<<
>>

Проблематика становлення українського корпоративного законодавства та його зіставлення з Принципами корпоративного управління.

Типовість вітчизняних проблем у корпоративному управлінні з аналогічними проблемами в країнах з перехідною економікою. Пропозицій щодо втілення принципів і положень корпоративного управління в українському законодавстві.

Аналіз моделей регулювання корпоративних відносин — заборонної, дозвільної, самодостатньої. Потреба у чітко окреслених нормах корпоративного права, які легко сприймаються і застосовуються на практиці. Вплив існування належного рівня корпоративного законодавства на інвестиційні капітало- потоки. Врахування обґрунтованого втручання держави в регулювання корпоративних відносин і контроль за його додержанням.

Розробники та експерти вважають, що при випрацюванні вітчизняного законодавства слід виходити з відмінностей між країнами з перехідною економікою і країнами з більш розвиненими ринковими структурами та відносинами.

Перенесення законодавства держав з розвиненою ринковою економікою до нашого середовища не дозволить досягти розумного балансу між різними важелями, що неминуче виникають при здійсненні корпоративного управління, — гнучкістю поведінки управляючих для адекватного реагування на швидкі зміни умов здійснення підприємницької діяльності, необхідністю забезпечення АТ розумного доступу на ринки капіталів, з одного боку, і прагненням значних інвесторів контролювати дії управляючих, які фактично пов’язані з використанням їх інвестицій, необхідністю захисту прав дрібних акціонерів від дій (а можливо, і зловживань) управляючих — з другого.

Недосконалість закону і невраху- вання в ньому цих важелів і способів їх запобігання не тільки значно знизять його дієвість і можливість реалізації, а й збільшать капіталовкладення для реалізації його норм у самих АТ і суспільні витрати внаслідок включення різних державних структур для вирішення спорів.

У країн з перехідною економікою об’єктивно слабкіші ті важелі, які впливають на корпоративне регулювання в усталеному ринковому сере-

довищі.

Це стосується і правової культури, і мотивацій поведінки та її наслідків, і поширення порушень прав як акціонерів, так й інших осіб і структур. Саме вони дозволяють досягти розумного балансу між протилежними завданнями, зокрема «вирівняти» дії (та їх наслідки) управляючих і значних інвесторів, у яких різні інтереси та можливості їх реалізації, враховуючи до того ж права та інтереси дрібних акціонерів. За таких умов в економічно розвинених країнах закони про компанії відіграють відносно незначну роль, внаслідок чого їх функції фактично перекладаються на механізми, випрацювані правовими, ринковими і культурними традиціями норм поведінки.

Протилежна ситуація спостерігається в Україні, де зазначені регулятори розвинуті слабко або взагалі відсутні. Тому поки що тільки закон покликаний стати тим інструментом, за допомогою якого власне й можливі встановлення рівноваги інтересів, спрямовування потоків капіталів в необхідне для реалізації цих інтересів русло і досягнення загальносо- ціальної та вузькопідприємницької мети створення АТ і залучення до нього капіталів.

Дійсність підтверджує загальне правило: з розвитком економічних стосунків змінюються і вдосконалюються і відповідне законодавство та інші правові інституції. Для України корпоративні відносини не є такими, що визріли в економіці. їх первісна структура виникла більшою мірою з волі держави, ніж з приватної домовленості учасників. Про це свідчать і законодавство 90-х років ХХ ст., і статути АТ, створених у процесі приватизації, прийняті на підставі типового статуту, розробленого державним органом. Суб’єкти цих відносин, зокрема банки, які здійснювали кредитування АТ, також були підібрані не без участі держави. Тобто, власні інтереси інвестори не змогли втілити у правові конструкції.

