<<
>>

4.2. Олійножирова промисловість

За природно-кліматичними умовами Україна має надзви­чайно сприятливі можливості для виробництва соняшникової рослинної олії. У світових масштабах вона могла б бути про­відною державою на цьому ринку, принаймні не поступаючись Аргентині та Туреччині.

Проте ці можливості використовують­ся далеко не повністю.

У складі олійножирової галузі можна виділити три групи підприємств. До першої належать спеціалізовані компанії, ос­новною продукцією яких є рослинна олія — олійножирові (олій-ноекстракційні) заводи або комбінати. Вони також можуть виробляти й іншу олійножирову продукцію. До другої групи можна віднести дрібні виробництва рослинної олії — олійні, що є або цехами підприємств, для яких виробництво рослинної олії не є основним видом діяльності, або ж олійні, що працюють автономно. Третю групу утворюють виробники іншої, крім олії, жирової продукції — маргаринові та миловарні заводи і ком­бінати.

Серед 26 великих спеціалізованих підприємств галузі на­лічується 20 виробників рослинних олій і жирів, 3 маргарино­вих заводи, 2 миловарні заводи, 1 сервісна компанія.

Кількість дрібних виробників в Україні обчислюється сотнями.

Продукцію, що одержується в Україні при переробці на­сіння соняшнику, можна умовно розділити на три основні ка­тегорії. При первинній переробці одержують рослинну олію і макуху (шрот). Продуктами більш глибокої переробки є майо-

10 — 2-3143

146

Розділ 4

нез, маргарин, мило, кондитерські жири, оліфи. До третьої ка­тегорії належать крихта кісточкова, що утворюється при пере­робці плодових кісточок, а також соняшникове борошно і білкові кислоти.

Як у 1990 р., так і у 2000 р. лідерами у зборі врожаю со­няшнику в Україні були три області — Дніпропетровська, До­нецька та Запорізька. На ці три області загалом припадало 35 % валового збору насіння соняшнику в 1990 р.

і 39 % у 2000 р. На полях кожної з цих областей у 1990 р. було зібрано більше ніж 250 тис. т насіння, а у 2000 р. — більше ніж 400 тис. т. Всього на 9 областей (крім названих вище, це ще Кіровоград­ська, Луганська, Миколаївська, Одеська, Полтавська та Харків­ська) як у 1990 р., так і у 2000 р. припадало 87 % валового збору насіння соняшнику в Україні1.

Найвищу врожайність насіння соняшнику у 2000 р. зафік­совано в Донецькій (14,6 ц/га) та Харківській (14,4 ц/га) об­ластях при середній в Україні урожайності 12,2 ц/га. Най­нижча урожайність соняшнику серед 9 основних виробників мала місце в Луганській та Миколаївській областях — відпо­відно 10,4 та 10,7 ц/га2.

Сумарні виробничі потужності всіх українських виробників олії дають можливість переробити 3,5 млн т насіння за рік. З них близько 3,0 млн т припадає на підприємства, що належать до першої з названих вище груп (великі спеціалізовані компа­нії). Вигідність виробництва олії стимулювала зростання по­тужностей порівняно з 1995 р. на 0,5 млн т. Зараз, за оцінка­ми деяких фахівців, ці потужності є вже надмірними3.

При переробці насіння соняшнику вихід продукції стано­вить від 42 до 46 %. Конкретне значення цього параметра за­лежить від якості (жирності) насіння, технології виробництва (розрізняють два типи технологій — шнековий та пресовий) та рівня зношеності устаткування.

Найбільше соняшникової олії у 2000 р. вироблялось у За­порізькій області — 190 тис. т (19,6 % від виробництва по Україні в цілому) та Донецькій області — 159 тис. т (частка у загальнонаціональному виробництві — 16,4 %). Сумарна част-

1 Статистичний щорічник України за 2000 рік. — К.: Техніка, 2001. — С 161.

2 Там само. — С. 166.

3 Бизнес. — 2002. — № 7(474). — 18 февраля.

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

147

ка 9 провідних областей (Дніпропетровська, Донецька, Запо­різька, Кіровоградська, Луганська, Миколаївська, Одеська, Пол­тавська та Харківська) у виробництві олії у 2000 р.

була ще вищою, ніж у зборі соняшника — 91 %1.

