<<
>>

§ 1. Поняття і предмет кооперативного права і його співвідношення з іншими галузями права

1. Відповідно до статті 36 Конституції України громадяни України мають право на свободу об'єднання у громадські організа­ції для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтере­сів.

Суспільне життя в Україні, згідно зі статгею 15 Конституції, грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної ба­гатоманітності. З цього випливає, що в нашій державі поряд з громадськими організаціями, правовий статус яких визначається Законом України «Про об'єднання громадян», можуть створювати­ся і діяти різноманітні кооперативи — організації громадян, які добровільно об'єднались на основі членства для спільного здійс­нення господарської та іншої діяльності на засадах самоврядування і самофінансування з метою поліпшення свого економічного і соціального стану.

Безперервне зростання кількості кооперативів різних типів і видів, розширення кола об'єктів їх права власності викликає пот­ребу в такому правовому регулюванні і в такій охороні їх майнових та інших інтересів, які б не гальмували прогресивного процесу кооперативного руху в Україні. Держава проявляє турботу про розвиток і вдале використання кооперативних форм для зростаю­

чих потреб народного господарства і населення в продовольстві, товарах народного споживання, різноманітній продукції виробни­чо-технічного призначення, житлі, роботах і послугах.

Поява цієї нової сфери однорідних суспільних відносин об'єкти­вно викликає зміни у системі права України, обумовлює необхід­ність у встановленні таких правових норм, які б найбільш повно враховували особливості суспільних відносин, що виникають з приводу створення і діяльності кооперативів. За роки незалежності Української держави Верховна Рада України прийняла чимало за­конодавчих актів, які безпосередньо або посередньо стосуються функціонування кооперативів. Серед них на особливу увагу заслу­говують Закон України «Про споживчу кооперацію» від 10 квітня 1992 року[4].

Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 року2. Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» від 17 лип­ня 1997 року3. Правові норми, що містяться в цих Законах, а також у Законах про банкрутство, про прибутковий податок з підприємств разом з нормами, що сформульовані в указах Президента і в поста­новах Кабінету Міністрів, мають своїм призначенням кредитувати і фінансово підтримувати кооперативи. Вони являють собою важ­ливі правові інститути в системі соціальних регуляторів кооперати­вів. Ці встановлені державою норми у поєднанні з нормативними приписами (кооперативними нормами), що їх приймають органи управління кооперативів, становлять принципово нову окрему га­лузь права, яку є підстави назвати «Кооперативне право». На підс­таві аналізу чинного законодавства про кооперацію, загальних за­кономірностей і специфіки правового регулювання кооперативних відносин в юридичній літературі висловлювалися пропозиції про відродження кооперативного права, як самостійної галузі в системі права як і науки кооперативного права — в системі правової науки. Були спроби визначити поняття кооперативного права, яке пропо­нувалось розглядати як сукупність правових норм, якими закріплю­ються принципи, форми, умови і порядок створення і функціону­вання кооперативів, їх союзів і об'єднань, регулюються кооперати­вні (членські, виробничо-господарські, трудові, управлінські та ін­ші внутрікооперативні) відносини, відносини кооперативної влас­ності і взаємовідносини кооперативів з державою4.

Не заперечуючи проти основних положень цієї дефініції, до­цільно сказати, що в сукупність кооперативних правових норм входять норми, шо встановлені або санкціоновані державою, з тим, щоб підкреслити регулююче значення нормативних актів, прийня­тих органами управління кооперативної системи. З врахуванням цього кооперативне право можна розглядати як сукупність право­вих норм, встановлених або прийнятих органами управління коо­перативів та їх об'єднань, санкціонованих державою відносин, які виникають всередині кооперативів, між кооперативами і членами кооперативів, з іншими юридичними особами і громадянами з приводу кооперативної діяльності, передбаченої статутами коопе­ративних організацій.

