<<
>>

§ 1. Криміналістична характеристика зґвалтувань

Зґвалтування є найбільш тяжким злочином проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, що посягає на здоров’я, волю, честь і гідність людини. Нерідко зґвалтування пов’язане з убивством або такими тяжкими наслідками, як самогубство потерпілої особи, заподіяння тілесних ушкоджень, зараження венеричною хворобою, вимушені аборти.

Суто інтимний характер переживань потерпілих, глибокі психічні травми поряд з іншими чинниками надають винятково латентний характер багатьом із зґвалтувань і серйозно ускладнюють їх розкриття.

Кримінальна відповідальність за такі злочини передбачено ст. 152 КК, де зґвалтування визначається як статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.

Для формування методики розслідування зґвалтувань важливе значення мають такі елементи їх криміналістичної характеристики, як способи вчинення злочину, типові сліди, обстановка вчинення таких злочинів, особа злочинця, особа потерпілої (потерпілого).

Способи вчинення зґвалтування можна поділити на дві групи:

1) коли ґвалтівник докладає цілеспрямованих активних зусиль та застосовує дії з метою вчинення злочину: вистежує жертву, нападає на неї, обирає безлюдне місце для вчинення злочину, застосовує фізичне або психічне насильство з метою придушення опору потерпілої, доводить її до безпорадного стану, наприклад, шляхом споювання алкогольними напоями, одурманення наркотиками або спеціально підготовленим зіллям тощо;

2) коли зґвалтування вчиняється злочинцем з використанням уже наявного безпорадного стану потерпілої особи або після приведення її в такий стан, або з використанням сформованої ситуації, її легковажної або провокуючої поведінки.

На практиці трапляються й поєднання цих двох способів.

Найпоширенішими способами підготовки до зґвалтування є такі:

1) вистежування потерпілої особи злочинцем у пізній час поблизу місць проживання, по шляху з роботи або на роботу, на зупинках громадського транспорту, після чого злочинець супроводжує їх до безлюдних місць, де ґвалтує; 2) заманювання потерпілої особи ґвалтівником у «тихі» місця шляхом обману; 3) підшукування жертв злочину, які працюють уночі або знаходяться удома одні (в тому числі малолітніх та неповнолітніх); 4) проникнення, як правило, обманом у квартиру або приміщення, де потерпіла особа знаходиться одна; 5) попереднє споювання злочинцем жертви злочину спиртним, уведення наркотичних засобів та інших одурманюючих препаратів (з водою, чаєм, кавою) з метою приведення потерпілої особи в безпорадний стан; 6) застосування фізичної сили (удари, зв’язування тощо) або погроза застосування такої сили за допомогою різних предметів (ціпок, ніж, сокира, пістолет та ін.); 7) виявлення злочинцем потерпілої особи, якій можна погрожувати розправитися з дітьми (як правило, малолітніми, грудними), які знаходяться у цей момент з нею; 8) викрадення злочинцем потерпілих осіб (жінок, дівчат, малолітніх, неповнолітніх) та позбавлення їх свободи для задоволення ґвалтівником сексуальних потреб всупереч волі жертви; 9) приготування злочинцем засобів для маскування своєї зовнішності (маски, окуляри, перуки, одяг тощо); 10) підготовка неправдивого алібі, наприклад, ґвалтівник мотивовано пояснює, що в час вчинення злочину він знаходився в іншому місці (на риболовлі, у лісі за грибами, на зустрічі з друзями та ін.); 11) співучасниця групи неповнолітніх злочинців обманом заманює свою знайому в заздалегідь приготовлене ґвалтівниками місце, де її ґвалтує вся група підлітків; 12) підготування транспортного засобу, на якому ґвалтівник планує на дорозі підібрати (або силою затягнути) голосуючу на дорозі самотню жінку, завезти її у безлюдне місце та зґвалтувати; 13) обрання місця та способів учинення злочину, розроблення плану його вчинення, підібрання співучасників і розподіл ролей; 14) спеціальні фізичні тренування ґвалтівника з метою придушення опору жертви або якнайшвидшого зникнення (втечі) з місця злочину тощо.

