<<
>>

СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ

Держави-члени ЄС мають різні системи корпоративного управління в залежності від розподілення виконавчих та наглядових функцій між органами товариства. Ефективне корпоративне управління вимагає запровадження стабільного, впливового та дієвого виконавчого органу та можливості обрання наглядової ради (наглядових директорів) як одного з важелів контролю за управлінням діяльністю товариства.

Виконавчі директори покликані управляти товариством від імені акціонерів товариства. У більшості товариств акціонери зазвичай не можуть безпосередньо контролювати управління, визначати напрямки та стратегії діяльності товариства через брак інформації та ресурсів. Роль наглядової ради полягає у заповненні інформаційної прогалини між акціонерами- власниками та поінформованими виконавчими директорами шляхом прямого контролю за такими їх діями.

Можливими є дві основні схеми побудови системи корпоративного контролю, а саме: одно- та дворівнева система.[98] Наприклад у Великобританії ця система є однорівневою: в товаристві створюється лише один орган управління (рада директорів), до складу якої входять особи, що за посадою займаються безпосередньо управлінням, та особи, що не беруть участі в управлінні товариством, натомість наділені наглядовими (контрольними) повноваженнями.

Останні відомі як “наглядові директори”. Окрім наглядових директорів виділяються “виконавчі” та “тіньові” директори. Під “виконавчим директором” розуміється особа, яка безпосередньо керує справами товариства. “Тіньовий директор” - поняття абсолютно незнайоме українському праву, воно походить з британського права; це особа, за вказівками якої діє колегіальний або індивідуальний виконавчий орган товариства.

В Німеччині застосовується дворівнева структура управління, відповідно до якої виконавчий орган відокремлений від органу, наділеного контрольними повноваженнями, подібно до того, як це передбачено в українському законодавстві.

Тобто правління акціонерного товариства створюється та діє відокремлено від наглядової (спостережної) ради.

Реформа складу органу управління акціонерного товариства є ключовим питанням корпоративного управління у державах-членах, так само як і в цілому в ЄС. Метою П’ятої Директиви було чітке розподілення повноважень органів акціонерного товариства, що виконують виконавчі та наглядові функції. У Проекті П’ятої Директиви було зроблено спробу досягнути компромісу в цілях гармонізації шляхом поєднання існування одно- та дворівневих систем. Відповідно до проекту за дворівневої системи наглядова рада мала б давати згоду на вчинення таких дій, як припинення товариства, реорганізація, істотне скорочення або розширення діяльності товариства. Члени наглядової ради мали обиратися загальними зборами, посадові особи, що входять до виконавчого органу - наглядовою радою. За однорівневої системи повноваження давати згоду на рішення з вказаних питань мали б належати тим членам виконавчого органу, що володіють наглядовими повноваженнями. Особи, що володіють наглядовими повноваженнями, мали обиратися загальними зборами та пізніше самостійно призначати осіб, що займаються виконавчою діяльністю. Як за першої, так і за другої системи мало бути забезпечено участь найнятих працівників в обранні наглядової ради або посадових осіб з контрольними повноваженнями. Проте протиріччя подолати не вдалося і Директиву дотепер не було ухвалено.

Дискусії щодо більшої ефективності одно- чи дворівневої структури органів управління тривають ще й до сьогодні. Кожна з двох систем має свої переваги і недоліки залежно від конкретних обставин. Крім того, кожна система управління є історично обумовленою та пройшла свій шлях законодавчого та культурного розвитку. Однорівнева система сприяє кращому обміну інформацією між двома органами, дворівнева система передбачає чіткіше, прозоріше розмежування функцій між наглядовим та виконавчим органом, таким чином забезпечуючи контроль над останнім. На думку Робочої групи експертів вищого рівня з питань права компаній[99] [100] запровадження єдиної обов’язкової структури виконавчого органу в ЄС на даному етапі було б недоцільним.

Навпаки, товариства, акції, яких котируються на біржах, та відкриті акціонерні товариства в межах ЄС повинні мати вибір між двома системами, як це було запроваджено для європейських товариств у регламенті про Статут Європейського Товариства. У разі існування можливості обирати між двома структурами, товариство може визначити оптимальний варіант, який відповідатиме його корпоративним потребам.

3.1.1. Залучення працівників до управління товариством

Питання залучення найманих працівників товариства до формування його органів управління виявилося найбільш проблематичним, оскільки з цього питання законодавства держав-членів найбільш різняться між собою. Участь працівників в управлінні товариством має багато переваг, зокрема, сприяє прозорості управління, забезпечує додатковий механізм контролю за діями правління. З іншого боку, вплив трудового колективу в цілому в особі обраних представників чи профспілок на прийняття стратегічних рішень товариства має бути обмежений через саму природу та суть заснування акціонерного товариства, де йдеться насамперед про інтерес власника (акціонера) в отриманні прибутку від використання акціонерного капіталу.

