<<
>>

Тема 18. Особливості методики розслідування окремих різновидів вбивств

• Криміналістична класифікація і характеристика вбивств. Обставини, що підлягають встановленню.

• Вихідні слідчі ситуації, тактичні завдання і напрями розслідування.

• Початковий етап розслідування в ситуації виявлення трупа.

• Початковий етап розслідування в ситуації раптового зникнення певної особи.

• Типові слідчі ситуації і вирішення завдань на подальшому етапі розслідування.

• Методика розслідування вбивств на замовлення.

• Розслідування вбивств на сексуальному ґрунті.

• Особливості розслідування вбивств, вчинених з корисливих мотивів.

• Методика розслідування дітовбивств.

• Особливості розслідування замаскованих вбивств (з приховуванням, розчленуванням трупа, інсценуванням певних подій і обставин тощо).

• Розслідування раніше нерозкритих вбивств.

Вбивство - це умисне спричинення смерті іншій людині (ст. 115-119 КК України). Найважливішим завданням оперативно- розшукових та слідчих органів є швидке розкриття таких злочинів, встановлення причин і умов, що сприяють їх вчиненню.

Складність розслідування вбивств зумовлена відсутністю, як правило, свідків, великою кількістю версій розслідування, характером речових доказів, а у деяких випадках інсценуванням обставин події злочину.

Ефективному розслідуванню злочинів сприяє з’ясування даних, що складають криміналістичну характеристику вбивств, тобто сукупності криміналістично значущих елементів, які допомагають найбільш швидкому розслідуванню. До елементів криміналістичної характеристики вбивств належать:

1) дані про спосіб підготовки, вчинення та приховування;

2) відомості про обстановку вчинення злочину (місце, час та інші умови);

3) «слідова картина»;

4) дані про особу злочинця;

5) дані про особу потерпілого.

При розгляді першого елемента характеристики - способу вчинення злочину - важливо з’ясувати, як саме вбивство було вчинено - в умовах неочевидності або очевидності.

З’ясування цієї обставини впливає на планування та організацію розслідування.

Відкрите вбивство відбувається в присутності свідка відомою йому особою або в його відсутності, але без спроб сховати факт злочину й свою провину. Сюди ж відносяться випадки, коли винний затриманий на місці події у результаті переслідування по «гарячих слідах» або добровільно з’явився для зізнання у скоєному.

Таємне вбивство відбувається у відсутності інших осіб, коли винний уживає активні дії для приховання своєї причетності до вчиненого.

Таємні вбивства за механізмом злочину можна поділити на чотири підгрупи:

а) убивства без маскування (без інсценування) і без приховання трупа й слідів злочинця або із найбільш примітивними спробами сховати на короткий час труп і свої власні сліди;

б) убивства з інсценуванням самогубства, нещасного випадку або інших подій і дій, щоб направити розслідування на помилковий шлях;

в) убивства зі спробами приховати особистість жертви (спотворювання, розчленовування трупа, знищення голови трупа й ін.);

г) убивства, які розслідуються при відсутності трупа жертви, тобто при спробі сховати сам факт убивства.

Спосіб вчинення злочину орієнтує слідчого на комплекс слідів і речових доказів, що можуть бути виявлені у процесі розслідування. Крім того, спосіб вчинення може сприяти встановленню особи потерпілого (мається на увазі характер попередніх стосунків потерпілого зі злочинцем).

Найбільш поширеними способами вчинення вбивства є:

а) безпосереднє спричинення потерпілому тілесних ушкоджень за допомогою різних знарядь і пристосувань (вогнепальне, холодна зброя тощо);

б) приведення потерпілого до безпорадного стану або використання цього стану з подальшим заподіянням тілесних ушкоджень, задушенням, залишенням у небезпечних для життя умовах;

в) скидання потерпілого з висоти;

г) викидання потерпілого з рухомого транспортного засобу;

ґ) введення в організм потерпілого отруйних речовин;

д) втоплення потерпілого.

Найбільш традиційними способами приховування є: знищення слідів злочину; приховування чи знищення знарядь і засобів; інсценування вбивства під нещасний випадок чи самогубство; знищення трупа (спалювання, утоплення, розчленування, закопування); спотворення трупа з метою приховування особи потерпілого.

Як правило, такі дії пов’язані з бажанням убивці уникнути відповідальності, приховати свою причетність до злочину.

Обстановка події злочину. Звичайно злочинець обирає час, коли немає свідків, коли потерпілий один у будинку чи в офісі або в іншому місці, нерідко вечірній або нічний. Місце вчинення вбивства - це найчастіше безлюдна місцевість чи квартира, в якій потерпілий може бути один. Також це може бути транспорт (автомобільний чи залізничний), зруйновані будинки або такі, що будуються, інші місця, куди з різних обставин потрапляє потерпілий. Місце злочину, як і обстановка, є надзвичайно важливим джерелом інформації, бо воно містить велику кількість слідів і речових доказів, що визначають напрям розслідування і висунення слідчих версій.

«Слідову картину» утворюють обставини і сліди події злочину. Виявлення їх, аналіз, встановлення причинних зв’язків дозволяють побудувати картину події, сформувати уявні або дійсні моделі злочину, механізм його вчинення. Дослідження таких слідів і речових доказів може вказати на особу злочинця, особу потерпілого та обставини події, виявити негативні обставини, сліди приховання злочину.

Особа злочинця. Соціальний і психологічний портрет убивці має різноманітні риси залежно від того, чи є злочин умисним або вчинений з необережності. Злочинець, який вчинив убивство навмисно, характеризується негативно, має такі якості, як агресивність, жорстокість, егоїзм, цинізм, зневага до чужих інтересів, розпущеність тощо. Серед злочинців цієї категорії переважають наркомани, сексуальні психопати, особи з психічними відхиленнями. У випадках необережних убивств злочинці, як правило, не мають таких якостей. Дії злочинця на місці події дозволяють дійти висновків щодо його обережності, продуманості дій, наявності фахових навичок, сили, жорстокості та ін.

