3.1. Вплив тенденцій грошово-кредитної та курсової політики на інвестиційний процес
Як видно з попередніх розділів, за основними макроеконо-мічними параметрами, законодавчою базою та практикою державного управління українська економіка хоч і не містить досить могутніх стимулів до інвестування, але не має для цього і зовсім непереборних перешкод.
На нашу думку, головною причиною занепаду інвестиційного процесу в нашій державі є реалізація певної теоретичної концепції, причому не марксистської, а протилежної в одній, але найбільш важливій сфері — в державному управлінні економікою.Йдеться про монетаризм — досить докладно розроблений напрямок економічної теорії, один з найвидатніших представників якого М. Фрідмен навіть отримав Нобелівську премію з економіки. Монетаристська теорія має відношення до вельми важливої економічної сфери — грошово-кредитної та курсової політики в державі. У нашій державі саме монетаристські рецепти послідовно впроваджуються з 1995—1996 pp.
У перші роки незалежності, 1992—1993 pp., грошова політика в Україні здійснювалася спонтанно, без особливого теоретичного обґрунтування.
Звісно, ні Національний банк та уряд, ні економічна наука не мали досвіду здійснення монетарної6 — 2-3143
82
Розділ З
політики в кризових умовах. На потреби економіки грошова політика реагувала найлегшим шляхом: невпинною грошовою емісією.
Протягом 1992—1994 pp. в Україні здійснювалося пряме емісійне фінансування бюджетного дефіциту, яке було на той час передбачене законодавством. Щоправда, емісійні кошти спрямовувалися нераціонально, в основному на підтримку згасаючого крупного виробництва. Тому обсяги емісії були невиправдано великими і викликали надто високу інфляцію. Однак вже в 1994 p., коли та ж "антимонетаристська" політика продовжувала діяти, гіперінфляцію було фактично приборкано. Зате економіка була наповнена грошовою масою, і всі, хто має найменше відношення до справді ринкового господарювання, однозначно визнають, що клімат для підприємництва в Україні того бурхливого 1993 р.
був сприятливішим, ніж нині.Порівняємо статистичні викладки (табл. 3.1).
Таблиця 3.1. Статистистичні дані*
Показник | Роки | ||||||||
1992 | 1993 | 1994 | 1995 | 1996 | 1997 | 1998 | 1999 | 2000 | |
Безробітних, тис. осіб | 70,5 | 83,9 | 82,2 | 126,9 | 351,1 | 637,1 | 10003,2 | 1740,5 | 1550 |
Вакансій, тис. | 129,1 | 131,6 | 136,6 | 86,4 | 35,2 | 34,8 | 34,6 | 50,7 | |
Борг із заробітної плати | 0,0 | 0,0 | 0,0 | 575 | 3739 | 4908 | 6518 | 6462 | 4800 |
у тому числі бюджетникам | 0,0 | 0,0 | 0,0 | 0,0 | 994 | 717 | 960 | 591 | 200 |
Борг з пенсій, млн грн | 0,0 | 0,0 | 0,0 | 72 | 1124 | 1280 | 1974 | 1262 |
Складено за даними макроекономічної статистики НБУ.
Легко проглядається, що справжня криза, коли кількість безробітних перевищила кількість вакансій і з'явилася заборгованість із соціальних виплат, почалася не в 1992 р., а в 1995 р.
Реальне середовище інвестиційного процесу в Україні 83
Показники грошової маси, які достовірно повідомляє НБУ, такі (табл. 3.2).
Таблиця 3.2. Грошова маса (1991—2001 pp.) на кінець періоду,
млн грн*
Період | МО | Темп зростання | МІ | Темп зростання | М2 | Темп зростання | МЗ** | Темп зростання |
1991 | 0,3 | — | 1,7 | — | 2,4 | — | — | — |
1992 | 5 | 1667 | 21 | 1221 | 25 | 1050 | — | — |
1993 | 128 | 2560 | 334 | 1629 | 482 | 1928 | — | — |
1994 | 793 | 620 | 1860 | 544 | 3216 | 667 | — | — |
1995 | 2623 | 331 | 4682 | 252 | 6846 | 213 | 6930 | — |
1996 | 4 041 | 154 | 6315 | 135 | 9023 | 132 | 9364 | 135 |
1997 | 6 132 | 152 | 9050 | 143 | 12 448 | 138 | 12 541 | 134 |
1998 | 7 158 | 117 | 10331 | 114 | 15 432 | 124 | 15 705 | 125 |
1999 | 9 583 | 134 | 14094 | 136 | 21 714 | 141 | 22 070 | 141 |
2000 | 12 799 | 134 | 20732 | 147 | 31 387 | 145 | 32 084 | 145 |
2001 | 19 465 | 152 | 29773 | 144 | 44 997 | 143 | 43 619 | 142 |
* За даними НБУ.
