<<
>>

3.1. Вплив тенденцій грошово-кредитної та курсової політики на інвестиційний процес

Як видно з попередніх розділів, за основними макроеконо-мічними параметрами, законодавчою базою та практикою дер­жавного управління українська економіка хоч і не містить досить могутніх стимулів до інвестування, але не має для цьо­го і зовсім непереборних перешкод.

На нашу думку, головною причиною занепаду інвестиційного процесу в нашій державі є реалізація певної теоретичної концепції, причому не марксист­ської, а протилежної в одній, але найбільш важливій сфері — в державному управлінні економікою.

Йдеться про монетаризм — досить докладно розроблений напрямок економічної теорії, один з найвидатніших представ­ників якого М. Фрідмен навіть отримав Нобелівську премію з економіки. Монетаристська теорія має відношення до вельми важливої економічної сфери — грошово-кредитної та курсо­вої політики в державі. У нашій державі саме монетаристські рецепти послідовно впроваджуються з 1995—1996 pp.

У перші роки незалежності, 1992—1993 pp., грошова полі­тика в Україні здійснювалася спонтанно, без особливого теоре­тичного обґрунтування.

Звісно, ні Національний банк та уряд, ні економічна наука не мали досвіду здійснення монетарної

6 — 2-3143

82

Розділ З

політики в кризових умовах. На потреби економіки грошова політика реагувала найлегшим шляхом: невпинною грошо­вою емісією.

Протягом 1992—1994 pp. в Україні здійснювалося пряме емісійне фінансування бюджетного дефіциту, яке було на той час передбачене законодавством. Щоправда, емісійні кошти спрямовувалися нераціонально, в основному на підтримку зга­саючого крупного виробництва. Тому обсяги емісії були не­виправдано великими і викликали надто високу інфляцію. Однак вже в 1994 p., коли та ж "антимонетаристська" політи­ка продовжувала діяти, гіперінфляцію було фактично прибор­кано. Зате економіка була наповнена грошовою масою, і всі, хто має найменше відношення до справді ринкового господа­рювання, однозначно визнають, що клімат для підприємництва в Україні того бурхливого 1993 р.

був сприятливішим, ніж нині.

Порівняємо статистичні викладки (табл. 3.1).

Таблиця 3.1. Статистистичні дані*

Показник Роки
1992 1993 1994 1995 1996 1997 1998 1999 2000
Безробіт­них, тис. осіб 70,5 83,9 82,2 126,9 351,1 637,1 10003,2 1740,5 1550
Вакансій, тис. 129,1 131,6 136,6 86,4 35,2 34,8 34,6 50,7
Борг із

заробітної

плати

0,0 0,0 0,0 575 3739 4908 6518 6462 4800
у тому числі бюджет­никам 0,0 0,0 0,0 0,0 994 717 960 591 200
Борг з пенсій, млн грн 0,0 0,0 0,0 72 1124 1280 1974 1262

Складено за даними макроекономічної статистики НБУ.

Легко проглядається, що справжня криза, коли кількість без­робітних перевищила кількість вакансій і з'явилася заборго­ваність із соціальних виплат, почалася не в 1992 р., а в 1995 р.

Реальне середовище інвестиційного процесу в Україні 83

Показники грошової маси, які достовірно повідомляє НБУ, такі (табл. 3.2).

Таблиця 3.2. Грошова маса (1991—2001 pp.) на кінець періоду,

млн грн*

Період МО Темп зрос­тання МІ Темп зрос­тання М2 Темп зрос­тання МЗ** Темп зрос­тання
1991 0,3 1,7 2,4
1992 5 1667 21 1221 25 1050
1993 128 2560 334 1629 482 1928
1994 793 620 1860 544 3216 667
1995 2623 331 4682 252 6846 213 6930
1996 4 041 154 6315 135 9023 132 9364 135
1997 6 132 152 9050 143 12 448 138 12 541 134
1998 7 158 117 10331 114 15 432 124 15 705 125
1999 9 583 134 14094 136 21 714 141 22 070 141
2000 12 799 134 20732 147 31 387 145 32 084 145
2001 19 465 152 29773 144 44 997 143 43 619 142

* За даними НБУ.

** Розрахунки МВФ.

Як видно, найбільші темп приросту грошової маси спостері­галися в 1992 і 1993 pp. Справді, це було причиною шаленої гіперінфляції, яка вирувала протягом тих років. Але сама грошова емісія була, у свою чергу, викликана успадкованими структурними деформаціями, які неможливо усунути в корот­кий час будь-якими державними рішеннями. У попередніх розділах про це йшлося більш докладно. Якби не масштабна грошова емісія, мільйони кваліфікованих працівників негайно опинилися б без засобів до існування. Отже, не можна розгля­дати грошову політику перших років незалежності у відриві від тієї смертельної соціальної небезпеки, яку містило в собі раптове зубожіння мільйонів людей. Єдиною альтернативою емісії та інфляції на той час були тотальна карткова система і надзвичайний стан у державі, що аж ніяк не наближувало б ні ринок, ні демократію.