Особа потерпілого нерідко вказує на особу злочинця (зв’язки потерпілого зі злочинцем, характер їхніх стосунків, мотиви вчиненого злочину). Тому вивчення особи потерілого дозволяє висунути версії щодо вбивці, мотивів учинення злочину, в окремих випадках щодо віктимної поведінки потерпілого.

Криміналістичну класифікацію вбивств доцільно здійснювати за такими елементами:

1. За учасниками:

• вчинені одноосібно;

• групою осіб (за попередньою змовою, що випадково утворилася, організованою);

• вчинені за замовленням організаторів або підбурювачів найманими вбивцями;

• серійним убивцею;

• особами, знайомими потерпілому («своїми») або особами, не знайомими потерпілому («чужими»);

• особами чоловічої або жіновий статі;

• дорослими або неповнолітніми особами.

2. За психічним станом на момент убивства:

• у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння;

• у стані сильного щиросердечного хвилювання;

• психічно хворими особами.

3. За мотивами й цілями: з хуліганських спонукань; у зв’язку з виконанням потерпілим своїх службових або громадських обов’язків; з метою приховання іншого злочину; на сексуальному ґрунті; з помсти; ревнощів; з особистої ворожості (з метою усунення страждань, явного або мнимого негативного впливу потерпілого на винну особу і її оточення); з користі (поєднане з розбійним нападом; з метою одержання прав на майно потерпілого, відсоток акцій; усунення конкурента; з метою позбутися від боргових зобов’язань; для одержання винагороди за вчинене вбивство).

4. За ознаками, що характеризують потерпілого: дорослий, неповнолітній, малолітній, немовля; жіночої або чоловічої статі; за своїм соціальним статусом, роллю в житті суспільства й держави.

5. За способом підготовки вбивства: 1) з відповідною підготовкою; 2) без підготовки.

6. За способом вчинення:

1) без застосування знарядь злочину: шляхом заподіяння тілесних ушкоджень руками й ногами, удушення руками, утоплення, скидання з висоти;

2) із застосуванням знарядь:

• випадкових (побутового характеру, предмети, які виявилися під рукою - металеві вироби, камені, цегли та ін.);

• спеціально пристосованих (попередньо загострені металеві предмети, прути, кастети, булави, петлі-зашморги тощо);

• колючо-ріжучих знарядь різного характеру: кухонні, мисливські ножі; ножі, спеціально виготовлені кустарним або заводським способом для нанесення тілесних ушкоджень (кинджали, шаблі, фінські ножі тощо);

• вогнепальної зброї (кустарного, переробленого, мисливського, спортивного, бойового);

• вибухових речовин і підривних пристроїв;

3) шляхом хімічного впливу: удушення газами; отруєння отрутними й сильнодіючими речовинами; радіоактивне опромінення; занурення в активні розчини;

4) термічного впливу: спалювання; короткого впливу високих і низьких температур.

7. За обстановкою і способом приховання: в умовах очевидності й неочевидності; без маскування й із маскуванням. Останні можуть відбуватися: з маскуванням слідів свого перебування; із прихованням слідів, що вказують на мотиви, мету, спосіб, знаряддя злочину; особистість потерпілого (знівечення, приховання або знищення трупа); інсценування.

За місцем приховання можна класифікувати в такий спосіб: місце виявлення трупа й місце вчинення вбивства збігаються чи ні; убивство вчинене за місцем проживання вбивці, потерпілого, місцем роботи когось із них або третіх осіб; у населеному пункті; у приміщенні або на відкритій місцевості (у лісі, полі, скверах, парках та ін. місцях); на транспорті.

При розслідуванні вбивств підлягають встановленню такі обставини:

• чи мало місце вбивство;

• коли, де і як був вчинений злочин;

• хто вчинив вбивство; чи не вчинене воно групою осіб, якщо так, то яка ступінь участі в злочині кожної з них; як характеризується злочинець; чи є обставини, обтяжливі або пом’якшуючі відповідальність обвинуваченого;

• які мета і мотиви вбивства;

• хто є потерпілим; як характеризується потерпілий;

• які характер і розміри шкоди, заподіяної злочином;

• якщо вбивство вчинене навмисно, чи мало місце заздалегідь сплановане приховування;

• які обставини сприяли здійсненню вбивства.

Ситуації, що складаються на початковому етапі розслідування, дуже різні.

У найбільш загальному вигляді у справах про вбивство виділяють дві типові ситуації:

• розслідування в умовах наявності трупа потерпілого;

• розслідування, розпочате у зв’язку зі зникненням конкретної особи, і підозрою в його вбивстві.

По кожній із названих ситуацій можуть бути виділені більш конкретні ситуації. Найбільш типовими з них є такі:

а) вбивство вчинене в умовах очевидності, коли відомі потерпілий і підозрюваний (найчастіше на підставі сімейно-побутових взаємостосунків або з хуліганських спонукань);

б) знайдений труп, особа потерпілого відома, відомості про злочинця відсутні або незначні;

в) знайдений труп (цілий або розчленований) невідомої особи, відомості про злочинця відсутні;

г) є відомості про зникнення певної особи з підозрою на вбивство.

У справах про виявлення трупа з ознаками насильницької смерті слідчий повинен здійснити такі першочергові дії:

• огляд місця події;

• допити свідків;

• пред’явлення трупа для впізнання (при необхідності);

• призначення судово-медичної експертизи;

• призначення криміналістичних експертиз;

• доручення оперативним підрозділам щодо вжиття оператив- но-розшукових заходів.

