<<
>>

§ 1. Світові процеси становлення корпорацій

Виникнення корпорацій у Стародавньому Римі. Торгові гільдії, морські товариства, гірничі товариства у період середньовіччя (XV ст.). Формування статусу повного, командитного та акціонерного товариств у першій половині XIX ст.

Період масової появи корпорацій (друга половина XIX — початок ХХ ст.). Сучасний період (ХХ—ХХI ст. ст.) — корпорації у Великій Британії, Франції, Німеччині, США. Наднаціональні юридичні особи — європейське об’єднання з економічних інтересів, європейське акціонерне товариство, європейське кооперативне товариство.

Процес історичного розвитку корпорацій можна умовно поділити на декілька етапів:

1) поява перших форм спільної прибуткової діяльності (прототипів корпорацій) — торгових гільдій, гірських та морських товариств (до ХV ст.);

2) поява перших корпорацій — повних і командитних товариств, акціонерних компаній (ХІѴ — перша половина ХІХ ст.);

3) масова поява корпорацій та модифікація їх видів (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.);

4) корпорації — найпоширеніша форма здійснення підприємницької діяльності, тенденція до монополізації корпорацій (початок ХХ ст.

— 80-ті роки ХХ ст.);

5) криза корпоративної форми здійснення підприємницької діяльності, поява численних квазікорпорацій (організацій, які зберігають лише деякі риси корпорацій), а також наднаціональних юридичних осіб (80-ті роки ХХ ст. — теперішній час).

Поява перших форм спільної прибуткової діяльності (прототипів корпорацій). Ще в Стародавньому Римі існували різноманітні об’єднання осіб, зокрема муніципії (міські громади), релігійні колегії, колегії осіб однієї професії — пекарів, м’ясників, могильників тощо, що спонукало римських юристів визнати появу нових суб’єктів права — кор-

порацій, а саме: колегій або спілок. Вони визначали і суттєві ознаки корпорації, такі як можливість мати у власності відокремлене майно, незалежність існування від змін у складі її учасників.

Корпорації у сфері приватноправових відносин дорівнювалися до фізичних осіб.

Між тим у господарській сфері корпорацій не існувало. Заможні римські громадяни укладали між собою угоди, спрямовані на спільне здійснення торгівлі (звичайно пов’язаної з істотним ризиком), проте такі особисті спілки не визнавалися корпораціями.

У період середньовіччя з’являються нові форми спільного здійснення прибуткової діяльності — торгові гільдії, морські, гірські товариства та ін. Так, торгові гільдії виникають для організації спільних подорожей купців у далекі країни, що було пов’язано зі значними небезпеками. При цьому головною метою торгових гільдій був захист прав учасників під час здійснення подорожі. У торгових гільдіях існували загальні платежі (незначні за розміром) і солідарна відповідальність учасників по боргах кожного із членів гільдії.

Більш наближеними до корпорацій сучасного типу були морські товариства. У ті часи будівництво кораблів з метою здійснення морських перевезень товарів було дуже прибутковою, але дорогою і ризикованою справою. Особа, яка вирішила побудувати корабель (патрон), повідомляла розміри корабля і паю (звичайно паї були рівними). Прибуток розподілявся між пайщиками. Всі пайщики однаковою мірою брали участь у розподілі прибутку, несли додаткові витрати (платежі на ремонт корабля, купівлю спорядження й ін.).

У гірничих товариствах корпоративні засади одержали ще більший розвиток. Право участі в гірничому товаристві зумовлювалося придбанням кукса (паю), що відчужувався вільно. Кількість куксів була, як правило, значною (більше ста). Управління справами здійснювалося за допомогою загальних зборів пайовиків. Питання вирішувалися більшістю голосів. Обман і спекуляція при продажі куксів уперше викликали необхідність державного нагляду за діяльністю корпорацій — до гірничих товариств направлялися державні представники.

