<<
>>

Політичне і соціальне — два аспекти однієї проблеми

Боротьба за політичну свободу неминуче повинна була привести і привела Драгоманова до висновку, що “збереження людської гідності неможливе при одній тільки зовнішній політичній свободі, а вимагає економічної забезпеченості” іг7, а дляцього необхідний “переглядвсього соціально^кономічного становища народних мас"128, наявність і гаран- тованість не тільки політичних чи громадянських прав людини, а й економічних, соціальних та культурних.

Тому Драгоманов приділяє

цьому комплексу прав людини не менш>' увагу, ніж іншим, а школи висувас їх навіть на перший план. Хоча слід зауважити, що, розуміючи взаємопов’язаність і, значною мірою, взаємозумовленість усіх прав людини, він, водночас, чітко диференціював підхід до економічних, культурних чи політичних проблем. B одному зі своїх листів до Михайла Павлика він застерігає останнього відузагальненого підходу до різних сторін суспільного життя, вказуючи, зокрема, що оцінювати культурно-національні справи з позицій соціально-економічних — “це все рівно, що міряти поле літрами”125.

Саме з позиції економічних та соціальних прав людини шдходить Драгоманов і до соціалістичного руху. Для Драгоманова “соціалістична справа має практичний характер соціальної політики, і, на думку мислителя, такі речі, як 8-годинна робота далеко важніша, ніж спори про форми ... колективізму (державний чи громадський) і навіть сам колективізм. Окрім того, важні політичні і культурні грунти для соц. політики, як загальне виборче право, технічне виживання і т.і. Треба повчитись дивитись на соц. рух не з сектярського (чи революційного, чиконсервативного)погляду, а з громадсько-еволюційного”1*. Ha його думку, “котра завше була єретичною для многих моїх приятелів-соціа- лістів, а власне, що в теперішньому соціальному руху, навіть робітницькому, справа, власне комунізму займе не дуже багато місця, а що той рух висуває на перший план такі справи, як час робочого дня, норма плати робітникам, убеспечення робітників і т.п.” ш, які, власне, і викликають інтерес та підтримку мислителя.

Визначаючи "свобод>’ вибору заняття” як одну з важливих свобод людини, Драгоманов підкреслював, що право на пращо є одним з найістотніших прав людини, оскільки воно дає їй змогу не тільки заробляти на життя і цим підтримувати своє існування, але і саме життя людини робить насправді людським — визначає сенс і мету існу вання, наповшоє життя духовним змістом. У листі до О. M. Пипіна він писав ще 1870 p.: “Кожному хотілося б прожити вік, чимось виділившись із маси чиновників, котрі вічно живуть в недорозвинутості і в страсі перед начальником, виділитись не одним, звичайно, становищем, але й працею, і при тому вільною, незалежною працею”132. Тому Драгоманов приділяє постійну' увагу у своїх працях та у своїй суспільно-політичній діяльності питанню права на працю, гостро критикучочи порушення або обмеження з боку влади цього права. У збірнику “Громада” Драгоманов постійно, поряд з іншими питаннями, розглядав порушення права на працю, позбавлення змоги працювати за спеціальністю з

огляду на політичні міркування чи національну або релігійну приналежність. B одному зі збірників він звертається до читачів з проханням: “Хто може, здобути і прислати нам той список (вигнаних з служби учителів і учительок, або таких що не велено пускати в школи)”, — щоб опублікувати його для ознайомлення широкої громадськості з тими гоніннями, які почались після Емського указу на учителів в Україні ш.

Драгоманов вважав необхідним для досягнення належного регулювання економічних прав людини створення широкої мережі організацій робітників із тим, щоб вони могли організованими виступами домогтись відповідного законодавчого закріплення своїх прав,належ- них умов праці та ΰ оплати. Він писав, що зміни в напрямі розширення і гарантованості соціальних та економічних прав потребують взаємодії та поєднання низки чинників. Драгоманов називає три елементи, з яких складається соціальний поступ.

Інтелектуальні соціалісти є теоре- тшсами, критиками і пропагандистами соціальних реформ. Другим елементом є масові робітничі рухи (спілки, кооперативні товариства тощо), а також аналогічні селянські рухи. I третім елементом c заходи державної влади та уряду , спрямовані на усунення чи пом'якшення соціальної несправедливості. Як приклад Драгоманов наводить англійський фабричний закон. Усі ці елементи роблять свій внесок у соціальний поступ. I, на дутмку Драгоманова, необхідно знайти для них об’єднуюче начало. Власне, таку мегу ставив він, створюючи проект “Вільна Спілка”. У поясненні до цього проекту Драгоманов писав, що в ньому, шляхом поєднання та синтезу реформістської програми “максимум” земських конституціоналістів і ліберальної преси та мінімальних програмних вимог євпропейського соціалістичного та робітничого руху, зроблена спроба об’єднати зусилля всіх прогресивно настроєних громадян, незважаючи на їхню політичну орієнтацію та соціальну приналежність. Правильність позиції Драгоманова підтверджує те, що майже всі найважливіші пункти його соціальної та економічної програми (законодавче обмеження тривалості робочого дня, прогресивний податок із доходів, право на соціальний захист) знайшли своє законодавче закріплення в розвинутих цивілізованих країнах незабаром після їхнього проголошення, тобто ще в XIX ст. 13J, і, відповідно, передбачені Пактом про економічні, соціальніта ку льтурні права та Міжнародною Декларацією прав людини.

