<<
>>

Права акціонерів мають визначатися на рівні закону.

2.

3. Це передусім закони про господарські товариства (а при прийнятті закону про АТ — цим законом), цінні папери та ін. В той же час деталізація прав акціонерів і механізми їх реалізації встановлюються на рівні підзаконних нормативно- правових актів, що видаються ДКЦПФР, ФДМУ тощо.

Крім того, з огляду на численні диспозитивні норми закону права акціонерів можуть закріплюватись і у локальних актах, що приймаються кожним АТ — внутрішньокор- поративних актах. Таким чином буде здійснюватися системне регулювання прав акціонерів. АТ, встановлюючи додаткові правила та беручи на себе додаткові зобов’язання, тим самим піклується про свою репутацію та підвищення ефективності роботи товариства і підіймає його значущість в очах акціонерів та осіб, які намагаються придбати його акції. В свою чергу це позначається й на вартості акцій поряд з іншими чинниками.

4. Права акціонерів мають базуватися на їх статусі як інвесторів. При опрацюванні норм про права акціонерів органи державної влади і самі АТ повинні враховувати, що своїм існуванням товариство зобов’язане перш за все акціонерам, які інвестували в нього кошти через придбання акцій.

Тобто, управління капіталом АТ, сформованим за рахунок акціонерів, мусить бути в їхніх інтересах, а не нехтувати ними, усуваючи акціонерів не тільки від їх капіталу, а й від можливості впливати на вирішення питань, пов’язаних з цим капіталом. Відповідне ставлення до акціонерів позначиться на подальшому залученні капіталу при додаткових випусках акцій, зацікавленості в цьому і працівників товариства, і осіб, з ким воно вступає у договірні стосунки в процесі своєї діяльності. Тому воно є цінним ресурсом для створення добробуту і врахування інтересів акціонерів. Додержання їхніх прав сприятиме підвищенню конкурентоспроможності та прибутковості діяльності товариства.

В інших країнах залучення зазначених осіб до участі в корпоративному управлінні і вирішенні питань, пов’язаних із суттєвими аспектами діяльності товариств, відбувається через участь представників трудового колективу в наглядовій раді, розроблення програм придбання працівниками товариства акцій на пільгових умовах, забезпечення участі кредиторів в управлінні товариством (при проведенні процедури банкрутства).

5. Для впровадження розглядуваного принципу слід забезпечити:

належну розробку прав акціонерів на різних рівнях регулювання;

додержання прав і захист інтересів акціонерів та інших учасників

корпоративних відносин;

забезпечення участі акціонерів, працівників, кредиторів АТ у заходах, що проводяться товариством;

забезпечення доступу учасників корпоративних відносин до необхідної інформації;

існування ефективних засобів захисту порушених прав.

До основних прав акціонерів[766], визнаних законом в усіх країнах-чле- нах ОЕСР, належать права на:

а) надійні методи реєстрації прав власності на акції;

б) передання акцій;

в) своєчасне та регулярне одержання необхідної інформації про товариство;

г) участь та голосування на ЗЗ;

ґ) участь в обранні членів наглядової ради;

д) одержання частки прибутку товариства (дивіденди).

Немайновий характер мають права:

- на управління справами АТ;

- на інформацію про його діяльність.

Деякі правники такі немайнові права, як право на участь у ЗЗ товариства, на голос, що заперечує прийняття рішення[767], виділяють окремо. Із цього приводу треба зазначити, що перші два права (на участь у ЗЗ, на голос) охоплюються поняттям права на управління справами товариства, що полягає в участі у ЗЗ акціонерів та інших органів АТ і проявляється, зокрема, в участі в ухваленні рішень цими органами, тобто в реалізації права на голос. Що стосується третього права (на заперечення прийнятих рішень), то воно входить до складу більш загального права — права на захист акціонерами своїх прав, і тому навряд чи повинно вирізнятися як своєрідне право, оскільки всі їх суб’єктивні цивільні права можуть бути захищені.

