<<
>>

Колегіальні та одноособові виконавчі органи корпорацій.

Порядок їх формування та склад колегіального виконавчого органу. Компетенція (виключна компетенція). Особливості статусу голови колегіального виконавчого органу. Питання можливості передання одноособовим виконавчим органом або головою колегіального виконавчого органу (тобто керівником товариства) усіх або частини своїх повноважень третій особі.

Фіксація діяльності виконавчого органу (протоколи).

Традиційно доктрина цивільного права і законодавство відносять виконавчі органи до класичних органів корпорації, які представляють останню в цивільних правовідносинах. Якщо ЗЗ учасників формують волю корпорації, то волевиявляючим її органом незалежно від виду є виконавчий орган, який здійснює функцію по безпосередньому управлінню корпорацією (ч. 1 ст. 161, ч. 2 ст. 145, ст. ст. 17, 62 та 65 Закону «Про господарські товариства»).

Відповідно до ч. 1 ст. 161 ЦК виконавчим органом АТ, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності АТ, крім тих, що віднесені до компетенції ЗЗ і наглядової ради АТ.

Виконавчий орган є підзвітним ЗЗ акціонерів і наглядовій раді АТ та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган діє від імені АТ у межах, встановлених статутом АТ і законом.

У ч. 2 ст. 161 ЦК передбачено різні моделі побудови виконавчого органу АТ. Він може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор). Слід наголосити, що в АТ може бути лише один виконавчий орган. Так, поширеною помилкою є наділення наглядової ради правом діяти від імені АТ у певних правовідносинах (наприклад, вчиняти значні правочини). Іноді поряд із правлінням за рішенням правління або навіть наказом голови правління в АТ створюється дублюючий орган — дирекція (виконавча дирекція), якому передається частина повноважень виконавчого органу.

Вважаємо, що така практика приводить до порушення прав акціонерів, які, обираючи осіб до складу виконавчого органу, саме їм довіряють керівництво поточними справами АТ, представництво його у відносинах з третіми особами. Крім того, наявність у структурі АТ фактично двох виконавчих органів є порушенням вимог закону та положень статуту АТ.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 159 ЦК до виключної компетенції ЗЗ АТ належить утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства. До вступу в дію нового ЦК вирішення зазначених питань не належало до виключної компетенції ЗЗ (ст. 41 Закону «Про господарські товарис- тва»). Ця законодавча новація, безумовно, була спрямована на підвищення ролі ЗЗ та більш дієвий захист права акціонерів на управління. Втім, на практиці таке становище може паралізувати роботу акціонерних товариств у разі вибуття зі складу виконавчого органу певної кількості членів, унаслідок чого він буде неправомочним ухвалювати будь-які рішення (у тому числі й про скликання ЗЗ для обрання нових членів). Практика призначення виконуючих обов’язки членів правління і наглядової ради є значно небезпечнішою порівняно з обранням таких осіб колегіальним органом.

Практика вже виробила позицію, що дозволяє обходити положення п. 2 ч. 2 ст. 159 ЦК, застосовуючи положення Закону «Про господарські товариства». У ч. 5 ст. 41 цього Закону зазначається, що до компетенції ЗЗ належать обрання та відкликання членів наглядової ради АТ, виконавчого органу та ревізійної комісії. Відповідно до ч. 6 ст. 41 цього Закону вказані питання не належать до виключної компетенції ЗЗ. Використання в п. 2 ч. 2 ст. 159 ЦК формулювання «утворення та відкликання виконавчого та інших органів товариства»[667] та його зіставлення з положеннями Закону «Про господарські товариства» дозволяє правникам дійти висновку про те, що ЦК не відносить до виключної компетенції ЗЗ питання щодо визначення персонального складу виконавчого органу АТ (тобто обрання та відкликання його членів).

