<<
>>

4. СПІВВІДНОШЕННЯ ВИЗНАЧЕНЬ СВОБОДИ ЯК ВИБОРУ ТА ЯК ПІЗНАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ НЕОБХІДНОСТІ

Увесь наш попередній виклад показує, що існувало два головних тлумачення свободи; обидва мають своє значення і сенс. Тому, підсумовуючи, на заключення зупинимося на питанні про їх співвідношення.

Оскільки в марксизмі домінуючим було поняття свободи як пізнаної необхідності, то опозиційна думка наполягала на іншому тлумаченні – свободи як можливості вибору. З цим пов’язане і ­упереджене ставлення до даного питання в історії філософії, бо марксист­ська концепція бере виток в німецькій класиці і у Спінози. Здається, за такого зіставлення, що розуміння свободи як вибору є здобутком новітньої думки і виробилося в полеміці з марксизмом. При цьому зовсім лишається поза увагою, що саме воно було визнане в античній і значною мірою в середньовічній філософії, а в першій взагалі вважали свободу і необхідність несумісними. Справжнім є інше положення: свобода у зв’язку з необхідністю є феномен Нового часу.

На становлення поняття свободи саме в цей час впливали певні соціально-політичні та наукові фактори.

Під час переходу від феодалізму до капіталізму проблема свободи значно ускладнилася. Віхами її розвитку і розв’язання були революції XVII–XIX ст., внаслідок яких виокремлюються два її різновиди. Першим було розуміння свободи з генетичного погляду, у зв’язку з первісним станом людей, коли для їхніх дій нібито не було ніяких обмежень. Одні мислителі (як Т. Гоббс) вважали, що тоді існувала необмежена свобода індивіда і війна всіх проти всіх, а інші (як Ш. Монтеск’є) – що первісний стан був мирним, люди не були впевнені в собі, що й стримувало пристрасті. Принаймні свободи там не існувало, вона виникає з появою держави і права, коли свобода обмежується правовими законами, але водночас і встановлюється і оберігається ними як жорсткою необхідністю.

У другій половині XIX ст.

і згодом у зв’язку з розвитком виборних демократій свободу почали розуміти як можливість вибирати. Це вплинуло і на філософське її тлумачення. Ми бачили, що Гегель зазначав вибір як формальну свободу і свавілля. Але з плином часу це поняття змінювалося. Е. А. Араб-Огли наголошує, що свобода є вибір – плану дій, засобів і т.п. Необхідність він вважав абстракцією, яка реально існує у вигляді природних умов, соціально-економічних, політичних та інших відносин112.

Справді, зі свободою органічно пов’язаний вибір – можливість спрямувати волю в той чи інший бік, діяти тим чи іншим чином. Водночас тут присутні і випадковість, і воля у формі випадковості – свавілля. Але, окрім можливості і випадковості, існують і необхідність, і свобода на її засадах. У Новий час відбулася певна тематизація вибору переважно під впливом соціально-політичної думки, а визначення свободи через необхідність пов’язували з законами природи (Т. Гоббс, Б. Спіноза); згодом до них приєднали і закони правові (напр., Гегель).

Проте, як ми бачили, ще Аристотель пов’язував свободу саме з вибором і саме в загальнофілософському плані.

Цікаво порівняти, що аналогічну проблему Шеллінг вирішував зовсім інакше: співвідношення свободи і необхідності вважав притаманним усій людській діяльності й поведінці.

Отже, виникає питання: який зв’язок між двома видами тлумачення свободи? Історичний досвід показує: не можна одне із них лишити, а другий відкинути. Тут є справжня проблема, досі, здається, не усвідомлена.

Головна причина розриву і протиставлення двох понять свободи полягає в тому, що волю (“свободу волі”) уявляють пустою, беззмістовною. Але це не відповідає дійсності: воля детермінується як зовнішніми, так і внутрішніми чинниками.

Щодо перших, то вони мають кількісні і якісні параметри, які визначають процес вибору. Пояснимо це на прикладі всім відомих виборів у владні структури.

Про вибори часто йдеться там, де їх не існує. Так, за радянської влади вони стосувалися завжди однієї людини на одну посаду, тобто насправді їх не існувало.

