Давні єгиптяни називали свою країну Кемі. Письмові знаки єгиптян покладено в основу фінікійського алфавіту, що дав початок азбуці греків і римлян. Єгипетські вчені розробили основи багатьох наук: астрономії, медицини, геометрії, механіки, архітектури. Рабовласницький устрій у господарському житті Єгипту мав більше значення, ніж в інших стародавньосхідних деспотіях. Раби працювали в царських і храмових господарствах, маєтках великих чиновників, були домашньою челяддю. Панівним класом стародавньоєгипетського суспільства були рабовласницька знать і жерці. Становище знатної люди-ни визначалось трьома умовами: давністю роду, величиною землеволодіння, посадою, яку вона займала. У кінці Стародавнього царства, скориставшись послабленням центральної влади, аристократія, особливо провінційна (номова), встановлює майже повну незалежність. Власники провінційних землеволодінь звільняються від виконання робіт на користь держави. Особливо це стосувалось провінційних правителів – номархів. Це стало однією з причин розпаду Стародавнього царства. У період Стародавнього царства, незважаючи на значне посилення централізації, номова аристократія зберігає та зміцнює привілеї. Свої володіння вони називають батьківськими, тобто спадковими, і, таким чином, незалежними від волі держави. Спадковими стають також титули і посади, які займали предки (особливо посада номарха). У період Нового царства положення аристократії змінюється: вона змушена була примиритись з деспотичним пану-ванням фараона і його адміністрації з однієї сторони, і з висуванням жерців – з іншої. Становище жерців у період Нового царства заслуговує на особливу увагу. Храми і жерці стають власниками величезних багатств – землі і коштовностей. Жрецьке звання стає спадковим у певних сім’ях. Призначення на церковні посади стало проводитись незалежно від уряду. У період Пізнього царства привілейованим станом, поряд із жерцями, стали воїни. З XІV ст. до н.е. в Єгипті соціальне становище вільних осіб визначалось родом занять. Такий поділ мав ознаки кас-тової системи. Жерці, лікарі належали до вищої касти. Вони відрізнялися від інших зовнішнім виглядом. Жерці не носили головних уборів, голили голову, використовували косметику. Знать наслідувала їх приклад. Воїни-ополченці, які отримували за службу земельні наділи, також об’єднувались в окрему касту. Свої касти мали кондитери, птахолови. У касті знедолених перебували ті, хто займався бальзамуванням трупів, виготовленням мумій. “Злодій у законі” також мав офіційне право бути членом своєї касти – злодійської корпорації, але за умови, якщо він сплачував податок. Основна маса сільського населення була вільною, проживала в селах і представляла собою сільську громаду. Сільська громада виникає разом із розпадом роду. Від родових порядків у громаді зберігається колективна власність на землю: купувати, продавати, міняти її можна тільки за згодою всіх членів громади. Кожна сім’я володіла земельним наділом спочатку тимчасово, а потім постійно. У спільному користуванні залиша-лись вільні землі, ліси, луки. Управління громадою здійснювалось загальними зборами, радою, старійшиною. За своїм характером сільська громада - це перехідна форма від колективної власності на землю до індивідуального господарства. Але в умовах Стародавнього Сходу сільська громада збереглась і після того, як виникло класове суспільство. Це пояснювалось тим, що землеробство було можливим тільки за умови зрошування земель. При наявних знаряддях праці спорудження і підтримка в належному стані зрошуваних систем була під силу тільки великим колективам. Колективним було як спорудження, так і використання каналів. У цьому головна причина того, що сільська громада не загинула, що, не змінюючись, зберігалась протягом тисячоліть. Більша частина членів громади володіла невеликими наділами. Вони часто розорювались і втрачали наділи, потрап-ляючи в залежність. В епоху Нового царства більша частина єгипетських селян працювала на державних і храмових землях. Питання зрошення вирішував центральний уряд. Більшу частину врожаю у селян забирали. З розповсюдженням системи примусової праці все більше стирається різниця в становищі рабів і вільних працівників. Як і вільні селяни, маси рабів працювали в державних господарствах, іноді раби наділялись землею. Основну масу рабів постачали війни, але чимало їх вийшло з числа розорених селян.