** Розрахунки МВФ.Як видно, найбільші темп приросту грошової маси спостерігалися в 1992 і 1993 pp. Справді, це було причиною шаленої гіперінфляції, яка вирувала протягом тих років. Але сама грошова емісія була, у свою чергу, викликана успадкованими структурними деформаціями, які неможливо усунути в короткий час будь-якими державними рішеннями. У попередніх розділах про це йшлося більш докладно. Якби не масштабна грошова емісія, мільйони кваліфікованих працівників негайно опинилися б без засобів до існування. Отже, не можна розглядати грошову політику перших років незалежності у відриві від тієї смертельної соціальної небезпеки, яку містило в собі раптове зубожіння мільйонів людей. Єдиною альтернативою емісії та інфляції на той час були тотальна карткова система і надзвичайний стан у державі, що аж ніяк не наближувало б ні ринок, ні демократію.
Гіперінфляція 1992—1993 pp. могла б стати очищувальною кризою, після якої економічний організм відроджується, але
б»
84
Розділ З
відродження було тоді загальмовано зовнішньою фінансовою "підтримкою".
Як це не важко сприйняти, але слід висловити думку, що негативні наслідки гіперінфляції в суспільній свідомості дещо перебільшені. Так, на її рахунок відносять знищення трудових заощаджень населення, хоч вони були лише формально "заморожені" Українською державою станом на 2 січня 1992 p., тобто до початку гіперінфляції, а реально втратили купівельну спроможність ще у складі СРСР. Не треба забувати, що готівку з рахунків у Ощадбанку фактично припинили видавати ще в 1991 p., коли споживчий ринок і без цих коштів був повністю зруйнований. Зрозуміло, що не грошова емісія стала причиною зупинення великих оборонних підприємств і конструкторських організацій, що змусило мільйони висококваліфікованих фахівців займатися вуличною торгівлею.
Набагато більшої шкоди, ніж інфляція, завдало вперте утримання примусового обмінного курсу майже до кінця 1994 p., завдяки чому вже на той час з країни було вивезено ті 20 мільярдів доларів, про які говорив Л.Д.
Кучма у першій передвиборній кампанії.Емісія наситила економіку платіжними засобами і створила передумови для поступової ринкової переорієнтації як виробництва, так і населення. Про це варто нагадати, бо саме під впливом гіпертрофованого страху перед інфляцією сформувалася парадигма грошової політики в нашій державі, що панує останні роки. Це навіть не модифікований монетаризм, а примітивний лібералістський фундаменталізм, відкинутий розвинутим світом ще в XIX столітті.
Саме перебільшений і вміло роздмухуваний страх перед інфляцією поступово переконав суспільну думку, що грошова емісія є найгіршим джерелом фінансування відтворювально-го процесу в економіці й суспільстві. Всі сили було кинуто на боротьбу з інфляцією. "Найдоцільнішим" засобом для вирішення цієї проблеми уряд (під тиском зарубіжних порадників і власних монетаристів) став вважати зовнішні запозичення. Однак, якщо неконтрольована емісія вела до інфляції, то неконтрольовані іноземні кредити та позики призвели до стагнації власного виробництва і стрімкого зростання зовнішньої заборгованості. Ліки від гіперінфляції виявилися дієвими, але смертельно небезпечними за побічними наслідками.
Реальне середовище інвестиційного процесу в Україні 85
Рівень інфляції характеризує економіку не більш адекватно, аніж температура тіла — здоров'я людини. Зрозуміло, що у здорового організму і температура є нормальною, проте у пацієнтів реанімаційної палати вона найчастіше також є нормальною, хоча це не свідчить про задовільний стан їхнього здоров'я.
Сполучені Штати Америки протягом майже всього XX століття здійснювали невпинну емісію своєї валюти. З часів Д. Рузвельта американський долар "схуднув" у десятки разів, зате забезпечив мало не таке ж за порядком збагачення Сполучених Штатів. Громадяни багаті не там, де дешеві товари і послуги, а там, де багато заробляють.
Україні, розпочинаючи "нищівну" боротьбу з інфляцією, треба було із самого початку тверезо оцінити надто підозрілу готовність західних держав і їх спільних фінансових організацій на зразок МВФ та Світового банку до надання фінансової "допомоги" Україні.
