<<
>>

Тема 8. Техніко-криміналістичні засоби пошуку і встановлення особи за певними її ознаками

• Судова габітоскопія. Опис ознак зовнішності людини (словесний портрет) та його використання для розшуку та ідентифікації особи. Портретно-криміналістична експертиза.

• Поняття і можливості криміналістичної фоноскопії.

• Дослідження запахових слідів людини (судова одорологія).

• Судова мікрологія та її значення в розслідуванні злочинів.

Габітологія (або габітоскопія) - галузь криміналістичної техніки, що включає систему теоретичних положень про зовнішні ознаки людини та сукупність методів і науково-технічних засобів, які забезпечують збирання, дослідження і використання цих ознак для ототожнення особи. Науковою основою габітології є дані анатомії, антропології, біології.

Ідентифікація людини за ознаками зовнішності являє собою встановлення тотожності або відмінності конкретної особи в опе- ративно-розшукових або кримінально-процесуальних цілях. Така ідентифікація можлива через індивідуальність зовнішнього вигляду людини та відносну його незмінність (стійкість).

Ідентифікованою за ознаками зовнішності є особа, яка перевіряється (розшукувана особа).

Це може бути підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений. Ідентифікуючими об’єктами виступають:

1) мисленнєвий образ зовнішнього вигляду, який зафіксований у пам’яті свідка, потерпілого, іншої особи; при цьому ототожнення здійснюється шляхом пред’явлення для впізнання;

2) матеріальна фіксація зовнішнього вигляду людини на фотознімку або відеоплівці;

3) словесний опис зовнішності людини з використанням спеціальної термінології (наприклад, у криміналістичному обліку розшукуваної особи) чи в довільній формі (під час допиту потерпілого);

4) останки людини (труп, частини розчленованого трупа, череп). Форми ототожнення людини за ознаками зовнішності: 1) упізнання; 2) оперативне узнавання; 3) експертна ідентифікація.

У криміналістиці вирізняють також види ідентифікації людини за ознаками зовнішності:

1) ідентифікація людини шляхом пред’явлення її для впізнання (можуть бути пред’явлені живі особи, труп або його частини, їх фото- зображення);

2) ідентифікація людини шляхом безпосереднього зіставлення зовнішності з фото- чи ізопортретом (комбінованим портретом);

3) ідентифікація людини шляхом безпосереднього зіставлення її зовнішності зі «словесним портретом»;

4) ідентифікація людини шляхом зіставлення «словесного портрета» з фотозображенням;

5) відновлення обличчя загиблого за черепом (скульптурна реконструкція портрета);

6) експертне ототожнення людини за фотознімками (фотопортретна ідентифікаційна експертиза).

Ідентифікація людини за ознаками зовнішності здійснюється:

1) за матеріально-фіксованими відображеннями (фотознімками, ві- деозаписом живих осіб і трупів; за трупами і кістковими останками (наприклад, відновлення вигляду загиблого за черепом із застосуванням методу професора М.М. Герасимова);

2) за уявними образами (за ідеальними слідами);

3) за описом прикмет.

На сьогодні використовуються:

1) ідентифікаційний комплект рисунків (ІКР) - діапозитивів;

2) комп’ютерний фоторобот - найсучасніший метод формування суб’єктивного портрета розшукуваної особи; являє собою використання комп’ютерної програми та засобів комп’ютерної графіки з метою побудови фотокомпозиційних портретів зі слів потерпілих або очевидців.

Головними принципами словесного портрета є повнота і систематичність опису. Принцип повноти полягає в докладному описі зовнішньої анатомії, функціональних ознак (постава, хода, жестикуляція, міміка, мовлення, манера поведінки) і одягу. Принцип систематичності означає: 1) певну черговість опису окремих груп зовнішніх ознак; 2) послідовність опису кожної групи зовнішніх ознак за правилом «від загального - до окремого», «зверху донизу»; 3) обов’язкове використання спеціальної термінології.