Першочергові дії слідчого при розслідуванні у справах про зникнення людини спрямовані на перевірку двох основних версій:

1) зникла особа жива, але з якихось причин не дає знати про себе;

2) зникла особа померла внаслідок убивства, самогубства, нещасного випадку.

Цими слідчими діями є:

• допит особи, що заявила про зникнення людини;

• огляд або обшук приміщення в місці мешкання зниклого;

• огляд і обшук місця, де може бути захований труп або його частини, а також виявлені речові докази;

• допит рідних, близьких, товаришів по службі, сусідів зниклого й інших обізнаних осіб;

• накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію зниклого й осіб, причетних до його зникнення;

• призначення судово-медичної експертизи (у разі виявлення трупа або його частин);

• призначення судово-медичної експертизи речових доказів;

• доручення оперативному підрозділу вжиття оперативно-роз- шукових заходів.

При розслідуванні вбивств найчастіше призначаються такі експертизи:

а) судово-медична експертиза трупа;

б) судово-медична експертиза речових доказів;

в) судово-психологічна експертиза;

г) судово-психіатрична експертиза;

ґ) криміналістичні експертизи (трасологічна, балістична, почеркознавча та ін.);

д) експертиза з дослідження мікрооб’єктів.

Замовленим можна назвати навмисне вбивство, що вчиняється, як правило, незацікавленою особисто у смерті конкретної людини особою (що має тільки корисливий мотив) за винагороду за участю (або без неї) посередника (співучасника як підбурювача або посібника) в інтересах третьої особи (замовника), що має певні мотиви (користь, помста, ревнощі тощо) і переслідує відповідні цілі.

При вчиненні вбивств за замовленням вибір способу вчинення злочину визначається набором особових якостей злочинця, його психологічною готовністю до вчинення злочину, фізичними і матеріальними можливостями, ситуативними чинниками та ін.

Спосіб вчинення вбивства за замовленням мало залежить від ситуативних факторів, оскільки обстановка злочину підбирається задовго до вчинення злочину, а в окремих випадках вона може бути суворо визначеною. Подібне відбувається в тих випадках, коли організатор визначає, щоб вбивство було виконано конкретним чином.

При реалізації способу вчинення конкретного злочину в конкретній події, важливу роль відіграють дії з підготовки. Вони ж займають значну частину часу. Вказана діяльність з підготовки до вчинення злочину умовно розділена на три етапи.

Перший етап включає виникнення наміру у організатора і пошук ним посередника або безпосередньо виконавця його злочинного задуму.

Другий етап за часом також може бути достатньо тривалим, оскільки саме на цьому етапі відбувається розробка сценарію злочину.

Третій етап підготовки полягає у здійсненні активних дій, спрямованих на виманювання жертви з квартири або в конкретне місце, а також доведення її до безпорадного стану (алкогольне або наркотичне сп’яніння), організацію засідки або переслідування. Подібні дії залежно від плану вчинення злочину і розподілу ролей може здійснювати або організатор, або посередник, або виконавець.

Для вчинення вбивств за замовленням злочинці застосовують різні способи, які поділяються на чотири групи.

Перша група - вбивства, вчинені шляхом заподіяння ушкоджень з використанням вогнепальної зброї.

Друга група - вбивства, вчинені з використанням вибухових пристроїв.

Третя група - це вбивства, вчинені шляхом заподіяння жертві ко- лото-ріжучих ран із використанням холодної зброї: ножів та інших предметів, що мають господарсько-побутове призначення.

Четверта група - це вбивства, вчинені шляхом заподіяння жертві ударів ногами і руками або будь-якими предметами по життєво важливих органах, а також асфіксії дихальних шляхів.

Заховання трупа має місце в тих випадках, коли жертва і наймач перебували у споріднених або інших близьких відносинах (співжиття, інтимний зв’язок, партнерство по дрібному бізнесу), а також у випадках, коли причина конфлікту, факту ворожих відносин, інші можливі мотиви злочину очевидні або відомі певному колу осіб. Залишення зброї на місці злочину для «замовлених» убивств є одним зі способів приховування злочину.

Дітовбивством може бути визнано умисне або необережне позбавлення життя дитини різного віку і будь-якою особою. Проте в кримінальному праві цей термін прийнято розуміти у вужчому значенні, а саме: умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини під час пологів або незабаром після них (ст. 117 КК України).

За способами дітовбивство можна розділити на дві групи і умовно класифікувати на пасивне і активне.

Пасивне дітовбивство. У даному випадку мати нічого не робить для того, щоб убити дитину, але і не надає їй ніякої допомоги, залишає без їжі, необхідного догляду тощо.

Серед способів активного дітовбивства можна виділити:

• задушення петлею;

• задушення руками;

• закриття дихальних шляхів чужорідними предметами;

• утоплення;

• травмування новонародженого різними тупими і гострими предметами.

Рідше зустрічаються такі способи, як отруєння, спалювання, навмисне викидання на холод, укол голками в тім’я, серце та інші частини тіла тощо.

На початку розслідування дітовбивств виникають такі типові слідчі ситуації:

1) є повідомлення або заява про зникнення у конкретної жінки вагітності або новонародженої дитини;

2) у правоохоронні органи звернулася мати новонародженої дитини із заявою про її смерть, або мати з’явилася для зізнання про скоєне дітовбивство;

3) виявлений труп невідомого новонародженого.

Треба звернути увагу на тактичні завдання і засоби їх вирішення у кожній із названих ситуацій.