Г армонізація корпоративних відносин вимагає поєднання ринкових механізмів, законодавчого регулювання і практики судових органів, процес в яких припускає настільки швидкий розгляд спорів, щоб він, зокрема:

- не зводив нанівець і діяльність на фондовому ринку, яка характеризується швидкістю укладення угод і обумовленістю їх укладення, може, й певним моментом, який склався на ринку;

- не порушував, а навпаки, допомагав нормальному функціонуванню органів управління, наприклад, не заважав проведенню ЗЗ і можливості ухвалення ними рішень з питань порядку денного, що в свою чергу впливає і на витрати АТ щодо їх проведення, і на права інших акціонерів.

Сучасна судова система України і судові процеси хоч поступово і зазнають змін, але ще далекі від досконалості, що не дозволяє сприймати їх як інституції, які на сьогодні здатні компенсувати недоліки законодавства або запобігти реалізації його дозвільних норм на шкоду іншим. У міру усталення в Україні принципів і важелів ринкової економіки змінюватимуться і набуватимуть гнучкості правові форми регулювання корпоративних відносин.

Зміни в законодавстві України покликані відобразити її прагнення до таких корпоративних і договірних відносин, коли відсутні інформаційна асиметрія, невиправдані витрати на укладення договорів і ризики їх виконання, некомпетентні управляючі і несвідомі інвестори. Надійні засоби захисту інтересів дрібних акціонерів змінять в подальшому підходи до регулювання відповідних відносин, усунуть необхідність непотрібного втручання в них держави. В такому середовищі станеться поєднання інтересів акціонерів і управляючих в наданні найбільш повної фінансової та іншої інформації для її оцінки як інвесторами, так і експертами та іншими ринковими інституціями, стане можливим передбачення в статуті АТ основних і оптимальних заходів щодо реалізації акціонерами своїх прав. Дієвість суб’єктів фондового ринку забезпечить належне та ефективне розміщення цінних паперів, надасть управляючим критерії обрання належного ступеня розкриття інформації, а ринкові і корпоративні засоби гарантуватимуть її достовірність і контролюватимуть діяльність управляючих. Це дозволить перейти до іншої моделі економічного регулювання.

Крім зазначення деяких відмінностей економічного середовища України порівняно з тими чи іншими країнами, слід виходити також з правових відмінностей, тобто врахування наявності усталених поглядів на різні правові сім’ї. Законодавство України про АТ має враховувати це об’єктивне становище. Отже, при розробленні Україною власного законодавства не слід сприймати механічно ні законодавство англо-американське, ні німецьке, ні інше, однак при цьому може бути гармонійно поєднана правова доктрина США, ЄС[748] з урахуванням специфіки сучасного економічного, соціального та політичного становища України.

Подібний підхід допоможе уникнути підстав для категоричних заперечень усього, що пов’язано з іншими системами права, як прояву вживлення чужих інститутів, що тягне за собою, на

думку Д. Мурзіна, скоріше руйнування континентального права, а не його доповнення[749].

Незважаючи на необхідність для України врахування зазначеної специфіки, в неї, як і у більшості не тільки пострадянських держав, а й інших країн з перехідною економікою, існують схожі, а іноді й тотожні проблеми у корпоративному управлінні. Це стосується:

- контролю АТ з боку «інсайдерів»;

- недостатньо ефективної роботи судів та ще не усталеної роботи органів ДКЦПФР;

- слабкого розвитку ринку капіталів;

- потреби врахування і захисту інтересів меншості або дрібних акціонерів тощо.

Розв’язання цих проблем дозволило б розробити модель закону про АТ, яка б підходила для всіх цих країн і яку можна використати як ґрунтовні засади, що були б допрацьовані законодавцем кожної держави. І таку модель було запропоновано Б. Блеком, Р. Кракманом та А. Тарасовою. її втілено у законі РФ про АТ, ними ж розробленого з урахуванням результатів законотворчої праці над проектами відповідних законів Монголії, В’єтнаму, Вірменії, Казахстану. Модель закону про АТ опрацьовано в рамках Організації з економічного співробітництва й розвитку (Париж) і проекту інституціональної реформи та неформального сектора Університету штату Мериленд в Колледж Парку (США). Цю модель зазначені дослідники вважають самодостатньою. Вона значною мірою, але ж не абсолютно повністю, поєднує гнучкість дозвільної моделі з таким ступенем захисту інтересів інвесторів, який недосяжний для останньої, і можливо, для протилежної — заборонної моделі.