Ще раз повертаючись до питання, наскільки важливі права, що випливають з акцій, наведемо висловлювання І. Тарасова, який вважав, що «...в одних випадках акція заслоняє собою акціонера, а саме в питаннях про акціонерний капітал, в усіх же інших випадках акціонер заслоняє собою акцію, здійснюючи своє акціонерне право не як володар більшої чи меншої кількості акцій, але як рівноправний орган цілого організму, — акціонерної компанії»[768].

Фактично забезпеченню немайнових прав сприяє належне здійснення акціонерами права на інформацію та на участь в управлінні товариством. Тут розглянемо забезпечення реалізації майнових прав акціонерів — на дивіденди, переважного права на придбання акцій додаткових випусків, на одержання частини майна після ліквідації товариства.

Право, що припускає одержання акціонерами дивідендів, часто зводять до прав на дивіденди, а акція вважається тим документом, який являє собою «юридичне обґрунтування права на прибуток»[769] [770]. Тим самим припускається, що право на дивіденд начебто виникає в акціонера із самого факту його власності на акцію. Однак це не так, бо право кожного акціонера залежить від інших чинників, оскільки може бути реалізовано всіма акціонерами за умови одержання АТ прибутку за результатами господарського року і скликання ЗЗ акціонерів та прийняття ними рішення про розподіл частини прибутку на виплату дивідендів.

Звертає на себе увагу сама наявність цього права в акціонера. Цілком очевидно, що особа, інвестуючи свої кошти в АТ, розраховує щось одержати. Насамперед дбається про матеріальний інтерес у вигляді можливості одержання дивідендів. Однак чи можна при цьому стверджувати однозначно, що витрати на придбання акцій «повинні бути певною мірою компенсовані зобов’язаннями товариства щодо акціонерів»2? (Переклад І. Спасибо-Фатєєвої). Відповідь на це питання суттєво впливає на кваліфікацію правовідносин і встановлення кореспондуючого обов’язку АТ або відсутністю такого.

Вважається, що АТ не може гарантувати виплату дивідендів власникам простих акцій. Отже, у нього не виникає зобов’язань, зважаючи на відсутність гарантій. У законодавстві України про господарські товариства і цінні папери подібне правило не обумовлюється, а в п. 2 ст. 23 Закону від 3 липня 1996 р. № 270/96-ВР «Про рекламу»[771] говориться, що в рекламі послуг, пов’язаних із залученням коштів населення і цінних паперів, заборонено повідомляти про розмір очікуваних дивідендів, а також не повинно міститися інформації про майбутній прибуток, крім фактично сплаченого за підсумками не менш одного року. Звідси виходить, що АТ не тільки не має права гарантувати одержання акціонерами дивідендів, а й не бере на себе такого зобов’язання. Для акціонерів проблема одержання дивідендів полягає в тому, що не вони «заздалегідь домагаються», аби АТ мало прибуток[772]. Це завдання виконавчих органів останнього, обов’язком яких і є належне управління АТ з метою його прибуткової діяльності.

Пленум Верховного Суду РФ і Пленум Вищого арбітражного суду РФ у спільній постанові від 2 квітня 1997 р. № 4/8 «Про деякі питання застосування Федерального закону «Про акціонерні товариства»» визначили, що ненарахування дивідендів не визнається відмовою акціонера від свого права, а є правом самого АТ. Виплата ж дивідендів є обов’язком товариства. Однак існує й інший погляд, що АТ зобов’язане ухвалювати рішення про виплату дивідендів у встановлені законом строки і незалежно від того, яке це буде рішення — позитивне чи негативне. Тобто, АТ зобов’язане розглянути на ЗЗ акціонерів це питання і так чи інакше прийняти яке-небудь рішення щодо нього. АТ взагалі не звільняється від оголошення та виплати дивідендів, за деякими винятками[773].

Зрештою, після таких категоричних заяв їх автори приходять до висновку, зробленого й нами в даній роботі, а саме: «... складний характер корпоративних відносин в акціонерному товаристві не дозволяє стверджувати, що за аналогією з договірними відносинами право акціонера на одержання дивідендів прямо кореспондується з обов’язком товариства виплачувати ці дивіденди.