Гіперінфляція 1992—1993 pp. могла б стати очищувальною кризою, після якої економічний організм відроджується, але

б»

84

Розділ З

відродження було тоді загальмовано зовнішньою фінансовою "підтримкою".

Як це не важко сприйняти, але слід висловити думку, що негативні наслідки гіперінфляції в суспільній свідомості дещо перебільшені. Так, на її рахунок відносять знищення трудо­вих заощаджень населення, хоч вони були лише формально "заморожені" Українською державою станом на 2 січня 1992 p., тобто до початку гіперінфляції, а реально втратили купівельну спроможність ще у складі СРСР. Не треба забувати, що готів­ку з рахунків у Ощадбанку фактично припинили видавати ще в 1991 p., коли споживчий ринок і без цих коштів був повні­стю зруйнований. Зрозуміло, що не грошова емісія стала при­чиною зупинення великих оборонних підприємств і конструк­торських організацій, що змусило мільйони висококваліфіко­ваних фахівців займатися вуличною торгівлею.

Набагато більшої шкоди, ніж інфляція, завдало вперте утри­мання примусового обмінного курсу майже до кінця 1994 p., завдяки чому вже на той час з країни було вивезено ті 20 міль­ярдів доларів, про які говорив Л.Д.

Кучма у першій передви­борній кампанії.

Емісія наситила економіку платіжними засобами і створи­ла передумови для поступової ринкової переорієнтації як ви­робництва, так і населення. Про це варто нагадати, бо саме під впливом гіпертрофованого страху перед інфляцією сформува­лася парадигма грошової політики в нашій державі, що панує останні роки. Це навіть не модифікований монетаризм, а при­мітивний лібералістський фундаменталізм, відкинутий розви­нутим світом ще в XIX столітті.

Саме перебільшений і вміло роздмухуваний страх перед ін­фляцією поступово переконав суспільну думку, що грошова емісія є найгіршим джерелом фінансування відтворювально-го процесу в економіці й суспільстві. Всі сили було кинуто на боротьбу з інфляцією. "Найдоцільнішим" засобом для вирі­шення цієї проблеми уряд (під тиском зарубіжних порадни­ків і власних монетаристів) став вважати зовнішні запозичен­ня. Однак, якщо неконтрольована емісія вела до інфляції, то неконтрольовані іноземні кредити та позики призвели до стаг­нації власного виробництва і стрімкого зростання зовнішньої заборгованості. Ліки від гіперінфляції виявилися дієвими, але смертельно небезпечними за побічними наслідками.

Реальне середовище інвестиційного процесу в Україні 85

Рівень інфляції характеризує економіку не більш адекватно, аніж температура тіла — здоров'я людини. Зрозуміло, що у здо­рового організму і температура є нормальною, проте у пацієнтів реанімаційної палати вона найчастіше також є нормальною, хоча це не свідчить про задовільний стан їхнього здоров'я.

Сполучені Штати Америки протягом майже всього XX сто­ліття здійснювали невпинну емісію своєї валюти. З часів Д. Руз­вельта американський долар "схуднув" у десятки разів, зате забезпечив мало не таке ж за порядком збагачення Сполуче­них Штатів. Громадяни багаті не там, де дешеві товари і по­слуги, а там, де багато заробляють.

Україні, розпочинаючи "нищівну" боротьбу з інфляцією, тре­ба було із самого початку тверезо оцінити надто підозрілу го­товність західних держав і їх спільних фінансових організа­цій на зразок МВФ та Світового банку до надання фінансової "допомоги" Україні.

Надто багато фактів свідчить про те, що кінцева мета реформ, на які нас штовхали зарубіжні консуль­танти, — перетворити Україну на відсталу державу африкан­ського чи латиноамериканського типу. Ми мали стати екс­портером дешевої робочої сили та примітивної сировини з малою доданою вартістю: насіння соняшнику, шкір великої рогатої худоби, глинозему, титану, марганцю, цирконію, урану, металобрухту й т. ін. З іншого боку, Україна мала б стати рин­ком збуту кінцевого продукту розвинених країн — неліквід­ного споживчого товару, який втратив привабливість в очах західного споживача, бо застарів морально чи перевищив тер­мін використання.

