<<
>>

Транснаціональні корпорації.

Проблема функціонування транснаціональних корпорацій (далі — ТНК) — одна з найцікавіших в юридичній науці, тому невипадковий інтерес до неї вчених-правознавців, про що свідчать численні монографічні і дисертаційні дослідження[232].

На сьогодні в економічній та юридичній літературі не вироблено єдиних підходів до природи феномена ТНК.

Звичайні природні закони розвитку доводять, що зростання субстанції приводить до розширення її меж, а в подальшому — і до видозмін. Економічний розвиток юридичної особи, зростання підприємства і капіталів роблять спочатку невигідним, а потім і неможливим здійснення її діяльності в певних територіальних межах. Сама територіальна обмеженість, як правило, приводить до монополізації тих чи інших утворень спочатку на національних, а в подальшому — й на світовому ринках.

Стиснення сфери діяльності такої корпорації стає неприпустимим і започатковується процес інтернаціоналізації, в який втягується все більше коло економічних відносин.

Це приводить до транснаціоналізації світової економіки та робить взаємозалежними зв’язки різних національних економік багатьох країн.

Можна вказати на такі етапи становлення ТНК із звичайної компанії:

1- й етап — компанія стимулює вивезення своєї продукції за кордон;

2- й етап — засновує за кордоном представництва з продажу своїх товарів;

3- й етап — продаж товарів починає супроводжуватися продажем ліцензій, патентів тощо;

4- й етап — компанія засновує на території іншої держави виробництво, розташовує там підприємство;

5- й етап — відбувається інтернаціоналізація складу керівних органів компанії;

6 етап — інтернаціоналізується склад акціонерів.

Транснационализація світової економіки стала провідною тенденцією сучасних міжнародних економічних відносин. Поступово складаються фундаментальні процеси глобалізації економічного простору, що замикає у величезне коло світову економіку із втягненням до нього національних ринків із поглибленням міжнародного поділу та інтеграції праці.

Це в свою чергу викликає необхідність створення відповідного механізму правового регулювання прямих іноземних інвестицій за участю ТНК[233]. Вони стали основними суб’єктами фінансування світового інвестиційного процесу. Понад двох третин усіх платежів за передання технологій здійснюється в системі ТНК1. Унаслідок цього постає низка питань щодо регулювання процесів фінансопотоків, які, за висловом О. Рогача, полягають в короткостроковому фінансуванні мережі ТНК та довгостроковому фінансуванні діяльності в цілому[234]; охороні права інтелектуальної власності; інноваційної діяльності тощо. І все це має відбуватися на тлі додержання вимог конкурентного законодавства в світі, оскільки по суті ТНК являють собою гігантські монополістичні компанії[235].

Україні, безумовно, важливо правильно обрати інтеграційні вектори, зважаючи на багатовимірність геополітичного, геоекономічного і соціо- культурного простору1.

Як слушно зазначається в літературі, ТНК вже протягом тривалого часу є «ключовими» суб’єктами міжнародних відносин у сфері як економіки, так і права2. Термін «транснаціональна корпорація» вперше був використаний ООН для позначення підприємства, що має дочірні підприємства або відокремлені підрозділи в двох або більш країнах, що функціонують відповідно до такої системи ухвалення рішень, котра дозволяла б проводити погоджену політику і загальну стратегію. В цьому полягає насамперед економічний зміст структури ТНК, котра мислиться як така, що здійснює основну частину своїх операцій за межами країни, де вона зареєстрована і має мережу відділень, філій, підприємств3. Містке визначення надав ТНК професор Оксфордського університету С. Лалл, охарактеризувавши їх як значні компанії, що здійснюють під своїм контролем прямі інвестиції в декількох країнах4. В літературі їх часто називають по- різному — «багатонаціональні монополії», «багатонаціональні корпорації», «глобальні», «понаднаціональні», «міжнародні монополії» тощо.

Слід розрізняти ТНК і міжнародні утворення, які, в свою чергу, можуть бути двох видів: такі, що засновані безпосередньо міжнародним договором (Міжнародний банк реконструкції та розвитку) і на підставі внутрішнього закону, прийнятого на базі міжнародного договору (рис. 2).

Рис. 2

1 Див.: Захарченко В. І. Інтегр ція промислового комплексу України у світову промислову систему // Стратегічна панорама. - 2004. - № 3. - С. 124.

