Державне право як галузь права. Система галузі державного права.

Державне право - галузь права, яка містить сукупність правових норм, що закріплюють певні засади економічної та політичної організації суспільства, порядок формування, діяльності і компетенцію органів державної влади та місцевого самоврядування, конституційний статус людини і громадянина.

Система державного права відбиває внутрішню структуру його предмету. Важливою проблемою, яка виникає при дослідженні даного питання, є співвідношення системи конституції та системи галузі. При розгляді даної проблеми треба мати на увазі, що для визначення системи галузі потрібно враховувати всю сукупність державно-правових норм, незалежно від джерел, в яких вони містяться. Система конституції, яка хоч і є головним джерелом державного права, відбиває лише частину державно-правових норм, які в ній містяться. Однак, при визначенні системи галузі чільне місце слід надати конституції, яка є своєрідним стрижнем системи, до якого долучаються інші державно-правові норми.

Система державного права складається з інститутів і окремих норм.

Інститут державного права - визначена сукупність юридичних норм, що регулюють коло однорідних суспільних відносин. Головним критерієм віднесення окремих норм до визначеного інституту є єдність їх змісту.

Інститути державного права поділяються на три групи:

1) загальні - це складні нормативні формування найчастіше комплексного змісту (напр. інститут основ організації і діяльності державного механізму, інститут територіальної організації держави, інститут конституційного статусу особи).

2) головні - значна група державно-правових норм, що регулює окрему групу суспільних відносин. Головні інститути входять до складу загальних інститутів ( інститути кожного з вищих органів держави, організації місцевого управління і самоврядування - в загальному інституті організації і діяльності державного механізму, політико-територіальний і адміністративно-територіальний устрій - в загальному інституті територіальної організації держави, громадянство і основні права і свободи людини в загальному інституті конституційного статусу особи).

3) початкові - інститути, які включають кілька правових норм.

Зміст конституційно-правових інститутів і зміст розділів та інших структурних частин конституції не є ідентичним. Норми, що входять до складу того чи іншого інституту можуть розміщуватися в різних розділах, главах, частинах конституції, а також в інших конституційних актах, однак в своїй сукупності вони становлять єдиний державно-правовий інститут.

Державно-правова норма - встановлене державою загальнообов’язкове, формально визначене, гарантоване правило поведінки, яке регулює державно-правові відносини. Всі державно-правові норми взаємодіють між собою в єдиній системі; лише така взаємодія відображає природу і зміст державно- правових норм. Державно-правові норми містяться в різних джерелах, основним з яких є конституція держави. Норми конституції відрізняються між собою за ступенем деталізації та узагальненості, за способом регулювання тощо.

Особливим видом державно-правових норм, які, як правило, містяться в конституціях багатьох держав є норми-принципи. Норми-принципи являють собою найбільш узагальнені державно- правові нормативні правила, які фіксують окремі положення, ідеї, прийняті в конкретній країні. Наприклад, стаття 1

Конституції Естонської республіки визначає: “Естонія - самостійна і незалежна демократична республіка, де носієм верховної влади є народ...”. Інколи норми-принципи визначають один або декілька елементів з форми держави. Так, стаття 1 Конституції Республіки Бєларусь встановлює, “Республіка Бєларусь - унітарна демократична соціальна правова держава”.

Державно-правові норми відрізняються від норм інших галузей структурою. Так, в деяких державно-правових нормах відсутня гіпотеза, в переважній більшості - відсутня санкція.

Конституційно-правові норми за функціональною ознакою класифікуються на установчі, регулятивні, забороняючі.

Установчі норми не є конкретними правилами поведінки і, як правило, фіксують самих суб’єктів державного права. Наприклад, стаття 92 Конституції Республіки Болгарія встановлює: “Президент є главою держави...”.

Регулятивні норми спрямовані безпосередньо на регулювання державно-правових відносин. Наприклад, стаття 117 Конституції Республіки Хорватія закріплює: “Судові засідання є відкритими, а рішення ухвалюються публічно від імені Республіки Хорватія ...”.

Забороняючі норми - встановлюють юридичні заборони до вчинення певних діянь. Наприклад, згідно статті 63 Конституції Республіки Словенія “Будь-яке підбурювання до етнічної, расової, релігійної або іншої дискримінації, до розпалювання етнічної, расової, релігійної чи іншої ворожнечі або нетерпимості є неконституційним”.

Державно-правові норми також можна розподілити за природою предмета регулювання на матеріальні і процесуальні норми. Матеріальні норми встановлюють або санкціонують певне правило поведінки, а процесуальні норми визначають порядок набуття або здійснення конкретних прав і обов’язків. Наприклад, стаття 104 Конституції Литовської республіки, яка визначає, що “Судді Конституційного Суду при виконанні своїх обов’язків незалежні від будь-якого державного інституту, особи чи організації і керуються лише Конституцією Литовської Республіки” є матеріальною нормою, а стаття 64 Конституції Латвійської Республіки, в якій зазначається, що “... Весняна сесія починається 10 березня і закінчується 30 червня” - є процесуальною нормою.

За природою правового регулювання державно-правові норми можна класифікувати на імперативні та диспозитивні. Імперативна норма встановлює конкретне правило поведінки. Наприклад, згідно статті 50 Конституції Республіки Узбекистан “Громадяни зобов’язані дбайливо ставитися до навколишнього природного середовища”.

Диспозитивна норма визначає міру можливої поведінки. Наприклад, стаття 85 Конституції Російської Федерації встановлює: “Президент Російської Федерації має право використовувати узгоджувальні процедури для вирішення розбіжностей між органами державної влади Російської Федерації...” .

2.