Методика розслідування вбивств, замаскованих інсценуваннями, полягає в тому, що злочинці, прагнучи уникнути відповідальності, приховують не факт смерті певної особи, а лише конкретну причину смерті і з цією метою створюють видимість загибелі потерпілого від самогубства, нещасного випадку, від хвороби або в результаті вбивства, вчиненого іншими особами.

Умисні вбивства можуть здійснюватися як при раптово виниклому намірі, так і із заздалегідь обдуманим умислом. І в тому і в іншому випадках, але частіше в останньому, винна особа може чинити дії з приховування злочину.

Способи приховування злочинів переслідують різні цілі, а саме:

• приховати саму подію злочину;

• приховати злочинний характер події;

• приховати справжні мотиви вбивства;

• приховати участь і зацікавленість у ньому конкретної особи.

Так, убивця, що ретельно заховав труп потерпілого і пояснює його

зникнення від’їздом, прагне приховати сам факт смерті потерпілого. Злочинець, учинивши вбивство шляхом нанесення ударів тупим предметом потерпілому, скидає труп з висоти на землю і, інсценуючи самогубство, намагається приховати злочинний характер події. Вбивця, що застосовує під час вчинення злочину рукавички, засипає місце події тютюном та ін., намагається приховати лише свою участь у вбивстві. Особа, що інсценує вбивство за певними мотивами, намагається приховати особисту зацікавленість, свої справжні мотиви і цілі вчинення даного злочину.

За змістовною стороною можна виділити приховування злочину шляхом маскування певних обставин, знищення або фальсифікації інформації та її носіїв, а також створення різних інсценувань.

Таким чином, інсценування є одним зі способів приховування злочину.

Розпізнати інсценування слідчий може за відповідними ознаками, які називають негативними обставинами:

• випадково не знищеними злочинцем і тому вцілілими слідами і предметами, що стають ознаками-наслідками вчиненого ним убивства;

• неприродному характері слідів і предметів, що ніби підтверджують версію про некримінальні причини смерті загиблого;

• слідами, предметами, явищами і фактами, що суперечать обстановці, яка характерна для смерті з некримінальних причин, вказаних у версії близьких загиблого або такої, що випливає із загальної картини місця події;

• неможливістю здійснення дій, що приписуються загиблому;

• суперечністю в поясненнях зацікавлених осіб поведінки потерпілого і дійсних причин його смерті.

Серед таких негативних обставин найчастіше вказують на інсценування:

• ознаки боротьби, зокрема сліди самооборони на тілі потерпілого;

• ознаки переміщення трупа з місця, де наступила смерть;

• невідповідність положення трупних плям позі трупа;

• характер пошкоджень на трупі, не зумовлений способом й обставинами позбавлення життя, які зображаються у поясненнях близьких загиблого;

• невідповідність вказаного в поясненнях часу смерті загиблого стану трупних явищ, виявлених при огляді.

Одним із головних завдань розслідування таких злочинів є встановлення факту, змісту, мети інсценування та зацікавлених у цьому осіб.

Вивчаючи методику розслідування вбивств на сексуальному ґрунті, треба звернути увагу на ознаки сексуального вбивства, характеристику особи злочинця (зокрема серійного вбивці, маніяка), способів, обстановки і особи потерпілого. Важливо знати методи і засоби пошуку серійного вбивці, а також його викриття за допомогою непрямих (побічних) доказів.

Після вчинення вбивства думка про розчленовування трупа і його приховання може виникнути у злочинця цілком спонтанно, наприклад, при необережному вбивстві, але може бути й наперед спланованим актом, за яким розчленовування трупа і його частин стає останньою стадією умисного вбивства і може зумовлюватися різними спонуканнями злочинця.

Методика розслідування раніше нерозкритих убивств передбачає ретельний аналіз матеріалів справи (наявність певних версій, що висувалися, їх всебічність, напрями побудови, зміст їх перевірки, якість проведення слідчих дій, повнота поставлених завдань, обставин, що з’ясовувалися), застосування пошуково-інформаційних методів і засобів тощо.

• Криміналістична класифікація і характеристика статевих злочинів. Обставини, що підлягають встановленню.

• Типові слідчі ситуації та напрями початкового етапу розслідування зґвалтування. Тактика проведення окремих слідчих дій.

Статеві злочини вчиняються із застосуванням насильства, загрозою його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи (ст. 152-153 КК України).

Крім того, деякі статеві злочини можуть вчинятися шляхом примусу, з використанням психічної, фізіологічної незрілості конкретної особи, певних відносин і залежностей від злочинця (ст. 154-156 КК).

Криміналістична характеристика складається з таких елементів:

а) спосіб вчинення та приховання злочину;

б) найбільш характерні сліди, пов’язані з насильством;

в) особа злочинця;

г) особа потерпілої (чи потерпілого);

ґ) місце і час вчинення злочину;

д) обстановка злочину.

Безпосереднім предметом злочинного посягання при зґвалтуванні є статева недоторканість конкретної особи. При цьому потерпілим заподіюється фізична, моральна та матеріальна шкода.

Спосіб вчинення зґвалтування визначений у диспозиції ст. 152 КК (із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи), а найбільш поширеним способом приховування цього злочину є маскування насильника, замовчування про себе чи повідомлення неправдивих відомостей, убивство потерпілої особи, а іноді навпаки, прагнення надати потерпілій особі першу допомогу.

Найбільш характерними слідами зґвалтування є розірваний одяг потерпілої, сліди боротьби на тілі як потерпілої, так і підозрюваного (подряпини, укуси, гематоми на шиї, обличчі, стегнах). Як правило, на одязі потерпілої особи та підозрюваного залишаються сліди виділень людського організму, а на місці вчинення злочину - окремі елементи одягу (ґудзики, банти, нижня білизна, а інколи - документи (перепустки, залізничні квитки).