Крім того, підприємства олійножирової промисловості Украї­ни спроможні за рік переробити понад 200 тис. т сої, випуска­ти близько 400 тис. т маргарину, 40 тис. т майонезу, 200 тис. т господарчого та туалетного мила.

Найпотужнішими підприємствами олійножирової промис­ловості України є ЗАТ "Пологівський олійноекстракційний за­вод" (Запорізька обл.), олійноекстракційний завод "Каргілл" (Донецьк), АТЗТ "Дніпропетровський олійноекстракційний за­вод" (торгова марка "Олейна"), ЗАТ "Запорізький олійножиро-вий комбінат", ЗАТ "Спільне підприємство "Долія" (торгова марка "Чумак", Херсонська обл.), ЗАТ "Слав'янський олійно-жировий комбінат", ВАТ "Одеський олійножиркомбінат" та ВАТ "Кіровоградолія". Кожне з цих підприємств спроможне переробити понад 200 тис. т насіння за рік, а два перших з на­званих підприємств — понад 300 тис. т.

Зауважимо, що на світовому ринку олійної продукції со­няшникова олія займає досить скромні позиції: третє місце у світовому виробництві та споживанні з часткою близько 11 % та четверте місце у світовій торгівлі з часткою також близько 11 % (мається на увазі частка в сумарному обсязі за 10 найпо­ширенішими у світі видами рослинної та морської олії). За обсягами виробництва та споживання у світі соняшникову олію випереджають соєва (28 %), пальмова (21 %) та рапсова (13— 14 %) олії, а за обсягами світової торгівлі лідирують пальмова (41 %) та соєва олії (23 %). В Україні ж частка олії соняшни­кової становить не менше 97 %.

За період з 1976 по 1999 р. виробництво соняшникової олії у світі зросло майже у 3 рази завдяки розширенню посівних площ та зростанню урожайності й досягло майже 10 млн т. Протягом останніх 15 років провідним виробником та екс­портером соняшникової олії є Аргентина, її частка у світово­му виробництві досягла 23 %. На країни ЄС припадає 24 % (провідні виробники — Франція, Іспанія, Туреччина); частка

1 Статистичний щорічник України за 2000 рік.

— К.: Техніка, 2001. — • 136.,

\о*

148

Розділ 4

країн колишнього СРСР за останні півтора десятиліття нев­пинно скорочувалась і досягла 19 %.

Частка України у світових посівних площах соняшнику ос­таннім часом становить близько 9 %, а частка у світовому ви­робництві соняшникової олії — від 4,5 до 6 "/о1.

Ситуація на світовому ринку соняшникової олії динамічно змінюється під впливом різноманітних факторів. Вважається загальновизнаним, що українська олія дещо краща, але дорож­ча за аргентинську, з якою вона може конкурувати у Цен­тральній і Західній Європі та Середземномор'ї. На думку де­яких фахівців, у 2002 р. ситуація на світовому ринку створює хороші передумови для зростання експорту української олії до різних країн, в тому числі й до Росії, що зберігатимуться й у найближчому майбутньому2.

За період з 1991 по 1999 р. посівні площі під соняшником в Україні зросли на 75 % і досягли 2,8 млн га, але урожайність, яка наприкінці 80-х років була на рівні країн ЄС, скоротилась на 42 % (з 17 до 10 ц/га)3.

За оцінками фахівців, місткість українського ринку рослин­ної олії становить 450—500 тис. т (з них 80—100 тис. т при­падає на промислове використання).

Протягом 1990-х років споживання рослинної олії в розра­хунку на 1 людину в рік скоротилось в Україні з 13,7 до 10 кг, тоді як у країнах Європейського Союзу цей показник стано­вить від 22 до 26 кг4.

Найпомітнішою тенденцією у структурі продажу соняшни­кової олії є зростання частки фасованої продукції в загально­му обсязі реалізації. У 1997 р. ця частка становила лише 1 %, у 1999 р. — 20, у 2001 р. — ЗО %. Багато фахівців вважають, що найближчим часом на фасовану олію припадатиме уже близько 50 % роздрібного продажу. Тобто інвестиції, які здійсню­ються в галузі, спрямовані не на збільшення обсягів виробниц­тва, а на поліпшення конкурентоспроможності продукту, завою­вання ринку за рахунок зменшення частки наявних вироб­ників. У цьому плані становище в олійній галузі майже не

^ГРО перспектива.