Розглядаючи право на працю, Драгоманов підкреслює низку моментів, які повинні знайти своє законодавче закріплення при правовому'

врегулюванні суспільних відносин з реалізації людиною права на працю, зокрема недопустимість існування обмежень реалізації цього права людиною з огляд> на її віросповідання, національність чи шші моменти, які не стосуються освітнього та професійного рівня працівника. Крім того, на його думку, важливим є розумне обмеження робочого часу, “при якому було б можливим збереження здоров’я та розвиток тілесний і моральний” 13-\ особливо жінок і неповнолітніх.

Нерозривно пов’язаним із правом на працю Драгоманов вважав право людини на соціальшш захист, включаючи соціальне страхувашія, підкреслюючи необхідність та важливість створення мережі відповідних громадських закладів (притулків, інтернатів тощо) для бідних людей, зокрема дітей, хворих, калік і перестарілих, а також “пенсійних кас для тих, хто втратив сили, та престарілих працівників усіх видів корисної для суспільства праці” . Оскільки праця повинна приносити людині не тільки моральне задоволення, а й матеріалышй добробут, Драгоманов одним із важливих завдань майбутнього товариства “Вільна Спілка” в галузі соціально-економічній вважав зусилля, спрямовані “на влаштування для робітників здорового житла, здешевлення його вішайму і на полегшення купівлі його сім’ями та артілями робі пппсів” '37, що, на думку мислителя, було реальним шляхом до забезпечення належного життєвого рівня для кожного трудівника та його сімЇ.

Ta чи не найбільшу увагу зі всього комплексу економічних, соціальних та культурних прав Драгоманов приділяв праву на освіту, його закріпленню та гарантованості з тим, щоб зробити освіту доступною для якнайширших верств населення. Tож не дивно, що праці, присвячені тіш чи іншим проблемам освіти, зустрічаються у Драгоманова упродовж ycid його творчої діяльності, починаючи з перших його вистутпв як публіциста в “Санкт-Петербургских ведомостях” зі статтями “Земство и местный элемент в обучении” і “О педагогическом значении малорусского языка” і закінчуючи його статтями в “Хліборобі” та “Народі”.

Ha думку Драгоманова, освіта народу — це головна передумова його національного, політичного, економічного та соціального визволення. “О, коли б віїї [народ. — T.A.] був добре освічений наукою! Тоді б двох днів не подержались усі порядки, що тепер доводять народ до стану робочого скоту на панів, купців, царів” 1JS, — писав Драгоманов у “Громаді”. I далі, продовжуючи свою думку, він шпле: “Не мож собі і пригадати, щоб могли бути нові порядки ...

без того, щоб увесь народ не був освічений наукою про природу, котрою живе він, і про людські громади, в котрих живе він” ш. Саме тому “для українського

народолюбця школа, — мабуть, найважніше діло”140. Із цієї ж причини він вітає появу в Україні “освіченого робітника, в котрому видно спілку книжки і праці” '41, на власних спостереженнях переконавшись, що в Західній Європі ці, найбільш забезпечені і найбільш освічені, робітники не тільки очолюють боротьбу за соціальні та економічні права людини, а й дуже часто самі стають політичними діячами і домагаються прийняття необхідних для широких верств народу законів.

Розуміючи небезпеку, як>’ криє в собі для імперії широка освіта народу, російський урвдведе з нею боротьбу: “Уся історія школ в Росії за останні сто років єсть ніщо іїшіе, як бійка уряд>’ з наукою і освітою, та виду мки як би то не дати людям вчитись, особливо мужикові — не дати вчитись навіть просто азбуки” '42. Te, що уряд у цій боротьбі не зупиняється ні перед чим, часто послуговуючись абсолютно абсурдними приводами для гонінь на освіту народу, Драгоманов мав змогу переконатись на власному досвіді, коли, ще студентом, брав активну участь в організації та діяльності недільних шкіл у Києві. Як згадував вш пізніше, “сенатор Жданов писав, що харківське товариство хотіло якось то вбити у Петербурзі царську гім’ю недільними школами у Києві... I така дурниця помогла заборонити недільні школи... і, зупинити діло, котре так багато обіїтяло! Ця заборона була правдешнім бунтом! Вона показала народові що добра школа, в котрій учать і не б’ють, — єсть справді бунт проти царя, — і ми через десять років знали міїцан і робочих... котрі не інакше і розуміють причину, од чого цар заборонив школи сту дентські, бо не хотів, щоб-людей вчили і не били” '43.

Драгоманов у своїй діяльності та творчості не тільки відстоював право на освіту , переконливо доводив важливість освіти народу для суспільного прогресу, а й сам робив усе можливе, щоб внести свій посильний вклад у розвиток освіти.