Якби рекомендації МВФ та інших зарубіжних порадників було повністю реалізовано, ми мусили б імпортувати товар сла­ветних західних фірм, але виготовлений спеціально для постра­дянських країн за спрощеними (ціною, зниженням якості) техно­логіями. Крім того, Україна й так мало не перетворилася на звалище західного непотребу — старих автомашин, яких там не знають, як позбутися, хімтоварів, не придатних ні до чого, крім забруднення середовища, заборонених пестицидів і т. ін.

Стосовно державної власності західні рекомендації вимага­ють здійснити продаж або передачу державних активів: зе­мельних ділянок, споруд, квартир, державних нафто- та газо-промислових підприємств, системи телекомунікацій, всіх дер­жавних металургійних, сталеплавильних та хімічних підпри-

86

Розділ З

ємств, а також всіх інших прибуткових державних підпри­ємств. З нами хочуть вчинити те саме, що робили білі під час колонізації Північної Америки — там землі індіанських пле­мен скуповувалися за скляні намиста.

Настирливо рекомендоване західними порадниками скоро­чення бюджетних видатків має наслідком неминуче скорочення купівельної спроможності населення, бо саме бюджетні утри­манці становлять найбільш стабільну масу покупців на вну­трішньому ринку. Монетаристські обмеження призвели до жалюгідного стану більшість працівників бюджетної сфери. У жодній найбіднішіи країні світу не сплачують лікарю, що перебуває на державній службі, учителю, поліцейському ЗО— 50 доларів на місяць, ще й нерідко із запізненням.

Обсяги державного бюджету в нашій країні незіставно малі не просто порівняно з іншими країнами, а головне — з тим ре­альним обсягом завдань, що їх виконує держава в Україні.

Українська держава безпосередньо утримує половину доро­слого населення країни, а всьому населенню в цілому надає су­спільні послуги, що є суттєвою складовою їх життєвого рівня. Ця складова життя громадян, що забезпечується для них ніби­то безплатно, включаючи правоохоронні послуги, регулювання громадських стосунків і все інше, що існує в суспільстві завдяки наявності держави, вимагає фінансових витрат і їх відшкоду­вання в тому ж порядку, що і витрати на одяг чи харчування. З цього погляду Українська держава має вимагати надання у своє розпорядження не менш як половини реального суспіль­ного продукту — або відмовити громадянам у забезпеченні цілих сфер, які досі звично вважаються безплатними для за­гального користування.

Вже в недалекому майбутньому Українська держава буде змушена просто обмежити надання суспільних послуг або ми­ритися з їх низьким рівнем — за першої можливості най­більш кваліфіковані фахівці залишають бюджетну сферу і пе­реходять на іншу роботу, нерідко — не пов'язану з їх кваліфі­кацією, зате вище оплачувану.

У свою чергу, звуження споживчого ринку викликає збит­ковість і стагнацію виробництва споживчих товарів. Це — не-проінвестовані проекти, зокрема інноваційні, скорочення зай­нятості, демонетизація економіки з її негативними наслідка­ми: доларизацією, бартеризацією та тінізацією. Вихід розви-

Реальне середовище інвестиційного процесу в Україні 87

нених країн з кризи 30-х років та післявоєнної руїни був на­слідком втілення не монетаристських, а кейнсіанських ідей, головною тезою яких є стимулювання економіки шляхом збіль­шення державних витрат, що зумовлює пожвавлення ви­робництва завдяки зростанню платоспроможного попиту та інвестицій.

Жодна з розвинутих країн на практиці не здійснювала тих заходів, що наполегливо вимагалися від України. "Тетчеризм" вважають втіленням монетаризму, проте це не зовсім так. По­датки було зменшено, але впроваджено контроль цін та диві­дендів, організовано професійне навчання молоді та громад­ські роботи, тобто вжито цілу низку типово кейнсіанських за­ходів. Так само, "рейганоміка", попри монетаристську ритори­ку, досягла головних успіхів за рахунок використання ідей Кейнса — наприклад, збільшення державних витрат (програ­ма СОІ).

Україна ігнорувала досвід інших держав, набутий саме в часи найтяжчих криз. Практично після 1995 р. було припи­нено пряме використання грошової емісії як джерела напов­нення бюджету. Жорстка монетарна політика, опора на міні­мізацію грошової маси в національній валюті потягли за со­бою принизливі позики від інших країн та міжнародних фі­нансових організацій. Але ж зрозуміло, що зарубіжні позики та кредити видавалися лише під закупівлю українською сто­роною іноземних товарів та послуг.

