4.2. Олійножирова промисловість
За природно-кліматичними умовами Україна має надзвичайно сприятливі можливості для виробництва соняшникової рослинної олії. У світових масштабах вона могла б бути провідною державою на цьому ринку, принаймні не поступаючись Аргентині та Туреччині.
Проте ці можливості використовуються далеко не повністю.У складі олійножирової галузі можна виділити три групи підприємств. До першої належать спеціалізовані компанії, основною продукцією яких є рослинна олія — олійножирові (олій-ноекстракційні) заводи або комбінати. Вони також можуть виробляти й іншу олійножирову продукцію. До другої групи можна віднести дрібні виробництва рослинної олії — олійні, що є або цехами підприємств, для яких виробництво рослинної олії не є основним видом діяльності, або ж олійні, що працюють автономно. Третю групу утворюють виробники іншої, крім олії, жирової продукції — маргаринові та миловарні заводи і комбінати.
Серед 26 великих спеціалізованих підприємств галузі налічується 20 виробників рослинних олій і жирів, 3 маргаринових заводи, 2 миловарні заводи, 1 сервісна компанія.
Кількість дрібних виробників в Україні обчислюється сотнями.Продукцію, що одержується в Україні при переробці насіння соняшнику, можна умовно розділити на три основні категорії. При первинній переробці одержують рослинну олію і макуху (шрот). Продуктами більш глибокої переробки є майо-
10 — 2-3143
146
Розділ 4
нез, маргарин, мило, кондитерські жири, оліфи. До третьої категорії належать крихта кісточкова, що утворюється при переробці плодових кісточок, а також соняшникове борошно і білкові кислоти.
Як у 1990 р., так і у 2000 р. лідерами у зборі врожаю соняшнику в Україні були три області — Дніпропетровська, Донецька та Запорізька. На ці три області загалом припадало 35 % валового збору насіння соняшнику в 1990 р.
і 39 % у 2000 р. На полях кожної з цих областей у 1990 р. було зібрано більше ніж 250 тис. т насіння, а у 2000 р. — більше ніж 400 тис. т. Всього на 9 областей (крім названих вище, це ще Кіровоградська, Луганська, Миколаївська, Одеська, Полтавська та Харківська) як у 1990 р., так і у 2000 р. припадало 87 % валового збору насіння соняшнику в Україні1.Найвищу врожайність насіння соняшнику у 2000 р. зафіксовано в Донецькій (14,6 ц/га) та Харківській (14,4 ц/га) областях при середній в Україні урожайності 12,2 ц/га. Найнижча урожайність соняшнику серед 9 основних виробників мала місце в Луганській та Миколаївській областях — відповідно 10,4 та 10,7 ц/га2.
Сумарні виробничі потужності всіх українських виробників олії дають можливість переробити 3,5 млн т насіння за рік. З них близько 3,0 млн т припадає на підприємства, що належать до першої з названих вище груп (великі спеціалізовані компанії). Вигідність виробництва олії стимулювала зростання потужностей порівняно з 1995 р. на 0,5 млн т. Зараз, за оцінками деяких фахівців, ці потужності є вже надмірними3.
При переробці насіння соняшнику вихід продукції становить від 42 до 46 %. Конкретне значення цього параметра залежить від якості (жирності) насіння, технології виробництва (розрізняють два типи технологій — шнековий та пресовий) та рівня зношеності устаткування.
Найбільше соняшникової олії у 2000 р. вироблялось у Запорізькій області — 190 тис. т (19,6 % від виробництва по Україні в цілому) та Донецькій області — 159 тис. т (частка у загальнонаціональному виробництві — 16,4 %). Сумарна част-
1 Статистичний щорічник України за 2000 рік. — К.: Техніка, 2001. — С 161.
2 Там само. — С. 166.
3 Бизнес. — 2002. — № 7(474). — 18 февраля.
Виробничі капіталовкладення в окремі галузі
147
ка 9 провідних областей (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Кіровоградська, Луганська, Миколаївська, Одеська, Полтавська та Харківська) у виробництві олії у 2000 р.