2 Див.: Радченко Л. Деякі правови аспекти регулювання діяльності транснаціональних корпорацій // Право Україші. - 2005. - № 11. - С. 134.

3 Див.: РайзбергБ. А., Лозовский Л. Ш., Стародубцева Е. Б Современный экономический словарь. - 2-е изд., исп. - М., 1998.

4 Див.: Международные моноп ши на современном этапе. - М., 1976. - С. 242.

При визначенні поняття ТНК та її характеристики обирають один з трьох шляхів:

- урахування їх якісних особливостей, за допомогою яких вони відокремлюються від інших утворень (специфіку структури майна, організації управління і діяльності);

- надання їх кількісної характеристики (наявність і значність активів за кордоном, кількісний склад продажів, прибутки, кількість залежних підприємств, що знаходяться за межами такзваної «головної» компанії тощо);

- поєднання обох підходів.

У зв’язку з цим постають питання про правовий статус ТНК, її структурних одиниць, відносини між ними, їх правове регулювання, а також регулювання інвестування, в тому числі з передання технологій, тобто інноваційної діяльності.

Основні ознаки ТНК:

- її підприємницька діяльність здійснюється на території декількох держав. Важливо при цьому відрізняти міжнародність капіталу і міжна- родність підприємницької діяльності. Головним є не те, звідки (з яких країн надходить капітал), а куди він спрямовується.

Між тим не слід спрощувати цю ознаку, зводячи її до вивезення корпорацією товару за кордон.

Мається на увазі вивезення інвестицій з метою налагодження підприємницької діяльності за межами розташування корпорації;

- вона підкоряється певній державі (значно рідше — двом або декільком державам). Тобто, в ТНК панує капітал однієї держави, що і надає можливості існування таких суперечливих понять, як ТНК США або ТНК Японії. Ця ознака проявляється зовні в можливості для державних органів країни капіталу ТНК давати обов’язкові для неї та її структурних утворень вказівки (прикладом може слугувати заборона урядом США постачання обладнання для газогону «Уренгой-Ужгород»);

- відносини між материнською компанією та її зарубіжними утвореннями ґрунтуються на системі економічної залежності, яку називають системою участі. Фінансовий контроль підсилюється технологічним та патентно-ліцензійним контролем;

- ТНК є об’єднанням монополістичного капіталу. Тобто, вона є не просто компанією, яка інвестує кошти за кордон, а гігантським утворенням, інтереси якого виходять за межі однієї країни, і є значно більшим за інших компаній за розміром капіталу і рівнем конкурентоздатності.

Отже, з правової точки зору ТНК є не єдиним суб’єктом права, а сукупністю формально самостійних юридичних осіб, створених відповідно до законодавства різних країн, а також утворень без прав юридичної особи. Це загальноприйняте и майже не спростовуване бачення ТНК[236], яке підтримують і англійські вчені, наприклад, К. Шмітткофф, котрий визначає ТНК як групу компаній з різною національністю, пов’язаних через пакети акцій, управлінським контролем або укладенням договору, що являють собою економічну єдність[237]. Іншими словами, їх сутність полягає в тому, що вони становлять економічну єдність при юридичній множинності[238].

Отже, можна вказати на такі зв’язки в ТНК (рис. 3):

Рис. 3

Створення мережі філій, що входять до складу ТНК, має як позитивну, так і негативну сторони.

Позитив полягає в забезпеченні тим самим жорсткого і абсолютного контролю за підприємницькою діяльністю за кордоном. Негативним же є те, що:

а) по боргах філій несе відповіда гьність вся корпорація у цілому. Для запобігання таким несприятливим для діяльності компанії наслідкам вона часто створює дочірнє товариство з відносно невеликим капіталом, яке й несе відповідальність по боргах філій;

б) в багатьох країнах відкриття ілії надає можливість для держави місця її знаходження вимагати надашія відомостей про корпорацію, в тому числі її діяльності в різних державах що не відповідає інтересам ТНК.

Структура ТНК через створен я дочірніх компаній також має свої привабливі риси і навпаки.

Позитив такого структурування НК полягає в тому, що:

а) дочірня компанія є національним суб’єктом права тієї держави, де вона зареєстрована;

б) вона не надає інформації про діяльність корпорації;

в) звітує перед материнською.