Вони аргументують позицію, згідно з якою висловлення «утворення та відкликання виконавчого органу товариства» означає вирішення ЗЗ питання щодо найменування та структури виконавчого органу (колегіальний чи одноособовий, внутрішня структура), визначення його кількісного складу, відкликання виконавчого органу в цілому. Питання ж щодо обрання та відкликання членів виконавчого органу належить до компетенції ЗЗ, якщо інше не передбачене статутом. Так, статутом АТ це питання може бути віднесене до компетенції наглядової ради.

На думку деяких науковців, таке тлумачення п. 2 ч. 2 ст. 159 ЦК не відповідає закладеній в цій нормі волі законодавця, бо не можна вважати виконавчий орган «створеним» у ситуації, коли ЗЗ визначили тільки кількісний, посадовий склад виконавчого органу і строк повноважень його членів, а потім доручили наглядовій раді обрати в такий спосіб «сформований» виконавчий орган[668]. Обстоюється в літературі й протилежна думка[669], яка знайшла підтвердження у листі Міністерства юстиції від 10 січня 2005 р. за № 19-34-1818.

Не можна не погодитися з тим, що невизначеність чинного законодавства створює перешкоди для нормального функціонування АТ, і ситуація потребує обов’язкового врегулювання. Але яку модель при цьому слід обрати?

Законодавством більшості країн, у яких існує дворівнева система органів управління, саме наглядова рада наділяється повноваженнями з формування персонального складу виконавчого органу АТ (але це питання може бути віднесене до компетенції ЗЗ, якщо таке передбачене статутом). Вважаємо, що, враховуючи європейський досвід, до Закону «Про господарські товариства» та ЦК слід внести відповідні зміни щодо віднесення питання про обрання та відкликання членів виконавчого органу до компетенції наглядової ради, якщо інше не передбачено статутом товариства. Така схема є більш логічною для країн, що обрали дворівневу систему органів управління.

Слід також закріпити можливість проведення засідань виконавчого органу за відсутності кворуму.

На таких засіданнях можуть вирішуватися лише питання, пов’язані зі скликанням ЗЗ для обрання органів у новому складі.

Чинним законодавством України не передбачено вимог щодо кількості та складу виконавчого органу АТ. Ці питання мають бути визначені у статуті або внутрішньому положенні про виконавчий орган АТ. На практиці існують різні моделі формування колегіального виконавчого органу — до нього можуть обиратися представники великих акціонерів (тобто використовується принцип представництва капіталів), фахівці з певних питань (функціональний принцип), керівники структурних та відокремлених підрозділів (структурний чи територіальний принцип). Ці моделі можуть змішуватися.

Якщо у товаристві створюється колегіальний виконавчий орган, яким може бути правління або дирекція (далі — правління), то у його складі виділяються голова та члени. Він керує роботою правління як колегіального виконавчого органу. Голова правління призначається або обирається відповідно до статуту АТ (ч. 2 ст. 47 Закону «Про господарські товариства»). Враховуючи різні моделі побудови системи органів управління в АТ та розподілу між ними компетенції в товаристві, можливі такі варіанти обрання голови правління: а) обрання ЗЗ акціонерів; б) обрання наглядовою радою; в) обрання самим правлінням.

У ч. 3 ст. 48 Закону «Про господарські товариства» закріплюється, що головою та членами правління товариства можуть бути особи, які перебувають з товариством у трудових відносинах. Ця норма одержала неоднозначне тлумачення.

Найбільш поширеною є думка, згідно з якою за допомогою такого формулювання законодавець мав намір підкреслити, що на відміну від наглядової ради чи ревізійної комісії до складу виконавчого органу можуть входити особи, які не є акціонерами. Такі особи мають перебувати з товариством у трудових відносинах саме як голова та члени правління. Але ця норма не зобов’язує усіх членів виконавчого органу обов’язково перебувати у трудових відносинах з товариством. Вони можуть працювати на підставі цивільно-правового договору, а також на «громадських засадах», тобто взагалі без будь-якого оформлення відносин з товариством[670].

