<<
>>

Поняття охорони та захисту прав суб’єктів корпоративних правовідносин.

Засоби судового захисту акціонерів. Захист дрібних і значних акціонерів. Оскарження рішень загальних зборів та органів управління АТ. Примушення реєстратора вчинити дії з оформлення прав на акції або з визнання прав акціонера.

Примушення АТ викупити акції у випадках, коли акціонер має право на викуп згідно із законом. Стягнення на користь АТ збитків, завданих йому винною поведінкою посадових осіб правління або іншого АТ (ТОВ). Недійсність значних правочинів, вчинених при недодержанні встановленого порядку. Недійсність правочинів за наявності дій виконавчого органу не в інтересах АТ або якщо є зацікавленість у цих правочинах з боку посадових осіб АТ. Стягнення з АТ сум дивідендів. Захист при порушенні права акціонера на інформацію.

Здійснення прав і виконання обов’язків суб’єктами корпоративних правовідносин безпосередньо залежать від системи форм впливу на ці відносини з боку держави. Для цього важливими є правове регулювання і правова охорона, оскільки у широкому розумінні «...регулювання будь- яких суспільних відносин означає і їх правову охорону, як і правова охорона охоплюється поняттям правового регулювання в тому ж широкому сенсі слова»[681].

(Переклад І. Спасибо-Фатєєвої.) Правові засоби регулювання відносин покликані забезпечити інтереси їх суб’єктів, а це стає можливим шляхом не тільки визнання за ними певних прав, а й передбачення механізмів їх реалізації та правової охорони. Через належне регулювання, а відтак, охорону можливе здійснення і захисту прав акціонерів та інших суб’єктів корпоративних правовідносин.

Поняттям охорони прав у науці цивільного права традиційно охоплюється вся сукупність засобів, що забезпечує нормальний перебіг реалізації прав. Це засоби не тільки правового, а й економічного, політичного, організаційного та іншого характеру, спрямовані на створення умов для здійснення суб’єктами своїх прав.

Отже, пов’язаність регулювання та охорони полягає у тому, що норми корпоративного права, закріплюючи правові положення щодо суб’єктів корпоративних правовідносин, їх права та обов’язки, водночас звернені проти неправомірної поведінки або загрози такої[682]. Тобто, як і в цивільному праві взагалі[683], в корпоративному праві регулятивні та охоронні принципи тісно переплітаються, хоча й відмічається необхідність їх розмежування у функціональному плані[684].

Охорона прав набуває найбільшого значення особливо в умовах, коли перелічені засоби у своїй сукупності не сприяють відпрацюванню надійних механізмів забезпечення прав суб’єктів. Це у першу чергу стосується нерозвиненості економічних механізмів функціонування великого капіталу, недосконалості біржового обігу, наявності монополістичних тенденцій у власників значних пакетів акцій і неефективності заходів щодо їх стримування, тривалості судових процесів і фактичної відсутності у дрібного акціонера можливості захистити свої права в судовому порядку. Охорона прав суб’єктів корпоративних відносин повинна сприяти максимальному підвищенню значущості АТ в очах інвесторів (це забезпечуватиме також захист інтересів акціонерів, бо чим вище імідж АТ, тим вищою є ціна на акції).

Що стосується співвідношення охорони і захисту, то, на думку В. Тар- хова, «...охорона охоплює все регулювання суб’єктивних прав, включаючи й їх захист; захист же має місце лише при порушенні або загрозі порушення суб’єктивних прав»[685]. Захист є не тільки необхідним елементом здійснення права у разі його порушення, а й однією з умов забезпечення його належної реалізації за будь-яких обставин[686].

Право на захист випливає з охоронних норм корпоративного права і як складник суб’єктивного права взагалі являє собою можливість певної поведінки особи в конфліктній ситуації, яка надається їй з метою захисту регулятивного суб’єктивного права або охоронюваного законом інтересу.

Інакше кажучи, з огляду на сутність суб’єктивного права можливість правоохоронного характеру включається до самого змісту суб’єктивної вимоги як одна з його правомочностей[687].

Захист будь-якого права припускає правові механізми, що дозволять носію суб’єктивного права в разі порушення захистити його з виникненням у цьому процесі певних наслідків для себе і порушника. В цьому розумінні захист являє собою застосування права[688]. Тобто, суб’єкти корпоративних

правовідносин не тільки потребують встановлення нормального режиму користування своїми правами, надання їм тих благ, якими вони наділені як носії суб’єктивного права, а й вимагають захисту цих прав при порушенні цього режиму. Тому важливо встановити, по-перше, ефективний механізм захисту суб’єктивного права; по-друге, можливість звернення суб’єкта порушеного права за спонуканням до його здійснення до порушника та органів держави, покликаних захистити порушене право; по-третє, наслідки при порушенні права як для його суб’єкта у вигляді відновлення цього права або компенсації для нього втрачених благ, так і для порушника у вигляді несення ним несприятливих наслідків від порушення чужого права. При цьому головною рисою захисту суб’єктивного цивільного права є те, що його носій «ставить зобов’язану особу в стан необхідності вести себе так, а не інакше, під загрозою позбавлення майнового і особистого порядку»[689].