Однак на тій самій підставі не можна стверджувати, що оголошення дивідендів є правом товариства (протиставляючи товариство його акціонерам), а не обов’язком. У той же час не може бути абстрактного обов’язку товариства виплачувати дивіденди акціонерам, заснованого лише на положеннях закону»[774]. Це стосується власників простих акцій. Власники привілейованих акцій володіють правом на дивіденди з моменту придбання ними акцій. У разі відсутності в АТ прибутку дивіденди по привілейованих акціях виплачуються з резервного фонду АТ.

Якщо питання про розмір і строк виплати дивідендів вирішено ЗЗ, так званий проголошений дивіденд стає боргом АТ, виплати якого акціонери мають право вимагати. Ці вимоги АТ зобов’язане задовольнити разом з вимогами інших кредиторів. У разі неодержання дивідендів відсотки на них нараховуватися не повинні. При неодержанні акціонером дивідендів з вини АТ він може вимагати виплати відсотків за безпідставне користування його коштами. У США та Великій Британії проголошений дивіденд являє собою фонд довірчої власності, управління яким здійснюється в інтересах акціонерів і на який вони мають переважне право порівняно з іншими кредиторами[775].

Ухвалення рішення про виплату дивідендів виключає направлення цих коштів на інші цілі. Так, зборами акціонерів Київського молокозаводу № 3 було вирішено побудувати за рахунок дивідендів котельну[776], що гальмує саме призначення дивідендів, які не припускають подальшого вкладення у виробництво коштів, призначених на виплату. Якщо ЗЗ ухвалили рішення про нарахування дивідендів, то АТ повинно їх сплатити. І навпаки, якщо ж було вирішено не нараховувати дивідендів, а направити весь прибуток на будівництво котельної, то обов’язку по виплаті дивідендів у АТ немає.

Виникнення в АТ зобов’язання з виплати дивідендів має важливе значення і при банкрутстві АТ, коли акціонери претендують на одержання сум дивідендів разом з кредиторами, а не в останню чергу.

Як випливає із ст. 6 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» дивіденди є частиною прибутку АТ, а відтак мають виплачуватися з прибутку. Однак за Законом «Про оподаткування прибутку підприємств» АТ може виплачувати дивіденди не тільки з прибутку, а й за рахунок будь-яких джерел. Цей вид виплати йменується авансовими дивідендами. У ст. 37 Закону «Про господарські товариства» також не міститься вказівок щодо того, за рахунок яких джерел виплачуються дивіденди. Проте, з контексту п. «д» ст. 41, що регулює питання про затвердження ЗЗ порядку розподілу прибутку, строків та порядку виплати частки прибутку — дивідендів, останні повинні бути сплачені з прибутку товариства за результатами господарчого року. В цілому виплата дивідендів тільки з поточного прибутку не стимулює інвестування в акції. Така система не надасть можливості товариствам здійснювати певне довгострокове планування як своєї фінансової структури і резервів, так і політики щодо акціонерів, які віддають перевагу стабільному уявленню про розмір своїх дивідендів. Тому при опрацюванні нового закону про АТ в Україні треба виходити з виплати дивідендів за рахунок поточного прибутку і акумульованого прибутку попередніх періодів.

У країнах англосаксонської правової системи як дивіденди можуть використовуватися і розподілені серед акціонерів активи, які більш не є необхідними для здійснення діяльності товариства. Однак це позначається на збільшенні ризику кредиторів. Законодавство захищає їх інтереси через закріплення норми, згідно з якою АТ не має права оголошувати та виплачувати дивіденди при зменшенні вартості його чистих активів до розміру, меншого, ніж розмір статутного капіталу і резервного фонду (п. 2 ч. 3 ст. 158 ЦК), до повної оплати всього статутного капіталу АТ, а також в інших випадках.

Доречно було б передбачити додаткові умови для виплати дивідендів, зокрема щодо завершення викупу акцій на вимогу акціонерів, якщо останні реалізують своє право на викуп.