Інше тлумачення подібне з першим, але його прибічники вважають, що всі члени виконавчого органу в разі їх обрання мають перебувати у трудових відносинах з товариством[671]. Так, Примірне положення про правління ВАТ, затверджене ДКЦПФР, містить наступну норму (п. 5. 2.). Після обрання (призначення) з головою правління укладається контракт, а з членами правління — строкові трудові договори, в яких передбачаються права, обов’язки, відповідальність сторін, умови та порядок оплати праці, підстави дострокового припинення та наслідки розірвання контракту тощо. Таким чином, розробники цього документа вважають, що всі члени виконавчого органу мають укласти трудові договори з товариством (а голова правління — контракт відповідно до ст. 68 ГК).

Висловлювалась й думка (зокрема Г Гончаровою), згідно з якою до складу виконавчого органу можуть бути обрані лише ті особи, які вже працюють в товаристві. Це часто трапляється на практиці, коли до складу правління обираються, наприклад, головний бухгалтер, головний інженер, керівники інших служб або структурних підрозділів. Утім, таке тлумачення істотно обмежує права акціонерів, особливо тих, діяльність яких не пов’язана із господарською діяльністю товариства і які не мають відомостей про склад його працівників.

Закон не містить вимог щодо організації діяльності виконавчого органу. Відповідні норми мають бути закріплені у статуті чи окремому положенні про виконавчий орган (їх зміст залежатиме від того, в якій формі утворений виконавчий орган).

Законодавство дуже лаконічно визначає компетенцію виконавчого органу. Відповідно до ч. 1 ст. 161 ЦК виконавчий орган вирішує всі питання діяльності АТ, крім тих, що віднесені до компетенції ЗЗ і наглядової ради АТ. Згідно з ч. 3 ст. 47 Закону «Про господарські товариства» ЗЗ можуть винести рішення про передачу частини належних їм прав до компетенції правління. Незважаючи на такий «залишковий» принцип закріплення компетенції виконавчого органу, в статутах АТ питання щодо компетенції цього органу викладається зазвичай дуже докладно.

Важливим моментом є розмежування компетенції колегіального виконавчого органу та його голови.

У ч. 1 ст. 48 Закону «Про господарські товариства» закріплено, що голова правління АТ вправі без довіреності здійснювати дії від імені товариства. Інші члени правління також можуть бути наділені цим правом згідно із статутом. Однак в абз. 3 ч. 1 ст. 161 ЦК встановлено, що виконавчий орган діє від імені АТ у межах, встановлених статутом АТ і законом. Таким чином, якщо у товаристві створено колегіальний, а не одноособовий виконавчий орган, то виникає певна колізія щодо того, хто має виступати від імені товариства у відносинах з третіми особами — безпосередньо правління як виконавчий орган чи його голова (окремі члени, якщо це передбачене статутом). Аналіз Примірного статуту ВАТ свідчить про те, що все ж таки право представляти товариство належить голові виконавчого органу та окремим членам, якщо таке право передбачено статутом.

Так, відповідно до п. 7. 20. Примірного статуту ВАТ до компетенції правління належить вирішення всіх питань діяльності товариства, крім тих, що віднесені до компетенції інших органів товариства. До виключної компетенції правління належать:

1) організація скликання і проведення чергових та позачергових ЗЗ;

2) розроблення проектів річного бюджету, бізнес-планів, програм фінансово-господарської діяльності товариства;

3) розроблення та затвердження поточних фінансово-господарських планів і оперативних завдань товариства та забезпечення їх реалізації. Затвердження планів роботи правління;

4) ухвалення рішень про вчинення правочинів на суму від 10 % до 25 % балансової вартості активів товариства за даними останньої річної фінансової звітності товариства;

5) організація ведення бухгалтерського обліку та звітності товариства. Складання та надання наглядовій раді квартальних та річних звітів товариства до їх оприлюднення та (або) подання на розгляд ЗЗ акціонерів;

6) розроблення штатного розкладу і затвердження посадових інструкцій та посадових окладів працівників товариства;

7) призначення керівників філій та представництв товариства;

8) забезпечення проведення аудиторської перевірки діяльності товариства на вимогу акціонерів, які володіють не менш як 10 % акцій товариства. Аудиторська перевірка повинна бути розпочата не пізніше як за 30 днів з дати надання відповідної вимоги акціонерів;

9) укладення та виконання колективного договору. Призначення та відкликання осіб, які беруть участь у колективних переговорах як представники правління, за погодженням із наглядовою радою.

