<<
>>

Поняття, склад та порядок створення наглядової ради.

Кумулятивне голосування. Випадки обов’язкового формування наглядової ради. Проблематика представництва акціонерів у наглядовій раді. Компетенція наглядової ради. Здійснення наглядовою радою загального керівництва діяльністю АТ.

Незалежність членів наглядової ради та рекомендації до забезпечення цього.

Особливістю організації діяльності ЗЗ як вищого органу управління в АТ[650] обумовлюється необхідність створення в них постійно діючого представницького органу — ради, яка призначена здійснювати контроль за діяльністю виконавчого органу товариства та підзвітна в своїй діяльності ЗЗ учасників товариства.

Обов’язковість наявності ради товариства передбачена в АТ, створених у процесі корпоратизації та приватизації[651], інвестиційних фондах (ст. ст. 14 та 25 Закону «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди»), банківських установах (ст. ст. 7 та 37 Закону «Про банки і банківську діяльність»).

Одразу ж слід відмітити, що чинне законодавство України не містить єдиного визначення цього органу.

Якщо в Конституції України (ч. 4 ст. 103, ч. 1 ст. 120) та ЦК (ст. 160) цей орган має назву «наглядова рада», то в ГК — «рада товариства (спостережна рада)» (ч. 3 ст. 89), в Законі «Про господарські товариства» цей орган визначається як рада АТ (спостережна рада) (ст. 46), Законі «Про банки і банківську діяльність» — спостережна рада (ст. 39), що створює певні незручності в діяльності товариств.

Безумовно, таке становище не може бути визнане нормальним, тому необхідно встановити в законодавстві України єдиний термін для ради АТ незалежно від сфери його функціонування (банківської, страхової, інвестиційної тощо), а враховуючи корпоративний принцип організації діяльності не тільки АТ, визначити його як наглядову раду товариства.

Наглядова рада АТ створюється з числа акціонерів, представляє їх інтереси у період між проведенням ЗЗ і в межах компетенції, визначеної статутом.

Відмічаючи певну некоректність словосполучення «представляє інтереси акціонерів», В. Кравчук слушно зазначає, що не може йтися про представництво у класичному його розумінні як правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов’язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Мається на увазі, що наглядова рада здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу в інтересах захисту прав та інтересів акціонерів, які є пріоритетними[652]. Цю точку зору на сьогодні підтримують й інші правники. Так, В. Борисова підкреслює, що слід розмежовувати представництво як інститут цивільного права, введення якого пов’язано з необхідністю вчинення юридичних дій за тих суб’єктів цивільного права—фізичних чи юридичних осіб, котрі за певних обставин позбавлені здатності або можливості їх самостійно здійснювати, і корпоративне представництво, як інституціонально-функ- ціональне представництво органів управління корпорації[653].

Вживання терміна «представництво» на практиці призводить до невірного розуміння принципів формування та роботи наглядової ради. Часто вона розуміється як орган, до складу якого входять представники великих акціонерів, які мають кількість голосів, пропорційну належному ним пакету акцій. Утім, член наглядової ради не може розглядатись як представник окремого акціонера чи акціонерів. Наглядова рада має захищати інтереси усіх акціонерів (як групи осіб, інтереси яких часто є протилежними інтересам найманих осіб, менеджерів)[654].

Чинним законодавством України не визначається компетенція наглядової ради. Так, у ч. 1 ст. 160 ЦК закріплюється, що наглядова рада АТ здійснює контроль за діяльністю його виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства. Згідно з ч. 2 цієї ж статті статутом АТ і законом має встановлюватися виключна компетенція наглядової ради. Причому, питання, віднесені статутом до виключної компетенції наглядової ради, не можуть бути передані нею для вирішення виконавчому органу товариства.

Однак Законом «Про господарські товариства» ні звичайна, ні виключна компетенція цього органу АТ взагалі не визначена. Вважається, це має бути зроблено у Законі «Про акціонерні товариства».

