<<
>>

§ 6. Постановлення судового рішення про визнання боржника банкрутом

Господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру, у випадках, визначених Законом про банкрутство, зокрема, якщо:

• суми, вирученої від продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу, недостатньо для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі, та не укладено мирову угоду;

• з кредиторами не проведено розрахунків у строки, передбачені планом санації;

• за результатами розгляду заяви про порушення справи про банкрутство господарського товариства з’ ясовано, що майна товариства недостатньо для задоволення вимог кредиторів під час ліквідації за рішенням власника/ів;

• керівних органів боржника — господарського товариства немає за його місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, та за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, за умови надходження до господарського суду заяви про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника.

У постанові про визнання боржника банкрутом господарський суд відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора.

Необхідно враховувати, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

а) підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;

б) строк виконання всіх грошових зобов’ язань банкрута та зобов’ язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов’ язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів) вважається таким, що настав;

в) припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості банкрута;

г) відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю;

д) вчинення правочинів, пов’язаних із відчуженням майна банкрута чи передачею його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому Законом про банкрутство;

е) скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника.

Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається;

ж) вимоги за зобов’ язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури;

з) виконання зобов’ язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому Законом про банкрутство.

Відомості про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури публікуються ліквідатором у офіційних друкованих органах за рахунок банкрута у п’ ятиденний строк із дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.

Протягом п’ятнадцяти днів із дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов’ язані передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору.

З дня призначення ліквідатора до нього переходять права органів управління юридичної особи — банкрута.

Зазначимо, що в межах ліквідаційної процедури необхідно:

1. Визначити ліквідаційну масу. Так, до складу ліквідаційної маси входять усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на правах власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені під час ліквідаційної процедури.

2. Оцінити майно банкрута. Майно, на яке звертається стягнення у ліквідаційній процедурі, оцінюється арбітражним керуючим у порядку, встановленому законодавством про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. У разі продажу майна на аукціоні вартість майна, що визначається шляхом його оцінки, є початковою вартістю. Для здійснення оцінки майна, арбітражний керуючий має право залучати на підставі договору суб’єктів оціночної діяльності.

3. Здійснити продаж майна банкрута. Після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута.

Ліквідатор забезпечує через засоби масової інформації оповіщення про порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна. Порядок продажу майна банкрута, склад, умови та строки придбання майна погоджуються з комітетом кредиторів. До того ж продаж майна підпри- ємств-банкрутів, заснованих на державній власності, здійснюється з урахуванням вимог Закону України «Про приватизацію державного майна» та інших нормативно-правових актів із питань приватизації. У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Одержані від продажу майна банкрута кошти спрямовуються на задоволення вимог кредиторів.

Вимоги кредиторів задовольняються в черговості, визначеній законом.

Слід зазначити, що іноді помилково застосовують положення ЦК України, що визначають черговість задоволення вимог кредиторів при ліквідації платоспроможної юридичної особи.

Черговість задоволення вимог кредиторів у процедурі банкрутства визначає ст. 31 Закону про банкрутство, так:

1) у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати за три місяці роботи, що передують порушенню справи про банкрутство чи припиненню трудових відносин у разі звільнення працівника до порушення зазначеної справи, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, право на які виникло протягом двох років, відпрацьованих до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, інших коштів, належних працівникам у зв’язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов’язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, що направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, що направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), право на які виникло протягом трьох останніх місяців до порушення справи про банкрутство чи припинення трудових відносин, а також вихідної допомоги, належної працівникам у зв’язку з припиненням трудових відносин, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;

в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов’язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку;

г) витрати, пов’ язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді та роботою ліквідаційної комісії;

2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов’ язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), крім вимог, задоволених у першу чергу, зобов’ язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів, у тому числі до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України за громадян, які застраховані в цьому Фонді, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зобов’ язань зі сплати страхових внесків на загальнообов’ язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов’язкового державного соціального страхування, а також вимоги громадян — довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб’єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів). Вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом;

4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, у тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов’ язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

5) у п’яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження на рахунок коштів від продажу майна банкрута після повного задоволення вимог попередньої черги.

У разі недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належить кожному кредиторові однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги ліквідаційна комісія не враховує суму грошових вимог цього кредитора.

Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.

Зазначимо, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

У разі якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи — банкрута, майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, передається власникові або уповноваженому ним органу.

Після завершення усіх розрахунків із кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого додаються:

— показники виявленої ліквідаційної маси (дані її інвентаризації);

— відомості про реалізацію об’єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу;

— копії договорів купівлі-продажу та акти приймання-передачі майна;

— реєстр вимог кредиторів із даними про розміри погашених вимог кредиторів;

— документи, які підтверджують погашення вимог кредиторів.

Господарський суд після заслуховування звіту ліквідатора та думки членів комітету кредиторів або окремих кредиторів виносить ухвалу про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу.

Затвердження господарським судом звіту ліквідатора є однією з підстав для припинення провадження у справі про банкрутство.

Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи- банкрута. Копія цієї ухвали направляється органу, який здійснив державну реєстрацію юридичної особи-банкрута, та органам державної статистики для виключення юридичної особи з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а також власнику (органу, уповноваженому управляти майном), органам державної податкової служби за місцезнаходженням банкрута.

Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається таким, що не має боргів, і може продовжувати свою підприємницьку діяльність. Господарський суд може винести ухвалу про ліквідацію юридичної особи, що звільнилася від боргів, лише у разі, якщо в неї залишилося майнових активів менше, ніж вимагається для її функціонування згідно із законодавством.

Слід зазначити, що досить часто під час процедури банкрутства порушується закон. Стаття 221 Кримінального кодексу України встановлює кримінальну відповідальність за незаконні дії у разі банкрутства — умисне приховування майна або майнових обов’язків, відомостей про майно, передача майна в інше володіння або його відчуження чи знищення, а також фальсифікація, приховування або знищення документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність, якщо ці дії вчинені громадянином.

<< | >>
Источник: Мельник О.О.. Корпоративне право: Навчальний посібник. 2009

Еще по теме § 6. Постановлення судового рішення про визнання боржника банкрутом:

  1. Глава 8. ПРИПИНЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО ТОВАРИСТВА ЗА СУДОВИМ РІШЕННЯМ ЩОДО ВИЗНАННЯ ЙОГО БАНКРУТОМ
  2. ТЕМА 7 ВИЗНАННЯ СУБ’ЄКТА ПІДПРИЄМНИЦТВА БАНКРУТОМ
  3. § 7. Організаційні дії щодо припинення господарського товариства, визнаного банкрутом
  4. ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМ РІШЕННЯ ЗАГАЛЬНИХ ЗБОРІВ УЧАСНИКІВ
  5. Розділ 8. Особливі положення для позовів про визнання ад­міністративного акта недійсним і про присудження адміністра­тивної установи прийняти адміністративний акт
  6. Розділ 13. Скасування, зміна та визнання рішення недійсним
  7. є) Судова практика 1) Установчий характер судового рішення
  8. Поділ згідно з рішенням судового чи компетентного органу
  9. §4. Оскарження та виконання судового рішення
  10. Хто і коли приймає рішення про зміну розміру статутного капіталу
  11. 2) Відношення між судовим рішенням і застосовуваними загальними правовими нормами
  12. u) Конфлікт між нормами різних рівнів 1) «Протизаконне» судове рішення
  13. Позови про примушення реєстратора (зберігана) здійснити дії з оформлення прав на акції або визнання прав акціонера