Відносна стабільність обмінного курсу гривні до твердих валют протягом 1996—1998 pp. спиралася саме на невпинний потік позичених доларів. Досить швидко виявилася специфіч­на причинно-наслідкова залежність: кожен долар зарубіжних товарно-цільових кредитів та позик обумовлював зникнення рівно такої ж за вартістю вітчизняної товарної маси. Моне­тарний протекціонізм переповнив внутрішній споживчий ри­нок зарубіжними товарами, паралізуючи та деморалізуючи віт­чизняне виробництво. До країни, де слабка за своєю першо­основою національна валюта, примусово високий обмінний курс, ніхто не ввозить сучасне технологічне обладнання — вво­зять готові товари.

І надмірна доларизація, і величезна взаємна заборгованість — наслідки виконання рекомендацій іноземних монетаристів. Саме внаслідок надмірного стискання гривневої грошової маси

88

Розділ З

"усохли" обігові кошти підприємств, утворилась їх взаємна заборгованість та збільшився попит на долар, що постійно ство­рювало внутрішні передумови для нового інфляційного вибуху.

Цей вибух і стався восени 1998 р. одночасно в Росії та в Україні, бо був зумовлений однаковими причинами (однакови­ми не в розумінні спільної причини, а в тому, що обидві краї­ни майже одночасно задіяли боргову модель антиінфляційної політики).

На наше щастя, в 1999 р. вдалося вирватися з боргової за­лежності, припинити подальше сповзання до боргової ями за прикладом Аргентини. Власне, це не варто відносити до на­слідків свідомого рішення Української держави — їй просто перестали надалі позичати. МВФ, а за його прикладом й інші учасники світового фінансового ринку припинили подальше кредитування, хоч Україна і продовжувала принизливо випро­шувати кредити, не припиняючи й досі. Досить згадати, що офіційною програмою новоствореного уряду В. Ющенка передба­чалося у 2000 р. залучення 1,8 млрд дол. США самих лише зов­нішніх запозичень — для сплати нагромаджених раніше боргів.

Неотримання обіцяних кредитів у поєднанні з необхідністю здійснення поточних виплат стало тим стимулом, який повер­нув до життя майже атрофоване українське виробництво.

Зниження обмінного курсу національної валюти вже 1999 р. викликало ефект імпортозаміщення — внутрішній попит в Україні вимушено переорієнтувався на вітчизняні товари. Фактично вже у травні 1999 р. розпочалося стале зростання промислового виробництва, яке не можна сказати, щоб було "приховане", а просто "не помічене" статистикою. Вся справа в тому, що у нас прийнято вважати основним показником спів­відношення відповідних періодів поточного і базового років — січень 2000 p., наприклад, до січня 1999 і т. ін. Зрозуміло, що зростання виробництва у травні 1999 р. щодо квітня того ж 1999 р. залишилося "непоміченим", бо статистика публікує співвідношення показника обсягів "травня 1999 р. до травня 1998 p.", і провал кінця 1998 р. став вигідним для демон­страції зростання за уряду В. Ющенка, хоча насправді воно почалося за часів керівництва уряду В. Пустовойтенка.

Поліпшення ситуації почалося з того, що українські екс­портери скористалися різким падінням курсу національної ва­люти, яка втратила дві третини своєї вартості за 1998—2000 pp.

Реальне середовище інвестиційного процесу в Україні 89

У 2000 р. експорт товарів та послуг збільшився на 18,8 % і склав 18,1 млрд дол. США, а імпорт відповідно — на 18,2 % і 15,3 млрд дол. США. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі зросло з 2,3 млрд дол. США у 1999 р. до 2,8 млрд у 2000 p.

Для внутрішнього ринку могутнім стимулом стала грошо­ва емісія, яку в 2000 р. вимушено здійснював Національний банк для закупівлі конвертованої валюти на вільному ринку. Україна виплатила за 2000 р. одним лише міжнародним фі­нансовим організаціям 870 млн дол. у рахунок погашення основної суми боргу і 132 млн дол. — як відсотки в рахунок обслуговування боргу, не отримавши жодного цента зовнішніх запозичень. Валюту для виплати НБУ купував за емісійні кош­ти. На початок 2000 p. Ml дорівнювала 13,357 млрд грн, на його закінчення — 18,205 млрд. 4,848 млрд грн зростання ре­альної грошової маси, або 36 % від базового рівня, викликали неочікуваний, але позитивний наслідок — ціни зросли лише на 25,8 %, а іншу частину емісії було покрито зростанням об­сягів виробництва.