Дії з безпосереднього вчинення аналізованих злочинів у загальному вигляді визначено в диспозиції ст. 152 КК — статеві зносини, що поєднуються із: а) застосуванням фізичного насильства; б) погрозою його застосування (воля потерпілої особи пригнічується) або

в) з використанням безпорадного стану потерпілої особи (її воля ігнорується).

Способи вчинення цих злочинних діянь за зовнішніми ознаками, механізмом здійснення можна класифікувати за такими видами: а) зґвалтування потерпілої особи, пов’язані зі спільним проведенням вільного часу. Як правило, це характерно для молодих людей, нерідко має місце вчинення зґвалтування групою осіб; б) зґвалтування потерпілої особи, вчинені після нетривалого спілкування з нею; в) зґвалтування потерпілої особи (жінок, неповнолітніх та малолітніх дівчат), що перебувають у родинних відносинах зі злочинцями; г) зґвалтування незнайомої потерпілої особи; ґ) зґвалтування знайомої потерпілої особи — колег по роботі, сусідів, знайомих за місцем навчання або роботи; д) інші випадки зґвалтування.

Найпоширенішими є такі способи приведення жертви в безпорадний стан: шляхом споювання алкогольними напоями, одурманення наркотичними засобами або спеціально підготовленим зіллям, приведення в безпам’ятство за допомогою фізичного впливу тощо.

Дії злочинців з приховування зґвалтування найчастіше включають: 1) знищення злочинцем свого одягу, іноді його прання, ремонт, перефарбовування, спалення, викидання на смітник, утоплення у воді тощо; 2) маскування зовнішнього вигляду ґвалтівника (підстригання волосся, вусів, бороди або їх відрощування, зміна кольору); 3) залякування та погроза вбивством потерпілої особи, її близьких, якщо вона повідомить про зґвалтування кому-небудь; 4) ретельне проведення туалету статевих органів з метою знищення слідів злочину; 5) повідомлення неправдивих відомостей ґвалтівником про себе та потерпілу особу; 6) погроза з боку злочинця розказати знайомим та близьким (колегам по роботі, сусідам, чоловіку, нареченому тощо) про «негідну» поведінку потерпілої; 7) створення неправдивого алібі, а іноді прагнення надати потерпілій особі першу медичну допомогу; 8) від’їзд ґвалтівника з місця свого проживання на певний проміжок часу, аби у потерпілої стерлися з пам’яті ознаки його зовнішності; 9) приведення потерпілої особи в несвідомий або безпорадний стан шляхом нанесення травм у життєво важливі органи, споювання спиртним або введення в її організм наркотичних засобів, сильнодіючих препаратів; 10) вбивство потерпілої особи, спалення трупа тощо.

Типовими слідами зґвалтування найчастіше є сліди насильницьких дій на тілі потерпілої особи та сліди її опору на тілі підозрюваного (укуси, садна, синці, рани, розриви, нашарування різних речовин, розірваний одяг потерпілої особи, гематоми на обличчі, шиї, руках, стегнах); сліди на місці злочину (сліди ніг, рук, зубів, губ, боротьби, транспортних засобів, краплі крові, слина, сперма та ін.); ушкодження та біологічні виділення (кров, сперма тощо) на одязі потерпілої, злочинця, а також на навколишніх предметах; сліди накладення і мікрочастинки на одязі, взутті, у піднігтьовому вмісті злочинця та потерпілої; зміни в обстановці місця події, сліди злочинних дій і перебування підозрюваного і потерпілої особи на місці вчинення злочину (сліди виділень людського організму, нижня білизна, ґудзики, шпильки, волосся, ворсинки одягу).

Обстановка вчинення зґвалтувань у більшості випадків характеризується відсутністю сторонніх осіб, обранням безлюдного місця як на відкритій місцевості, так і в приміщенні. На відкритій місцевості зґвалтування частіше вчиняються в активний спосіб стосовно незнайомої злочинцю жертви.