Словесний портрет використовується для: 1) розшуку невідомих злочинців за їх прикметами; 2) розшуку осіб, які переховуються від слідства і суду, втекли з місць позбавлення волі; 3) розшуку безвісти зниклих осіб; 4) встановлення загиблих осіб за неупізнаними трупами; 5) перевірки осіб, заарештованих на слідстві, у суді, у місцях виконання покарань; 6) проведення впізнання живих осіб і трупів;

7) проведення огляду; 8) експертизи фотозображень з метою ототожнення особи; 9) перевірки документів, що посвідчують особу;

10) проведення оперативно-розшукових заходів.

Усі ознаки зовнішності поділяють на групи: анатомічні статичні (характеризують зовнішню будову тіла людини: зріст, статуру, форму голови, риси обличчя тощо); функціональні динамічні (рухові, мовні та інші функції, які виявляються зовнішньо, у тому числі поведінки: хода, постава, жестикуляція, міміка, голос, звички та ін.).

Особливі прикмети - це відмітні особливості, які мають цінність для ідентифікації людини за ознаками зовнішності (татуювання, родимки, шрами). Особливі прикмети, які легко доступні спостереженню і звертають на себе увагу, дуже помітні, впадають в очі, називаються разючими прикметами.

До особливих прикмет належать татуювання - наколоті особливою фарбою візерунки на тілі, додаткові ознаки - прикмети одягу, взуття та інших предметів, що носилися постійно.

Дані зовнішності людини, що підлягають опису. При характеристиці загальнофізичних зовнішніх даних описуються стать (чоловіча, жіноча) та вік (визначається за документами, на вигляд або шляхом освідування). Демографічні дані охоплюють відомості про расу, національність, народність, етнічну групу. При характеристиці анатомічних даних використовуються такі показники, як розміри, контури (форма), положення, колір. Розміри вказуються зазвичай не в абсолютних цифрах, а щодо інших частин (деталей) тіла і передаються через такі поняття, як малий, середній, великий; низький, середній, високий; довгий, середній, короткий; вузький, середній, широкий; глибокий, середній, дрібний; товстий, середній, тонкий. Контур описується за подібністю з геометричними фігурами, а форма - щодо форм поверхні (або за аналогією з загальновідомими предметами).

Суттєва роль в ідентифікації особи належить портретно-криміналістичній (фотопортретній) експертизі. Предметом її дослідження є розпізнавання (діагностика) і встановлення тотожності особи за портретним зображенням. Портретно-криміналістична експертиза поділяється на такі види:

1) експертиза зображень людей за фотопортретами з метою встановлення, чи не зображено на двох (або більше) фотознімках одна й та сама особа;

2) експертиза невпізнаного трупа (фотознімки якого представлені) та фотопортрета живої особи для встановлення особи трупа;

3) експертиза прижиттєвих фотографій безвісти зниклої людини та черепа трупа для встановлення, чи міг виявлений череп належати даній особі;

4) експертиза посмертної маски невідомої людини і прижиттєвих фотозображень безвісти зниклого з метою впізнання трупа.

Ідентифікованим об’єктом портретно-криміналістичної експертизи є конкретна особа, тотожність якої встановлюється. Ідентифікуючими об’єктами можуть бути зображення обличчя на фотознімках, відеокадрах, рентгенівських знімках або череп.

Типовими питаннями, які вирішує портретно-криміналістична експертиза, є такі: одна чи різні особи зображені на фотографіях, на фотознімку і рентгенознімку; одному чи різним людям належать обличчя, які зображені на представлених фотознімках; чи не належав череп, представлений на дослідження, людині, яка зображена на фотознімках; в одному чи різному віці сфотографована людина на представлених знімках, який знімок є більш раннім; чи одна й та сама особа чи різні особи представлені на відеокадрах тощо.