Враховуючи лаконічність чинного законодавства щодо статусу наглядової ради, доцільно звернути увагу на рекомендації ДКЦПФР з питань організації роботи цього органу, що містяться в Принципах корпоративного управління, затверджених рішенням ДКЦПФР від 11 грудня 2003 р. № 571, та рішенні ДКЦПФР «Про затвердження примірних Статуту та внутрішніх Положень відкритого акціонерного товариства» від 8 квітня 2004 р. № 123.

Так, у Принципах корпоративного управління визначаються основні функції, які має виконувати наглядова рада. Зокрема, зазначається, що у процесі загального керівництва наглядова рада визначає основну мету діяльності товариства, а також ухвалює стратегію для її досягнення. Визначення мети діяльності може полягати у розвитку нових напрямів діяльності, асортименту товарів та послуг товариства, у виході на нові ринки, досягненні певних фінансових показників діяльності товариства тощо. Крім визначення мети товариства, наглядова рада повинна визначати, як правило, у тісній співпраці з виконавчим органом товариства шляхи її досягнення, тобто стратегію діяльності товариства. Наглядова рада має забезпечувати послідовність діяльності товариства згідно із визначеною стратегією та здійснювати постійну перевірку її ефективності. Нарешті, наглядова рада повинна визначати політику товариства, тобто методи управління товариством, і те, яким чином його діяльність позначається на учасниках корпоративних відносин.

У процесі контролю за фінансово-господарською діяльністю товариства наглядова рада повинна здійснювати моніторинг за ходом реалізації виконавчим органом визначеної стратегії та планів товариства. З метою виконання цієї функції вона має здійснювати контроль за належним виконанням виконавчим органом своїх обов’язків та регулярно оцінювати результати його діяльності. Крім того, наглядова рада повинна забезпечувати цілісність та ефективність існуючих в товаристві систем обліку та контролю, перевіряти достовірність квартальної та річної фінансової звітності, яка оприлюднюється товариством.

Як орган, що представляє інтереси акціонерів, наглядова рада повинна забезпечувати реалізацію та захист прав акціонерів.

У Примірному статуті ВАТ, затвердженому рішенням ДКЦПФР від 8 квітня 2004 р. № 123, до виключної компетенції наглядової ради належать:

1) визначення основних напрямів діяльності товариства, ухвалення стратегії товариства, затвердження річного бюджету, бізнес-планів та здійснення контролю за їх реалізацією;

2) затвердження внутрішніх положень товариства, за певним винятком;

3) встановлення порядку прийому, реєстрації та розгляду звернень і скарг акціонерів;

4) визначення загальних засад інформаційної політики товариства; встановлення порядку надання інформації акціонерам та особам, які не є акціонерами; визначення переліку відомостей, що є конфіденційними, а також встановлення порядку доступу до конфіденційної інформації; здійснення контролю за розкриттям інформації та реалізацією інформаційної політики товариства;

5) проведення перевірки достовірності річної та квартальної фінансової звітності до її оприлюднення та (або) подання на розгляд ЗЗ акціонерів;

6) визначення умов контракту, трудового договору з головою та членами правління, в тому числі умов оплати праці;

7) ухвалення рішення про притягнення до відповідальності голови та членів правління;

8) забезпечення функціонування належної системи внутрішнього та зовнішнього контролю за фінансово-господарською діяльністю товариства; виявлення недоліків системи контролю, розроблення пропозицій та рекомендацій щодо її вдосконалення; здійснення контролю за ефективністю зовнішнього аудиту, об’єктивністю та незалежністю аудитора; здійснення контролю за усуненням недоліків, які були виявлені під час проведення перевірок ревізійною комісією, службою внутрішнього аудиту та зовнішнім аудитором;

9) затвердження зовнішнього аудитора та умов договору, що укладається з аудитором, у тому числі встановлення розміру оплати його послуг; ініціювання проведення аудиторських перевірок фінансово-господарської діяльності товариства;