Для середньовічних корпорацій було характерним таке: (а) участь тільки фізичних осіб (іноді з певним статусом, наприклад, купця); (б) утворення капіталу корпорації за рахунок внесків учасників (придбання паю); (в) розподіл додаткових витрат корпорації та одержаного прибутку між учасниками; (г) можливість відчуження учасником своєї частки (паю); (ґ) вирішення питань більшістю голосів учасників; (д) створення органів корпорації (загальних зборів учасників, виконавчого органу).

Поява перших корпорацій. У XIV — XV ст. ст. бурхливий розвиток торгівлі викликав появу двох нових форм корпорації — повного товариства та акціонерного товариства, які за своїми ознаками тяжіють до сучасних організацій корпоративного типу.

Усталеною на сьогодні є думка, згідно з якою корені повного товариства походять від сім’ї, що володіла сімейним торговим промислом[1]. Глава торгового промислу пов’язував своїх синів обіцянкою не ділити торгову справу після його смерті, про що повідомлялися кредитори. Отже, причиною виникнення повного товариства було не прагнення до концентрації капіталу, а бажання попередити розпад уже існуючого. Повне товариство споконвічно базувалося на стійких особистих (родинних) зв’язках, авторитеті глави сім’ї та торгового промислу.

Згодом така форма організації торгівлі стала застосовуватися і для об’єднання осіб, не пов’язаних особистими (родинними) зв’язками. Головною метою подібних товариств виступали ведення загальними зусиллями торгового промислу, його збереження, взаємна підтримка, розподіл ризику між учасниками.

Повні товариства з’явилися в Італії ще в XIV ст., а згодом поширилися на інші країни Європи. Вперше на законодавчому рівні повне товариство було закріплено у Франції, де згодом одержало назву товариства колективного імені. Така назва використовувалася потім у багатьох державах.

У Німеччині, а також в інших державах пандектної системи права повне товариство не одержало статусу юридичної особи, хоча і наділялося торговельною правоздатністю.

Декілька пізніше зароджується ще одна форма корпорації — коман- дитне товариство, яке відрізнялося від повного тим, що деякі учасники брали участь у ньому тільки шляхом внесення частини капіталу, при цьому, за бажанням, їхня участь у товаристві залишалася невідомою для сторонніх осіб. Оскільки такі учасники справ від імені товариства не вели, то й комерційний ризик несли обмежений — вони могли втратити лише грошові кошти, вкладені у товариство. Цей вид товариства надавав дворянству можливість брати участь у торгових справах без збитку для своєї родової честі, власники значних капіталів могли анонімно одержувати відсотки на вкладений капітал, що в ті часи заборонялося церквою.

Виникнення акціонерних товариств (АТ), навпаки, було викликано необхідністю створення дуже значного за розмірами капіталу для здійснення торговельних, а потім і промислових починань, таких як морська торгівля з колоніями, будівництво залізниць, видобуток корисних копалин та ін. З приводу цього К. Маркс відзначав, що світ дотепер залишався би без залізниць, якби довелося чекати, доки накопичення не доведе окремі капітали до таких розмірів, що вони змогли б справитися з будівництвом залізниці. Навпаки, централізація за допомогою акціонерних товариств здійснила це в одну мить[2].

Безумовно, подібні капітали не могли знаходиться в руках одного підприємця — особи торгового роду, купця. Крім того, поява цієї форми корпорації була спрямована на зменшення ризику від участі в таких значних підприємницьких починаннях шляхом його розкладання на велику кількість осіб.

Перші акціонерні компанії з’являються в країнах, які найбільш активно здійснювали морську торгівлю з далекими й екзотичними країнами — Індією, Африкою, Бразилією та ін. Так, першу акціонерну компанію в Англії відкрито у 1496 р., коли було здійснено спробу створити компанію для торгівлі з Індією. Проте це не вдалося внаслідок браку коштів. Через тридцять років була організована нова компанія, метою якої був пошук північного шляху до Індії. Вона виявилася більш успішною, хоча її учасники Індію не знайшли, але експедиція досягла Архангельська, а потім і Москви. Вже після цього компанія стала займатися торгівлею з Росією, внаслідок чого вона була перейменована в 1566 р. у Руську компанію (Russia Company). Компанія складалася з невеличкої кількості купців, вступні внески були також порівняно невеликі. Купці відповідали один за одного, несли загальні витрати і спільно вирішували важливі питання.