Таким чином, захист як одна з правомочностей носія суб’єктивного права є мірою дозволеної поведінки управомоченої особи, відображеної в можливості застосувати щодо зобов’язаної особи заходи державно-примусового характеру з метою усунення перешкод у здійсненні суб’єктивного права або приведення його в колишній стан, або покарання за порушення[690]. Як правило, захист цивільних прав здійснюється шляхом звернення з відповідними вимогами до юрисдикційних органів.

О. Вінник слушно зазначає, що проблема захисту прав акціонерів належить до категорії стратегічних в умовах становлення і розвитку ринкової економіки[691].

Законодавство повинно передбачати широку правову охорону і дієвий захист як прав кожного конкретного акціонера («захист меншості») від неправомірних дій органів управління АТ («більшості»), від дій його посадових осіб у своїх інтересах, так і прав самого АТ від дій посадових осіб, які заподіяли збитки[692]. Як правило, в першу чергу і найбільшою мірою захисту потребують дрібні акціонери, оскільки акціонери, що мають великі пакети акцій, «...можуть достатньо ефективно захищати свої права через «проведення» рішень на загальних зборах, а також через осіб, які були ними обрані до органів управління»[693] (Переклад І. Спасибо-Фатєєвої). «Відсутність нормального правового поля й хоча б елементарних знань робить дрібних акціонерів чудовою мішенню для різного роду махінацій»[694] (Переклад І. Спасибо-Фатєєвої.) Втім, корпоративна практика останніх років доводить необхідність і захисту товариства та значних акціонерів від дрібних акціонерів, які часто заважають нормальній життєдіяльності АТ[695].

Усунути подібне становище можна лише шляхом розроблення і встановлення системи заходів охорони та захисту прав акціонера, включаючи вдосконалення законодавства України в частині регулювання створення і діяльності АТ, фінансового і фондового ринків, більшої активності громадських організацій на фондових ринках, покликаних захищати інтереси інвесторів та акціонерів. При вирішенні цих завдань слід визначитися з нормативними моделями регулювання корпоративних відносин із застосуванням дозвільної, заборонної або самодостатньої моделі.

Взагалі метою належної охорони прав суб’єктів акціонерних правовідносин є гарантованість інвесторів, що їх кошти не будуть привласнені особами, які займають посади у виконавчих органах управління АТ. У свою чергу це сприятиме забезпеченню додаткового фінансування здійсненням інвестицій (придбанням акцій) і становленню фінансових та товарних ринків.

Отже, охорона і захист прав акціонерів та інших суб’єктів корпоративних правовідносин досягаються за допомогою, по-перше, їх належного правового регулювання із використанням самодостатніх механізмів; по-друге, позасудових способів впливу на порушення з боку ДКЦПФР, АМКУ, саморегулюючих організацій, біржових арбітражів тощо; по- третє, шляхом звернення до суду.

Останній спосіб, на жаль, сьогодні не завжди відповідає очікуванням надійного і ефективного захисту прав, що зумовлюється такими причинами.

Передусім це недосконалість чинного корпоративного законодавства України, яке або не регулює, або недостатньо чи суперечливо регулює ті чи інші питання, з приводу яких виникають спори. (Це стосується спірності відповідальності посадових осіб товариств, що по-різному врегульовується цивільним і трудовим законодавством. Сюди можна віднести також те, що позивачами при захисті інтересів АТ може бути тільки само АТ, а не його акціонери.) Крім того, судова практика з цієї категорії спорів лише почала формуватися. При вирішенні спорів суди стикаються з недостатністю правового регулювання та практичною відсутністю локального регулювання і зазнають великих труднощів[696].

Засобами судового захисту акціонерів, в першу чергу дрібних, є пред’явлення позовів про:

— оскарження рішень ЗЗ та органів управління АТ;

— примушення реєстратора (зберігача) здійснити дії з оформлення прав на акції або визнання прав акціонера;

— примушення АТ викупити акції у випадках, коли акціонер має право на викуп згідно із законом;

— стягнення на користь АТ збитків, заподіяних йому винною поведінкою посадових осіб правління або іншого органу АТ (чи товариства з обмеженою відповідальністю), яке прийняло рішення щодо першого АТ;

— недійсність значних правочинів, учинених при недодержанні встановленого порядку;

— недійсність правочинів за наявності дій правління не в інтересах АТ або якщо є зацікавленість у цих правочинах з боку посадових осіб АТ;

— стягнення з АТ сум дивідендів;

— порушення права акціонера на інформацію.

