<<
>>

Лекція 2.3. ЛОГІЧНІ ДІЇ З ПОНЯТТЯМИ

1.

2. Обмеження та узагальнення понять.

3. Сутність визначення. Види визначень.

4. Правила визначення і помилки, можливі при визначенні.

5. Поділ поняття, його визначення та правила.

6. Види поділу.

Ключові слова: обмеження, узагальнення, визначення, явні та неявні визначення, реальні та номінальні визначення, поділ, дихотомія, класифікація.

Зміст і обсяг поняття – це дві його сторони, невіддільні від нього. Залежність між змістом і обсягом понять добре розкривається через дії обмеження та узагальнення.

Обмеження поняття – це логічна дія, внаслідок якої відбувається перехід від поняття з більшим обсягом до поняття з меншим обсягом. Іншими словами, обмежити обсяг поняття А означає знайти таке інше поняття В, яке знаходилось би у відношенні підпорядкування до А. Наприклад, щоб обмежити поняття „закон”, підбираємо до нього підпорядковане. Ним може бути „Конституція” або „закон України”.

Межею логічної операції обмеження є одиничні поняття. Так, межею обмеження поняття „столиця” є поняття „Київ”.

Узагальнення поняття – логічна дія, в результаті якої відбувається перехід від поняття з меншим обсягом до поняття з більшим обсягом. В процесі узагальнення думка йде від поняття більшої загальності (роду) до поняття меншої загальності (виду). Наприклад, узагальнюючи поняття „Конституція України” переходимо до поняття „Конституція”, а узагальнюючи поняття „Конституція” переходимо до поняття „закон”.

Як бачимо, під час здійснення узагальнення узагальнююче ім’я в свою чергу може бути узагальнене і т.д. Межею узагальнення є філософська категорія, тобто поняття з найширшим обсягом, який вже неможливо узагальнити. Так як найважливішою ознакою поняття, що відрізняє його від простого уявлення, є точність, з якою в змісті поняття вказуються істотні ознаки, то звідси випливає, що найважливішою дією з поняттями буде встановлення їхнього змісту.

Ця дія називається визначенням поняття. Таким чином. визначити поняття означає вказати які істотні ознаки мисляться в його змісті, тобто необхідно перелічити усі істотні ознаки поняття.

Словесне позначення точно визначеного і придатного до застосування поняття називається терміном. Але визначення не просто поясняє значення терміну. Воно встановлює це значення. Визначення не є також простою підстановкою одного слова замість іншого. Визначення розкриває ознаки, котрі мисляться у змісті поняття.

Поняття, якому дається визначення називають означуваним (позначається знаком Dfd – скорочено з лат. definiendum), а те поняття, чи групу понять, за допомогою яких це поняття вводиться в обіг чи пояснюється, називають означуючими поняттями (позначається знаком Dfn – definiens). Наприклад: „Конституція – основний закон держави”. „Конституція” – означуване поняття (Dfd), а „основний закон держави” - означуючі поняття (Dfn).

Види визначень.

Існують різні основи для поділу визначень на види.

1. За способом розкриття ознак визначення поділяються на явні та неявні. До явних належать визначення, що містять пряме вказання на властиві предмету істотні ознаки. Вони складаються з двох чітко виражених частин: означуваного поняття та означуючих понять.

В багатьох випадках перерахування усіх істотних ознак – займає тривалий час. Існує спосіб визначення поняття без докладного перерахування усі його істотних ознак. Цей спосіб полягає у тому, що вказується, по-перше, найближчий рід, до якого належить означуване поняття, а, по-друге, називається особлива ознака (або ознаки), за допомогою якої це поняття, як вид, відрізняється від усіх інших видів названого роду. Це явне визначення називається визначення через найближчий рід та особливу видову ознаку. Це визначення можна записати формулою:

А=Вс (Dfd = Dfn)

де А - означуване поняття (Dfd), В – найближчий рід с - особлива ознака (або ознаки) (Dfn).

Воно є дуже поширеним і надзвичайно простим, але виявляється непридатним для певних понять.

Не можна таким способом визначити гранично широкі поняття, адже вони не мають родового поняття, а також одиничні поняття, тому що вони не мають видової відмінності.

Неявним називається визначення, в якому зміст означуваного поняття розкривається через певний контекст.

У неявних визначеннях виявляються відношення, в яких знаходиться означуваний предмет до інших предметів. Серед неявних визначень існують такі, в яких нові поняття вводять за допомогою опису їхніх властивостей. Такі означення називаються дескриптивними або дескрипціями. Бувають також такі неявні визначення, коли означуване поняття не дається безпосередньо, але визначено певним контекстом, в якому воно вживається (контекстуальне визначення).