Більш значною й організованою була Ост-Індська компанія, створена в Лондоні в 1599 р. У момент створення в ній брала участь 101 особа, а в 1603 р. — вже 239. Підписка проводилася на значні суми (від 100 до 3000 фунтів стерлінгів).

Розмір участі кожного члена компанії в експедиції визначався добровільно, і кожний учасник одержував свідоцтво, що підтверджувало його участь у підприємстві, а також право на відповідну частину прибутку. Поступово в перебігу діяльності компанії розроблялися внутрішні норми організаційного характеру, зокрема правила проведення загальних зборів (чергових і надзвичайних), які передбачали обов’язкову участь кожного компаньйона у зборах (під загрозою штрафу в разі невиконання цієї вимоги).

Проте, як слушно зазначалося багатьма дослідниками, найбільш яскравими були саме нідерландські компанії, що звернули на себе увагу усієї Європи[3]. У XVI ст. в Нідерландах організуються масові морські експедиції з метою колоніальної торгівлі. Поодинці вести торгівлю було практично неможливо: іспанський уряд затримував кораблі і конфіско- вував товари, мешканці колоній найчастіше вороже ставилися до чужинців, спорядження і озброєння судів коштувало дуже дорого. Тому спочатку купці об’єднувалися в торгові морські каравани з декількох суден (кількість яких складала від 4 до 18), вносячи певний капітал для спорядження експедиції (торгівля при цьому велася за свій кошт). Таких невеличких компаній поступово утворилося дуже багато, що спричинило конкуренцію між ними. В зв’язку з цим уряд Нідерландів почав переговори з окремими компаніями про їх об’єднання, що у 1595 р. привело до створення Нідерландської Ост-Індської компанії.

Спочатку частки учасників, пропорційно яким розподілявся прибуток, були нерівними. При цьому учасникам заборонялося виходити із компанії протягом 10 років. Однак подібна заборона виявилася такою, що не відповідала торговельній практиці, і згодою учасники одержали право виходу із компанії, а ще пізніше — і право відчужувати свою частку третім особам. Наступним етапом був поділ капіталу компанії (і відповідно частки, що належала кожному із учасників) на рівні частини, що одержали назву акцій. Акції[4] були предметом біржового обороту, їх можна було відчужувати шляхом внесення записів у книгу компанії, які здійснювалися в присутності контрагентів та директора компанії і ними підписувались.

Ост-Індська компанія порівняно з англійськими компаніями була більш складною за своєю організаційною структурою. Вона складалася з п’ятьох камер, якими управляли директори. Вище керівництво здійснювала рада компанії, що складалася з представників камер. Такого органу, як загальні збори акціонерів, ще не існувало[5] — головним чином були розвинуті виконавчі органи.

Особливістю акціонерних компаній у Франції і Німеччині було те, що корпорації у цих країнах виникали з ініціативи уряду, мали не тільки економічну, а й політичну спрямованість, а також діяли під жорстким державним контролем. Все це привело до того, що така форма корпорацій розвивалася дуже повільно.

Перші спроби організації акціонерних компаній—у 1601, 1604, 1611 і 1615 рр. у Франції, в 1729, 1734, 1735, 1750 рр. у Німеччині — були вкрай невдалими. По суті тільки в другій половині XVIII — на початку XIX ст. активізується процес створення значних акціонерних товариств (у Німеччині до 1838 р. їх було всього 29).

Масова поява корпорацій та модифікація їх видів. Масова поява корпорацій пов’язана з розвитком капіталістичних відносин, бо саме у цей період виявилися основні переваги корпорацій: (а) можливість залучення значного капіталу на необмежений строк (не удаючись до кредиту або застави майна); (б) обмеження підприємницького ризику і особистої відповідальності учасників корпорації; (в) стабільність діяльності (незалежність існування корпорації від змін у складі її учасників, заборона виділу своєї частки з капіталу корпорації). Причиною масового виникнення корпорацій стало й значне спрощення процедури їх створення.

