<<
>>

6. ПАТРІАРХАЛЬНИЙ ТА ФЕМІНІСТИЧНИЙ ПРОЕКТИ СВОБОДИ

Слід констатувати, що в межах патріархального проекту свобода ототожнюється передусім з владою та можливістю домінування. Не дивно тому, що відмітною рисою патріархального проекту свободи є “прогресизм” – налаштованість на поступ і підкорення природи будь-якою ціною.

І цей прогресизм є домінуючою цінністю в сучасному суспільстві. Однак, визнаючи перемогу в суспільстві “прогресистської” тенденції, представники якої говорять про “історичну приреченість” протилежної жіночо-матріархальної тенденції, ми цілком слушно можемо запитати: “...чи не є історично приреченим... прогресизм, принаймні у тих своїх різновидах, котрі пов’язані із техногенною цивілізацією?”11. Адже в наш час все більше посилюється екологічний світогляд, який вимагає встановити межі “прогресивності”, котра часто-густо стає агресивністю – щодо навколишньої природи та й самої людської природи. Мова йде не тільки про шкідливі для довкілля технології у царині економіки, а й про технології маніпуляції свідомістю, особливо такі, що здійснюються у масових масштабах, – політтехнології.

Ми змушені констатувати, що “прогресистська” тенденція людського буття, яка здійснюється в межах розуміння свободи як влади і домінування, призводить людство до антропологічної кризи в її екологічних, політичних та екзистенційних аспектах. Проте мова не може йти про повне заперечення “прогресизму” та виявів свободи, пов’язаних із ним. Проблема полягає в розумній обмеженості свободи “прогресистської людини”, розумінні її відповідальності за майбутнє нашої планети і людства. Водночас не можна наполягати на поверненні до “матріархального” способу буття. І справа не лише в утопічності цієї вимоги, а в тому, що матріархальне є вираженням лише однієї з тенденцій людського буття. Потрібне дійсне розв’язання суперечності “прогресистського” та “непрогресистського” начал буття, а не зведення її до антагонізму.

Ще однією рисою патріархального проекту свободи є авторитаризм, навіть якщо він захований у риторику й практику демократизму. По суті, авторитаризм – це зворотний бік “прогресизму”. Його можна визначити як такий спосіб існування влади, за якого більшість членів суспільства знімає з себе “тягар свободи”, в тій чи іншій формі делегуючи процес прийняття рішень окремим “авторитетним” індивідам.

Екзистенційно-психологічну природу авторитаризму Е. Фромм визначив як особливу форму втечі від свободи, основним принципом якої є “практично повна відмова від незалежності своєї особистості, ототожнення свого я з чим-небудь або ким-небудь зовніш­нім щодо себе; і все це робиться для того, щоб знову набрати раніше втра­чену силу, якої бракує індивідууму”12.

Авторитаризм потребує особливого екзистенційного клімату. Щоб його реалізувати, потрібні насолода несвободою одних і насолода домінуванням інших, що призводить до формування в суспільстві комунікативного садо-мазохістичного симбіозу, який за ­сприятливих обставин призводить до еволюції авторитаризму в тота­літаризм.

Усе це продукує відчуження екзистенціалів любові й свободи в межах патріархального проекту свободи, що знаменує трактування любові лише як пристрасті, а свободи – лише як підпорядковування необхідності. Розвиваючись у майбутньому, ці тенденції здатні спричинити глибинну дегуманізацію людини і в особистісному, і в комунікативному модусах її буття.

Наприкінці ХХ та на початку ХХІ століть маємо небувалий сплеск руху за гендерну рівність, за однакові права чоловіка й жінки. М. Шелер виразив це в ідеї “урівнювання чоловічого та жіночого в людстві”13. На його думку, нині принципово змінюються відносини чоловічого та жіночого начал, бо жіноче, яке перебувало в сутінках протягом століть, виходить на перший план. Маємо ­­“но­ву тен­денцію до підвищення цінності та зростання панування ­жінки ...”14.

Як ми вже зазначали, екзистенційний сенс жіночого начала полягає в душевності – здатності до співчуття та любові, до­ обе­режного, бережливого ставлення до буття, що співзвучне самій суті української ментальності.