Труднощі завдань, які вимушена вирішувати Україна для становлення в ній нормальних ринкових умов і корпоративного врядування, не є перепонами для їх вирішення. Головним завданням сучасності в цьому напрямку є можливість і необхідність розроблення такого закону, який би вирішував значну частку проблемних питань корпоративного управління, які в противному разі взагалі не будуть вирішені.

Хоча становище держав з розвинутими ринковими відносинами і усталеною правовою базою і є показовим для України, але відомо, що немає нічого абсолютного. І в цих державах системи корпоративного регулювання дають збої, що приводить до дуже складних ринкових і соціальних ситуацій. Тим більше вони не виключені і в Україні з її недоліками в означених середовищах. Проте це не виключає прагнення до створення закону, який буде достатньо ефективним, врахує об’єктивні правила і принципи, запропоновані механізми.

Наведене приводить до більш конкретних пропозицій щодо втілення тих принципів і положень, про які наголошувалося. Перш за все виникає потреба у визначенні засобів регулювання, тобто, за допомогою яких норм можна забезпечити додержання означених принципів.

Постають питання:

- яким нормам слід віддати перевагу — заборонним, дозвільним чи зобов’язувальним. Саме це і закладатиме базу корпоративного регулювання;

- яким вимогам мають відповідати ці норми;

- про співвідношення імперативних і диспозитивних норм;

- про співвідношення зовнішніх і внутрішньокорпоративних норм;

- про припустимість втручання держави у корпоративні відносини та ін.

Відповідь на ці запитання міститься у моделі, яку взято за основу при розробленні проекту закону про АТ і яка характеризується:

а) чіткістю правил, які стануть ефективнішими стереотипами для вияву правомірності поведінки (дій в інтересах, добросовісності виконання обов’язків тощо);

б) спрямованістю на самостійне виконання норм закону безпосередніми учасниками акціонерних відносин (акціонерами, управляючими), мінімізацію розрахунку на так званих побічних учасників відносин (суддів, чиновників, органів ДКЦПФР);

в) введенням заходів процедурного характеру, таких як механізм узгодження договорів, що укладаються від імені АТ, зі встановленням наслідків його недодержання;

г) передбаченням конкретних санкцій на підставі принципу повного відшкодування шкоди посадовими особами органів управління АТ.

Розглянемо наведені ознаки докладніше.

1. На даному етапі експерти пропонують використовувати в корпоративному законодавстві певні обмеження, заборони та звуження сфери дії дозвільних норм і правил. Тому постає питання про можливість впровадження в Україні однієї з відомих моделей регулювання корпоративних відносин — заборонної, дозвільної або якоїсь іншої.

Заборонну модель побудовано на використанні насамперед заборонних норм, якими забороняється в деталізованій формі широкий спектр сумнівної поведінки. Цією моделлю просто накладається заборона на численні дії, які припускають можливість протиправної поведінки, наприклад, правочинів, в яких є зацікавленість, злиття АТ, коли викуповуються акції тільки одного з товариств, що зливаються, а не створюваного внаслідок злиття АТ тощо.

Слід зауважити на гармонійне поєднання у законодавстві заборон, дозволів і позитивних зобов’язань[750]. Це безпосередньо стосується і корпоративного законодавства. На думку В. Нерсесянца, ззовні заборона може здаватися недемократичною формою регулювання, але в дійсності є правовим засобом здійснення свободи поведінки, оскільки надає повну і рівну для всіх свободу за межами заборони, тобто заборона іманентна правовій регуляції[751].