До початку ХХ ст. остаточно формуються основні сучасні організаційно-правові форми корпорацій: акціонерне товариство (публічна компанія) і товариство з обмеженою відповідальністю (приватна компанія), повне і командитне товариства (звичайне та обмежене партнерства).

У багатьох країнах партнерства не одержують корпоративного статусу (статусу юридичної особи).

Поступово корпорації стають переважною формою здійснення господарської діяльності. Форма корпорації починає використовуватися не тільки у сфері приватного бізнесу, а й у публічній та благодійній діяльності.

Характерною рисою ХХ ст. є тенденція корпорації до монополізації й утворення економічних груп. Сучасні дослідники визнають, що протягом ХХ ст. поодинокі компанії стали скоріше винятком, ніж нормальним способом ведення підприємницької діяльності. Тобто, на рівні середнього та великого бізнесу основними економічними суб’єктами виступають вже не корпорації, а економічні групи. Поширеним явищем стають злиття й поглинання корпорацій, оскільки це слугує підставою формування економічних груп. У сфері великого бізнесу такі групи створюються на транснаціональному рівні (йдеться про появу транснаціональних компаній). Крім того, поширеним стає бізнес із використанням компаній спеціального призначення як складової частини економічної групи, котрі реально не займаються підприємницькою діяльністю, а використовуються з іншою метою.

Втім, із перебігом часу означені форми корпорації перестають відповідати вимогам бізнесу, і підприємницьке середовище вимагає появи нових її організаційних форм, які б, зберігаючи основні переваги класичної корпорації, мали більш спрощену структуру та більш ліберальний режим функціонування. Тому із кінця 80-х років ХХ ст. у багатьох країнах з’являються «полегшені конструкції» корпорацій. Розглянемо це детальніше на прикладах деяких країн.

У Великій Британії протягом ХХ ст. сформувалися такі базові форми компаній:

- публічна компанія з обмеженою відповідальністю та акціонерним капіталом;

- приватна компанія з обмеженою відповідальністю та акціонерним капіталом;

- приватна компанія з відповідальністю, обмеженою гарантією;

- приватна компанія з необмеженою відповідальністю та акціонерним капіталом;

- приватна компанія з необмеженою відповідальністю без акціонерного капіталу[6].

У 2000 р. у Великій Британії з’явилася нова правова форма ведення бізнесу — партнерство з обмеженою відповідальністю (LLP), створення і діяльність якого регулюється Limited Liability Partnership Act 2000[7]. Ця форма істотно відрізняється від звичайного партнерства, визнається корпорацією, яка за своїми правовими характеристиками наближається до компанії. LLP зберігає риси партнерства в основному в галузі оподаткування — прибуток, одержаний LLP, не обкладається корпоративними податками, а розглядається як прибуток, одержаний безпосередньо кожним з партнерів; майно, що належить LLP, з метою оподатковування розглядається як майно його учасників.

У Франції законодавством передбачене існування двох основних форм товариств — акціонерного товариства (Societe Anonime — SA) та товариства з обмеженою відповідальністю (Societe a Responsabilite Limitee — SARL). У 1985 р. було запроваджено модифіковану форму SARL — підприємство однієї особи з обмеженою відповідальністю (Enterprise Unipersonnelle a Responsabilite Limite — EURL). У 1994 р. ухвалено закон, яким запроваджувалася нова спрощена форма для акціонерного товариства — Societe par Actions Simplifee (SAS). Учасниками такого товариства можуть бути лише юридичні особи, його акції не можуть пропонуватися для публічного продажу.

У Німеччині основними організаційними формами товариств зі статусом юридичної особи є:

- акціонерне товариство (Aktiengesellschaft — AG);

- товариство з обмеженою відповідальністю (Gesellschaft mit beschrunkter Haftung — GmbH);

- товариство з обмеженою відповідальністю з одним учасником (Ein-Mann-GmbH).