2. Основу кооперативного права становлять норми законів України «Про споживчу кооперацію» і «Про сільськогосподарську кооперацію». Незважаючи на те, що головним їх завданням є регулювання суспільних відносин, які виникають в споживчій коо­перації і в сільському господарстві, встановлення зовнішніх госпо­дарських зв'язків, в них сформульовані кооперативні норми, що притаманні для всіх видів кооперативів. Це норми про кооперати­вне членство, демократичні принципи управління, функції і повно­важення органів управління, формування кооперативного майна і розпорядження ним, створення і ліквідацію кооперативу, про долю майна ліквідованого кооперативу, особливості правового регулю­вання праці виборних працівників, прийняття на роботу і звільнен­ня з роботи керівників створених ними підприємств і структурних підрозділів. Закони, маючи на меті всебічно врегулювати господар­ську діяльність кооперативів, разом з тим відтворюють стосовно них принципові положення цивільного, фінансового, земельного, трудового та інших галузей права. Основне їх значення полягає в тому, що вони є свідченням наявності у кооперативному праві своїх специфічних джерел правового регулювання. Ними закріплюються характерні для кооперативного права принципи добровільності чле­нства, демократизму, соціальної справедливості та ін.

3. Загальною теорією права вже давно визнано, що галузь права обумовлюється наявністю самостійного предмета правового регулювання і заінтересованістю держави найбільш ефективно вре­гулювати певну сферу суспільних відносин (предмет). Отже, реаль­но існують всі ці критерії для визнання кооперативного права самостійною галуззю права в системі права України.

Предметом кооперативного права є певна сфера суспільних відносин, притаманних тільки цій галузі права. Цим пояснюється потреба визначення кола і структури суспільних відносин, що регулюються кооперативним правом, їх взаємозв'язків з іншими галузями суспільних відносин, що становлять предмет правового регулювання, державного, цивільного, адміністративного, трудово­го та інших галузей права.

Предметом кооперативного права є внутрішньокооперативні відносини, засновані на кооперативному членстві, шо обумовлює особливості організаційно-управлінських, майнових, трудових та інших правовідносин. На засадах членства будуються перш за все відносини між членами кооперативу і самим кооперативом, між кооперативом та асоціаціями (об'єднаннями) кооперативів.

2. Друга група відносин, що охоплюється кооперативним пра­вом, — це відносини кооперативної власності як різновиду колек­тивної форми власності. Кожний кооператив є власником належ­ного йому майна, що формується за рахунок грошових і речових внесків його членів, виробленої ними продукції, доходів від її реалізації, надходжень від продажу випущених ним цінних паперів, грошових коштів, одержаних за кредитними договорами від установ банку. Внаслідок цього кооператив та й кожний член кооперативу, який має право на майновий пай, наділяються економічною свобо­дою в господарській діяльності.

3. Іншими особливостями суспільних відносин, що включа­ються до предмета кооперативного права, є те, що кооператор, з одного боку, виступає як роботодавець, а з іншого — працівником кооперативу чи спільного підприємства, набуваючи двоякого стату­су; власника-господаря і трудівника — учасника виробничих про­цесів, виконавця відповідної трудової функції.

4. Усі ці групи відносин мають ряд спільних ознак, що відріз­няють їх від суміжних адміністративних, цивільних і трудових. Засновуючись і розвиваючись на основі членства, вони виступають як єдиний цілісний комплекс відносин, що включають організацій- но-управлінські, майнові, трудові та інші відносини. Ці відносини властиві усім кооперативам, вони виникають між громадянином (членом кооперативу, пайовиком) і кооперативом, а також між кооперативом та асоціацією (об'єднанням) кооперативів.

5. Кооперативи виступають як об'єднання громадян і як під­приємства. При цьому вони поділяються на два типи:

а) виробничі (сільськогосподарські і промислові);

б) споживчі і обслуговуючі сільськогосподарські.

У свою чергу виробничі і споживчі кооперативи поділяються на конкретні види. Так сільськогосподарські обслуговуючі коопера­тиви діють у сфері послуг, заготівлі й переробки сільськогосподар­ської сировини, збуту сільськогосподарської продукції, постачання. Вся кооперативна система має ряд розгалужених систем кооперати­вів: а) промислові; б) сільськогосподарські, в) риболовецькі, г) споживчі, — кожна з яких характеризується їх багатоманітністю.

