<<
>>

Законодавство має встановлювати справедливі правові норми, які суб’єкти корпоративних правовідносин вважатимуть розумними і добровільно їх виконуватимуть.

3.

4. Такі правила повинні бути чітко окреслені, легко сприйматися і застосовуватися на практиці. Особливо це актуально для захисту прав акціонерів при торгівлі цінними паперами.

Фахівці, експерти і радники часто посилаються на перевагу введення процедурних засобів перед використанням прямих заборон, які нерідко можна обійти за допомогою різних механізмів. В той же час управляючі навряд чи виконають процедурну вимогу щодо узгодження правочинів акціонерами, оскільки вони можуть розраховувати на одержання такого узгодження. Причому такий шлях буде не тільки законним і можливим, а й з ним вони уникають ризику виявлення порушень з їх боку і негативних наслідків цього, а також несення додаткових витрат, пов’язаних із обходом встановленого порядку. Це приведе також до того, що одержання узгодження акціонерів змусить управляючих зробити правочин більш «цікавим» для акціонерів, продумати його вчинення і умови, щоб гарантувати узгодження. Похідним чином цей механізм вплине і на договірну дисципліну, і на продуманість в укладенні договорів, зваженості цього.

5. Норми закону повинні бути не тільки чітко і ясно сформульованими, а й достатньою мірою простими. Ця вимога є не тільки загальним наголосом, а й виходить з того, що ніякі суб’єкти корпоративного управління не можуть користатися нормами, а суди — забезпечити їх виконання і захист прав, якщо вони їх не розуміють. Саме це спонукає на обхід таких норм, а судове тлумачення припускає порушення їх сенсу. Такі ж застереження слід висловити й щодо необгрунтовано складного законодавчого акта.

6. Отже, враховуючи наведене, зазначимо на кінцеву функцію законодавчого регулювання, яка полягає в максимальному підвищенні значущості комерційної (підприємницької) діяльності в очах інвесторів, розуміння ними вигідності здійснення вкладень (інвестицій) в АТ з можливістю як одержання прибутків, так і здійснення своїх прав на управління.

Тим самим підвищується значущість АТ і в суспільстві в цілому, яке усвідомлюватиме, що вони є нормальним економічним утворенням, і суспільство не потребує несення якихось суттєвих витрат, пов’язаних з їх діяльністю, а навпаки, їх діяльність приносить користь суспільству.

Наше суспільство вже зазнало скандалів в діяльності тих чи інших новостворених структур, в які населення вкладало кошти. Це загальновідомі страхові компанії, довірчі товариства, недержавні пенсійні фонди тощо, які суттєво підірвали довіру інвесторів і надовго позбавили їх бажання вкладати свої кошти в бізнес, тим більше, що вкладені кошти фактично ним не були повернені не через збиткову діяльність цих структур (а це був би звичайний підприємницький ризик), а внаслідок допущених порушень в їх діяльності. Порушення ж в свою чергу виникли через недосконалість законодавства і відсутність санкцій за це. Свою лепту в це внесли і недосконалі дії з розслідування порушень, що мали (чи не мали?) місце в цій сфері, а також поширення не завжди правильної інформації про це засобами масової інформації. Не вдаючись до подробиць цього аналізу, доведемо лише відомі наслідки — утримання людей вкладати свої кошти в акції та настороженість іноземних інвесторів щодо участі в цих процесах.

Взаємозумовленість економічного, політичного і корпоративного аспектів проблем інвестування простежується й в диктуванні інвесторами умов здійснення ними вкладень. Зрозуміло, що ризик цих операцій породжує і вимоги підвищених компенсацій можливих втрат інвесторів унаслідок усвідомленого (і небезпідставного) припущення про порушення з боку управлінців, нерозвиненість ринку, ненадійність захисту тощо. В свою чергу, це позначиться на вартості акцій на ринку — їх зниження. Зазвичай, з боку управляючих буде нерозумним не тільки продавати, а й виставляти акції за занадто низькими цінами, а з боку інвесторів — прид- бавати акції за завищеними цінами (на їх думку), оскільки вони іманентно не довіряють такому вкладенню капіталу, що поглиблюється небезпечністю націоналізації, зміни оподаткування.

Тому і зберігається становище, коли випуск акцій не є засобом залучення коштів, а ринок не одержує інвестицій.

Законодавство покликано в першу чергу забезпечити надійність вкладень інвесторів, їх віру в АТ, одним із засобів чого є встановлення правил належного корпоративного управління, відповідальності управляючих, захисту акціонерів та гарантованості проти змін законодавства.

З огляду на відсутність таких умов у сучасності норми закону повинні стати основним засобом розв’язання зазначених проблем.

Якщо виходити з таких позицій, то закон про АТ має стати набором регулятивних і організаційних правил (що допускають можливість іншого підходу, якщо це передбачено статутом товариства), які покликані забезпечити:

ухвалення рішень з укладення договорів, їх виконання, застосування засобів забезпечення цього, спрямованих на одержання максимального прибутку і

використання його в інтересах всіх і кожного через

надання управляючим достатньої свободи і повноважень щодо управління діяльністю АТ, однак і

здійснення повномірного контролю за їх діяльністю,

захисту інтересів акціонерів (а певною мірою — й кредиторів) від дій інсайдерів зі шкодою їх інтересам.