була ще вищою, ніж у зборі соняшника — 91 %1.Крім того, підприємства олійножирової промисловості України спроможні за рік переробити понад 200 тис. т сої, випускати близько 400 тис. т маргарину, 40 тис. т майонезу, 200 тис. т господарчого та туалетного мила.
Найпотужнішими підприємствами олійножирової промисловості України є ЗАТ "Пологівський олійноекстракційний завод" (Запорізька обл.), олійноекстракційний завод "Каргілл" (Донецьк), АТЗТ "Дніпропетровський олійноекстракційний завод" (торгова марка "Олейна"), ЗАТ "Запорізький олійножиро-вий комбінат", ЗАТ "Спільне підприємство "Долія" (торгова марка "Чумак", Херсонська обл.), ЗАТ "Слав'янський олійно-жировий комбінат", ВАТ "Одеський олійножиркомбінат" та ВАТ "Кіровоградолія". Кожне з цих підприємств спроможне переробити понад 200 тис. т насіння за рік, а два перших з названих підприємств — понад 300 тис. т.
Зауважимо, що на світовому ринку олійної продукції соняшникова олія займає досить скромні позиції: третє місце у світовому виробництві та споживанні з часткою близько 11 % та четверте місце у світовій торгівлі з часткою також близько 11 % (мається на увазі частка в сумарному обсязі за 10 найпоширенішими у світі видами рослинної та морської олії). За обсягами виробництва та споживання у світі соняшникову олію випереджають соєва (28 %), пальмова (21 %) та рапсова (13— 14 %) олії, а за обсягами світової торгівлі лідирують пальмова (41 %) та соєва олії (23 %). В Україні ж частка олії соняшникової становить не менше 97 %.
За період з 1976 по 1999 р. виробництво соняшникової олії у світі зросло майже у 3 рази завдяки розширенню посівних площ та зростанню урожайності й досягло майже 10 млн т. Протягом останніх 15 років провідним виробником та експортером соняшникової олії є Аргентина, її частка у світовому виробництві досягла 23 %. На країни ЄС припадає 24 % (провідні виробники — Франція, Іспанія, Туреччина); частка
1 Статистичний щорічник України за 2000 рік.
— К.: Техніка, 2001. — • 136.,\о*
148
Розділ 4
країн колишнього СРСР за останні півтора десятиліття невпинно скорочувалась і досягла 19 %.
Частка України у світових посівних площах соняшнику останнім часом становить близько 9 %, а частка у світовому виробництві соняшникової олії — від 4,5 до 6 "/о1.
Ситуація на світовому ринку соняшникової олії динамічно змінюється під впливом різноманітних факторів. Вважається загальновизнаним, що українська олія дещо краща, але дорожча за аргентинську, з якою вона може конкурувати у Центральній і Західній Європі та Середземномор'ї. На думку деяких фахівців, у 2002 р. ситуація на світовому ринку створює хороші передумови для зростання експорту української олії до різних країн, в тому числі й до Росії, що зберігатимуться й у найближчому майбутньому2.
За період з 1991 по 1999 р. посівні площі під соняшником в Україні зросли на 75 % і досягли 2,8 млн га, але урожайність, яка наприкінці 80-х років була на рівні країн ЄС, скоротилась на 42 % (з 17 до 10 ц/га)3.
За оцінками фахівців, місткість українського ринку рослинної олії становить 450—500 тис. т (з них 80—100 тис. т припадає на промислове використання).
Протягом 1990-х років споживання рослинної олії в розрахунку на 1 людину в рік скоротилось в Україні з 13,7 до 10 кг, тоді як у країнах Європейського Союзу цей показник становить від 22 до 26 кг4.
Найпомітнішою тенденцією у структурі продажу соняшникової олії є зростання частки фасованої продукції в загальному обсязі реалізації. У 1997 р. ця частка становила лише 1 %, у 1999 р. — 20, у 2001 р. — ЗО %. Багато фахівців вважають, що найближчим часом на фасовану олію припадатиме уже близько 50 % роздрібного продажу. Тобто інвестиції, які здійснюються в галузі, спрямовані не на збільшення обсягів виробництва, а на поліпшення конкурентоспроможності продукту, завоювання ринку за рахунок зменшення частки наявних виробників. У цьому плані становище в олійній галузі майже не
^ГРО перспектива.