Повні та командитні товариства у Німеччині не мають прав юридичної особи.

У США існують підприємницькі корпорації (у відкритій (публічній) та закритій формах), а також партнерство з обмеженою відповідальністю учасників — Limited Liability Partnership, або LLP (так зване «професійне партнерство», оскільки його учасниками можуть бути особи вільних професій — адвокати, бухгалтери, лікарі) та компанія з обмеженою відповідальністю учасників — Limited Liability Company, або LLC, які являють собою нові правові форми корпорацій — своєрідні гібриди між традиційним партнерством та корпорацією.

Таким чином, можна зазначити, що особливістю історичного розвитку корпорацій є те, що вони розвивалися не за традиційною схемою, що передбачає процес просування від простих форм до більш складних. Майже одночасно, приблизно в XIV — XV ст. ст., зароджуються дві основні форми корпорацій — аналоги сучасних акціонерного та повного товариств. Подальший розвиток спільних форм здійснення підприємницької діяльності йде шляхом зближення правових ознак і властивостей цих двох видів корпорацій, з’являються проміжні форми (командитне товариство, акціонерна командита, товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю, товариства одного учасника тощо) — у результаті протягом ХІХ — ХХ ст. ст. формується загальне поняття корпорації (компанії) в англосаксонській правовій системі і господарського (торгового, підприємницького) товариства в континентальній правовій системі.

Отже, поступово складаються оптимальні способи залучення і збереження капіталу, які втілювалися у різні правові форми. Виникають товариства і корпорації, які за законодавством різних країн розрізнялися. У той же час особливістю цього законодавства є те, що в ньому термін «корпорація» вживається в досить широкому розумінні і до її назви включається одне із слів: «асоціація», «компанія», «корпорація», «фонд», «клуб», «установа», «інкорпорейтед», «інститут», «товариство», «спілка», «синдикат», «з обмеженою відповідальністю» тощо (п. 1а §102 Загального закону про корпорації штату Делавер). Усі вони можуть випускати акції, якщо інше не передбачено в їх статутах.

Унаслідок такого термінологічного розмаїття виникають певні труднощі. В подальшому терміни «корпорації» та «компанії» використовуватимемо як тотожні. Що стосується понять «корпорації» та «товариства», то вони можуть як збігатися, так і різнитися, що буде показано нижче.

Наднаціональні юридичні особи. Як альтернатива процесу гармонізації національного корпоративного законодавства у рамках Європейського Союзу (ЄС) було розроблено й прийнято низку нормативно-правових актів, якими запроваджувалося введення в цивільний оборот так званих наднаціональних юридичних осіб — європейського об’єднання з економічних інтересів, європейського акціонерного товариства, європейського кооперативного товариства. В зв’язку з цим в літературі зазначається, що органи ЄС зробили дуже цікаві й по суті унікальні спроби створення організаційно-правових форм комерційних організацій, які не обмежені територіальними кордонами окремих держав і можуть без будь-яких перешкод і обмежень поширювати свою діяльність на всю територію країн ЄС і підкорятися єдиним правилам регулювання[8] [9].

Активна економічна інтеграція в рамках європейського простору в середині 80-х років викликала до життя перше наднаціональне правове утворення — European Economic Interest Grouping (Європейське об’єднання з економічних інтересів — ЄОЕІ)2, яке є організаційно-правовою формою ведення спільної діяльності з метою оптимізації бізнесу його учасників шляхом об’єднання їхніх ресурсів, діяльності та досвіду[10]. Діяльність ЄОЕІ має бути пов’язана з бізнесом його учасників, але не заміщати його (тобто функції об’єднання повинні здійснюватися поряд з діяльністю кожного з його учасників). Одержання прибутку не є метою ЄОЕІ. Якщо ж об’єднання одержує будь-який прибуток, останній підлягає розподілу між його учасниками. Відповідно до Регламенту Ради (ЕС) № 2157/2001 від 8 жовтня 2001 р. про Статут європейського товариства (SE) (ЄТ)[11] ЄОЕІ не має статусу платника податку.