— 2000. — № 3.

2 Див. інформаційні бюлетені компанії "Олімпекс ЛТД" (www.bin.com.ua).

3АГРО перспектива. — 2000 — № 3.

4 Бизнес. — 2000. — № 19(382). — 8 мая. — С. 23.

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

149

відрізняється від інших — кондитерської, тютюнової, пивобез-алкогольної; щоправда, рослинна олія потенційно має ширші можливості виходу на світовий ринок.

Аналізуючи інший розріз структури споживання олії, мар­кетологи зазначають, що в Україні спостерігається певна супе­речність між європейськими стандартами і традиційними сма­ками українського споживача. Європейські споживачі й ви­робники рослинної олії вважають, що вона має бути макси­мально позбавленою специфічного смаку, кольору і запаху. Саме цим шляхом пішли виробники та творці торгової мар­ки "Олейна" (один із найпопулярніших рекламних слоганів цього бренду: "Смак їжі, а не олії").

Але надалі з'ясувалось, що значна частина українських спо­живачів полюбляє традиційну олію з виразним забарвленням та присмаком смаженого насіння. Серед домогосподарок по­ширена думка про те, що нерафінована олія корисніша через збереження біологічно активних речовин і "живих" вітамінів. Тому в 2000—2001 pp. на ринку зросла пропозиція нерафіно-ваної (хоча часом і глибоко очищеної) олії. Навіть такий но­вий і зорієнтований на європейські стандарти в технології та організації виробник, як ЗАТ "Чумак", пішов шляхом задово­лення традиційних смаків, пропонуючи під однією торговою маркою обидва види олії — рафіновану і просто очищену.

Сучасна історія розвитку української олійножирової галузі чітко поділяється на два періоди: до введення вивізного мита на насіння соняшника і після його введення.

Як і всі галузі української харчової промисловості, до сере­дини 90-х років виробництво олії переживало спад. У цій га­лузі спад був навіть більш тривалим — він спостерігався до 1997—1998 pp. Головною перешкодою на шляху стабілізації виробництва був дефіцит насіння соняшнику, зумовлений над­мірними обсягами його експорту без будь-якої переробки.

Протягом 1996—1998 pp. в Україні в середньому вирощу­валось 2,2—2,3 млн т соняшнику при сумарній потужності великих спеціалізованих підприємств 2,5—2,7 млн т. За твер­дженнями багатьох фахівців, такі обсяги, особливо з урахуван­ням відносно низької врожайності, були надмірними для зе­мель України, оскільки вели до виснажування земель. Водно­час потужності переробних підприємств завантажувались не на 80—90 %, як можна було припустити, а лише на 30 %, бо

150

Розділ 4

не менше половини зібраного насіння соняшника експорту­валось.

30 вересня 1999 р. було запроваджено мито на вивезення насіння соняшнику з України в розмірі 23 %. Цей захід ви­кликав неоднозначну реакцію серед аграрників, оскільки бага­то виробників саме з продажу насіння соняшника, нехай за заниженими відносно світових цінами, мали єдине джерело реальних коштів. Олійножирові підприємства не мали мож­ливості закуповувати насіння за "живі" гроші, розраховували­ся з постачальниками протягом року, нерідко — натурою, на невигідних для аграрників умовах. До того ж негативну реак­цію виявив МВФ, який поставив скасування вивізного мита в перелік умов подальшого кредитування України. Проте лобі великих олійних виробників, скоріш за все, виявилось впливо­вішим за неорганізовані протести селян, і мито закріпилося.

Різко знизилися обсяги експорту насіння і більш ніж у півто­ра раза зросли обсяги виробництва олії. Введення мита дало змогу завантажити потужності вітчизняних підприємств, зу­мовило зростання вітчизняного виробництва маргарину, майо­незу, різноманітних видів харчових і технічних жирів для ви­користання в молочній, кондитерській, хлібопекарській, мило­варній промисловості. Практично до нуля було зведено обсяги імпорту соняшникової олії.

