Передмова
цес як на рівні окремої фірми чи галузі, так і національної економіки в цілому.
У монографії розглядаються інвестиційні процеси в народногосподарському комплексі України протягом періоду ринкового будівництва, досліджуються реальні механізми цієї сфери, особливості взаємозв'язку між інвестиціями і структурними зрушеннями в економіці, формулюються основні вимоги до пожвавлення інвестиційної діяльності.
Автор виходить з того, що інвестиції — це основний інструмент формування мікро- і макроекономічних пропорцій, матеріальне забезпечення економічного зростання. Становлення національної економіки України як складової світового господарства потребує обов'язкового врахування загальних закономірностей у сфері інвестиційної діяльності. Водночас необхідно виходити з особливостей, притаманних українському національному ринку.
В роботі критично осмислюються деякі усталені парадигми, не лише притаманні побутовому рівню економічного мислення, а й поширені в наукових публікаціях.
Перш за все обґрунтовується принципова помилковість прагнення до вкладення інвестицій будь-якою ціною, навіть за рахунок нехтування поточними потребами держави і населення. Нагромадження, яке забезпечує збільшення обсягів особистого і громадського споживання в майбутньому, водночас тягне за собою зменшення поточного споживання. Економічні суб'єкти, приймаючи рішення щодо використання своїх доходів, співвідносять цінність нинішніх та майбутніх благ і змушені робити вибір, бо максимізувати одночасно і споживання, і нагромадження неможливо. Як відомо, це є одним з основних постулатів кейнсіанської концепції, що мала б використовуватись як теоретична основа формування економічної політики в нашій державі замість монетаристського фундаменталізму.
Але не слід забувати, що у своїх працях Кейнс спирався на думку про узагальнення розвитку вільної ринкової системи, де вирішальна роль у прийнятті стратегічних рішень належить народу не просто як суб'єкту демократичної системи керування, а як сукупному споживачеві.
У вільній ринковій економіці кожен індивід самостійно приймає рішення щодо поділу своїх доходів на цілі споживання й заощадження, і держава має лише створити умови, щоб визначений сукупною во-Передмова
7
лею громадян фонд нагромадження було використано з найбільшою ефективністю.
У нашій власній історії ми маємо змогу бачити шкоду від спрощеного розуміння максимізації нагромадження як беззаперечної переваги. Всі роки існування СРСР держава свідомо утискувала обсяги індивідуального споживання громадян на користь фонду нагромадження. Як наслідок відбувся перехід до такого стану, коли подальше зростання стало неможливим, бо майже весь інвестиційний потенціал почав витрачатися лише на просте відтворення непомірно нагромадженої маси застарілих основних фондів.
Цей перехід відбувся в історично короткий термін. Причому він охоплює навіть не всі 70 років існування СРСР — якщо викреслити 20-ті з непом та колективізацією, роки "світової війни" і врахувати, що стан насичення було досягнуто вже на початку 70-х років, то виявиться, що для СРСР ділянка кривої експоненціального зростання (за класичною функцією зростання Р. Со-лоу) перейшла у стан стабільності всього за два десятиріччя.
Можна стверджувати, що Друга світова війна і необхідність відновлення зруйнованого потенціалу були причиною того, що економічне зростання в Радянському Союзі продовжувалось аж до 70-х років — без цього чинника воно припинилося б набагато раніше. Важливо при цьому врахувати, що досягнутий рівень народного споживання, на якому система перейшла до стану стабільності, виявився набагато нижчим, аніж це було б за умови помірного нагромадження, але поєднаного з належним розвитком споживання.
Іншими словами, твердження щодо визначальної ролі інвестицій в економічному розвитку не можна сприймати як безумовне керівництво до дії. Інвестиції потрібно здійснювати не будь-якою ціною, а лише — з виважених, розумних позицій.
Те саме ще більшою мірою стосується зарубіжних інвестицій у національну економіку.
В монографії показано, що закладені з перших років незалежності надії на потік іноземних інвестицій в Україну, заради якого були передбачені нечувані пільги аж до повної дискримінації національного виробника, не справдилися. Більше того, це відбулось не тому, що українська влада припустилася помилок на цьому шляхові, а тому, що сам шлях виявився помилковим.8
У монографії послідовно обґрунтовується теза про те, що не потрібно створювати спеціальний пільговий режим для іноземних інвесторів в Україні. Стверджується, що всі інвестори мають бути в рівних умовах з вітчизняними — тим більше, що іноземний вкладник за будь-якого заохочення не стане інвестувати власні кошти в державі, з якої витікає вітчизняний капітал.
Водночас це не означає, що надходження інвестицій посилиться само собою, як тільки буде створено сприятливий інвестиційний клімат. Не можна відривати умови, що склалися в державі для інвестування, від умов, власне, господарювання. Образно кажучи, не варто всі зусилля спрямовувати на підготовку нових земельних площ та посівів, не дбаючи про те, як зростатиме посіяне. В Україні погані не стільки умови для здійснення інвестицій, скільки умови для прибуткового функціонування капіталів — як власних, так і зарубіжних.
Тому в монографії критично розглядається твердження про несприятливість українського інвестиційного клімату взагалі. Так, всупереч поширеній думці, доводиться, що інфраструктура, покликана забезпечувати впровадження інвестицій, зокрема банківська система і фондовий ринок, у нашій державі цілком здатна забезпечити мобілізацію необхідних фінансових ресурсів і їх вкладення у вигляді інвестицій.
У роботі наводяться аргументи на доказ того, що за сукупністю напрямків стан інвестиційної активності в Україні можна навіть охарактеризувати як надлишковий, що призводить до зниження показників економічної ефективності господарювання цілих підгалузей. Зокрема це стосується деяких напрямків харчової промисловості, яка, будучи внаслідок помилкової монетарної та курсової політики відірваною від зовнішнього ринку, змушена працювати лише на обмежений внутрішній ринок і не приносить і частки потенційних доходів, які могла б приносити на користь всієї України та її народу.
На думку автора, монографія могла б бути корисною перш за все для вітчизняних та іноземних інвесторів, які бажають сформувати уявлення про загальний стан української економіки; фахівців, які поглиблено вивчають проблеми інвестування, очікують підтвердження чи заперечення власних поглядів; студентів економічних спеціальностей, які прагнуть ознайомитися з широким колом економічних поглядів, що не обов'язково узгоджуються з матеріалом, викладеним у підручниках.
9
Еще по теме Передмова:
- ПЕРЕДМОВА
- Передмова
- ПЕРЕДМОВА
- ПЕРЕДМОВА
- Передмова
- Передмова
- ПЕРЕДМОВА
- ДЖЕРЕЛА ДО РОЗДІЛУ 7
- ЗМІСТ
- ЗМІСТ
- ЗМІСТ
- ЗМІСТ
- Зміст
- зміст
- Павликов С. Н., Убанкин Е. И., Левашов Ю.А.. Общая теория связи. [Текст]: учеб. пособие для вузов – Владивосток: ВГУЭС,2016. – 288 с., 2016
- Уткина Светлана Александровна. Английский язык в профессиональной сфере Рабочая программа дисциплины Владивосток Издательство ВГУЭС 2016, 2016
- Лаптев С.А.. АДМИНИСТРАТИВНОЕ ПРАВО. Рабочая программа учебной дисциплины Владивосток. Издательство ВГУЭС - 2016, 2016
- Уткина Светлана Александровна. Английский язык в профессиональной сфере Рабочая программа дисциплины Владивосток Издательство ВГУЭС 2016, 2016