При цьому промислові поділяються: а) на кооперативи в сфері виробництва і послуг; б) сільськогосподарські — на виробничі і обслуговуючі кооперативи. В свою чергу останні можуть поділятися на переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні та інші кооперативи; в) риболовецькі — на виробничі і обслуговуючі; г) споживчі — з метою надання переважно своїм членам торговель­них, побутових, заготівельно-збутових, посередницьких та інших послуг, а також на кооперативи по обслуговуванню власників ква­ртир в багатоквартирних будинках, дачних і гаражних кооперативів. Але всі вони створюються на єдиних спільних принципах і правилах ведення кооперативного господарства.

Кооперативи вважаються створеними і набувають статус юри­дичної особи з моменту їх державної реєстрації. Однак різноманітна їх діяльність не обмежується рамками юридичної особи, як це характерно для суб'єктів цивільного права. Кооперативи, з одного боку, виступають як господарюючі суб'єкти у внутрішніх відноси­нах зі своїми членами, а з іншого, — як юридичні особи у відноси­нах з працівниками, в т. ч. членами кооперативу, іншими організа­ціями і громадянами. При цьому обсяг змісту правосуб'єктності кооперативу як господарюючого суб'єкта тотожній його правосуб'­єктності як юридичної особи.

6. Кооперативи наділені спеціальною (статутною) правоздат­ністю, шо відповідає специфіці членських відносин. їх створення не обумовлюється якимось спеціальним дозволом державних орга­нів: Вони організуються за бажанням не менше трьох громадян виключно на добровільних засадах в явочно-реєстраційному поря­дку. Загальні збори громадян, які вирішили заснувати кооператив, приймають статут, шо реєструється виконавчим комітетом відпові­дної ради. У статуті визначаються положення про предмет і цілі діяльності, порядок вступу до кооперативу і виходу з нього, права й обов'язки членів кооперативу, його органи управління і контро­лю, їх компетенція, умови реорганізації й припинення діяльності кооперативу. У статуті містяться також положення, що стосуються майнових і трудових правовідносин. Зокрема, у ньому передбачає­ться порядок утворення майна кооперативу і розподілу доходів (доходу), особливостей прийняття на роботу керівників галузевих підприємств, що мають статус юридичної особи і входять до складу кооперативу (наприклад, споживчого товариства), керівників стру­ктурних підрозділів та ін.

Вивчення предмета кооперативного права неодмінно передба­чає потребу з'ясувати саме поняття «кооперація». У широкому розумінні поняттям кооперації охоплюється будь-яка організована колективна (групова) діяльність. Таке розуміння відображає коопе­рацію як метод побудови економічної організації. За іншими підхо­дами кооперація розглядається як об'єднання громадян чи грома­дян і юридичних осіб, покликаних задовольняти економічні, куль­турні та інші інтереси своїх членів, тобто як соціально-економічна структура. Окремі автори ще на початку XX сторіччя обгрунтовано розглядали кооперацію як добровільну і самоврядну спілку осіб, засновану для досягнення спільних або господарських цілей та побудовану на демократичних і трудових засадах[5]. Такий погляд на кооперацію відображає суть створення і господарської та іншої діяльності усіх кооперативів.

Ця суть сконцентрована в ст. 11 Закону «Про споживчу коо­перацію», та в статтях 2, 26, 28 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію». Відповідно до цих законів кооперативи та їх об'єднан­ня самостійно визначають основні напрями господарської діяльно­сті, розробляють програми економічного і соціального розвитку, розглядають і затверджують їх на загальних зборах своїх членів, конференціях, з'їздах, радах. Вони мають повну господарську само­стійність, покривають свої витрати за рахунок доходів від своєї господарської діяльності та забезпечують збереження кооператив­ної власності.

Кооперативи можуть набувати характеру змішаного типу, коли поряд із основними статутними функціями розвивають різноманіт­ну додаткову господарську діяльність.

8. Розкриття змісту внутрікооперативних правовідносин пов'­язується з поняттям суб'єктів (їх носіїв, учасників) та об'єктів правовідносин.

