<<
>>

§ 1. Становлення корпоративного права у світі

Кодифікація (консолідація) норм корпоративного права у законодавстві Великої Британії, Франції, Німеччини, США, Канади, Австралії до XIX ст., протягом XIX-XX ст. ст. та сучасного періоду.

Формування корпоративного права ЄС. Гармонізація корпоративного права країн ЄС. Директиви ЄС. Причини провалу початкової програми з гармонізації корпоративного права ЄС. Регламенти ЄС як інструменти регулювання наднаціональних юридичних осіб. Концепція товариства європейського типу. Підприємства соціальної економіки. Глобальна реформа корпоративного права (кінець ХХ ст. — наші часи)

Кодифікація (консолідація) норм корпоративного права у законодавстві Великої Британії, Франції, Німеччини, США, Канади, Австралії до ХХ ст., протягом ХІХ-ХХ ст.ст. та сучасного періоду. Середньовічні корпорації практично не підпадали під державне регулювання або нагляд. Перші норми корпоративного права встановлювалися не державою, а самими учасниками корпоративних відносин. Вони ніде не фіксувалися і мали характер звичаю.

Повне товариство вперше законодавчо закріплено у Франції, де в 1673 р. королівським указом був уведений Торговельний кодекс — Ordonnance de commerce. Згодом у французькому Торговельному кодексі 1808 р. (Code de commerce) це товариство було названо товариством колективного імені. Ця назва, як і Торговельний кодекс 1808 р. у цілому, використовувалася потім у багатьох державах.

У Німеччині в торговельних кодексах 1861 і 1897 рр., а також в інших державах пандектної системи права повне товариство не одержало статусу юридичної особи, хоча і наділялося торговельною правоздатністю.

Державне регулювання корпорацій того часу передусім стосувалося засновування державою кожної окремої компанії спеціальним актом, чим вона її визнавала і надавала їй дозвіл на торгівлю. Фактично цим державне регулювання перших акціонерних компаній і обмежувалося.

Проте час показав, що неодмінними супутниками таких компаній є спекуляція акціями, виникнення і зникнення цілком безпідставних суб’єктів, розорення їх учасників. Тому в Нідерландах та Англії здійснено перші спроби врегулювати діяльність корпорацій, вірніше, усунути її негативні прояви — забороняється виникнення «шкідливих підприємств» (відомий закон англійського уряду про «мильні бульби» 1720 р., що діяв до 1825 р.), а також уводиться заборона на продаж акцій. Остання заборона поступово пом’якшується введенням заходів державного контролю за їхнім оборотом.

У Франції на перших етапах виникнення акціонерних компаній законодавче регулювання їх діяльності замінялося на безпосередній урядовий нагляд: у кожній компанії був державний агент, на загальних зборах деяких компаній був присутній сам король. АТ як окрема форма підприємницької діяльності були легалізовані з прийняттям французького Торговельного кодексу 1808 р., яким передбачалось їхнє заснування тільки на підставі дозволів уряду і практично не регулювалася діяльність корпорацій.

У Німеччині до середини XIX ст. АТ взагалі не підпадали під правову регламентацію, крім позначення на те, що їх створення мало відбуватися лише на підставі постанови уряду.

Таким чином, на початку ХІХ ст. відносно акціонерних компаній (товариств) діяла так звана концесійна (тобто дозвільна) система їх створення — вони могли бути засновані лише на підставі спеціального дозволу держави. При цьому подальша діяльність і припинення товариств законом практично не регулювались.

Деяким винятком з цього правила стали лише Сполучені Штати Америки. У період колоніальної залежності від Великої Британії декілька значних компаній були інкорпоровані колоніальною владою від імені Британської Корони. Після проголошення незалежності й прийняття Конституції США штати продовжували ухвалювати спеціальні закони про інкорпорацію. Більшість з них встановлювали численні привілеї та монополії. Проте корупція, хабарництво чиновників, неефективність системи в цілому, а також вплив індустріальної революції викликали істотні зміни.

Починаючи з Пенсільванії (1836 р.) та Коннектикуту (1840 р.), штати поступово почали запроваджувати інкорпорацію відповідно до загального закону1. Ці перші закони містили й норми, що регулювали діяльність корпорацій.

Англія. У першій половині XVIII ст. компанії починають відігравати більш важливу роль в англійській економіці, особливо в банківській і страховій сферах діяльності. Однак не існує жодного законодавчого акта, який регламентував би діяльність компаній. Судові ж прецеденти мали вкрай суперечливий характер.

Уряд розумів необхідність заповнити прогалини в законодавчому регулюванні діяльності компаній. У 1834 р. приймається Акт про торговельні компанії (Trading Companies Act), яким вперше передбачалася публічна реєстрація учасників компанії. Компанії видавався письмовий патент від імені короля, що заміняв грамоту про інкорпорацію. Виданням

До 1890 р. всі штати ухвалили такі закони.

