<<
>>

§ 1. Специфіка корпоративного управління в акціонерних товариствах, акції яких належать державі

Держава, як і будь-який акціонер, має корпоративні права, що надає їй підстави брати участь у корпоративному управлінні. Однак при цьому має місце певна специфіка, обумовлена правовим станом такого складного суб’єкта корпоративних відносин.

Для держави повинні врегульовуватися разноаспектні відносини з приводу наявності в неї корпоративних прав, визначення суб’єкта управління ними та їх повноважень, а також здійснення цими суб’єктами прав акціонера.

Корпоративне управління в АТ, пакети акцій яких належать державі, можна охарактеризувати в декількох аспектах:

по-перше, як управління державними корпоративними правами; по-друге, як управління акціями, що належать державі; по-третє, як управління АТ, пакети акцій яких належать державі. Управління державними корпоративними правами. З існуючого в законодавстві визначення корпоративних прав випливає, що вони включають до свого складу поряд з іншими можливостями (або правомочностями) право на управління. Останнє буде видовим поняттям щодо корпоративного права як родового поняття.

В свою чергу це дозволяє стверджувати, що управління державними корпоративними правами відрізняється від управління іншими корпоративними правами. Ці види управління є немовби різними рівнями прав, що надаються власнику акцій як суб’єкту корпоративних прав. Зовнішні — це управління державними корпоративними правами, яке здійснюється через визначення і закріплення певних повноважень за особою, яка здійснює ці права від імені держави. Внутрішні — участь в управлінні АТ як елемента прав акціонера, яке здійснює від імені держави уповноважена особа відповідно до наданих їй повноважень.

Відмінність між цими двома видами управління — державною власністю (корпоративними правами, що належать державі) і управлінням в АТ полягає в тому, що перші ґрунтуються на адміністративно-владних відносинах через визначення того державного органу, який здійснюватиме ці права, і побудови відповідних державних механізмів стосовно цього процесу.

В ці відносини можуть вклинюватися й приватні відносини, якщо держава передасть функції з управління своїми корпоративними правами приватній особі, з якою буде укладено відповідний договір.

Другі ж відносини є приватними, які складаються у сфері здійснення акціонерами своїх прав по управлінню АТ через участь у роботі загальних зборів акціонерів, формування органів АТ, здійснення контролю тощо. незалежно від того, кому належать акції — приватним чи публічним особам, в тому числі державі.

Виходячи з цього, видається неправильним визначення управління державними корпоративними правами, яке наводить Р. Майданик, розуміючи під цим здійснення уповноваженою особою повноважень володіння і користування належними державі корпоративними правами шляхом реалізації уповноваженою особою прав акціонера чи володільця іншого корпоративного права за винагороду, в межах наданих повноважень, від імені і під контролем органів державної виконавчої влади[569].

Детальніше управління корпоративними правами держави визначається шляхом поділу АТ, у яких необхідно здійснювати функції корпоративного управління, на дві групи.

Перша група кількістю до 200 АТ, у яких буде закріплено державний пакет акцій 25 або 50 % — при строковому закріпленні акцій за державою (до 5 років) з подальшою їх приватизацією.

Закріплення акцій за державою відбувається на підставі Порядку захисту закріплення пакетів акцій у державній власності[570] і стосується пакетів акцій відкритих АТ[571], які створюються на базі державних підприємств. Таке закріплення має:

- виходити з доцільності утримання у держави пакетів акцій;

- виходити необхідності тримання пакетів акцій у держави, тобто чим це викликане, наприклад, виконання яких соціальних завдань держава намагається здійснити таким чином;

- бути ясним і прозорим, а також економічно обґрунтованим і юридично вивіреним.

Акції АТ, пакети акцій яких закріплюються в державній власності, відповідно до наведеного порядку передбачається передавати:

а) (як?) — поступово (при цьому не вказується на етапи такої поступовості і критерії їх визначення) і на певний строк, що відповідає строку закріплення акцій держави до їх приватизації.

З ухваленням рішення про приватизацію ці акції, очевидно, залишатимуться в управлінні тієї особи, якій вони були передані, до їх відчуження державою, або передаватись іншій особі в управління на цей же строк. Підставою для другого рішення має бути неналежне виконання уповноваженою особою своїх повноважень. При цьому в договорі, який з нею укладається, слід передбачити як умову продовження повноважень особи, котра належно виконує умови договору з управління державними акціями, до їх приватизації і право уповноваженої особи на якісь пільги при приватизації;

б) (кому?)