Питання, що належать до виключної компетенції правління, не можуть бути передані на одноособовий розгляд голові правління.

Слід зазначити, що голова правління має особливий статус, оскільки він не тільки керує роботою цього окремого органу, а й має статус керівника товариства (підприємства). Таким чином, повноваження голови правління розпадаються на дві частини: повноваження із керівництва роботою правління (дирекції) і повноваження із керівництва товариством. Це чітко простежується у нормах Примірного статуту ВАТ. Так, у п. 7.22. цього статуту передбачено, що роботою правління керує голова правління, який має право:

1) скликати засідання правління, визначати їхній порядок денний та головувати на них;

2) розподіляти обов’язки між членами правління;

3) без довіреності представляти інтереси товариства та вчиняти від його імені юридичні дії в межах компетенції, визначеної статутом;

4) приймати рішення про ухвалення правочинів на суму, що не перевищує 10 % балансової вартості активів товариства за даними останньої річної фінансової звітності товариства;

5) розпоряджатися коштами та майном товариства в межах, визначених статутом, рішеннями ЗЗ та наглядової ради;

6) відкривати рахунки у банківських установах;

7) підписувати довіреності, договори та інші документи від імені товариства, рішення про укладення (видачу) яких прийнято уповноваженим органом товариства в межах його компетенції відповідно до положень статуту;

8) наймати та звільняти працівників товариства, вживати до них заходи заохочення та накладати стягнення відповідно до чинного законодавства України, статуту та внутрішніх документів товариства;

9) в межах своєї компетенції видавати накази і давати вказівки, обов’язкові для виконання всіма працівниками товариства;

10) підписувати від імені правління колективний договір, зміни та доповнення до нього;

11) здійснювати інші функції, які необхідні для забезпечення нормальної роботи товариства, згідно з чинним законодавством та внутрішніми документами товариства.

На практиці досить часто виникає питання щодо можливості пере- дання одноособовим виконавчим органом або головою правління (тобто керівником товариства) усіх або частини своїх повноважень третій особі. Відповідь на це запитання не є однозначною, бо таке передання може одержувати різні форми, найбільш поширеними із яких є: видання довіреності іншій особі (працівнику товариства, акціонеру або взагалі сторонній особі); передання повноважень за наказом іншому працівнику товариства (призначення виконуючого обов’язки або заступника).

Якщо розглядати керівника товариства як працівника, із яким відповідно до ст. 68 ГК обов’язково має бути укладений трудовий договір (контракт), то видання довіреності іншій особі видається неможливим, оскільки за трудовим договором працівник зобов’язаний особисто виконувати свої трудові обов’язки. Втім, це не виключає можливості видавати довіреність на вчинення окремих дій від імені юридичної особи (наприклад, підписання договору)[672]. Але що стосується передання повноважень відповідно до наказу, то тут жодних явних обмежень для керівника не існує — він може призначити виконуючого обов’язки замість себе, передати більшість своїх повноважень призначеним ним заступникам. Так, у п. 9. 1. роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12 березня 1999 р. за № 02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними» зазначається, що особа, призначена повноважним органом виконуючим обов’язки керівника підприємства, установи чи організації, під час укладення угод діє у межах своєї компетенції без довіреності.