I це не тільки безпосередня педагогічна діяльність, защкавлення якою було у Драгоманова упродовж усього його жилтя, а й написання популярних книжок для народу з важливихпитань соціального та політичного житгя, з проблем історії та релігії. Треба зазначити, що книжки ці, доступні та прості за викладом, мають високу інтелектуальну та наукову щннісгь і дотепер можуть слу жити зразком для написання науково-популярних розвідок з будь-якої галузі знань.

Саме науковість змісту та доступність викладу, на думку Драгоманова, і можуть дати змогу тій чи іншій книзі послужити для реальної просвіти народу, для висвітлення та грунтовного з’ясування певного питання, інакше говорити про освітню роль якогось популярного видання не можна.

Для того, щоб право людини на освіту стало реальністю, Драгоманов вважав необхідним спрямовувати всі зусилля як прогресивних рухів та партій у суспільстві, так і державних органів “на запровадження доступного кожному навчання в школах початкових, середніх і вищих, — із тим, щоб для дітей бідних сімей початкове навчашш було безкоштовним і супроводжувалося допомогою або, у випадку потреби, повшш утриманням учня на громадський кошт, причому більш здібні учні подібним чином утримувалися б і в середніх, й у вищих школах” '44. Тобто Драгоманов виступав не тільки за декларування або проголошення прав на освіту, а й за наповнення цього права реальним змістом, створення умов, за яких доступність усіх видів освіти для кожного члена суспільства визначається тільки його інтелектуальними здібностями, при загальнообов'язковій початковій освіті. Тому він рішуче засуджує дискримінацію в отриманні освіти, характерну для Російської імперії, виходячи з національної приналежності чи віросповідання, підкреслюючи, що обмеження права “навчання католиків в університетах” 145 є яскравим свідченням грубого порулнення прав .людини, відсутності будь-яких демократичних засад у російському' суспільстві. I усунення всілякоїдискримінації щодо отримання освіти всіма громадянами держави є необхідною умовою її успішного розвитку та наявності в ній прав та свобод людини.

Драгоманов чітко диференціює право людини на освіту і право вільно брати участь у культурному житті суспільства, втішатися мистецтвом, брати участь у науковому прогресі і користуватись його благами. Так, у “Програмі” періодичної “Громади”, яку передбачалося випускати за редакцією M. Драгоманова, M. Павлика та С.Подо- линського, середголовнихзавдаш. у “справах політичних” вису валось, поряд з іншими, завдання досягнення “неодмінної волі науки” I4i, а в “Одкритому листі з України до редакції “Правди”, написаному з ініціативи Драгоманова діячами українського руху ще 1873 p., однією з головних засад, на яких мав би базуватись всеукраїнськіш рух, декларувалось: “У гопаннях культуртк —свобода розуму” 14I Всесвітнійроз- виток наукових досліджень, широкий доступ до досягнень передової наукової думки були, на ду мку Драгоманова, складовими су спільного проіресу. B одному з листів Драгоманов писав: “Найбільша слабість україїтського руху в тім, що він мало опирається на науку ” 14S. Тому він переконливо рекоменду є своїм галицьким одноду мцям: “1) старатися, щоб у кожній громаді завести бібліотеку ... 2) вчитись чужим язикам” 14v для того, щоб можна було своєчасно і повно знайомитись

із досягненням передової наукової думки в Європі, оскільки здоблття національної незалежності українським народом, гармонійний розвиток кожної людської особистості можливий тільки при використанні досягнень світового прогресу. Як писав один із дослідників творчості Драгоманова Іван Лнсяк-Рудницькнй, Драгоманов “вірив у те, що європейські ідеали — наукового поступ>’, громадської та особистої свободи, соціальної справедливості — об’єктивно добрі та абсолютно обов’язкові. Вони були для нього оціночною нормою, 3 якою він підходив до дійсності” 15°. Цим, власне, і пояснюється, на наш> думку, той факт, що у творчості Драгоманова настільки повно і грунтовно розглядаються права людини.

<< | >>
Источник: Андрусяк T.. Шлях до свобода (Михайло Драгоманов про права людани).. 1998

Еще по теме Політичне і соціальне — два аспекти однієї проблеми:

  1. § 3. Два аспекта ответственности
  2. Соціально-теоретичний аспект процесуального права України
  3. § 1. Соціальна структура суспільства. Соціально-економічна стратифікація
  4. Физические аспекты старения и проблема здоровья
  5. Физические аспекты старения и проблема здоровья
  6. § 4. Здійснення корпоративного управління в компанії однієї особи
  7. § 3. Проблема соотношения химического и биологического в аспекте понятия сложности
  8. Традиционное хозяйство и колониальный капитал: политэкономический аспект проблемы взаимодействия
  9. Глава 2. методолоГические и теоретические асПекты Проблемы Профессиональной самореализации личности
  10. Стаття 49. Особливості проведення загальних зборів товариством, що складається з однієї особи
  11. Религиозно-нравственный аспект актуализируется сегодня и в проблеме судейского и административного усмотрения.