Надто багато фактів свідчить про те, що кінцева мета реформ, на які нас штовхали зарубіжні консультанти, — перетворити Україну на відсталу державу африканського чи латиноамериканського типу. Ми мали стати експортером дешевої робочої сили та примітивної сировини з малою доданою вартістю: насіння соняшнику, шкір великої рогатої худоби, глинозему, титану, марганцю, цирконію, урану, металобрухту й т. ін. З іншого боку, Україна мала б стати ринком збуту кінцевого продукту розвинених країн — неліквідного споживчого товару, який втратив привабливість в очах західного споживача, бо застарів морально чи перевищив термін використання.Якби рекомендації МВФ та інших зарубіжних порадників було повністю реалізовано, ми мусили б імпортувати товар славетних західних фірм, але виготовлений спеціально для пострадянських країн за спрощеними (ціною, зниженням якості) технологіями. Крім того, Україна й так мало не перетворилася на звалище західного непотребу — старих автомашин, яких там не знають, як позбутися, хімтоварів, не придатних ні до чого, крім забруднення середовища, заборонених пестицидів і т. ін.
Стосовно державної власності західні рекомендації вимагають здійснити продаж або передачу державних активів: земельних ділянок, споруд, квартир, державних нафто- та газо-промислових підприємств, системи телекомунікацій, всіх державних металургійних, сталеплавильних та хімічних підпри-
86
Розділ З
ємств, а також всіх інших прибуткових державних підприємств. З нами хочуть вчинити те саме, що робили білі під час колонізації Північної Америки — там землі індіанських племен скуповувалися за скляні намиста.
Настирливо рекомендоване західними порадниками скорочення бюджетних видатків має наслідком неминуче скорочення купівельної спроможності населення, бо саме бюджетні утриманці становлять найбільш стабільну масу покупців на внутрішньому ринку. Монетаристські обмеження призвели до жалюгідного стану більшість працівників бюджетної сфери. У жодній найбіднішіи країні світу не сплачують лікарю, що перебуває на державній службі, учителю, поліцейському ЗО— 50 доларів на місяць, ще й нерідко із запізненням.
Обсяги державного бюджету в нашій країні незіставно малі не просто порівняно з іншими країнами, а головне — з тим реальним обсягом завдань, що їх виконує держава в Україні.
Українська держава безпосередньо утримує половину дорослого населення країни, а всьому населенню в цілому надає суспільні послуги, що є суттєвою складовою їх життєвого рівня. Ця складова життя громадян, що забезпечується для них нібито безплатно, включаючи правоохоронні послуги, регулювання громадських стосунків і все інше, що існує в суспільстві завдяки наявності держави, вимагає фінансових витрат і їх відшкодування в тому ж порядку, що і витрати на одяг чи харчування. З цього погляду Українська держава має вимагати надання у своє розпорядження не менш як половини реального суспільного продукту — або відмовити громадянам у забезпеченні цілих сфер, які досі звично вважаються безплатними для загального користування.
Вже в недалекому майбутньому Українська держава буде змушена просто обмежити надання суспільних послуг або миритися з їх низьким рівнем — за першої можливості найбільш кваліфіковані фахівці залишають бюджетну сферу і переходять на іншу роботу, нерідко — не пов'язану з їх кваліфікацією, зате вище оплачувану.
У свою чергу, звуження споживчого ринку викликає збитковість і стагнацію виробництва споживчих товарів. Це — не-проінвестовані проекти, зокрема інноваційні, скорочення зайнятості, демонетизація економіки з її негативними наслідками: доларизацією, бартеризацією та тінізацією. Вихід розви-
Реальне середовище інвестиційного процесу в Україні 87
нених країн з кризи 30-х років та післявоєнної руїни був наслідком втілення не монетаристських, а кейнсіанських ідей, головною тезою яких є стимулювання економіки шляхом збільшення державних витрат, що зумовлює пожвавлення виробництва завдяки зростанню платоспроможного попиту та інвестицій.
Жодна з розвинутих країн на практиці не здійснювала тих заходів, що наполегливо вимагалися від України. "Тетчеризм" вважають втіленням монетаризму, проте це не зовсім так. Податки було зменшено, але впроваджено контроль цін та дивідендів, організовано професійне навчання молоді та громадські роботи, тобто вжито цілу низку типово кейнсіанських заходів. Так само, "рейганоміка", попри монетаристську риторику, досягла головних успіхів за рахунок використання ідей Кейнса — наприклад, збільшення державних витрат (програма СОІ).