— 2000. — № 3.2 Див. інформаційні бюлетені компанії "Олімпекс ЛТД" (www.bin.com.ua).
3АГРО перспектива. — 2000 — № 3.
4 Бизнес. — 2000. — № 19(382). — 8 мая. — С. 23.
Виробничі капіталовкладення в окремі галузі
149
відрізняється від інших — кондитерської, тютюнової, пивобез-алкогольної; щоправда, рослинна олія потенційно має ширші можливості виходу на світовий ринок.
Аналізуючи інший розріз структури споживання олії, маркетологи зазначають, що в Україні спостерігається певна суперечність між європейськими стандартами і традиційними смаками українського споживача. Європейські споживачі й виробники рослинної олії вважають, що вона має бути максимально позбавленою специфічного смаку, кольору і запаху. Саме цим шляхом пішли виробники та творці торгової марки "Олейна" (один із найпопулярніших рекламних слоганів цього бренду: "Смак їжі, а не олії").
Але надалі з'ясувалось, що значна частина українських споживачів полюбляє традиційну олію з виразним забарвленням та присмаком смаженого насіння. Серед домогосподарок поширена думка про те, що нерафінована олія корисніша через збереження біологічно активних речовин і "живих" вітамінів. Тому в 2000—2001 pp. на ринку зросла пропозиція нерафіно-ваної (хоча часом і глибоко очищеної) олії. Навіть такий новий і зорієнтований на європейські стандарти в технології та організації виробник, як ЗАТ "Чумак", пішов шляхом задоволення традиційних смаків, пропонуючи під однією торговою маркою обидва види олії — рафіновану і просто очищену.
Сучасна історія розвитку української олійножирової галузі чітко поділяється на два періоди: до введення вивізного мита на насіння соняшника і після його введення.
Як і всі галузі української харчової промисловості, до середини 90-х років виробництво олії переживало спад. У цій галузі спад був навіть більш тривалим — він спостерігався до 1997—1998 pp. Головною перешкодою на шляху стабілізації виробництва був дефіцит насіння соняшнику, зумовлений надмірними обсягами його експорту без будь-якої переробки.
Протягом 1996—1998 pp. в Україні в середньому вирощувалось 2,2—2,3 млн т соняшнику при сумарній потужності великих спеціалізованих підприємств 2,5—2,7 млн т. За твердженнями багатьох фахівців, такі обсяги, особливо з урахуванням відносно низької врожайності, були надмірними для земель України, оскільки вели до виснажування земель. Водночас потужності переробних підприємств завантажувались не на 80—90 %, як можна було припустити, а лише на 30 %, бо
150
Розділ 4
не менше половини зібраного насіння соняшника експортувалось.
30 вересня 1999 р. було запроваджено мито на вивезення насіння соняшнику з України в розмірі 23 %. Цей захід викликав неоднозначну реакцію серед аграрників, оскільки багато виробників саме з продажу насіння соняшника, нехай за заниженими відносно світових цінами, мали єдине джерело реальних коштів. Олійножирові підприємства не мали можливості закуповувати насіння за "живі" гроші, розраховувалися з постачальниками протягом року, нерідко — натурою, на невигідних для аграрників умовах. До того ж негативну реакцію виявив МВФ, який поставив скасування вивізного мита в перелік умов подальшого кредитування України. Проте лобі великих олійних виробників, скоріш за все, виявилось впливовішим за неорганізовані протести селян, і мито закріпилося.
Різко знизилися обсяги експорту насіння і більш ніж у півтора раза зросли обсяги виробництва олії. Введення мита дало змогу завантажити потужності вітчизняних підприємств, зумовило зростання вітчизняного виробництва маргарину, майонезу, різноманітних видів харчових і технічних жирів для використання в молочній, кондитерській, хлібопекарській, миловарній промисловості. Практично до нуля було зведено обсяги імпорту соняшникової олії.