10) призначення та звільнення внутрішніх аудиторів товариства;

11) узгодження рішення правління про скликання чергових ЗЗ, в тому числі їх порядку денного та тексту інформаційного повідомлення акціонерів; узгодження рішення правління про зміни в порядку денному чергових та позачергових ЗЗ;

12) призначення та звільнення голів та секретарів (секретаріату) ЗЗ, погодження персонального складу мандатної та лічильної комісій ЗЗ;

13) ухвалення рішень про укладання правочинів на суму від 25 до 50 % балансової вартості активів товариства за даними останньої річної фінансової звітності товариства;

14) ухвалення рішення про укладання правочинів, щодо яких є зацікавленість, у випадках, передбачених п.

8. 3 цього Статуту;

15) затвердження умов договору на ведення реєстру власників іменних цінних паперів товариства;

16) визначення умов оплати праці посадових осіб філій та представництв товариства;

17) надання пропозицій та рекомендацій ЗЗ щодо питань порядку денного;

18) надання правлінню рекомендацій з питань розроблення, укладення або внесення змін до колективного договору у товаристві, в тому числі рекомендацій щодо змісту колективного договору.

Аналіз зазначених положень та проекту Закону про АТ свідчить про те, що Україна може повторити помилку РФ, наділивши наглядову раду не властивими їй повноваженнями, бо в останньої з’являється нова функція, яка раніше не була передбачена чинним законодавством, — загальне керівництво діяльністю АТ. У проекті Закону про АТ тільки до виключної компетенції наглядової ради віднесено 25 питань. На думку Н. Ко- шелєвої, після ухвалення проекту закону цей орган в АТ буде реально значущим і в цих товариств не залишиться вибору — робити його «сильним» чи «слабким»[655].

Аналогічна концепція «сильної наглядової ради» була закладена в Законі РФ «Про акціонерні товариства». І який результат? Є. Суханов слушно відзначає, що конструкція російської ради директорів (наглядової ради) поєднала у собі американську модель (в якій рада директорів є виконавчим органом) і германську (в якій наглядова рада не належить до виконавчих органів)[656]. Таку ж думку висловлює й Д. Делозарі, вказуючи, що визначене в ЦК призначення наглядової ради було згодом перекручено в Законі про АТ, в якому вона ототожнена з радою директорів. Таке ототожнення не є коректним, адже в американському законодавстві рада директорів — це виконавчий орган товариства, а наглядова рада (за германською моделлю) — це представники акціонерів, які повинні контролювати правління[657]. Автор слушно вважає, що подібне змішування повноважень контролюючого та виконавчого органів, безперечно, не може позитивно позначитися на забезпеченні контролю рядових акціонерів за діяльністю керуючих, оскільки по суті із представника акціонерів, які мають контролювати правління, наглядова рада перетворюється на те ж саме правління, яке, крім ЗЗ, контролювати вже нікому[658].

В акціонерних законах європейських держав найчастіше відсутнє деталізоване визначення компетенції наглядової ради. Наприклад, в Акціонерному законі ФРН, котрий може розглядатись як один із найбільш деталізованих із цього питання, щодо завдань наглядової ради зазначається, що вона зобов’язана спостерігати за веденням справ, скликати загальні збори, коли цього вимагає добробут товариства, і у випадках, передбачених статутом, надавати згоду на укладення окремих правочинів (§ 111). До спеціальної компетенції наглядової ради також віднесено: призначення та відкликання правління (§ 84), представництво товариства в суді та поза судом у спорах з членами правління (§ 112), перевірку бухгалтерської документації товариства (ч. 2 § 111), перевірку та затвердження річного балансу (§ § 170, 172)[659]. У французькому Законі про торговельні товариства передбачається, що наглядова рада здійснює такі контрольні та перевірочні дії, які вона вважає за доцільні[660]. Жодна з країн, які передбачають дворівневу систему органів управління товариством, не покладає на наглядову раду функцію стратегічного керівництва товариством. У ч. 1 ст. 40 Регламенту про статут європейського товариства прямо закріплено, що наглядовий орган не може здійснювати повноваження з управління ЄТ.