Слідова картина багатьох злочинів містить у собі запахові сліди, що несуть значний обсяг криміналістичної інформації, необхідної для встановлення осіб, причетних до злочину, способу, механізму, обстановки його здійснення. У практиці розслідування злочинів по запахових слідах часто виявляються й розпізнаються продукти таких процесів, як горіння (на місці пожежі, вибуху, стрілянини з вогнепальної зброї), гниття (на місці знаходження трупів), шумування (на місці зберігання неякісних продуктів харчування), а також присутність (або присутність раніше) всілякіх речовин: лікарськіх, парфумерних, лакофарбових, пально-мастильних, вибухових, отруйних й багатьох інших. Суб’єктами сприйняття запахів при вчиненні злочину можуть бути сам злочинець, потерпілі, свідки, про що вони можуть давати показання на допиті. При проведенні таких слідчих дій, як огляд місця події, трупа й інших об’єктів, обшук, слідчий експеримент, суб’єктами сприйняття запахових слідів стають сам слідчий і їхні учасники (зрозумілі й ін.). Факт відчуття ними тих або інших запахів, їхньої інтенсивності (чинності, ступеня концентрації) відображається в протоколах відповідних слідчих дій. Однак нюхові можливості людини досить обмежені, і наведені приклади не вичерпують можливостей використання запахової інформації в криміналістиці.

Розширення цих можливостей пов’язане з використанням і створенням інших детекторів запаху, зажадало спеціальних науково- практичних криміналістичних досліджень.

Розділ криміналістики, у рамках якого розробляються способи виявлення, фіксації (консервації) і дослідження запахових слідів, одержав назву криміналістичної одорології. Науковими основами криміналістичної одорології є сучасні досягнення науки про запахи, похідні від досліджень в області хімії, біології, фізіології, біоніки, кінології й інших наук.

Запах у криміналістиці розглядається як своєрідний невидимий слід у вигляді часток (молекул), які виділяються у навколишнє середовище предметами й речовинами - носіями запаху. Серед багатьох властивостей запаху криміналісти відзначають, у першу чергу, ті, які обумовлюють механізм утворення запахових слідів і повинні бути враховані при їхньому виявленні, фіксації й вилученні. Це такі властивості, як летючість - здатність речовини переходити в газоподібний стан, адсорбція - здатність молекул бути поглиненими поверхневою верствою іншої речовини (адсорбенту) і дифузія - взаємопроникнення молекул однієї речовини в інше, а також безперервність процесу утворення, тобто утворення молекул запахової речовини доти, поки існує їхнє джерело.

Особливе значення в криміналістиці має запах людини. Індивідуальність запаху людини як результат життєдіяльності організму генетично обумовлена роботою видільних систем й дозволяє ідентифікувати його шляхом застосування біодетектора запаху - собаки, що має від природи високорозвинений нюховий аналізатор і спеціальне тренування.

Людина як джерело запаху залишає запахові сліди на предметах, з якими фізично контактує тривалий час - головних уборах, одязі, взутті, оббивці сидінь, предметах особистого користування (бритва, гребінець, окуляри, гаманець, сумки та ін.); на предметах, з якими має відносно короткочасний контакт - знаряддях злочину, предметах матеріальної обстановки місця його перебування, транспортному засобі, ґрунті, снігу й т.д.

Всі ці предмети є носіями запаху людини, тому що утримують на собі пахучі виділення його поту. Інформацію про запах людини несуть і його кров, волосся, частки нігтів. При сприятливих умовах довгостроково ношені предмети, одяг, недокурки сигарет зберігають запах кілька місяців; предмети, що перебували в контакті з тілом людини не менше півгодини, - до 60 годин, сліди ніг - від 10 до 24 годин. Тому запахові сліди людини можуть бути використані як при розкритті злочину по «гарячих слідах», так і через тривалий час після його здійснення. Сама людина адаптована до власного запаху й не відчуває його, що утрудняє навмисне знищення запахових слідів.