У сучасній Україні вибирають з кількох (від двох і більше) кандидатів, але результат не є наслідком справжнього вибору, бо претенденти перебувають не в однаковому становищі: одних підтримує влада, іншим протидіє. А коли за когось іде більшість виборців, то під час підрахунку вона стає меншістю і навпаки.

Не менше значення мають людські риси тих, кого обирають. Чим більш однорідними є кандидати, тим складніше робити вибір. В ідеалі, коли вони здаються однаковими, вибір стає неможливим. У цьому сенс логічного анекдоту про “ішака Буридана”, який помер від голоду, бо не міг зробити вибір між двома абсолютно однаковими оберемками сіна, які були перед ним.

Але на це можна дивитися й інакше: оскільки дві можливості зовсім однакові, то байдуже, яку вибирати і, отже, ситуація вибору при цьому зникає. Причому знов-таки байдуже, про позитивні чи негативні якості осіб ідеться.

Чим більша відмінність між можливостями, тим легше вибирати, а коли вона зникає, то й вибирати немає чого. Внаслідок такої тенденції можливість як форма діяльності переходить у необхідність.

Гегель, який критично ставився до поняття вибору, хоча й не заперечував його існування, розглядав свободу як свавільний вибір між потягами, бажаннями тощо. Вибір суб’єктивний і формальний, бо Я, суб’єкт, стоїть над системою афектів і на свій розсуд та смак вибирає, що йому подобається. Тут немає єдності між змістом вибору, який частковий, і загальністю волі, яку уособлює Я, – формою. Щоб вони збіглися, воля суб’єкта має співвідноситися з таким об’єктом, котрий є також воля, але в об’єктивованій формі. Що це таке? За визначенням К. Маркса, право є воля класу, піднесена до закону (перетворена на закон). Отже, право і є така об’єктивована воля. А – закон – це форма необхідності, як видно з усталеної його дефініції (закон є необхідний, загальний зв’язок явищ, істот та ін). Коли суб’єкт створює право і визнає його необхідність (обов’язковість виконання), він стає вільним. Так здійснюється вихід за межі вибору, до необхідності.

Дещо подібне бачимо і у Спінози, за яким свобода як вибір стосується хитань між бажаннями, хотіннями, афектами. Яким чином пов’язана вона з необхідністю? Згідно з етикою Спінози, головне – приборкати афекти, почуття, емоції, які тяжіють над індивідом. Цього можна досягти розумом: він пізнає причинний зв’язок явищ, який філософ називає необхідністю, усвідомлює, що інакше й бути не може, а тому немає сенсу турбуватися й страждати. Так людина звільняється від влади афектів. Вона не вибирає той або інший із них, а всі їх разом притлумлює, послаблює, вводить у нормальні межі, розкриваючи причинні зв’язки і стаючи вільною від них. Так і виникає нове поняття свободи як пізнаної необхідності. Метою при цьому, як і у античних мислителів – епікурейців, стоїків, є пізнання, але результат в цілому інший.

І у Спінози, і у Гегеля спрямування думки однакове – досягти єдності суб’єктивного і об’єктивного. У першого це відбувається лише завдяки пізнанню, у другого – шляхом практичного творення відповідного об’єкта. Для Гегеля головне полягає в тому, щоб зміст був не суто зовнішнім, даним, а породженим самою волею. А даність має у нього два різновиди: зовнішня – сукупність речей, з яких вибирають, і внутрішня, про яку він пише: “Воля, практичний дух має в собі певний бік пасивності, бо його зміст первісно – хоча, що правда, не ззовні, а зсередини – все-таки постає йому даним, і тим самим є безпосередній зміст, не покладений діяльністю розумної волі”113. В іншому місці він зазначає: “Те, що зміст іманентний суб’єкту, є його інтерес, а те, що він притягує всю його дієву суб’єктивність, – пристрасть”114. І внутрішню, і зовнішню даність філософ вважає лише поверхнею глибшого феномена, бо дане є наслідок діяльності практичного духу.

З мого погляду, воля взагалі не є первісним фактором у процесі вибору.

Вибір роблять не заради його самого, а для задоволення своїх потреб. А потреби, як і інтереси, – це практичне вираження необхідності. Щоб досягти задоволення, потреби усвідомлюються чи пізнають і на цій основі визначають мету і розгортають діяльність.

