<<
>>

Корпоративні та пайові інвестиційні фонди.

Корпоративний та пайовий інвестиційні фонди належать до однієї з категорій інституційних інвесторів[228] і у сукупності іменуються інститутами спільного інвестування (далі — ІСІ).

Чинне законодавство України не містить визначення спільного інвестування. Це поняття виділяється в теорії, ним позначається інвестування, яке здійснюється декількома інвесторами в один об’єкт. Спільне інвестування слід відрізняти від спільної інвестиційної діяльності, при якій інвестори не тільки здійснюють інвестиції, а й займаються їх реалізацією, тобто ведуть спільну підприємницьку діяльність.

Спільне інвестування може мати різні юридичні форми. Але, як і у будь-якій діяльності, поступово виділяються так звані інвестиційні посередники, чи професійні інвестори — особи, що акумулюють інвестиції з метою їх подальшого вкладення, для яких інвестування визнається виключним видом діяльності.

Перші інвестиційні компанії з’явилися у Європі — в 1822 р. у Бельгії, в 1849 р. в Швейцарії та в 1952 р.

у Франції. Як масове явище вони почали з’являтися у Великій Британії (будувалися на принципах трасту). Втім, держава майже не регулювала діяльність цих компаній, вони підпадали під загальні правила ведення підприємницької діяльності. В період фінансової кризи більшість таких компаній лопнули. На початку ХХ ст. у створенні інвестиційних фондів стали лідерувати США, що зумовлено активізацією інвестиційних процесів у країні. Але знову ж таки після періоду активної та успішної діяльності більшість інвестиційних компаній та трастів не змогли пережити період великої депресії. Більш того, дуже поширеними стали шахрайські дії із цінними паперами із використанням ІСІ. Протягом 30-х років у США проводиться низка гучних розслідувань діяльності інвестиційних фондів. Уряд звернув увагу на необхідність державного регулювання у даній сфері, і у цей період було ухвалено низку основоположних законів, спрямованих на захист інвесторів на фондовому ринку та впорядкування діяльності інвестиційних фондів, зокрема: закони «Про цінні папери» (1933 р.), «Про обіг цінних паперів» (1934 р.), «Про інвестиційні трасти і інвестиційні компанії» (1940 р.), «Про інвестиційних консультантів» (1940 р.).

На сьогоднішній день за кордоном інвестиційні фонди (компанії, трасти тощо) є найпоширенішою формою інвестування і акумулюють кошти мільярдів вкладників. У США їх навіть називають альтернативною банківською системою.

Україна також встигла пройти досить тривалий й складний шлях у становленні ІСІ, який можна поділити на декілька етапів:

1) 1993 — 1996 рр. — поява перших ІСІ (довірчі товариства, інвестиційні фонди та компанії)[229], які створювалися переважно для обслуговування приватизаційних процесів; унаслідок відсутності майже будь- яких обмежень щодо діяльності таких структур мали місце численні шахрайства на цьому сегменті ринку;

2) 1996 — 2001 рр. — формування сучасної інфраструктури фондового ринку (створюється державний регулятор — Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку; формуються Національна депозитарна система, система біржової та позабіржової організованої торгівлі[230]);

3) 2001 р. — теперішній час — ІСІ перестають відігравати роль посередників у приватизаційних процесах й починають виконувати більш універсальну функцію — залучення коштів від інвесторів для їх подальшого інвестування; відповідно відбувається повна ревізія законодавства про ІСІ (правове регулювання діяльності ІСІ наближається до міжнародних стандартів; створюється Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, до якої передаються функції державного регулятора щодо ІСІ; запроваджується жорсткий державний контроль за діяльністю ІСІ)[231].

На сьогодні інститутом спільного інвестування визнається інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов’язану з об’єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою одержання прибутку від вкладення їх у цінні папери (далі — ЦП) інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

В Україні передбачено можливість створення інвестиційних фондів різних видів, що дозволяє враховувати інтереси різноманітних груп інвесторів. У цілому класифікація інвестиційних фондів, що можуть створюватися в Україні (рис.

1), збігається з формами, що існують за кордоном.

Інвестиційний фонд може бути створений як самостійна юридична особа (корпоративний інвестиційний фонд) або як відокремлений майновий фонд (пайовий інвестиційний фонд).

Корпоративним інвестиційним фондом (далі — КІФ) є ІСІ, який створюється у формі відкритого АТ і провадить виключно діяльність із спільного інвестування. На відміну від звичайних акціонерних товариств КІФ не має виконавчого органу — його діяльністю керує компанія з управління активами, яка має статус професійного учасника фондового ринку і ліцензію на управління активами ІСІ. На відміну від КІФ пайовий інвестиційний фонд (далі — ПІФ) не є юридичною особою, він створюється компанією з управління активами. Учасниками ПІФ є інвестори, які придбали його інвестиційні сертифікати.