Урожай соняшнику 2000 р. виявився дуже великим — 3,4 млн т, що мало б забезпечити практично 100-відсоткове за­вантаження потужностей. Але, починаючи з квітня 2001 p., багато заводів змушені були зупинитись у зв'язку з нестачею сировини. Це сталось, тому що торгові фірми знайшли мож­ливість обійти 23-відсоткове мито на експорт насіння соняш­нику, вивозячи насіння на закордонні підприємства за даваль­ницькими схемами. Всього було вивезено близько 1 млн т со­няшнику врожаю 2000 р.

Це спричинило загострення конкуренції між виробниками. Великі компанії, що мали оборотні кошти або можливість одержати кредити на сприятливих умовах, змогли забезпечити себе сировиною для повного завантаження потужностей. Вод­ночас невеликі виробники були змушені працювати з викори­станням 25—60 % своїх потужностей. Це помітно знизило економічну ефективність їхньої діяльності й посилило тен­денцію до перерозподілу ринку на користь великих заводів.

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

151

У 2001 р. соняшнику було зібрано 2,245 млн т — на 35 % менше, ніж у попередньому році.

Але Законом України № 2555-ПІ "Про внесення змін у де­які закони України" від 21 червня 2001 р. було заборонено вивезення з України насіння соняшнику, що використовуєть­ся також в операціях із давальницькою сировиною. Водночас вивізне мито знизили до 17 %.

Таким чином, практично весь зібраний у 2001 р. соняшник залишився в Україні й дістався вітчизняним переробникам.

У 2001 р. зернотрейдери, що були позбавлені можливості вивозити насіння соняшника за кордон, вирішили суттєво збіль­шити доходи від торгівлі на внутрішньому ринку. Внутрішні трейдерські ціни на насіння соняшнику навіть перевищили рівень світових цін.

Так, у 2000 р. середня ціна становила 650 грн за 1 т (що відповідало ціні 119 дол. США у жовтні 2000 p.), а середня екс­портна ціна тонни насіння — 163 дол. США. Наступного року, при середній експортній ціні близько 170 дол. США, середня ціна, за якою насіння могли закупити олійні заводи, трималася здебільшого на рівні 1600 грн за 1 т (що еквівалентно 302 дол. США у жовтні). Підвищення відпускних цін сільгоспвиробни­ків на соняшник мало місце, але було менш значним (у 2000 р. соняшник продавали зернотрейдерам у середньому по 514 грн за 1 т, а наступного року — по 798 грн за 1 т). При цьому про­позиція соняшнику на внутрішньому ринку суттєво не змі­нилась (меншим був урожай, проте практично припинився експорт).

Внаслідок такого зростання закупівельних цін у 2001 р. де­які підприємства були змушені на певний час зупинитись у розпалі сезону переробки соняшнику1.

За час, що минув після встановлення мита, обсяги вироб­ництва соняшникової олії в Україні майже досягли рівня 1990— 1991 pp. Це єдина галузь у харчовій промисловості України серед тих, що займаються безпосередньою переробкою сільгоспсиро-вини, яка зуміла досягти таких успіхів. Оліиножирова галузь виявилась привабливою для інвестора, стали формуватись фінансово-промислові групи, що вкладають гроші в олійноекс-тракційні заводи.

1 Бизнес. — 2002. — № 7(474). — 18 февраля.

152

Розділ 4

Але, на думку деяких фахівців, введення мита спричинило також значні негативні наслідки. За деякими оцінками, вна­слідок введення мита за період з жовтня 1999 р. по січень 2000 р. валютні надходження в Україну від експорту соняшника й олії скоротились більш як у 3 рази, сума неотриманих Украї­ною коштів склала 109 млн дол. США. Значно послабились позиції України на зовнішніх ринках насіння соняшнику1.

Україна — не єдина країна, що захищає національних ви­робників такими засобами. У Росії також діє 20-відсоткове мито на вивіз насіння соняшнику, рапсу і сої. До речі, пропо­зицію про введення мита також на вивіз насіння рапсу була висунута асоціацією "Укроліяпром", але не знайшла підтримки.

У вересні 2001 р. Румунія заборонила експорт насіння со­няшника терміном на 3 місяці через низький урожай.