Впровадження таких механізмів у закон і надасть можливість іменувати його модель самодостатньою. Однак, не зважаючи на вагомість цих механізмів і доведеність їх застосування, дія закону повинна поєднуватися з іншими механізмами контролю і взагалі ринковими механізмами, які, з одного боку, забезпечать їх додержання, а з другого — не дозволять відійти від головної мети створення АТ — одержання ним прибутку. До них належать:

- конкуренція;

- ринковий контроль за АТ;

- форма винагород управляючим та їх відповідальності;

- контроль з боку значних акціонерів;

- контроль з боку ДКЦПФР;

- наявність компетентних професійних бухгалтерів і аудиторів з усталеними нормами їх діяльності, звітності та відповідальності;

- розвинена система розкриття фінансової інформації;

- дієвість саморегулюючих організацій і бірж тощо.

Ринки цінних паперів в інших державах характеризуються своєю значущістю, операції на них часто здійснюються зі спекулятивною метою, відбувається втягнення до них значної кількості осіб. Виникають ризики неплатежу внаслідок недбалих дій, недоліків внутрішнього контролю на біржах, шахрайства. Останнім часом великих втрат зазнали кінцеві одержувачі акцій, серед яких такі відомі компанії, як «MG Согрогагіоп», «Procter and Gamble» та ін., що гостро поставило питання про захист інвестора, особливо на позабіржовому ринку. Сьогодні ці проблеми розв’язуються шляхом внесення змін до стандартів обліку і звітності, ступеня розкриття інформації та ін.[752]

7. Вважається об’єктивно потрібним і поширення меж допустимого втручання держави та недержавних організацій системи фондового ринку в правовідносини за участю акціонерів, бо тільки таким чином можна вплинути на порушників прав акціонерів і запобігти негативним наслідкам. Законодавці при цьому використовують різні засоби, такі як:

а) державна реєстрація випуску цінних паперів і забезпечення поінформованості про це населення;

б) встановлення механізму оцінки і контролю з боку держави за оцінкою негрошових внесків в оплату акцій;

в) чітке розмежування функцій між повноваженнями ЗЗ акціонерів, правління і спостережної ради АТ з метою відвернення зосередження управлінських повноважень в одному із цих органів і забезпечення оперативності управління;

г) опрацьованість механізму відповідальності посадових осіб і власників великих пакетів акцій за завдані з їх вини збитки акціонерам;

ґ) урахування інтересів кредиторів при реорганізації і ліквідації АТ та ін.

Вплив держави на формування корпоративних правовідносин і додержання прав акціонерів здійснюються на підставі норм Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів», згідно з яким ДКЦПФР може відмовити у реєстрації випуску акцій, наприклад, за недостовір- ність інформації в проспекті емісії акцій, а також такої інформації, що може ввести інвесторів в оману.

ДКЦПФР також має право відмовити у реєстрації звіту про завершення розміщення акцій, що в свою чергу є підставою для визнання випуску акцій недійсним. Ці норми покликані охороняти права та інтереси інвесторів, покласти край порушенням, що виникають ще до набуття інвесторами прав акціонерів і запобігти подальшим порушенням. У разі виявлення порушень при випуску акцій після реєстрації звіту цей випуск також може визнаватися недійсним за рішенням суду. Наслідком цього має бути повернення емітентом особам, які передплатили на акції, грошей або майна у встановлені строки, недодержання яких повинно тягти за собою застосування норм про нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Отже, наведене свідчить про необхідність:

- поєднання в українському корпоративному законодавстві заборон, дозволів і позитивних зобов’язань;

- впровадження в ньому уніфікованого інструментарію, який би спирався також на диспозитивні норми законодавства і дозволяв врегулювати численні питання у внутрішньокорпоративних актах, а поступово — й іншими ринковими інституціями;

- врахування обґрунтованого втручання держави в регулювання корпоративних відносин і контроль за його додержанням.

Це доводить потребу в опрацюванні такої моделі в регулюванні, яка б враховувала викладене і сама по собі являла достатній засіб для свого використання, усувала саму можливість порушень встановленням чітких механізмів дії своїх норм.

<< | >>
Источник: І. Спасибо-Фатєєва, О. Кібенко, В. Борисова.. Корпоративне управління: Монографія. 2007

Еще по теме Законодавство має встановлювати справедливі правові норми, які суб’єкти корпоративних правовідносин вважатимуть розумними і добровільно їх виконуватимуть.:

  1. § 3. Суб’єкти корпоративних правовідносин
  2. РОЗДІЛ ІІІ СУБ’ЄКТИ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ Глава 1. Види суб’єктів корпоративного управління та їх інтереси
  3. Поняття охорони та захисту прав суб’єктів корпоративних правовідносин.
  4. Глава 3. Специфічні суб’єкти корпоративного управління
  5. Глава 2. ГОСПОДАРСЬКЕ ТОВАРИСТВО — ОСНОВНИЙ СУБ’ЄКТ КОРПОРАТИВНОГО ПРАВА
  6. §2. Види, об’єкти, суб’єкти ідентифікації
  7. Суб’ект права — особа а) Суб ’єкт права
  8. § 4. Суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок як основний юридичний зміст правовідносин
  9. § 5. Суб'єкти правовідносин
  10. Суб'єкти правовідносин. Поняття правосуб'єктності