Україна ігнорувала досвід інших держав, набутий саме в часи найтяжчих криз. Практично після 1995 р. було припинено пряме використання грошової емісії як джерела наповнення бюджету. Жорстка монетарна політика, опора на мінімізацію грошової маси в національній валюті потягли за собою принизливі позики від інших країн та міжнародних фінансових організацій. Але ж зрозуміло, що зарубіжні позики та кредити видавалися лише під закупівлю українською стороною іноземних товарів та послуг.
Відносна стабільність обмінного курсу гривні до твердих валют протягом 1996—1998 pp. спиралася саме на невпинний потік позичених доларів. Досить швидко виявилася специфічна причинно-наслідкова залежність: кожен долар зарубіжних товарно-цільових кредитів та позик обумовлював зникнення рівно такої ж за вартістю вітчизняної товарної маси. Монетарний протекціонізм переповнив внутрішній споживчий ринок зарубіжними товарами, паралізуючи та деморалізуючи вітчизняне виробництво. До країни, де слабка за своєю першоосновою національна валюта, примусово високий обмінний курс, ніхто не ввозить сучасне технологічне обладнання — ввозять готові товари.
І надмірна доларизація, і величезна взаємна заборгованість — наслідки виконання рекомендацій іноземних монетаристів. Саме внаслідок надмірного стискання гривневої грошової маси
88
Розділ З
"усохли" обігові кошти підприємств, утворилась їх взаємна заборгованість та збільшився попит на долар, що постійно створювало внутрішні передумови для нового інфляційного вибуху.
Цей вибух і стався восени 1998 р. одночасно в Росії та в Україні, бо був зумовлений однаковими причинами (однаковими не в розумінні спільної причини, а в тому, що обидві країни майже одночасно задіяли боргову модель антиінфляційної політики).
На наше щастя, в 1999 р. вдалося вирватися з боргової залежності, припинити подальше сповзання до боргової ями за прикладом Аргентини. Власне, це не варто відносити до наслідків свідомого рішення Української держави — їй просто перестали надалі позичати. МВФ, а за його прикладом й інші учасники світового фінансового ринку припинили подальше кредитування, хоч Україна і продовжувала принизливо випрошувати кредити, не припиняючи й досі. Досить згадати, що офіційною програмою новоствореного уряду В. Ющенка передбачалося у 2000 р. залучення 1,8 млрд дол. США самих лише зовнішніх запозичень — для сплати нагромаджених раніше боргів.
Неотримання обіцяних кредитів у поєднанні з необхідністю здійснення поточних виплат стало тим стимулом, який повернув до життя майже атрофоване українське виробництво.
Зниження обмінного курсу національної валюти вже 1999 р. викликало ефект імпортозаміщення — внутрішній попит в Україні вимушено переорієнтувався на вітчизняні товари. Фактично вже у травні 1999 р. розпочалося стале зростання промислового виробництва, яке не можна сказати, щоб було "приховане", а просто "не помічене" статистикою. Вся справа в тому, що у нас прийнято вважати основним показником співвідношення відповідних періодів поточного і базового років — січень 2000 p., наприклад, до січня 1999 і т. ін. Зрозуміло, що зростання виробництва у травні 1999 р. щодо квітня того ж 1999 р. залишилося "непоміченим", бо статистика публікує співвідношення показника обсягів "травня 1999 р. до травня 1998 p.", і провал кінця 1998 р. став вигідним для демонстрації зростання за уряду В. Ющенка, хоча насправді воно почалося за часів керівництва уряду В. Пустовойтенка.
Поліпшення ситуації почалося з того, що українські експортери скористалися різким падінням курсу національної валюти, яка втратила дві третини своєї вартості за 1998—2000 pp.
Реальне середовище інвестиційного процесу в Україні 89
У 2000 р. експорт товарів та послуг збільшився на 18,8 % і склав 18,1 млрд дол. США, а імпорт відповідно — на 18,2 % і 15,3 млрд дол. США. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі зросло з 2,3 млрд дол. США у 1999 р. до 2,8 млрд у 2000 p.
Для внутрішнього ринку могутнім стимулом стала грошова емісія, яку в 2000 р. вимушено здійснював Національний банк для закупівлі конвертованої валюти на вільному ринку. Україна виплатила за 2000 р. одним лише міжнародним фінансовим організаціям 870 млн дол. у рахунок погашення основної суми боргу і 132 млн дол. — як відсотки в рахунок обслуговування боргу, не отримавши жодного цента зовнішніх запозичень. Валюту для виплати НБУ купував за емісійні кошти. На початок 2000 p. Ml дорівнювала 13,357 млрд грн, на його закінчення — 18,205 млрд. 4,848 млрд грн зростання реальної грошової маси, або 36 % від базового рівня, викликали неочікуваний, але позитивний наслідок — ціни зросли лише на 25,8 %, а іншу частину емісії було покрито зростанням обсягів виробництва.