Особа злочинця у цих справах різниться за віком, освітою, соціальним станом. Серед злочинців значна кількість неповнолітніх.

Поведінка ґвалтівника є неоднозначною: іноді він агресивний, спричиняє тілесні ушкодження, цинічні образи, знущається, принижує честь і гідність особи тощо. Зустрічаються також випадки, коли злочинець після вчинення зґвалтування допомагає привести в порядок одяг потерпілої, зовнішній вигляд, проводжає її, вживає заходів щодо встановлення місця проживання, навчання або роботи, складу родини, намагається призначити зустріч тощо.

Місцем вчинення зґвалтувань найчастіше бувають підсобні приміщення, покинуті будинки, підвали багатоповерхових будинків, а іноді й квартири, куди потерпіла потрапила внаслідок обману з боку насильника, готелі, пустирі та інші місця, де немає сторонніх.

У справах про зґвалтування підлягають встановленню такі обставини:

• чи мав місце факт статевих зносин, якщо так - коли і де;

• чи було при цьому насильство, якщо так - в якій конкретно формі (фізичній чи психічній) виявилося (биття, загроза вбивством, приведення в безпорадний стан);

• хто потерпіла особа; чи не є вона фізично або психічно хворою, неповнолітньою;

• хто вчинив зґвалтування; чи не скоював він подібних злочинів раніше; якщо зґвалтування вчинене групою - яка роль і ступінь вини кожного;

• які наслідки зґвалтування, чи не є вони особливо тяжкими;

• яка матеріальна шкода заподіяна потерпілій особі в результаті зґвалтування;

• які обставини сприяли вчиненню злочину.

У справах про зґвалтування можна виділити дві типові ситуації, що виникають на початковому етапі розслідування:

1. Потерпіла називає як насильника відому їй особу.

У цьому випадку характерні таке коло й послідовність первинних слідчих дій: допит потерпілої; її освідування, огляд й вилучення її одягу; огляд місця події; призначення судово-медичної експертизи потерпілої; затримання, обшук, освідування підозрюваного, огляд його одягу, допит свідків.

2. Злочин вчинений невідомою особою.

Для цієї ситуації характерні такі дії: допит й освідування потерпілої, огляд і вилучення її одягу; огляд місця події; призначення судово-медичної експертизи потерпілої, а також судово-медичної експертизи речових доказів; призначення криміналістичних експертиз; складання словесного портрету і фоторобота (ізоробота) злочинця; проведення розшукових заходів.

На початковому етапі розслідування зґвалтувань висуваються такі типові версії:

• зґвалтування мало місце при обставинах, вказаних заявником;

• зґвалтування не було, але мали місце інші злочини або аморальні вчинки, які заявник видає за зґвалтування;

• зґвалтування та іншого статевого злочину не було, заява неправдива.

У системі першочергових слідчих дій та оперативно-розшукових заходів необхідно вирізнити такі: допит потерпілої особи, складання фоторобота невідомого злочинця, розшук та затримання підозрюваного, огляд місця події, вилучення та огляд одягу потерпілої і підозрюваного, призначення судово-медичної експертизи, освідування потерпілої та підозрюваного. Час, послідовність, спрямованість, сукупність оперативно-розшукових та слідчих дій обумовлені вихідними даними конкретної слідчої ситуації.

• Криміналістична класифікація і характеристика крадіжок. Обставини, що підлягають встановленню.

• Типові ситуації, версії та завдання на початковому і подальшому етапах розслідування крадіжок.

• Особливості розслідування деяких різновидів крадіжок (квартирних, кишенькових, предметів мистецтва, на транспорті тощо).

Крадіжки - найбільш поширені та небезпечні злочини, що посягають на державне, колективне та особисте майно громадян. Відповідно до ст. 185 КК, крадіжка - таємне викрадання чужого майна.

Поняттям «крадіжка» охоплюється значне коло злочинів, що різняться предметом посягання, способом вчинення і приховування, місцем реалізації злочинного задуму. З огляду на це вирізняють:

1) крадіжки з приміщень - крамниць, кіосків, складів, готелів, санаторіїв, гардеробів, гуртожитків, квартир, будинків, дач тощо;

2) крадіжки матеріальних цінностей з цехів промислових підприємств, підприємств АПК, комунального господарства і будівельних майданчиків, а також вантажів на залізничному, річковому, морському і повітряному транспорті;

3) крадіжки особистих речей громадян на вокзалах, з купе поїздів тощо;

4) кишенькові крадіжки (на базарах, у громадському транспорті);

5) крадіжки транспортних засобів (автомобілів, мотоциклів, мопедів тощо).

Криміналістична характеристика крадіжок містить відомості про своєрідні ознаки (елементи): обстановку, в якій готуються і вчиняються крадіжки; предмет злочинного посягання; способи вчинення крадіжок; типові сліди; особу злочинця (типи і характер злодійських груп, мотиви поведінки тощо); особу потерпілого від злочину.

Одним з елементів криміналістичної характеристики крадіжок є обстановка, в якій готуються і вчиняються ці злочини. Крадіжки належать до групи злочинів, місце вчинення яких локалізується просторово і здебільшого обмежене невеликою площею (ділянкою місцевості, приміщенням тощо). За характером зв’язку злочинних дій з особливостями місця їх вчинення можна виділити три різновиди крадіжок:

а) місце заздалегідь обирається злочинцем і є одним із чинників формування способу приготування і вчинення крадіжки.