Після введення мита на експорт насіння зросли обсяги екс­порту олії, причому найбільше зросла частка експорту олії гли­бокої переробки. Якщо 1998 р. (коли мито ще не діяло) було вивезено 198 тис. т олії, то 2000 р. — 583 тис. т. У 2001 р. об­сяг експорту дещо скоротився (до 472 тис. т), але це було зу­мовлено порівняно низьким урожаєм соняшнику.

Якщо раніше експортувалась майже виключно сира олія, у 2000—2001 pp. частка рафінованої продукції у пляшках до­сягла 25 %. Це свідчить про належний технічний рівень українських підприємств та зростання ефективності їх марке­тингової діяльності.

Щоправда, серйозною перешкодою для зростання експорту олії є проблема відшкодування експортерам податку на дода­ну вартість. Заборгованість держави перед експортерами со­няшникової олії на початок 2002 р. склала близько 200 млн грн, що становить майже п'яту частину вартості експортова­ної продукції2.

Серед усіх форм державного регулювання олійножирової галузі найбільше значення, звичайно, мали встановлення екс­портного мита на насіння соняшнику та наступні спроби ви­конавчої влади його скасувати, які не підтримав парламент.

Боротьба інтересів навколо існування та розмірів цього мита уже кілька років була і в найближчому майбутньому зали-

1АГРО перспектива. — 2000. — № 3.

2 Бизнес. — 2002. — № 7(474). — 18 февраля.

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

153

шиться найважливішим чинником, що визначає напрямки роз­витку галузі та кон'юнктуру ринку олії. Інтереси основних операторів ринку можна охарактеризувати таким чином.

1. Фірми, які торгують сільськогосподарською продукцією, однозначно зацікавлені у скасуванні мита. Такою ж є позиція Міжнародного валютного фонду та інших іноземних і міжна­родних фінансових й економічних організацій. Це зумовлено тим, що соняшник є шкідливою в агарному відношенні куль­турою, він справляє негативний вплив на якість ґрунтів. Тому уряди країн Заходу більше зацікавлені не у вирощуванні, а в закупівлі сировини для олійножирової промисловості (зви­чайно, якнайменше переробленої).

2. Дрібні виробники олії — олійні, що спроможні випуска­ти лише нерозфасовану олію в невеликих кількостях, одно­значно зацікавлені в існуванні мита.

3. Інтереси найпотужніших (у технологічному та фінансо­вому вимірах) комбінатів та заводів, що володіють передовими технологіями, не є такими однозначними. Збереження мита, з одного боку, поліпшує умови їх забезпечення сировиною, але, з іншого — посилює конкуренцію з боку підприємств другої гру­пи, які насичують ринок олією менш якісною, але більш прий­нятною за ціною для більшості населення. Ці оператори рин­ку, користуючись своєю фінансовою потужністю, все більшою мірою забезпечують себе сировиною, авансуючи селян — по­стачальників насіння. До числа цих виробників олії належать перш за все Дніпропетровський оліиноекстракціинии завод (торгова марка "Олейна"), СП "Долія" ("Чумак") та завод "Кар-гілл".

Поки що виробникам олії вдається довести парламенту та уряду, що існування експортного мита відповідає національ­ним економічним інтересам.

Оглянемо характеристики деяких виробників, що посіда­ють помітне місце на вітчизняному ринку олійножирової про­дукції.

ВАТ "Приколотнянський оліиноекстракціинии завод", роз­ташований у Великобурлуцькому районі Харківської обл., пе­реробляє насіння з Харківської, Луганської, Полтавської та Сум­ської областей. Потужності підприємства дають змогу пере­робляти за рік понад 200 тис. т насіння соняшнику. Особливі­стю підприємства є значний потенціал з переробки сої, здійсню-

154

Розділ 4

ваної на порівняно новому німецькому обладнанні, встановле­ному при реконструкції в 90-х роках. Приколотнянський за­вод — єдиний в Україні, здатний переробляти сою методом прямої екстракції.