Урожай соняшнику 2000 р. виявився дуже великим — 3,4 млн т, що мало б забезпечити практично 100-відсоткове завантаження потужностей. Але, починаючи з квітня 2001 p., багато заводів змушені були зупинитись у зв'язку з нестачею сировини. Це сталось, тому що торгові фірми знайшли можливість обійти 23-відсоткове мито на експорт насіння соняшнику, вивозячи насіння на закордонні підприємства за давальницькими схемами. Всього було вивезено близько 1 млн т соняшнику врожаю 2000 р.
Це спричинило загострення конкуренції між виробниками. Великі компанії, що мали оборотні кошти або можливість одержати кредити на сприятливих умовах, змогли забезпечити себе сировиною для повного завантаження потужностей. Водночас невеликі виробники були змушені працювати з використанням 25—60 % своїх потужностей. Це помітно знизило економічну ефективність їхньої діяльності й посилило тенденцію до перерозподілу ринку на користь великих заводів.
Виробничі капіталовкладення в окремі галузі
151
У 2001 р. соняшнику було зібрано 2,245 млн т — на 35 % менше, ніж у попередньому році.
Але Законом України № 2555-ПІ "Про внесення змін у деякі закони України" від 21 червня 2001 р. було заборонено вивезення з України насіння соняшнику, що використовується також в операціях із давальницькою сировиною. Водночас вивізне мито знизили до 17 %.
Таким чином, практично весь зібраний у 2001 р. соняшник залишився в Україні й дістався вітчизняним переробникам.
У 2001 р. зернотрейдери, що були позбавлені можливості вивозити насіння соняшника за кордон, вирішили суттєво збільшити доходи від торгівлі на внутрішньому ринку. Внутрішні трейдерські ціни на насіння соняшнику навіть перевищили рівень світових цін.
Так, у 2000 р. середня ціна становила 650 грн за 1 т (що відповідало ціні 119 дол. США у жовтні 2000 p.), а середня експортна ціна тонни насіння — 163 дол. США. Наступного року, при середній експортній ціні близько 170 дол. США, середня ціна, за якою насіння могли закупити олійні заводи, трималася здебільшого на рівні 1600 грн за 1 т (що еквівалентно 302 дол. США у жовтні). Підвищення відпускних цін сільгоспвиробників на соняшник мало місце, але було менш значним (у 2000 р. соняшник продавали зернотрейдерам у середньому по 514 грн за 1 т, а наступного року — по 798 грн за 1 т). При цьому пропозиція соняшнику на внутрішньому ринку суттєво не змінилась (меншим був урожай, проте практично припинився експорт).
Внаслідок такого зростання закупівельних цін у 2001 р. деякі підприємства були змушені на певний час зупинитись у розпалі сезону переробки соняшнику1.
За час, що минув після встановлення мита, обсяги виробництва соняшникової олії в Україні майже досягли рівня 1990— 1991 pp. Це єдина галузь у харчовій промисловості України серед тих, що займаються безпосередньою переробкою сільгоспсиро-вини, яка зуміла досягти таких успіхів. Оліиножирова галузь виявилась привабливою для інвестора, стали формуватись фінансово-промислові групи, що вкладають гроші в олійноекс-тракційні заводи.
1 Бизнес. — 2002. — № 7(474). — 18 февраля.
152
Розділ 4
Але, на думку деяких фахівців, введення мита спричинило також значні негативні наслідки. За деякими оцінками, внаслідок введення мита за період з жовтня 1999 р. по січень 2000 р. валютні надходження в Україну від експорту соняшника й олії скоротились більш як у 3 рази, сума неотриманих Україною коштів склала 109 млн дол. США. Значно послабились позиції України на зовнішніх ринках насіння соняшнику1.
Україна — не єдина країна, що захищає національних виробників такими засобами. У Росії також діє 20-відсоткове мито на вивіз насіння соняшнику, рапсу і сої. До речі, пропозицію про введення мита також на вивіз насіння рапсу була висунута асоціацією "Укроліяпром", але не знайшла підтримки.
У вересні 2001 р. Румунія заборонила експорт насіння соняшника терміном на 3 місяці через низький урожай.