Місце вчинення зґвалтування тісно пов’язано з конкретною локалізацією матеріальних та інших слідів злочинної події. Найбільш типовими місцями вчинення зґвалтувань є: під’їзди будинків і сходові площадки; підвали та горища будов; лісові масиви, паркові зони та поля; квартира потерпілої або ґвалтівника; гуртожитки; нежитлові або занедбані (пусті) приміщення; різні господарські будівлі (у сільській місцевості); занедбані будови, відокремлені двори та інші місця.

Раптові напади на жертву, як правило, вчиняються на вулиці, у малолюдних, глухих місцях уночі або пізнім вечором. Іноді ґвалтівник шляхом різних хитрувань (наприклад, пропонує підвезти жертву, покатати, запрошує до себе в гості тощо) затягує жертву у відокремлене, глухе місце.

Якщо ґвалтівник нападає на жертву на відкритій місцевості, то це, як правило, безлюдне місце. Посягання у більшості таких випадків вчиняється стосовно незнайомої злочинцю жертви.

Якщо злочинець нападає на жертву в денний час або на вулиці, неподалік від жвавого місця (магістралі або площі), не побоюючись бути захопленим на місці злочину, то це свідчить про його підвищену суспільну небезпечність, наявність у нього істотних психічних аномалій. Зґвалтуванню в приміщенні (квартирі, готельному номері та ін.) часто передує попереднє знайомство злочинця з жертвою.

Найбільш характерні проміжки часу вчинення зґвалтувань — це пізні вечірні години (21-22. 00) та перші нічні (23. 00). Більшість зґвалтувань у квартирах потерпілих і злочинців учиняються також у вечірній та нічний час, але в більш тривалий проміжок часу (17. 00-02. 00). Зґвалтування частіше за все вчиняються в теплу пору року (із травня по вересень), увечері або вночі, в основному в святкові та передсвяткові дні.

Особа злочинця. Типові відомості про особу злочинця у справах про зґвалтування характеризуються різноманітними віковими, соціальними, освітніми та іншими даними. Найчастіше зґвалтування вчиняють молоді люди віком від 17 до 26 років (приблизно 60 % від загальної кількості цієї категорії злочинців). На осіб старше 35 років припадає близько 10 % від загальної кількості виявлених ґвалтівників. Значна частина ґвалтівників негативно характеризується по роботі у зв’язку із вживанням спиртних напоїв, прогулами, запізненнями, недбайлим ставленням до своїх обов’язків, відсутністю ділової ініціативи. Зазвичай, це грубі, егоїстичні люди, схильні до насильства, задоволення своїх примх будь-якими засобами.

Значній кількості осіб, що вчинили зґвалтування, притаманні різні психічні аномалії: психопатія, хронічний алкоголізм, олігофренія, залишкові явища травм черепа. Для багатьох ґвалтівників характерними є підвищена імпульсивність, високий рівень емоційної напруженості та фригідності. Разом з тим нерідко злочинці, особливо це стосується серійних ґвалтівників, на роботі і у сім’ї ведуть спокійне, розмірене життя, із проявами деяких властивостей з комплексу неповноцінності у вольовій, інтелектуальній, сексуальній сферах.

Ураховуючи, що зґвалтування вчиняють особи як психічно здорові, так і такі, що страждають на різні розлади психіки, можна виділити наступні групи ґвалтівників: 1) особи, які раніше мали взаємостосунки з потерпілою і вчинили насильницький статевий акт. Серед них часто виявляються особи, які багато випили або були п’яні до моменту вчинення зґвалтування. В окремих випадках мотив насильства деякою мірою може бути зумовлений провокуючою поведінкою самої потерпілої особи;

2) особи, які характеризуються цинічним ставленням до жінок, примітивними інтересами. Як правило, це люди, що страждають на алкоголізм, вживають наркотики, раніше засуджені та ін.; 3) особи, які мають патологічні прояви статевої зацікавленості (фетишизм, садизм, педофілія та ін.). Зазначеним суб’єктам притаманні неадекватні вчинки, наприклад, викрадення в жертви інтимних предметів туалету, нанесення їй поранень у певні частини тіла, вирізання статевих органів тощо; 4) особи, які мають різні аномалії психіки. До зазначеної групи ґвалтівників належать особи, що страждають на різні психози, слабоумство та ін.; 5) неповнолітні — найчастіше вчиняють зґвалтування групою, члени якої, як правило, є жителями одного мікрорайону або учнями одного навчального закладу, знайомими по спільному проведенню вільного часу.