такого патенту займався Департамент торгівлі. Проте Акт не містив норм про обмежену відповідальність учасників. Навпаки, встановлювалося правило, згідно з яким до учасника протягом трьох років після виходу з компанії може бути пред’явлений позов про сплату її боргів.

У 1837 р. приймається новий Акт про компанії, що засновані на хартії (Chartered Companies Act). В Акті недвозначно закріплювалося, що особиста відповідальність учасників повинна бути обмежена сумою, сплаченою ними за акції, шляхом одержання письмового патенту. Протягом наступних 17 років на базі цього Акта було утворено більше 50 компаній. У цей період знову одержали широке поширення компанії, створювані для здійснення різних шахрайських операцій. їхні учасники покладалися не тільки на законодавчі положення, що звільняли їх від відповідальності за боргами компанії, а й на практичні труднощі, пов’язані з пред’явленням подібних позовів. Саме численні факти шахрайства і розпаду багатьох компаній послугували причиною серйозної уваги уряду до проблем функціонування корпоративних структур[44].

У 1841 р. було створено парламентський комітет з питань акціонерних компаній.

У 1844 р. приймається перший Акт про компанії (Joint Stock Companies Act), що містить принципи, які й на сьогодні становлять основу британського корпоративного права. Ініціатором прийняття цього Акта та його автором був Гледстоун, якого називають батьком сучасного корпоративного права Великої Британії. Акт 1844 р. закріплював декілька важливих положень. По-перше, було проведено чітке розмежування між партнерством і компанією. Як компанія підлягало реєстрації об’єднання, що налічувало понад 25 учасників із можливістю продажу акцій без згоди всіх інших учасників. По-друге, Акт передбачав проведення інкорпорації шляхом реєстрації компанії, а не внаслідок видання спеціальної королівської грамоти або парламентського акта. Таким чином, організація компанії розглядалася вже не як привілей, наданий державою, а як законне право. По-третє, Акт містив вимогу про публічність діяльності компаній.

У 1845 р. було прийнято Акт, що містив типові умови, які звичайно включалися до статутів компаній (Companies Clauses Consolidation Act). Аби імплементувати дані стандартні умови до статуту окремої компанії, досить було просто послатися на Акт 1845 р. при складанні цього статуту. Такий підхід значно полегшував, прискорював і робив більш дешевим процес інкорпорації.

Акт 1844 р. спричинив новий акціонерний бум, пов’язаний із залученням коштів на будівництво залізниць («залізнична манія»), що у 1845 р. змінився на глибоку кризу. Компанії та їх учасників спіткали масові розорення. Уряд розумів необхідність законодавчого врегулювання процедури припинення діяльності компаній з метою забезпечити хоча б мінімальний захист інтересів акціонерів і кредиторів.

У 1846 р. приймається спеціальний Акт про припинення діяльності компаній з будівництва залізниць. Після нього було прийнято Акти 1848 і 1849 рр., що регулювали вже процес припинення будь-яких компаній і передавали повноваження з ведення процедури ліквідації компанії до компетенції Суду справедливості.

Внаслідок цього виник конфлікт компетенцій між Судом з питань банкрутства і Судом справедливості. Конфлікт було усунено пізніше — у 1856 р. новий Акт про компанії вилучив інкорпоровані компанії з-під дії законодавства про банкрутство[45]. У 1857 р. було прийнято спеціальний Акт про ліквідацію компаній.

Незважаючи на швидкий розвиток британського корпоративного права, головна перевага компанії — обмежена відповідальність учасників — довго не знаходила у Великій Британії законодавчого підтвердження. Континентальне право досить рано закріпило норму про обмежену відповідальність учасників і це призвело до того, що британські підприємці воліли реєструвати компанії в країнах континентальної Європи, тобто йшов активний процес витоку капіталу. Найбільшу привабливість мала Франція. Так, у 1853-1854 рр. на її території були засновані 20 «британських» компаній.

У 1855 р., після тривалого і гострого обговорення, парламент нарешті прийняв Акт про обмежену відповідальність (Limited Liability Act), що закріпив принцип обмеженої відповідальності учасників компанії за її зобов’язаннями. Однак дія цього принципу ставилася у залежність від таких умов:

1) в компанії повинно було бути щонайменше 25 учасників, що володіли акціями вартістю не менш 10 фунтів, 20% від вартості яких мало бути сплачено;

2) підписка повинна була здійснена не менш як на 3/4 від оголошеного капіталу компанії;

3) слово «обмежена» (limited) обов’язково мусило вказуватися в найменуванні компанії.

Цей Акт діяв усього лише протягом декількох місяців. У 1856 р. приймається новий Акт про компанії (Joint Stock Companies Act). Основними його досягненнями були: запровадження нової правової процедури формування компанії, що передбачала складання двох установчих документів — меморандуму компанії і статуту (memorandum and articles of association); закріплення спеціальної процедури ліквідації компанії. Були пом’якшені умови інкорпорації і визнання за учасниками компанії обмеженої відповідальності — для цього досить було мати 7 акціонерів (замість 25).