Господарську діяльність у споживчій кооперації здійснюють на­ступні суб'єкти; а) споживчі товариства; б) споживчі товариства під­приємства; в) спілки споживчих товариств; г) підприємства, організа­ції, установи, що мають статус юридичних осіб, засновані споживчи­ми товариствами чи спілками; д) спільні підприємства, створені групою спілок (одного чи різних рівнів). Спілки споживчих товариств для виконання окремих господарських функцій можуть створювати відповідні внутрішні підрозділи без права юридичної особи. Господа­рська діяльність споживчих кооперативів може також здійснюватися шляхом участі їх у діяльності господарських товариств, спільних підприємств, асоціацій та об'єднань, у складі яких є засновники чи учасники, що не входять до системи споживчої кооперації.

В сільськогосподарській кооперації господарська діяльність здій­снюється у самостійних виробничих чи обслуговуючих кооперативах.

Розгалужений тип виробничої кооперації охоплює виробничі кооперативи, що здійснюють виробництво товарів, продукції, вико­нання робіт, а також надання платних послуг підприємствам, орга­нізаціям, установам і громадянам. Вони створюються і діють для виробництва, заготівлі, переробки і реалізації сільськогосподарсь­кої продукції, виробів виробничо-технічного призначення, вигото­влення товарів народного споживання, збирання й переробки вто­ринної сировини і ділових відходів виробництва, ремонту й обслу­говування техніки, виробничого, шляхового і житлово-цивільного будівництва, роздрібної торгівлі і громадського харчування, побуто­вого обслуговування, організації культурного дозвілля, медичної допомоги, надання правових, транспортно-експедиційних, науко­во-дослідних, проектних, конструкторських, спортивно-оздоровчих та інших послуг, а також у сферах рибальства, рибництва і вироб­ництва рибної продукції, заготівлі деревини, видобутку корисних копалин, інших природних ресурсів. Наведений перелік кооперати­вної діяльності свідчить про численний склад суб'єктів.

9. З огляду на порядок утворення, умови діяльності і функціона­льні риси кооперативи можна класифікувати за наступними ознаками:

I — за місцем в організаційно-господарській структурі: розташу­вання і господарської діяльності (територіальні, галузеві, змішані);

II — за рівнем спеціалізації: кооперативи, що спеціалізуються на виробництві обмеженого виду продукції і товарів (наприклад, сільсь­когосподарської, промислової) або на виконанні однієї-двох функцій (наприклад, посередницької функції щодо постачання сировиною і збуту продукції або забезпечення замовлень громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю); споживчі кооперативи; житло­во-будівельні кооперативи і обслуговуючі сервісні кооперативи.

III — за джерелами утворення матеріальної бази: за рахунок пайових внесків; за рахунок пайових внесків і короткотермінових позик банківських установ; за рахунок пайових внесків довготермі­нових позик банківських установ і доходів від господарської діяль­ності; за рахунок приватизованого майна, наприклад, в разі перет­ворення радгоспу в сільськогосподарський кооператив.

IV — за джерелами забезпечення матеріальними ресурсами: через систему оптової торгівлі на біржах, аукціонах, промислових і сільськогосподарських ярмарках; через роздрібну торговельну мере­жу; за рахунок ресурсів приватизованих підприємств; шляхом заку­півлі продукції у фермерських та особистих підсобних господарст­вах громадян і на ринку[6].

10. Суб'єктами кооперативних правовідносин виступають тру­дові колективи кооперативу, до якого входять як члени кооперати­ву, так і наймані працівники. У споживчих товариствах, наприклад, одні і ті ж особи можуть бути одночасно членами колективу пайо­виків і членами трудового колективу. Цей факт свідчить про спіль­ність суб'єктного складу названих двох колективів, але не про їх організаційну тотожність. Підставою належності громадян до тру­дового колективу кооперативу виступає трудовий договір, який є правовою формою реалізації конституційного права на працю. Пі­дставою ж належності громадянина до кооперативу як кооператив­ної організації є факт членства в ньому, що виступає правовою формою реалізації іншого конституційного права громадян: права на об'єднання громадян[7].