Саме це, а не якась там особливо ефективна політика уряду щодо боротьби з бартером та взаємозаліками, поліпшило стан грошових розрахунків між суб'єктами підприємництва, між ними та державою, зрештою, дало можливість погасити борги з пенсій і зменшити заборгованість держави із заробітної плати працівникам бюджетної сфери.

Цікавий феномен суспільної свідомості: саме В. Ющенку, послідовному ворогові емісійного фінансування, грошова емі­сія принесла всенародну любов і визнання найбільшого рин­кового реформатора. Ніхто не згадує, що заборгованість з ви­плати пенсій, погашена в 2000 p., становила 10 % річного обсягу пенсійних виплат, а інфляція — понад 25 % річних.

Протягом 2001 р. ВВП України зріс навіть на 9 % після 6-відсоткового зростання у 2000 p., першому році зростан­ня після закінчення радянської епохи. Але вже в цьому ж 2001 р. почали виявлятися негативні наслідки монетарист-ської політики.

Якщо у 2000 р. приріст експорту випереджав збільшення імпорту на 9 відсоткових пунктів, то 2001 р. вони майже зрівнялися (+11 % і +10 % відповідно). Досягнуте 2001 р. по­зитивне сальдо України від зовнішньої торгівлі (858 млн дол. США) фактично сформоване у першому півріччі (853 млн дол.

90

Розділ З

СІЛА); за друге півріччя обсяг імпорту відстав лише на 5 млн дол. США від експортних надходжень.

Причину треба шукати не лише у погіршенні зовнішньо­економічної кон'юнктури та санкціях з боку наших економіч­них контрагентів (останні, власне, ще не розпочали діяти), а і в хибах грошової та курсової політики, що здійснюється навіть не урядом, а Національним банком.

З 1995—1996 pp. в Україні провадиться політика, яка при­зводить до фактичної ревальвації гривні. Криза 1998 р. лише тимчасово припинила цю згубну тенденцію, яка повністю по­вернулася у 2002 р. Це виявляється не завжди у прямому під­вищенні її обмінного курсу щодо конвертованих світових ва­лют. Досить того, що за ці роки вона подорожчала перш за все проти грошової одиниці основного споживача українських то­варів — Російської Федерації. Російський рубль з місяця в місяць, з року в рік дешевшає відносно гривні, і на українсько­му ринку панують російські товари. В Україні виробничий потенціал задіяно ледве на третину, мільйони гектарів родю­чих земель не засіваються через обмеженість внутрішнього попиту і невигідність експорту.

Наша держава заповнена контрабандною російською горіл­кою та цигарками, хліб споживає з російської пшениці, а влас­ний спирт намагається переробляти на автомобільне паливо. Одною лише зміною курсового співвідношення гривні до руб­ля можна вдвічі розширити ринок збуту для українських то­варів — і за мінімальних інвестицій, навіть без значного по­повнення оборотних коштів, обсяги виробництва в Україні здатні декілька років підряд зростати на 15—20 % щорічно. Тоді б з'явився й інвестиційний потенціал, і реальне прагнен­ня до інвестування.

У часи найбільш "твердої" гривні, 1996—1997 pp., інве­стиції в Україну потроху надходили, але виключно в торгівлю та фінансову сферу, тобто у створення інфраструктури для про­сування імпортних товарів, а не в їх виробництво. Після 1998 p., коли обвал гривні (на жаль, недостатній і короткотривалий порівняно з Росією) трохи перекрив потік імпорту, з'явились і виробничі капіталовкладення — хоча б у тютюнову, пивобез-алкогольну та деякі інші підгалузі харчової промисловості. Слід підкреслити: виробничі капіталовкладення приходять саме тоді, коли імпорт дорожчає, а не тоді, коли він дешевшає.

Реальне середовище інвестиційного процесу в Україні 91

Строго кажучи, до грошових і курсових параметрів у нас використовуються не завжди адекватні терміни. Термін "ре­вальвація" у науковому розумінні є не зовсім коректним для вживання стосовно сучасних грошей будь-якої країни. Цей вираз застосовувався, коли на державному рівні приймалося рішення про збільшення золотого вмісту національної грошо­вої одиниці (на відміну від поняття "девальвація" — змен­шення золотого вмісту). Але з 1971 p., коли Державне казна­чейство США відмінило практику купівлі-продажу долара за фіксованим курсом, поняття "золотий вміст" втратило пер­винне значення. Щодо сучасних валют поняття "ревальвація" використовується для визначення стану збільшення курсової вартості однієї національної валюти стосовно іншої; відповідно, "девальвація" означає зниження обмінного курсу національ­ної грошової одиниці стосовно інших валют.