- недержавним структурам (використовується неналежний термін, очевидно, маються на увазі приватні особи — фізичні або юридичні),

- або іншим акціонерам, які володіють пакетами акцій більше 20 % з урахуванням того, що вони зацікавлені у розвитку виробництва цього АТ,

- вимоги до уповноваженої особи — укладання з нею договору застави і перерахування до позабюджетного Державного фонду приватизації передбачених з нею договором коштів у розмірі, що становлять певний відсоток вартості пакета акцій, який передається в управління;

в) (яким механізмом?)

- передбачуваним постановою Кабінету Міністрів України від 15 травня 2000 р. № 791 «Про управління державними корпоративними правами»,

- зокрема, затвердженим ним Порядком проведення конкурсу з визначення уповноваженої особи на виконання функцій з управління державними корпоративними правами,

- Положенням про конкурсну комісію з відбору уповноважених осіб на виконання функції управління державними корпоративними правами, затвердженим наказом ФДМУ від 18. 05. 2000 р. № 1014 та зареєстрованим в Міністерством юстиції України 5. 06. 2000 р. за № 328/4549,

- Типовим договором доручення на здійснення уповноваженою особою функцій управління державними корпоративними правами.

Друга група до 2300 АТ, акції яких, що належать державі, знаходяться в процесі приватизації. Кількість таких акцій постійно зменшуватиметься шляхом їх поступового чи одноразового продажу, тому їх пере- дання в управління приватним особам недоцільно, оскільки останні не будуть зацікавлені в належному здійсненні своїх повноважень, котрі можуть припинитися будь-коли.

Органам приватизації також недоцільно проводити конкурси і визначати уповноважену особу паралельно з процесами приватизації. Це послугувало підставою для встановлення інших умов управління зазначеними акціями.

Акції таких АТ:

а) в управління (із виникненням цивільно-правових відносин) не передаються, а відбувається покладення функцій корпоративного управління АТ другої групи на представника держави в органах управління відкритого АТ;

б) (кому?) покладення функцій корпоративного управління здійснюється на двох рівнях:

1- й — шляхом передання державних корпоративних прав в управління міністерствам та іншим органам виконавчої влади. Таке передання здійснюється шляхом укладання Генеральної Угоди між керівником ФДМУ та керівником іншого державного органу. Останній у встановленому порядку призначає представників держави в органах управління ВАТ. По інших ВАТ, не переданих в управління, за рішенням Уряду функції управління здійснюватиме ФДМУ;

2- й — шляхом передання державних корпоративних прав в управління конкретній посадовій особі відповідного державного органу (ФДМУ, міністерства або відомства):

- оскільки процес приватизації сполучений з перетворенням державного підприємства на ВАТ, органи якого формуються на цьому етапі (до завершення приватизації) з представників держави, то повноваження по здійсненню функцій корпоративного управління покладаються на члена спостережної ради, до складу якого органом приватизації направляється, як правило, державний службовець;

- вимоги до представника держави: обов’язковість проходження системи підготовки менеджерів для ефективного управління юридичною особою і наявність кваліфікаційного посвідчення на право управління.

Серед ВАТ другої групи (тобто акції яких підлягають відчуженню державою) окремо визначаються неліквідні пакети акцій, які не користуються попитом на ринку і не продаються. Тому вказаними нормативно- правовими актами пропонуються:

- їх передання в управління на пільгових умовах структурам незалежно від форми власності (при цьому не визначається, що за пільгові умови і яким структурам — очевидно, недержавним особам) або

- створення об’єднань (холдингів) із пакетів акцій таких ВАТ однієї галузі тим юридичним особам, які висловили бажання на умовах, погоджених з ФДМУ

Така пропозиція є прийнятною, незважаючи на вказівку в п.

5 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в Україні», адресовану ФДМУ та Антимонопольному комітету України щодо розгляду питань про ефективність діяльності державних холдингових та акціонерних компаній, статутні капітали яких сформовано за рахунок закріплених у державній власності пакетів акцій, і внести у місячний строк пропозиції щодо ліквідації відповідних компаній, діяльність яких є неефективною, з наступним продажем пакетів акцій, що були передані до статутних капіталів таких компаній.