Подібні застереження повністю відповідають п. 1 ст. 15 Другої Директиви ЄС від 13 грудня 1976 р. щодо неможливості розподілу прибутку між акціонерами (крім випадків зменшення передплатного капіталу), якщо на дату закінчення фінансового року чисті активи, показані в річному звіті компанії, менше розміру передплатного капіталу плюс ті резерви, що не можуть розподілятися відповідно до закону чи статуту АТ або після такого розподілу стануть менше зазначеного розміру. Сумарний розмір дивідендів не може перевищувати розміру прибутку на кінець фінансового року плюс всі прибутки, перенесені на майбутній період, а також суми резервів, призначених для цієї мети, зменшених на суму збитків, перенесених також на майбутнє, і сум, розміщених у резерві відповідно до законів або статутів АТ.

Тим не менш мають місце пропозиції щодо припустимості нарахування дивідендів у разі неповної оплати статутного капіталу, щоб на не повністю оплачені акції нараховувався дивіденд пропорційно оплаченої частини[777]. Нам видається правильним законодавчий підхід, яким встановлюється заборона на це, бо інакше всі акціонери залежали б від оплати акцій окремими з них, а якщо в АТ працює капітал, то й нарахування на нього слід робити незалежно від його розміру. Відповідальність же осіб, які не внесли вчасно оплату за акції, повинна наставати безвідносно від одержання АТ прибутку і не бути пов’язаною з іншими акціонерами.

Слід також мати на увазі, що на акції, викуплені товариством, дивіденди не нараховуються.

У ст. 37 Закону «Про господарські товариства» встановлено, що дивіденди по акціях виплачуються за підсумками року. При цьому постає питання про можливість одержання дивідендів частіше одного разу на рік.

Дослідники цього питання[778] вважають, що обмежень права АТ на частішу виплату дивідендів немає, обґрунтовуючи це, по-перше, тим, що законодавство України не містить прямої заборони цього, а тільки зазначає необхідні вимоги до змісту статуту товариства, а по-друге, збори акціонерів мають право ухвалювати рішення про строки та порядок виплати дивідендів без будь-яких обмежень.

У законодавстві інших країн передбачена можливість виплачувати дивіденди щоквартально, раз на півріччя або раз на рік. Статутом АТ можуть бути визначені й інші строки виплати дивідендів, однак за законом про АТ їх рекомендується здійснювати не частіше одного разу в квартал і не рідше одного разу на рік. Рішення про виплату проміжних (щоквартальних, піврічних) дивідендів, їх розмір і форму виплати приймається радою директорів (наглядовою радою) АТ.

Що стосується розміру дивідендів, виплачуваних по акціях, то це питання вирішується ЗЗ акціонерів. Видається за необхідне доповнити норму права, яка регулює дане питання, вказівкою на те, що таке рішення ЗЗ мають ухвалювати за пропозицією виконавчого органу. Саме останній готує звіт про результати господарської діяльності АТ і може запропонувати реальний відсоток виплачуваної частини прибутку по дивідендах, виходячи із прогнозування його наступної діяльності. Зрозуміло, що таку роботу ЗЗ акціонерів провести не спроможні, щоб довести можливість збільшення розміру дивідендів. При цьому, якщо виконавчий орган вважає за необхідне зростання АТ за рахунок внутрішніх накопичень, він пропонує виплачувати невеликі суми дивідендів або взагалі дивіденди не нараховувати. Такий підхід дозволить ЗЗ акціонерів або затвердити цей розмір, або зменшити його.

Трапляються ситуації, коли встановлення виконавчим органом низького рівня дивідендів не відповідає прибуткам, одержаним АТ, про що свідчить високий курс його акцій на фондовому ринку. Неможливість для акціонерів вплинути на збільшення дивідендів не означає відсутності у них яких би не було заходів для впливу на подібну ситуацію. Як показує практика країн з розвиненим фондовим ринком, у таких випадках акціонери можуть розпочати інтенсивно продавати акції, внаслідок чого їх вартість падає і управляючі стикаються з найсерйознішими трудно- щами[779]. Тому вони зацікавлені встановлювати і пропонувати ЗЗ акціонерів на затвердження максимально близький до дійсності розмір дивідендів, який співвідноситься з курсом акцій.

