<<
>>

ФЕДЕРАТИВНА РЕСПУБЛІКА НІМЕЧЧИНА

Держава в Західній Європі; омивається водами Північного та Балтійського морів. Межує з Австрією, Швейцарією, Францією, Бельгією, Люксембургом, Нідерландами, Данією, Чехією, Польщею.

Територія — 357 753 кв.км.

Населення — 80 275 000 чол.

Столиця — Берлін

Найважливіші міста: Берлін 3 438 000, Гамбург 1 661 000,

Мюнхен 1 236 000, Кельн 955 000, Франкфурт-на-Майні 647 000, Есен 626 000, Дортмунд 600 000, Штутгарт 584 000, Дюсельдорф 577 000, Бремен 552 000, Дуйсбург 537 000, Гановер 514 000, Лейпціг 508 000, Нюрнберг 495 000, Дрезден 488 000, Бохум 397 000, Вуперталь 384 000,

Бейфелд 320 000, Манхейм 312 000, Галле 307 000.

Основним конституційним актом ФРН на сьогодні виступає Основний Закон ФРН, введений в дію 23 травня 1949 року, зі змінами і доповненнями.

Форму державного правління, виходячи зі змісту Конституції, можна визначити як парламентська республіка; форма державного устрою є федеративною, а державний режим - демократичним.

Главою держави в ФРН виступає Федеральний Президент, який обирається Федеральними Зборами строком на 5 років. Федеральні Збори є спеціальним органом, який спеціально скликається для обрання Президента і складається із представників нижньої палати парламенту - Бундестагу та з представників суб’єктів федерації.

Виходячи з парламентсько-республіканської форми правління в Німеччині, роль Федерального Президента в управлінні державою є невеликою, порівняно з парламентом та урядом.

Основними повноваженнями та функціями президента є:

- промульгація законів;

- приймає участь в засіданнях уряду;

- представляє державу в міжнародних відносинах;

- здійснює право помилування;

- призначає суддів спеціалізованих федеральних судів за поданням відповідних міністрів (окрім суддів Конституційного суду) та здійснює призначення на деякі інші посади.

Щодо участі Президента у формуванні уряду, то вона є досить формальною. Так, глава держави пропонує кандидатуру на посаду Федерального Канцлера (глави уряду) Бундестагу, а також затверджує обрану Бундестагом особу. Однак, Федеральним Канцлером зазвичай стає лідер партії, яка отримала більшість на парламентських виборах, або лідер партійної коаліції. Президент також здійснює призначення міністрів за поданням Федерального Канцлера.

Всі акти глави держави потребують контрасигнування з боку глави уряду або відповідального міністра. Федеральний Президент не наділений навіть номінально повноваженнями верховного головнокомандувача збройними силами.

Органами законодавчої влади є Бундестаг і Бундесрат, які хоч відповідно до конституції не складають єдиного законодавчого органу, але фактично являють собою двопалатний парламент.

Бундестаг (нижня палата) обирається шляхом загальних і прямих виборів строком на чотири роки на основі пропорційно- мажоритарної виборчої системи. Бундестаг складається з 672 депутатів.

Бундесрат (верхня палата) є органом представництва суб’єктів

федерації, який формується урядами земель. До складу Бундесрату входять призначені урядами земель представники, які можуть бути в будь-який момент відкликані. Кількість представників від кожної землі залежить від кількості населення і варіюється від трьох до шести чоловік. Під час голосування при прийнятті рішень від кожної землі подається один голос, який є узгодженою думкою всіх представників. Бундесрат складається з 68 членів.

Особливим органом в системі законодавчої влади необхідно вважати спільний (загальний) комітет, який складається на 2/ 3 з депутатів Бундестагу та на 1/3 з членів Бундесрату.

Згаданий орган не є постійно діючим і скликається лише в надзвичайних ситуаціях, коли унеможливлено скликання повного складу Бундестагу. До таких ситуацій відноситься зокрема зовнішня агресія проти Німеччини, при якій, у випадку неможливості зібрання Бундестагу, збирається загальний комітет для проголошення стану оборони.

Основними функціями парламенту Німеччини є прийняття законів, бюджету, обрання Федерального Канцлера, контроль за діяльністю уряду. Бундестаг і Бундесрат також наділені рівними правами щодо ініціювання процедури імпічменту Президента, у випадку умисного порушення останнім федерального законодавства.

Законодавчий процес. Правом законодавчої ініціативи наділені Федеральний Уряд, Бундесрат та депутати Бундестагу. Бундестаг, приймаючи законопроект, передає його на розгляд Бундесрату. Бундесрат вправі заблокувати прийнятий нижньою палатою законопроект і передати його для внесення змін або доробки. Бундестаг долає вето Бундесрату простою більшістю голосів членів, якщо проект було відхилено простою більшістю голосів членів Бундесрату. У випадку відхилення законопроекту кваліфікованою більшістю голосів членів Бундесрату, Бундестаг долає вето кваліфікованою більшістю голосів його членів.

Вищим органом виконавчої влади Німеччини є Федеральний Уряд, який очолює Федеральний Канцлер. До складу уряду, окрім канцлеру, входять федеральні міністри.

Особливим статусом, порівняно зі своїми колегами з інших держав, наділений міністр оборони ФРН, який фактично виконує функції верховного головнокомандувача збройними силами Німеччини.