Проте слід ураховувати обидві пропозиції з метою запобігання виникненню замкнутого кола:

- державні холдингові та акціонерні компанії, статутні капітали яких сформовано за рахунок закріплених у державній власності пакетів акцій, ліквідувати, якщо їх діяльність є неефективною. Втім, тоді невідомо, яким чином продавати їх акції? Можливо, доцільніше вказати про їх перетворення на звичайні, а не державні АТ;

- паралельно з цим створювати об’єднання (холдинги) із пакетів акцій ВАТ, які є неліквідними, із залученням в них юридичних осіб однієї галузі.

Тобто, слід ураховувати, що концептуально припинення державних холдингів має відбуватися за умов їх неефективності, але це не заважає існуванню холдингу, учасниками якого будуть вже приватні особи, які приватизували державне майно (можливо, поряд з державою). Входження ж до холдингу приватних юридичних осіб буде стимулом для поліпшення становища АТ. Крім того, іншій вихід з такого стану навряд чи існує. При підвищенні показників ліквідності акцій, що належать державі в цьому холдингу, вони можуть передаватись в управління приватним особам або приватизуватись.

Управління акціями, що належать державі. Корпоративні права втілюються в акції, тобто вони є правами, які надаються акціонеру його акціями. Тому розмежування управління корпоративними правами і управління акціями, що належать державі, є певною мірою умовним. Воно необхідне для розуміння розбіжностей між відносинами з приводу закріплення здійснення корпоративних прав між тими чи іншими державними органами або їх передання приватним особам, з одного боку, і відносин по здійсненню прав акціонера цими особами — з другого.

З самого терміна «управління акціями» випливає його відмінність від права власності на акції. Для з’ясування сутності такої відмінності звернімося до поняття акції, в якій втілюються: а) права на акцію; б) права з акції.

Права на акцію (право власності) належать державі, яка може здійснювати відомі повноваження власника по володінню, користуванню та розпоряджанню ними. Враховуючи специфіку такого майна, як акція, взагалі недоречно говорити про володіння нею (особливо якщо акції випущені в бездокументарній формі), користування нею (як здобування з неї корисних якостей, що зводиться до здійснення прав акціонера, тобто прав з акції). Головне, на чому зосереджується право на акцію, є право розпорядження нею. Щодо управління акціями не мається на увазі здійснення повноважень по розпорядженню ними. Це повноваження залишається за державою. Тому в управління права на акції, що належать державі, не передаються.

Права з акції — це сукупність майнових і немайнових прав, що нею надаються її власникові. Це й право на одержання дивідендів, коштів, що залишилися після ліквідації АТ, вимоги викупу акцій за наявності певних умов, на переважне придбання акцій нового випуску тощо. Але головним при переданні акцій в управління є право брати участь в управлінні АТ — бути присутнім на загальних зборах, голосувати, обирати і бути обраним до інших органів управління, контролювати діяльність цих органів, право на інформацію. Саме ці права акціонера передаються в особі, коли йдеться про управління акціями, що належать державі.

На жаль, в нормативно-правових актах України не провадиться розмежування ні між управлінням державними корпоративними правами і управлінням акціями, що належать державі, ні між переданням в управління прав з акції, а не прав на акцію.

Такий недоопрацьований з юридичної точки зору підхід приводить до різнобою у визначеннях, які застосовуються в законодавстві України, і поясненні повноважень особи, якій надані відповідні права з управління акціями, що належать державі. Так, у Наказі ФДМУ, ДКЦПФР, Національного агентства України з управління державними корпоративними правами від 3 грудня 1999 р. за № 2279/342/424 «Про деякі питання з управління державними корпоративними правами енергогенеруючих та енергопостачальних компаній»[572] вказується, що Міненерго наділено правами акціонера переданих йому в управління пакетів акцій енергогене- руючих та енергопостачальних компаній, закріплених за державою, без права їх відчуження. Тобто, робиться наголос на відсутності в особи, якій передані в управління акції, правомочності розпоряджання, що входить до складу «права на акцію». Одночасно наголошується на права цієї особи (Міненерго) щодо управління акціями:

- одержувати інформацію з системи реєстру;

- брати участь у загальних зборах акціонерів.