Троїцький олійнопресовий завод (смт. Троїцьке Луганської обл.) існує вже понад століття. У 1994 р. орендне підприєм­ство було перетворено на закрите акціонерне товариство. Пе­реробка олії забезпечується дворазовим пресуванням. Техно­логічна схема включає очищення, сушку, подрібнення, обсма-ження, пресування насіння, подрібнення, внаслідок чого одер­жується первісна макуха, і нарешті, остаточне віджимання та фільтрування. Завод може переробляти за добу до 200 т на­сіння соняшника при виході олії 41,5 % та виході макухи 36 %. До складу заводу входить цех з виробництва соняшникового підбілкового борошна продуктивністю 10 т на добу. Це борошно використовується при виробництві цукерок у кондитерській промисловості. Важливими особливостями енергетичного гос­подарства підприємства є наявність власної дизельної елек­тростанції та можливість використання соняшникової лузги як палива для котельної.

ЗАТ "Сватівська олія" (м. Сватово Луганської обл.) може переробляти за добу до 400 т насіння соняшнику. У 2000— 2001 pp. на підприємстві встановлено лінії глибокого очищен­ня та розфасування олії.

Пологівський олійноекстракційний завод (Запорізька обл.) на час введення в дію у 1970-х роках був одним із найбіль­ших у Європі. Виробничі потужності підприємства дають змо­гу переробляти за добу до 1080 т насіння соняшнику, 600 т рапсу, 600 т сої.

Відома компанія "Чумак", яка була створена за участю швед­ського капіталу та спочатку спеціалізувалась на виробництві кетчупів, майонезів та плодоовочевих консервів, у 1998 р. за­снувала ЗАТ "Спільне підприємство "Долія" — завод з вироб­ництва рослинної олії, інвестиції в розвиток якого становили 10 млн дол. США. Використовується передова технологія одер­жання олії з насіння без екстракції, шляхом механічної тер­мообробки.

У квітні 2000 р. було введено в дію олійноекстракційний завод "Каргілл" (Донецьк) проектною потужністю 300 тис. т соняшникової олії на рік. Інвестиції, пов'язані з введенням у

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

155

дію цього заводу, склали 50 млн дол. США. Це стало найзнач-нішим поки що проектом в Україні відомої американської фірми "Каргілл", яка була заснована ще 1865 р. і зараз працює в 59 країнах світу.

Можна помітити, що розгортання діяльності компанії в Украї­ні характеризувалося неквапливістю, але послідовністю і систе­матичністю. Ще 1991 р. "Каргілл" заснував у Дніпропетров­ську селекційний інститут, діяльність якого спрямована на виведення нових сортів кукурудзи. У 1995 р. компанія ввела в дію завод з виробництва гібридного насіння соняшнику, у 1997 р. — завод з виробництва добрив, а з 1999 р. почала ску­повувати контрольні пакети акцій зернових елеваторів.

Потужності ВАТ "Кіровоградолія" з переробки сировини (добова норма переробки насіння): при роботі 1 лінії — 360 т, при роботі 2 ліній — 720 т, річна потужність з переробки сиро­вини — до 250 тис. т насіння соняшнику.

Потужності підприємства з відвантаження готової продукції: рослинна олія — 700 т за добу, шрот — 600 т за добу.

У 2000 р. на підприємстві вперше в Україні було змонтова­но та прийнято до експлуатації гранулятор соняшникового шроту фірми "Де-Смет" (Бельгія). Техніко-економічна ефек­тивність цього обладнання виявилась в зменшенні витрат при завантаженні у залізничні вагони та перевезеннях, збільшенні насипної ваги на одиницю об'єму, зменшенні витрат при збе­реженні шроту та у зменшенні загрози самозаймання1.

У лютому 2002 р. стало відомо, що "Європейський банк ре­конструкції і розвитку" (ЄБРР) разом з банками "Societe Gene-rale", "Raiffeisen Zentralbank Osterreich AG" і "BNP Paribas" надали об'єднаний кредит провідному виробникові соняшни­кової олії в Україні — АТЗТ "Дніпропетровський олійно-екстракційний завод".

При цьому сума кредиту, що надається ЄБРР, становить 26,5 млн дол. США, три названі вище комерційні банки надали 15 млн дол. США. Кошти надано для введення в дію нового цеху дніпропетровського підприємства та поповнення його оборот­ного капіталу. Це дасть змогу підприємству закуповувати ви­сокоякісне насіння соняшнику в українських фермерів та ак­тивізувати поставки продукції в Росію, де "Олейна" утримує частку близько 20 % ринку соняшникової олії.

1 За інформацією групи "Зерноторгова компанія".

