<<
>>

§ 3. Акціонери як інвестори

В законодавстві та науковій літературі щодо акціонера часто вживається й термін «інвестор», правове становище якого визначено достатньо суперечливо. Так, згідно з ст. 1 Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» інвестором на ринку цінних паперів визнається фізична або юридична особа, яка придбаває цінні папери від свого імені та за свій рахунок з метою одержання доходу чи збільшення вартості цінних паперів або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до чинного законодавства.

Отже, звертає на себе увагу те, що в цьому Законі йдеться не просто про інвестора, а про інвестора на ринку цінних паперів.

В Законі «Про цінні папери та фондовий ринок» вже йдеться про інвесторів у цінні папери, під якими пропонується розуміти фізичних та юридичних осіб, резидентів і нерезидентів, які набули права власності на цінні папери з метою одержання доходу від вкладених коштів та/або набуття відповідних прав, що надаються власнику цінних паперів відповідно до законодавства (ст.

2). Як видно, ці визначення майже тотожні.

У ч. 2 ст. 13 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки[523] йдеться про інвесторів як потенційних покупців державного майна, а у ст. 12 Закону «Про приватизацію державного майна» покупці цілісних майнових комплексів та інвестори, які бажають придбати контрольний пакет акцій, розмежовуються. До того ж у ст. 10 Державної програми виникає фігура промислового інвестора, яким є «...вітчизняний чи іноземний інвестор або їх об’єднання, які заінтересовані у збереженні частки підприємства на ринку відповідного продукту та не менше трьох років виробляють продукцію (виконують роботи, надають послуги), аналогічну основній продукції (роботам, послугам) підприємства, що приватизується, або споживають в основному виробництві продукцію (роботи, послуги) такого підприємства чи виробляють продукцію (роботи, послуги), яка використовується в основному виробництві підприємства, що приватизується, як основна сировина, чи здійснюють безпосередній контроль на таких підприємствах не менше одного року».

Таким чином, до промислового інвестора ставляться додаткові вимоги, тобто він не просто придбаває пакет акцій, а й провадить діяльність у такій самій або схожій сфері, як і АТ, акції якого ним придбаваються. Виокремлюється також фігура акціонера, який придбав пакет акцій під інвестиційні зобов’язання (ст. ст. 59, 129 Державної програми та ін.). Іноді він називається «стратегічний інвестор».

За Законом «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)» інвестор визначається або як особа, що має такий цінний папір, як інвестиційний сертифікат, який засвідчує її право власності на частку в пайовому інвестиційному фонді, або як особа, грошові кошти якої залучаються (об’єднуються) для здійснення інститутом спільного інвестування діяльності з метою одержання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

В Законі «Про інвестиційну діяльність» надається найбільш широке розуміння інвесторів як суб’єктів інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності (ст. 5).

Ще є термін «інстуціональний інвестор», яким за ст. 2 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» виступають інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди), інвестиційні фонди, взаємні фонди інвестиційних компаній, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інші фінансові установи, які здійснюють операції з фінансовими активами в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, також за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою одержання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Таким чином, термін «інвестор» може розумітися:

1) у широкому значенні — як особа, що вкладає кошти різних джерел походження у різні об’єкти: цінні папери, нерухомість, статутний капітал господарського товариства та ін., що тягне за собою виникнення у неї відповідно або речових, або зобов’язальних, або корпоративних прав;

2) у вузькому значенні — як особа, що інвестує свої кошти в акції.

Можуть виокремлюватися такі інвестори, які здійснюють свої права або на акцію, або з акції. Перші бувають як активними, що йменуються інвесторами на ринку цінних паперів, так і пасивними, що вкладають свої кошти до інститутів спільного інвестування, які вже активно діють на ринку; другі — промисловими та стратегічними інвесторами.

Втім, таке узагальнене бачення не є безспірним. Існує точка зору, згідно з якою акціонер не може бути визнаний інвестором хоча б тому, що він є суб’єктом, який систематично і професійно одержує прибутки (в даному випадку через своє майно — гроші)[524]. Навряд чи можна погодитися з цим, бо такий підхід не тільки не відповідає сутності поняття акціонера, а й містить надто безапеляційне твердження про професійність акціонера і систематичність одержання ним прибутків, чого, як правило, немає. Якщо стати на цю позицію, то виходить, що інвестор — це не професійна особа, до того ж така, що не розраховує на систематичність одержання прибутків. Видається, що це не так. Інвестор, навпаки, — професіонал, а питання одержання прибутків більшою мірою залежить саме від нього, чого не можна сказати про акціонера, від якого нічого не залежить.

Нарешті, в літературі зустрічається і ще більш розширене поняття інвестора, яким охоплюються не лише акціонери, а й працівники. Так, поділяючи інвесторів на майнових (фінансових), якими є акціонери, та нефінансових, І. Шиткіна відносить до останніх працівників АТ, котрі здійснюють свої інвестиції шляхом надання компанії специфічних навичків та вмінь, які можуть бути з успіхом використані як в межах самого АТ, так і поза його межами. Останні пропонується вважати такими, що поставляють компанії специфічний людський капітал — здатність до праці[525].