Оскарження рішень ЗЗ та органів управління АТ. Рішення ЗЗ можуть бути визнані недійсними як за формальними підставами (наприклад, коли акціонери не були повідомлені про проведення зборів; невірно складені списки акціонерів, які мають право брати участь у зборах; рішення ухвалювалося у відсутність кворуму та ін.), так і якщо ЗЗ ухвалили прийняте рішення з питань, що не входять до їх компетенції.

За наявності порушень першого виду часто виникають проблеми із тим, що взагалі неможливо говорити про відновлення порушених прав, таких як право на участь у діяльності органів АТ. Так, якщо акціонер з якихось причин не був допущений до участі в ЗЗ унаслідок того, що не зареєстрував придбані акції в реєстратора, не був поінформований про скликання ЗЗ, то після проведення останніх і ухвалення ними рішення з додержанням усіх вимог закону про кворум та порядок голосування на них, то такий акціонер уже не може відновити своє право на участь у проведених ЗЗ і якимось чином вплинути на ухвалені ними рішення.

Як правило, спори за участю акціонерів виникають через невчасність повідомлення або взагалі неповідомлення акціонера про час проведення ЗЗ, недопущення до участі в них, відмову в доступі до інформації. По суті, для акціонерів важливими виявляються питання забезпечення їх участі в роботі ЗЗ і, як наслідок, у встановленні контролю за діяльністю АТ.

У разі винесення ЗЗ рішення, яке порушує законодавство чи статут АТ, акціонер може звернутися за захистом своїх прав, якщо він не брав участі в голосуванні або голосував проти такого рішення, і його права і (або) законні інтереси таким чином були порушені. Однак перелічені умови є необхідними, але недостатніми для задоволення позову акціонера. Крім них, судова практика в Україні, як і у РФ, вважає важливими і такі умови:

- голосування акціонера могло вплинути на результати голосування на ЗЗ;

- допущені порушення ведення ЗЗ і ухвалення ними рішення є суттєвими;

- рішення ЗЗ потягло за собою заподіяння збитків даному акціонерові[697].

За відсутності цих умов суд, констатуючи наявність порушення, залишає позов акціонера про захист його прав без задоволення. Як бачимо, такий підхід є неправильним з двох причин. Перша — будь-яке порушення повинно тягти за собою адекватне реагування з боку державних органів. Ухвалення подібних рішень призводить до того, що порушення в АТ допустимі і не караються. Друга — при ухваленні такого рішення суд завдяки цьому немов би передбачає перебіг ЗЗ із передбачуваною участю акціонера, який звернувся за захистом своїх прав.

Одна справа, коли капітал АТ утворено шляхом продажу численної кількості дрібних акцій, які так і залишилися «на руках» дрібних акціонерів. Іншою є ситуація, коли спостерігається зосередження пакетів акцій або вже при їх купівлі, або при їх подальшій скупці. Не можна заперечувати, що в першому випадку ці акціонери знаходяться в більш- менш однаковому становищі. Акції «розпорошені», і може статися, що контрольний пакет, тобто пакет акцій, який справляв би вагомий вплив на ухвалення того чи іншого рішення ЗЗ акціонерів, становитиме і 10 % акцій. Акціонер-власник такого пакета акцій намагатиметься довести свою позицію серед дрібних акціонерів, заручившись їх підтримкою або схиливши їх до ухвалення того чи іншого рішення. Можна сказати, що саме така модель уявляється доцільною, коли йдеться про ЗЗ акціонерів, формування порядку денного та їх голосування з цих питань.

При такій схемі значущим буде будь-який акціонер, і в такому разі виконавчому органу АТ (або наглядовій раді, якщо за новим законом про

АТ на неї покладатимуться функції підготовки та скликання ЗЗ) треба буде докласти чимало зусиль, щоб схилити акціонерів до ухвалення того чи іншого рішення. Звичайно, важливо і те, що передує цьому — це забезпечити кворум, без чого неможливо проведення ЗЗ. Тому, враховуючи такий «розклад сил», не можна упереджено стверджувати, що присутність або відсутність акціонера на ЗЗ принципово не вплинула б на ухвалення останніми рішення, яке оскаржується в суді. Тоді позиція вищої судової інстанції України, викладена в ухвалі Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 19 вересня 2001 р. у справі за позовами С. та Д. до АТ «Торговий дім “Укртатнафта”» про визнання недійсним протоколу ЗЗ[698], є удаваною. Ніхто не може знати заздалегідь, як повернеться обговорення на ЗЗ акціонерів спірного питання, хто в змозі вплинути на думки акціонерів і наскільки здатний переконати інших. Тобто, шанс переконати дрібних акціонерів, якщо вони становлять основну масу в АТ, великий.