Так, квартирні крадіжки вчиняються здебільшого у містах, переважно у районах новобудов. При цьому використовуються зручні для злодія конструктивні особливості вхідних дверей (наявність щілин, відкривання всередину житла, недосконалість засувних пристроїв тощо), відсутність охоронної сигналізації, «вразливість» перших і останніх поверхів багатоквартирних будинків, обмежена кількість квартир на сходових площадках тощо;

б) місце, що пов’язане з предметом крадіжки (склади, будівельні майданчики та ін.);

в) крадіжки, в яких вибір місця реалізації злочинних дій випадковий (кишенькові крадіжки).

Таємний характер крадіжок зумовлює вибір відповідного часу їх вчинення.

Важливе місце серед елементів криміналістичної характеристики крадіжок посідають відомості про предмет злочинного посягання. Так, під час квартирних крадіжок, як правило, викрадаються гроші (в тому числі іноземна валюта), коштовності, антикваріат, предмети релігійного культу, імпортна відео-, аудіо-, теле- і радіоапаратура, персональні комп’ютери, одяг, взуття та інші предмети господарсько-побутового призначення, у тому числі й продукти харчування. Предметом кишенькових крадіжок є гроші, а також коштовності, ві- деокамери, фотоапарати, портативні магнітофони, плейєри, що викрадають із сумок, портфелів тощо.

Предметом крадіжок можуть бути автомобілі, мотоцикли, мопеди як засіб пересування або як комплекти різних агрегатів і деталей, які можна розібрати (мотор, шасі, колеса, магнітофон та ін.). У сфері комунального господарства предметами крадіжок є електролічильники, колективні телевізійні антени, агрегати ліфтів тощо. Щорічно збільшується кількість крадіжок вогнепальної зброї та вибухових речовин із військових частин, складів та інших сховищ.

Визначення предмета крадіжки під час розслідування конкретного злочину сприяє встановленню інших його елементів, зокрема, окремих характеристик особи злочинця, обстановки вчинення тощо. Так, орієнтування злочинця на місці крадіжки, швидкість і цілеспрямованість дій при виборі схованок і відборі коштовностей свідчать про достатню інформованість (обізнаність) злочинця про місцезнаходження предметів, які його цікавлять. Викрадення автомашин, крадіжки апаратури, електролічильників, телевізійних кабелів, антен вчиняються, як правило, особами, які мають певні професійно- технічні знання і навички.

Найбільш інформативним джерелом у криміналістичній характеристиці крадіжок виступають відомості щодо способів вчинення злочинів даного виду. За останні роки крадіжки державного, колективного й особистого майна набули рис організованої і професійної спрямованості, відрізняються кваліфікованими способами їх вчинення, що включають різноманітні дії при підготовці до крадіжки, безпосередньому заволодінню матеріальними цінностями (майном), а також приховуванню слідів злочинного посягання. До числа дій злочинців при підготовці до вчинення крадіжки слід віднести такі:

1) вибір об’єкта крадіжки (квартири, будинку, дачі, крамниці, вагона, контейнера, автомобіля тощо) здебільшого здійснюється або проведенням розвідувальних дій, або завдяки прямій чи несвідомій наводці інших осіб, у тому числі майбутньої жертви (потерпілого);

2) вивчення об’єкта крадіжки й обстановки, в якій злодію доведеться діяти. З цією метою використовуються різноманітні приводи для відвідування приміщень (наприклад, під виглядом медичного працівника, страхового агента, слюсаря, електрика та ін.). Під час такого «відвідування» злочинцем намічаються предмети крадіжки і визначаються місця їх зберігання, вивчається розташування приміщень (кімнат), особливості засувних пристроїв на дверях, вікнах тощо, а іноді створюються необхідні умови для реалізації злочинного задуму (пошкоджується охоронна сигналізація, телефонний кабель, викрадається ключ від замка вхідних дверей або робиться його зліпок тощо);

3) вибір найбільш ефективного способу безпосереднього заволодіння майном, а також підготовка необхідних технічних засобів, за допомогою яких буде здійснений злочинний намір (знарядь спеціального призначення, що використовуються для подолання перешкод, вимкнення охоронної сигналізації, транспортних засобів для пересування до об’єкта крадіжки і перевезення викраденого та ін.);

4) вибір способу приховання слідів крадіжки, у тому числі приховання чи збут викраденого;

5) попередню змову між співучасниками крадіжки, розподіл ролей і визначення ступеня участі кожного у підготовлюваному злочині, а також при необхідності - забезпечення «алібі» та ін.

Певні особливості мають і способи приховування злочину. Часто вживаються заходи для знищення, маскування і фальсифікації слідів на місці злочину (рукавички, покриття долонь рук лаком або обезжирюючим розчином, взуття більшого розміру або жіноче, зміна зовнішнього вигляду або призначення предмета крадіжки, знищення маркувальних і номерних знаків, обмова співучасників, створення фальшивих алібі тощо).

Один з елементів криміналістичної характеристики крадіжок - це відомості про типові сліди та інші джерела. Механізм утворення слідів під час учинення крадіжок зумовлюється характером взаємодії злочинця з оточуючою матеріальною обстановкою. На місці події сліди залишають: а) злочинець (сліди рук, ніг, зубів, губ, крові, слини, інших виділень, губної помади, мікрочастинок одягу і взуття, запахові сліди та ін.) та б) знаряддя злочину.

У криміналістичній характеристиці крадіжок особливе місце посідають відомості про особу злочинця. Злочинців, які вчиняють крадіжки, можна умовно поділити на дві групи:

1) професіональні злодії, для яких крадіжки є основним джерелом існування. Як правило, такі особи раніше були судимі за аналогічні злочини і в цьому сенсі злодійська діяльність - одна з найбільш сталих і «рецидивонебезпечних». Вони ж очолюють злочинні формування і мають певну спеціалізацію («карманники», «техніки» проникають у приміщення, використовуючи «відмички» або підбираючи ключі, «слюсарі» і «шніфери» - шляхом злому дверей і засувних пристроїв; «склярі» - виставляючи або видавлюючи віконні стекла);

2) особи, які вчинили крадіжку через якісь конкретні обставини, що склалися (залишені без догляду особисті речі громадян або без належної охорони матеріальні цінності, незамкнені двері квартири чи автомашини тощо). Ці особи викрадають предмети, що перебувають на виду (в основному невелику кількість), і намагаються швидко залишити місце крадіжки.