Саме це, а не якась там особливо ефективна політика уряду щодо боротьби з бартером та взаємозаліками, поліпшило стан грошових розрахунків між суб'єктами підприємництва, між ними та державою, зрештою, дало можливість погасити борги з пенсій і зменшити заборгованість держави із заробітної плати працівникам бюджетної сфери.
Цікавий феномен суспільної свідомості: саме В. Ющенку, послідовному ворогові емісійного фінансування, грошова емісія принесла всенародну любов і визнання найбільшого ринкового реформатора. Ніхто не згадує, що заборгованість з виплати пенсій, погашена в 2000 p., становила 10 % річного обсягу пенсійних виплат, а інфляція — понад 25 % річних.
Протягом 2001 р. ВВП України зріс навіть на 9 % після 6-відсоткового зростання у 2000 p., першому році зростання після закінчення радянської епохи. Але вже в цьому ж 2001 р. почали виявлятися негативні наслідки монетарист-ської політики.
Якщо у 2000 р. приріст експорту випереджав збільшення імпорту на 9 відсоткових пунктів, то 2001 р. вони майже зрівнялися (+11 % і +10 % відповідно). Досягнуте 2001 р. позитивне сальдо України від зовнішньої торгівлі (858 млн дол. США) фактично сформоване у першому півріччі (853 млн дол.
90
Розділ З
СІЛА); за друге півріччя обсяг імпорту відстав лише на 5 млн дол. США від експортних надходжень.
Причину треба шукати не лише у погіршенні зовнішньоекономічної кон'юнктури та санкціях з боку наших економічних контрагентів (останні, власне, ще не розпочали діяти), а і в хибах грошової та курсової політики, що здійснюється навіть не урядом, а Національним банком.
З 1995—1996 pp. в Україні провадиться політика, яка призводить до фактичної ревальвації гривні. Криза 1998 р. лише тимчасово припинила цю згубну тенденцію, яка повністю повернулася у 2002 р. Це виявляється не завжди у прямому підвищенні її обмінного курсу щодо конвертованих світових валют. Досить того, що за ці роки вона подорожчала перш за все проти грошової одиниці основного споживача українських товарів — Російської Федерації. Російський рубль з місяця в місяць, з року в рік дешевшає відносно гривні, і на українському ринку панують російські товари. В Україні виробничий потенціал задіяно ледве на третину, мільйони гектарів родючих земель не засіваються через обмеженість внутрішнього попиту і невигідність експорту.
Наша держава заповнена контрабандною російською горілкою та цигарками, хліб споживає з російської пшениці, а власний спирт намагається переробляти на автомобільне паливо. Одною лише зміною курсового співвідношення гривні до рубля можна вдвічі розширити ринок збуту для українських товарів — і за мінімальних інвестицій, навіть без значного поповнення оборотних коштів, обсяги виробництва в Україні здатні декілька років підряд зростати на 15—20 % щорічно. Тоді б з'явився й інвестиційний потенціал, і реальне прагнення до інвестування.
У часи найбільш "твердої" гривні, 1996—1997 pp., інвестиції в Україну потроху надходили, але виключно в торгівлю та фінансову сферу, тобто у створення інфраструктури для просування імпортних товарів, а не в їх виробництво. Після 1998 p., коли обвал гривні (на жаль, недостатній і короткотривалий порівняно з Росією) трохи перекрив потік імпорту, з'явились і виробничі капіталовкладення — хоча б у тютюнову, пивобез-алкогольну та деякі інші підгалузі харчової промисловості. Слід підкреслити: виробничі капіталовкладення приходять саме тоді, коли імпорт дорожчає, а не тоді, коли він дешевшає.
Реальне середовище інвестиційного процесу в Україні 91
Строго кажучи, до грошових і курсових параметрів у нас використовуються не завжди адекватні терміни. Термін "ревальвація" у науковому розумінні є не зовсім коректним для вживання стосовно сучасних грошей будь-якої країни. Цей вираз застосовувався, коли на державному рівні приймалося рішення про збільшення золотого вмісту національної грошової одиниці (на відміну від поняття "девальвація" — зменшення золотого вмісту). Але з 1971 p., коли Державне казначейство США відмінило практику купівлі-продажу долара за фіксованим курсом, поняття "золотий вміст" втратило первинне значення. Щодо сучасних валют поняття "ревальвація" використовується для визначення стану збільшення курсової вартості однієї національної валюти стосовно іншої; відповідно, "девальвація" означає зниження обмінного курсу національної грошової одиниці стосовно інших валют.