Після введення мита на експорт насіння зросли обсяги експорту олії, причому найбільше зросла частка експорту олії глибокої переробки. Якщо 1998 р. (коли мито ще не діяло) було вивезено 198 тис. т олії, то 2000 р. — 583 тис. т. У 2001 р. обсяг експорту дещо скоротився (до 472 тис. т), але це було зумовлено порівняно низьким урожаєм соняшнику.
Якщо раніше експортувалась майже виключно сира олія, у 2000—2001 pp. частка рафінованої продукції у пляшках досягла 25 %. Це свідчить про належний технічний рівень українських підприємств та зростання ефективності їх маркетингової діяльності.
Щоправда, серйозною перешкодою для зростання експорту олії є проблема відшкодування експортерам податку на додану вартість. Заборгованість держави перед експортерами соняшникової олії на початок 2002 р. склала близько 200 млн грн, що становить майже п'яту частину вартості експортованої продукції2.
Серед усіх форм державного регулювання олійножирової галузі найбільше значення, звичайно, мали встановлення експортного мита на насіння соняшнику та наступні спроби виконавчої влади його скасувати, які не підтримав парламент.
Боротьба інтересів навколо існування та розмірів цього мита уже кілька років була і в найближчому майбутньому зали-
1АГРО перспектива. — 2000. — № 3.
2 Бизнес. — 2002. — № 7(474). — 18 февраля.
Виробничі капіталовкладення в окремі галузі
153
шиться найважливішим чинником, що визначає напрямки розвитку галузі та кон'юнктуру ринку олії. Інтереси основних операторів ринку можна охарактеризувати таким чином.
1. Фірми, які торгують сільськогосподарською продукцією, однозначно зацікавлені у скасуванні мита. Такою ж є позиція Міжнародного валютного фонду та інших іноземних і міжнародних фінансових й економічних організацій. Це зумовлено тим, що соняшник є шкідливою в агарному відношенні культурою, він справляє негативний вплив на якість ґрунтів. Тому уряди країн Заходу більше зацікавлені не у вирощуванні, а в закупівлі сировини для олійножирової промисловості (звичайно, якнайменше переробленої).
2. Дрібні виробники олії — олійні, що спроможні випускати лише нерозфасовану олію в невеликих кількостях, однозначно зацікавлені в існуванні мита.
3. Інтереси найпотужніших (у технологічному та фінансовому вимірах) комбінатів та заводів, що володіють передовими технологіями, не є такими однозначними. Збереження мита, з одного боку, поліпшує умови їх забезпечення сировиною, але, з іншого — посилює конкуренцію з боку підприємств другої групи, які насичують ринок олією менш якісною, але більш прийнятною за ціною для більшості населення. Ці оператори ринку, користуючись своєю фінансовою потужністю, все більшою мірою забезпечують себе сировиною, авансуючи селян — постачальників насіння. До числа цих виробників олії належать перш за все Дніпропетровський оліиноекстракціинии завод (торгова марка "Олейна"), СП "Долія" ("Чумак") та завод "Кар-гілл".
Поки що виробникам олії вдається довести парламенту та уряду, що існування експортного мита відповідає національним економічним інтересам.
Оглянемо характеристики деяких виробників, що посідають помітне місце на вітчизняному ринку олійножирової продукції.
ВАТ "Приколотнянський оліиноекстракціинии завод", розташований у Великобурлуцькому районі Харківської обл., переробляє насіння з Харківської, Луганської, Полтавської та Сумської областей. Потужності підприємства дають змогу переробляти за рік понад 200 тис. т насіння соняшнику. Особливістю підприємства є значний потенціал з переробки сої, здійсню-
154
Розділ 4
ваної на порівняно новому німецькому обладнанні, встановленому при реконструкції в 90-х роках. Приколотнянський завод — єдиний в Україні, здатний переробляти сою методом прямої екстракції.