Негатив же насамперед в аспекті оподаткування.

Нарешті, поширеним є такий розвиток ТНК, як об’єднання підприємницької діяльності в різноманітних формах, що раніше іменувалися в Україні «спільними підприємствами», а нині — підприємствами з іноземними інвестиціями. Вони в інших країнах можуть як мати права юридичної особи, так і не бути нею, наприклад, якщо капітал вкладається у негласне товариство або партнерство чи відносини взагалі базуються на договорі про спільну діяльність. В Україні підприємства з іноземними інвестиціями мають статус юридичної особи і створюються в організаційоно-правовій формі товариств[239].

Загальні риси таких юридичних осіб:

- вони є об’єднаннями для ведення тривалої, а не одноразової діяльності;

- ця форма не використовується для торговельної діяльності;

- їх учасниками є юридичні особи, а в окремих випадках — неінкор- поровані об’єднання;

- в них залучається національний та іноземний капітал.

Залежно від складу учасників таких компаній вони можуть бути

трьох категорій:

- в яких національний та іноземний капітал представлений відповідними державами (зустрічається рідко);

- в яких беруть участь приватні (місцеві та іноземні) підприємці;

- в яких припускається участь державного (як правило, країни розташування такої компанії) і приватного (як правило, іноземного) капіталу.

Позитивом при цьому є гнучка форма такої компанії, що надає широкі можливості для врахування різноманітних організаційно-правових аспектів. Крім того, кожна держава впливає своїм законодавством і адміністративними засобами не на всю ТНК, а лише на її частку, що функціонує в межах її кордонів. Перевагою є й те, що реєстрація дочірніх або змішаних компаній у країнах з більш вигідними умовами оподаткування, розвиненими інструментами фінансового ринку, доступним кредитуванням і його привабливими умовами надає вигоду в такій структурі відносин всій ТНК.

Розгалуженість структури ТНК ставить на порядок денний питання про визначення її місцезнаходження, щ эдо чого випрацювано різні критерії: місця її створення, місцезнаходження, теорії контролю (рис 4).

Рис. 4

Щодо перших двох критеріїв є ясність, стосовно ж третього, то згідно з «теорією контролю» компанія має національність тієї країни, особи якої здійснюють над нею фактичний контроль. Це пов’язано з тим, що головною ознакою для ТНК є контроль за ухваленням рішення в корпорації незалежно від відносин власності або розподілу відповідальності між відділеннями в системі ТНК. Іншими словами, в ТНК завжди існує наявність єдиного центра ухвалення рішень (єдиного управління справами декількох утворень, що при цьому мають самостійну право- суб’є тність відповідно до законодавства тієї або іншої держави.

В становлення ж солідарної або субсидіарної відповідальності корпорації по боргах залежних осіб знехтувало б сутність конструкції юри- диіної особи. Проте негативні наслідки для компанії у цілому за свої «частки» може існувати в тих сферах відносин, де в правовому документі бов’язки покладаються саме на ТНК як таку. Однак слід розмежовувати відповідальність, передбачену приватним правом, і публічні механізми впливу на порушення (рис. 5).

Таким чином, ТНК як економічний конгломерат юридичних осіб не знають територіальних обмежень. У зв’язку з цим будь-яке національне законодавство неминуче повстає перед проблемою правового регулювання відносин за участю груп компаній, до яких входять юридичні особи різної «національності». Але держави поширюють свою юрисдикцію тільки на ту частину ТНК, що знаходиться на їхній території. Отже, виявляється, що всі компанії, котрі входять до економічно єдиної структури ТНК, підкоряються кожна окремо законам держави їхньої «національності». Жодна держава за умови додержання принципу територіального суверенітету не може охопити у своєму регулюванні весь комплекс ТНК (тобто як материнські, так і дочірні компанії, їхні філії). Відтак, тільки національне регулювання не може вважатися ефективним. Використання колізійних норм також лише почасти згладжує гостроту проблеми[240].

ТНК звичайно прагне до наднаціонального регулювання, оскільки це вимагається самим її наднаціональним статусом. Передусім це зумовлено метою одержання ТНК на території іноземних держав пільг і привілегій, а також надання ТНК міжнародно-правових гарантій від політичних ризиків, націоналізації, обмежень, відшкодування збитків унаслідок беззладдя, воєнних дій тощо.