Учасниками ЄОЕІ можуть бути товариства, фірми та інші юридичні особи, що створені відповідно до права держав-членів ЄС і мають свій зареєстрований офіс на території Співтовариства. ЄОЕІ може бути також утворено фізичними особами, що здійснюють промислову (включаючи народний промисел), торговельну чи сільськогосподарську діяльність або надають професійні та інші послуги на території Співтовариства. ЄОЕІ зобов’язано мати не менш двох учасників з різних держав-членів ЄС. Учасниками об’єднання не можуть виступати інші ЄОЕІ.

ЄОЕІ створюється на підставі договору, що укладається між усіма його учасниками. Цей договір подається для реєстрації в орган, уповноважений державою-членом ЄС. З моменту реєстрації договору про створення ЄОЕІ об’єднання стає правоздатним. Відомості про створення ЄОЕІ і припинення його діяльності підлягають опублікуванню в «Офіційному віснику Європейського Союзу». Юридична адреса ЄОЕІ повинна бути в одній з держав- членів ЄС. Однак вона може переноситися з однієї держави в іншу з дотриманням передбачених Регламентом формальностей.

Управління ЄОЕІ здійснюється за допомогою двох органів-учасників, що діють колективно, і менеджера (менеджерів). Кожен учасник ЄОЕІ має один голос, якщо контрактом не передбачене інше. Регламент про статут ЄТ містить перелік питань, рішення з яких приймаються учасниками тільки одноголосно. ЄОЕІ не може наймати на роботу більше 500 осіб.

У ЄОЕІ не є обов’язковим формування спільного капіталу. Його учасники можуть обрати й інші форми фінансування діяльності об’єднання, але воно не може залучати інвестиції шляхом публічного звернення.

Порядок розподілу прибутку (покриття збитків) від діяльності ЄОЕІ визначається договором. Якщо в останньому це питання не врегульовано, розподіл прибутку (збитків) здійснюється між учасниками нарівно. Прибуток (збитки) ЄОЕІ обкладається податком тільки як прибуток (збитки) учасників об’єднання. Кожний з учасників ЄОЕІ несе необмежену і солідарну відповідальність за його боргами.

Численні заборони, що накладаються Регламентом на діяльність ЄОЕІ, у сполученні із необмеженою відповідальністю його учасників привели до досить низької поширеності даної форми на практиці. На початок 2003 р. налічувалося близько 800 таких об’єднань[12].

Іншим видом наднаціональної юридичної особи, яка виникла і функціонує у рамках ЄС, стало європейське товариство (ЄТ), або європейська компанія. Потреба в ЄТ зумовлювалась тим, що, незважаючи на прогрес у зближенні правових систем держав-членів ЄС, правове регулювання європейського бізнесу, як і раніше, залишалося на національному, внутрішньодержавному рівні. Це істотно ускладнювало роботу великих товариств, що мали численні дочірні товариства й філії на території різних країн ЄС. Великий бізнес давно втратив національний характер і мав потребу у виникненні нових «наднаціональних» правових утворень. Істотним досягненням на шляху формування адекватної правової структури для міжнародного бізнесу стало прийняття Регламенту про європейське акціонерне товариство.

Ідея про створення ЄТ виникла в рамках ЄС практично з перших років його існування. Спочатку були висунуті дві концепції створення ЄТ — концепція товариства «європейського типу» та концепція товариства «європейського права»[13]. Для всіх країн ЄС запроваджено єдину систему правового регулювання діяльності нового корпоративного утворення — європейського товариства (European Company (англ.), Societas Europaea, або SE)[14]. Згідно з Регламентом про статут європейського товариства 2001 р. ЄТ створюється у формі акціонерного товариства і може бути зареєстроване в будь-якій з держав-членів ЄС. Від ідеї автономної реєстрації і ведення окремого реєстру ЄТ на рівні ЄС країни-учасниці відмовилися. Найменування ЄТ обов’язково має містити абревіатуру «ЄТ» мовою відповідної держави-члена.