Остання поєднує два види необхідності: внутрішню (до неї належать потреби, інтереси тощо), і зовнішню, яку становлять речі та відношення, необхідні для задоволення потреб. Тому необхідність є початок і кінець вибору та його реалізації.

Важливо розрізняти ці два види необхідності. Звичайно здається, що на боці суб’єкта – чиста, пуста воля без змісту, а останній приходить тільки ззовні. Насправді ж воля взагалі не є вихідним пунктом діяльності – люди за природою ліниві, а не вольові істоти. Задовольніть їхні потреби, і вони будуть все життя лежати й дивитися на стелю. Потреба – ось що пробуджує їхню волю, викликає її до життя.

Не існує чистої волі – волі без змісту. Це поняття виникло внаслідок аналітичного розгляду здібностей людини, кожна з яких відокремлена від інших, існує сама по собі, а зв’язок їх – зовнішній. Так виникають “чисте мислення”, “чиста воля” та ін. Насправді всі здібності – лише моменти єдиного цілого – духу людини, зокрема її життєдіяльності, рушійною силою якої є потреби, а воля, яку вони пробуджують, – засіб їх реалізації.

З огляду на це потрібно уточнити поняття діяльності. Традиційно воно має таку структуру: “мета – засіб – результат”. Але виникає питання: навіщо і під тиском чого ставиться мета? Саме під владою потреби. Тому насправді структура діяльності є іншою: “потреба – мета – засіб – результат”. Потребує уточнення і третя ланка, адже звичайно під засобами розуміють матеріальні фактори діяльності. При цьому випадає духовний фактор – практична енергія, або воля. Вона теж належить до засобів. А засобом є й пізнання, без якого дія не може розгорнутися. Воно усвідомлює і пізнає потребу – практичну необхідність. Тоді результат містить у собі свободу як здійснення потреби та її задоволення. Отже, у певній структурі діяльності у прихованому вигляді міститься і відповідне розуміння свободи: вона є можливість задовольняти свої потреби.

Якщо воля діє, це означає вона вже визначена потребою і шукає засобів її задоволення. Щодо цього глибокий сенс має думка Аристотеля, що рішення і вибір стосуються не цілей, а засобів.

І останнє: коли воля – чиста, не детермінована потребами, їй байдуже, що вибирати; в такому разі її ніщо не виведе з рівноваги і байдужості. До такого стану прагнуть деякі напрями індійської філософії, наприклад буддизм, йога.

Насамкінець підкреслимо, що великі проблеми людського буття, на зразок проблеми свободи, супроводжують усю історію філософії і потрібні зусилля для того, щоб їх вирішити. Якими б обмеженими вони не були, в них завжди криється хоча б часткова істина, – адже різні мислителі дотримувалися різних позицій в їх розв’язанні. Завдання сучасника – розкрити цю істину. Досягти цього можна не піднесенням одних визначень і нехтуванням іншими, а виявленням їх доповняльності. Боротьба між ними засвідчує їх відмінність, але не несумісність. Сукупно вони дають цілісне уявлення про існуючі філософські проблеми, що ми й намагалися показати на прикладі проблеми свободи.

1 Радциг С. И. История древнегреческой литературы. М.; – Л., 1940. – ­ С. 189.

2 Там само. – С. 191.

3 Аристотель. Поэтика //Аристотель. Соч.: В 4-х т. – Т. 4. – С. 657.

4 Радциг С. І. Цит. тв. – С. 166.

5 Материалисты древней Греции. – М., 1955. – С. 48.

6 Там само. – С. 51.

7 Фрагменты ранних греческих философов. Ч. 1. – М., 1989. – С. 201.

8 Материалисты древней Греции. – С. 46, 44, 45.

9 Там само. – С. 66.

10 Там само. – С. 68,70.

11 Там само. – С. 150.

12 Там само. – С. 168.

13 Платон. Законы //Платон. Соч.: В 3-х т.– Т. 3. Ч. 2.– М., 1972. – С. 108, 180, 290.

14 Там само. – С. 180.

15 Там само. – С. 180–181.

16 Там само. – С. 173.

17 Письма //Там само, с. 558.

18 Аристотель. Политика//Аристотель. Соч.: В 4-х т.– Т. 4. – С. 378, 379.

19 Там само. С. 384.

20 Там само. – С.383.