В Європі існує декілька систем залучення працівників до управління акціонерним товариством. У першому випадку представники найманих працівників є членами виконавчого органу товариства або наглядової ради. Така система отримала назву “спів-визначення” (co-determination). Друга система передбачає створення окремого органу, що представляє інтереси працівників - робочої ради.[101] В Німеччині обидві згадані системи існують паралельно. Окрім робочої ради, що створюється в кожному підприємстві, де працює більш, ніж п’ять найманих працівників, працівники великих підприємств, що налічують більш, ніж 500 осіб, мають бути також представлені в наглядовій раді. В Німеччині вони складають третю частину наглядової ради. Якщо на підприємстві працює більше, ніж 2000 працівників, їхнє представництво в наглядовій раді збільшується до половини.

В Австрії, Данії, Люксембурзі та Швеції працівники товариств до управління товариством певного розміру наділені правом обирати членів наглядової ради. В Фінляндії та Франції статутними документами може бути передбачено право працівників обирати членів наглядової ради, але не вимагається законодавством. У Франції, якщо працівники володіють у загальній кількості 3 відсотками акціонерної власності, вони мають право призначати одного чи більше директорів за дотримання відповідних умов. У Франції працівники навіть мають право відвідувати засідання правління через робочу раду, щоправда, без права голосу, але з правом вносити пропозиції, які є обов’язковими до розгляду. В Голландії робоча рада створюється на підприємствах, що нараховують більше, ніж 35 найманих працівників. На великих підприємствах, що мають більше, ніж 100 працівників, працівники входять до наглядової ради. У Великій Британії інтереси працівників представлені професійними спілками. Ніякого спеціального органу для участі працівників в управлінні підприємством не створюється. В усіх інших державах-членах ЄС усі посадові особи спостережної ради обираються акціонерами.[102]

Такі різні підходи диференціюють значним чином як статус акціонерів, так і найманих працівників в цілому ЄС, оскільки відбиваються на обсязі їхнього впливу на прийняття вказаних рішень, а отже до певної міри на обсязі їхніх прав. В умовах вільного руху капіталу це питання потребувало гармонізованого підходу.

В проекті П’ятої Директиви (в редакції від 1990 року) було запропоновано поєднувати дві вказані системи управління із однією з чотирьох запропонованих схем участі працівників в обранні наглядового органу. Перша система базувалася на системі Німеччини - наймані працівники обирають від однієї третини до половини членів наглядового органу. Друга система базувалася на системі, що існує у Голландії: члени наглядової ради обираються шляхом кооптації, але загальні збори та працівники або їх представники мають право вето.

Третя модель передбачала участь найманих працівників у прийнятті рішень через репрезентативний орган - робочу раду. Четверта модель, що базується на системі Великої Британії, передбачала участь працівників через систему колективних договорів, укладених між товариством та профспілками. Проте проект П’ятої Директиви було відхилено і гармонізація поки що не відбулася.

Як варіант вирішення вказаної проблеми було запропоновано два підходи: надання працівникам права дорадчого голосу або передача їм певної частки акцій товариства. Надання працівникам права дорадчого голосу у певних рішеннях означатиме залучення працівників до питань корпоративного управління без зміни обсягу впливу на ці рішення акціонерів. Іншим способом залучення працівників до управління справами товариства вбачається запровадження схем передачі працівникам часток в акціонерній власності через пенсійні фонди або за допомогою інших інструментів розподілення акціонерної власності. Останній спосіб також не призводить до зміни обсягу впливу акціонерів на корпоративні рішення, використовується доволі часто та закріплений у багатьох кодексах корпоративного управління.[103]

2.

<< | >>
Источник: МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ. ДЕРЖАВНИЙ ДЕПАРТАМЕНТ З ПИТАНЬ АДАПТАЦІЇ ЗАКОНОДАВСТВА.. ПРАВО КОМПАНІЙ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДПОВІДНОСТІ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ACQUIS COMMUNAUTAIRE ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ. © Державний департамент з питань адаптації законодавства.. 2009

Еще по теме СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ:

  1. § 6. Управління акціонерним товариством
  2. Вимоги до посадових осіб органів управління акціонерним- товариством-
  3. розділ 4 як здійснюється УПРАВЛІННЯ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ
  4. § 1. Специфіка корпоративного управління в акціонерних товариствах, акції яких належать державі
  5. Стаття 81. Договір про злиття (приєднання) акціонерних товариств та план поділу (виділ, перетворення) акціонерного товариства
  6. Переваги акціонерних товариств у порівнянні з іншими формами господарських товариств
  7. Акціонерне товариство як один із видів підприємницьких товариств
  8. Розділ XV. ЗБЕРІГАННЯ ДОКУМЕНТІВ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА. ІНФОРМАЦІЯ ПРО ТОВАРИСТВО
  9. § 2. Характеристика органів управління господарського товариства
  10. Розділ ІІ ОСОБЛИВА ЧАСТИНА (ПРАВОВИЙ СТАТУС ОКРЕМИХ ВИДІВ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ) Глава 9. АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО: ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ
  11. § 4. Управління повним товариством
  12. Акціонерне товариство
  13. Стаття 5. Типи акціонерних товариств
  14. Стаття 87. Перетворення акціонерного товариства
  15. Акціонерне товариство
  16. Стаття 79. Припинення акціонерного товариства
  17. Стаття 86. Виділ акціонерного товариства