Проте численні формальні заборони втрачають сенс, коли практика знаходить шляхи їх обходу. Класичним прикладом цього є відмирання захисної функції статутного капіталу — як наслідок пропозиції акцій низької номінальної вартості в американських корпораціях, що очікує і наше суспільство в недалекому майбутньому.

Більш того, з часом прямі заборони мають тенденцію до пом’якшення з метою задоволення комерційних потреб АТ. Заборони також вимагають суттєвої судової або адміністративної участі в додержанні контролю за ними і реагування на відповідні порушення, що теж належить до сучасних правових проблем. На відміну від держав із розвиненою економікою, що зазвичай мають дійові інститути забезпечення виконання судових рішень, які можуть втілити складні й докладно опрацьовані правила, в державах з економікою, що тільки розвивається, зазначені інститути не повною мірою виконують ці завдання і тому потребують простіших і зручніших для застосування правил.

Заборони у корпоративному законодавстві повинні бути у вичерпній кількості і спрямовуватися на неможливість встановлення яких-небудь інших механізмів для їх обходу. Зокрема, доцільно встановити заборону на проведення закритої підписки на акції за рішенням наглядової ради або правління. Така норма була б спрямована на захист акціонерів від «розмивання капіталу».

Правове регулювання мусить забезпечувати впровадження у корпоративне законодавство уніфікованого інструментарію, який має включати не тільки заборони й диспозитивні норми закону та статуту АТ, а й, по-перше, можливість встановлення певних обмежень у внутрішніх актах АТ і контрактах із членами правління на здійснення ними тих чи інших повноважень. По-друге, зазначені обмеження потребують узгодження із встановленими внутрішніми актами механізмів вирішення тих чи інших питань, з яких встановлюються обмеження. По-третє, у внутрішніх актах АТ повинні міститися вимоги щодо мотивації дій членів правління при ухваленні того чи іншого рішення, що дозволить встановити критерій при розгляді правомірності їх поведінки. По-четверте, охороні прав акціонерів взагалі сприяло б залучення до участі у корпоративному управлінні професійних суб’єктів ринку цінних паперів.

2.

<< | >>
Источник: І. Спасибо-Фатєєва, О. Кібенко, В. Борисова.. Корпоративне управління: Монографія. 2007

Еще по теме Проблематика становлення українського корпоративного законодавства та його зіставлення з Принципами корпоративного управління.:

  1. РОЗДІЛ V ПРИНЦИПИ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ Глава 1. Відповідність законодавства України принципам корпоративного управління
  2. Послаблення багатьох правил і вимог корпоративного законодавства, підвищення диспозитивності його норм.
  3. Глава 2. Принципи корпоративного управління щодо правового статусу АТ, порядку його створення і формування та правового режиму майна
  4. СТАНОВЛЕННЯ КОРПОРАЦІЙ, КОРПОРАТИВНОГО ПРАВА та корпоративного управління глава 1. Становлення корпорацій
  5. НКЦПФР. Принципи корпоративного управління. 2014, 2014
  6. 3. Світові тенденції розвитку та загальноприйняті принципи корпоративного управління
  7. Глава 3. Становлення корпоративного управління
  8. РОЗДІЛ ІІІ СУБ’ЄКТИ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ Глава 1. Види суб’єктів корпоративного управління та їх інтереси
  9. ПРИНЦИПИ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ
  10. Глава 6. Охорона та захист прав учасників корпоративних правовідносин як показник рівня корпоративного управління
  11. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНУ УПРАВЛІННЯ ВІДПОВІДНО ДО МІЖНАРОДНИХ ПРИНЦИПІВ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ
  12. Глава 4. Принципи корпоративного управління щодо органів АТ
  13. Глава 3. Принципи корпоративного управління щодо прав акціонерів
  14. І. Спасибо-Фатєєва, О. Кібенко, В. Борисова.. Корпоративне управління: Монографія .2007, 2007