21 Там само. – С.503, 506–509.

22 Аристотель. Никомахова этика // Там само. – С. 142, 176, 212.

22а Там само. – С. 101–102.

23 Там само. – С. 102–103.

24 Там само. – С. 175.

25 Там само. – С. 176.

26 Там само. – С. 175.

27 Там само. – С. 102.

28 Там само. – С. 99.

29 Там само. – С. 101.

30 Кессиди Ф. Х. Этические сочинения Аристотеля//Аристотель. Соч.: В 4-х т. –Т. 4. – С. 15.

31 Аристотель. Никомахова этика. – С. 101.

32 Материалисты древней Греции. – С. 221.

33 Там само. – С. 212.

34 Там само. – С. 214.

35 Там само.

36 Там само. – С. 222.

37 Маркс К. Различие между натурфилософией Демокрита и натурфилософией Эпикура //Маркс К., Энгельс Ф. Соч .– Т. 40. – С. 174.

38 Материалисты древней Греции. – С. 210.

39 Там само. – С. 211, 212.

40 Там само. – С. 211.

41 Там само. – С. 212.

42 Там само. – С. 219.

43 Материалисты древней Греции. – С. 70.

44 Лосев О.Ф. Критические замечания к диалогу Платона “Политик”// Платон. Соч.: В 3-х т.– Т. 3. Ч. 2. – С. 576.

45 Ориген. О началах. – Новосибирск, 1993. – С. 85.

46 Там само. – С. 35 – 36, 216.

47 Там само. – С. 223, 90, 152, 181 – 182.

48 Там само. – С. 182.

49 Там само. – С. 213 – 214.

50 Августин А. Монологи. I, 1//Антология мировой философии: В 4-х т.– Т. 1. Ч. 2. – С. 582.

51 Мирандола П. О достоинстве человека// Буркгарт Я. Культура Италии в эпоху Возрождения. – СПб., 1876. – С. 288 – 289.

52 Боэций С. Утешение философией и другие произведения. – М., 1990. – С. 276.

53 Валла Л. О Свободе воли/ /Об истинном и ложном благе. О свободе воли. – М., 1989. – С. 272 – 283.

54 Боэций С. – Цит.тв. – С. 275 – 289.

55 Диатриба, или Рассуждение о свободе воли // Роттердамский Э. Филос. произв. – М., 1986. – С. 252.

56 Там само. – С. 221.

57 Там само. – С. 282.

58 Там само. – С. 254.

59 Лютер М. О рабстве воли // Прилож. К “Филос. произв.” Эразма Роттердамского. – С. 293.

60 Там само. – С. 302 – 306.

61 Там само. – С. 309.

62 Там само. – С. 294 – 295.

63 Там само. – С. 297.

64 Там само. – С. 298.

65 Там само. – С. 301.

66 Там само. – С. 664.

67 Там само. – С. 363, 367.

68 Материалисты древней Греции. – С. 66.

69 Гоббс Т. Основы (первая философия) //Гоббс Т. Избр. соч.– М.; Л., 1926. – С. 139.

70 Там само.

71 Кант И. Критика чистого разума//Кант И. Соч.: В 6-ти т.– Т. 3. М., – 1964. – С. 418 – 419.

72 Гегель Г. В. Ф. Наука логики. Т. 2. – М., 1971. – С. 224.

73 Там само. – С. 225.

74 Гегель Г. В. Ф. Наука логики. Т. 3. – М., 1972. – С. 10.

75 Там само. – С. 337.

76 Гегель Г. В. Ф. Наука логики. – Т. 2. – С. 148.

77 Маркс К. Капитал//Маркс К., Энгельс Ф. Соч. – Т. 25. Ч. 1. – С. 333.

78 Фейербах Л. Лекции о сущности религии//Фейербах Л. Избр. филос. произведения. Т. 2. – М., 1955. – С. 755.

79 Там само. – С. 738 – 739, 750, 720, 675 – 676.

80 Монтескье Ш. Л. О духе законов//Монтескье Ш. Л. Избр. произв. М., 1955. – С. 163.

81 Там само. – С. 288 – 289.

82 Спиноза Б. Этика/ /Избр. произв. Т. 1. – М., 1957. – С. 362.

83 Там само. – С. 433.

84 Там само. – С. 460.