Ризики від такого несанкціонованого передання повноважень можуть бути зменшені шляхом внесення обмежувальних положень до статуту АТ та відповідних посадових інструкцій. Так, у статуті може бути зазначено, що керівник має особисто здійснювати свої повноваження, може бути докладно врегульований механізм призначення виконуючого обов’язків та заступників керівника із окресленням тих повноважень, які цим особам можуть передаватися.

Якщо ж керівник виконує свої обов’язки на підставі цивільно-правового договору (що на практиці уявити досить складно), то підлягає застосуванню ч. 1 ст. 528 ЦК, яка передбачає, що виконання обов’язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов’язання не випливає обов’язок боржника виконати зобов’язання особисто. У цьому разі кредитор зобов’язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. Оскільки із законодавства та суті правовідносин чітко не випливає, що керівник товариства має особисто виконувати свої обов’язки, то таке обмеження має міститись у договорі, що укладається з таким керівником.

Слід наголосити, що відповідно до ст. 23 Закону «Про господарські товариства» голова правління є посадовою особою, а не органом управління АТ. Тому, в його компетенцію не можуть бути передані питання, які належать до компетенції інших органів (ЗЗ, наглядової ради), оскільки аналіз ст. ст. 41, 46, 47 цього Закону свідчить про те, що ним передбачається передання (делегування) компетенції тільки між органами товариства.

Якщо виконавчий орган є колегіальним, то основною формою його роботи є засідання. Згідно з ч. 3 ст. 48 Закону «Про господарські товариства» голова правління товариства організує ведення протоколів засідань правління. У цій же статті згадується про книгу протоколів, до якої, очевидно, мають потрапляти усі протоколи. Жодних вимог відносно ведення такої книги закон не містить. На практиці у більшості товариств протоколи зберігаються просто в окремих папках.

Закон передбачає, що книга протоколів повинна бути в будь-який час надана акціонерам. На їх вимогу видаються засвідчені витяги з книги протоколів (ч. 3 ст. 48 Закону «Про господарські товариства»). Такий підхід видається не дуже ефективним. На засіданнях правління чи іншого виконавчого органу дуже часто обговорюються досить конфіденційні питання. Ці протоколи можуть містити відомості, віднесені до комерційної таємниці товариства. Такі відомості можуть стосуватися не тільки самого товариства, а і його контрагентів, клієнтів, кредиторів, а також окремих акціонерів. Передання цих відомостей акціонеру, особливо міноритарному, який майже не несе ризиків у разі виникнення проблем у діяльності товариства, іноді призводить до катастрофічних наслідків. Законодавча вимога щодо розкриття будь-якому із акціонерів усіх протоколів виконавчого органу призводить до того, що найбільш важливі питання обговорюються без фіксації в протоколі, що створює значні незручності для членів правління, або ведуться офіційні та неофіційні протоколи. Видається, що акціонер не повинен мати право знайомитися із протоколами правління, оскільки вони є документами, пов’язаними із поточним керівництвом товариством.

<< | >>
Источник: І. Спасибо-Фатєєва, О. Кібенко, В. Борисова.. Корпоративне управління: Монографія. 2007

Еще по теме Колегіальні та одноособові виконавчі органи корпорацій.:

  1. § 5. Виконавчі органи влади на місцях
  2. СТАНОВЛЕННЯ КОРПОРАЦІЙ, КОРПОРАТИВНОГО ПРАВА та корпоративного управління глава 1. Становлення корпорацій
  3. § 1. Світові процеси становлення корпорацій
  4. в) Юридична особа (корпорація)
  5. § 1. Сутність поняття «корпорація»
  6. § 2. Виникнення корпорацій в Україні
  7. § 2. Окремі види корпорацій
  8. Участие в арбитражном процессе государственных органов, органов местного самоуправления и иных органов.
  9. РОЗДІЛ II ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ КОРПОРАТИВНОГО ПРАВА Глава 1. Корпорація як юридична особа
  10. Рассмотрение дел об оспаривании ненормативных правовых актов, решений и действий (бездействия) государственных органов, органов местного самоуправления, иных органов, должностных лиц.