Ревальвація і девальвація — поняття, тісно пов'язані з такими характеристиками, як "інфляція" та "дефляція". Оскільки інфляція (підвищення загального рівня цін) вважається хворобливим явищем, особливо за високих темпів (гіперінфляція), то дефляція має вигляд нібито позитивної противаги.
Але насправді дефляція є хворобливою ознакою навіть більшою мірою, ніж інфляція. Якщо інфляція в певних розмірах практично не має шкідливих наслідків для економіки, то дефляція згубна за найменших темпів. У цьому аспекті дефляцію за ступенем шкідливості, навіть згубності для економічного розвитку можна порівняти з руйнівною гіперінфляцією.
Шкідливий вплив інфляції виявляється перш за все в тому, що втрачається купівельна спроможність заощаджень, нагромаджених як населенням, так і підприємствами. Але від цієї шкоди можна захиститися, якщо зароблені кошти негайно вкладати — у запаси сировини і матеріалів, у цінні папери чи нерухомість, у більш тверду іноземну валюту. Українські громадяни і підприємці вже повністю опанували заходи захисту від інфляційних наслідків. Так, 2000 р. не лише в офіційній пропаганді, а й у свідомості людей запам'ятався як надзвичайно успішний, хоч інфляція в тому році перевищила 25 %.
Інфляція супроводжується важливими позитивними наслідками — адже зростання цін, неприємне покупцям, означає додаткові прибутки виробників, оскільки сировина та інші необхідні для виробничого процесу складові закуповувалися за
92
Розділ З
відносно нижчими цінами. Прагнення до додаткових прибутків зумовлює те, що під час інфляції, як правило, відбуваються певне зростання обсягів виробництва, загальне пожвавлення економічної активності. Підприємці мають змогу після кожного виробничого циклу індексувати заробітну плату найманих працівників адекватно до зростання цін. Зрештою, на таку ж величину через певний час збільшаться доходи бюджету і відрахування до пенсійної системи, індексація доходів пошириться на бюджетних працівників і пенсіонерів.
Під час інфляції в нормальних умовах відбувається також "девальвація" національної валюти, правильніше — зниження її обмінного курсу щодо інших валют. Виробництво товарів всередині держави оплачується в національній валюті, тому після продажу товару за кордон експортер змушений певну частину отриманого валютного виторгу продати на внутрішньому валютному ринкові. При цьому він виявить, що внаслідок продовження спаду обмінного курсу національної грошової одиниці за той час, поки тягнувся виробничий процес, він отримав певний додатковий прибуток лише за рахунок здешевлення національної валюти. Це додатково посилює конкурентоспроможність вітчизняної продукції на зовнішніх ринках і одночасно — знижує привабливість імпортних товарів на внутрішньому ринку в державі. Отже, під впливом інфляції можуть виникнути передумови до збільшення інвестицій у виробництво.
Подібний ефект відчувався декілька років перед впровадженням евро у країнах Західної Європи, коли їх валюти дешевшали відносно долара США, і протягом 2001 р. (вже з євро). Аналітики вважають, що невпинне зниження курсу європейських валют і євро відносно долара забезпечувало не менш як 25 % прибутків європейських підприємців.
Інфляція в помірних обсягах є настільки ефективним стимулюючим чинником, що її використовували всі без винятку держави, коли в той чи інший період прагнули підтримати прискорене економічне зростання. У 50—60-ті роки XX ст. досить висока інфляція і відповідна їй девальвація свідомо підтримувалися у ФРГ, Японії, Ізраїлі та інших державах, які швидко відновили економічний потенціал після руйнівної світової війни.
Інфляційні чинники використовувалися, можливо, не в таких обсягах, і Сполученими Штатами, і Великою Британією,
Реальне середовище інвестиційного процесу в Україні 93
які нібито вважаються країнами з непорушно стабільними валютами. Досить вказати, що з часів президента Рузвельта долар США втратив купівельну спроможність приблизно в 40 разів, але мало хто в США вважає це втратою для свого добробуту.
Успіхи російської економіки останніх років пояснюються не так зростанням світових цін на нафту, як свідомим підтримуванням інфляції на певному рівні й такою ж тенденцією девальвації рубля.