Особа потерпілої (потерпілого). У процесі розслідування зґвалтувань слід вивчити особу потерпілого і причини, за яких вона опинилася в такій ролі.

Варіанти взаємодії потерпілої особи і ґвалтівника:

1) потерпіла особа і ґвалтівник не знайомі, потерпіла не шукає ніяких пригод, напад на неї вчиняється в безлюдному місці, в інших випадках люди є, але вони не в змозі надати допомогу або не надають допомогу, бо не бажають втручатися; потерпіла особа перебуває в стані сорому і не кличе по допомогу, оточуючі з цієї причини її не надають; потерпіла особа з урахуванням психологічних особливостей своєї особистості налякалася погрози ґвалтівника і через це боїться покликати по допомогу, хоча люди поруч є і вони могли б надати допомогу.

Такими потерпілими можуть бути: а) неповнолітні незаймані (непорочні), індиферентні в сексуальному плані, як правило, із нормальних сімей; б) не незаймані, сексуально активні, із сімей, де спрощено дивляться на сексуальні стосунки, живуть безладним статевим життям (не мають чоловіка, але живуть з тими чоловіками, які їм подобаються); в) матері сімейств, що мають дітей; г) літні (старі) жінки, які давно не мали статевих зносин; ґ) маленькі дівчата, які ще не усвідомлюють, що таке сексуальне життя; д) жінки, які займаються проституцією;

з) дівчини, які мали статевий акт єдиний раз у житті;

2) потерпіла особа і ґвалтівник знайомі. Потерпіла особа довірлива, це може бути й доросла жінка, й неповнолітня дівчина, неповнолітня, малолітня особа. Вони довіряють різним людям з різних причин, іноді навіть незважаючи на свій незначний життєвий досвід. Нерідко така довірливість розцінюється як легковажна поведінка.

Потерпілими найчастіше стають особи жіночої статі, нерозбірливі в знайомствах, розбещені, а тому вони сприймаються оточуючими як легко доступні. Інша категорія жертв ґвалтівників — недосвідчені дівчата, неповнолітні, малолітні, які через наївність не можуть розгадати наміру посягання на їх честь і вчинити необхідний опір. Слід обов’язково враховувати, що потерпілою особою від злочину може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі.

При розслідуванні зґвалтувань важливо мати на увазі віктимоло- гічний аспект, тобто поведінку потерпілої особи, яка у деяких випадках провокує дії ґвалтівників. Це необхідно для з’ясування суб’єктивної сторони злочину, оскільки в ряді випадків підозрюваний, орієнтуючись на поведінку потерпілої, розцінює її дії як згоду на вступ у статевий зв’язок. Разом із тим віктимна (провокуюча) поведінка потерпілого не виключає кримінальну відповідальність, однак може враховуватися при призначенні покарання.

<< | >>
Источник: В. Ю. Шепітько, В. О. Коновалова, В. А. Журавель.. Криміналістика. 2010

Еще по теме § 1. Криміналістична характеристика зґвалтувань:

  1. § 3. Криміналістична характеристика злочинів
  2. § 1. Криміналістична характеристика вбивств
  3. § 1. Криміналістична характеристика крадіжок
  4. §2. Криміналістична характеристика службових злочинів
  5. § 2. Криміналістична характеристика вбивств на замовлення
  6. §1. Криміналістична характеристика екологічних злочинів
  7. § 1. Криміналістична характеристика грабежів та розбоїв
  8. § 1. Криміналістична характеристика злочинів проти довкілля
  9. Криміналістична характеристика злочинів
  10. §1. Криміналістична характеристика убивств
  11. §1. Криміналістична характеристика крадіжок