Способи формування ЄТ є різними. Воно може бути створене двома й більше юридичними особами шляхом підписки на його акції, може виникати внаслідок злиття діючих акціонерних товариств або перетворення національного акціонерного товариства на європейське. ЄТ може бути також сформоване як холдингова компанія, що поєднує національні акціонерні товариства шляхом володіння їхніми пакетами акцій. ЄТ може засновувати дочірні товариства на території держав ЄС (також у формі ЄТ). Планувалося, що ЄТ використовуватиметься насамперед для здійснення транскордонних злиттів акціонерних товариств, розташованих у різних державах-членах ЄС.

Капітал ЄТ має бути виражений у євро. Розміщений капітал повинен бути не менш 120 тис. євро. Цікаво, що попередні редакції проекту Регламенту передбачали значно вищий мінімальний розмір капіталу ЄТ (проект 1970 р. — 500 тис. екю, проект 1975 р. — 250 тис. екю). Змен- шення вимог щодо капіталу ЄТ спрямоване на створення умов для використання цієї форми не тільки великим, а й середнім бізнесом.

Унікальною властивістю ЄТ, яка виділяє його з кола національних юридичних осіб, є можливість перенесення свого місцезнаходження (зареєстрованого офісу) з однієї держави ЄС в іншу в порядку, визначеному ст. 8 Регламенту, не втрачаючи при цьому своєї правосуб’єктності. Фахівці вважають це основною перевагою ЄТ перед національними юридичними особами[15].

Питання управління ЄТ вирішуються досить узагальнено. Товариству на вибір пропонується однорівнева чи дворівнева структура органів управління.

Перевагами ЄТ є: (а) можливість перенесення зареєстрованого та фактичного місцезнаходження з однієї країни ЄС до іншої; (б) спрощений порядок здійснення транскордонних злиттів та приєднань; (в) більш вигідний режим оподаткування.

Останнім часом все частіше порушується питання про створення так званих «підприємств соціальної економіки» — кооперативів, товариств взаємодопомоги, асоціацій, установ.

Процеси становлення різних форм корпорацій викликано багатьма причинами. По-перше, це пов’язано із задоволенням потреб людини максимально прийнятними для цього способами, включаючи створення ефективних структур виробництва і реалізації продукції. Причому з розвитком бізнесу ці структури вдосконалюються, що зумовлюється не тільки прагненням вкладення все більших коштів і одержання віддачі від цього у вигляді прибутку, а й прагненням учасників цих структур запобігти несенню ризику відповідальності всім своїм майном. У свою чергу, все це викликає необхідність участі у справах компанії, що дозволяє постійно «тримати руку на пульсі бізнесу», безпосередньо керувати ним. Звідси випливає формування поняття корпоративного управління й удосконалення способів його здійснення.

По-друге, природно, що на всіх етапах розвитку суспільства людина постійно підвищує вимоги до кінцевого продукту виробництва, що потребує застосування нових універсальних технологій. У свою чергу, їх використання вимагає залучення значних капіталів (інвестицій). Унаслідок цього виникає необхідність в управлінні фінансовими потоками як усередині корпорації, що залучає кошти, так і в цілому в країні. З’являються фондові ринки. З розвитком економічних зв’язків фінансові потоки, продукція, робоча сила, технології, продукти інтелектуальної діяльності виходять за межі конкретної країни і на міжнародному рівні породжують необхідність створення наднаціональних юридичних осіб.

По-третє, формується потреба в різних рівнях ведення бізнесу — дрібному, середньому та великому. Кожний з них викликаний своїми причинами, виконує свої завдання і займає власну нішу в економіці та суспільстві. Діяльність дрібних і середніх корпорацій зосереджується в споживчій сфері — торгівлі, сервісі, громадському харчуванні тощо. Такі корпорації засновані, як правило, на приватному капіталі однієї або декількох осіб, що об’єднали власні зусилля для ведення спільної підприємницької діяльності. Вони набувають форми повних, командитних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ), кооперативів, партнерств та ін., що відповідає тим цілям, які ставлять перед собою їх учасники (члени). Для залучення максимально великого капіталу рамки таких структур стають неприйнятними. Економічна концентрація капіталу вимагає іншої правової форми його виникнення й існування. Цими економічними причинами і зумовлюється створення акціонерних товариств.