2. За метою, яка досягається під час визначенням, тобто залежно від того, що визначається: сам предмет чи ім’я, яке його позначає, визначення поділяються на реальні та номінальні.

Реальним визначення буде тоді, коли визначається предмет. Реальне визначення розкриває істотні ознаки предмету, воно відповідає на запитання: що являє собою той чи інший предмет. Наприклад, „тара – виріб, що слугує для упаковки, зберігання і транспортування товарів”.

Номінальним є визначення, коли визначається термін, що позначає предмет. Номінальні визначення дають відповідь на запитання: що означає те чи інше слово або вираз. Наприклад, „лізинг – довгострокова оренда обладнання, споруд виробничого призначення”.

За допомогою номінальних визначень вводяться нові термін замість більш складних описів предметів.

Шляхом номінальних визначень вводяться також імена, що заміняють терміни („ПДВ – податок на додану вартість”).

Для номінальних визначень характерна присутність у їхньому складі слова „називається”.

Для того, щоб уникнути помилок під час визначення у логіці розроблено низку правил.

1. Правило співмірності.

Dfd і Dfn повинні мати однакові обсяги. Виконання цього правила дає можливість взаємо заміняти Dfd і Dfn в одних і тих же контекстах. Це правило у практичному житті часто порушується, в результаті чого виникають логічні помилки у визначенні.

Якщо обсяг Dfd більший, ніж обсяг Dfn, то говорять про помилку, що дістала назву „надто широкого визначення” (наприклад, „кліринг – це система безготівкових розрахунків”)

У випадках, коли обсяг Dfn менший, ніж обсяг Dfd, то виникає „занадто вузьке визначення” („Неповнолітній – громадянин, якому на момент споєння злочину не виповнилось 18 років”).

2. Правило заборони ”зачарованого” кола під час визначення.

Забороняється Dfd визначати через Dfn, який в свою чергу визначається через Dfd.

Так, якщо державу визначити як спосіб організації державної влади, то отримаємо порочне коло у визначенні. Видом порочного кола є тавтологія – повторення Dfd і Dfn (у будь-якій словесній чи іншій формі) без встановлення значення Dfd: „Демократ – людина демократичних поглядів” або „Злочинець – це людина, яка вчинила злочин”.

2. Правило заборони заперечення.

Заперечним називається таке визначення, в якому вказано лише на ознаки, які не належать даному поняттю, але не вказано, які ознаки йому належать. Наприклад. „комерсант – це не державний чиновник”. Заперечне визначення обмежується цариною нез’ясованих ознак. Питання, серед яких саме ознак належить шукати ті, котрі утворюють позитивний зміст поняття про предмет, залишається без розгляду.

4. Правило мінімальності.

Dfn повинен вказувати на найближче родове поняття.

У протилежному випадку визначення буде надлишковим. Порівняємо два визначення: ”Квадрат – ромб з прямим кутом” і „Квадрат – паралелограм з прямим кутом, рівними діагоналями”. Друге визначення буде надлишковим., адже паралелограм не є найближчим родом по відношенню до квадрата, і виправлення цього недоліку значно спрощує Dfn: „Квадрат – ромб з прямими діагоналями”. По-друге, рівність діагоналей е наслідок прямокутності ромба, ця ознака є похідною і її можна безперешкодно усунути із Dfn і, таким чином, звести друге визначення до першого, досягнувши її мінімальної форми.

5. Правило компетентності.

До Dfn можуть входити лише вирази, значення яких вже зрозумілі чи раніше визначені.

Недотримання цього правила називається „визначенням невідомого через невідоме”.

7. Правило заборони художніх засобів.

Забороняється використовувати під час визначення художні засоби: метафори, порівняння, гіперболи.

Сутність логічного поділу.

В процесі теоретичної та практичної діяльності нерідко постає задача більш глибокого розгляду та розуміння певного поняття, систематизації позначуваних ним предметів. У змісті багатьох понять ми можемо знайти таку істотну ознаку, котра може змінюватись за певним принципом або правилом.

Поділ поняття – це логічна дія, яка полягає в уявному поділі обсягу поняття (роду) на видові поняття за певною ознакою. Поділити обсяг поняття на його види можна лише за ознакою, спільною для всіх предметів даного класу (наприклад, поділ поняття „торговий баланс” можна здійснити за ознакою ввозу та вивозу товарів).

При цьому рід називається діленим поняттям, видові поняття – членами поділу, а ознаку, за якою здійснюється поділ, - основою поділу. Наприклад, розрахунки поділяються на готівкові та безготівкові.

Щоб поділ був правильним необхідно дотримуватись наступних правил.