Процес формування корпоративного законодавства стрімко розвивався далі. Регламентації потребували не тільки процедури створення і ліквідації компанії, а й принципи її функціонування. Обмежена відповідальність була вигідна учасникам компаній, але створювала істотні проблеми для її контрагентів і кредиторів. З метою усунення прогалин у законодавчому регулюванні діяльності компаній і був прийнятий Акт про компанії 1862 р., який являв собою якісно новий етап у розвитку англійського корпоративного права. Акт передбачав можливість створення двох нових типів компаній — компанії з необмеженою відповідальністю учасників (unlimited company) і компанії з відповідальністю, обмеженою гарантією (company limited by guarantee).

Незважаючи на численні переваги Акта про компанії 1862 р., він, як і інші законодавчі акти, що приймалися раніше з питань корпоративного права, був ще дуже далекий від того, аби вважатися кодексом, що регулює всі аспекти створення, діяльності та припинення компаній.

У Франції в 1856 р. ухвалюється Закон про акціонерні компанії, що докладно регламентує порядок їх заснування, можливість випуску акцій іменних і на пред’явника та інші питання. Положення цього закону доповнюються і розвиваються законами 1863 р. У законі 1867 р. усувається надмірне законодавче регулювання діяльності корпорацій. У 1884 р. приймається новий закон про товариства, який у 1893 р. було істотно змінено.

У Німеччині приймається Закон про акціонерні товариства 1843 р., потім — 1870, 1884 рр. Докладно регламентувалася діяльність корпорацій у Торговельному уложенні 1861 р.

У 1892 р. було прийнято Закон «Про товариства з обмеженою відповідальністю». Дана форма корпорації була штучно створена німецькими юристами шляхом по’єднання найбільш привабливих рис акціонерного і повного товариств — принцип обмеженої відповідальності учасників (притаманний АТ) доповнювався простотою створення і управління (характерною для повного товариства). Ця форма майже відразу одержала дуже широке поширення завдяки своїм перевагам і була сприйнята законодавством багатьох інших країн (так, у Франції Закон «Про товариства з обмеженою відповідальністю» прийнято у 1925 р.).

Бурхливо розвиваються корпоративні форми підприємницької діяльності в США. Законодавство штатів заохочувало заснування корпорацій, створюючи сприятливе правове регулювання. З початку ХХ ст. розпочинається процес зближення (гармонізації) корпоративного законодавства штатів. Передумовами його стало ухвалення постійно діючою Національною конференцією уповноважених з питань уніфікації права штатів Уніфікованого акта про партнерства 1914 р., Уніфікованого акта про обмежені партнерства 1916 р. Ці уніфіковані закони мали великій успіх — були імплементовані у законодавство всіх штатів. Але ухвалений у 1928 р. Уніфікований акт про підприємницькі корпорації зазнав разючої невдачі, оскільки був імплементований повністю чи частково у законодавство лише чотирьох штатів[46].

Особливістю американського законодавства цього періоду була поява першого акта в сфері антимонопольного законодавства — Акта Шермана 1890 р. Таким чином, саме в США (завдяки ліберальному законодавству й особливостям економічного розвитку цієї країни) вперше виявляється ще одна негативна сторона діяльності корпорацій — їхнє прагнення до концентрації, монополізму в сфері своєї діяльності.

У середині XIX ст. багато країн скасовують дозвільну систему утворення акціонерних компаній (за винятком деяких галузей — залізничного будівництва, банківської, страхової діяльності та ін.). У більшості країн формується спеціальне законодавство про компанії.

Регулюючі окремі організаційно-правові форми товариств, держави обирали один із таких способів:

а) закріплення статусу товариств у окремих розділах цивільних або торговельних кодексів;

б) ухвалення законів про торговельні (підприємницькі) товариства (компанії) (практика, більш характерна для країн, де АТ і ТОВ не розглядаються як окремі організаційні форми);

в) ухвалення окремих законів про АТ, ТОВ та партнерства.

Для розвитку корпоративного законодавства у ХХ ст. характерним є його постійний перегляд. У багатьох країнах ревізії корпоративного законодавства відбуваються на регулярних засадах (наприклад, у Великій Британії кожні 20 років), при цьому багато нормативних актів істотно змінюються або приймаються в новій редакції. Втім, ревізії стосуються переважно законодавства про АТ і ТОВ. Правове регулювання повних і командитних товариств значних модифікацій не зазнає.

При цьому суттєво зростає обсяг регулювання. Закони про товариства фактично обертаються на кодекси, які включають норми не тільки цивільного чи торговельного, а й податкового, фінансового, адміністративного, і навіть кримінального права.