При концентрації капіталу спостерігаються діаметрально протилежні тенденції: для того щоб зібрати великий капітал, не завжди необхідно і можливо вкладати значні кошти одним або декількома інвесторами. Об’єднання засобів численних дрібних інвесторів також дає в результаті виникнення великого об’єднаного капіталу. Наступне використання такого капіталу, що приносить прибуток, вимагає подальшого вкладення за законами розширеного відтворення. Таким чином, виникає можливість і з’являється тенденція до утворення великих корпоративних об’єднань зусиллями вже сконцентрованого капіталу без участі дрібних інвесторів (акціонерів). Формуються суперакціонерні товариства.

Економічна зумовленість зазначених процесів виникнення корпорацій полягає у прагненні для заданого їх функціонування зосередження великого капіталу й уникнення майнової відповідальності їх учасників унаслідок конкурентної боротьби, економічних криз, банкрутств тощо. Інвестори прагнуть уникнути ризику, а відтак, і відповідальності. Тому постійно випрацьовувалася така форма організації підприємницької діяльності, яка дозволила вирішити ці два принципових питання. Відбувається перенесення ваги відповідальності з фізичних осіб на особу юридичну[16]. Особливого значення все більше надають такому призначенню капіталу і, як наслідок, такій ознаці юридичної особи, як її самостійна майнова відповідальність, відводячи їй роль визначального стимулу вкладення та прирощення коштів. Усе інше має допоміжний характер, підкорений основній ідеї: покладанню відповідальності на юридичну особу й усунення від відповідальності її учасника. «Сучасна юридична особа — це персоніфікована відповідальність суб’єкта, спеціально створеного для цієї мети правовим устроєм»[17].

Між тим було відзначено, що «...оскільки компанія утворена відповідно до закону, вона повинна розглядатися як відокремлена особа з усіма, тільки їй належними правами й обов’язками, а мотиви тих, хто брав участь у створенні цієї компанії, абсолютно байдужі»[18].

Сьогодні акціонерне товариство (АТ) як юридична особа в першу чергу є суб’єктом підприємницької діяльності, що здатний організувати велике диверсифіковане інноваційне виробництво, ефективний механізм внутрішньогалузевого, міжгалузевого і внутрішньофірмо- вого переливу капіталу, гарантоване стійке кваліфіковане управління, засноване на професіоналізмі й особистій відповідальності посадових осіб.

Таким чином, протягом тривалого часу правовий статус юридичних осіб вдосконалювався, формувалися різні види корпорацій, основними з яких стали товариства, відповідальність учасників яких є обмеженою (АТ й ТОВ). Глобалізаційні економічні та соціальні процеси породили наднаціональні юридичні особи, що є наступним кроком у зближенні.

<< | >>
Источник: І. Спасибо-Фатєєва, О. Кібенко, В. Борисова.. Корпоративне управління: Монографія. 2007

Еще по теме § 1. Світові процеси становлення корпорацій:

  1. СТАНОВЛЕННЯ КОРПОРАЦІЙ, КОРПОРАТИВНОГО ПРАВА та корпоративного управління глава 1. Становлення корпорацій
  2. 3. Світові тенденції розвитку та загальноприйняті принципи корпоративного управління
  3. § 2. Виникнення корпорацій в Україні
  4. в) Юридична особа (корпорація)
  5. § 1. Сутність поняття «корпорація»
  6. § 2. Окремі види корпорацій
  7. Колегіальні та одноособові виконавчі органи корпорацій.
  8. § 5. Законодавчий процес
  9. § 3. Стадії правотворчого процесу
  10. §6. Екстраординарний процес