Не дивно, що саме в Україні маємо винятково шанобливе ставлення до жінки – матері й дружини. “Здавна особливе... становище жінки, – зазначає Ю. Канигін, – як хранительки домашнього вогнища і духовності в Україні було і є основою соціальної (включаючи політичну!) стабільності, соціальної моралі, душевної рівноваги і стійкості, а значить і соборності, єдності нації”15. Ю. Канигін цілком слушно згадує про те, що саме Україна подарувала світові дуже багато жінок, які глибоко виявили себе в політичному та культурному житті. “Важко знайти іншу таку націю, в історії якої залишили б про себе пам’ять так багато видатних жінок, – пише він. – Ярославна – жінка князя Ігоря, княгиня Ольга, дочки Ярослава Мудрого (Анна – королева Франції, Єлизавета – королева Норвегії, Анастасія – королева Угорщини), – це епоха Київської Русі. А ось епоха козацька і гетьманська: Маруся Богуславка, Маруся Чурай, Роксолана... Згадаймо тут і видатних жінок більш пізньої пори: Марко Вовчок, Леся Українка, Марія Заньковецька...”16

Названі тенденції маємо нині в усьому світі. На межі ХХ – ХХІ століть активно розгортається феномен фемінізму – філософія та ідеологія жіночого руху за гендерну рівність; вона є реакцiєю на кризу патрiархального суспiльства, більше того, це – реакція на кризу патріархального буття. Коли йдеться про феміністичний проект свободи, то передусім треба визнати, що він не є цілком співмірним з матріархальним проектом. Адже надто часто діячками феміністичного руху керує бажання довести, що вони не гірші за чоловіків, результатом чого стає прагнення реалiзуватися з типово чоловiчим реваншизмом. Такий фемінізм називають радикальним, і в ньому більше патріархального, ніж матріархального. Звісно, існує й поміркованіший фемінізм, який не виборює для жiнок право грати традиційно чоловiчi ролі, а дає можливiсть набути особистiсну гармонiю, а вiдтак – жити в бiльш гармонiйному суспiльствi; на жаль, загалом у межах феміністичного проекту свобода також сприймається як влада й домінування.

Роблячи висновок щодо екзистенційних підвалин і патріархального, і феміністичного проектів свободи, можна сказати, що в них обох свобода суперечить любові, що призводить до своєрідних виявів невротизму – як патріархального, так і феміністичного. А це породжує патріархальний і феміністичний вияви деструктивності, котрі є різними за виявами, але близькими за природою, адже означають приховану або явну агресію до Чужого. Ці вияви деструктивності повсякчас руйнують та перекручують свободу. Вихід за їхні межі можливий лише в гуманістичному проекті свободи.

<< | >>
Источник: В. Г. Табачковський. Людина в цивілізації XXI століття: проблема сво­боди. 2005

Еще по теме 6. ПАТРІАРХАЛЬНИЙ ТА ФЕМІНІСТИЧНИЙ ПРОЕКТИ СВОБОДИ:

  1. 7. ГУМАНІСТИЧНИЙ ПРОЕКТ СВОБОДИ
  2. Глава 4.2. Критерии и методы оценки инвестиционных проектов. Состоятельность проектов
  3. Статья 5.26. Нарушение законодательства о свободе совести, свободе вероисповедания и о религиозных объединениях Комментарий к статье 5.26
  4. Свобода предпринимательства и регулируемый рынок Свобода и ответственность личности
  5. Свобода мысли и слова, свобода массовой информации являются элементами конституционного статуса личности
  6. Думается, что поскольку в демократических государствах признается и гарантируется свобода информации и свобода слова
  7. Уклонение от отбывания ограничения свободы, лишения свободы, а также от применения принудительных мер медицинского характера (ст. 314 УК РФ)
  8. § 2. Экономические права и свободы человека и гражданина в системе конституционных прав и свобод
  9. Основы свободы: взаимоотношения свободы и фундаментализма
  10. 1. СВОБОДА ЯК ЕКЗИСТЕНЦІАЛ ТА ЕКЗИСТЕНЦІЙНА СВОБОДА
  11. Свобода народу — свобода людини
  12. Гражданская и политическая свобода. Важную роль в обеспечении свободы личности призвано сыграть государство. Однако, будучи своеобразным «страховым полисом» нации, государство не должно чрезмерн
  13. §2. Организация и тактика охраны общественного порядка и обеспечения общественной безопасности органами внутренних дел при реализации гражданами права на свободу совести и свободу вероисповедания
  14. Лекция 1. Понятие прав и свобод человека, гражданина и личности. Классификация прав и свобод
  15. 3. Ответственность государства перед личностью. Права и свободы человека. Гарантии прав и свобод человека и государство.
  16. 2.2. Виды и участники инвестиционных проектов
  17. Оценка стоимости проекта
  18. 21. Виды инвестиционных проектов