<<
>>

РЕСПУБЛІКА ІТАЛІЯ

Держава в Південній Європі; омивається водами Середземного, Іонічного та Адріатичного морів. До її складу належать два найбільші середземноморські острови - Сицилія та Сардинія. Межує з Францією, Швейцарією, Австрією, Словенією. На території Італії дві держави-анклави - Сан Марино та Ватикан.

Територія — 301 302 кв. км Населення — 57 517 000 чол.

Столиця — Рим

Найбільші міста — Рим 2 804 000, Мілан 1 449 000, Неаполь 1 204 000, Турин 1 003 000, Палермо 731 000, Генуя 707 000, Болонья 417 000, Флоренція 413 000, Катанія 366 000, Барі 355 000, Венеція 321 000, Мессіна 274 000, Верона 258 000, Таранто 245 000, Трієст 233 000, Падуя 220 000, ІКальярі 219 000, Брешия 197 000.

Основним конституційним актом Італії є Конституція, прийнята Установчими зборами держави 22 грудня 1947 року.

Італія є парламентською республікою, з унітарним устроєм та демократичним режимом.

Главою держави є Президент, який обирається строком на 7 років спільною колегією, яка складається з членів обох палат італійського парламенту та з делегатів від представницьких органів місцевого самоврядування адміністративно- територіальних одиниць першого рівня (регіонів), з розрахунку по три від кожного регіону і один від одного з них. Президентом може бути обраний громадянин Італії, який досяг 50-річного віку і який володіє повним обсягом політичних прав.

Основні функції і повноваження Президента:

- призначення дня парламентських виборів;

- має право розпустити парламент;

- призначає і звільняє державних службовців високого рангу;

- володіє правом помилування;

- представляє державу у міжнародних відносинах;

- є верховним головнокомандувачем;

- має право накладати відкладальне вето на закони;

- здійснює промульгацію законів;

- у визначених законодавством випадках видає декрети, які мають силу закону.

Усі акти, які видаються Президентом, потребують контрасигнації з боку відповідного галузевого міністра, який несе за них відповідальність.

Найвищим органом законодавчої влади в Італії є двопалатний парламент, до складу якого входять Палата Депутатів (нижня палата) і Сенат (верхня палата).

До складу Палати Депутатів входять 630 депутатів, які обираються шляхом загальних і прямих виборів за пропорційною системою. Термін перебування депутатів на посаді складає п’ять років. У виборах приймають участь особи, які досягли 18-річного віку. Депутатом може стати особа, яка є громадянином Італії та досягла віку 25 років.

До складу Сенату, який є палатою територіального представництва, входять 315 сенаторів. Кількість сенаторів від кожного регіону пропорційна населенню даного регіону. Вибори у Сенат проходять за пропорційною виборчою системою. У виборах приймають участь особи, які досягли 25-річного віку; сенатором може стати громадянин Італії, який досяг 40-річного віку.

Основними функціями парламенту є прийняття законів, бюджету та здійснення контролю за діяльністю уряду. Парламентський контроль здійснюється у формі інтерпеляцій, резолюцій, розслідувань тощо. Уряд держави несе відповідальність перед обома палатами парламенту. Обидві палати парламенту є рівними щодо здійснення процесу прийняття законодавчих актів.

Законодавчий процес. Італійський законодавчий процес відзначається деякими особливостями, порівняно з законодавчими процесами інших держав. Отже, законопроект перед його прийняттям проходить три читання.

Під час першого читання в обох палатах оголошується назва, короткий зміст і мета законопроекту. Після цього він передається в одну з постійних комісій, яка обговорює проект у другому читанні, вносить до нього зміни і доповнення. Під час третього читання законопроект обговорюється на засіданні кожної з палат та по ньому проводиться голосування. У випадку розбіжностей між обговоренням і голосуванням, у палатах створюється погоджувальна комісія з представників обох палат, яка займається прийняттям єдиного тексту законопроекту.

Палати можуть прийняти рішення, згідно з яким законопроект може передаватись для прийняття в постійну комісію, яка розглядала його на попередній стадії законодавчого процесу. Забороняється передавати для прийняття в комісії законопроекти, які стосуються окремих питань, що визначені законодавством. Більшість законів приймається саме в комісіях, що і складає особливість італійського процесу прийняття законів.