Ревальвація і девальвація — поняття, тісно пов'язані з та­кими характеристиками, як "інфляція" та "дефляція". Оскіль­ки інфляція (підвищення загального рівня цін) вважається хворобливим явищем, особливо за високих темпів (гіперін­фляція), то дефляція має вигляд нібито позитивної противаги.

Але насправді дефляція є хворобливою ознакою навіть більшою мірою, ніж інфляція. Якщо інфляція в певних розмі­рах практично не має шкідливих наслідків для економіки, то дефляція згубна за найменших темпів. У цьому аспекті де­фляцію за ступенем шкідливості, навіть згубності для економіч­ного розвитку можна порівняти з руйнівною гіперінфляцією.

Шкідливий вплив інфляції виявляється перш за все в тому, що втрачається купівельна спроможність заощаджень, нагро­маджених як населенням, так і підприємствами. Але від цієї шкоди можна захиститися, якщо зароблені кошти негайно вкла­дати — у запаси сировини і матеріалів, у цінні папери чи не­рухомість, у більш тверду іноземну валюту. Українські грома­дяни і підприємці вже повністю опанували заходи захисту від інфляційних наслідків. Так, 2000 р. не лише в офіційній про­паганді, а й у свідомості людей запам'ятався як надзвичайно успішний, хоч інфляція в тому році перевищила 25 %.

Інфляція супроводжується важливими позитивними на­слідками — адже зростання цін, неприємне покупцям, означає додаткові прибутки виробників, оскільки сировина та інші не­обхідні для виробничого процесу складові закуповувалися за

92

Розділ З

відносно нижчими цінами. Прагнення до додаткових прибут­ків зумовлює те, що під час інфляції, як правило, відбуваються певне зростання обсягів виробництва, загальне пожвавлення економічної активності. Підприємці мають змогу після кож­ного виробничого циклу індексувати заробітну плату найма­них працівників адекватно до зростання цін. Зрештою, на таку ж величину через певний час збільшаться доходи бюджету і відрахування до пенсійної системи, індексація доходів поши­риться на бюджетних працівників і пенсіонерів.

Під час інфляції в нормальних умовах відбувається також "девальвація" національної валюти, правильніше — знижен­ня її обмінного курсу щодо інших валют. Виробництво то­варів всередині держави оплачується в національній валюті, тому після продажу товару за кордон експортер змушений пев­ну частину отриманого валютного виторгу продати на внутріш­ньому валютному ринкові. При цьому він виявить, що внаслі­док продовження спаду обмінного курсу національної грошо­вої одиниці за той час, поки тягнувся виробничий процес, він отримав певний додатковий прибуток лише за рахунок зде­шевлення національної валюти. Це додатково посилює конку­рентоспроможність вітчизняної продукції на зовнішніх рин­ках і одночасно — знижує привабливість імпортних товарів на внутрішньому ринку в державі. Отже, під впливом інфляції можуть виникнути передумови до збільшення інвестицій у виробництво.

Подібний ефект відчувався декілька років перед впрова­дженням евро у країнах Західної Європи, коли їх валюти де­шевшали відносно долара США, і протягом 2001 р. (вже з євро). Аналітики вважають, що невпинне зниження курсу європей­ських валют і євро відносно долара забезпечувало не менш як 25 % прибутків європейських підприємців.

Інфляція в помірних обсягах є настільки ефективним стиму­люючим чинником, що її використовували всі без винятку дер­жави, коли в той чи інший період прагнули підтримати приско­рене економічне зростання. У 50—60-ті роки XX ст. досить ви­сока інфляція і відповідна їй девальвація свідомо підтриму­валися у ФРГ, Японії, Ізраїлі та інших державах, які швидко від­новили економічний потенціал після руйнівної світової війни.

Інфляційні чинники використовувалися, можливо, не в та­ких обсягах, і Сполученими Штатами, і Великою Британією,

Реальне середовище інвестиційного процесу в Україні 93

які нібито вважаються країнами з непорушно стабільними ва­лютами. Досить вказати, що з часів президента Рузвельта до­лар США втратив купівельну спроможність приблизно в 40 разів, але мало хто в США вважає це втратою для свого доб­робуту.

Успіхи російської економіки останніх років пояснюються не так зростанням світових цін на нафту, як свідомим підтри­муванням інфляції на певному рівні й такою ж тенденцією девальвації рубля.

Світ бореться не з інфляцією як такою (не допускаючи, зро­зуміло, її переростання у справді небезпечну), а з її шкідливи­ми наслідками. Образно грошову емісію можна порівняти з дощем — той благотворно впливає на врожай, але приносить і багато неприємностей (розмиває дороги, викликає повені, при­зводить до захворювань). Проте ніхто не бореться з дощами — брукують дороги і тротуари, носять парасольки і гумове взут­тя. Іншу аналогію можна віднайти в медицині. Інфляція — такий же показник стану здоров'я економіки, як температура тіла у людини. Якщо організм хворий, у нього підвищена тем­пература, то його потрібно лікувати і призупинити хворобу, щоб вона не прогресувала.