156

Розділ 4

Для ЄБРР це вже третій проект протягом семи років, що здійснюється спільно з АТЗТ "Дніпропетровський олійноекс-тракційний завод".

До недавнього часу тільки виробники "Олейни" та "Чумака" проводили цілеспрямовану та наполегливу діяльність, спрямо­вану на просування своєї продукції до споживачів. Вони бу­дували збут продукції за схожими схемами. Створено дистри-б'юторські мережі, що охоплюють від 40 до 50 компаній у всіх регіонах України. Встановлено розміри базової відпускної ціни, за якою одержують продукцію дистриб'ютори. Правда, за твердженнями менеджерів підприємств, "Чумак" принципово утримує базову ціну на єдиному для всіх дистриб'юторів рівні, а в системі збуту "Олейни" можуть встановлюватися знижки з базової відпускної ціни залежно від виконання дистриб'юто­ром певних умов1.

Надалі можна очікувати, що за умови підвищення життєво­го рівня українського населення споживання рослинної олії суттєво зростатиме, навіть швидше, ніж збільшення продажу тваринного масла — у міру поширення медико-гігієнічних знань у більшості країн відбувається заміщення тваринних жирів рослинними. Наявні потужності олійноекстракційної промис­ловості забезпечують потреби українського ринку з великим резервом, але значних інвестицій потребують технологія та аг­ротехніка вирощування соняшнику. Доведення його врожай­ності до європейського рівня одночасно знизить навантажен­ня на українські землі й надасть можливість задовольнити навіть вдвічі більші внутрішні потреби.

Якщо ж відбудеться зміна курсової політики національної української валюти в бік стимулювання експорту, то можна очікувати інвестицій і в переробку насіння — скоріш за все, з боку російських компаній, оскільки розвиток власного олійного виробництва в Російській Федерації менш доцільний з огляду на наявність відповідних земель і кліматичні умови. Можна передбачити, що надходження інвестицій стимулюватиметься з розвитком ринку сільськогосподарських земель — почне складатися вертикальна інтеграція, в якій могутні олійні трей-дери фінансуватимуть весь процес від вирощування соняшнику до його просування на зовнішні ринки.

1 Бизнес. — 2000. — № 19(382). — 8 мая. — С. 27.

Виробничі капіталовкладення в окремі галузі

157

<< | >>
Источник: Борщ Л.М.. Інвестиції в Україні: стан, проблеми і перспективи. 2002

Еще по теме 4.2. Олійножирова промисловість:

  1. 4.5. Цукрова промисловість
  2. 4.1. Кондитерська промисловість
  3. 4.3. Тютюнова промисловість
  4. 4.4. Молочна промисловість
  5. 4.6. Пивоварна та промисловість безалкогольних напоїв
  6. ЗМІСТ
  7. Міжнародний поділ праці і спеціалізація. Міжнародні економічні відносини
  8. Перша індустріальна революція
  9. § 4. Договори у сфері заготівель сільськогосподарської продукції
  10. § 3. Типи і моделі соціальної ринкової економіки
  11. Виникнення і розвиток буржуазної держави і права у Німеччині. Об'єднання Німеччини
  12. Павликов С. Н., Убанкин Е. И., Левашов Ю.А.. Общая теория связи. [Текст]: учеб. пособие для вузов – Владивосток: ВГУЭС,2016. – 288 с., 2016
  13. Уткина Светлана Александровна. Английский язык в профессиональной сфере Рабочая программа дисциплины Владивосток Издательство ВГУЭС 2016, 2016
  14. Лаптев С.А.. АДМИНИСТРАТИВНОЕ ПРАВО. Рабочая программа учебной дисциплины Владивосток. Издательство ВГУЭС - 2016, 2016
  15. Уткина Светлана Александровна. Английский язык в профессиональной сфере Рабочая программа дисциплины Владивосток Издательство ВГУЭС 2016, 2016
  16. Иваненко Н.В.и др.. МЕТОДИЧЕСКИЕ РЕКОМЕНДАЦИИ ПО ВЫПОЛНЕНИЮ и защите ВЫПУСКНОЙ КВАЛИФИКАЦИОННОЙ РАБОТЫ МАГИСТРАНТОВ по направлению подготовки 05.04.06 Экология и природопользование. Владивосток 2016, 2016