У ХХ ст. законодавство Великої Британії про компанії неодноразово переглядалося і змінювалося. У 1907 р. уперше на законодавчому рівні було закріплено поділ компаній на публічні та приватні. Вони відрізнялися між собою тільки способом поширення акцій і кількістю учасників[47]. У приватних компаніях акції розподілялися між самими учасниками і не могли продаватися шляхом публічного звернення. У публічній компанії мало бути не менше семі учасників, у приватній — не менше двох.

Нові акти про компанії' було прийнято в 1908, 1929, 1948, 1967 і 1972 рр. У 1976 р. прийнято Акт про неплатоспроможність і ще один акт про компанії, що стосувалися питань ведення рахунків компанії та аудита.

Після приєднання Великої Британії до ЄС у 1973 р. корпоративне право розвивалося під впливом права Європейського Союзу. Так, ст. 9 European Communities Act 1972 р. (Акт про Європейські співтовариства) передбачала імплементацію в право Великої Британії Першої директиви ЄС з гармонізації корпоративного права. У 1980 і 1981 рр. приймаються нові акти про компанії, спрямовані на імплементацію Другої і Четвертої директив ЄС.

У підсумку на початку 1984 р. британське законодавство про компанії складало величезний масив. Діяли (цілком або частково) сім Актів про компанії (1948, 1967, 1972, 1976, 1980, 1981, 1983 рр.), а також інші акти зі спеціальних питань, таких як обіг акцій, включаючи торгівлю на фондовій біржі, неплатоспроможність компаній, захист інвесторів тощо. Таке законодавство потребувало консолідації. Вона була здійснена в 1985 р., шляхом прийняття нового Акта про компанії (СА 1985), що заміняв акти 1948-1982 рр. СА 1985 уперше закріпив чіткі критерії класифікації компаній на: а) публічні і приватні; б) малі, середні і великі. Для кожного типу компанії визначалися особливості створення, діяльності та припинення.

У тому ж році було прийнято три додаткові акти: Company Securities (Insider Dealing) Act (Акт про інсайдерські правочини), Business Names Act (Акт про комерційні найменування) і Companies Consolidation (Consequential Provisions) Act (Акт про консолідацію законодавства про компанії).

У 1985-1989 рр. у британському законодавстві відбулася певна «реструктуризація». По-перше, була проведена лінія, яка відокремила корпоративне законодавство і законодавство про неплатоспроможність компаній. Переважає думка про те, що корпоративне законодавство покликане регулювати лише припинення діяльності компаній, не пов’язане з неплатоспроможністю[48]. По-друге, в окрему галузь законодавства виділяється законодавство про цінні папери. У Великій Британії на відміну від більшості інших країн норми, що регулюють обіг цінних паперів, тривалий час розглядалися лише як частина корпоративного права. І тільки в другій половині 80-х років законодавство про цінні папери визнається як самостійний напрям правового регулювання і виділяється зі складу корпоративного законодавства.

У 1989 р. приймається новий Акт про компанії, головним призначенням якого була імплементація Сьомої директиви, що стосується консолідованої звітності компаній, і Восьмої — стосовно аудиту. Одночасно було проведене реформування правового становища приватної компанії, спрямоване на істотну дерегуляцію її діяльності.

Внаслідок активного законотворчого процесу британське корпоративне право наприкінці ХХ ст. перетворилося на складну, заплутану й вельми об’ємну сукупність норм. Значну роль у цьому відіграла й участь Великої Британії у процесі гармонізації. Приведення корпоративного законодавства Великої Британії у відповідність із вимогами директив ЄС призвело це законодавство, за словами професора Г авера, «до найгіршого стану за це століття»[49]. Велика Британія була вимушена запровадити у власне корпоративне законодавство концепції та моделі, притаманні континентальній правовій системі, внаслідок чого з’явилась певна дихотомія британського корпоративного права, воно втратило свою цілісність, було порушено системний зв’язок між нормами.

У березні 1998 р. DTI (Міністерство торгівлі і промисловості) оголосило про необхідність проведення фундаментальної реформи британського корпоративного права для створення простої, ефективної, сучасної й економічної системи правового регулювання діяльності компаній у Великій Британії. Реформа передбачала розроблення нового Акта про компанії.

Для розроблення цього проекту DTI (Міністерством торгівлі і промисловості) була створена Керівна група, яка 26 липня 2001 року представила результати своєї роботи — Заключний доклад «Сучасне корпоративне право для конкурентоздатної економіки» (Final Report «Modem Company Law for a competitive economy»). Після остаточного публічного обговорення та підбиття його підсумків Уряд підготував та 16 липня 2002 р. оприлюднив проект реформи корпоративного права — Білу книгу «Модернізація корпоративного права» (White Paper «Modernising Company Law»). У цьому документі вперше подано текст проекту нового Акта про компанії (Companies Bill 2002). У березні 2005 р. після його публічного обговорення DTI підготувало оновлену редакцію нового Акта про компанії — Companies Bill 2005 (СВ 2005), який у листопаді 2005 р. було подано Палаті лордів і 11 січня 2006 р. ухвалено цією Палатою у другому читанні.