Українська ділова практика свідчить про те, що у товаристві вкрай рідко співіснують поряд такі «сильні» органи управління (наглядова рада та правління). У більшості випадків один із цих органів відіграє роль «маріонетки» — він створюється тільки внаслідок вимог законодавства і не виконує реальних функцій. Центр ухвалення рішень завжди один — на сьогодні він може концентруватися у наглядовій (спостережній) раді, а може — у виконавчому органі. Ця ситуація зумовлена досить високою концентрацією власності (контролю) у багатьох вітчизняних АТ: особа, яка контролює товариство, обирає «своїх» представників й до складу правління, й до складу наглядової (спостережної) ради. Так, О. Блюмхардт зазначає, що у більшості АТ України наглядова рада грає незначну роль[661].

Вважаємо, що дієвість наглядової ради залежить не від наділення її функціями зі стратегічного керівництва, а від забезпечення дійсної незалежності членів наглядової ради.

Наприклад, у РФ досить давно функціонують наглядові ради із розширеними повноваженнями. Але, як слушно зазначає Є. Торкановський, дотепер реальний контроль за діяльністю виконавчого органу з боку ради директорів (наглядової ради) відсутній[662]. Такої ж думки додержуються й багато інших російських авторів. Причина цього явища — відсутність незалежних осіб у складі наглядової ради.

У сучасних умовах в Україні наглядова рада може реально протидіяти правлінню лише у двох випадках: якщо товариство створено в процесі приватизації (корпоратизації) і має державну частку у статутному фонді (капіталі)[663] або якщо в товаристві спостерігається певний паритет сил (відсутній контролюючий акціонер чи інша особа, яка може контролювати товариство). У цих випадках до наглядової ради можуть потрапити незалежні особи. Проте для України, як і для інших країн континентальної Європи, характерним є тяжіння до концентрації контролю над товариством у руках однієї особи чи групи пов’язаних осіб. Таким чином, дійсно незалежна наглядова рада стає скоріше мрією, ніж реальністю. За наявності в товаристві контролюючого акціонера (групи акціонерів) сформувати незалежну наглядову раду фактично неможливо — у будь- якому разі до її складу потраплять самі контролюючі акціонери або, що відбувається найчастіше, їх «довірені особи».

У проекті Закону «Про акціонерні товариства» для подолання цієї тенденції пропонується застосовувати кумулятивне голосування при обранні членів наглядової ради. Під час такого голосування загальна кількість голосів акціонера множиться на кількість членів наглядової ради, що обираються, а акціонер має право віддати всі підраховані таким чином голоси за одного кандидата або розподілити їх між кількома кандидатами (ст. 1). Але елементарні підрахунки показують, що навіть за допомогою такого голосування меншість зможе провести до складу наглядової ради максимум одного-двох «незалежних» кандидатів і цього буде явно замало для подолання волі представників «більшості».

Викладене свідчить про те, що за сучасних умов в Україні практично неможливо забезпечити представлення наглядовою радою інтересів усіх акціонерів (тобто як більшості, так і меншості). Крім того, навіть якщо до складу цього органу увійдуть представники меншості, чи забезпечить це дійсну незалежність наглядової ради? Тобто, чи є рівноцінними поняття «член наглядової ради — представник меншості» та «незалежний член наглядової ради»? Практика доводить, що такі представники меншості «за сприятливих умов» дуже легко обертаються на представників більшості, тобто вони не є реально незалежними особами.

Навіть поверхове застосування критеріїв незалежності, які існують у британському праві або пропонуються до запровадження на рівні ЄС, свідчить про те, що вітчизняні наглядові ради не можуть навіть з великою натяжкою вважатися незалежними.