А от у випадку з інфляцією невідомо з яких причин закли­кають боротися з першопричиною — грошовою емісією — і позбавляють економіку життєдайної вологи.

Основним інструментом запобігання шкідливим наслідкам інфляції є розвинутий фінансовий ринок, перш за все фондо­вий, утримання високих цін на нерухомість, твори мистецтва і т. ін., щоб населення і підприємці могли зберегти купівельну спроможність заощаджень. При цьому досягається побічний, але позитивний наслідок — заощадження не залягають "під ковдру", а надходять у фінансовий обіг держави і використову­ються як інвестиційний ресурс.

У країнах, де інфляція знижується до неприпустимо низь­кого рівня, особливо коли вона супроводжується дефляцією національної валюти, становище вважається надзвичайним, стає предметом занепокоєння виконавчої і законодавчої влади, негайно вживаються заходи для відновлення стану помірної інфляції. Так, останніми роками дефляційні прояви були пред­метом занепокоєння влади в Японії, Швеції, США. Сполучені Штати відкрито задіяли політику збільшення державних ви-

94

Розділ З

трат одночасно зі зменшенням податків, що матиме наслідком різке збільшення бюджетного дефіциту і зниження курсу до­лара, — але цими заходами забезпечили припинення загрозли­вого сповзання у стагнацію.

Слід мати на увазі, що в умовах інфляції стимули до експор­ту національної продукції можуть так активізувати його, що внутрішній валютний ринок країни переповниться пропози­цією іноземної валюти. Водночас попит на неї не буде підтри­муватися на високому рівні — та ж девальвація, що стимулює експорт, гальмує імпорт. Тому, використовуючи корисний ефект від девальвації, необхідно наперед відпрацювати механізми вилучення з ринку надлишкової іноземної валюти — інакше її курс закономірно знизиться, і внутрішній ринок почне на­повнюватися імпортними товарами. Прибутки національних виробників зменшаться, вони можуть скоротити обсяги вироб­ництва, відповідно вивільнивши частину зайнятих, і в країні почнеться закономірний спад.

Саме за останнім варіантом діяв НБУ, практично загальмував­ши дію чинників зростання, що діяли у 2000 р. Так, на 2001 р. було свого часу закладено валютний курс 6,3 гривні за долар США, а закінчився рік на позначці 5,3 гривні. Протягом року Національний банк не міг поглинути валютну масу, що наді­йшла від експорту, і свідомо допустив зміцнення гривні віднос­но прогнозних курсових параметрів. Внаслідок цього, навіть з урахуванням здешевлення імпортних енергоносіїв, експорте­ри країни недоотримали щонайменше 10 млрд грн виторгу, бюджет — не менш як 3 млрд грн надходжень. До речі, і по­вернення ПДВ, щодо порушення якого здіймають галас великі експортери, здійснилося б у повних обсягах, якби заплановано­го курсу було дотримано.

У Посланні Президента України на 2001 рік зазначалося: "Симптомом недостатньої результативності грошово-валют­ної політики НБУ стала глибока диспропорція між валютною стабілізацією гривні і значним рівнем внутрішньої інфляції, що склалася у 2000 р. Цей чинник підриває конкурентоспро­можність насамперед експортних галузей економіки і може стати відчутним гальмом економічного зростання".

Вже у третьому кварталі 2001 р. передбачення Президента виправдалось, а з початку 2002 р. знову почалася помітна стаг­нація. НБУ подав проект основних параметрів грошово-кре-

Реальне середовище інвестиційного процесу в Україні 95

дитної політики на 2003 p., уряд з їх урахуванням представив парламенту проект бюджетної резолюції на той самий 2003 p., в якій закладено зниження темпів інфляції, фактично — утри­мання на місці обмінного курсу гривні, тобто не задіяно жод­них передумов для економічного зростання.

Наслідком такої політики є низька інвестиційна активність у галузях, що працюють на внутрішній ринок, незначний по­пит на інвестиційні товари і така ж стагнація у галузях, що виробляють устаткування та сировину для виробництва спо­живчих товарів.

Спроба зарадити справі шляхом прямого державного фінан­сування чи сприяння іноземним та внутрішнім інвестиціям у виробництво для внутрішнього ринку потягне за собою по­дальше зниження прибутковості у кінцевих виробників, тобто не матиме належного ефекту.