ІСІ залежно від порядку здійснення його діяльності може бути відкритого, інтервального та закритого типів. ІСІ належить до відкритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов’язання викупати у будь-який час на вимогу інвесторів ЦП, емітовані цим ІСІ (або компанією з управління його активами). ІСІ належить до інтервального типу, якщо він (або компанія з управління його активами) бере на себе зобов’язання викупати на вимогу інвесторів ЦП, емітовані цим ІСІ (або компанією з управління його активами) протягом обумовленого у проспекті емісії строку, але не рідше одного разу на рік. ІСІ належить до закритого типу, якщо він (або компанія з управління його активами) не бере на себе зобов’язань щодо викупу ЦП, емітованих цим ІСІ (або компанією з управління його активами), до моменту його реорганізації або ліквідації. Дивіденди по ЦП ІСІ відкритого та інтервального типів не нараховуються і не сплачуються (інвестори одержують прибуток за рахунок різниці у вартості ЦП ІСІ на момент їхнього придбання та викупу).

Слід зазначити, що історично першими за кордоном з’явилися закриті ІСІ, але на сьогодні відкриті фонди набувають все більшою популярності (вони є переважною формою спільного інвестування у США і активно поширюються в Європі).

ІСІ може бути строковим або безстроковим. Строковий ІСІ створюється на певний строк, встановлений у проспекті емісії, після закінчення якого зазначений ІСІ ліквідується або реорганізується. Безстроковий ІСІ створюється на невизначений строк. ІСІ закритого типу може бути лише строковим.

ІСІ може бути диверсифікованого і недиверсифікованого видів. Саме необхідність істотної диверсифікації інвестиційного портфеля відрізняє сучасні ІСІ. Диверсифікація є способом зменшення інвестиційного ризику. Але вона має й певні негативні наслідки—високий ступінь диверсифікації призводить до неможливості одержувати високі прибутки (якщо інвестиційний фонд одержує значні прибутки від одних об’єктів інвестування, вони будуть знівельовані неминучими при значній диверсифікації збитками від інших об’єктів). Тому в Україні дозволяється створювати як диверсифіковані, так і недиверсифіковані (тобто ризикові) фонди. Останні мають задовольнити потребу осіб у ризикованих капіталовкладеннях, які, втім, здатні принести надприбутки (часто такі фонди інвестують в інноваційні проекти або економіку країн, які не є економічно стабільними).

Відповідно до ст. Закону про ІСІ фонд вважається диверсифікованим, якщо він одночасно відповідає таким вимогам: 1) кількість ЦП одного емітента в активах ІСІ не перевищує 10 % загального обсягу їх емісії; 2) сумарна вартість ЦП, що становлять активи ІСІ в кількості, більшій, ніж 5 % загального обсягу їх емісії, на момент їх придбання не перевищує 40 % вартості чистих активів ІСІ; 3) не менш як 80 % загальної вартості активів ІСІ становлять грошові кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств та облігації місцевих позик, державні ЦП, а також ЦП, допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі. ІСІ, які не мають усіх ознак диверсифікованого ІСІ, є недивер- сифікованими. У разі, якщо недиверсифікований ІСІ закритого типу здійснює виключно приватне розміщення ЦП власного випуску та активи якого більш ніж на 50 % складаються з корпоративних прав та ЦП, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі, він вважається венчурним фондом.

Учасниками венчурного фонду можуть бути тільки юридичні особи.

Диверсифіковані ІСІ є більш безпечними для інвесторів, оскільки за рахунок значної диверсифікації інвестиційного портфеля забезпечується їхня фінансова стабільність. Зокрема, диверсифікованим ІСІ забороняється:

- тримати в грошових коштах, на банківських депозитних рахунках, в ощадних сертифікатах та облігаціях, емітентами яких є комерційні банки, більше ніж 30 % загальної вартості активів ІСІ;

- придбавати або додатково інвестувати в ЦП одного емітента більше ніж 5 % загальної вартості активів ІСІ;

- придбавати або додатково інвестувати у державні ЦП, доходи за якими гарантовано Кабінетом Міністрів України, більше ніж 25 % загальної вартості активів ІСІ. При цьому забороняється інвестувати кошти ІСІ менше ніж у три види державних ЦП;

- придбавати або додатково інвестувати в ЦП органів місцевого самоврядування більше ніж 10 % загальної вартості активів ІСІ;

- придбавати або додатково інвестувати в облігації підприємств, емітентами яких є резиденти України (крім комерційних банків), більше ніж 20 % загальної вартості активів ІСІ;

- придбавати або додатково інвестувати в акції українських емітентів більше ніж 40 % загальної вартості активів ІСІ;

- придбавати або додатково інвестувати в ЦП, доходи за якими гарантовано урядами іноземних держав, більше ніж 20 % загальної вартості активів ІСІ;

- придбавати або додатково інвестувати в акції та облігації іноземних емітентів, які допущені до торгів на організованих фондових ринках іноземних держав, більше ніж 20 % загальної вартості активів ІСІ;

- придбавати або додатково інвестувати в інші активи, дозволені законодавством України, більше ніж 5 % активів ІСІ;

- придбавати або додатково інвестувати в цінні папери, доходи за якими гарантовано урядом однієї іноземної держави, більше ніж 10 % загальної вартості активів ІСІ;

- придбавати або обмінювати ЦП, емітентами яких є пов’язані особи ІСІ, компанії з управління активами або зберігача.