11. Обсяг правосуб'єктності трудового колективу у сфері коо­перативних правовідносин істотно відрізняється від обсягу право­суб'єктності членів кооперативу. Останні наприклад, мають право брати участь у внутрішньокооперативній діяльності кооперативу; обирати і бути обраними до його органів управління і контролю; вносити пропозиції щодо поліпшення діяльності; одержувати част­ку доходу, що розподіляється між членами відповідно до їх пайово­го внеску; бути прийнятими у першочерговому порядку на роботу з врахуванням освіти та професійної підготовки та одержувати направлення у навчальні заклади, в тому числі на правах господар­ського стипендіата на договірних засадах.

Особи, які працюють у кооперативі за трудовим договором, не будучи його членами, у сфері внутрішньогосподарського управлін­ня можуть брати участь з правом дорадчого голосу. В управлінні виробництвом вони беруть участь в порядку і на умовах, передба­чених колективним договором між трудовим колективом і адмініс­трацією кооперативного підприємства, який укладається у відпові­дності з трудовим законодавством.

У виробничих кооперативах працездатні його члени зобов'яза­ні браги трудову участь. В них допускається приймати на роботу працівників, що не є членами за трудовим договором. В цих коопе­ративах трудовий колектив складається як з членів так, і з найманих працівників.

У відповідності із статтями 10—12 Кодексу законів про працю України (КЗпГІ) колективний договір укладається на основі чинно­го законодавства на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи. Колективний договір укла­дається між власником або уповноваженим ним органом (особою) — з однієї сторони і одним або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів — представниками трудящих, обраними і уповноваженими трудовим колективом.

12. На засадах членства утворюються як кооперативи, так і об'єднання кооперативів. Членами кооперативів можуть бути фізичні і юридичні особи, а членами об'єднань кооперативів — юридичні особи (кооперативи та інші юридичні особи).

Членські відносини означають, що члени кооперативу зобов'­язані виконувати статут кооперативу, а члени кооперативного об'­єднання, спілки, союзу — статут відповідного об'єднання, спілки, союзу.

Окремі види господарської діяльності кооперативні об'єднан­ня, спілки, союзу можуть здійснювати за договорами з кооперати­вами та іншими юридичними особами.

При цьому кооперативи з погляду теорії і законодавства всту­пають у відносини саме з об'єднаннями кооперативів, які розгляда­ються як органи управління, з делегованими функціями і повнова­женнями, і як господарюючі суб'єкти. Ці відносини, будучи врегу­льовані нормами кооперативного права, також визнаються коопе­ративно-правовими відносинами. Юридичними фактами, що поро­джують ці правовідносини, є кооперативне членство, делеговані членами функції і повноваження об'єднанням, спілкам, союзам, а в окремих випадках — господарські договори. Об'єктами коопера­тивних правовідносин є господарська та інша діяльність, задля якої їхні суб'єкти вступають у відносини для забезпечення своїх інтере­сів. Ними є господарська, управлінська та ішла діяльність, відноси­ни членства, власності, відносини з громадянами, юридичними особами і державою, що виникають у відповідності з кооператив­ним законодавством.

<< | >>
Источник: В.И. Семчик. Кооперативне право. 1998

Еще по теме § 1. Поняття і предмет кооперативного права і його співвідношення з іншими галузями права:

  1. § 2. Співвідношення кооперативного права з іншими галузями права
  2. 1.2.4. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права
  3. § 8. Поняття галузі та інституту законодавства. Причини розбіжності деяких галузей права і галузей законодавства
  4. § 5. Співвідношення права і форм його зовнішнього прояву
  5. § 5. Співвідношення права і форм його зовнішнього прояву
  6. § 1. Поняття права кооперативного самоврядування
  7. § 1. Поняття японського права і особливості його формування
  8. § 2. Поняття китайського права і філолофсько-моральні джерела його формування
  9. Частина перша Розділ І Загальна теорія кооперативного права Предмет, система, витоки, суб'єкти
  10. § 1. Зародження кооперації та розвиток кооперативного руху і кооперативного права в Україні в середині XIX — на початку XX ст.
  11. Розділ II Історія кооперативного руху і кооперативного права в Україні
  12. § 5. Галузь права
  13. ПОНЯТТЯ ТА ПРЕДМЕТ РИМСЬКОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА
  14. Державне право як галузь права. Система галузі державного права.