1. Правило співмірності (адекватності).

Кожен із обсягів членів поділу повинен бути видом обсягу діленого А, а сума обсягів члені поділу повинна вичерпати весь обсяг діленого А. Наприклад, ринок поділяється на внутрішній та зовнішній.

Порушення цього правила призводить до помилок двох видів:

а) неповний поділ, коли перераховуються не всі види цього роду (наприклад, „люди поділяються на тих, хто беруть і дають позики”).

б) поділ з лишніми членами, коли один із членів поділу не є видом діленого поняття А („угоди бувають усними, письмовими і багатосторонніми”).

2. Правило єдиної основи.

Поділ повинен здійснюватись за єдиною основою. При виконанні цього правила предмети, що входять до обсягу діленого, наділяються одною єдиною ознакою – тією, що виступає в якості основи поділу.

Порушення цього правила веде до похибки, що називається змішанням основ поділу.

Наприклад помилкою бути поділити усі вироки на виправдальні, обвинувальні та несправедливі.

3. Правило розмежування.

Члени поділу повинні виключати одне одного, тобто знаходиться у відношенні несумісності. Приклад порушення цього правила – прибуток поділяється на плановий, позаплановий і надприбуток.

4. Правило безперервності поділу.

Це правило говорить про те, що не можна робити стрибки у поділі. він повинен бути безперервним. Так, помилкою буде такий поділ: „Торгівля поділяється на державну, приватну та роздрібну”. Правильним буде розділи торгівлю на оптову та роздрібну, а потім вже роздрібну торгівлю поділити на державну та приватну.

Вірний поділ поняття – справа нелегка. Його можна здійснити за умови, коли основа поділу – точна, очевидна, істотна ознака, а всі можливі зміни ознак можуть бути встановлені достатнім чином.

Види поділу.

1. Поділ поняття за видозміною ознаки. Основою поділу тут є ознака, за якою утворюються видові поняття.

2. Дихотомія – поділ навпіл. При дихотомії основою поділу є не зміна ознаки, а лише наявність чи відсутність цієї ознаки. Дихотомія – це поділ на два суперечних поняття (наприклад, ознаки поняття бувають істотні та неістотні). Це найбільш простий поділ, який застосовується, як правило, на початковій стадії вивчення.

3. Класифікація – багатоступінчастий, розгалужений логічний поділ, при якому кожен із членів поділу, стає предметом подальшого поділу. Під час класифікації відбувається розподіл предметів на групи, розряди, класи.

4. Типологія – групування об’єктів на основі їх подібності до певного взірцевого предмету, котрий іменується типом.

Література

Гетманова А. Д. Логика: Учеб. для студентов пед.вузов. — М.: Высшая шк.,1995.—Гл. II.

Кириллов В.Й., Старченко А.А. Логика. — М.: Высшая шк., 1995. — Гл. II, III.

Марценюк С.Ф. Логіка: Курс лекцій. — К.: Вища шк., 1993. — Розд. 2, 3.

Формальная логика /Под ред. Й.Я.Чупахина, Й.Н. Бродского. — Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1977.— Гл. І.

Мельников В.Н. Логические задачи. — Одесса: Вища шк., 1989. — Предисловие.

Сборник упражнений по логике. — Минск: Изд-во Минск. ун-та, 1991.—Гл.2.

Тофтул М.Г. Логіка: Посібник для студетів — К.: Академія, 1999. — С. З—12,295—327.

<< | >>
Источник: І.В. ВІЛЕНТА. ЛОГІКА навчальний посібник для студентів Національної Академії ДПС усіх спеціальностей. 2005

Еще по теме Лекція 2.3. ЛОГІЧНІ ДІЇ З ПОНЯТТЯМИ:

  1. Лекція 2.2. Логічні відношення між поняттями
  2. Тема 2.3. Логічні дії з поняттями
  3. Лекція 2. 1. Поняття як форма мислення.
  4. Лекція 6.1. Поняття та види доведення
  5. Опорний конспект лекцій Лекція 1.1. Логіка як наука.
  6. Алпатова О.В.. Вікова психологія: Конспект лекцій. 2007, 2007
  7. Лекція 3.1. Судження як форма мислення
  8. Лекція 3.2. Складні судження та їх види
  9. Розділ VІ. Логічні основи теорії аргументації
  10. Розділ 4. Основні формально-логічні закони
  11. Розділ 6. Логічні основи теорії аргументації
  12. Ста,дії застосування норм права
  13. Лекція 5.3. Умовні та розділові умовиводи
  14. Герасимович, А. А.. Юридическая этика: курс лекцій., 2018
  15. 5. Сфера дії Принципів корпоративного управління