ІСІ відкритого та інтервального типу можуть бути тільки диверсифі- кованими (рис. 1).

Слід зазначити, що у будь-якому разі рішення щодо розміщення активів КІФ та ПІФ ухвалює компанія по управлінню активами (далі — КУА). І тому фактично саме вона може вважатися інституційним інвестором на ринку ЦП України. На сьогодні в Україні функціонує більше 90 КУА. Але їх вплив на рівень корпоративного управління доки що не можна назвати визначним. На відміну від інституційних інвесторів Європи й особливо США вітчизняні КУА не є ключовою фігурою у питаннях корпоративного управління. Враховуючи той факт, що у сукупних активах ІСІ левову частку становлять саме акції (за останніми даними ДКЦПФР, ця частка перевищує 89 %), таке становище видається трохи незрозумілим.

Втім, це можна пояснити слабкістю вітчизняного фондового ринку. Як відомо, за кордоном вплив інституційних інвесторів на питання корпоративного управління забезпечується їх можливістю у будь-який момент продати акції компанії, яка не виконує загальноприйняті стандарти щодо

Рис. 1

спілкування з інвесторами, розкриття інформації тощо. Такі дії не залишаються непоміченими на фондовому ринку, й це різко впливає на курс акцій (він стрімко падає). Акції ж вітчизняних товариств у більшості випадків зависають на ІСІ мертвим вантажем (цим, до речі, й пояснюється така велика частка акцій в активах ІСІ — їх просто неможливо продати).

На відміну від перших років діяльності ІСІ сьогодні в Україні здійснюється жорстке регулювання цього сегмента ринку з метою захисту прав та інтересів інвесторів, забезпечення стабільності. Серед основних правових засобів впливу на діяльність ІСІ можна виділити наступні:

- ліцензування діяльності КУА з управління активами ІСІ (як професійної діяльності на ринку ЦП);

- реєстрація КІФ та КУА як фінансових установ;

- встановлення спеціальних правил щодо забезпечення фінансової стабільності ІСІ (встановлення вимог до складу і структури активів ІСІ, спеціальних правил щодо зберігання активів (ЦП — у незалежного зберігача), обмеження операцій з активами ІСІ; розмежування майна ІСІ від майна КУА (за зобов’язаннями КУА не може бути звернуто стягнення на майно ІСІ, навіть у разі банкрутства КУА); встановлення відповідальності КУА перед ІСІ;

— встановлення спеціальних правил щодо бухгалтерського обліку ІСІ та аудиту ІСІ, обов’язкова сертифікація аудиторів, що мають право проводити перевірки ІСІ;

— встановлення вимог щодо незалежної оцінки активів ІСІ;

— встановлення правил щодо розкриття інформації ІСІ;

— затвердження типових договорів, що використовуються у діяльності ІСІ та КУА;

— встановлення додаткових обмежень щодо діяльності ІСІ, які залучають кошти фізичних осіб.

<< | >>
Источник: І. Спасибо-Фатєєва, О. Кібенко, В. Борисова.. Корпоративне управління: Монографія. 2007

Еще по теме Корпоративні та пайові інвестиційні фонди.:

  1. § 5. Майнові фонди кооперативу та об'єднання кооперативів, їх структура і правовий режим
  2. § 4. Корпоративні правовідносини
  3. 3.2. Банківська система України в інвестиційній діяльності
  4. Право і корпоративні норми
  5. § 5. Корпоративні норми, їх особливості і взаємодія з правом
  6. § 5. Корпоративні норми, їх особливості і взаємодія з правом
  7. § 4. Корпоративні норми і норми права
  8. 3.4. Інститути спільного інвестування
  9. 3.1 Інвестори
  10. РЕЗЮМЕ ДО РОЗДІЛУ 3
  11. 3.3 Професійні учасники фондового ринку
  12. Поняття, склад та порядок створення наглядової ради.
  13. ПЕРЕЛІК НОРМАТИВНИХ АКТІВ, ЗА ЯКИМИ ЦИТУЮТЬСЯ ВИЗНАЧЕННЯ
  14. ТЕМА 5 ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА
  15. Інвестори
  16. 6.4.3 Оподаткування податком на додану вартість (ПДВ)
  17. РЕЗЮМЕ ДО РОЗДІЛУ 2
  18. Корпоративне право в суб’єктивному розумінні.
  19. Формування майна та права власності корпорації.
  20. 4. Інфраструктура ринку