Світ бореться не з інфляцією як такою (не допускаючи, зрозуміло, її переростання у справді небезпечну), а з її шкідливими наслідками. Образно грошову емісію можна порівняти з дощем — той благотворно впливає на врожай, але приносить і багато неприємностей (розмиває дороги, викликає повені, призводить до захворювань). Проте ніхто не бореться з дощами — брукують дороги і тротуари, носять парасольки і гумове взуття. Іншу аналогію можна віднайти в медицині. Інфляція — такий же показник стану здоров'я економіки, як температура тіла у людини. Якщо організм хворий, у нього підвищена температура, то його потрібно лікувати і призупинити хворобу, щоб вона не прогресувала.
А от у випадку з інфляцією невідомо з яких причин закликають боротися з першопричиною — грошовою емісією — і позбавляють економіку життєдайної вологи.
Основним інструментом запобігання шкідливим наслідкам інфляції є розвинутий фінансовий ринок, перш за все фондовий, утримання високих цін на нерухомість, твори мистецтва і т. ін., щоб населення і підприємці могли зберегти купівельну спроможність заощаджень. При цьому досягається побічний, але позитивний наслідок — заощадження не залягають "під ковдру", а надходять у фінансовий обіг держави і використовуються як інвестиційний ресурс.
У країнах, де інфляція знижується до неприпустимо низького рівня, особливо коли вона супроводжується дефляцією національної валюти, становище вважається надзвичайним, стає предметом занепокоєння виконавчої і законодавчої влади, негайно вживаються заходи для відновлення стану помірної інфляції. Так, останніми роками дефляційні прояви були предметом занепокоєння влади в Японії, Швеції, США. Сполучені Штати відкрито задіяли політику збільшення державних ви-
94
Розділ З
трат одночасно зі зменшенням податків, що матиме наслідком різке збільшення бюджетного дефіциту і зниження курсу долара, — але цими заходами забезпечили припинення загрозливого сповзання у стагнацію.
Слід мати на увазі, що в умовах інфляції стимули до експорту національної продукції можуть так активізувати його, що внутрішній валютний ринок країни переповниться пропозицією іноземної валюти. Водночас попит на неї не буде підтримуватися на високому рівні — та ж девальвація, що стимулює експорт, гальмує імпорт. Тому, використовуючи корисний ефект від девальвації, необхідно наперед відпрацювати механізми вилучення з ринку надлишкової іноземної валюти — інакше її курс закономірно знизиться, і внутрішній ринок почне наповнюватися імпортними товарами. Прибутки національних виробників зменшаться, вони можуть скоротити обсяги виробництва, відповідно вивільнивши частину зайнятих, і в країні почнеться закономірний спад.
Саме за останнім варіантом діяв НБУ, практично загальмувавши дію чинників зростання, що діяли у 2000 р. Так, на 2001 р. було свого часу закладено валютний курс 6,3 гривні за долар США, а закінчився рік на позначці 5,3 гривні. Протягом року Національний банк не міг поглинути валютну масу, що надійшла від експорту, і свідомо допустив зміцнення гривні відносно прогнозних курсових параметрів. Внаслідок цього, навіть з урахуванням здешевлення імпортних енергоносіїв, експортери країни недоотримали щонайменше 10 млрд грн виторгу, бюджет — не менш як 3 млрд грн надходжень. До речі, і повернення ПДВ, щодо порушення якого здіймають галас великі експортери, здійснилося б у повних обсягах, якби запланованого курсу було дотримано.
У Посланні Президента України на 2001 рік зазначалося: "Симптомом недостатньої результативності грошово-валютної політики НБУ стала глибока диспропорція між валютною стабілізацією гривні і значним рівнем внутрішньої інфляції, що склалася у 2000 р. Цей чинник підриває конкурентоспроможність насамперед експортних галузей економіки і може стати відчутним гальмом економічного зростання".
Вже у третьому кварталі 2001 р. передбачення Президента виправдалось, а з початку 2002 р. знову почалася помітна стагнація. НБУ подав проект основних параметрів грошово-кре-
Реальне середовище інвестиційного процесу в Україні 95
дитної політики на 2003 p., уряд з їх урахуванням представив парламенту проект бюджетної резолюції на той самий 2003 p., в якій закладено зниження темпів інфляції, фактично — утримання на місці обмінного курсу гривні, тобто не задіяно жодних передумов для економічного зростання.
Наслідком такої політики є низька інвестиційна активність у галузях, що працюють на внутрішній ринок, незначний попит на інвестиційні товари і така ж стагнація у галузях, що виробляють устаткування та сировину для виробництва споживчих товарів.