Для досягнення цієї мети застосовуються такі заходи:

- розроблення одноманітних інвестиційних кодексів або інших законів;

- створення системи міжнародного страхування збитків, що можуть виникнути внаслідок націоналізації та в інших випадках примусового порушення власницьких прав інвесторів за кордоном;

- створення міжнародних арбітражних органів, покликаних розв’язувати конфлікти між приватними особами (вкладниками капіталу) і державами-реципієнтами іноземних інвестицій;

- укладення угод між країною-експортером капіталу і країною-ім- портером (договорів про торгівлю, про торгівлю і навігацію, про економічне і техничне співробітництво), в яких містяться гарантії, що надаються прямим іноземним інвестиціям однієї сторони, котра домовляється на території іншої сторони.

12 грудня 1961 р. ОЕСР були затверджені Кодекс лібералізації поточних «невидимих» операцій (Code on the Liberalization of Current Invisible Operations) та Кодекс лібералізації руху капіталів (Code on the the Liberalization of Capital Movements). 21 червня 1976 р. ОЕСР ухвалила

як додаток до Декларації про міжнародні інвестиції і багатонаціональні підприємства Посібник по багатонаціональним підприємствам (OECD Guidelines on Multinational Enterprises), а також ще три рішення ОЕСР з питань та принципів національного режиму, про інвестиційні заохочувальні й обмежувальні засоби, про міждержавні консультаційні процедури щодо управління ТНК. Все це являє собою стандарти ОЕСР з правового регулювання ТНК державами, на території яких вони здійснюють свою діяльність.

Утім, такі спроби на міжнародному рівні врегулювати діяльність ТНК як суб’єкта публічного права навряд чи можна назвати успішними, хоча дослідники продовжують наполягати саме на такому шляху, тобто на визнанні ТНК суб’єктом міжнародного публічного права[241]. Аналіз досягнутих на сьогодні результатів у цій галузі, включаючи багаторічне обговорення проекту Кодексу поведінки ТНК, дозволяє зробити висновок про неефективність застосування системи міжнародного публічного права для регулювання діяльності ТНК. Наділення ТНК міжнародною правосуб’єктністю, прирівнювання їхнього правового статусу до правового статусу суверенної держави порушують основні принципи, на яких заснована система міжнародного публічного права. В доктрині були запропоновані юридичні механізми пристосування категорій та інститутів міжнародного публічного права для регулювання приватноправових відносин за участю ТНК. Невипадково проект Кодексу поведінки ТНК викликав стільки суперечливих суджень і так і не був затверджений як офіційний документ. Зараз інтерес до його подальшого розроблення й удосконалення значною мірою втрачено.

Будучи вагомим економічним і політичним важелем, ТНК прагнуть у будь-які способи відстояти свої інтереси і нав’язати прийнятні для себе правила поведінки. Так, часто вони включають до договорів положення про вибір місця розгляду спорів судом в державі, право якої найбільше відповідає інтересам ТНК. Не припиняються їхні зусилля й щодо спроб поширити національне законодавство певної країни на діяльність усіх ланок ТНК в інших країнах або використання ТНК як інструмента своєї зовнішньої політики[242]. І таке прагнення знайшло відклик в юридичних теоріях. Як зазначає Ю. Юмашев, одні автори доводять, що слід підкорити відносини в ТНК закону місцезнаходження країни контролюючої компанії. Інші ж, навпаки, вказують, що це недооцінює роль захисних функцій національних законів підконтрольних компаній відносно своїх акціонерів та кредиторів[243]. Навпаки, В. Опришко вважає, що ТНК, будучи єдиним економічним угрупованням юридичних осіб різної державної належності, здійснюють свою діяльність на основі національного законодавства, хоча й під керівництвом єдиного центру[244].