Все це свідчить, що стан економічної стагнації в Україні буде продовжуватися доти, доки діє нинішня грошово-курсова політика в державі. Найбільш доцільно було б офіційно про­голосити про суттєву зміну в спрямованості всієї економічної політики, перейти від гасла забезпечення стабільності виробни­цтва (як першого кроку, основні завдання якого виконані) — до забезпечення сталого зростання життєвого рівня населен­ня. Частка особистих доходів у ВВП має суттєво зрости. Така зміна спрямованості може стати приводом для відходу від жорсткої монетарної і бюджетної політики, аж до повернення до використання бюджетного дефіциту для покриття додатко­вих соціальних витрат держави.

Враховуючи проблематичне, а тим більше непотрібне і навіть шкідливе залучення нових кредитних надходжень від міжна­родних фінансових організацій, слід інтенсифікувати закупів­лю конвертованої валюти в резерви НБУ за рахунок грошової емісії. Відповідно до загальноприйнятої практики валютні ре­зерви держави мають досягти рівня, еквівалентного як міні­мум 3-місячним оборотки імпорту (тіньового в тому числі). Валютні резерви України у 2002 р. мали б становити щонай­менше 4,5 млрд дол. США.

Окрім негайних заходів, слід почати роботу в напрямку кардинальної зміни концептуальних засад грошово-кредитної політики в державі. Необхідно ліквідувати такий політико-економічний нонсенс, як комерційні відносини між НБУ і дер-

96

Розділ З

жавою. Первинна грошова емісія є абсолютною власністю дер­жави і аж ніяк не НБУ. Незважаючи на це, національні гроші в обігу та валюта фіксуються на рахунках НБУ (в пасиві ба­лансу) як власні кошти. Повністю ігнорується правова оче­видність: вся емісія має відображатися на балансі НБУ як його зобов'язання перед державою. Тоді придбана за емісійні кош­ти валюта теж, зрештою, залишатиметься недоторканною влас­ністю держави, будучи не "валютним резервом НБУ", а "ва­лютними резервами держави". Якщо НБУ займається прибут­ковою діяльністю (а на сьогодні центральний банк держави — фактично найпотужніша комерційна структура), то і прибуток має належати державі. Статус центрального банку в Україні формувався під гаслом використання абстрактної світової прак­тики щодо незалежності центральних банків від урядів. Але насправді рівень цієї незалежності в окремих розвинених краї­нах істотно відрізняється. Однак за всіх умов центральний банк є провідником грошово-кредитної політики держави, а не її автором. На сьогодні НБУ без належного контролю з боку суспільства розпоряджається первинною емісією, на свій роз­суд визначає грошово-кредитну політику, а виконавча влада несе повну відповідальність за стан в економці й соціальній сфері. Має місце фактичне привласнення Національним бан­ком грошової емісії та золотовалютного резерву. По суті, дер­жава купує в НБУ власні грошові ресурси під цілком реальні відсотки, формуючи бюджетний (державний) борг.

Зрештою, саме повна зміна спрямованості грошової політи­ки в державі покладе початок періоду інвестиційної актив­ності. І навпаки — ніякі стимули цю активність не віднов­лять у разі продовження нинішнього згубного монетарист-ського курсу.

<< | >>
Источник: Борщ Л.М.. Інвестиції в Україні: стан, проблеми і перспективи. 2002

Еще по теме 3.1. Вплив тенденцій грошово-кредитної та курсової політики на інвестиційний процес:

  1. 6. Грошово-кредитна політика
  2. 5.1. Необхідність активізації інвестиційного процесу
  3. 2.3. Бюрократичні перешкоди інвестиційному процесу
  4. Розділ З РЕАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ
  5. Глава 16. Гроші та грошово-кредитна політика
  6. 21. Сутність фінансів, їх види. Структура державного бюджету. Види, цілі та інструменти фіскальної політики. Дискреційна та недискреційна фіскальна політика.
  7. 3. Грошова маса і рівновага на ринку грошей
  8. § 1. Загальна характеристика політико-державного режиму Політико-державний режим.
  9. 27. Банківська система і пропонування грошей. Операційний та спекулятивний попит на гроші. Грошовий мультиплікатор.
  10. § 5. Законодавчий процес
  11. Розділ 2 ШТУЧНІ СТИМУЛИ ТА РЕАЛЬНІ ПЕРЕШКОДИ ДЛЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ВКЛАДЕНЬ
  12. § 1. Соціальна політика: суть, основні принципи
  13. § 3. Стадії правотворчого процесу
  14. Вплив національного права на міжнародне право