Такий же підхід запроваджено у ч. 8 ст. 10 Закону «Про управління об’єктами державної власності», де зазначено, що корпоративні права держави, передані уповноваженим особам в управління, не можуть бути відчужені з державної власності без дозволу Кабінету Міністрів України. Стосовно них не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути відчуження цих корпоративних прав з державної власності. Відчуження корпоративних прав держави здійснюється відповідно до законодавства з питань приватизації.

Отже, управлінням акціями, що належать державі, є здійснення особою, якій воно передане, не всіх, а лише частки прав, що надаються акцією, які стосуються здійснення прав на участь в управлінні АТ

Як уже зазначалося, передання акцій, що належать державі, в управління відбувається шляхом передання її прав на участь в управлінні АТ певним особам:

- органам державної влади (центральним і місцевим) та їх посадовим особам — і тоді відносно процедури передання і здійснення контролю за виконанням функцій говорять про управління корпоративними правами держави, а стосовно реалізації ними прав акціонера на участь в управлінні АТ — про управління акціями, що належать державі;

- приватним особам.

Між зазначеними видами управління існують суттєві відмінності, які стосуються правової природи відповідних правовідносин, підстав їх виникнення, суб’єктного складу і змісту. Проте об’єкти обох видів відносин і мета їх складання однакові.

Управління акціями, що належать державі, відрізняється й від поняття діяльності з управління цінними паперами як різновиду професійної діяльності на ринку цінних паперів. По-перше, на відміну від комісійних засад діяльності управителя цінними паперами уповноважена особа виступає представником, який діє від імені довірителя. По-друге, уповноважена особа не має самостійних повноважень, нею може бути будь-яка професійно підготовлена юридична і фізична особа, а не виключно торговці цінними паперами при здійсненні управління цінними паперами[573].

Управління АТ, пакети акцій яких належать державі. Це питання безпосередньо пов’язане з попереднім. Проте існує певна специфіка щодо визначення такого управління і розміру пакетів акцій.

Управління АТ — це комплекс дій, необхідних для формування і досягнення цілей його діяльності, що включає планування, організацію, керівництво, координацію і контроль. Управління АТ здійснюють його органи. Відповідно структура органів управління повинна включати такі управлінські ланки, що на своєму рівні вирішують певні завдання або в рамках відокремленого напрямку, або комплексно, за низкою таких напрямків[574]. Вплив держави на управління АТ здійснюється не інакше, як через її участь у формуванні органів АТ. Цей вплив залежить від: розміру пакету акцій, який знаходиться у держави; стадії приватизації.

Якщо держава має 100 % акцій, то вона здійснює управління шляхом безпосереднього формування органів АТ, як це має місце на корпорати- зованих підприємствах або АТ, створених унаслідок приватизації шляхом перетворення державних підприємств до закінчення продажу акцій згідно з планом приватизації (планом розміщення акцій).

За наявності у держави частки акцій (незалежно від її розміру) управління АТ:

- до завершення приватизації (продажу акцій згідно з планом приватизації) терміново існує перша модель управління як виняток із загального правила;

- після завершення приватизації (або закінчення строків, передбачених для цього) повинно здійснюватися через реалізацію права на участь в управлінні як акціонера. В останньому разі участь держави (як і будь- якого акціонера) в управлінні АТ може зумовлюватися наявністю у неї різних пакетів акцій (контрольного, блокуючого та ін.).

У разі наявності в державі контрольних пакетів акцій її роль у загальних зборах акціонерів є вирішальною. Якщо ж вона має блокуючий пакет акцій, то її роль є суттєвою. Так, у п. 28 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки передбачено, що закріплення у державній власності пакета акцій у розмірі 25 або 50 % статутного фонду ВАТ плюс одна акція здійснюється для забезпечення відповідно до Закону «Про господарські товариства» та статуту ВАТ впливу на прийняття загальними зборами акціонерів рішень з питань, визначених ст. ст. 41 та 42 цього Закону, а також щодо ВАТ, в яких за державою закріплено 50 % статутного капіталу плюс одна акція, з питань про: участь в інших підприємствах та об’єднаннях підприємств; передання в заставу, оренду, продаж та відчуження в інші способи майна ВАТ, балансова вартість якого перевищує 10 % підсумку балансу ВАТ.