85 Там само. – С. 445.

86 Там само. – С. 594.

87 Там само. – С. 454.

88 Гегель Г. В. Ф. Энциклопедия филос. наук. Т. 1. Наука логики. М., 1974. – С. 319.

89 Там само. – С. 337.

90 Там само.

91 Гегель Г. В. Ф. Лекции по философии истории//Гегель Г. В. Ф. Соч.: В 14 – ти т. Т. 8. – С. 27.

92 Там само. – С. 25.

93 Цит. по: И.Широков. Шеллинг и его “Система трансцендентального идеализма”// Предисловие к кн. Шеллинга. – Л., 1936. – С. VIII.

94 Гегель Г. В. Ф.Энциклопедия филос. наук. Т. 3. Философия духа. – М. 1977. – С. 25, 324.

95 Шеллинг Ф. В. И. Система трансцендентального идеализма. –С. 344–345.

96 Там само. – С. 345.

97 Там само. – С. 329.

98 Там само. – С. 330-331.

99 Там само. – С. 343 і далі.

100 Маркс К., Энгельс Ф. Святое семейство // Маркс К., Энгельс Ф. Cоч. – Т. 2. – С. 4

101 Маркс К. Капитал // Маркс К., Энгельс Ф. Cоч. – Т. 25. Ч. 2. – С. 686 – 687.

102 Там само. – С. 387.

103 Энгельс Ф. Анти-Дюринг. – М., 1988. – С. 288.

104 Материалисты древней Греции. – С. 42, 150.

105 Энгельс Ф. Анти-Дюринг. – С. 112.

106 Там само.

107 Энгельс Ф. Людвиг Фейербах и конец классической немецкой ­фило­софии. – М., 1982. – С. 43.

108 Там само. – С. 43 – 44.

109 Енгельс Ф. Лист В. Засуліч 23.04.1885 // Маркс К., Енгельс Ф. – Твори. – Т. 36. – С. 244 – 246.

110Там само. – С. 245.

111 Енгельс Ф. Вступ до праці Маркса “Класова боротьба у Франції з 1848 по 1850 р.” // Маркс К., Енгельс Ф. – Твори. – Т. 22. – С. 509.

112 Араб-Оглы Э. А. Свобода // Филос. энциклопедический словарь. – М., 1989. – С. 570.

113 Гегель Г. В. Ф. Философия духа. – С. 261.

114 Там само. – С. 321.

<< | >>
Источник: В. Г. Табачковський. Людина в цивілізації XXI століття: проблема сво­боди. 2005

Еще по теме 4. СПІВВІДНОШЕННЯ ВИЗНАЧЕНЬ СВОБОДИ ЯК ВИБОРУ ТА ЯК ПІЗНАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ НЕОБХІДНОСТІ:

  1. 2. СВОБОДА ЯК ВИБІР І ВИЗНАННЯ НЕОБХІДНОСТІ: ЗА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
  2. 1. CВОБОДА ЯК РІШЕННЯ І ВИБІР. НЕСУМІСНІСТЬ СВОБОДИ І НЕОБХІДНОСТІ: АНТИЧНІСТЬ
  3. 3. НЕОБХІДНІСТЬ – ПІЗНАННЯ І ДІЯЛЬНІСТЬ – СВОБОДА: НОВИЙ ЧАС
  4. Питання свободи вибору, справедливості і політичної відповідальності в сучасній Україні вийшло – на жаль, далеко за межі суто академічних дискусій.
  5. § 1. Процес пізнання у криміналістиці
  6. 2.1. Загальна характеристика методології та методів пізнання в юридичній психології
  7. § 2. Загальномукові метоли пізнання держави І права
  8. § 4. Спеціальні методи пізнання державно-правових явиш
  9. Семінар №2 (2 год.) по темі 2.3. Визначення та поділ понять
  10. §3. Дослідження і використання запахових слідів у практиці розслідування злочинів
  11. § 2. Правові основи використання криміналістичної техніки
  12. § 3. Середній клас: суть та соціально-економічні критерії його визначення
  13. Стаття 2. Визначення термінів
  14. § 6. Психологічні основи використання тактичних прийомів
  15. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  16. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
  17. § 102. Використання печаток і бланків документів
  18. §3. Оцінка та використання висновку експерта у кримінальному процесі