Після прийняття закону він направляється Президенту, який на протязі місяця здійснює його підписання та оприлюднення. Президент вправі накласти відкладальне вето, яке долається абсолютною більшістю складу обох палат парламенту.

Найвищим органом виконавчої влади, який здійснює реальне керівництво державою, є Рада міністрів. Очолює Раду прем’єр-міністр, який призначається президентом зі складу лідерів парламентської більшості. Призначення інших членів уряду здійснюється за поданням прем’єр-міністра теж Президентом держави. Прем’єр-міністр та члени уряду несуть відповідальність перед парламентом за свою діяльність. Парламент вправі відправити уряд у відставку, у випадку винесення йому вотуму недовіри.

Основні функції та повноваження уряду:

- здійснює управління державним апаратом;

- володіє правом законодавчої ініціативи;

- видає акти підзаконного характеру (регламенти), а також в порядку делегованого законодавства видає акти, які мають силу закону (тобто фактично здійснює законодавчі функції);

- приймає участь у здійсненні зовнішньої політики держави.

Органами судової влади в Італії є суди конституційної, загальної та адміністративної юрисдикції. Систему загальних судів очолює Вищий Касаційний Суд, до її складу входять апеляційні суди та суди першої інстанції; очолює систему органів адміністративної юрисдикції - Державна Рада, яка також виконує функції консультативного органу в правовій галузі щодо уряду держави.

Органом конституційної юрисдикції є Конституційний Суд, до складу якого входять призначені в рівних пропорціях Президентом, парламентом (на спільному засіданні обох палат) і вищими органами загальної та адміністративної юрисдикції 15 членів, на 9-річний термін.

Італія є унітарною державою, яка поділяється на двадцять регіонів, п’ять з яких наділені автономним статусом: автономні регіони: Трентино-Альо-Адідже, Вале-д’Аоста, Сардинія, Сицилія, Фриулі-Венеція-Джулія; інші регіони: Пьємонт, Лигурія, Венеція, Емілія-Романья, Ломбардія, Умбрія, Тоскана, Лаціо, Марке, Молізе, Абруцці, Кампанія, Апулія, Базиликіта, Калабрія. Статус автономних регіонів визначається Конституцією і статутами регіонів. В свою чергу регіони поділяються на провінції, а провінції - на комуни.

Хоча форму державного устрою Італії зазвичай визначають як унітарну, вона передбачає досить широку компетенцію місцевих органів влади, з наданням державній владі функцій нагляду. На кожному рівні адміністративно-територіального устрою обираються представницькі органи місцевого самоврядування - ради. Кандидат на посаду голови ради очолює список кандидатів в депутати і у випадку його перемоги, політична сила, яка його висунула, отримує більшість у відповідній раді. Ради автономних регіонів наділені правом прийняття місцевих законів. Строк повноважень обласних рад - п’ять років. Ради утворюють виконавчі органи - джунти, які очолюються головами.

В кожній з провінцій діє призначений урядом комісар, який здійснює контрольні функції за діяльністю органів місцевого самоврядування та координує роботу органів державної влади на місцях.

<< | >>
Источник: Панов A.B.. Державне право зарубіжних країн. 2011. 2011

Еще по теме РЕСПУБЛІКА ІТАЛІЯ:

  1. Закон Естонської Республіки «Про Уряд Республіки» Глава 1 Уряд Республіки Стаття 1. Загальні положення § 1. Компетенція Уряду Республіки
  2. § 3. Республіка Поняття, ознаки і види республік.
  3. Стаття 4. Організація і порядок роботи Уряду Республіки
  4. РЕСПУБЛІКА ФРАНЦІЯ
  5. Стаття 6. Нормативно-правові акти Уряду Республіки
  6. УГОРСЬКА РЕСПУБЛІКА
  7. ЧЕСЬКА РЕСПУБЛІКА
  8. ФІНЛЯНДСЬКА РЕСПУБЛІКА
  9. РЕСПУБЛІКА АВСТРІЯ
  10. РЕСПУБЛІКА ІРЛАНДІЯ
  11. ФЕДЕРАТИВНА РЕСПУБЛІКА НІМЕЧЧИНА