Троїцький олійнопресовий завод (смт. Троїцьке Луганської обл.) існує вже понад століття. У 1994 р. орендне підприємство було перетворено на закрите акціонерне товариство. Переробка олії забезпечується дворазовим пресуванням. Технологічна схема включає очищення, сушку, подрібнення, обсма-ження, пресування насіння, подрібнення, внаслідок чого одержується первісна макуха, і нарешті, остаточне віджимання та фільтрування. Завод може переробляти за добу до 200 т насіння соняшника при виході олії 41,5 % та виході макухи 36 %. До складу заводу входить цех з виробництва соняшникового підбілкового борошна продуктивністю 10 т на добу. Це борошно використовується при виробництві цукерок у кондитерській промисловості. Важливими особливостями енергетичного господарства підприємства є наявність власної дизельної електростанції та можливість використання соняшникової лузги як палива для котельної.
ЗАТ "Сватівська олія" (м. Сватово Луганської обл.) може переробляти за добу до 400 т насіння соняшнику. У 2000— 2001 pp. на підприємстві встановлено лінії глибокого очищення та розфасування олії.
Пологівський олійноекстракційний завод (Запорізька обл.) на час введення в дію у 1970-х роках був одним із найбільших у Європі. Виробничі потужності підприємства дають змогу переробляти за добу до 1080 т насіння соняшнику, 600 т рапсу, 600 т сої.
Відома компанія "Чумак", яка була створена за участю шведського капіталу та спочатку спеціалізувалась на виробництві кетчупів, майонезів та плодоовочевих консервів, у 1998 р. заснувала ЗАТ "Спільне підприємство "Долія" — завод з виробництва рослинної олії, інвестиції в розвиток якого становили 10 млн дол. США. Використовується передова технологія одержання олії з насіння без екстракції, шляхом механічної термообробки.
У квітні 2000 р. було введено в дію олійноекстракційний завод "Каргілл" (Донецьк) проектною потужністю 300 тис. т соняшникової олії на рік. Інвестиції, пов'язані з введенням у
Виробничі капіталовкладення в окремі галузі
155
дію цього заводу, склали 50 млн дол. США. Це стало найзнач-нішим поки що проектом в Україні відомої американської фірми "Каргілл", яка була заснована ще 1865 р. і зараз працює в 59 країнах світу.
Можна помітити, що розгортання діяльності компанії в Україні характеризувалося неквапливістю, але послідовністю і систематичністю. Ще 1991 р. "Каргілл" заснував у Дніпропетровську селекційний інститут, діяльність якого спрямована на виведення нових сортів кукурудзи. У 1995 р. компанія ввела в дію завод з виробництва гібридного насіння соняшнику, у 1997 р. — завод з виробництва добрив, а з 1999 р. почала скуповувати контрольні пакети акцій зернових елеваторів.
Потужності ВАТ "Кіровоградолія" з переробки сировини (добова норма переробки насіння): при роботі 1 лінії — 360 т, при роботі 2 ліній — 720 т, річна потужність з переробки сировини — до 250 тис. т насіння соняшнику.
Потужності підприємства з відвантаження готової продукції: рослинна олія — 700 т за добу, шрот — 600 т за добу.
У 2000 р. на підприємстві вперше в Україні було змонтовано та прийнято до експлуатації гранулятор соняшникового шроту фірми "Де-Смет" (Бельгія). Техніко-економічна ефективність цього обладнання виявилась в зменшенні витрат при завантаженні у залізничні вагони та перевезеннях, збільшенні насипної ваги на одиницю об'єму, зменшенні витрат при збереженні шроту та у зменшенні загрози самозаймання1.
У лютому 2002 р. стало відомо, що "Європейський банк реконструкції і розвитку" (ЄБРР) разом з банками "Societe Gene-rale", "Raiffeisen Zentralbank Osterreich AG" і "BNP Paribas" надали об'єднаний кредит провідному виробникові соняшникової олії в Україні — АТЗТ "Дніпропетровський олійно-екстракційний завод".
При цьому сума кредиту, що надається ЄБРР, становить 26,5 млн дол. США, три названі вище комерційні банки надали 15 млн дол. США. Кошти надано для введення в дію нового цеху дніпропетровського підприємства та поповнення його оборотного капіталу. Це дасть змогу підприємству закуповувати високоякісне насіння соняшнику в українських фермерів та активізувати поставки продукції в Росію, де "Олейна" утримує частку близько 20 % ринку соняшникової олії.