У криміналістичній характеристиці крадіжок особистого майна громадян слід виділити такий елемент, як особа потерпілого. Взаємозв’язок «злочинець - потерпілий» часто посідає ключове місце у виявленні різноманітних обставин. У криміналістичній характеристиці крадіжок головним чином акумулюється інформація про потерпілого та його поведінку, що дозволяє дійти висновків про специфіку його взаємовідносин зі злочинцем, спосіб виникнення цього зв’язку. Так, важливого значення набувають відомості щодо потерпілого, якими міг скористатися злочинець під час підготовки і вчинення квартирної крадіжки (майнове становище, місця схову грошей чи коштовностей, тривала відсутність тощо). При цьому особливо виділяються дані про віктимну поведінку потерпілого (безтурботне ставлення до охорони свого житла від злочинних посягань, нерозбірливість і довірливість до незнайомих людей, демонстрування забезпеченого побуту, систематичне публікування оголошень про ку- півлю-продаж дорогих предметів чи коштовних речей, звичка мати при собі значні суми грошей).

Основні обставини, які слід встановити під час розслідування крадіжок, такі:

а) факт таємного викрадення майна;

б) місце, час та умови вчинення крадіжки;

в) предмет крадіжки (що викрадено злочинцем), його вартість, ознаки;

г) спосіб вчинення крадіжки, технічні засоби, що були застосовані для таємного викрадення і приховання;

ґ) тривалість перебування і конкретні дії злочинця на місці крадіжки;

д) суб’єкт крадіжки (ким воно вчинене), винність у її вчиненні, мотиви поведінки;

е) наявність злочинної групи та роль кожного з її членів;

є) спосіб, час та місце збуту вкраденого;

ж) обставини, що сприяли вчиненню крадіжки;

з) обставини, що впливають на ступінь і характер обвинувачення.

У кожному конкретному випадку може виникнути потреба у

встановленні й інших важливих у справі обставин.

Вихідними даними для початку кримінального провадження про вчинення крадіжок є такі: а) заяви громадян чи посадових осіб; б) заяви очевидців чи інших осіб, які дізналися про крадіжку; в) заяви громадян про злочинну діяльність конкретних осіб; г) затримання з краденим; ґ) інші джерела.

Найбільш типовими слідчими ситуаціями початкового етапу розслідування крадіжок є такі:

1. Факт крадіжки виявлено і підозрюваного затримано з речовими доказами або по «гарячих слідах». Як правило, це ті випадки, коли

інформування про проникнення злодія у приміщення здійснюється за допомогою заздалегідь установлених у ньому засобів охоронної сигналізації чи інформація надійшла від конкретних очевидців злочину, які часто самостійно або з участю працівників міліції затримують злочинців з краденим. Основне тактичне завдання в даній ситуації - закріпити сліди злочину. Типові версії у вказаній ситуації: факт крадіжки мав місце і вчинена вона затриманим; затриманий придбав крадене майно або взяв його для схову та ін.

З метою перевірки цих версій провадяться такі слідчі дії: огляд місця події, обшук особи, огляд одягу, речей, вилучених у затриманого, а також його допит. Відстрочення цих дій на пізніший час не припустимо, оскільки це може негативно відобразитися на схоронності викраденого майна (його як серйозний доказ вини злочинці намагаються позбавитися вже в момент реальної для них небезпеки затримання) та слідів на тілі й одязі затриманого, зумовлених, наприклад, способом подолання перешкод. Невідкладність допиту підозрюваного обумовлена тим, що сам факт затримання з речовими доказами справляє суттєвий вплив на обрання лінії поведінки і позицію допитуваного (відсутність психологічної готовності пояснити, продумати фальшиву спрямованість своїх показань). Після цього слід допитати свідків-очевидців, потерпілого, посадових або матеріально відповідальних осіб, що дозволить отримати важливу доказову інформацію про обставини крадіжки та її виявлення, учасників та обставини затримання підозрюваного, коло осіб, поінформованих про розслідувану подію.

Після виконання вказаних слідчих дій слідчий проводить огляд місця події (завчасно забезпечивши його охорону), в тому числі й місця затримання підозрюваного з метою виявлення, фіксації, вилучення інших речових доказів, що підтверджують причетність затриманого до розслідуваної крадіжки. Початковий етап розслідування в даній ситуації закінчується проведенням обшуку за місцем проживання затриманого; пред’явленням для впізнання потерпілому або матеріально відповідальній особі майна (матеріальних цінностей), вилученого у підозрюваного; криміналістичними експертизами.

2. Факт крадіжки встановлено, є відомості про ймовірного злочинця (групу осіб), проте нікого не затримано. У розслідуваній ситуації визначальним чинником є час. Дії слідчого і працівника карного розшуку мають відзначатися максимальною оперативністю і спрямованістю на збирання пошукової експрес-інформації шляхом короткого опитування обізнаних осіб про кількість, індивідуальні прикмети зовнішності злочинців (стать, вік, особливі прикмети, одяг та ін.), в якому напрямі вони зникли, можливі місця їх знаходження, а також характер чи специфічні ознаки викраденого ними майна. Після чого негайно здійснюється переслідування злодія (злодійської групи) по «гарячих слідах», а також використання оперативних можливостей органів дізнання. Зокрема, організовуються тактичні операції: «Розшук злочинця», «Затримання по «гарячих слідах», «Розшук викраденого майна», «Встановлення свідків», що містять різноманітні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи.