Цьому питанню присвятили дослідження численні вітчизняні та зарубіжні науковці, зокрема, Р. Вернон у працях «Суверенність: поширення міжнаціональної діяльності американських підприємств», «Шторм з питання ТНК: дійсні дані», Дж. Стопфорд і С. Стрендж у роботі «Дер- жави-суперники, фірми-суперники: конкуренція на світовому ринку», Н. Ю. Асс та ін.[245]

Утім, однозначного розв’язання цієї проблеми так і не запропоновано. Еклектична парадигма, про яку наголошував професор Рединського університету (Велика Британія) Джон Данінг як конституційна основа діяльності ТНК, що полягає в поєднанні різних типів виробництва (ресурсно-базового, імпортно-замінюючого, експортно-орієнтованого, глобально-орієнтованого)[246], очевидно, і є властивістю правового регулювання діяльності ТНК. При цьому залишається актуальним застереження І. Лукашука щодо неминучої плутанини при спробах поєднати норми з різними механізмами дії, за допомогою яких пропонується регулювати міжнародні зв’язки різного рівня. Він зазначав, що внаслідок цього різні суспільні відносини механічно об’єднуються, а відповідно об’єднуються і норми, що належать до різних правових систем[247].

Єдиним документом, що регулює в Україні діяльність ТНК, є Конвенція від 6 березня 1998 р. «Про транснаціональні корпорації», підписана і ратифікована Україною 13 липня 1999 р. Конвенція набрала чинності 14 січня 2000 р. і передбачила необхідність розроблення кожною країною-членом (а це, крім України, Російська Федерація, Вірменія, Бєларусь, Киргизія, Молдавія, Таджикистан) спеціальних внутрішніх нормативних актів, необхідних для реєстрації ТНК на її території. На жаль, такі документи ухвалено не було.

Крім того, аналіз норм Конвенції свідчить про досить низький рівень її розроблення, бо вона дуже поверхово та суперечливо визначає цивільно-правовий статус ТНК, фактично відсилаючи з більшості питань до законодавства країни місця реєстрації самої корпорації або юридичних осіб — її учасників.

На сьогодні діяльність ТНК може бути врегульована лише за допомогою законодавства про групи юридичних осіб, що пов’язані відносинами залежності.

Аналізуючи вплив ТНК на питання корпоративного управління, слід зазначити, що великі ТНК, приходячи в український бізнес, запроваджують більш високі стандарти корпоративного управління, підвищуючи тим самим загальну корпоративну культуру.

Цікавим є той факт, що численні проекти технічної допомоги, яка фінансується провідними іноземними державами та особливо активно — США, спрямовані саме на впровадження в Україні світових стандартів корпоративного управління. Достатньо згадати такі впливові проекти, як «Корпоративне управління в Україні», «Корпоративний розвиток в Україні», котрі адмініструвала Міжнародна фінансова корпорація (член групи Світового банку), проект «Міжнародні стандарти бізнесу — корпоративне управління», що здійснювався компанією «Financial Market International, Inc» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку, проект «Центр комерційного права», який здійснюється фірмою Делойт Туш Томатсу за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку. Завдяки подібним проектам ТНК готують підґрунтя для успішного просування на українські ринки та плідної співпраці з українськими менеджерами, а іноземні уряди намагаються захистити права своїх інвесторів в Україні через запровадження в українських товариствах світових стандартів у галузі корпоративного управління.

<< | >>
Источник: І. Спасибо-Фатєєва, О. Кібенко, В. Борисова.. Корпоративне управління: Монографія. 2007

Еще по теме Транснаціональні корпорації.:

  1. § 2. Виборні органи управління корпорації
  2. Незалежність безстрокового існування корпорації від її учасників.
  3. Виробничі кооперативи як корпорації — юридичні особи.
  4. § 1. Вищий орган корпорації
  5. § 4. Правові форми взаємовідносин держави і комерційної корпорації
  6. Формування майна та права власності корпорації.
  7. РОЗДІЛ IV ОРГАНИ УПРАВЛІННЯ Глава 1. Формування та визначення компетенції органів корпорації: загальні проблеми
  8. д) Юридична особа як суб ’ект обов ’язків і прав
  9. в) Юридична особа (корпорація)
  10. 2) Відповідальність юридичноїособи
  11. §3. Юридичні особи
  12. 3) Права юридичної особи
  13. Стратегічне планування та стратегічне управління в умовах розгортання ноосфери
  14. Види суб’єктів корпоративних відносин. Інтереси суб’єктів корпоративних відносин. Теорія інтересу Ієрінга.
  15. § 1. Сутність поняття «корпорація»
  16. б) Держава як юридична особа
  17. § 4. Корпоративні норми і норми права
  18. § 1. Економічний аспект корпоративної власності
  19. г) Юридична особа як діючий суб'скт