість непрофесійних суддів. Кримінально-процесуальний кодекс 1958—1960 рр. відновив спільну колегію суддів і присяжних. Разом з тим законом від 1963 р.
було введено “суд державної безпеки”, який було наділено правом розглядати усі справи про порушення військової дисципліни, про перевезення і зберігання військових матеріалів і зброї, про вбивства і погроми. Голова і члени “суду державної безпеки” призначаються урядом.
У галузі кримінального-права якихось суттєвих змін не наступило. Діяв кримінальний кодекс 1810 р. з деякими поправками. За законом “Про бойові групи і приватну поліцію” (1935 р.) підлягали розпуску фашистські організації і усі групи, що підбурюють до збройних вуличних демонстрацій, які ставлять за мету насильне повалення республіки. Закон від 1960 р. посилює каральні санкції за політичні злочини.
Еще по теме Держава і право Франції новітнього періоду:
- Держава і право Англії новітнього періоду
- Держава і право СПІА новітнього періоду
- Держава і право Німеччини новітнього періоду
- Держава і право феодальної Франції
- Утворення і розвиток буржуазної держави і права у Франції
- Взаємодія держави і права та її аспекти. Сфери і способи впливу держави на право 6.3.1. Держава і правове регулювання
- Держава і право Стародавнього Риму
- ТЕМА 1.1. Стародавня держава і право
- Держава і право франків
- Держава і право Стародавнього Китаю
- ТЕМА 1.1. Стародавня держава і право
- Держава і право феодальної Німеччини
- Держава і право Стародавнього Вавилону
- Держава і право Стародавнього Вавилону
- Паризька Комуна і утворення третьої республіки у Франції
- Держава і право Стародавнього Єгипту
- Держава і право феодальної Англії
- Держава і право Стародавньої Індії
- Держава і право Стародавньої Греції
- ПРАВО TA ДЕРЖАВА