<<
>>

§ 1. Поняття акціонерів та учасників товариств

Щодо таких суб’єктів корпоративних відносин, як акціонери, в законодавстві України вживаються декілька термінів: акціонер, засновник, учасник, власник, держатель. Так, у ст. 24 Закону «Про господарські товариства» вживається термін «акціонер» без будь-якого роз’яснення цього поняття і без зазначення того, хто ним може бути.

В ст. 26 цього ж Закону йдеться про засновників АТ, які є суб’єктами правовідносин при його створенні, хоча в ЦК цей термін не вживається[511]. Між тим у ЦК, як і в Законі, вживається термін «учасник» господарського товариства, включаючи АТ (ч. 4 ст. 155). Крім цих термінів, у розділі II Закону «Про господарські товариства» стосовно акціонерів вживаються ще такі терміни, як «власник» і «держатель». З огляду на це для встановлення суб’єктів правовідносин, що виникають як при створенні АТ, так і в процесі його діяльности, необхідно розібратися з цією термінологією.

Розуміння акціонера як учасника корпоративних відносин найбільш поширено в науковій літературі.

На наш погляд, це обумовлено перш за все термінологією, яка застосовується в законі, що свідчить про непродуманість концепції, котру покладено в основу регулювання АТ і прав акціонерів. Так, якщо в ст. 3 Закону «Про господарські товариства» йдеться про учасників господарських товариств, то цілком можна припустити, що ними є й акціонери. Заради справедливості треба відмітити, що в розділі II цього Закону про акціонерів не говориться як про учасників на відміну, наприклад, від ЦК РФ, в п. 1 ст. 96 якого акціонери прямо називаються учасниками АТ. В ч. 4 ст. 153 ЦК України цей термін вживається, як видається, суто стилістично.

До речі, в науковій літературі акціонери йменуються і членами АТ[512], що пов’язується з невідривністю корпоративних відносин із відносинами членства[513].

Здавна повелось не тільки не надавати значення розбіжностям понять «учасник» та «акціонер», а й, навпаки, усвідомлено їх ототожнювати. Так, ще Г Шершеневич стверджував, що акціонером визнається той, хто є учасником в підприємстві з обмеженою для всіх відповідальністю, все одно, чи має він акцію або пай[514].

Разом з тим можливість або неможливість вживання відносно акціонера терміна «учасник» має принциповий характер. Додержання того чи іншого підходу до цієї проблеми, по-перше, визначає відносини, в яких знаходяться акціонер і АТ; по-друге, самі ці відносини визначаються розумінням об’єкта правовідносин за участю акціонера; по-третє, ці відносини обумовлюються комплексом прав акціонера.

У світі також існують розбіжності з цього приводу. Наприклад, прав- ники РФ вважають припустимим говорити про право акціонера на участь, а правники США, навпаки, є категоричними в своїх ствердженнях, що всі посилання на акціонера як учасника, або члена корпорації повинні бути виключені[515].

Однак, як вже було доведено у підрозділі 2. 2 цієї роботи, акціонери тісно пов’язані з поняттям права на участь в АТ. Наявність саме цього права у особи робить її учасником, підкреслюючи її зв’язок з товариством. Звідси і можливість вживання терміна «учасник» стосовно акціонера.

Наведені міркування слід сприймати у сукупності з поняттям об’єктів правовідносин із участю акціонерів. При першому наближенні таким об’єктом виступає акція, яка одночасно є об’єктом права власності акціонера. Проте дослідження акції як об’єкта приводить до того, що об’єктом вказаних правовідносин є права, які випливають з акції, а не вона як така. Концентрованим виразом цих прав і є корпоративні права, одним із виразників яких виступає право на участь. Таким чином, категорії «участь» і «власність» не виключають одна одну і, як наслідок, категорії «учасник товариства» і «власник акцій» також не повинні виключати одна одну. Питання лише в тому, яке значення надається тій чи іншій категорії в понятті «акціонер».

Американська доктрина виходить з того, що головним для акціонера є одержання доходу від акцій у вигляді дивідендів або курсової різниці при продажі акцій (на фондовій біржі чи позабіржових ринках). При мінімізації тих питань, що вирішуються загальними зборами акціонерів, а також із урахуванням інших причин в акціонерів США спостерігається скоріш за все наближення до відсутності права на участь в управлінні корпорацією. В цьому разі акція дійсно стає лише втіленням (показником) майнових благ, а акціонер сприймається виключно як власник акцій. До того ж процес створення корпорації, в якому простежується, на наш погляд, «участь» у формуванні статутного капіталу, тобто де можна було б вжити термін «право на участь», є відносно коротким. Навпаки, строк функціонування корпорації, протягом якого існують її акції, є невизначено тривалим, і в цей період права, що надаються акцією, виникають не у зв’язку з внесенням вкладів у корпорацію, а в результаті правочинів із ними, в першу чергу купівлі-продажу на фондовому ринку. Звідси акція сприймається як річ, як об’єкт права власності, а не як підтвердження вкладу до статутного капіталу корпорації. Тому американська доктрина і виходить з того, що при передплаті на акції їх оплата є не вкладом в корпорацію, а покупною ціною акції.

Європейська та українська доктрини, як, до речі і російська, приділяють переважне значення участі акціонера в АТ, а тому «право на участь» вважається найбільш вагомим для європейських акціонерів. До того ж при нерозвинутості фондового ринку, зокрема в Україні, інтереси акціонерів практично не спрямовані на одержання доходу від акцій за рахунок біржової гри, а тому і зводяться до можливості впливати на роботу органів АТ.

З огляду на наведене, повною мірою логічним є використання поряд із терміном «акціонер» терміна «учасник».