У Німеччині в 1937 р. прийнято новий Акціонерний закон, який згодом був замінений на Закон 1965 р., що складається з 410 статей, розбитих на п’ять книг. Перша книга регулює питання, пов’язані з утворенням, діяльністю і ліквідацією АТ; друга присвячена командитному товариству на акціях; третя — відносинам між пов’язаними товариствами (тобто між якими встановилися відносини економічної залежності); у четвертій — регламентується порядок злиття АТ і їх перетворення на інші види товариств, і навпаки, перетворення інших товариств на АТ; п’ята містить санкції за порушення норм Акціонерного закону. У Німеччині діє також Закон про товариства з обмеженою відповідальністю 1892 р., який в подальшому, звичайно, неодноразово змінювався і доповнювався.

У Франції в 1966 р. все право товариств було зведено в одне джерело — Закон про торговельні товариства, що містить 509 статей. З ним нерозривно пов’язаний Декрет 1967 р., який включає ще 310 статей (він розглядається як складова частина Закону, і ці нормативні акти, як правило, оприлюднюються разом). Значну частину норм присвячено організації і діяльності АТ. На сьогодні Закон істотно відрізняється від редакції 1966 р., оскільки до нього неодноразово вносилися зміни.

В 1996 р. у Франції був оприлюднений доклад урядової комісії під керівництвом Маріні «Модернізація корпоративного права», в якому було запропоновано лібералізувати правовий режим товариств для забезпечення їх конкурентоздатності в умовах інтеграції та глобалізації економіки. Основним лейтмотивом докладу було те, що французьке корпоративне право є занадто застиглим, негнучким і приділяє забагато уваги публічним інтересам, ігноруючи інтереси підприємців, які не мають можливості організувати свій бізнес відповідно до власних потреб. Укупі з вельми несприятливим режимом оподаткування, на думку експертів, це призводить до реєстрації нових товариств за кордоном, а також зміни місцезнаходження вже існуючими товариствами (переведення їх у інші юрисдикції).

У доповіді запропоновано дозволяти учасникам товариств відступати від законодавчої моделі й самим обирати найкращу юридичну форму для організації власного бізнесу.

Слід визнати, що доповідь Маріні викликала багато спорів, але все ж таки запропоновані в ній зміни були частково втілені у законодавство (головним чином вони стосувалися правового статусу ТОВ).

Особливістю формування корпоративного права США у ХХ ст. стала відсутність федерального корпоративного законодавства. Історично склалося так, що кожен із штатів ухвалював свій власний закон про корпорації, внаслідок чого виникло таке унікальне явище, як конкуренція корпоративних законодавств (у літературі це явище одержало назву — ефект «делаварізації», оскільки саме штат Делавар завдяки своєму ліберальному законодавству став місцем реєстрації більшості великих корпорацій США[50]).

Втім, не можна визнати, що діяльність корпорацій зовсім не регулюється на федеральному рівні. У 1930 р. після краху на фондовому ринку з метою захисту інвесторів було ухвалено серію законодавчих актів, що регулювали обіг цінних паперів. Було створено Комісію з цінних паперів та фондового ринку (Securities and Exchange Commission, або SEC), яка з перебігом часу перетворилася на один із впливовіших адміністративних органів. Унаслідок жорстокої боротьби між SEC та законодавчими органами штатів багато класичних питань корпоративного права стали регулюватися на федеральному рівні, але у рамках законодавства про цінні папери. Так, відомі американські коментатори Хенн та Александер відзначають, що багато інститутів, які всюди у світі характеризуються як корпоративне право, у США належать до «права цінних паперів» і завдяки цьому виводяться з орбіти законодавства штатів[51]. Таким чином, у США межу між корпоративним законодавством і законодавством про цінні папери проведено дуже оригінально.

Замість ухвалення федерального закону про корпорації американське законодавство пішло шляхом гармонізації корпоративних законів. Оригінальність обраного підходу полягає у тому, що гармонізація відбувається під егідою впливової недержавної організації — Спілки американських адвокатів (American Bar Association), яка зацікавилася питаннями гармонізації корпоративного законодавства штатів ще у 40-х роках ХХ ст. У 1946 р. її Комітет з корпоративного законодавства ухвалив Модельний акт про підприємницькі корпорації (Business Model Corporation Act) (ВМСА), який базувався переважно на законодавстві штату Іллінойс (проект акта проходив широке публічне обговорення протягом 1943— 1946 рр.). Дороблені версії акта було оприлюднено у 1950 та 1969 рр. і використані у корпоративних законах більш ніж 30 штатів. У 1984 р. була оприлюднена нова версія ВМСА, яка містила нову нумерацію, що дозволяла без зміни загальної нумерації статей доповнювати акт, а також офіційні коментарі до кожної статті. ВМСА постійно оновлюється. Обов’язки щодо його актуалізації покладено на згаданий Комітет з корпоративного законодавства, до складу якого входять провідні американські адвокати та вчені у галузі корпоративного права з усіх штатів. Зміни, що пропонуються цим Комітетом для внесення до ВМСА, обов’язково публікуються й обговорюються юридичною та бізнесовою спільнотою. Комітет відстежує рівень упровадження положень ВМСА у законодавство штатів.

У 1995 р. було ухвалено Уніфікований акт про компанії з обмеженою відповідальністю (Uniform Limited Liability Company Act), який, втім, не справляє вирішального впливу на формування законодавства штатів. Розробники акта взяли за основу модель партнерських відносин, тоді як у штатах ULLCA більш схожі на корпорації за правовим режимом.

У багатьох сучасних дослідженнях Канаду обґрунтовано йменують родоначальницею глобальної реформи корпоративного права. Ухвалений у 1975 р. Акт Канади про підприємницькі корпорації (Canadian Business Corporations Act) (CBCA) й доповідь Дікенсона, якою було запроваджено реформу у Канаді, й дотепер справляють вплив на розвиток корпоративного права у більшості юрисдикцій світу.

Канадський «прорив» був досить несподіваним, оскільки протягом ХІХ — першої половини ХХ ст. Канада порівняно з іншими країнами буквально пленталася у хвості з питань розвитку корпоративного законодавства, експлуатуючи положення застарілого британського права. Показовим є те що на відміну від самої Великої Британії, США та європейських країн Канада до початку реформи зберігала концесійну (дозвільну) систему реєстрації корпорацій, запроваджену ще британським Актом про компанії 1844 р.

Процес реформування було розпочато в провінції Онтаріо, яка у 1967 р. досить несподівано повністю змінила законодавчу модель регулювання діяльності корпорацій, відмовившись від британської концепції. Нове корпоративне законодавство Онтаріо являло собою своєрідний гібрид між новітніми положеннями корпоративного законодавства США та власними наробками.

Це привернуло увагу канадського уряду до проблем корпоративного права й невдовзі було оприлюднено доповідь Дікенсона, яка поспіль стала всесвітньо відомою. У доповіді викладено проект фундаментальної реформи канадського корпоративного права, яку було поділено на три етапи.

1. Мала реформа:

- визнання корпорацій однієї особи;

- визнання дійсності предінкорпораційних контрактів;

- кодифікація положень прецедентного права щодо дивідендів;

- легітимізація викупу корпорацією власних акцій;

- заміна дозвільної системи реєстрації на явочно-нормативну.

2. Велика реформа :

- кодифікація обов’язків директорів та їх відповідальності;

- врегулювання питань припинення корпорації;

- новий режим обігу акцій корпорації (економний та швидкий);

- закріплення правового статусу аудиторів корпорації;

- встановлення засобів захисту акціонерів.

3. Інші рекомендації:

- скасування вимоги щодо встановлення мінімального оголошеного капіталу;

- запровадження випуску акцій тільки без номінальної вартості;

- заборона частково оплачених акцій;

- запровадження неголосуючих акцій;

- скасування спеціальної правоздатності корпорацій, доктрини «ultra vires» та «повідомлення, що презюмується» (ці новації спрямовані на визнання правочинів корпорації дійсними, незалежно від того, які обмеження щодо її правоздатності або компетенції її директорів закріплено в статуті та інших внутрішніх документах корпорації);

- усунення відмінностей у правовому статусі публічної та приватної корпорацій;

- легітимізація одностайних угод між акціонерами, якими можна змінювати законодавчо закріплену модель функціонування корпорації (ця пропозиція орієнтована на малі корпорації, які в такий спосіб можуть обрати для себе більш гнучку модель управління та фінансування).

Майже всі пропозиції, що містилися у доповіді Дікенсона, (винятком стали лише норми щодо скасування відмінностей між публічною та приватною корпораціями) було втілено у СВСА 1975 р. І на сьогодні більшість положень цього акта залишаються незмінними, зазнаючи незначних технічних корекцій.

У 1975 р. на федеральному рівні було ухвалено СВСА, який значно відобразив модель правового регулювання, запроваджену в Онтаріо.

В Австралії до початку 80-х років корпоративні відносини регулювалися переважно законами штатів. У 1978 р. у всіх штатах до влади прийшли лейбористські уряди й завдяки цьому вдалося укласти угоду про співпрацю, відповідно до якої було вирішено уніфікувати законодавство про компанії та цінні папери на національному рівні. Протягом наступного десятиліття австралійський парламент ухвалив низку законодавчих актів: Акт про Національну комісію з компаній та цінних паперів 1979 р., Акт про компанії (придбання акцій) 1980 р., Акт про цінні папери 1980 р., Акт про компанії та цінні папери (Тлумачення та інші положення) 1980 р., Акт про компанії 1981 р. Але нове законодавство виявилося громіздким, заплутаним та вкрай неефективним.

У 1985 р. Комісія з питань реформування законодавства про компанії та цінні папери підготувала Доповідь «Правові форми для малого підприємництва», в якій було рекомендовано запровадити прості й економічні організаційні форми корпорацій для підприємців з урахуванням їх фактичних потреб, без обтяження вимогами закону, які не мають жодного значення, з урахуванням розміру їхнього бізнесу. Результатом роботи комісії став Акт про закриті корпорації 1989 р., який мав істотно спростити законодавчі вимоги щодо малих корпорацій, однак на практиці виявився занадто революційним та неефективним.

Невдовзі після цього було ухвалено новий Акт про корпорації, який набрав чинності з 1 січня 1991 р. Його цілями були: а) повна федералізація корпоративного законодавства та законодавства про цінні папери; б) переведення на національний рівень процедур адміністрування та пра- возастосування із зазначених питань; в) дерегулювання у відповідних галузях економіки. Між тим у літературі відзначалося, що нове законодавство не виправдало очікувань бізнесу — це був консервативний закон, викладений у старомодній британській манері, а не довгоочікуваний закон про корпорації «північноамериканського взірця»[52]. Крім того, Акт про корпорації включав значну кількість норм щодо регулювання ринку цінних паперів, які мали дуже мало спільного з нормами корпоративного права (так, закон регулював діяльність організаторів торгівлі, клірингових будинків, торговців цінними паперами, інвестиційних консультантів).

Обурення серед учасників корпоративних відносин було таким сильним, що вже у 1992 р. ухвалюється новий Акт про корпорації, яким визначаються обов’язки директорів, урегульовуються відносини між залежними корпораціями, істотно переглядаються положення щодо банкрутства.

Але й ця реформа мала лише частковий характер і невдовзі після цього було розроблено першу Програму перегляду всього корпоративного законодавства з метою його спрощення (Corporation Law Simplification Task Force, Plan of Action, December, 1993). Цікаво, але основною метою цієї програми було не спрощення сутності регулювання, а викладення його у доступній формі мовою, зрозумілою не тільки правникам, а й будь-якому пересічному громадянину. Пізніше Програму зі спрощення корпоративного законодавства було замінено на Програму економічної реформи корпоративного законодавства, яка мала більш фундаментальний характер.

17 жовтня 1995 р. було ухвалено Перший білль про спрощення корпоративного законодавства, яким скасувався Акт про закриті корпорації. У біллі компанії поділялися на два типи: великі та малі, дозволялося функціонування компаній з одним акціонером та/або з одним директором[53], скасувалася кількість вимог щодо звітування з фінансових питань для малих компаній та підвищувалися вимоги щодо звітності для великих, запроваджувалося керівництво для малих компаній, у якому в доступній формі висвітлювалися всі основні юридичні вимоги.

Але найбільш революційним став ухвалений у 1988 р. Акт про перегляд закону про компанії. На думку австралійських правників, він являє собою найбільш фундаментальний перегляд основоположних принципів корпоративного права ще з часів першого Акта про компанії 1860 р. (це був ще британський законодавчий акт, який поширював свою дію на Австралію). Другий акт охоплював значно більше коло питань, порівняно із першим, а саме: створення компанії, акціонерний капітал, звітність та аудит, загальні збори, найменування компанії, річні звіти тощо.

Вочевидь цей Акт позичив основні підходи до реформування корпоративного права, оголошені Канадою майже 25 років потому.

Найбільш цікавими нововведеннями стали:

- спрощення процесу реєстрації;

- скасування необхідності затверджувати індивідуальний статут;

- скасування компанії з необмеженою відповідальністю та компанії з відповідальністю, обмеженою сумою гарантії;

- скасування вимоги щодо наявності у компанії печатки;

- дозвіл проведення зборів за допомогою електронних засобів зв’язку;

- легітимація акцій без номінальної вартості;

- спрощення процедури зменшення капіталу;

- пом’якшення правил щодо фінансової допомоги;

- запровадження електронного звітування;

- істотне скорочення переліку відомостей, що мають включатися до річного звіту компанії, який подається реєстратору;

- запровадження похідних позовів.

Загалом же можна відмітити, що корпоративне право європейських країн тривалий час розвивалося під впливом ідеї про забезпечення захисту акціонерів та кредиторів товариства від можливих негативних проявів корпоративної форми ведення підприємницької діяльності. Концепція «корпоративної загрози», корені якої криються ще у перших гучних корпоративних скандалах, що мали місце у ХІХ та на початку ХХ ст. ст., на довгі роки забезпечила упереджене ставлення законодавця до цієї форми ведення підприємницької діяльності. Протягом десятиліть дослідники навіть не замислювалися над тим: а чи задовольняють норми корпоративного права потреби самої корпоративної форми, наскільки передбачені ними вимоги та правила поведінки відповідають реальним відносинам, що виникають при здійсненні підприємницької діяльності, чи вони зрозумілі учасникам корпоративних відносин і чи сприяють здійсненню ефективного бізнесу?

Внаслідок такого незбалансованого розвитку корпоративне право наприкінці ХХ ст. перетворилося на тяжкий тягар для товариств, який по всіх напрямках гальмував, ускладнював ведення товариствами ефективного бізнесу. Це призвело до поступового, але незупинного процесу вилучення з бізнесу корпоративної форми. Дослідники Європи і навіть США, де корпоративне право штатів пропонує товариствам низку найбільш ліберальних у світі режимів, відмічають, що корпоративна форма залишається придатною лише для ведення значного бізнесу, тоді як малий та середній бізнес обирає неінкорпоровані форми здійснення підприємницької діяльності (партнерства, індивідуальний бізнес).

Через це спочатку в країнах загального права (Канада, США, Австралія), а згодом і в європейських країнах розпочинається процес фундаментальної реформи корпоративного права. Під переглядом знаходяться усі його основні інститути з метою визначення їх доцільності, відповідності вимогам сучасного бізнесу. Основною метою проведення реформи є формування якісно нового конкурентоздатного корпоративного права, яке б створювало максимально ефективні умови для ведення сучасного бізнесу. Корпоративне право перестає відігравати роль упередженого захисника інтересів «принижених та ображених» — замість цього воно переходить до концепції розумного балансування між інтересами товариства, його учасників, кредиторів та працівників, а також суспільства в цілому.

Особлива увага у процесі реформування сконцентрована на товариствах, що є невеликими за розміром. Так, у Великій Британії при проведенні реформи було обрано девіз: «Спочатку думай про маленьких». Для цих товариств відбуваються істотна лібералізація правового режиму, скасування багатьох класичних постулатів корпоративного права, таких як необхідність затвердження статуту, формування мінімального статутного капіталу, проведення загальних зборів, обрання директорів.

Реформування корпоративного права є складовою частиною глобальної регуляторної реформи, яка активно відбувається нині у багатьох країнах світу. її основною метою є спрощення умов здіснення підприємницької діяльності, створення законодавства, яке максимально сприятиме веденню як малого, так і великого бізнесу. Країни ЄС є лідерами у цьому русі — за даними Світового банку із 10 країн світу, в яких найбільш активно відбувається регуляторна реформа, 6 є членами ЄС (Словаччина, Бельгія, Фінляндія, Литва, Польща, Іспанія). У двадцятку світових лідерів, яким вже вдалося забезпечити максимально сприятливі умови для ведення бізнесу, ввійшли 9 країн ЄС, з яких лідирує Велика Британія[54].

Підсумовуючи історичний нарис корпоративного права, слід відмітити, що тенденція до законодавчого регулювання корпоративних правовідносин у світі переслідувала мету «...поліпшити, не руйнуючи, корпоративний лад, запобігти зловживанням, але при цьому не ускладнити роботу цієї злагодженої машини, яка називається корпорацією, не жертвувати свободою корпорації заради інтересів тих, чия довірливість не знає меж, і в той же час не приносити їх інтереси в жертву»[55].

<< | >>
Источник: І. Спасибо-Фатєєва, О. Кібенко, В. Борисова.. Корпоративне управління: Монографія. 2007

Еще по теме § 1. Становлення корпоративного права у світі:

  1. СТАНОВЛЕННЯ КОРПОРАЦІЙ, КОРПОРАТИВНОГО ПРАВА та корпоративного управління глава 1. Становлення корпорацій
  2. § 2. Становлення корпоративного права в Україні
  3. Глава 2. Становлення корпоративного права
  4. Проблематика становлення українського корпоративного законодавства та його зіставлення з Принципами корпоративного управління.
  5. Інші джерела права в сучасному світі
  6. Понятие и виды источников корпоративного права и корпоративных норм
  7. Глава 3. Становлення корпоративного управління
  8. § 3. Понятие и Предмет корПоративного Права 1. Предмет и юридическая природа корпоративного права
  9. ТЕМА 1.2. ИСТОЧНИКИ КОРПОРАТИВНОГО ПРАВА И КОРПОРАТИВНЫЕ НОРМЫ
  10. 1. СВОБОДА ЯК УМОВА ЛЮДСЬКОГО САМОСТВЕРДЖЕННЯ У СВІТІ
  11. Система корпоративного права
  12. Место корпоративного права в системе и структуре права
  13. Тишин. А. А.. Актуальные проблемы корпоративного права.2015, 2015
  14. § 4. Система корпоративного права
  15. Метод корпоративного права Российской Федерации
  16. ВОПРОС 2 Исторический аспект становления и развития науки административного права. Источники отечественного административного права
  17. Понятие корпоративного права в современной России