Органи, уповноважені управляти акціями ВАТ, в якому за державою закріплено 50 % статутного капіталу плюс одна акція, здійснюють відповідні заходи щодо поліпшення фінансово-господарської діяльності таких ВАТ та несуть відповідальність за її стан. Тобто, при вирішенні питань порядку денного загальних зборів здійснення прав акціонера по участі в зборах представником держави так чи інакше впливає на ухвалення рішення. Одним з найважливіших аспектів при цьому є залучення уповноважених осіб до інших органів управління АТ — наглядової ради, правління, ревізійної комісії. Фактично в перших двох випадках уповноважені державою особи в будь-якому разі потрапляють до цих органів, в третьому — ймовірність цього є також великою. Однак слід пам’ятати і додержуватися цього правила у законодавстві України, що до органів управління АТ залучаються уповноважені державою особи не тому, що в АТ є такий акціонер, як держава, котра внаслідок свого особливого статусу призначає в ці органи своїх представників, а тому, що їй належить пакет акцій, який дозволяє це зробити, як і будь-якому акціонеру, який би мав відповідний пакет акцій.

Управління державними корпоративними правами покладено на ФДМУ, основними завданнями якого у напрямку здійснення прав акціонера від імені держави є:

- управління частками (акціями, паями), які належать державі у майні господарських товариств;

- ведення реєстру державних корпоративних прав:

- призначення уповноважених осіб з управління частками (акціями, паями) у майні господарських товариств, що належать державі (далі—упов- новажені особи), та здійснення контролю за ефективністю їх роботи;

- поповнення дохідної частини бюджету за рахунок надходжень від управління державними корпоративними правами та діяльності ФДМУ на фондовому ринку;

- участь у формуванні політики щодо інвестицій у товариства, в статутному капіталі яких є державна частка;

- призначення уповноважених осіб на здійснення управління корпоративними правами держави та укладання з ними договорів доручення на здійснення такого управління.

Держава як акціонер турбується про ефективну діяльність АТ, в яких вона має акції, задля чого намагається визначитись із діями своїх представників. Для цього КМУ розроблено механізм визначення завдання представникам держави в органах управління ВАТ, на виконання якого представник держави повинен поліпшити основні показники фінансово- економічної діяльності, такі як чистий прибуток, нарахування дивідендів та резервного фонду, обсяги та рентабельність виробництва, сприяти погашенню заборгованості із заробітної плати до Державного бюджету та Пенсійного фонду.

Крім того, завдання передбачає здійснення представником держави заходів щодо своєчасної виплати дивідендів, нарахованих на акції, що належать державі; належного перерахування платежів до Державного бюджету України. ФДМУ опікується контролем ефективності управління державними корпоративними правами, відслідковує показники фінансово-господарської діяльності ВАТ, переданих в управління центральним та місцевим органам виконавчої влади.

Про покладення на ФДМУ функцій забезпечення надходження до держави доходів у вигляді дивідендів свідчать не тільки норма ч. 5 ст. 11 Закону «Про управління об’єктами державної власності» про те, що товариство, у статутному фонді якого є корпоративні права держави, за підсумками календарного року зобов’язане спрямувати частину чистого прибутку на виплату дивідендів, а й приписи Кабінету Міністрів України сприяти прийняттю загальними зборами акціонерів рішень про нарахування дивідендів у розмірі не менше 50 % чистого прибутку та встановленню строку виплати дивідендів[575]. На виконання цього ФДМУ у завданнях на голосування з питання розподілу чистого прибутку зобов’язав представників держави на загальних зборах акціонерів голосувати за спрямування не менше 50 % прибутку до фонду виплати дивідендів. На представника держави покладаються й інші зобов’язання, покликані забезпечити державний інтерес: не допускати емісійну діяльність чи індосаменти, авалі, поручительство чи інших форм зобов’язань за векселем або іншими цінними паперами, товарними або фондовими деривативами, укладання договорів застави, поручительства чи в іншій формі взяття на себе забезпечення виконання зобов’язань за третіх осіб, включаючи переуступлення права вимоги чи переведення боргу, а також укладання договорів факторингу.

