<<
>>

§ 1. Криміналістична характеристика хабарництва

Хабарництво завдає серйозної шкоди суспільству, авторитету державних та інших установ і організацій, дискредитує службових осіб і державних службовців. Хабарництву піддаються особи, що виконують функції, пов’язані з вирішенням питань приватизації, реєстрації підприємств та приватних підприємців, видання дозволів і ліцензій, одержанням кредитів, підписанням державних контрактів, відпуском сировини або готової продукції та ін.

Хабарництво — це складне поняття, що охоплює групу злочинів у сфері службової діяльності. У кримінальному праві до хабарництва відносять: одержання хабара (ст. 368 КК) і давання хабара (ст. 369 КК). Певне самостійне значення має провокація хабара (ст. 370 КК).

Особливістю хабарництва є його високий ступінь латентності. На думку більшості фахівців, латентність хабарництва становить від 95 до 98 %. Так, тільки у сфері підприємництва 40 % підприємців у всьому світі змушені давати хабара.

Одержання і давання хабара — найбільш важко доказувані види злочинів. Це пов’язано з низкою причин: 1) специфікою характеру злочину — конфіденційністю спілкування двох осіб; 2) відсутністю традиційних слідів злочину (їхньою недостатністю); 3) одномомент- ністю дій при переданні хабара; 4) іноді — завуальованістю предмета хабара; 5) особливістю предмета доказування; 6) складністю фіксації дій хабародавця та хабарника.

Хабарництво передбачає одержання службовою особою в будь- якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища (одержання хабара), а також передавання особисто або через посередників службовій особі матеріальних цінностей, права на майно, вчинення дій майнового характеру за здійснення або нездійснення дій в інтересах хабародавця 372

чи третіх осіб з використанням влади або службового становища (давання хабара).

Предметом хабара може бути: майно (гроші, цінні папери, будь-які матеріальні цінності, що мають мінову вартість); право на майно (документи, що надають право на одержання майна, володіння, користування та розпорядження майном, а також документи, що надають право вимагати виконання зобов’язань матеріального характеру тощо); будь-які дії майнового характеру (наприклад, передання майнових вигод або відмова від них). Предметом хабара не можуть визнаватися послуги, вигоди немайнового характеру (наприклад, позитивні статті про ту або іншу особу в засобах масової інформації).

Згідно зі ст. 368 КК хабарем у великому розмірі вважається такий, що у двісті і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, в особливо великому — такий, що у п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

За механізмом вчинення розрізняють декілька видів хабарництва: без участі посередників і за участю таких; без змови і за попередньою змовою групою осіб; поєднане з вимаганням хабара і без такого та ін. Хабар може даватися за певні конкретні дії (бездіяльність) у вигляді: 1) хабара-підкупу (до вчинення дії); 2) хабара-подяки (після вчинення дії); 3) систематичних (регулярних) винагород (хабар за заступництво, за «дах»).

Існують різні способи передавання хабара. Це може бути передавання предмета хабара з «рук у руки», перерахуванні грошових коштів на поточні рахунки в банках, передавання хабара у вигляді подарунка на день народження, у вигляді виконання ремонтних робіт без сплати, надання путівки без сплати її вартості, під виглядом трудової угоди та ін. У постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. N° 5 «Про судову практику у справах про хабарництво» відзначається, що хабар може даватись та одержуватись і в завуальованій формі — під виглядом укладення законної угоди, безпідставного нарахування й виплати заробітної плати чи премій, нееквівалентної оплати послуг різного характеру (консультації, експертизи тощо).

Обстановка вчинення хабарництва характеризується безконтрольністю службових осіб, наявністю бюрократизму і тяганини, створенням умов неможливості вирішити питання, круговою порукою. Існують певні об’єктивні та суб’єктивні умови, що сприяють хабарництву.

Типові сліди злочину найбільш часто залишаються на предметі хабара, магнітних носіях (звукові сліди). Крім того, сліди можуть бути залишені в документах, слідами можуть бути самі документи (незаконні розпорядження, рішення, накази та ін.).

Для особи злочинця (хабародавця і хабарника) характерними є прагнення до наживи, корисливість, безвідповідальність. Відповідно до кримінального законодавства України суб’єктом одержання хабара є тільки службова особа, а суб’ єктом давання хабара—як приватна, так і службова особа. У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про хабарництво» зазначається, що особа є службовою не тільки тоді, коли вона здійснює відповідні функції чи виконує обов’язки постійно, а й тоді, коли вона робить це тимчасово або за спеціальним повноваженням, за умови, що зазначені функції чи обов’ язки покладено на неї правомочним органом або правомочною службовою особою. Працівники підприємств, установ, організацій, які виконують професійні (адвокат, лікар, вчитель тощо), виробничі (наприклад, водій) або технічні (друкарка, охоронник тощо) функції, можуть визнаватися службовими особами лише за умови, що поряд із цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов’язки. Хабарник, як правило, має високий професійний рівень і знання, використовує специфіку діяльності установи (організації, підприємства) та її недоліки для одержання хабарів. Причому в цих випадках необхідно керуватися приміткою до ст. 368 КК і Законом України «Про державну службу ». Хабарництво досить часто пов’язане з іншими злочинами (привласненням чи розтратою майна, ухиленням від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів, шахрайством з фінансовими ресурсами та ін.) і діяльністю організованих груп та злочинних організацій.

Хабарництво пов’язане з таким поняттям, як корупція. Поняття корупції є більше широким порівняно з хабарництвом.

<< | >>
Источник: В. Ю. Шепітько, В. О. Коновалова, В. А. Журавель.. Криміналістика. 2010

Еще по теме § 1. Криміналістична характеристика хабарництва:

  1. § 3. Криміналістична характеристика злочинів
  2. § 1. Криміналістична характеристика вбивств
  3. §2. Криміналістична характеристика службових злочинів
  4. § 1. Криміналістична характеристика крадіжок
  5. § 2. Криміналістична характеристика вбивств на замовлення
  6. §1. Криміналістична характеристика екологічних злочинів
  7. § 1. Криміналістична характеристика грабежів та розбоїв
  8. § 1. Криміналістична характеристика зґвалтувань
  9. § 1. Криміналістична характеристика злочинів проти довкілля
  10. Криміналістична характеристика злочинів
  11. §1. Криміналістична характеристика убивств
  12. §1. Криміналістична характеристика крадіжок
  13. § 1. Криміналістична характеристика розкрадань
  14. § 1. Криміналістична характеристика шахрайства
  15. §1. Криміналістична характеристика грабежів і розбоїв