1 За інформацією групи "Зерноторгова компанія".
156
Розділ 4
Для ЄБРР це вже третій проект протягом семи років, що здійснюється спільно з АТЗТ "Дніпропетровський олійноекс-тракційний завод".
До недавнього часу тільки виробники "Олейни" та "Чумака" проводили цілеспрямовану та наполегливу діяльність, спрямовану на просування своєї продукції до споживачів. Вони будували збут продукції за схожими схемами. Створено дистри-б'юторські мережі, що охоплюють від 40 до 50 компаній у всіх регіонах України. Встановлено розміри базової відпускної ціни, за якою одержують продукцію дистриб'ютори. Правда, за твердженнями менеджерів підприємств, "Чумак" принципово утримує базову ціну на єдиному для всіх дистриб'юторів рівні, а в системі збуту "Олейни" можуть встановлюватися знижки з базової відпускної ціни залежно від виконання дистриб'ютором певних умов1.
Надалі можна очікувати, що за умови підвищення життєвого рівня українського населення споживання рослинної олії суттєво зростатиме, навіть швидше, ніж збільшення продажу тваринного масла — у міру поширення медико-гігієнічних знань у більшості країн відбувається заміщення тваринних жирів рослинними. Наявні потужності олійноекстракційної промисловості забезпечують потреби українського ринку з великим резервом, але значних інвестицій потребують технологія та агротехніка вирощування соняшнику. Доведення його врожайності до європейського рівня одночасно знизить навантаження на українські землі й надасть можливість задовольнити навіть вдвічі більші внутрішні потреби.
Якщо ж відбудеться зміна курсової політики національної української валюти в бік стимулювання експорту, то можна очікувати інвестицій і в переробку насіння — скоріш за все, з боку російських компаній, оскільки розвиток власного олійного виробництва в Російській Федерації менш доцільний з огляду на наявність відповідних земель і кліматичні умови. Можна передбачити, що надходження інвестицій стимулюватиметься з розвитком ринку сільськогосподарських земель — почне складатися вертикальна інтеграція, в якій могутні олійні трей-дери фінансуватимуть весь процес від вирощування соняшнику до його просування на зовнішні ринки.
1 Бизнес. — 2000. — № 19(382). — 8 мая. — С. 27.
Виробничі капіталовкладення в окремі галузі
157
Еще по теме 4.2. Олійножирова промисловість:
- 4.5. Цукрова промисловість
- 4.1. Кондитерська промисловість
- 4.3. Тютюнова промисловість
- 4.4. Молочна промисловість
- 4.6. Пивоварна та промисловість безалкогольних напоїв
- ЗМІСТ
- Міжнародний поділ праці і спеціалізація. Міжнародні економічні відносини
- Перша індустріальна революція
- § 4. Договори у сфері заготівель сільськогосподарської продукції
- § 3. Типи і моделі соціальної ринкової економіки
- Виникнення і розвиток буржуазної держави і права у Німеччині. Об'єднання Німеччини
- Павликов С. Н., Убанкин Е. И., Левашов Ю.А.. Общая теория связи. [Текст]: учеб. пособие для вузов – Владивосток: ВГУЭС,2016. – 288 с., 2016
- Уткина Светлана Александровна. Английский язык в профессиональной сфере Рабочая программа дисциплины Владивосток Издательство ВГУЭС 2016, 2016
- Лаптев С.А.. АДМИНИСТРАТИВНОЕ ПРАВО. Рабочая программа учебной дисциплины Владивосток. Издательство ВГУЭС - 2016, 2016
- Уткина Светлана Александровна. Английский язык в профессиональной сфере Рабочая программа дисциплины Владивосток Издательство ВГУЭС 2016, 2016
- Иваненко Н.В.и др.. МЕТОДИЧЕСКИЕ РЕКОМЕНДАЦИИ ПО ВЫПОЛНЕНИЮ и защите ВЫПУСКНОЙ КВАЛИФИКАЦИОННОЙ РАБОТЫ МАГИСТРАНТОВ по направлению подготовки 05.04.06 Экология и природопользование. Владивосток 2016, 2016