Як ставитися до цього? З одного боку, таке піклування за державний бюджет не може не схвалюватись, і це є звичайним прагненням будь- якого власника збільшити обсяг свого майна. Однак це, як і намір одержання більше податків, має враховувати, по-перше, економічні можливості платників податків; по-друге, співвідношення відбору податків та додатково ще й іншої частини прибутку; по-третє, за допомогою професійного представника від держави необхідність попереднього досягнення високого рівня корпоративного управління, який би привів до прибуткової діяльності, що дасть змогу платити податки, дивіденди та інші виплати; по-четверте, все це треба державі для виконання своїх соціальних функцій, а не для звичайного розширення виробництва як прояву відомої дії економічного закону[576].

Держава має виходити з того, що вона такий самий власник акцій, як і всі інші акціонери, а тому прагнення держави одержати прибутки має підкорятися акціонерній політиці в кожному АТ, керівництву якого насамперед має бути відомо, який відсоток прибутку доцільно спрямовувати на виплату дивідендів для подальшої прибуткової діяльності, розвитку товариства та оптимального розподілу прибутку. Тому такі універсальні завдання, які видає ФДМУ, навряд чи можна назвати вдалим підходом до управління корпоративними правами.

Всі засоби з боку держави одержати дивіденди будуть ефективними тоді, коли юридичні особи, в яких є державна частка, прибутково працюватимуть, а отже, держава має усвідомлювати, що основним буде можливість налагодження підприємницької діяльності у цих юридичних особах. У свою чергу це означає, що держава має призначати своїх представників у ті органи АТ, які безпосередньо займаються управлінням справами корпорації.

Ці розсуди приводять до того, що держава не може бути зацікавленою у триманні невеликого пакета акцій, який не надасть їй змоги призначити свого представника до виконавчого або контрольного органу АТ. Утім, іноді їй достатньо мати і блокуючий пакет акцій, який дозволяє вирішувати питання недопустимості прийняття загальними зборами акціонерів рішення, яке невигідно державі.

В обох випадках представник держави мусить бути освіченим, мати економічну зацікавленість у результатах управління, нести відповідальність за свої дії. Тобто це ті ж самі вимоги, які мають висуватися і до управителів державними підприємствами (їх директорів). Однак доводиться згадати, що саме відсутність цих аспектів впливу на управителя і належних важелів зробили неефективними державну власність і стали підставою до її перетворення на приватну. Залишити ж у власності держави значні пакети акцій означає не розв’язати ту надзвичайно істотну проблему, яка постає у сфері української економіки в цілому.

Отже, участь представників держави в органах управління АТ не може мати місце шляхом встановленням норм, що порушують єдність прав акціонерів. Тут слід взагалі говорити про таке управління, яке здійснює дійсний фахівець і якого не зобов’язані призначати до органів АТ, а вимушені це зробити (внаслідок розподілу голосів на загальних зборах — у перших двох випадках) або зацікавлені це зробити. Особливого значення при цьому набуває особа представника держави, щоб він зміг запевнити в своїх можливостях належним чином управляти АТ не тільки конкурсну комісію про передання йому функцій управління, а й акціонерів, які обиратимуть до органів АТ. Це дійсно складна ситуація, але найбільш об’єктивна. Нагромадження ж нормативно-правових актів, що порушують принципи корпоративного управління, сприяють складанню паралельно іншого законодавства, інших механізмів управління в АТ, пакети акцій яких належать державі, є хибним і неправомірним.

Відтак, слід більше уваги приділяти вимогам до управлінців, їхньої кваліфікації, становленню ринку відповідних послуг.

За наявності пакетів акцій у держави треба виходити з їх розміру і при цьому вирішити, яким чином держава здійснюватиме управління ними. Таких варіантів може бути декілька:

- уповноваження на це державного службовця;

- за довіреністю приватній особі як термінове розв’язання цієї проблеми;

- за договором управління, що укладатиметься з приватною особою;

- створення холдингу, який би здійснював функції з управління майном, в тому числі державного, і в якому держава як акціонер мала здійснювати передусім контрольні функції, а не функції з організації виробництва і напрямків здійснення підприємницької діяльності[577].