Вважаємо, що на сьогодні Україна повинна відмовитися від міфу про наглядову раду як «стратегічного керівника» і «захисника» інтересів товариства та його акціонерів від несумлінних дій правління. Вітчизняні наглядові ради захищають інтереси контролюючого акціонера (акціонерів) і є абсолютно байдужими до міноритаріїв. До тих пір, доки не буде досягнуто реальної незалежності наглядових рад, ці функції захисту всіх категорій акціонерів не виконуватимуться.

Європейський досвід показує, що інститут наглядової ради не виконує покладених на нього завдань і не є дуже популярним у країнах, які надають своїм товариствам можливість обирати між однорівневою та дворівневою моделями корпоративного управління. Для ефективного захисту інтересів учасників товариства за кордоном запроваджуються інші правові конструкції.

На нашу думку, законодавець має враховувати європейський досвід й застосовувати інші форми захисту інтересів акціонерів, засновані перш за все на:

— підсиленні цивільної та кримінальної відповідальності членів виконавчого органу за дії, вчинені не на користь товариства;

— на введенні інституту дискваліфікації директорів (позбавлення їх права входити до складу органів управління господарських товариств та інших господарюючих суб’єктів у разі вчинення ними порушень своїх обов’язків на підставі рішення суду, винесеного по цивільній справі);

— запровадженні інституту адміністративних перевірок;

— запровадженні інституту похідних позовів;

— застосуванні спеціальних механізмів захисту прав меншості (закріплення за міноритарними акціонерами права вимагати розподілу певної частки чистого прибутку, права вимагати викупу власних акцій у встановлених законом випадках як у товариства, так і у мажоритарного акціонера, права вимагати примусової ліквідації товариства тощо).

Чинним законодавством майже не регулюється і порядок формування та діяльності наглядової ради. Ці питання зазвичай регулюються статутом товариства та спеціальним положенням про наглядову раду.

У Принципах корпоративного управління та Примірному положенні про наглядову раду містяться докладні рекомендації щодо формування наглядової ради та організації її роботи.

Обрання членів наглядової ради належить до виключної компетенції ЗЗ акціонерів. При цьому голова ради може обиратися як ЗЗ, так і на засідання самої наглядової ради. Законодавством не визначається ні мінімальна, ні максимальна кількість членів наглядової ради. Не встановлюється і строк, на який обирається рада. Всі ці питання мають бути врегульовані статутом або внутрішнім положенням про наглядову раду. Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону «Про господарські товариства» наглядова рада обирається виключно з числа акціонерів. На практиці траплялися непоодинокі випадки, коли до складу ради обиралися представники юридичних осіб — акціонерів, а не самі акціонери. Така практика є невірною, оскільки саме акціонери мають входити до складу цього органу. Тим більш невірною є практика обрання до наглядової ради декількох представників від одного акціонера (такий підхід активно відстоював та втілював навіть державний орган — ФДМУ). Суди такі рішення ЗЗ, якими до наглядової ради обиралися представники акціонерів, визнавали недійсними[664]. Цим питанням присвячене роз’яснення ДКЦПФР «Щодо порядку формування наглядової ради в акціонерних товариствах»[665]. Зокрема, у ньому зазначається: «... юридична особа, обрана як акціонер до складу ради акціонерного товариства, може брати участь у роботі спостережної ради через свого уповноваженого представника (представників). Визначення кола осіб, що можуть представляти інтереси юридичної особи, а також надання їм таких повноважень має здійснюватися з дотриманням вимог чинного законодавства... Ураховуючи, що до складу спостережної ради обирається акціонер, а не його представник (представники), представник (представники) акціонера, обраний (обрані) до складу спостережної ради, здійснює повноваження цієї особи як одного члена спостережної ради. Тобто, акціонер може брати участь у роботі спостережної (наглядової) ради через одного або кількох представників». У частині призначення декількох представників роз’яснення є досить спірним — незрозуміло, навіщо юридичній особі два представники і як вони голосуватимуть від імені цієї юридичної особи. На практиці статутами чи положеннями про наглядову раду часто передбачається, що представник юридичної особи має бути постійним. З одного боку, це є корисним, оскільки такий представник краще розуміється у справах товариства, в нього вже будуть налагоджені ділові стосунки з іншими членами ради та працівниками товариства, а з другого — це обмежує повноваження юридичної особи акціонера на призначення уповноваженого представника. Вважаємо, що така норма може бути закріплена у внутрішніх нормативних актах як рекомендаційна.