Інша ситуація складається при аналізі і зіставленні понять «володілець» і «держатель» акцій, що вживаються в Законі «Про господарські товариства» та юридичній літературі.

Немає сенсу заперечувати, що йдеться про акціонера. Але акціонери стосовно акції можуть бути як власниками, так і невласниками, зокрема у випадку, якщо акції мають державні та комунальні підприємства, а також деякі суб’єкти господарювання, які за ГК не є власниками свого майна, а звідси і не можуть бути власниками акцій. Останні належать їм на такому ж праві, як і інше майно, тобто або на праві господарського відання, або на праві оперативного управління. Відчужувачем акцій, а в розумінні ст. 28 Закону їх держателем, може бути також особа, яка не є ні власником, ні носієм іншого речового права, наприклад, особа, якій акції передано в управління, або комісіонер.

Однак навряд чи законодавець керувався цими міркуваннями при введенні термінів «держатель» і «володілець», скоріш за все він прагнув ототожнити ці поняття, що підтверджує й аналіз спеціального законодавства, присвяченого регулюванню обороту акцій. Така ж картина спостерігається і в російському законодавстві, де в Законі «Про ринок цінних паперів» прямо зазначається, що володілець — це особа, якій цінні папери належать на праві власності або на іншому речовому праві (ч. 12 ст. 2). Підхід сучасного законодавця відрізняється від того, що був притаманний дореволюційному законодавству Росії. Це знайшло відображення і в цивілістичній доктрині того часу, де використовувався термін «держатель цінного паперу», а не «власник цінного паперу». Це пояснюється тим, що на той час існувала невизначеність іменного і ордерного цінних паперів як об’єктів права власності, а тому застосування понять речового права визнавалося неприпустимим[516].

Ще більш проблематичним є використання термина «володілець акції» у зв’язку із поняттям володіння як фактичного тримання речі. Саме так і розуміється володіння в Україні, хоча воно гл. 31 ЦК врегульовано неоднозначно. Науковці зазначають на володіння як на засновану на законі можливість мати у себе дане майно, утримувати його в своєму хазяйстві (фактично тримати його, враховувати на своєму балансі тощо)[517], юридично забезпечену можливість господарського панування власника над річчю[518], реальну наявність майна у певної особи[519].

Якщо до того ж виходити із розуміння акцій як безтілесних речей, то спільне вживання цих термінів стає навряд чи можливим. Тому ще й на сьогодні залишається актуальною стурбованість К. Побєдоносцева, який відмічав, що те, в якій мірі може бути застосоване поняття володіння до особистих прав, що виникають із зобов’язань, ще не з’ясоване наукою[520]. Слід додати, що в науці сьогодення все ще залишається нез’ясованим питання можливості застосування поняття володіння до прав, що надаються акціонерові акцією.

Поняття «володілець», «законний володілець», безумовно, пов’язуються з поняттям «власник» і часто використовуються як синоніми, що частково пов’язується із Законом «Про власність», який встановлює, що норми про право власності застосовуються до особи, яка хоч і не є власником, але володіє майном на праві повного господарського відання, оперативного управління або на інших підставах, передбачених законом чи договором. Однак при цьому залишається нез’ясованим питання про можливість поширення володіння на безтілесні речі, якими є акції.

Недоречним є й використання законодавцем терміна «держатель» стосовно акціонера, оскільки держання в сучасному законодавстві не зафіксоване як певне право, а давні римляни розуміли його як володіння, засноване на праві, відмінному від права власності, а саме — на договорі. Держателем в цьому розумінні визнавався орендар, наймач та ін. Тому цілком правомірно О. Підопригора відзначав, що за стародавнім римським правом права зазначених осіб на майно є лише триманням (detentio), яке з володінням нічого спільного не має[521]. Згідно з ч. 5 ст. 4 Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» діяльністю з управління цінними паперами є здійснення від свого імені за винагороду протягом визначеного терміну на підставі відповідного договору щодо управління переданими у володіння цінними паперами, які належать на правах власності іншій особі, в інтересах цієї особи або визначених цією особою третіх осіб. Отже, управитель не є власником акцій, а втім, вони йому передані у володіння. Як видно, при цьому український законодавець не розмежовує поняття володіння та держання, а саме останнє було б тут доречним. При цьому стає зрозумілим, що вживання терміна «держатель акцій» не відповідає його поняттю.

Нарешті, не менш поширеним є вживання такої термінології, як «володільці компанії»[522], під якими розуміють акціонерів (учасників). Однак це питання вже іншого ракурсу відносин, що стосуються права власності акціонерів (учасників) та товариства, які були розглянуті в гл. 2 розд. ІІІ цієї роботи.

Наведене дає можливість дійти висновку про те, що слід позбавлятися від суперечливих термінів і використовувати чітко визначені терміни «власник акцій», або «акціонер».

<< | >>
Источник: І. Спасибо-Фатєєва, О. Кібенко, В. Борисова.. Корпоративне управління: Монографія. 2007

Еще по теме § 1. Поняття акціонерів та учасників товариств:

  1. § 4. Зміна складу учасників командитного товариства
  2. § 2. Правове положення учасників командитного товариства
  3. § 5. Обов’язки учасників господарського товариства
  4. § 3. Порядок зміни складу учасників повного товариства
  5. § 3. Порядок зміни складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю
  6. § 3. Порядок зміни складу учасників товариства з додатковою відповідальністю
  7. Порядок виходу із складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю
  8. § 3. Права учасників господарського товариства
  9. Вибуття із складу учасників товариства з обмеженою відповідальність в зв'язку зі смертю
  10. § 4. Захист прав учасників господарського товариства
  11. Стаття 28. Захист прав акціонерів — працівників товариства
  12. Стаття 68. Обов’язковий викуп акціонерним товариством акцій на вимогу акціонерів