Що стосується першого варіанта, то треба враховувати, що від державних чиновників не можна очікувати такої ж поведінки, що і від приватних акціонерів, які відчувають на собі економічні наслідки прийнятих ними рішень у складі того чи іншого органу АТ (починаючи від загальних зборів і закінчуючи виконавчим органом, якщо акціонера було туди обрано). До того ж, державні чиновники мають основне місце роботи в державному органі, а в АТ їх діяльність обмежується участю в загальних

зборах (якщо це АТ, де поряд із державою є інші акціонери) та/або в наглядовій раді. Зрозуміло, що у виконавчому органі АТ вони працювати не можуть. Крім цих обов’язків, державні службовці мають й інші, а АТ, до яких вони мають відношення, може бути не одне. Навряд чи слід покладатися на високий рівень знань у сфері корпоративного управління, а також суміжних сферах, необхідних для належного рівня виконання своїх обов’язків. Це об’єктивно, але ще не все.

Державні чиновники можуть вступити в змову з менеджерами на шкоду інтересам акціонерів, а це може вплинути на більш глобальні інтереси — інтереси конкурентного середовища. Причому це може відбуватися не тільки і не завжди задля корисних цілей, а, наприклад, в ім’я досягнення соціальних цілей, зокрема таких, як забезпечення зайнятості населення у певному регіоні. Тобто, державні службовці через приписи, що їм видає їх керівництво, та/або за власним розумінням співвідношення державних інтересів із інтересами конкретного АТ можуть впливати на його політику в прийнятті економічних невиправданих рішень. Безумовно, не виключено й «торгівлю» з їх боку своїми голосами в обмін на різні блага, що надаватимуться менеджерами.

Наскільки скептично фахівці ставляться до того, що державні чиновники на місцях поводитимуться як відповідальні акціонери, свідчить пропозиція нейтралізації голосів по акціях, що належить державі, при обранні членів наглядової ради та виконавчого органу: державним органам не слід надавати ні право висувати кандидатів у раду, ні право голосувати за них. Утім, за державою має зберігатися право голосу при вирішенні найбільш вагомих питань, здатних істотно вплинути на товариство, таких як питання про його припинення (з правонаступництвом чи ні) або внесення змін до статуту АТ. Між тим важко переконати державних чиновників у проведенні політики нейтралітету, бо навіть законодавство виходить з протилежної позиції, надаючи представнику держави у деяких випадках додаткові переваги, найбільш уразливою з яких є право зберегти розмір частки держави у випадку додаткового випуску акцій, якщо держава володіє більш ніж 25 % звичайних акцій.

Питання участі представника держави у вирішенні вагомих для АТ і його акціонерів питань про додаткові випуски акцій містить і такі важливі аспекти, які потребують свого висвітлення.

По-перше, чи можна допустити, щоб держава мала право переважної купівлі додатково випущених акцій як звичайний акціонер, адже вона проводить приватизацію з метою роздержавлення своєї власності, а внаслідок придбання додатково випущених акцій обсяг державної власності збільшуватиметься, причому постійно? З іншого боку, не можна допустити, щоб держава залишилася поза цими процесами взагалі, оскільки внаслідок цього зменшаться її пакет акцій і роль в управлінні товариством. Тобто має бути продуманий підхід до розв’язання такої ситуації.

По-друге, наскільки правомірним є надання державі права на незгоду, тобто вимоги викупу акцій у випадку голосування її представником проти прийняття загальними зборами акціонерів того рішення, яке надає акціонерові право вимагати викупу його акцій, адже тоді буде порушено принцип конкурентности продажу її акцій? Очевидно, слід погодити ці два шляхи, виходячи з кінцевої мети — продати пакет акцій за ринковою ціною. З огляду на те, що український фондовий ринок працює неналежним чином, можна погодитися з тим, що викуп акцій буде більш ефективним засобом продажу пакета акцій, що належать державі, ніж його продаж за умовами приватизації.

Навпаки, при застосуванні останнього варіанту управління державними акціями — створенні холдингу[578] у держави виникли б значні переваги. Так, їй би не довелося виплачувати винагороду управляючим, останні своєю діяльністю приносили б потрійний доход державі, оскільки їх зусилля в кінцевому результаті повинні привести до прибуткової діяльності АТ, пакети акцій яких належать державі, а відтак, їй підлягають сплаті:

— податки (чим більше прибутків, тим більше податків);

— дивіденди від АТ;

— дивіденди від холдингу.

Таким чином, проблематику управління державними пакетами акцій слід вирішувати на двох рівнях — безпосередньо щодо пакетів акцій АТ і управління ними і щодо структури, яка здійснюватиме контроль за вказаними управителями державного майна.