ДКЦПФР надає такі рекомендації щодо обрання членів наглядової ради:

1) при обранні членів наглядової ради голосування повинно проводитися з використанням бюлетенів;

2) у внутрішніх документах товариства доцільно передбачити право кожного з акціонерів товариства подавати пропозиції щодо кандидатів у члени наглядової ради (пропозиції щодо кандидата у члени наглядової ради мають подаватися завчасно та містити дату їх подання, дані про особу кандидата та докази наявності у нього права власності на акції товариства);

3) перед виборами членів наглядової ради товариства акціонерам має надаватися підготовлена інформація про кандидатів, яка повинна, зокрема, містити наступні відомості:

- прізвище, ім’я та по батькові, рік народження;

- кількість акцій товариства, що належить кандидату, та його частка у статутному капіталі товариства;

- освіта та професійна підготовка;

- досвід роботи, у тому числі на керівних посадах;

- останнє місце роботи з зазначенням посади;

- наявність суттєвих зв’язків з товариством, його виконавчим органом або значним акціонером;

4) члени наглядової ради повинні володіти знаннями, кваліфікацією та досвідом, необхідними для виконання своїх посадових обов’язків, мати можливість приділяти роботі у наглядовій раді достатньо часу. Критерії підбору кандидатів у члени ради повинні визначатись у внутрішніх документах товариства. При встановленні критеріїв підбору та висуненні особи кандидатом у члени ради треба обов’язково враховувати, що рада має складатися з осіб, які володіють необхідними знаннями, навичками та досвідом для виконання своїх функцій. Зважаючи на необхідність здійснення радою загального керівництва та контролю за фінансово-господарською діяльністю товариства, кожна особа, яка висувається на посаду члена ради, повинна мати на час обрання спеціальну освіту з питань корпоративного управління та володіти базовими навичками фінансового (економічного) аналізу або набути їх під час перебування на посаді. Крім кваліфікації та досвіду кандидатів, при обранні членів ради доцільно враховувати й такі чинники, як репутація та вік кандидата, наявність потенційного конфлікту інтересів, можлива участь кандидата у вирішенні питань, пов’язаних із здійсненням товариством зовнішньоекономічної діяльності тощо. Для того щоб ефективно виконувати свої функції, член ради повинен мати достатньо часу, щоб регулярно знайомитися із справами товариства, аналізувати документи, пов’язані з порядком денним засідань ради, та брати особисту участь у засіданнях ради. Товариство може у своїх внутрішніх документах обмежити кількість інших товариств, до складу наглядової ради яких може входити член ради цього товариства. Члени наглядової ради АТ не можуть бути членами його виконавчого органу та ревізійної комісії (ст. 46 Закону «Про господарські товариства»);

5) з метою забезпечення незалежності наглядової ради до її складу доцільно включати незалежних членів, кількість яких повинна складати принаймні 25 % кількісного складу ради. Незалежним вважається член наглядової ради, який не має будь-яких суттєвих ділових, родинних або інших зв’язків з товариством, членами його виконавчого органу або великим акціонером товариства і не є представником держави. Не може вважатися «незалежним» член наглядової ради, який:

- є на цей час чи був протягом останніх трьох років головою чи членом виконавчого органу товариства, посадовою особою органів управління дочірніх підприємств товариства;

- є пов’язаною особою товариства чи осіб, які є сторонами за зобов’язаннями з товариством, сукупний обсяг яких протягом року перевищує 5 % балансової вартості активів товариства за станом на початок фінансового року;

- одержує від товариства будь-які доходи, за винятком доходів у вигляді винагороди за виконання функцій члена ради та доходів, що випливають з права власності на належні йому акції товариства;

- є власником більш ніж 5 % акцій товариства (самостійно або разом з пов’язаними особами);

- є представником держави.