Компанії, зростання акціонерного капіталу яких вважається класичним в історії ринку США, — «AVON PRODUCTS», «Polaroid», «Xerox» та IBM, виплачували акціонерам дуже незначні дивіденди навіть у дуже сприятливі для них періоди. При цьому інвестори були задоволені підвищенням котирування акцій. Деякі компанії продовжують проводити таку ж політику виплати незначних дивідендів навіть після уповільнення темпів їх зростання. Найбільші корпорації, зростання яких спостерігалося в 90-х роках ХХ ст. (наприклад, «Wal-mart», «Apple Computer» та «U. s. Surgical»), стабільно додержуються політики низьких дивідендів[780].

Інша ситуація в Україні. Невиплата або незначні виплати дивідендів пояснюються тим, що контроль за управлінням АТ дозволяє зацікавленим особам так побудувати його структуру і діяльність, унаслідок чого відбувається відокремлення виробничого потенціалу у вигляді виробничих фондів, технологій, робочої сили, природних ресурсів тощо від основних джерел прибутків за рахунок формування частини прибутку в торгових посередників[781]. Фінансова стабілізація АТ стає неможливою, зважаючи на «вимивання капіталу» з товариства. Іншими словами, товариство — виробник продукції не одержує високих (а то й зовсім ніяких) прибутків за результатами своєї діяльності, оскільки структура договірних зв’язків дозволяє осідати грошовим прибуткам у торговельних компаніях, створених до того ж в офшорних зонах. Тому весь прибуток дістається цим компаніям, контрольованим тими ж самими особами, які контролюють діяльність АТ.

Не сприяє високим дивідендам і придбання пакетів акцій юридичними особами, які ставлять завдяки цьому прагнуть розширити власну підприємницьку діяльність або ж забезпечити її стабільність. Водночас із зосередженням пакетів акцій в юридичних осіб їх курс обумовлюють не виробничі здобутки, не величина дивіденду, а співвідношення між попитом і пропозицією, що залежать тільки від акціонерів цього АТ. Це спричиняє розрив взаємозв’язку рівня дивідендів і курсу акцій та атро- фування сприймання дивідендів взагалі. Незважаючи на зростання прибутку АТ, внаслідок цієї «ерозії дивідендів» їх розмір залишається низьким. Завдяки цьому усувається об’єктивна підстава для встановлення рівня дивідендів. Однак курс акцій таких товариств може продовжувати зростати[782].

В умовах, коли прибутки від акцій безпосередньо не пов’язані з фінансовими результатами діяльності АТ і з отриманням дивідендів, пакети акцій виконують фактично лише функції контролю за товариством[783].

Дивіденди виплачуються в основному грішми, іноді можуть бути сплачені й акціями цього ж АТ Прямої заборони на це законодавство України не містить, але якщо дивіденди виплачуватимуться акціями, можливі істотні коливання їх вартості. Оскільки екс-дата (остання дата розрахунку по акціях з урахуванням дивіденда) переміщується, то переміщується і період торгівлі акціями із зниженням ціни, яка дорівнюватиме проголошеним дивідендам (від екс-дати до дати закриття реєстру). При цьому нові акції з’являються в торговельних системах, а старі падають у ціні[784].

<< | >>
Источник: І. Спасибо-Фатєєва, О. Кібенко, В. Борисова.. Корпоративне управління: Монографія. 2007

Еще по теме Права акціонерів мають визначатися на рівні закону.:

  1. Забезпеченість рівності всіх акціонерів регламентом і процедурою проведення ЗЗ акціонерів.
  2. 2. Права акціонерів
  3. 2. Права акціонерів
  4. Основні права акціонерів
  5. Стаття 26. Права акціонерів — власників привілейованих акцій
  6. Співвідношення права власності акціонерів та АТ на капітал.
  7. Глава 10. ПРАВА АКЦІОНЕРІВ ТА ЇХ ЗАХИСТ
  8. Стаття 25. Права акціонерів — власників простих акцій
  9. Розділ V. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ АКЦІОНЕРІВ
  10. Примусові акти, що не мають характеру санкцій
  11. д) Правові обов \язки, що не мають самостійного статусу
  12. Под субъектным составом механизма обеспечении реали­зации законности понимается совокупность субъектов права, обеспечивающих реализацию законности.
  13. § 2. Типові порушення прав акціонерів
  14. Загальні збори акціонерів
  15. § 7. Порядок скликання та компетенція загальних зборів акціонерів