Повноваження Федерального Уряду є надзвичайно широкими, що викликано існуючою формою державного правління, яка склалась під впливом багатьох, насамперед історичних факторів. Так, уряд фактично здійснює внутрішню і зовнішню політику ФРН, володіє правом законодавчої ініціативи, здійснює управління федеральними органами влади, в тому числі поліцією, спеціальними службами та армією. Особливими повноваженнями наділені деякі члени уряду, які приймають участь у формуванні федеральних судових ланок. Особливе місце в здійсненні державної політики належить Федеральному Канцлеру ФРН.

Судова система будується відповідно до визначених в Основному Законі ФРН сфер юрисдикції, що обумовлює її структуру відповідно до принципу спеціалізації судових органів. Федеральні суди здійснюють свою юрисдикцію відповідно в загальній, трудовій, соціальній, фінансовій (податковій), адміністративній сферах. Судді федеральних судів призначаються на посади Федеральним Президентом за поданням відповідного галузевого міністра. Особливе місце в судовій системі Німеччини займає Федеральний Конституційний Суд, який обирається Бундестагом і Бундесратом в рівній пропорції. Федеральний Конституційним Суд складається з двох сенатів, в кожному з яких працює по вісім суддів. Основною функцією цього судового органу є здійснення конституційного контролю на території ФРН.

З метою гарантування незалежності судової, вищі федеральні суди розташовані не в столиці, а в інших містах країни (Карлсруе, Франкфурт-на-Майні тощо).

Німеччина є федеративною державою, яка з часу об’єднання ФРН і НДР у 1990 році складається з 16 земель: Баден-Вюртемберг (Штутгард), Баварія (Мюнхен), Берлін,

Бранденбург (Потсдам), Бремен, Гамбург, Гессен (Вісбаден), Мекленбур-Передня Померанія (Шверін), Нижня Саксонія (Ганновер), Північний Рейн-Вестфалія (Дюссельдорф), Рейнланд- Пфальц (Майнц), Саар (Саарбрюкен), Саксонія (Дрезден), Саксонія-Ангальт (Магдебург), Шлезвіг-Гольштейн (Кіль), Тюрінгія (Ерфурт).

Федеративна форма державного устрою спричинила необхідність розмежування в конституції компетенції між федеральними органами влади і органами влади суб’єктів федерації. У сфері виключної компетенції федерації землі наділені правом приймати законодавчі акти тоді і в такому об’ємі, коли вони уповноважені на те федеральним законом. У сфері конкуруючої компетенції землі наділені правом законотворчості лише за умов, коли федерація не використовує своїх прав по створенню законодавства. У сфері залишкових повноважень землі вправі самостійно приймати законодавчі акти.

У кожному з суб’єктів федерації прийнято свій основний закон, який визначає засади побудови суспільного і державного ладу на земельному рівні. У кожному суб’єкті федерації діє законодавчий орган - ландтаг, який обирається населенням загальними і прямими виборами на основі пропорційної системи. Ландтаги зазвичай є однопалатними, однак існують певні виключення (ландтаг Федеральної землі Баварія). В кожній із шістнадцяти земель також діють уряд, на чолі з прем’єр- міністром, конституційний суд та інші органи влади.

Питання адміністративно-територіального устрою і організації місцевого самоврядування регламентуються конституційними актами земель, що викликає значні відмінності в даних питаннях в окремих суб’єктах федерації. В більшості земель використовується поділ на округи, міста з правом округу та общини. Представницькі органи місцевого самоврядування в округах обираються населенням, як правило на 4 роки. Виконавчим органом місцевого самоврядування виступають ландрат або окружний директор, обраний окружним представницьким органом чи призначений ландратом. B общинах також діють представницькі органи місцевого самоврядування, які обираються населенням, як правило, строком на 5 років.

Адміністративно-територіальний устрій в західних і східних федеральних землях дещо відрізняється один від одного. B деяких землях відсутній поділ на округи, а територія землі складається з общин, або з інших низових ланок адміністративно- територіального устрою (напр. міста-землі тощо) . Також в чотирьох землях існують земельні райони, які об’єднують округи та міста з правом округу і яким делегується частина повноважень землі.

<< | >>
Источник: Панов A.B.. Державне право зарубіжних країн. 2011. 2011

Еще по теме ФЕДЕРАТИВНА РЕСПУБЛІКА НІМЕЧЧИНА:

  1. ФЕДЕРАТИВНА РЕСПУБЛІКА БРАЗИЛІЯ
  2. Закон Естонської Республіки «Про Уряд Республіки» Глава 1 Уряд Республіки Стаття 1. Загальні положення § 1. Компетенція Уряду Республіки
  3. § 3. Республіка Поняття, ознаки і види республік.
  4. Держава і право феодальної Німеччини
  5. Держава і право Німеччини новітнього періоду
  6. Виникнення і розвиток буржуазної держави і права у Німеччині. Об'єднання Німеччини
  7. § 2. Федеративное государство
  8. РЕСПУБЛІКА АВСТРІЯ
  9. РЕСПУБЛІКА ФРАНЦІЯ
  10. 42. Недостатки федеративного устройства РФ
  11. 39. Суверенитет и федеративное государство
  12. Стаття 4. Організація і порядок роботи Уряду Республіки
  13. В Федеративной Республике Германии
  14. Стаття 6. Нормативно-правові акти Уряду Республіки
  15. Глава 6. ФЕДЕРАТИВНОЕ УСТРОЙСТВО РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ
  16. УГОРСЬКА РЕСПУБЛІКА
  17. ЧЕСЬКА РЕСПУБЛІКА
  18. ФІНЛЯНДСЬКА РЕСПУБЛІКА