Спроба зарадити справі шляхом прямого державного фінансування чи сприяння іноземним та внутрішнім інвестиціям у виробництво для внутрішнього ринку потягне за собою подальше зниження прибутковості у кінцевих виробників, тобто не матиме належного ефекту.
Все це свідчить, що стан економічної стагнації в Україні буде продовжуватися доти, доки діє нинішня грошово-курсова політика в державі. Найбільш доцільно було б офіційно проголосити про суттєву зміну в спрямованості всієї економічної політики, перейти від гасла забезпечення стабільності виробництва (як першого кроку, основні завдання якого виконані) — до забезпечення сталого зростання життєвого рівня населення. Частка особистих доходів у ВВП має суттєво зрости. Така зміна спрямованості може стати приводом для відходу від жорсткої монетарної і бюджетної політики, аж до повернення до використання бюджетного дефіциту для покриття додаткових соціальних витрат держави.
Враховуючи проблематичне, а тим більше непотрібне і навіть шкідливе залучення нових кредитних надходжень від міжнародних фінансових організацій, слід інтенсифікувати закупівлю конвертованої валюти в резерви НБУ за рахунок грошової емісії. Відповідно до загальноприйнятої практики валютні резерви держави мають досягти рівня, еквівалентного як мінімум 3-місячним оборотки імпорту (тіньового в тому числі). Валютні резерви України у 2002 р. мали б становити щонайменше 4,5 млрд дол. США.
Окрім негайних заходів, слід почати роботу в напрямку кардинальної зміни концептуальних засад грошово-кредитної політики в державі. Необхідно ліквідувати такий політико-економічний нонсенс, як комерційні відносини між НБУ і дер-
96
Розділ З
жавою. Первинна грошова емісія є абсолютною власністю держави і аж ніяк не НБУ. Незважаючи на це, національні гроші в обігу та валюта фіксуються на рахунках НБУ (в пасиві балансу) як власні кошти. Повністю ігнорується правова очевидність: вся емісія має відображатися на балансі НБУ як його зобов'язання перед державою. Тоді придбана за емісійні кошти валюта теж, зрештою, залишатиметься недоторканною власністю держави, будучи не "валютним резервом НБУ", а "валютними резервами держави". Якщо НБУ займається прибутковою діяльністю (а на сьогодні центральний банк держави — фактично найпотужніша комерційна структура), то і прибуток має належати державі. Статус центрального банку в Україні формувався під гаслом використання абстрактної світової практики щодо незалежності центральних банків від урядів. Але насправді рівень цієї незалежності в окремих розвинених країнах істотно відрізняється. Однак за всіх умов центральний банк є провідником грошово-кредитної політики держави, а не її автором. На сьогодні НБУ без належного контролю з боку суспільства розпоряджається первинною емісією, на свій розсуд визначає грошово-кредитну політику, а виконавча влада несе повну відповідальність за стан в економці й соціальній сфері. Має місце фактичне привласнення Національним банком грошової емісії та золотовалютного резерву. По суті, держава купує в НБУ власні грошові ресурси під цілком реальні відсотки, формуючи бюджетний (державний) борг.
Зрештою, саме повна зміна спрямованості грошової політики в державі покладе початок періоду інвестиційної активності. І навпаки — ніякі стимули цю активність не відновлять у разі продовження нинішнього згубного монетарист-ського курсу.
Еще по теме 3.1. Вплив тенденцій грошово-кредитної та курсової політики на інвестиційний процес:
- 6. Грошово-кредитна політика
- 5.1. Необхідність активізації інвестиційного процесу
- 2.3. Бюрократичні перешкоди інвестиційному процесу
- Розділ З РЕАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ
- Глава 16. Гроші та грошово-кредитна політика
- 21. Сутність фінансів, їх види. Структура державного бюджету. Види, цілі та інструменти фіскальної політики. Дискреційна та недискреційна фіскальна політика.
- 3. Грошова маса і рівновага на ринку грошей
- § 1. Загальна характеристика політико-державного режиму Політико-державний режим.
- 27. Банківська система і пропонування грошей. Операційний та спекулятивний попит на гроші. Грошовий мультиплікатор.
- § 5. Законодавчий процес
- Розділ 2 ШТУЧНІ СТИМУЛИ ТА РЕАЛЬНІ ПЕРЕШКОДИ ДЛЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ВКЛАДЕНЬ
- § 1. Соціальна політика: суть, основні принципи
- § 3. Стадії правотворчого процесу
- Вплив національного права на міжнародне право