Критерії незалежності членів наглядової ради мають бути визначені у внутрішніх документах товариства. Останнє може встановлювати додаткові та (або) більш вибагливі вимоги до незалежності членів наглядової ради. Наглядова рада повинна щороку визначати відповідність тих чи інших членів наглядової ради вимогам незалежності, встановленим товариством. Інформація про кількість «незалежних» членів наглядової ради повинна розкриватись у річному звіті товариства.

Спірним є питання щодо характеру відносин, які виникають між членом наглядової ради та товариством. Існують три основні погляди на таке питання: а) ці відносини є трудовими і мають оформлюватися трудовим договором; б) ці відносини є цивільно-правовими і мають оформлюватися цивільно-правовим договором; в) ці відносини є корпоративними (внутрішніми організаційними) і можуть не оформлюватися цивільно-правовим чи трудовим договором.

Чинне законодавство не забороняє укладати трудові договори із членами наглядової ради. Так, Державний класифікатор професій (ДК 003-95) передбачає наявність зазначених професій (1210. 1 — голова спостережної ради; 2441. 2 — член спостережної ради). Про можливість укладення трудових договорів з членами наглядової ради згадується у п. 7. 3. Примірного статуту АТ, затвердженого ДКЦПФР. Видається, що члени наглядової ради не можуть перебувати у трудових відносинах з товариством. Наявність трудових відносин означатиме, що кожний член наглядової ради підкоряється виконавчому органу товариства, зокрема його керівнику. Одержання членом наглядової ради заробітної плати від товариства призведе до втрати ним незалежності.

ДКЦПФР в Принципах корпоративного управління зазначає, що правовідносини між товариством та членами наглядової ради повинні базуватися на положеннях укладених між ними цивільно-правових договорів. Положення цивільно-правових договорів, що визначають взаємні права та обов’язки, порядок оплати, систему заохочень, відповідальність сторін, порядок та наслідки припинення правовідносин, повинні бути завчасно повідомлені усім кандидатам у члени ради. Втім, за наявності такого договору, якщо він передбачатиме одержання від товариства винагороди, фізична особа — член наглядової ради буде вимушена зареєструватись як підприємець, оскільки така діяльність підпадатиме під визначення підприємництва. Крім того, досить складно визначити предмет такого договору. На практиці укладення подібних договорів не є поширеним.

Найчастіше відносини, що виникають між членами наглядової ради і товариством, взагалі не оформлюються жодним чином. Це також не є порушенням чинного законодавства. В. Кравчук, аналізуючи відносини між членами наглядового (контрольного) органів управління і юридичною особою, доходить висновку про те, що такі відносини є не трудовими або цивільно-правовими, а корпоративними (тобто внутрішніми), в яких учасники реалізують своє право на управління юридичною особою[666].

<< | >>
Источник: І. Спасибо-Фатєєва, О. Кібенко, В. Борисова.. Корпоративне управління: Монографія. 2007

Еще по теме Поняття, склад та порядок створення наглядової ради.:

  1. Склад наглядової ради
  2. Стаття 51. Створення наглядової ради акціонерного товариства
  3. § 9. Порядок формування та компетенція наглядової ради та ревізійної комісії
  4. Стаття 54. Голова наглядової ради
  5. Стаття 55. Засідання наглядової ради
  6. Стаття 53. Обрання членів наглядової ради
  7. Стаття 56. Комітети наглядової ради. Корпоративний секретар
  8. Стаття 57. Дострокове припинення повноважень членів наглядової ради
  9. Стаття 52. Компетенція наглядової ради
  10. ДКЦПФР надає також низку рекомендацій щодо організації роботи наглядової ради.
  11. § 4. Порядок створення акціонерного товариства
  12. І § 6. Юридичні факти: поняття і класифікація. Фактичний склад