Так, коло свідків у справі про крадіжку визначається залежно від особливостей розслідуваної події. Наприклад, у справі про квартирну крадіжку слід виявляти свідків насамперед серед мешканців будинку, де вчинена крадіжка (з числа пенсіонерів, домашніх господарок, учнів), а також серед працівників житлово-експлуатаційних контор (двірників, слюсарів, електриків та ін.). При розслідуванні крадіжок, учинених з приміщення державних чи колективних організацій, свідки виявляються з числа клієнтів, працівників та осіб, які охороняли даний об’єкт. Особливу групу свідків становлять працівники комісійних крамниць, ломбардів, а також водії таксі.

Якщо внаслідок проведення названих тактичних операцій злочинця встановлено і затримано, надалі необхідно дотримуватися порядку дій слідчого, викладеного щодо першої слідчої ситуації. Якщо ж підозрювана у крадіжці особа не буде встановлена, в подальшому проводяться огляд місця події, допити свідків-очевидців і потерпілого, результати яких для встановлення зниклого злочинця і викраденого майна мають вирішальне значення.

Так, завданням огляду місця крадіжки у цій ситуації є виявлення, фіксація і вилучення слідів злочину з метою уточнення і розширення наявних у розпорядженні слідчого даних про особу, яка вчинила крадіжку. Допит потерпілого має бути спрямований на встановлення предмета крадіжки, визначення розміру збитку, а також виявлення осіб з-посеред знайомих і родичів (за описаними свідками-очевидцями прикметами зовнішності), можливо причетних до розслідуваної події.

3. Факт крадіжки встановлено (зламані вхідні двері, своєрідний безлад у приміщенні, відсутнє певне майно), але дані про суб’єкта злочину відсутні. Така слідча ситуація в інформаційному плані є найменш сприятливою, а в організаційному - найскладнішою. Основні завдання - встановлення особи, яка вчинила крадіжку, і виявлення викраденого. Для цього можуть проводитися тактичні операції «Збирання відомостей про злочинця» і «Розшук викраденого майна».

Реалізація цих тактичних операцій може здійснюватися таким чином:

• попереднє опитування потерпілого (матеріально відповідальної особи) щодо змін в обстановці місця події (поява невідомих, незвичне розташування або зникнення певних предметів тощо);

• огляд місця події, що включає дослідження матеріальної обстановки (не тільки приміщення, з якого вчинена крадіжка, а й навколишньої місцевості - сходових площадок, горищ і підвалів житлових будинків, дворів, підсобних приміщень та ін.);

• допит потерпілого та свідків (черговість допиту цих осіб визначається залежно від того, хто з них першим виявив крадіжку і повідомив про неї в міліцію);

• призначення і проведення експертиз;

• перевірка за криміналістичними обліками (дактилоскопічним, за способом учиненого злочину);

• постановка на облік викрадених номерних предметів;

• вивчення матеріалів раніше не розкритих крадіжок, учинених аналогічним способом.

Одночасно з процесуальними діями здійснюються оперативно- розшукові заходи, характер яких визначається зібраними даними про злочинця (злочинців) і викрадені цінності. Якщо, з огляду на обставини справи, злочинець (злочинці) перебувають поблизу місця крадіжки, необхідно за допомогою працівників міліції організувати переслідування по «гарячих слідах», засідки у місцях можливої появи (у тому числі на базарах, у ломбардах, комісійних крамницях, камерах схову ручного багажу на залізничних вокзалах, автовокзалах, пристанях, аеропортах) або «прочісування» навколишньої місцевості. На випадок, якщо для реалізації викраденого злочинець (злочинці) міг виїхати в інше місце, необхідно поінформувати підрозділи міліції населених пунктів, річних вокзалів, постів ДАІ, залізничних станцій, розташованих на шляху можливого прямування злочинця (злочинців), а також повідомити органи міліції відповідних районів і областей про ознаки викраденого майна.

Ефективність розслідування крадіжок багато в чому обумовлена наявністю погоджених планів слідчих дій та оперативно-розшуко- вих заходів. Планами розслідування передбачаються заходи щодо встановлення і затримання злочинця, виявлення співучасників, виявлення і вилучення викраденого, відшкодування збитків, розпізнання інсценування тощо. Організуюча роль у цій діяльності належить слідчому, який визначає пріоритетні напрями розслідування, дає окремі доручення оперативному підрозділу щодо проведення опера- тивно-розшукових заходів.

<< | >>
Источник: Шульга М.М.. Криміналістика. 2013

Еще по теме Тема 18. Особливості методики розслідування окремих різновидів вбивств:

  1. МЕТОДИКА РОЗСЛІДУВАННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ ЗЛОЧИНІВ Загальні положення методики розслідування злочинів
  2. §1. Поняття криміналістичної характеристики та її значення для методики розслідування окремих видів злочинів
  3. Тема 17. Теоретичні положення криміналістичної методики розслідування
  4. §2. Структура методики розслідування злочинів. Загальні положення і наукові основи методики
  5. Тема 6. Особливості забезпечення безпечної діяльності працівників правоохоронних органів в окремих тактичних ситуаціях
  6. Розслідування вбивств
  7. Розслідування вбивств на замовлення
  8. § 3. Особливості розслідування деяких видів убивств
  9. §4. Особливості тактики проведення окремих слідчих дій
  10. §4. Особливості тактики проведення окремих слідчих дій
  11. § 3. Особливості тактики проведення окремих слідчих дій