Абсолютно інша ситуація складається при такому розподілі акцій, коли в АТ існують один або, можливо, більше, великих пакетів акцій і незначна кількість дрібних. Саме зосередження пакетів акцій і вимагалося для впливу на ухвалення рішення ЗЗ акціонерів, а іноді й узагалі тільки від власника пакета акцій і залежить ухвалення рішення. Так, ураховуючи, що більшість питань порядку денного за ст. 41 Закону «Про господарські товариства» та ст. 159 ЦК вирішуються простою більшістю голосів, крім внесення змін до статуту АТ та його ліквідації, часто досить пакета акцій в 50 % + 1, аби ухвалити те чи інше рішення. А вже майже тотальна влада належить тому акціонерові, хто має більшість у 3/4 голосів. Тоді роль дрібних акціонерів принципово інша. Можна навіть стверджувати, що чи вони є, чи їх немає на ЗЗ — значення не має. Саме так, очевидно, і є, коли акціонер звертається до суду, доводячи порушення свого права на участь у ЗЗ, а суд, констатуючи це порушення, робить висновок про те, що нічого б не змінилося, якби акціонер і був присутній на цих зборах, адже все одно голосував би із цих питань акціонер, цього пакета достатньо для ухвалення рішення зборами. Тобто, в такому разі дрібному акціонеру або нікого буде переконувати, навіть коли б він брав участь у зборах, або він міг би переконати інших дрібних акціонерів, які голосували б проти рішення, запропонованого великим акціонером, але все одно залишилися б у меншості[699].

Видається також, що в будь-якому разі відсутність кворуму на загальних зборах, порушення порядку їх скликання, ухвалення зборами рішень з питань, які не були внесені до порядку денного, проведення зборів в іншому місці та в інший час, ніж це було вказано у повідомленні, повинно бути безумовною підставою для скасування рішень ЗЗ акціонерів із покладенням відповідальності за несення АТ витрат на посадових осіб тих органів, обов’язком яких є підготовка та проведення ЗЗ, — наглядової ради або правління.

Досі часто зустрічаються позови про захист прав акціонерів, які припинили трудові відносини з АТ. Таких осіб «виключають» із числа акціонерів, чим порушуються їхні права[700].

За наявності порушень другого виду, тобто при ухваленні ЗЗ рішень з питань, що не входять до його компетенції, ці рішення повинні визнаватися недійсними.

Актуальним є також питання про допустимість захисту прав акціонерів шляхом подання позову про визнання недійсними рішень наглядової ради та правління АТ. Вважаємо це можливим незалежно від зазначення такої норми в законі, якщо ухвалене цими органами рішення суперечить нормативно-правовим актам і порушує права або охоронювані законом інтереси акціонерів.

<< | >>
Источник: І. Спасибо-Фатєєва, О. Кібенко, В. Борисова.. Корпоративне управління: Монографія. 2007

Еще по теме Поняття охорони та захисту прав суб’єктів корпоративних правовідносин.:

  1. Глава 6. Охорона та захист прав учасників корпоративних правовідносин як показник рівня корпоративного управління
  2. § 2. Загальна характеристика суб'єктів правовідносин
  3. Види суб’єктів корпоративних відносин. Інтереси суб’єктів корпоративних відносин. Теорія інтересу Ієрінга.
  4. РОЗДІЛ ІІІ СУБ’ЄКТИ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ Глава 1. Види суб’єктів корпоративного управління та їх інтереси
  5. § 3. Суб’єкти корпоративних правовідносин
  6. § 7. Соціально-правовий механізм забезпечення (реалізації, охорони та захисту) прав людини
  7. Суб'єкти правовідносин. Поняття правосуб'єктності
  8. Законодавство має встановлювати справедливі правові норми, які суб’єкти корпоративних правовідносин вважатимуть розумними і добровільно їх виконуватимуть.
  9. Поняття та основні ознаки правовідносин. Склад (структура) правовідносин
  10. § 4. Суб'єктивні права, правомочність і юридичні обов'язки суб'єктів права
  11. § 4. Суб'єктивні права, правомочність і юридичні обов'язки суб'єктів права
  12. § 4. Суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок як основний юридичний зміст правовідносин
  13. § 5. Суб'єкти правовідносин
  14. ТЕМА 5 ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА
  15. § 1. Поняття, ознаки і вили правовідносин Поняття і ознаки правовідносин.
  16. ТЕМА 2 ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ СУБ’ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦТВА
  17. § 6. Правотворчість суб'єктів федерації
  18. § 3. Права і обов'язки кооперативів та їх об'єднань як суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності