<<
>>

Структура корпоративної власності.

Інтереси вкладення капіталу різними суб’єктами ринкових відносин втілюються в структурі корпоративної власності, що являє собою розподіл статутного капіталу АТ на пакети акцій, які належать різним акціонерам (мажоритарним, міноритарним, стратегічним інвесторам, фінансовим інститутам тощо).

Ця структура корпоративної власності безпосередньо позначається на корпоративному управлінні у вузькому розумінні — формуванні органів АТ та їхньої діяльності. Причому це настільки тісний і очевидний зв’язок, що відкидати термін «структура власності» з посиланням на деяку його суперечливість недоцільно. Він є допоміжним для розуміння сутності всього комплексу відносин «корпоративна власність — корпоративне управління».

З огляду на те значення, яке надається нині в Україні корпоративному управлінню, можна, перефразувавши вираз «через терени — до зірок», провести аналогію: «через корпоративну власність — до корпоративного управління». Може бути, саме це і є квінтесенцією усіх проблем у цій сфері, оскільки слід прагнути саме до зворотного зв’язку: за допомогою належного корпоративного управління досягти ефективної віддачі від корпоративної власності у вигляді збільшення капіталу.

Структура корпоративної власності дозволяє визначитися з тим, чи варто взагалі придбавати акції, оскільки сфера управління вже означена великими акціонерами, а прибутку від вкладень не передбачається. І навпаки, виходячи зі структури корпоративної власності, «корпоративні пірати» встановлюють «слабку ланку», через яку впливають на корпоративне управління, скуповуючи акції або здобуваючи довіреності від акціонерів.

У свою чергу, така ситуація з інвестуванням в акції позначається на корпоративному управлінні в широкому розумінні — на оборотоздатності капіталу, привабливості акцій на фондовому ринку, що обумовлюється ефективністю управління в АТ, прозорістю цих процесів, прибутковістю компанії, виплатою дивідендів, ростом курсу акцій тощо.

За відсутності нормального рівня цих показників акції не будуть привабливими і, як наслідок, ступінь оборотоздатності капіталу знижується за рахунок усунення цих сфер для його залучення.

З огляду на наведені міркування статутний капітал є зосередженням (ядром) корпоративної власності. Він є визначальним для корпоративного управління. За допомогою корпоративного управління структури капіталопотоків стають такими: виробничий, торговельний (оборотний) і споживчий. Останні два прагнуть до автономності і не створюють базу для прибутковості виробничого капіталу.

Таким чином, ми простежили зв’язок від макропроцесів до мікро- процесів корпоративної власності і корпоративного управління з поверненням знову на макрорівень.

Якщо в такому ракурсі розглядати проблеми корпоративної власності, то стають очевидними і причини неефективності реформування української економіки. Світовий досвід проведення реформ у країнах, що можуть послугувати зразком у цьому, свідчить про те, що саме в процесі реструктуризації старих організаційно-правових форм підприємницької діяльності спостерігаються темпи зростання. Це пов’язано в першу чергу з тим, що саме в цей період залучався найбільший обсяг інвестицій, що спричиняло перетворення відносин власності і, як наслідок, корпоративного управління.

В Україні ні такого інвестиційного буму, ні залучення капіталу для сутнісних змін у структурі власності і відчутних зрушень у корпоративному управлінні в цілому не спостерігається. Українську дійсність можна подати так:

безгрошова (сертифікатна) приватизація; перекуповування акцій (внесків, паїв); усунення дрібних акціонерів і зосередження пакетів акцій в руках одного або групи осіб; зростання виробництва і розширення бізнесу без додаткових інвестицій у вигляді структурних змін статутного капіталу низька прибутковість або відсутність такої і, як наслідок, невиплата дивідендів; низька активність фондового ринку, що межує з відсутністю котирувань акцій вітчизняних АТ через їхню неприбутковість; закритість АТ і незацікавленість в залученні капіталу в такий спосіб.

Тут нічого дивного немає, якщо використовувати наступні міркування про інвестування і розвиток понять власності та юридичних осіб.

Тяжіння українських акціонерів до зосередження великих пакетів акцій, внаслідок чого саме таким чином структурується корпоративна власність, приводить до необхідності відповісти на важливе питання: якщо усе зосереджено в руках одного або декількох акціонерів, то який сенс іншим мати акції? Сенс акцій полягає у тих благах, які вони надають: на доходи, на участь в управлінні. Друге як би є засобом для досягнення першого, але для великих інвесторів. Дрібні і середні інвестори розраховувати на віддачу від участі в управлінні не можуть. Вони цієї мети і не ставлять. У них залишається одна мета — доходи від акцій. їхні джерела — дивіденди, курсова різниця. Якщо дивіденди не платять, то це неминуче позначається на курсі акцій. Під час відсутності нормального фондового ринку та й при невиплаті дивідендів акції не котируватимуться на біржі. Як наслідок, це джерело залучення капіталу буде для АТ закрито. Тоді постає питання: навіщо потрібна ця форма юридичної особи? Зрозуміло, що будь-які інвестиції доцільні, коли вони приносять віддачу. Якщо віддачі немає, то немає й інвестицій, оскільки вони можливі тільки у разі підвищеної віддачі від вкладеного в акції капіталу порівняно з іншими об’єктами вкладень. Якщо банк дає по депозитах більші відсотки, ніж АТ дивіденди за акціями, то навряд чи хто вкладатиме свої кошти в акції. При цьому ще і ризикуючи взагалі нічого не одержати.

Таким чином, економічне обґрунтування мотивів і причин дій власників капіталу по його вкладенню в акції як цінні папери позначається на припливі або відтоку капіталу в таку організаційно-правову форму, як АТ, і робить його саме таким, а не просто юридичною особою, що випустила акції. Звідси простежується закономірний зв’язок між юридичними категоріями власності й юридичної особи.

Створюване капіталом АТ використовує цей капітал, управляє ним і перерозподіляє його. Функціонуючий капітал як економічна категорія і юридичні способи контролю за ним — другий аспект співвідношення власності і юридичної особи.

Звідси чи можливо говорити про конкуренцію цих юридичних конструкцій? На перший погляд, начебто б це безглуздо і нелогічно, але якщо подивитися на це з позиції обслуговування правом економічних механізмів, то не таким вже і абсурдним видається вираз про «усунення приватної власності», оскільки така «в попередньому розумінні була витиснута новим інститутом — корпорацією»[430].

Отже, сутнісне значення корпоративної власності полягає, по-перше, в її призначенні як акумулятора капіталу, причому так, що «ціле буде являти собою більше, ніж сума його частин»; по-друге, у безпосередньому зв’язку з корпоративним управлінням[431]; по-третє, у високому ступені прибутковості, що нею надається; по-четверте, у мобільності капіталу, який мобільний настільки, наскільки мобільний ринок акцій; по-четверте, у зосередженні капіталу, що дозволяє визначити напрямки його застосування, а відтак, доступність продукції та послуг і цін на них; по-п’яте, економічна складова корпоративної власності переростає в соціальну і політичну, тому що корпоративний капітал вирішує численні соціальні питання, включаючи стабільність, соціальне забезпечення, робочі місця тощо, а також обумовлює політичну обстановку в країні, не говорячи про безпосередню й опосередковану участь представників великого бізнесу в політичному житті[432].

<< | >>
Источник: І. Спасибо-Фатєєва, О. Кібенко, В. Борисова.. Корпоративне управління: Монографія. 2007

Еще по теме Структура корпоративної власності.:

  1. § 1. Економічний аспект корпоративної власності
  2. § 2. Правовий аспект корпоративної власності
  3. § 5. Теорія корпоративної демократії
  4. Модуль 2. ПРАВО ВЛАСНОСТІ
  5. § 2. Трансформація відносин власності
  6. 2. Типи, види та форми власності
  7. §1. Поняття та виникнення права власності
  8. §4. Види права власності
  9. §3. Обмеження права власності
  10. 4. Реформування відносин власності в Україні