Слід відмітити, що істотні розбіжності стосовно визначення поняття «інвестор» існують між національним законодавством та міжнародними актами, зокрема Конвенцією від 28 березня 1997 р. «Про захист прав інвестора», за якою інвесторами визнаються особи, що здійснюють вкладення власних, позикових або залучених коштів у формі інвестицій (ст.

1). Тобто, звертає на себе увагу те, що у міжнародному акті спостерігається обмеження тільки однією ознакою інвестора — фактом вкладення інвестицій, у той час як за українським законодавством висуваються додаткові ознаки — забезпечення цільового використання вкладених коштів, додержання інших зобов’язань при вкладенні коштів, контроль за підприємницькою діяльністю об’єкта вкладення інвестицій або навіть здійснення такої діяльності.

З наведеного випливає, що існує низка питань стосовно розуміння інвестора. Зокрема, чи буде ним особа, яка намагається здійснити інвестицію, або така, що вже її здійснила? Чи вважатиметься інвестор особою, яка здійснює підприємницьку діяльність?

Так, у ст. ст. 206 і 1416 Угоди про Північноамериканську зону вільної торгівлі, підписаної США, Канадою і Мексикою, що набрала чинності з 1 січня 1994 р., інвесторами визнаються як фізичні особи, компанії і державні структури, що вже здійснили вкладення на території приймаючої держави, так і особи, що тільки мають намір це зробити. Очевидно, так само слід розуміти й інвестора за українським законодавством, адже ним буде особа, яка намагається вкласти кошти, а також така, яка здійснила це, набувши відповідних зобов’язань (інвестиційних) і прав (корпоративних та підприємницьких).

Відносно цього відмітимо поширене розуміння інвестора як економічного агента (господарюючого суб’єкта, підприємця), у зв’язку з чим виникає необхідність у документальній констатації наявності підприємницького статусу в особи, яка здійснює інвестування. Це досить непросто, адже одразу ж виникає запитання: чи слід інвестору зареєструватися як суб’єкт підприємницької діяльності і чи може бути інвестором непід- приємницьке товариство? Існує думка, згідно з якою стосовно інвесторів — юридичних осіб це питання вирішується шляхом державної реєстрації саме як юридичних осіб або з наділенням їх спеціальною «інвестиційною» правоздатністю. Щодо фізичних осіб необхідність формалізації статусу підприємця для тих, які діють в інвестиційних цілях, вважається винятком — проходження ними дозвільного порядку оформлення статусу інвестора-підприємця обов’язково лише в тому випадку, коли йдеться про таку підприємницьку діяльність, участь у якій вимагає спеціальної правоздатності або яка підлягає ліцензуванню[526].

Безперечно,

з цим погодитися важко, бо така позиція не містить однозначності стосовно того, в якому ж разі застосовується дозвільний порядок оформлення статусу інвестора-підприємця, а в якому — реєстраційний (нормативно-явочний), і чому це так. Крім того, згідно з ЦК в українських підприємців відсутня спеціальна правоздатність, тим більше, якщо йдеться про фізичних осіб, а юридичні особи хоча і мають таку за спеціальним законодавством, але це суперечить положенням ЦК.

Вважаємо, твердження, що окремі акціонери можуть бути визнані інвесторами в тому випадку, якщо вони володіють великим (контрольним або голосуючим) пакетом акцій, внаслідок чого здатні визначати кадрову і виробничу політику АТ і блокувати рішення інших акціонерів[527], свідчить про те, що типовим є сприйняття інвестора не як звичайного вкладника своїх коштів, у тому числі в акції, а як такої особи, котра внаслідок цього набуває і комплект корпоративних прав, і реальну можливість їх здійснення шляхом безпосередньої участі в управлінні справами АТ, причому не тільки раз на рік у загальних зборах, а участю в контрольному та виконавчому органах.

Таким чином, інвестор — це фігура, в якій об’єднуються капітал- власність і капітал-функція.

<< | >>
Источник: І. Спасибо-Фатєєва, О. Кібенко, В. Борисова.. Корпоративне управління: Монографія. 2007

Еще по теме § 3. Акціонери як інвестори:

  1. Стаття 36. Документи, які надаються акціонерам, та документи, з якими акціонери можуть ознайомитися під час підготовки до загальних зборів
  2. Інвестори
  3. 3.1 Інвестори
  4. Акціонери і засновники
  5. § 1. Акціонер та його основні права
  6. Хто і як може стати акціонером-
  7. Стаття 4. Акціонери товариства
  8. Стаття 6. Акціонерне товариство з одним акціонером
  9. Позови, пов’язані із порушенням права акціонера на інформацію.
  10. § 4. Засновники та акціонери
  11. Право акціонера вимагати переважного продажу акцій
  12. Стаття 89. Розподіл майна акціонерного товариства, що ліквідується, між кредиторами та акціонерами
  13. Стаття 69. Порядок реалізації акціонерами права вимоги обов’язкового викупу акціонерним товариством належних їм акцій
  14. Позови про примушення реєстратора (зберігана) здійснити дії з оформлення прав на акції або визнання прав акціонера
  15. 4. Розкриття інформації та прозорість
  16. Одним із головних чинників, який впливає на успішну діяльність товариства, є можливість його доступу до інвестиційних ресурсів.