На схоронність запахових слідів впливає цілий ряд факторів, які варто враховувати в ході їхнього виявлення й вилучення, здійснюваного в рамках окремих слідчих дій (огляду, обшуку, виїмки й ін.) з дотриманням відповідних процесуальних вимог. Висока температура повітря, низька вологість, дощ, переміщення повітряних потоків (вітер, протяг) сприяють швидкому зникненню запахових речовин. Слідчий, приступаючи до огляду місця події або інших слідчих дій, повинен вжити заходів зі збереження запахових слідів, по можливості усунувши або послабивши вплив негативних факторів, і повністю виключити невиправданий дотик до предметів-носіїв запахових слідів до їхнього вилучення. У чинність своєрідності властивостей запаху його сліди мають пріоритет у послідовності вилучення, при цьому повинні дотримуватися запобіжного заходу щодо ушкодження предмета-носія запахового сліду, тому що він (наприклад, слід взуття) може бути об’єктом інших експертних досліджень. Вилучення запахових слідів має свою специфічну технологію. Як показала практика, метод відбору запахових проб з повітря шприцами й іншими усмоктувальними ємностями виявився малоефективним у зв’язку зі швидким розсіюванням і низькою концентрацією пахучих речовин у слідах, що утворюються на місці перебування людини, - «шлейфах». Більш надійним є спосіб збору запаху через спеціальний адсорбент, що приводить у безпосередній контакт із предметом-но- сієм запахового сліду. Необхідними елементами коштів збору запахових слідів є: адсорбент (шматок бавовняної тканини типу фланелі, розміром не менш 10х15 см; скляна банка із припасованою кришкою (скляної, металевої), а також предмети, які виключають «забруднення» запаху в сліді іншими, сторонніми запахами, у тому числі осіб, що працюють зі слідом на місці його виявлення (пінцет, гумові рука- вички, фольга й ін.). Усі засоби для збору запаху повинні бути чистими й дезодорованими.

Одним із видів спеціальних досліджень є криміналістична фонологія, що вивчає сліди звуку з метою ідентифікації й діагностики його виконавця, а також засобів фіксації звукових сигналів, записаних на магнітну або відеоплівку.

Фонологічними об’єктами як носіями криміналістично значимої інформації служать магнітні фонограми й технічні засоби, за допомогою яких проводиться запис або відтворення звукових сигналів.

Фонозаписи можуть містити відомості:

• про результати огляду місця й предметів, пов’язаних з подією злочину, причетних особах (словесний опис обстановки, положення предметів, слідів і речових доказів);

• отримані при опитуванні свідків і очевидців події висловлені ними припущення, версії й здогади; опис заходів, прийнятих для розкриття злочину по «гарячих слідах»;

• про опитування громадян, які можуть дати цінну інформацію про підготовку злочину, про суб’єктів, що його вчинили, застосованих ними способах і т.д.;

Дані, які записані на фонограму та мають істотне значення для справи, використовуються для перевірки висунутих версій, вибору шляхів розкриття злочину й розшуку злочинця, що зник, для ототожнення джерела звуку, установлення монтажу або зміни запису й ін.

Для використання у доказуванні по кримінальних справах аудіо-, відеозаписів як носіїв інформації необхідне їх закріплення у справі відповідно до ст.ст. 104, 105 КПК України і направлення на провадження фоноскопічної експертизи або використання для проведення упізнання (ст.ст. 228-232 КПК).

<< | >>
Источник: Шульга М.М.. Криміналістика. 2013

Еще по теме Тема 8. Техніко-криміналістичні засоби пошуку і встановлення особи за певними її ознаками:

  1. §2. Основні засоби криміналістичної техніки
  2. Використання механізму розкриття інформації як засобу регулювання корпоративних відносин (замість встановлення численних обмежень і заборон здійснення певних дій).
  3. Поняття та ознаки юридичної особи.
  4. Тема 3. Загальні положення криміналістичної техніки
  5. Тема 2. Теорії криміналістичної ідентифікації та криміналістичної діагностики. Криміналістичні версії. Криміналістичне моделювання
  6. Поняття юридичної техніки. Юридична техніка нормотворчості
  7. Криміналістична техніка. Загальні положення криміналістичної техніки.
  8. §2. Криміналістичні та експертні установи в Україні
  9. Пошук шляхів до свободи
  10. П. Тейяр де Шарден: у пошуках «феномена людини»
  11. Стаття 27. Засоби заохочення та нагороди
  12. А. Порядок забезпечення технічними засобами реабілітації
  13. §4. Роль криміналістичної техніки в профілактиці злочинів
  14. § 3. Правові засоби
  15. §4. Встановлення групової належності
  16. § 1. Поняття криміналістичної техніки та її галузі