Слід також зазначити на необхідність мінімізації ризику для держави при переданні управління пакетами акцій недержавним особам для запобігання правопорушенням і у разі необхідності наявності достатнього обсягу майна для несення відповідальності. Загальновідомо, що питання відповідальності мають значні вади і складно не тільки притягнути до відповідальності управителя через недоведення всіх умов правопорушення, а й застосувати санкції, оскільки часто відповідач не в змозі це зробити внаслідок відсутності в нього достатнього обсягу коштів. Для ефективності відповідальності слід застосовувати певні підходи до визначення управителя, а саме:

- через вимогу значного статутного капіталу в нього;

- встановлення співвідношення капіталу управителя і розміру пакета акцій, що передається в управління;

- створення спеціальних ризикових і резервних фондів погашення збитків від неналежного управління. Це доцільно робити самоврядним організаціям управляючих;

- встановлення правила про заставу майна управителя та ін.

На підставі наведеного можна зробити такі висновки. Система управління акціями, що належать державі, і управління в АТ принципово відрізняється від системи управління майном. Відмінності полягають в наступному:

- держава є не власником майна, а є власником пакета акцій АТ, створеного або в процесі приватизації, або загальним чином (у тому числі в порядку правонаступництва державних підприємств, установ, організацій). Власником майна акціонерного товариства є само АТ;

- держава здійснює свої правомочності не через речово-управлінські відносини, як це має місце при закріпленні свого майна за державними або казенними підприємствами, а через корпоративні правовідносини, в яких вона бере участь. Поряд з корпоративними відносинами, що виникають при здійсненні державою прав акціонера, існують й інші правовідносини, що виникають при переданні в управління акцій уповноваженій особі (договірні) або при переданні функцій корпоративного управління іншому державному органу;

- право власності на акції суттєво відрізняється від права власності на майно. Право власності на акції є не правом на річ, а «правом на право», тобто з виникненням прав на акції у держави, як будь-якої приватної особи, виникають «права з акції»;

- держава як власник пакета акцій реалізує свої права не стільки через правомочності власника по володінню, користуванню та розпоряджанню (що має місце і використовується при відчуженні пакета акцій), оскільки шляхом здійснення прав, утілених в акції, в першу чергу участі в управлінні АТ;

- функції управління діяльністю АТ держава здійснює не безпосередньо, а через органи управління, такі як загальні збори, наглядова рада, правління та ревізійна комісія, до яких входять її представники або уповноважені нею особи;

- слід розмежовувати функції управління діяльністю АТ, функції управління корпоративними правами та передання акцій в управління недержавним особам;

- у свою чергу функції управління корпоративними правами розмежовуються між центральними (ФДМУ, міністерства, відомства) та місцевими органами державної виконавчої влади.

<< | >>
Источник: І. Спасибо-Фатєєва, О. Кібенко, В. Борисова.. Корпоративне управління: Монографія. 2007

Еще по теме § 1. Специфіка корпоративного управління в акціонерних товариствах, акції яких належать державі:

  1. § 5. Специфіка управління командитним товариством
  2. § 2. Специфіка корпоративного управління в холдингах
  3. Основна інформація про акції акціонерних товариств
  4. § 6. Управління акціонерним товариством
  5. СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ
  6. Вимоги до посадових осіб органів управління акціонерним- товариством-
  7. розділ 4 як здійснюється УПРАВЛІННЯ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ
  8. Стаття 81. Договір про злиття (приєднання) акціонерних товариств та план поділу (виділ, перетворення) акціонерного товариства
  9. Стаття 20. Акції товариства
  10. ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНУ УПРАВЛІННЯ ВІДПОВІДНО ДО МІЖНАРОДНИХ ПРИНЦИПІВ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ
  11. Переваги акціонерних товариств у порівнянні з іншими формами господарських товариств
  12. РОЗДІЛ ІІІ СУБ’ЄКТИ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ Глава 1. Види суб’єктів корпоративного управління та їх інтереси
  13. Акціонерне товариство як один із видів підприємницьких товариств
  14. РОЗДІЛ V ПРИНЦИПИ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ Глава 1. Відповідність законодавства України принципам корпоративного управління
  15. § 2. Характеристика органів управління господарського товариства